Прокурорський нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Розділ 13. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян

13.1. Сутність, предмет і завдання нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру

У Конституції України самостійною функцією прокуратури виділено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121). Ця функція для органів прокуратури є традиційною, адже від самого початку свого існування в Російській імперії вони здійснювали опіку в арештантських справах, перш за все з метою попередження зловживань персоналу місць ув'язнення.

Імператорським Указом від 3 вересня 1733 р. губернським прокурорам наказувалося "дивитись" за негайним і правильним вирішенням справ про колодників, щоб під виглядом арешту за недоїмки селяни не трималися під караулом "для використання на приватних роботах" губернаторами та воєводами. Тим же Указом прокурорам ставилося в обов'язки інформувати Генерал-прокурора про стан арештантських справ і утримуваних за ними колодників.

У Положенні про прокурорський нагляд в УРСР від 1922 р. на прокуратуру покладався нагляд за правильним триманням ув'язнених під вартою та звільнення "неправильно затриманих".

За Законом "Про прокуратуру СРСР" від 1979 р. прокуратура здійснювала нагляд за додержанням законів при виконанні покарань як пов'язаних, так і не пов'язаних з позбавленням волі. Подальший розвиток даної функції прокурорського нагляду було закріплено в Законі України "Про прокуратуру" (ст. 5), де визначено об'єкти нагляду. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд поширюється на місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, на виправно-трудові й інші установи, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом.

Виокремлення цього нагляду в самостійну функцію зумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також: осіб, які підозрюються й обвинувачуються у вчиненні злочинів у випадках, коли їх затримують або беруть під варту. Для цих осіб гарантією охорони їх прав є наглядова діяльність прокуратур. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав та інтересів затриманих, узятих під варту і засуджених, осіб, які перебувають за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є проведення прокурором перевірок в установах і органах, де вони тримаються, систематично, незалежно від наявності даних про порушення законності.

Засобами прокурорського нагляду забезпечується виконання не лише прав засуджених, затриманих осіб, узятих під варту і тих, до кого застосовано примусові заходи медичного характеру, але й вимог щодо захисту прав людини у сфері боротьби зі злочинністю.

Законом України "Про прокуратуру" (ст. 44) визначено й предмет прокурорського нагляду:

1) законність перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом;

2) додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах;

3) додержання встановлених законодавством прав осіб, які перебувають у цих установах, і виконання ними своїх обов'язків;

4) законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, які виконують покарання або заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Ураховуючи, що в установах для попереднього ув'язнення тримаються в основному обвинувачені та підсудні, а в установах тримання затриманих -підозрювані, то права й обов'язки їх регламентуються кримінально-процесуальним законодавством та Законом України "Про попереднє ув'язнення".

В органах та установах, які виконують покарання або заходи примусового характеру, що призначаються судом, тримаються особи, щодо яких прийнято рішення судів. Права й обов'язки цих осіб регламентуються Кримінально-виконавчим кодексом та Законом України "Про попереднє ув'язнення".

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, керується Конституцією України, Законами України "Про прокуратуру", "Про попереднє ув'язнення", Кримінально-процесуальним кодексом, Кримінально-виконавчим кодексом, іншим національним законодавством, а також вимогами Загальної декларації прав людини, Європейських пенітенціарних правил (1987 р.) та інших міжнародних актів.

Виконуючи цю функцію і враховуючи предмет нагляду, прокурор вирішує головне завдання нагляду:

1) не допускати незаконних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2) усувати незаконні обмеження особистої свободи громадян і поновлювати їх порушені права;

3) не допускати обмежень особистої свободи громадян, а застосовувати їх тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

4) стежити, щоб примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися лише до суспільно небезпечних осіб за наявності достатніх медичних підстав.

Таким чином, завдання прокурорського нагляду полягають у нагляді не лише за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, але й за забезпеченням виконання затриманими, взятими під варту і засудженими покладених на них обов'язків, за дотриманням їх прав, регламентованих законом.

Зважаючи на вимоги законодавчих актів, які регламентують наглядову діяльність, прокурор зобов'язаний:

1) забезпечити нагляд за своєчасним і правильним виконанням, відповідно до закону, судових рішень у кримінальних справах;

2) забезпечити нагляд за законністю перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових та інших органах і установах, які виконують кримінальне покарання або реалізують застосування заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

3) забезпечити нагляд за додержанням установлених законом прав осіб, які перебувають під вартою, засуджених, виконанням ними обов'язків, а також додержанням порядку й умов їх тримання та відбування покарання;

4) забезпечити нагляд за додержанням вимог законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання, виконання вироку та з інших питань, пов'язаних з виконанням вироку.

З метою виконання судових рішень у кримінальних справах, а також; при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, у державі створено установи й органи, які виконують і застосовують ці заходи.

Дані статистики судимості та призначення заходів кримінального покарання свідчать про те, що в Україні за останні три роки кількість засуджених осіб має тенденцію до скорочення. Якщо у 2000 році всього засуджено 230903 особи, то у 2001 р. - 201627 осіб, а у 2002 р. -194212 осіб, а за п'ять останніх років кількість засуджених зменшилася на 17,9 %. Водночас у структурі видів покарань значну питому вагу має такий вид покарань, як позбавлення волі на певний строк. У 2002 році засуджено до позбавлення волі 61013 осіб, або 31,4% від загальної кількості засуджених. Широко застосовуються й такі види покарань, як штрафи, виправні роботи й інші заходи.

У Кримінальному кодексі (ст. 51) передбачено 12 різних видів покарань, які застосовують у своїй практичній діяльності суди. Крім цих видів покарань, вони щорічно беруть під варту понад 50 тис. осіб, застосовують і інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи. Органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, проводять перевірки в державних установах й органах, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, які обмежують особисту свободу людини. Безпосередніми об'єктами нагляду є державні органи й установи, у тому числі:

1. Органи й установи Державного департаменту України з питань виконання покарань: а) кримінально-виконавчі інспекції; б) спеціально-виховні установи (виховні колонії); в) арештні доми; г) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри); г) кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії); д) слідчі ізолятори; є) державна виконавча служба.

2. Місця тримання затриманих органів внутрішніх справ і прикордонної служби: а) ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) і кімнати для доставлених осіб у чергових частинах райміськвідділів внутрішніх справ.

3. Органи внутрішніх справ, на яких покладається: контроль за виконанням покарань у вигляді індивідуально-профілактичної роботи за місцем перебування засудженого до громадських робіт, а також контроль за поведінкою осіб, звільнених судом від відбування покарання з іспитовим строком (ст. 75 КК), вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнених від покарання з іспитовим строком, умовно-достроково звільнених осіб від покарання (ст. 81 КК).

4. Військові частини, гауптвахти виконують покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах.

5. Дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання засуджені військовослужбовці дострокової служби.

6. Психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров'я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення судів у кримінальних справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

7. Спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові заходи виховного характеру, застосовані судом до неповнолітніх, яких суд звільнив від покарання а також до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 Наказу Генерального прокурора України № 7 гн від 26 грудня 2005 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян" визначено суб'єкти з нагляду за додержанням законів на таких об'єктах:

1. У слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - ДДУПВП) в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києва та Київської області, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних домів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів, а також у регіональних комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправно-трудових установ управлінь (відділів ДДУПВП) - відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, у взаємодії з іншими структурними підрозділами.

2. У міжобласних центрах і відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, відділи прокуратур Автономної Республіки Крим, областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистостої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

3. У Республіканській психіатричній лікарні із суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень з посиленим наглядом при застосуванні примусових заходів медичного характеру стосовно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, - відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

4. У виправних і виховних колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК та областях - прокурори з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, у разі відсутності таких прокурорів - міські, районні, міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

5. У дисциплінарному батальйоні Збройних сил України - військовий прокурор північного регіону України; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, - відповідні військові прокурори гарнізонів.

У військових частинах зі службового обмеження для військовослужбовців і засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, - військові прокурори гарнізонів за місцем дислокації військових частин.

6. У кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК, областях, м. Києві та Київській області, м. Севастополі - районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

7. У районних, міських, районних у містах відділах Державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції щодо виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації в кримінальних справах у частині майна - районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

8. В ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених у чергових частинах МРВ УМВС - міські, районні та міжрайонні прокурори (п. 5.1.2 наказу № 4/1 гн від 20 квітня 2004 р.).

Таким чином, згідно з вимогами Генерального прокурора міські, районні та міжрайонні прокурори здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДЦУПВП, ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) і кімнатах для доставлених у чергових частинах райвідділів і міськвідділів управлінь внутрішніх справ, а також у райміськ-відділах Державної виконавчої служби управління юстиції щодо виконання вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

З урахуванням визначених вимог наказу Генерального прокурора України міськрайпрокурорам необхідно розподіляти службові обов'язки й планувати роботу в прокуратурі.

 

13.2. Організація роботи з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян

Організація роботи у міській, районній прокуратурах і прокуратурі з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах (далі -спеціалізованій прокуратурі) починається з розподілу службових обов'язків між оперативними працівниками прокуратури. Згідно з Наказом Генерального прокурора України № 1 від 19 січня 2004 р. "Про організацію роботи та контроль виконання в органах прокуратури України" обов'язки між працівниками районної (міської) ланки розподіляються наказом керівника прокуратури. При вирішенні питання про розподіл службових обов'язків у міській, районній і спеціалізованій прокуратурах прокурор повинен визначити об'єкти нагляду, обсяг роботи, який необхідно буде виконувати, а також рівень підготовки працівників прокуратури, яким доручається виконувати цю функцію. При цьому йому треба враховувати, що відповідно до наказу Генерального прокурора № 4/1 гн від 23 квітня 2004 р. міськрайпрокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінально-виконавчих інстанціях управлінь (відділів) ДЦУПВП, ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених у чергових частинах міськрайвідділів внутрішніх справ, а також у міськрайвідділах Державної виконавчої служби управління юстиції щодо виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна (п. 2.5.7 наказу).

Кримінально-виконавча інспекція відповідно до ст. 13 КВК виконує покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт і виправних робіт. Вона здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також: звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

В ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) і кімнатах для доставлених у чергових частинах міськрайвідділів перебувають особи, затримані за підозрою у вчиненні злочину на підставі протоколу про затримання (ст. 106 КПК), а в окремих випадках, що визначаються необхідністю в проведенні слідчих дій, можуть перебувати обвинувачені, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту згідно з постановою судді (ст. 1652 КПК).

Районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби управлінь юстиції виконують вироки, ухвали й постанови судів у кримінальних справах у вигляді штрафу та конфіскації майна. Перевіряючи щоквартально додержання законності в діяльності кримінально-виконавчої інспекції, прокурор звертає увагу на додержання вимог норм КВК, у тому числі при виконанні покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, а також на здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням і звільнених від відбування покарання вагітних жінок, жінок, які мають дітей до трьох років.

Перевіряючи законність перебування в ізоляторах тимчасового тримання і в кімнатах для доставлених, прокурор з'ясовує наявність протоколу затримання щодо кожного затриманого, його обґрунтованість і порядок складання протоколу відповідно до вимог КПК. При цьому необхідно уточнити час затримання і правильність зазначення його в протоколі, вивчити матеріали справи й дати оцінку обґрунтованості затримання. В ізоляторах тимчасового тримання і в кімнатах для доставлених повинні триматися тільки затримані особи, а особи, узяті під варту, можуть перебувати в них не більш як три доби. Якщо доставка ув'язнених до слідчого ізолятора в цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб (ст. 155 КПК).

Прокурор, здійснюючи перевірку, повинен оцінювати будь-які акти кримінального переслідування з точки зору їх відповідності Конституції України (ст. 29), оскільки конституційні норми є нормами прямої дії. Кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.

Кожному затриманому чи заарештованому має бути невідкладно повідомлено про мотиви затримання чи арешту, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто, користуватися правовою допомогою захисника й оскаржити в суді своє затримання. Затриманому роз'ясняються права, про що фіксується в протоколі (ст. 21 КПК). Про затримання або арешт людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Перевіряючи в районних, міських, районних у містах відділах Державної виконавчої служби додержання законності при виконанні вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, міськрайпрокурори звертають увагу на додержання вимог Закону України "Про виконавче провадження". Статтею 3 Закону визначено рішення, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, у тому числі ті, які передбачаються вироками, ухвалами та постановами судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, а також постановами судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення. Ці види судових актів в адміністративних і кримінальних справах заслуговують на особливу увагу. Тому додержання законності при їх примусовому виконанні посадовими особами Державної виконавчої служби перебувають у центрі уваги міських, районних прокурорів при перевірці.

Прокурори, перевіряючи додержання законності в діяльності державних виконавчих служб, звертають увагу на виконання ними обов'язків, закріплених Законом України "Про виконавче провадження", у тому числі й використання державними виконавцями своїх прав при здійсненні виконавчого провадження, а також додержання прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб при здійсненні виконавчого провадження.

Організація роботи прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах (спеціалізованої прокуратури) щодо використання наглядових повноважень має деякі відмінності від організації роботи в міських, районних прокуратурах.

Як свідчить практика, прокурори спецрайпрокуратур у наказах про розподіл службових обов'язків між оперативними працівниками за кожним працівником прокуратури, крім слідчих, закріплюють окремі об'єкти нагляду: виправні та виховні колонії, кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри), тимчасові слідчі ізолятори на території виправних колоній, арештні доми, а також лікувально-трудові профілакторії управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК та областях. При цьому нагляд за додержанням законів у цих установах здійснюється в строки відповідно до вимог наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23 квітня 2004 р.

13.3. Повноваження прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень

Відповідно до ст. 22 КВК України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами згідно з Законом України "Про прокуратуру".

Для здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і взятих під варту; для попередження, виявлення й усунення порушень закону прокурори наділені відповідними повноваженнями.

Згідно з ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право:

1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, у яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховування;

2) безперешкодно входити до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;

3) опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;

4) знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

5) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству;

6) вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;

7) негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, прокурор користується повноваженнями владно-розпорядчого характеру. Закон України "Про прокуратуру" визначає, що постанови та вказівки прокурора щодо додержання законності й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов'язковими та підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону), такі ж вимоги містяться в ст. 22 (КВК).

Указані норми гарантують захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб, визначених нормами КПК, КВК, Законом України "Про попереднє ув'язнення", а також у відомчих актах Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства охорони здоров'я та інших органів, які видають накази, розпорядження та інструкції, що забезпечують виконання чинного законодавства. Незважаючи на те, що прокурор не здійснює нагляд за виконанням відомчих актів, порушення або невиконання їх означає одночасно і порушення законів, бо акти, як правило, роз'яснюють порядок застосування законів, а їх невиконання створює причини й умови порушення закону. Прокурор, реагуючи на виявлені порушення закону, указує на причини й умови цих порушень, посилаючись на відомчі акти.

Генеральний прокурор України в наказі за № 8 гн від 23 квітня 2004 р. вимагає від підлеглих прокурорів проводити комплексні перевірки додержання законів, визначаючи терміни їх проведення (п. 6 наказу), а саме:

а) у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, а також комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних і виховних установ - щомісяця;

б) у місцях виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом, - один раз на півріччя;

в) у кримінально-виконавчих інспекціях - щокварталу;

г) у відділах державної виконавчої служби - один раз на півріччя;

г) у дисциплінарних батальйонах - один раз на півріччя;

д) на гауптвахтах - щомісяця;

є) у міжобласних центрах і відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, - щомісяця.

Крім цього, відповідно до вимог п. 7 Наказу Генерального прокурора за № 4 від 28 жовтня 2002 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство" визначаються і такі терміни перевірок:

а) прокурорами АРК, областей, міст Києва і Севастополя в слідчих ізоляторах МВС та СБУ - щомісяця;

б) міськими, районними, міжрайонними й іншими прирівняними до них прокурорами - не рідше як один раз на десять днів перевіряти в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених у чергових частинах МРВ УМВС законність затримання осіб.

При цьому з урахуванням стану законності та правопорядку в місцях попереднього ув'язнення, виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом, необхідно проводити цільові перевірки з питань, які потребують негайного вирішення. За необхідності такі перевірки здійснюються за участі відповідних спеціалістів (у тому числі з управлінь ДДУПВП) і працівників структурних підрозділів прокуратур.

Генеральний прокурор України покладає на прокурорів обов'язок проводити комплексні перевірки, під час яких особливу увагу звертати на наявність законних підстав та обґрунтованість тримання громадян у місцях попереднього ув'язнення, установах виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом; додержання вимог закону щодо режиму тримання; додержання прав ув'язнених і засуджених і виконання ними своїх обов'язків; застосування до таких осіб заходів заохочення та дисциплінарного впливу; їх матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення; залучення до суспільно корисної праці та додержання законів про охорону праці; створення умов для їх виправлення і ресоціалізації; додержання законів при звільненні; додержання вимог закону в діяльності спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх щодо здійснення ними громадського контролю за дотриманням прав ув'язнених і засуджених (п. 4 наказу № 8 гн).

Перевіряючи додержання законності в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установ, у яких засуджені відбувають покарання, установ для примусового лікування і виховання, прокурор має право опитувати осіб, які там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких цих осіб затримано, заарештовано, засуджено або до них застосовано заходи примусового характеру (ст. 44 Закону "Про прокуратуру"). Опитування є однією з форм виявлення порушень законності, проводиться воно як у присутності адміністрації, так і без неї. Крім цього, прокурор має право приймати заяви та скарги від осіб, які перебувають у цих установах.

Відвідуючи ці установи, прокурор має право перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації, зупиняти виконання незаконних актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень (п. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Перевірка цих актів може здійснюватись як за заявами та скаргами, так і з особистої ініціативи прокурора. Прокурор має право скасувати будь-яку постанову посадових осіб органів і установ виконання покарання, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв щодо встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, якщо виявлено їх невідповідність законодавству.

Незаконні накази та розпорядження адміністрації установ прокурор опротестовує, керуючись ст. 21 Закону України "Про прокуратуру". Особливу увагу він повинен приділяти дотриманню вимог законодавчих актів, які регламентують перебування осіб у цих установах. Виявивши осіб, які незаконно перебувають у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру, прокурор зобов'язаний негайно їх звільнити (п. З ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Незаконним уважається перебування в указаних установах осіб, направлених без належного оформлення документів, осіб, які підлягали звільненню після закінчення строку затримання, перебування під вартою на досудовому слідстві, відбуття строку покарання, відповідно до акта про помилування, за постановою або ухвалою судових інстанцій, на підставі рішення суду про умовно-дострокове звільнення та в інших випадках, передбачених ст. 152 КВК України.

Звільнення осіб, які незаконно перебувають у цих установах, здійснюються на підставі постанови прокурора. Постанови, а також указівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, згідно зі ст. 45 Закону "Про прокуратуру" є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, використовує повноваження владно-розпорядчого характеру, що забезпечує і гарантує захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб. Аналіз законодавчих актів, які визначають права й обов'язки прокурора в процесі здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, дозволяє зробити висновок, що він наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому успішно вирішувати завдання нагляду. Тобто ці повноваження дозволяють прокурору виконувати наглядову функцію, яка передбачена п. 4 ст. 121 Конституції України, у повному обсязі й завжди виступати гарантом забезпечення прав і свобод специфічної категорії осіб, які тримаються в кримінально-виконавчих органах і установах.

Основним завданням нагляду за додержанням законів цими органами й установами є забезпечення законності щодо порядку й умов тримання або відбування покарання особами, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Для більш детального ознайомлення з діяльністю прокурора зі здійснення наглядової функції доцільно проаналізувати особливості нагляду за додержанням законів у місцях позбавлення або обмеження волі, у місцях тримання затриманих і попереднього ув'язнення, а також у місцях виконання покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

13.4. Прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях тримання затриманих і попереднього ув'язнення

Тримання затриманих і взятих під варту здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, Закону України "Про попереднє ув'язнення", норм КПК України. Підставами тримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину, а також обвинувачених під вартою відповідно до норм КПК України є відповідний протокол затримання (ст.ст. 106, 115) і постанова судді (ст. 165-2).

Відповідно до ст. 106 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну орган дізнання чи слідчий повинні звільнити затриманого, якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину; звільнити й обрати щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою; доставити затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Особи, щодо яких на підставі ст. 155 КПК обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, тримаються в слідчих ізоляторах. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, узяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставка ув'язнених до слідчого ізолятора в цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 4 ст. 155 КПК). Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправної колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховної колонії (ч. 5 ст. 155 КПК).

Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. "Про тимчасові слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній" дозволено Державному департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях попереднього ув'язнення, направляти їх із переповнених слідчих ізоляторів до виправно-трудових колоній, де створюються тимчасові слідчі ізолятори.

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинне тривати більше двох місяців. Строк тримання під вартою може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;