Фінансовий механізм та його складові елементи

Фінансовий механізм – це сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Функціонуванню фінансового механізму відповідають два методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток: фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення переважає в умовах адміністративно-командної системи управління. Ресурси, які виділяються на основі рішень відповідних адміністративних органів, є їх матеріальним забезпеченням.

Фінансове регулювання в цих умовах підпорядковане завданням створення відповідних грошових фондів, насамперед централізованого фонду – бюджету держави. В умовах ринкових відносин на перший план виступає підсистема фінансового регулювання, оскільки саме вона робить ринок регульованим, а не стихійним.

Фінансове забезпечення реалізується у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпечення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним – приватний, чи колективним – пайовий або акціонерний.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Кредитування ґрунтується на принципах поворот ності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Зовнішнє фінансування полягає у виділенні коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі.

Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об’єкта розподілу.

Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору відповідних важелів та дійовості їх впливу на окремі сторони соціально-економічного розвитку. Сукупність важелів становить систему управління фінансовим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції – покарання.

Важелі керування фінансовим механізмом поділяються на окремі види: принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кредитування.

Принципи – це основоположні елементи системи управління, визначають характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними законодавчими й нормативними документами.

Функціонування фінансового механізму забезпечується через: правове регламентування, планування, організацію та контроль. Правове регламентування відображається в розробленні та прийнятті законодавчих актів з фінансів. Фінансове планування полягає в розробленні фінансових планів, на основі яких ведеться оперативне управління. Функції організації фінансової діяльності в країні покладаються на органи державного управління і безпосередньо на Міністерство фінансів та Центральний банк. Фінансовий контроль дає можливість постійно стежити за рухом грошових потоків, він забезпечує перевірку законності здійснення фінансових операцій і тим самим правильне спрямування дії фінансового механізму.

3.Фінансове планування

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів: фінансове планування, стратегічне та оперативне управління, контроль.

Метою фінансового планування є забезпечення оптимального розподілу ВВП.

Основні завдання фінансового планування:

1) визначення обсягу і джерел фінансових ресурсів у всіх централізованих і децентралізованих фондах, їх розподіл між матеріальною і нематеріальною сферами;

2) стимулювання зростання виробництва;

3) концентрація фінансових ресурсів на найбільш важли­вих напрямах економічного і соціального розвитку держави;

4) узгодження основних параметрів фінансових планів зі всіма іншими показниками плану економічного і соціального розвитку, забезпечення збалансованості матеріальних, трудо­вих і фінансових ресурсів;

5) визначення фінансових взаємовідносин суб'єктів еконо­мічної діяльності з фінансово-кредитною системою.

Принципи фінансового планування:

– наукова обґрунтованість планів, що передбачає збалансова­ність усіх фінансових, матеріальних і трудових ресурсів;

– предметно-цільовий принцип, який полягає у з'ясуванні конкретного призначення фінансування, забезпечує цільову спрямованість у використанні фінансових ресурсів.

Методи фінансового планування:

– метод коефіцієнтів – здійснення фінансових розрахунків на основі визначення відповідних коефіцієнтів. Недолік цього методу – не стимулює раціональне використання матеріальних і грошових ресурсів. Як приклад, порівняння досягнень минулого періоду із завданням поточних пла­нів;

– нормативний метод – обчислення фінансових показників на основі прогресивних норм і нормативів, формування та використання фінансових ресурсів держави;

– балансовий метод – дає змогу збалансувати джерела фінан­сових ресурсів із матеріально-речовинними, у тому числі сировинними і трудовими ресурсами.

Стратегічне управління – це управління на перспективу, яке виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки України, проведенням її структурної перебудови, конверсії оборонних галузей, зміцнення аграрно-переробного комплексу, а також вирішення соціальних проблем. Стратегічне управління здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента, Міністерство фінансів України.

Оперативне управління фінансами – це поточне управ­ління фінансами, що становить комплекс заходів, які розроб­ляються на основні оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складан­ня та виконання фінансових планів. Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств та організацій і т.п.

Фінансовий контроль

Фінансовий контроль – це регламентована нормами права діяльність державних, муніципальних, громадських органів та організацій, інших господарюючих суб’єктів щодо перевірки своєчасності й точності фінансового планування, обґрунтованості й повноти надходжень доходів у відповідні фонди грошових коштів, правильності та ефективності їх використання.

Фінансовий контроль, як система складається із сукупності таких елементів:

- суб'єкти фінансового контролю, серед яких слід виділити суб'єктів контролю, до яких відносяться державні і недержавні контролюючі структури та підконтрольні суб'єкти, тобто особи, фінансова діяльність яких підлягає контролю;

- об'єкт контролю – фінансова діяльність суб’єктів економічних відносин;

- предмет контролю – встановлені фінансовим законодавством фінансові показники діяльності підконтрольних суб'єктів.

За суб'єктивним складом органiв, що здiйснюють фiнансовий контроль видiляється: державний фінансовий контроль; муніципальний фінансовий контроль; внутрішньогосподарський контроль; громадський контроль

 

 

Державний фінансовий контроль залежно від того, чи формують суб'єкти контролю критерії (норми) контролю і чи є вони ініціаторами поділяється на два різновиди:

- загальний, який здійснюють Верховна Рада України (в цілому як орган чи її комітет або народні депутати), Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство фінансів України.

– - спеціалізований, який у свою чергу, можна поділяється на позавідомчий та відомчий. Позавідомчий спеціалізований державний фінансовий контроль складається з парламентського і урядового контролю й охоплює суб'єкти господарювання незалежно від форми власності. Парламентський контроль здійснює Відомчий спеціалізований державний фінансовий контроль проводять контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади тільки у підпорядкованих міністерствам і відомствам структурах.

Муніципальний контроль, внутрішньогосподарський контроль і громадський контроль також поділяється на два різновиди:

– прямий (безпосередній), який здійснюється керівниками, тимчасовими контрольними групами, ревізійними комісіями, контролерами або бухгалтерами місцевих рад, об'єктів контролю чи споживачами;

– опосередкований (представницький), який здійснюється аудиторськими фірмами, аудиторами та іншими суб'єктами (наприклад, опосередкований муніципальний фінансовий контроль, як правило, проводиться органами державної контрольно-ревізійної й податкової служб).

В залежностi вiд часу проведення фінансового контролю видiляється:

- попереднiй контроль, який здiйснюється на етапi розгляду i прийняття рiшень із фiнансових питань.

- поточний фiнансовий контроль – це контроль за безпосередньо

оперативною фiнансовою дiяльнiстю, тобто за власне фiнансовим процесом.

- наступний фiнансовий контроль – це контроль за фiнансовими результатами дiяльностi.

Обов'язковий контроль здiйснюється:

– в силу вимог нормативних актiв (контроль із боку Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по пiдсумках року, що завершився);

– за рiшенням компетентних органiв держави (рiшення органу державної податкової служби з метою з'ясування повноти виконання платниками податкiв фiнансових обов'язкiв перед державою).

Iнiцiативний фiнансовий контроль здiйснюється на пiдставi власних рiшень господарюючих суб'єктiв.