Гроші — колосальна і грізна сила. Вона і творча, і руйнівна. Вона здатна перевернути світ, породити дивовижні творіння й понищити їх у прах.

Всемогутність великих грошей накладає величезну

відповідальність на тих, хто володіє чи розпоряджається ними

Гроші з'явились на світ з «родимою» плямою: вони, водночас, і добрий геній, і злий демон людства. Історія сповнена безліччю виявів того й іншого: гроші незмінно стоять як за величними звершеннями, так і за страшними злодіяннями.

Упокорити демонічну силу грошей і навернути їх на добро покликаний закон.

Але закон — зовнішній чинник. Його творять люди. Він тільки тоді сильний, коли надійно спирається на інший – той, що всередині людини, даний їй од природи, од Бога, а зветься мораллю.

Мораль — ось той недремний сторож, непідкупний суддя, який завжди з людиною і в людині, який подвигає її на звершення й жертви не страху чи примусу ради, а за спонукою совісті і сумління. Закон без моралі - бездушний, свавільний. Мораль без закону – беззахисна.

Унікальна роль банків у суспільному житті висуває особливі вимоги до особи банкіра. Владу над великими грішми можуть мати лише особистості, сильні духом, готові свідомо і добровільно дотримуватися значно вищих і суворіших моральних вимог, аніж звичайна людина. Як для лікаря «Клятва Гіппократа», як для воїна чи народного обранця присяга на вірність Вітчизні, так для банкіра має стати вищим мірилом помислів і діянь свій особливий моральний кодекс.

НОРМИ КОНСТРУКТИВНОГО

ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ

 

Глосарій: Імідж– (від англ. image – образ) – емоційно забарвлений стереотип сприймання масовою, побутовою свідомістю чогось або когось Імідж– це Ви в очах інших, або те, якими Вас бачать інші

 

 

Позитивний діловий імідж включає в себе:

ПРИВАБЛИВІСТЬ

Внутрішня привабливість:

· Мистецтво подобатися людям.

· Уміння правильно будувати спілкування.

· Уміння розуміти людей.

· Уміння впливати на людей

 

ДО ТАКИХ РИС НАЛЕЖАТЬ

• Повага, довіра до партнера: врахування гідності, засвідчення значущості, визнання і задоволення особистісних потреб партнера, погодження власних дій з його інтересами.

• Ввічливість: тактовність, збереження власної гідності, привітність, відсутність образ, докорів, обережність у висловленнях, ненав'язливість, підсилення позитивних якостей людини, коректність.

• Щирість: відвертість, безпосередність, вияв власної гідності, справедливість, об'єктивність в оцінці партнера, конкретний вияв ставлення до нього, міра самокритики, тактовний показ власного незадоволення ситуацією, відсутність недомовок.

• Емпатія: співпереживання, співчуття, підтримка почуттів іншого, розуміння технічних станів, вияв прихильності, здатність поставити себе на місці партнера.

• Відкритість: зовнішня і внутрішня готовність до контакту, відсутність перешкод, прийняття партнера, готовність його слухати, дотримання умов для невимушеної поведінки партнера, надання йому можливості для висловлення.

• Позитивна спрямованість: неупередженість, позитивна установка на партнера, зацікавлене ставлення до нього, задоволення його особистих потреб, забезпечення безпеки партнера, підтримка його успіху, акцент на позитивні якості.

• Уважність: врахування стану, можливостей партнера, інтерес до його проблем, відгук на його бажання зміни у вербальній і невербальній поведінці, спостережливість, проникливість, бережливе ставлення до робочого та вільного часу партнера.

• Терплячість: толерантність, врахування своєрідності партнера, утримання від швидких висновків, припущень щодо партнера, розуміння партнера, вибірковість у реагуванні на поведінку партнера.

• Стриманість: контроль емоцій, відмова від негативних реакцій на поведінку партнера, бурхливих емоцій, регулювання вербальної і невербальної поведінки, уникнення імпульсивних дій.

• Чуйність: готовність допомогти, співчуття до приємних й неприємних подій у житті партнера, відгук на його прохання.

• Оптимізм: впевненість у своїх силах, віра в партнера, розуміння критичних ситуацій як тимчасових, стримання тривожності, критичне ставлення до депресій, орієнтація на успіх.

 

Зовнішня привабливість:

· Уміння підкреслювати власний статус відповідним одягом.

· Хороші манери: найбільш прийнятні жести, пози, правила привітання.

 

Приємний зовнішній вигляд:

акуратність, охайність, вибір одягу відповідно до ситуації та сфери діяльності, гармонія елементів одягу.

Невербальні засоби спілкування:

ЖЕСТИ

Відкритості:

· розкриті руки

· розвертання у сторону співрозмовника

Захисту:

· перехрещення рук

· стискання пальців у кулак

Образи:

· піднімаються плечі і голова опускається донизу

Жести, що свідчать про небажання слухати та прагнення закінчити розмову:

· співрозмовник прикриває очі, потирає вухо

· поглядає на двері

· знімає окуляри та демонстративно відкладає їх набік

ХОДА

· Впевнена у собі людина ходить швидко, але не поспішаючи, злегка розмахуючи руками, легко, пружно. Постава при цьому пряма, голова злегка піднята, спина розправлена.

· Стурбована людина ходить у позі "мислителя": голова донизу, руки зціплені за спиною.

· Людина у пригніченому стані: волочить ноги, дивиться під ноги, руки ніби висять або людина тримає руки у кишенях.

· Зверхня: високо підняте підборіддя, руки рухаються підкреслено енергійно, ноги ніби дерев'яні.

ПРАВИЛА ПРИВІТАННЯ

У привітанні намагайтеся виявити свою доброзичливість та симпатію. Слова вимовляйте чітко, не поспішаючи. Посміхніться людині з якою спілкуєтесь. Під час привітання важливими є жести рук, рухи тіла та міміка обличчя:

БАЖАНІ:

· розвертання корпусу та повертання обличчя в сторону співрозмовника

· корпус подається вперед у бік співрозмовника

· руки спокійно лежать на столі, що свідчить про спокій та відкритість

· відкриті руки говорять про щирість співрозмовника

· рукою з відкритою долонею пропонується іншій особі пройти, принести, звернутися до інформації

НЕБАЖАНІ

· незмінна поза тіла

· корпус відкинутий на спинку крісла

· знизування плечима за від­сутності вербального роз'яснення

· руки схрещені на грудях - жест замкнутості, небажання спілкуватися

· пальці рук міцно переплетені – жест самозахисту, сприймається як спроба "взяти себе в руки” і стримати агресію

 

 

МОВНІ ФОРМУЛИ ЕТИКЕТУ

1 чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Володимир Мономах

Привітання, як і прощання, виконує особливу функцію у спілкуванні, для якого особливо важливим є початок і кінець. Нерідко воно обмежується цими двома етикетними ритуалами. Цим пояснюється автоматизм і спеціалізований характер вітальних і прощальних висловів. Вітання, як камертон, задає ноту для створення сприятливої атмосфери спілкування.

Набір українських народних привітань надзвичайно різноманітний і багатий: Добрий день! (Доброго дня! День добрий!). Добрий вечір! (Доброго вечора! Вечір добрий! Добривечір!), Добрий ранок! (Доброго ранку!), Здрастуйте! Здоров (-а.-і)! Здоровенький (-а, -і) був (-ла, -ли)! Доброго здоров'я! Дай Боже! Дай Боже добрий день! Вітаю! Привіт! та ін.

Одні з них (Добрий ранок! Доброго ранку!) ми використовуємо вранці для вітання членів сім'ї безпосередньо після пробудження, тобто у дружній тональності спілкування; іншими (Привіт!) послуговуємося, коли зустрічаємо близьких друзів, отже вони мають дещо фамільярний характер; спеціальними висловами урочистого забарвлення (Христос рождається! Христос Воскрес! Слава Україні!) вітаємося в дні великих релігійних свят і під час відзначення національних історичних подій, національних свят.

Вибір того чи іншого вітання залежить насамперед від тональності спілкування. В європейському культурно-історичному ареалі розрізняють:

· високу (урочисту) тональність, притаманну винятковим, рідкісним ситуаціям, наприклад, урочистим ритуальним подіям,

· нейтральну та нейтрально-повсякденну, властиву офіційним установам, закладам сфери обслуговування,

· дружню, у якій відбувається спілкування в сім'ї, близькому товаристві,

· вульгарну (тобто тональність спілкування в ненормативних, соціальне неконтрольованих ситуаціях), яка виходить поза межі етикетних норм.

Ділове спілкування передбачає нейтральну тональність спілкування. Тому тут недоречні вітальні вислови, що мають розмовний характер, вітання локального поширення чи притаманні окремим соціальним категоріям людей, як-от: Привіт! Здоров! — ними здебільшого послуговуються в молодіжному середовищі; Здоровенькі були! Доброго здоров'я! Дай Боже добрий день!— вітання людей переважно середнього і старшого віку здебільшого в сільській місцевості: Моє шанування! — найчастіше вживають інтелігенти старшого й середнього покоління; Дай Боже щастя! Бог в(на) поміч! Боже поможи! Помагай біг! - -так вітаються в сільській місцевості з людиною, яка зайнята роботою; Здрастуйте! - запозичений з російської мови вислів старослов'янського походження, побутує головно на східних і центральних теренах України. І вже зовсім недопустимі позаетикетні — фамільярні й вульгарні вітальні вислови суржикового типу, такі, як: Привєт! Пріветік! Драсьтє! Дрась!, якими подекуди послуговується молодь.

Давнім стилістично нейтральним українським вітальним висловом є Добрий день! Тому з усієї парадигми українських вітань саме його слід використовувати в діловому спілкуванні.

Як вітальний вислів „Добрий день!” фіксують історичні словники української мови вже в 16 столітті. У ньому прикметник добрий виступає з фразеологічне зв'язаним значенням "приємний, сприятливий", а звідси і первинне значення всього привітання, зумовлене магічною функцією слова, у яку вірили наші предки, — побажання хорошого дня. удачі протягом дня. Про втрату його первинної магічної функції свідчить менш уживана тепер лексикалізована форма: "Добридень!", використання якої засвідчено в пам'ятках української мови з 18 ст. Цікаво, що за словником Б.Грінченка, наприклад, на Київщині зранку казали добридень, а далі тільки день добрий. Морфологічно-синтаксичні варіанти Доброго дня! День добрий! мають відтінок дружнього вітання, а тому не рекомендовані в офіційно-діловому спілкуванні. Останнім часом набула поширення етикетна форма вітання „Доброго дня!". Стосовно правомірності її вживання є різні думки. У "Словнику української мови" в 11-ти томах подано обидві форми - Добрий день і Доброго дня як "традиційне взаємне дружнє вітання при зустрічі". Однак відомий мовознавець О. Пономарів у посібнику „Культура слова: Мовностилістичні поради" стверджує, що форми вітання і прощання „давно усталилися в українській мов і їх не варто модернізувати без потреби". На його думку, вислови „доброго дня", „доброї ночі", „спокійної ночі" є „неправильними з погляду української граматики". Очевидно, що тут треба говорити не про "неправильність" таких форм, а про різну сферу їх функціонування. Форма "Доброго дня!" є скороченою конструкцією від "Бажаю доброго дня" і більше характерна для неофіційного, невимушеного спілкування. В офіційному спілкуванні варто надавати перевагу традиційній етикетній формулі.

На привітання Добрий день! належить відповісти так само: Добрий день! Ознакою невихованості, а отже, порушенням етикету є відповідь Добрий!, якою нерідко послуговуються недосвідчені працівники. Така відповідь є виявом неповаги, зверхності до співрозмовника. Неввічливо на вітання відповісти лише кивком голови або взагалі промовчати.

У ситуації вітання слід дотримуватися таких правил:

1. Першим вітається молодший зі старшим, чоловік із жінкою (навіть якщо цей чоловік — керівник, а вона — його секретар), підлеглий з керівником, учень з учителем.

2. Незалежно від посади, першим має вітатися той, хто заходить у приміщення.

3. Незалежно від віку, статі, посади, першим вітається той. хто проходить повз Вас або переганяє.

4. Вітання слід промовляти виразно, без поспіху, приязно, дивлячись у вічі.

5. Вітаючись, першим подає руку старший молодшому, жінка чоловікові, керівник підлеглому.

6. Подають для вітання тільки праву руку.

7. Жінки, особливо старшого віку, вітаючись з чоловіками або молодшими жінками, можуть подавати руку сидячи. Чоловіки ж у цій ситуації підводяться.

8. Не ввічливо вітатися з цигаркою в роті і тримаючи руки в кишенях.

9. Вітаючись, чоловіки завжди повинні встати. Жінки ж тільки тоді, якщо інша особа набагато старша.

10. Заходячи в установу, чоловіки повинні знімати головні убори (крім ліфтів, коридорів, сходів).

11. Поцілунок у руку як особливо галантний вітальний жест практикують лише у винятково врочистих випадках, тобто у високій тональності спілкування (лише у приміщенні і лише неодруженим жінкам (виняток – Польща)).