Культура в часи ІІ світової війни

Буремний воєнний час був для композиторів, художників, працівників театру і кіно, культоосвітніх закладів характерний надзвичайним творчим напруженням, сміливими дерзаннями і пошуками. Радянські митці у своїх творах оспівували масовий героїзм, стійкість, ратні подвиги радянських воїнів, їх безмежну відданість Комуністичній партії, беззавітну любов до Батьківщини. У період З початком війни багато представників творчої радянської інтелегенції пішли на фронт, поставивши свій талоант і майстерність на службу Червоної Армії. Інші працювали у складі творчих спілок та різних установ й організацій у радянському тилу, присвятивши свою творчу і Громадську гідність справі оборони країни від ворога.

Нові теми, образи і явища, народженні священною війною радянських людей проти фашизму, утвердилися в радянській музиці, образотворчому мистецтві.
Цінними здобутками характеризувалась діяльність художників УРСР, які працювали в евакуації. Цикл портретів знатних людей країни-воїнів, колгоспників, робітників, письменників, учених-створив відомий живописець Шовкуненко. У творах Трохименка відображено суворе життя країни в напружені воєнні роки.

Успішно служило справі остаточного розгрому ворога, відродженню народного господарства і культури образотворче мистецтво республіки.

Культура під час Відлиги

Культурна еліта, Рильський, Шумило, Хижняк, Тимошенко, проводить значну пропагандистську діяльність для громадського загалу з метою підвищення нац гідності і поваги до себе як до народу. збільшується кількість україномовних видань тощо. Період «відлиги» в Україні позначився піднесенням літературно-мистецького життя. з’являється роман Гончара «Людина і зброя», поет збірки Симоненка «Тиша і грім», Вінграновського «Атомні прелюди», Драча «Соняшник». Переважна більшість творів діячів минулого була заборонена. Навіть в умовах «відлиги» цензура не могла дозволити повернення в духовну культуру творчої спадщини тих, хто відстоював національну ідею, ідею державностіУкраїни, тому не могла пробитися до укр читача література діаспори. Лише протягом 1945–1951 рр., тобто за шість років, в діаспорі було видано понад 1200 книжок і памфлетів з різних проблем.

Шістдесятництво

«Шістдесятники» представлені письменниками Костенко, Симоненком, Драчем, Вінграновським, Гуцалом після їх короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув’язнено. Ця група укр творчої інтелігенції в умовах «відлиги» виявила прагнення до пошуку нових форм мистецького самовираження на основі осмислення нац досвіду. В них зростав інтерес до вивчення духовної спадщини свого народу. Проте навіть ознайомитися з творчим доробком багатьох діячів культури минулого було складно. Та молоді інтелектуали знаходили можливості дедалі глибше і всебічніше пізнавати нац духовну спадщину. Все це привело їх на шлях боротьби за оновлення суспільства, відмови від тоталітаризму в усіх сферах суспільного буття, зокрема, в духовних процесах, за утвердження загальнолюдських моральних і естетичних цінностей. Так поступово сформувався рух дисидентів. Він відігравав значну роль в культурно-ідеологічних процесах, що відбувались в Україні.

Перебудова та перші роки незалежності

В Україні активно поширювалася русифікація, катастрофічне зменшувалася кількість шкіл з укр мовою навчання, в вузах укр мовою читалося близько 5 відсотків лекцій. Укр театри перейшли на так званий двомовний режим. Українська мова витіснялася з усіх сфер суспільного життя, духовне життя занепадало.

Розбудив Україну Чорнобиль. Все, що робилося в дні після аварії на ЧАЕС керівництвом центральних органів СРСР і України, було злочином перед людством і зокрема перед укр народом.

Першими, хто подав голос на захист збереження укр культури, навколишнього середовища, відродження правдивої історії України, були письменники. Гончар, Дзюба, І. Драч, Дрозд, Олійник і багатьох ін.

У наступні роки було багато зроблено для відродження історичної пам'яті, повернення народові культурної спадщини попередніх поколінь. У 1990—1991 pp. окремими виданнями побачили світ праці Костомарова, Яворницького, Єфименко,Грушевського, Дорошенка та ін. Вийшов збірник пісень укр січових стрільців. Видано багато мемуарної літератури. На екранах з'являються фільми Параджанова, Іллєнка,Муратової.

З проголошенням незалежності України держава відчувала гостру потребу у створенні законодавчої бази в галузі культури. Цього потребувала, та обставина, що необхідно було скасувати союзне законодавство, а також в умовах переходу до ринкової економіки змінювався сам підхід до фінансування культури державою.

Важливим кроком стало прийняття ВР України 19 лют 1992 р. "Основ законодавства про культуру". Ця програма розвитку національної культури практично поривала з минулим, визначала напрямки розвитку культури, надавала йому пріоритетності.

Білет № 24

№1. Витоки художньо-творчої діяльності людини. Творення речей, як «трудмагічне дійство» і технічна база народного мистецтва.

Практична художньо-творча діяльність. Художньо-творча діяльність, зокрема в алузі декоративно-ужиткового мистецтва, особливо близька дітям молодшого та середнього шкільного віку завдяки своїй різноманітності, доступності, близькості до домашнього середовища, поєднанню красивого й корисного. Вона сприяє вихованню естетичного ставлення до побуту, праці, інших сфер людської життєдіяльності, викликає потребу в естетично-художньому наповненні навколишнього середовища, почуття власного етнічного коріння, єдності з народом та любов до нього, бажання продовжувати народні традиції, дає розуміння глибини цих традицій, єдності матеріальної та духовної культури, пробуджує інтерес до історії, етнографії, фольклору.

Художньо-творча діяльність людини розгортається в різноманітних формах, що називають видами мистецтва, його родами і жанрами.

№ 2. Південноукраїнський керамічний комплекс: гончарний посуд, архітектурна кераміка, дрібна пластика. Морфологія й типометріякерамічної тари. Форми побутування. Українські глиняні люльки та освітлювальні прилади.

Гонча́рство -виробництво глиняного посуду, а також ін глиняних виробів (кахлів,іграшок, скульптур).

Відоме в Україні з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури.

Найпоширенішими видами гончарних виробів є глеки, вази, амфори, посуд.

Архітектурна кераміка -керамічні вироби: з теракоти, кам'яної маси, шамоту, клінкеру, часом фаянсу і порцеляни, призначені для оздоблення будівель; відома з давнини; з 19ст. продукція переважно промислова.

Кераміка – глина після надання потрібної форми і опалювання набуває довготривалості, іменується керамікою. Кераміка та черепки керамічних виробів слугують головним матеріалом вивчення археології поряд з іншими.

Дрібна пластика — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, ліпка, розробка силуету, фактури, у деяких випадках кольору.

Керамічна тара знаходить обмежене застосування. В основному вона використовується для затарювання деяких лікеро-горілчаних виробів.

Керамічна тара – амфори – є однією з найбільш масових категорій знахідок, відсоток яких сильно варіює на різних поселеннях. серед загальної маси інших категорій керамічних знахідок. Різні поселення дають відмінну картину кількісного співвідношення керамічної тари з іншими категоріями кераміки.

Глиняні люльки- Найстаріший, наймасовіший різновид люльок. Європ люльки звичайно були цільними і мали маленьку чашку і довгий тонкий мундштук. Такі люльки легко ламалися, але вони вироблялися масово і коштували дешево.

Білет №25

№1. Перемога умовного начала над натуралістичним у первісному мистецтві й зародження архітипових образів – підгрунтя сучасного ДПМ. Мізинська й Межеріцка групи схематизованих жіночіх зображень. Пропорції образів «Венери».

Високий художній рівень пізньопалеолітичної скульптури засвідчує, що творчість для тогочасної людини вже стала органічною необхідністю.
Незважаючи на велику географічну віддаленість окремих первісних поселень, творчість палеолітичної людини на теренах всієї Європи від Піренеїв до Уралу вирізняє дивовижна спорідненість образотворчих мотивів, ідейно-тематична ідентичність, наближеність стильових засобів образного розкриття сюжетів, естетична єдність художнього мислення.
Найраніша й особливо поширена тема мистецької творчості людини періоду пізнього палеоліту пов'язана з первісною мисливською магією. Для скульптури, як і інших сфер творчості, характерне втілення монументальних анімалістичних образів. Яскравим прикладом художньої творчості палеолітичної людини є Кам'яна Могила.

Артефакти, знайдені на території Мізинської стоянки на Десні, поблизу Новгорода-Сіверського (35—11 тис. років тому), мають багато «трикутників», «кутів», що позначають відокремлене жіноче лоно, в якому зароджується життя. Геометричні контури «усіченого» (без голови, рук) жіночого тіла символізують абстрактне жіноче начало — джерело відтворення життя, вічності, єдності роду. Ритмічно повторювані зигзагоподібні кути мізинської «ялинки», композиції ялинок-зигзагів є своєрідними зачатками меандру — генетично «жіночого» геометричного орнаменту (ламаної лінії із завитками). У II—І тис. до н. е. меандр, який є одним із найдавніших символів антропоморфного відображення світу, набув поширення в античному мистецтві, у ранніх слов'ян, пізніше — в народному українському ткацтві, вишивці. Ще одним антропоморфним образом первісності є поширені від Піренеїв до Уралу «палеолітичні венери»: вирізані з мамонтової кістки жіночі торси з гіпертрофованими формами грудей, живота і тазу, які втілюють образ Великої Матері-прародительки — найважливішої богині у родоплемінних віруваннях палеоліту. До таких артефактів належать «мізинські венери» — умовні жіночі статуетки з бивня мамонта (абстрактні скульптури з меандровими орнаментами, що втілюють жіноче начало, є символом родючості), знайдені на території між річками Рось та Росава.

№2. Сільський центр народних знань і вмінь - ідеальна форма відродження, становлення й розвитку укр традиційної культури. Сільське обійстя і сучасна етнофольклорна практика. СЦНЗВ і новітні інформаційні системи

Білет №26

1

В ІХ-ХІV століттях на території Галицької землі високого розвитку досягли ковальська, ювелірна і гончарна галузі ремесла. Про це незаперечно свідчать цілий ряд виробів тогочасних майстрів, що знайдені археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.

З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо. У рукописних згадках того часу яскраво змальовано, як були збудовані у той час і пишно прикрашені холмські церкви.

Литовсько-Руська держава виникла внаслідок занепаду Галицько-Волинської держави, зумовленого васальною залежністю від Золотої Орди та внутрішніми боярськими заколотами.Культура русинів мала переломний вплив на литовців. Оскільки в литовців на момент приєднання руських земель не були вироблені власні державно-правові традиції, вони запозичили в жителів Русі інститути державної влади, правову систему, судоустрій, переймали традиції культури, живопису, мистецтва загалом. Руська мова стає мовою великокняжого двора й державної канцелярії. Внаслідок переплетення української культури із культурами Речі Посполитої, ВКЛ, Молдавського князівства, виникають зміни й у архітектурі, адже кожна з них активно переймала усе найкраще із сусідніх культур, вносячи й щось своє.

2

В основі форм творчості лежить певний синтез видів діяльності. Стержневий, визначальний вид діяльності є основою віднесення творчості до певної форми (повсякденно-побутова творчість — опредметнення в продуктах праці; наукова — мисленна діяльність; технічна — єдність мисленної і предметної; художня — чуттєва діяльність і т.д.). форми творчого синтезу можна визначати за методами, предметами (змістом), результатами, етапами (структурою), суб'єктами творчості. Тобто гетерогенність творчості визначається різними основами: результатами, масштабами творчості; видами діяльності (виробнича, науково-технічна, дозвільно-побутова, художня, культурно-ідеологічна та ін.); суб'єктом творчості (індивідуальна, колективна, етнічна, професійна і т.д.), суспільством як суб'єктом творчості; людством як суб'єктом творчості та людською цивілізацією як суб'єктом творчості; світоглядно-соціальними і методологічними засадами.

Коли митець дивиться на предмет, осмислює його, він упредметнює його у своїх роботах, а вже коли ми дивимося на цю роботу, то розпредметнюємо її. Так, дивлячись на дерево, художник у вигляді гілочки намагається зобразити весну, і ті люди, що потім будуть дивитися на його картину, у цій гілочці також зможуть розгледіти весну.

Колективні творчі справи —прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо. Коли люди працюють разом, їм набагато легше знайти спільну мову між собою, вони згуртовуються духовно та етнічно.

Білет № 27

1.

1.За 200 років, які відділяють середину XIII ст. від середини XV ст. мистецька культура українських земель пройшла шлях розвитку від вищих здобутків княжих часів, що асоціюються з мистецьким життям при дворі волинського князя Володимира Васильковича, до нової історично-культурної ситуації першого століття української історії покняжої доби. В монументальному малярстві нині він виглядає як шлях від ансамблів княжої фундації до фресок головних святинь Польщі і королівської спальні Владислава II Яґайла у Вавельському замку. В іконописі — пролягає через ікону Богородиці Одигітрії з Успенської церкви в Дорогобужі та досягнення перемишльської школи українського релігійного малярства XIV ст. до вироблення з другої половини XIV і утвердження до середини наступного століття нового мистецького стилю, що поєднував власні здобутки попередніх століть з новаціями палеологівської культури. Важливим в історичній перспективі досягненням цього періоду стало закладання основ унікального в мистецтві східнохристиянського кола ансамблю декорації інтер’єру храму в станковому малярстві. У скульптурі він пройшов від декорації білокам’яних храмів княжої фундації до власної скульптурної традиції західноєвропейського родоводу. У декоративно-ужитковому мистецтві — від розвитку під княжою опікою до міського цехового ремесла. З-поміж перелічених два моменти виділяються особливо. Перший з них — маловідома, але навіть у своїх вцілілих скромніших проявах велика традиція княжої доби. Попри всі новації наступної епохи, українська мистецька культура житиме нею до кінця XVI ст., далекий її відгомін як національна традиція знову постане в Києві вже у XVII ст. Другий найважливіший в перспективі української мистецької історії феномен — поява на терені Галичини місцевих варіантів західноєвропейських мистецьких напрямів. На тлі тогочасного мистецького процесу ці явища неспівмірні. Проте одному з них було дано рости, тоді як еволюція другого вже на початок цього росту загальмувалася. Тому з історичної перспективи друге з розглянутих століть — не лише початок розвитку самостійної течії західноєвропейської орієнтації в мистецькій культурі українських земель, а й початок багатовікового співіснування і взаємопереплетення на місцевому ґрунті двох великих європейських культурних традицій. Як утвердження візантійського варіанта християнства в часи святого Володимира Великого визначило східну орієнтацію української мистецької культури, так і включення значної (в перспективі — більшої) частини українських земель (території княжої України) в орбіту польського варіанта "латинської" цивілізації і через неї — західноєвропейської цивілізації загалом запрограмувало посилення орієнтованих на Захід елементів у східній за своїми коренями та духом українській мистецькій культурі.

 

2.Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості, вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.

Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашувальне». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут.Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності.

декоративно-прикладне мистецтво- розділ декоративного мистецтва; охоплює ряд галузей творчості, які присвячені створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Вирішуючи в сукупності, як і архітектура, практичні і художні завдання. Одночасно належить до сфер створення і матеріальних, і духовних цінностей. Твори Д.-п. і. неотделіми від матеріальної культури сучасної ним епохи, тісно пов'язані з побутовим устроєм, що відповідає їй, з тими або іншими його місцевими етнічними і національними особливостями, соціально-груповими і класовими відмінностями. Складаючи органічну частину наочного середовища, з яким повсякденно стикається людина.Своїми естетичними достоїнствами, образних буд, характером постійно впливають на душевний стан людини, його настрій, є важливим джерелом емоцій, що впливають на його відношення до навколишнього світу.

народне мистецтво – це створювані народом на основі колективного творчого досвіду, національних традицій і існуючі в народі поезія, музика, танець, театр, архітектура, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. У вузькому розумінні, народнемистецтво – це народна творчість, що виявляється через діяльність людей

Білет №28

1.Ми знаємо, що українське церковне мистецтво веде свою історію з X віку, коли християнство стало державною релігією в Укра-ні-Русі, і з'явилася сама наша Церква, як певна релігійна організація. Знаємо, що це мистецтво, зв'язане з християнським богослужбових культом, повстало і далі розвивалось у нас в тих мистецьких формах, називаних „стилями", в яких історичний процес розвою мистецтва проходив взагалі у народів середущої й захід-ньої Европи. Одначе, як було це і в мистецтві інших народів, український народ, переймаючи чужі форми, наслідуючи певний пануючий стиль в Европейськім мистецтві, не був невільником чужих впливів, а перетворював запозичене і остільки покладав в цій творчості печать свого національного характеру й духу, що були в істориків мистецтва підстави додавати до загальної назви стилю прикметник „український", як, напр., „українсько-візантій-сько-романський" стиль церковного будівництва в першу добу історії нашої Церкви.

Той же процес органічного перетворення чужого і зведення його до купи з засадами нашого національно-християнського культу, нашими конструктивно-декоративними традиціями і естетичними уподобаннями українського народу бачимо в українськім церковнім мистецтві у віках XVI, ХУП-ХУШ, коли, після часів взагалі культурного підупаду в житті нашої Церкви у вв. ХШ-ХІУ починається, приблизно з половини XVI віку, доба нового розвою українського церковного мистецтва, пов'язана з переходом на Україну, переважно з Італії, нових європейських стилів в мистецтві — чистого ренесансу, барокко, рококо, клясицизму. Як відомо, найбільшим творчим досягненням цієї доби розвою українського мистецтва було створенння осібного, признаного і в світовій літературі, українського або козацького барокко, пам'ятки якого в церковному будівництві дорівнюють по своїй значимості пам'яткам українських святинь княжої до-монгольської доби. Але, як найбільший розцвіт українського козацького барокко припадає на часи гетьманства гетьмана Івана Мазепи (1687-1709), тобто безпосередньо після підпорядкування року 1686 при гетьмані Самойловичеві Української Првославної Церкви Московській патріярхії, яким актом закінчується третя доба історії нашої Церкви, то про українське церковне мистецтво в стилі барокко буде мова далі й у викладах історії нашої Церкви в четверту добу її існування в складі Російської Православної Церкви. Факт дальшого блискучого розвитку українського чи козацького барокко в церковнім мистецтві України доби Мазепи є одним з важливіших свідоцтв того, оскільки життя Української Православної Церкви глибоко пройняте було національним українським характером; в четвертій же добі зобачимо, як і в ділянці церковного мистецтва російська влада, державна й церковна, ставить перешкоди і всякі заборони для розвою відрубного українського церковного мистецтва.