Господарство країн Стародавнього сходу.Особливості східного рабаства .

Докраїн Стародавнього Сходу ми відносимо Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Вавилонське царство), Стародавню Індію, Китай та інші.

 

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняло їх від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.

 

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних, поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові виробив виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.

 

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом в торгівлю з Єгиптом були втягнуті сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. В країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.

 

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії.На високоурожайних полях землероби збирали по два урожаї в рік бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.

 

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби складали незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах.

 

Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Головними джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам.

 

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зароджуєть­ся зрошуване землеробство, розвивається тваринництво. Вини­кають ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовля­лись як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі слави­лися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними ткани­нами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. В II -І тис. до н.е. спостерігається швидке піднесення економіки Індо-Гангскої рівнини. Переважно використовуються залізні знаряддя праці.

 

Підсумовуючи, слід відзначити, що для країн Стародавньо­го Сходу характерними були сталість сільської общини і дер­жавна власність на землю. Община прагнула не допускати розвитку приватної власності на землю. Основна сфера еконо­мічного життя - сільське господарство - залишалось поза ра­бовласницьким виробництвом. Тільки частково праця рабів використовувалась для обробітку ґрунту, особливо в системі царського і храмового господарства. Головним джерелом раб­ства були війни, піратство, боргове рабство. Праця рабів вико­ристовувалась однобоке і була непродуктивною, її застосову­вали для обслуговування рабовласників, на будівництві пірамід, каналів і т п. Східне рабство не було класичним. Тут пере­пліталися общинні та рабовласницькі елементи.

 

6,Економічна думка Стародавнього Сходу.

Економічна наука має глибокі історичні корені. Зачатки знань про те, як улаштоване господарське життя людей з´явилися ще в Стародавньому Світі з появою перших державних утворень і становленням державних форм управління економікою. Широка участь держави у господарському житті, чим відзначалося східне рабство, яке виникло у IV ст. до н.е.,

Найдавніші джерела економічної думки

Із пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу, які дійшли до нас, найдавнішою вважається «Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (Стародавній Єгипет, ХХІІ ст. до н.е.). В ньому мова йде про «правила» мистецтва державного керівництва і господарювання. Критична оцінка стихійного, некерованого росту масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому навіть «простолюдини» змогли стати багатими, а в країні розпочалася громадська війна, очевидна ще в одній пам’ятці економічної думки Стародавнього Єгипту початку ХVІІІ ст. до н.е – «Речення Іпусера».

Та найбільш відомим із ранніх пам’яток старосхідної економічної думки є збірник законів, названий істориками на честь його автора «Кодексом Хаммурапі»,кодекс Хаммурапі на перший погляд був націлений на те, щоб сильний не утискав слабкого. Насправді ж закріплені в ньому правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов´язавши їх не тільки з майновою відповідальністю. Царська влада турбувалася про захист інтересів общини і дрібних товаровиробників.

До числа памяток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу слід віднести розробки цілісних систем державного регулювання натурального господарства, оформлені у VI — ІІІ ст. до н. є. у Стародавньому Китаї і в IV — III ст. до н.е. у Стародавній Індії

Економічна думка стародавнього Китаю

Центральною постаттю старокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій. У його господарських поглядах привертає увагу обґрунтування необхідності державного захисту благополуччя родової знаті всіх "вищестоящих". Важливо також відзначити, що, на думку цього мислителя, праця примножує багатство народу і того, хто ним володіє. Конфуцій вважає природно виправданим існування різних форм власності: великої спільноти (колективної власності селянських общин), особистого володіння родової аристократії і неродовитих рабовласників.

Держава, на думку Конфуція, повністю копіює сім´ю: керівник — це "батько народу", підлеглі — "його діти". Він виховує їх, піклується про те, щоб у них були одяг і їжа. В "сім´ї" в результаті вільних "дій" керівника більш рівномірний розподіл багатства, збалансованість доходів і витрат завдяки "власній" поміркованості. Конфуцій твердить, що багатство правителя залежить від багатства народу. За Конфуцієм, суспільство розподілено на стани Богом і природою, але при цьому він закликає до морального удосконалення.

Вчення Конфуція націлене на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів. Він закликав до зміцнення влади верховного керівника Китаю.

Конфуціанство знайшло свій розвиток у поглядах Мен Цзи, який пов´язав соціальну нерівність з "небесною волею", виправдовував протилежність між розумовою і фізичною працею. Разом з тим, Мен Цзи був проти посилення рабовласницького гніту, закликав до відновлення общинного землекористування, виступав на захист общини, економічних інтересів селян.

В VI – III ст. до н.е. у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату «Гуань-Цзи». Ідеї його містять в собі деякі протиріччя, але окремі з них заслуговують на увагу і сьогодні. Наприклад, золото і перли не розглядаються в трактаті як виключне багатство; такими визнаються передусім матеріальні блага (товари). При цьому, з одного боку, золоту відводиться роль грошей (правда, таких, що забезпечують обмін, від якого все ж "вигоди у одних" бувають "більші, ніж у інших"), а з іншого — золото оголошується товаром, якщо ним вимірюються ресурси держави. Праця проголошується джерелом багатства держави.

Економічна думка Стародавньої Індії

Староіндійську економічну думку VI – III ст. до н.е. узагальнено у трактаті «Артхашастра», автором якого є Каутілья – радник царя Чандрагупти І (кін. V ст. до н.е.). Сама назва цього твору розкриває його зміст. Вона походить від слів "артха" (користь, вигода, прибуток) і "шастра" (наука, науковий твір, вчення). У творі особливо підкреслюється роль керівника держави (короля, царя) у розробці і реалізації "правильної" економічної політики. Державотворець мав регулювати ціни на товари, створюючи товарні фонди, і зберігати активним баланс державного бюджету — "збільшувати доходи і зменшувати витрати".

Рабство визнається природним явищем для "нагромадження багатства» і досягнення суспільної користі, тому що тільки "для аріїв не повинно бути рабства". Розділити долю нижчого стану суспільства (рабів) тимчасово чи на все життя повинні, згідно з трактатом, і ті, хто не сплачує борги та належні податки за одержану в користування землю. Автор трактату заявляє, що державне багатство складається з результатів праці населення, і тому винагорода за неї має бути збіжною із загальнодержавними потребами — будівництво і охорона іригаційних споруд, пільгове землекористування, освоєння джерел руди, будівництво шляхів, і боротьба з купцями-лихварями та ін.

7. Господарський розвиток Стародавньої Греції

У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів — Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.У VIII — VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зростали міста. У VII—VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше.Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, маляри, ливарники. Окремі міста-держави стали спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі — кераміку, панцирі. У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі.Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. У VIII—VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті. Там проходили народні збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Орна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш заможні та зовсім бідні. Між аристократією і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. У багатьох полісах земельній аристократії вдалося перетворити селян на рабів і примусити працювати на себе.