Предмет та завдання курсу. Місце історії економіки та ек. Думки в системі ек. Наук.

Предмет та завдання курсу.Місце історії економіки та ек. думки в системі ек. наук.

Предметом історії економічних учень є вивчення виникнення і розвитку економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань. Вивчаючи історію економічних учень, ми повинні мати на увазі спадкоємність економічних ідей, течій і шкіл та їхню відмінність, детермінізм повноти і глибини висновків з історичних фактів і обставин. Адже і в сучасній економічній теорії можна в достатній кількості знайти беззмістовні концепції, які видаються за наукові прогнози і рекомендації для економічної політики, що містять цінні роздуми. Однак методологічні пастки, в які потрапляють сучасні теорії, настільки складні й розташовані настільки глибоко, що довести попередню тезу надто важко.

Одна з причин, в силу якої ми повинні вивчати історію економічної науки, полягає якраз у тому, що вона є свого роду лабораторією, в якій на великому матеріалі ми вчимося розглядати досягнення економістів-теоретиків з необхідною методологічною застережливістю. Кожен економіст — усвідомлює він це чи ні — завжди носить цю лабораторію з собою. Він інстинктивно зупиниться, якщо коли-небудь намагатиметься пояснити рівень заробітної плати, не згадуючи про граничну продуктивність, виміряти капітал у фізичних одиницях або довести перевагу "невидимої руки" за допомогою чисто об´єктивних критеріїв.

Таким чином, змістом історії економічної думки є не що інше, як історія наших намагань зрозуміти дію економіки, що ґрунтується на ринкових операціях. Але хоч загальноприйняте вчення завжди було пов´язано з аналізом ринкових систем, структура цих систем з часом значно змінювалась, і щоб пролити світло на ці зміни, кожне покоління застосувало різні концепції і методи аналізу. Неможливо використовувати висновки, отримані одним методом аналізу, який відповідає певній економічній обставині, для винесення міркувань за результатами іншого методу, що відповідає іншим обставинам, — одну модель не можна використовувати для оцінки іншої моделі.

Визначення місця історії економічної теорії у системі людського знання пов´язане з методологією класифікації наук взагалі. У цьому контексті варто навести міркування видатного українського економіста-статистика середини XIX ст. Дмитра Журавського, який, маючи на увазі групування статистичної інформації та її всеохопність, зазначав, що людський розум нездатний усвідомити цілісність природи. Внаслідок цього утворилось багато ділянок знання, або наук, кількість яких збільшується з нагромадженням нових фактів і явищ. У природі, на думку вченого, не існує ні фізики, ні хімії, ні ботаніки, ні зоології, ні політичної економії, ні теорії, ні емпірії, ні синтезу, ні аналізу і т. ін. Це наше людське бачення. "У природі, - твердив Д. Журавський, - є тіла, сутності й сили, які в них діють". Наука вивчає їх як може, виходячи з певної ідеї, що зародилася у людській свідомості. Тому побутує багато поглядів на одні й ті ж предмети, чимало систем, теорій, філософських шкіл.

Більшість авторів у минулому, намагаючись звести науки у відповідну систему, надавали своїм класифікаційним моделям лінійного характеру. Науки утворювали у цих збудуваннях ніби драбину, відповідно до більшої чи меншої своєї складності. Такий характер мала, зокрема, класифікація наук Огюста Конта, що користувалася успіхом у представників точних наук і яку багато наслідували.

Оцінивши позитиви і вади цієї класифікації наук, український економіст-мислитель Михайло Туган-Барановський дійшов висновку, що насправді "всі науки утворюють не просту лінію, а колесо, в якому кожна точка з´являється рівночасно і початком, і кінцем... Система наук являє собою, таким чином, не драбину, а живий організм, в якому кожнісінька окрема частина, кожнісінький орган служить іншим частинам і органам і разом з тим користується ними - з´являється, рівночасно, і засобом, і метою".

З позицій цілісності потрібно визначати місце історії економічної теорії у системі, передусім, економічного знання, зокрема, у сім´ї фундаментальних економічних наук, до яких, крім історії економічної думки, належать економічна історія та економічна теорія. Саме з ними найтісніше пов´язана історія економічної теорії, що, як уже зазначалося, виникає на етапі певної зрілості економічного розвитку.

Таким чином, історія економічної теорії тісно пов´язана з розвитком конкретних економічних наук (економічна статистика, фінанси, економіка промисловості, сільського господарства тощо). По-перше, теоретичні моделі та системи поглядів користувалися конкретною економічною інформацією; по-друге, у межах цих систем формувалися напрями відповідних економічних наук. Цей процес відбувався в різні періоди з неоднаковою інтенсивністю та ефективністю. Він триває досі, коли перед економічною наукою постали нові завдання.

Історія економічної теорії як частина еволюції цілісного світогляду завжди була невіддільна від розвитку філософської думки. Вона тривалий час функціонувала у складі філософських систем, які водночас були методологічною засадою економічної науки. У добу античності та середньовіччя економічні погляди формувалися не відокремлено від філософських і морально-етичних вчень. На підтвердження цього можна навести безліч прикладів, але найвагомішим аргументом є те, що економічна наука стала спеціальним предметом вивчення лише в новітню добу. Не випадково Адама Сміта вважають батьком економічної науки, а в XIX ст. економічні дисципліни зазвичай вивчали на юридичних факультетах університетів, що свідчить про тісний зв´язок економічних наук із правознавством.

У процесі розвитку економічні погляди, ідеї, вчення були тісно поєднані з усіма науками людинознавства, а також з природничими науками. Приклад - теорія класичної школи, зокрема, теорія народонаселення Т. Малтуса. До деякої міри це стосується і математики, яка вплинула на інструментарій економічної науки, і водночас скористалася принципом економності від економічної теорії, як це довів український економіст М. І. Туган-Барановський.

Це означає, що вивчення історії економічної теорії значно розширює світогляд економіста, спонукає ознайомитися із суміжними галузями знання, дає змогу опанувати широкий спектр не тільки економічної культури, але цивілізаційних набутків взагалі. Щоб бути добрим фахівцем з історії економічної теорії, потрібно знати не тільки історію економіки, економічних поглядів, але й загальну історію, філософію, правознавство, математику, природознавство тощо, тобто ті науки, якими збагачувались і які збагачували економічні вчення. Отже, пізнання і вивчення історії економічної теорії в усій її повноті - справа вельми складна.

Саме тому економічна теорія повинна вивчатися після історії економічних вчень. Сучасна економічна теорія - це, насамперед, її історія, бо історія науки - це сама наука.

Школа фізіократів

Економічна школа фізіократів, як особлива складова класичної політичної економіі, виникла і розвивалась у провідних країнах Західної Європи. Найбільший розвиток теорія фізіократизму отримала у Франції в середині XVIII ст., в перехідний період від феодалізму до мануфактурного капіталізму. Слово “фізіократизм” грецького походження і складається з двох слів “фізіо” – природа і “кратоз” – влада, сила, панування. Суть фізіократизму у його центральній ідеї – вивчення основ природного порядку в економіці.

Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, були виразниками природовладдя, досліджували природні закони суспільного бутя. Вперше застосував термін “фізіократизм” Дюпон де Немур. у своєї кнізі “Фізіократія, або природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом” (1768 р.).

Виникнення фізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. На той час у сільському господарстві провідних европейських країн загострилися соціальні і політичні антагонізми та економічні суперечності, які вимагали негайного свого розв’язання. Особливо складною ситуація була у Франції, де центр економічних суперечностей, у зв’язку з нерозвиненістю промисловості, перебував у сільському господарстві і вирішення аграрних проблем стало головним питанням економіки цього періоду.

Основний внесок у розробку аграрних проблем зробили таки французькі фізіократи, як: Франсуа Кене (1694 – 1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781), Віктор Рікетті Мірабо (1715 – 1789), Дюпон де Немур (1739 – 1817), Поль П’єр Мерсьє (1720 – 1793), Венсан де Гурне (1712 – 1759) та ін. Помітний спадок у розв’язанні аграрних проблем залишив і англійський економіст-фізіократ Річард Кантільон (1680 – 1734).

Фізіократи:

– досліджували (на відміну від меркантилістів) переважно проблеми сфери виробництва, зокрема сільського господарства;

– джерелом багатства нації вважали не зовнюшню торгівлю, а сільське господарство;– були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez faire”. Цей принцип означає: „Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай все іде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Її завданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей.

– вважали, що праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність – священною.

– були прихильниками перенесення дослідження про походження додаткової вартості і інших економічних процесів із сфери обігу у сферу виробництва, заклали підвалини для аналізу капіталістичного виробництва;

– розробили теорію „природного порядку”, пов’язану з визнанням об’єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки;

– висунули концепцію „чистого продукту”, під яким розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва.

Погляди фізіократів відіграли велику роль у подальшому розвитку економічної думки. На думку А. Сміта, доктрина фізіократів, незважаючи на деякі недоліки, найбільш наближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих досі.

Економічне вчення А. Сміта

У середині XVIII ст. було видано багато економічної літератури. Однак тоді ще не вживали термін "політична економія", який запровадив Антуан Монкретьєн. Утвердженню цього терміна чи не найбільше сприяв Адам Сміт своїм дослідженням про багатство націй з 1776 р.

Адам Сміт видав дві книги. Результатом його перебування у Глазго стала "Теорія моральних почуттів", видана 1759 року. Цього було б достатньо, щоб гарантувати авторові поважне місце серед шотландських моральних філософів. Ця праця уславила Сміта більше, ніж "Багатство народів", спростовує думку про те, що Адам Сміт був апологетом матеріалістичного егоїзму. Центральною ідеєю "Теорії моральних почуттів" є поняття, близько споріднене з совістю безпристрасного глядача, який допомагає людині відрізнити істинне від хибного. Саме з цією метою Іммануїл Кант винайшов категоричний імператив, а Зігмунд Фройд - суперего.

Окрім двох книжок, Сміт видав лише кілька літературних есе. Том есе на філософську тематику знайшли посмертно (1795); він свідчить про дивовижний розмах інтелектуальної діяльності вченого. Зокрема, есе про те, що "принципи, які спрямовують філософські дослідження, проілюстровані історією астрономії" підтверджує блискавичне проникнення автора в логіку наукового відкриття.

У сучасних визначеннях предметом вивчення в "Багатстві народів" є конкурентний розподіл ресурсів у зростаючій економіці.

Відмінність між ринковою ціною і звичайною регулює розподіл факторів. Якщо ринкова ціна не досягає (є нижчою) звичайної ціни, то деякі фактори зароблять менше, ніж того вимагає їхня звичайна ціна, а тому будуть виведені..Земля, праця і капітал входять у звичайну ціну Адама Сміта. Земельна теорія вартості Кантільона була відкинута назавжди.

З іншого боку, Сміт не запропонував трудової теорії вартості. На "ранньому і примітивному" етапі розвитку суспільства, ще до привласнення землі і нагромадження капітального обладнання, тигр і олень справді обмінювалися б відповідно до робочої сили, яку в середньому затратить на них мисливець; однак на сучасному етапі розвитку суспільства це було б не так.

Сміт надавав робочій силі особливого значення, а саме, відводив їй роль постійного корисного дефлятора (понижувача цін). Порівнюючи різні ціни в той самий момент часу, пояснює він, один з товарів може служити як визначник успіху.

Сукупний національний продукт "усіх жителів великої країни охоплює підсумок щорічного виробництва за допомогою їхньої землі і робочої сили". Сміт чітко розрізняє брутто продукт (валовий) від нетто (чистого) продукту. Чистий продукт визначений як те, що залишається населенню після відрахування з валового продукту "витрат на підтримування, по-перше, їхнього постійного (основного) капіталу і, по-друге, їхнього оборотного капіталу; або ж то, що без втручання у капітал вони можуть розмістити в їхні запаси для безпосереднього споживання".

Важливим пунктом у смітівському визначенні чистого продукту є відсутність відрахування з нього коштів для підтримування робочої сили. Фізіократи охарактеризували суспільний продукт без урахування прожиткових потреб робітників. З їхньої точки зору, заробітну плату слід вилучати з чистого продукту; оскільки вони зазнали невдачі у поясненні процентного доходу (на відміну від споживання капіталу), чистий продукт було зведено до ренти. Сміт, на противагу фізіократам, включив робітниче споживання і їхню зарплатню до чистого продукту, а також врахував прибуток на капітал. Економічна наука пішла слідом за ним. Розрахунки фізіократів стали застарілими.

Розбіжність у поглядах між Смітом і Кене є лише предметом термінологічної умовності. Однак це частково відображає істотні відмінності. По-перше, фізіократи були введені в оману їхньою рахунковою системою, бо вважали, що багатство народів залежить тільки від сільського господарства. Сміт, будучи переконаним, що допомога природи зробила сільськогосподарську робочу силу продуктивнішою, ніж промислово-виробничу, все ж чітко усвідомлював, що промислове виробництво також сприяє багатству. Це правдиво навіть для чистого продукту фізіократів, однак більш виразне визначення Адама Сміта зробило позицію фізіократів надто спрощеною.

По-друге, рента допомагає краще усвідомити належні правила поведінки в економічній політиці, якщо (1) відсотки є невідповідними і (2) робоча сила, через здатність бути вільно відтвореною у заробітній платні, не є дефіцитним фактором. Сміт, на відміну від Кене в "Економічній таблиці", не бажав робити ці припущення. Як наслідок він потребував змістовнішого принципу.

Хоча ця потреба спричинила просування уперед порівняно з фізіократами, вона також створила асиметрію, що надокучає соціальній бухгалтерії досі. Дохід на капітал визначений без урахування того, що є необхідним для збереження його відновлення. Однак трудовий дохід визначений з урахуванням того, що потрібно для відновлення робочої сили. У той час, коли дохід на капітал є чистим залишком (нерозподіленим прибутком), трудовий дохід значною мірою - лише вартість заміщення людського капіталу. Отже, визначення чистого продукту Адамом Смітом зробило незрозумілим основну відмінність між доходом від власності (доходом на капітал) і трудовим доходом, яку свого часу роз´яснили розрахунки фізіократів.

Ціна будь-якого товару, пояснює Адам Сміт, перетворюється за своєю суттю на зарплати, ренти, прибутки, а також на заміщення повністю використаної сировини. Але таке заміщення не може бути перетвореним на зарплати, ренти і прибутки. З цього випливає, що кожна ціна може перетворюватись, прямо чи посередньо, на заробітну плату, ренту і прибуток. Оскільки ці ціни додають до сукупного продукту, отже, сукупний продукт також є сумою заробітних плат, рентних платежів і прибутків.

Рента має тенденції дорівнювати надлишку продукції над звичайною заробітною платою і звичайним прибутком орендаря: це є надлишок продукції над тією її кількістю, що потрібна для збереження факторів дієздатними. Рента ніяк не стосується вартості поліпшення і зумовлена лише дефіцитом землі (яку Сміт хибно вважав монополією).

Хоча ціна перетворюється на заробітні плати, прибутки і ренти, Сміт зазначав, що рента не є причиною високої ринкової ціни, а лише її наслідкомРента сплачується тому, що ринкова ціна перевищує видатки на заробітні плати і прибуток. Сміт, однак, не зміг дати чітке роз´яснення цієї доктрини.

Адам Сміт залишається в історії як найуспішніший прихильник економічного лібералізму, якого коли-небудь знав світ. "Смітіанізм" став синонімом до лібералізму. Він був дієвішим (ефективнішим) тому, що не вживав дзвінкої риторики, а радше - тверезий критичний аргумент. Він був далеким від того, щоб захищати вільне підприємництво заради самого бізнесу.

Якщо велич економічної праці вимірюється лише силою впливу на історію людства, то з "Багатством народів" конкурує лише "Капітал" Карла Маркса. Але, безперечно, природу впливу також слід брати до уваги. У той час як негативний дух Карла Маркса був одержимий ідеєю революційного знищення існуючого ладу, позитивний дух Адама Сміта переймався мирною конструкцією нового і кращого суспільного ладу.

Промисловий переворот в США

XIX ст. в економічній історії світу - це епоха формування індустріальної цивілізації. У цьому столітті закінчується промисловий переворот, яка охоплює усі країни - і Європу, й Америку.

В історико-економічних умовах США передумови промислового перевороту полягали у чому.

Перш за все тут було підготовлено політичні передумови, що коли внаслідок війни за незалежність країна домоглася самостійності і могла забезпечити у себе свободу підприємництва і торгівлі. У країні склалася спеціалізацію районів, поглиблювалась територіальний поділ праці, завдяки чого втягувалось фермерське господарство у товарно-грошовий обіг та землеробство набувало торговий характер, що стимулювало промисловий розвиток перш за все Північного сходу.

Він зіграв свою роль недолік ринку робочої сили. У колоніях не створювалося «надмірного» населення. При першому можливості наймані робітники, що навіть з іммігрантів, прагнули обзавестися землею і йшли з підприємств. Це зумовлювало дорожнечу робочою сили, стимулював винахідництво і ввезення машин і устаткування з Англії.

Технічні передумови промислового перевороту в США були підготовлені успіхами Англії, де він розпочався раніше: Природно, що це сприяло розвитку технічної думки.

Джерелами засобів для розвитку великого промислового виробництва сталі: торгової буржуазії прибуток, доходи від зовнішньої торгівлі, доходи фермерських господарств, надходження від спекулятивних операцій із землею.

Особливості промислового перевороту

Вступивши в машинну пізніше стадію Англії, США використовували англійська технічний досвід, при цьому внісши свій власний та значний внесок. Ця сінтезний шлях дозволив провести США промисловий переворот в порівняно нетривалий термін 40-50 років.

Виділимо основні особливості промислового перевороту в США.

1. Важлива особливість промислового перевороту в США полягала в активній ролі інженерної думки американської: були винайдені швейна машинка, ротаційний друкарська машина, фосфорна сірник, електромагнітний телеграф Морзе, буквопечатающій Д. апарат Юза, револьвер, пневматичний тормоз. Всі ці нововведення, що народилися в США, визначили розвиток багатьох нових галузей промисловості. Швейні фабрики Зінгера, Беккера, Уіллера випускали виробу, які користувалися попитом у всіх куточках світу. Та й сама швейна машина Зінгера була відома і популярна навіть у Сибіру.

2. Істотні особливості промислового перевороту в США зумовлювалося природними умовами країни. Так, через велику кількість річок багата країна була водної енергією, дешевшої за енергію пара. Тому тут пізніше почала використовуватись у масовому масштабі парова енергія. Перехід до парової енергетичній базі (системі) почався, тільки в 40-ті роки XIX ст., Хоч перша парова машина зявилася ще в кінці XVIII ст. а у 1803 р. було винайдено парову машину Олівера Еванса.

«Машина і пар - ось формула технічної революції в Англії. Машина і водяне колесо - ось формула для першого етапу стадії машинної американського капіталізму», - так визначають фахівці особливості і етапи промислового перевороту в США *. Паровий двигун зайняв панівне положення тільки в 50-х роках XIX ст.

Напрямки промислового перевороту

Промисловий переворот почався на північному сході країни. Першою галуззю, яка стала переходити до машинного виробництва була бавовняна..

Поступово машини впроваджувалися і в більш складне виробництво вовняна. Вже в 1840 р. на Північному сході домашнє вовняне виробництво поступилося місцем машинному.

Північний схід США був центром текстильної промисловості, тут було зосереджено 78% фабрик цієї галузі. З 40-х років почалося укрупнення текстильних фабрик. Механізація текстильного виробництва призвела до зменшення її витрат на одиницю продукції, до зниження цін на тканини за 1815-1850 рр.. в пять разів, зменшення їх ввезення з Англії.

У легкій промисловості промисловий переворот крім текстильної охопив харчову (перш за все борошномельний), взуттєву, швейну, шкіряний. Винахід швейної машини Зінгера у 1841 р., а також машини для виготовлення взуття в 1846 р. значно підвищило продуктивність праці і якість виробів, а також розвиток стимулювало підгалузей машинобудування.

Інший важливий напрямок промислового перевороту в США - розвитку транспорту. Раніше всього перетворення торкнулися будівництво каналів - воно почалося в кінці XVIII в. У першій чверті XIX ст. для зєднання району Великих озер з Атлантичним океаном спорудили найбільший за довжиною канал Ері, що значно здешевіло перевезення. За цією будовою послідувало спорудження каналів в інших штатах. До середини XIX ст. довжина штучних водних шляхів досягла 6 тис. км. Була створена розгалужена система каналів. Будівництво їх здійснювалось за допомогою держави, якого частка в загальній сумі коштів становила 75% (3 / 4).

Перші залізничні рейки зєднали міста Балтимор Огайо та (1828-1830), за два наступних десятиліття довжина залізниць зросла в 300 разів. Ні один країна світу не знала таких темпів залізничного будівництва. Величезна територія держави була повязана воєдино засобами повідомлення, що функціонують цілий рік. Уряд надавав допомогу залізничного будівництва.

Революція на транспорті спричинила прискорене розвиток металургії, добувної та лісової промисловості, машинобудування. Тому можна вважати, що з 40-х років в США розпочався другого етап промислового пере браму t Металургія в США розвивалася повільно та лише в 40-і роки отримали широке застосування пудлінговие печі. Первая домна, що використовує камяне вугілля, була збудована у 1837 р. Видобуток камяного вугілля в розпал промислового перевороту зросла в 20 разів. За 1830-1850 рр.. виробництво чавуну збільшилася в три рази. Рельсопрокатное справа почала розвиватися за 1845, але металу не бракувало, і більша частина рейок ввозилася з Англії. Центрами металургії були Піттсбург та нові центри створювалися на Заході (Теннесі, Кентуккі), у Пенсільванії, Огайо.

У середині XIX ст. у США вже були великі машинобудівні заводи, наприклад, до Нью-Йорку з випуску парових двигунів, у Пенсільванії та ін Це означало вступ промислового перевороту в завершальну стадію - створення виробництва машин машинами (машино). У 1818 р. Е. Уітні винайшов фрезерний верстат з двошпиндельні ріжучим інструментом (фрезою). Уїтні заклав основи техніки і організації масового виробництва в машинобудуванні.

У результаті промислового перевороту США стали індустріальною країною - 67,3% її промислового виробництва забезпечував Північний схід. Разом з тим США ще не у всьому свої могли задовольнити внутрішні потреби і вдавалися до ввезення європейській (англійської) продукції. Зовнішня торгівля США бурхливо розвивалася, за першу половину XIX ст. вона збільшилася приблизно в чотири рази, але у експорті Готові вироби становили лише 13%. У цей період проти протекціоністської політики боролися плантатори Півдня, які потребують промислових імпортних товарах. Темпи розвитку промисловості були дуже високими: з 1827 по 1860 рр.. обсяг промислової продукції США збільшився у вісім разів.

43. Бурхливо розвивався капіталізм природним, еволюційним нівелював існуючі розходження між Північчю і Півднем, і в 70-і роки радикальна Реконструкція поступово зійшла на немає. У міру того як Демократична партія нарощувала.свою масову базу, у тому числі за рахунок частини фермерства білих бідняків Півдня, Республіканська втрачала колишнє влиття на маси, перетворюючи з ніколи радикальної, антирабовласницької «народної» у партію, керовану великим капіталом.
Наслідки Громадянської війни
Обоє події були єдиним цілим і вийшли далекі за рамки військової перемоги Півночі над Півднем. До Громадянської війни країну привела фатальна дилема: бути або не бути рабству? Хоча в жодній європейській державі не було нічого схожого на плантаційне рабство, історики часто порівнюють Громадянську війну США з буржуазно-демократичними революціями. Загальне в них було те, що бурхливо зростаючий капіталізм ліквідував будь-які інститути, що заважали йому, - абсолютну монархію, політичну роздробленість, пережитки феодалізму, а також рабство. Нерозвинений капіталізм не міг існувати без рабства, а дозрівши, він знищив його.
Конфлікт вільного підприємництва і плантаційного рабства можна розглядати і як конфлікт двох форм власності і діаметрально протилежних типів організації праці капіталом: рабство виключає наймана праця, і навпаки. Обоє претендували на життєвий простір (вільні землі) і на панування в американській політичній системі.
Головний підсумок Громадянської війни полягав у скасуванні рабства. Інші компоненти американської економіки — промисловість, торгівля, фермерське сільське господарство — успішне розвивалися і до неї, причому на північному сході США до 60-м років завершився промисловий переворот. Громадянська війна тимчасово знизила темпи економічного росту, однак у кінцевому рахунку вона підготувала розвиток капіталізму на набагато більш широкій і вільній основі. Прийнятий у 1862 р. акт про гомстедах став самим прогресивним у світовій історії рішенням аграрного питання, а керівництво Республіканської партії, перебуваючи у влади з 1861 по 1884 р., провело цілу серію заходів в інтересах підприємців.
Що стосується Півдня, то він і після Громадянської війни відставав у розвитку від Півночі і Заходу США. Знадобилося майже сторіччя, щоб боротьба чорних американців за свої цивільні права увінчалася фактичним, реальним успіхом. Це відбулося не тільки під впливом їхньої власної боротьби, що приймала часом насильницькі форми, але також і внаслідок еволюції всього американського суспільства по шляху визнання загальнолюдських цінностей і поваги прав людини, уперше проголошених в Америці в 1776 р. Першим кроком у цьому напрямку став великий документ про скасування рабства, підписаний Авраамом Лінкольном.
Висновки
Без рабовласництва плантаційне господарство було безглуздим, тому центральним пунктом американського соціально-політичного життя стало скасування рабства (аболіціонізм).
При утворенні майже кожного нового американського штату (бути йому рабовласницькі або вільним?) відбувалися збройні зіткнення між фермерами і плантаторами. У середині XIX в. і велика промислова буржуазія Півночі,
до визначеного моменту мирно співіснувала з південними
плантаторами, різко виступила за скасування рабства. Розвиток капіталістичного господарства вимагало збільшення ємності внутрішнього ринку, зокрема, ринку робочої сили, що було несумісно з рабовласництвом.
Непримиренні протиріччя між Північчю і Півднем зрештою привели до Громадянської війни в США (1861-1865 р.), що закінчилася повною перемогою Півночі. Громадянська війна призвела до здійснення ряду важливих демократичних перетворень, що остаточно знищила всі перешкоди на шляху швидкого розвитку капіталізму в країні. Переміг «американський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві - панування на землі фермерів — без феодалів і поміщицького землеволодіння. У 1962 р. виданий «гомстед-акт», що давав будь-якому громадянинові право, придбати ділянку землі розміром до 160 акрів (близько 65 га) зі сплатою 10 дол. спеціального збору. Після 5-літнього користування при неодмінній умові особистої її обробки земля переходила в повну власність фермера. За 20 років після видання цього акта в руки американських фермерів перейшло практично безкоштовно 65 млн. акрів родючої землі.
Після громадянської війни американська промисловість, що одержала ємний внутрішній ринок, зробила дуже великий крок уперед. ДО 70 р. XIX в. промисловість США вийшла на друге місце у світі (після Англії). Жодна країна ще не знала таких бурхливих темпів промислового розвитку, які показали США після Громадянської війни і, насамперед, в області машинобудування. Американська промисловість стала цілком самостійною. Верстатний парк країни піддався серйозної реконструкції, з'явилися перші фрезерний і револьверний верстати, а також оригінальні конструкції стругальних, шліфувальних і інших металорізальних верстатів. Розвиток верстатобудування дозволило робити в масових (недосяжних для Європи) масштабах різні побутові машини (швейні машинки Зингера вироблялися вже сотнями тисяч). Після Віденської всесвітньої виставки 1873 р. світові стало ясно, що США вже перевершують Англію в промислово-технічному суперництві.
У 1880 р. вартість валової продукції промисловості США в 2,5 рази перевищила вартість сільськогосподарської продукції.

1. Промисловий переворот в України проходив у два етапи. Протягом першого етапу (40-50-і роки ХІХ ст.) авангардом промислового розвитку виступила цукробурякова галузь. Власники цукрових заводів, які були вихідцями з місцевого населення, застосовували передову іноземну техніку та іноземний досвід. При заводах будувались навчальні заклади та соціальне житло. Другий етап промислового перевороту проходив уже в поре- формені часи (60-90-і роки ХІХ ст.) Змістом цього етапу став перехід від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва до широкого застосування парових двигунів та системи машин. Нові підприємства створювались із залученням новітньої техніки, прогресивних технологій та користувались передовим досвідом організації виробництва. Була залучена й упроваджена акціонерна форма господарської діяльності. Другий етап промислового перевороту на українських землях охопив важку промисловість.

2. Ініціаторами першого етапу промислового перевороту були вихідці із дворянства, купецтва, міщанства та селянства. Напередодні реформи в Україні вже існувала верства фабрично-заводських робітників, для яких промислова праця була справою кількою поколінь. Особливості ж індустріалізації другої половини ХІХ ст. були обумовлені протекціоністською політикою центрального уряду, яка полягала в наданні довготермінових позик, значних держзамовленнях, відповідній митній політиці, пільгових тарифах. Також активно залучались іноземні капітали європейських інвесторів, які привозили з собою цілі заводи, знання та досвід. Проте головною їхньою метою було отримати максимальні прибутки на вкладені капітали, а турбота про умови праці, про кваліфікацію місцевих робітників відходила на друге місце.

3. Якщо порівнювати хід вітчизняного промислового перевороту із аналогічним процесом у західних країнах, то в нас залізничне будівництво на ранній стадії стало каталізатором для розвитку кам’яновугільної, металургійної та машинобудівної галузей, а на Заході будівництво мережі залізниць стало вінцем промислового перевороту. Залізничне будівництво сприяло прискоренню виробництва, розвитку торгівлі та міграції робочої сили.

4. Унаслідок першого етапу промислового перевороту цукробурякові райони України стали взірцями розвитку для інших територій імперії. Внаслідок другого етапу Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу Російської імперії. Негативним моментом є те, що Південь України став головним поставником не готової продукції, а сировини для машинобудівних заводів Півночі та Центру Росії.

5. У той час, коли місцеві підприємці вкладали значну частину своїх прибутків у розвиток гуманітарної сфери та розбудову соціальної інфраструктури, іноземці в основному здійснювали вивіз прибутків за кордон.

6. Специфікою вітчизняного типу модернізації економіки був пріоритетний розвиток за підтримки держави важкої індустрії, яка розвивалася темпами, вдвічі швидшими за галузі легкої промисловості. Якщо на початковому етапі модернізації подібна орієнтація була виправдана, то надалі розвиток цієї тенденції призвів до значних деформацій економічної структури України - гіпертрофованого нарощення виробництва засобів виробництва за рахунок зменшення пропозиції предметів споживання. На жаль, ця тенденція зберігалася протягом майже всього ХХ століття.

Економічне вчення рікардо

Давид Рікардо— видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1817 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування».

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не обмежується кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їхня кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію зв’язує із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього — нагромаджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно актуальним у зв’язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їхнє знецінення. Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з цього приводу.