Банківські операції із запозичення ресурсів

Структура запозичених ресурсів: Недепозитні джерела (запозичені ресурси): 1. міжбанківські кредити – оперативне джерело залучення коштів, але є найбільш дорогим по вартості. Терміни надання – від декількох днів до 3-6 місяців. Основна мета одержання міжбанківського кредиту: підтримка поточної ліквідності; розширення обсягу активних операцій. 2. кредити Національного банки України – одержання кредитів Національного банки України за різними механізмами рефінансування. 3. випуск облігацій – банки, створені у виді акціонерного товариства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% їхнього статутного капіталу тільки після повної оплати раніше емітованих акцій. Забороняється випуск облігацій для формування статутного капіталу, а також для покриття збитків від господарської діяльності. 4. Операції РЕПО – угода про зворотний викуп – тимчасовий продаж активів високої якості (звичайно державних боргових цінних паперів) з одночасним заключенням угоди про зворотний викуп цих активів в обговорений термін у майбутньому по встановленій ціні або з установленим прибутком. Банківські установи залучають додаткові ресурси також і за рахунок випуску власних боргових зобов’язань і, зокрема, облігацій.

16. Гарантування вкладів фізичних осіб в Україні

Фонд гарантува́ння вкла́дів фізи́чних осі́б Фонд гарантує кожному вкладнику банка - учасника Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 150.000 грн. за вкладами у кожному із таких банків. Відшкодуванню вкладів до зазначеної суми підлягають всі вклади, розміщені одним вкладником на кількох рахунках в одному банку чи в різних банках, а також в різних валютах. Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування через визначені банки-агенти здійснюється протягом 3-6 місяців з дня настання недоступності вкладів, а строк позовної давності за зверненнями вкладників становить 3 роки. Важливо також зазначити, що Фонд набуває право кредитора щодо банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів. Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Окрім цього, він має статус юридичної особи, володіє відокремленим майном, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку. Учасниками Фонду є всі банки-юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, та мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Банки Фонду поділяються на дві категорії: учасників та тимчасових учасників.

17. Запозичення банками ресурсів на міжбанківському ринку

Популярним джерелом запозичення коштів для банків є міжбанківський кредит. Міжбанківський ринок кредитних ресурсів — це ефективний механізм перерозподілу грошових коштів. З одного боку, міжбанківський кредит дозволяє банкам з недостатньою кількістю ресурсів виконувати вимоги ЦБ або задовольняти потреби клієнтів у кредитах. З другого боку, міжбанківський ринок слугує для підтримки зростання депозитів і надає кредиторам можливість вигідного розміщення тимчасово вільних коштів. Загалом кредитування інших банків характеризується відносною безпечністю, хоча повністю не виключає кредитного ризику. Відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами залежить від кон’юнктури ринку і встановлюється провідними банками. Розмір відсоткової ставки за конкретним кредитом є предметом переговорів між позичальником та кредитором і може відрізнятися від діючої ринкової ставки. Ставки міжбанківського ринку в цілому нижчі за ставки, пропоновані іншим позичальникам.

Строки надання міжбанківських кредитів містяться в діапазоні від кількох годин до кількох місяців (як правило не більш як 6 міс.). На міжбанківському ринку укладаються кредитні угоди трьох типів: 1) одноденні; 2) строкові; 3) безстрокові.

Угоди за одноденними позиками — кредити типу «овернайт» (overnight) — укладаються, як правило, по телефону без письмового оформлення і передбачають повернення коштів наступного дня (не пізніш як через 24 год).

У строкових кредитних угодах термін надання кредиту (дні, тижні, місяці) чітко обумовлюється сторонами і фіксується письмово.

Безстрокові (відкриті) угоди автоматично продовжуються щодня доти, доки один із учасників не вирішить її перервати. Термін дії такої угоди не визначається, відсоткова ставка плаваюча. Більшість безстрокових контрактів укладається між невеликими та дещо біль­шими за розміром банками, які мають постійні кореспондентські відносини.

18. Види банківських рахунків та порядок їх відкриття і ведення

Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Перші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній — тільки в національній.

Банки відкривають рахунки у національній валюті для таких груп клієнтів:юридичні особи та фізичні особи: • філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи підприємств-резидентів, зареєстровані в установленому порядку •представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземні інвестори;• фізичні особи (резиденти та нерезиденти).

Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними. До поточних належать також карткові рахунки, за якими здійснюються операції за платіжними картками.

Підприємство, одержавши згоду вибраного банку на розрахунково-касове обслуговування, подає йому такі документи для відкриття рахунку:

1) заяву за встановленою формою, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства

2) засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту;

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік податковим органом;

5) картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи (див. рис. 3.2);

6) нотаріально засвідчену копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, відкривають поточні рахунки на своє ім’я, для чого подають банкам: заяву; копію свідоцтва про державну реєстрацію; картку зі зразком підпису, засвідчену працівником банку, що відкриває рахунок, чи нотаріально; документ, що засвідчує особу; копії документів про взяття на податковий облік та про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчені нотаріально чи органами, що їх видали.

Фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, відкривають поточні рахунки у національній валюті для зберігання вкладів «до запитання» та здійснення розрахунково-касових операцій за ними.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання. Відкриття бюджетних рахунків здійснюється на підставі дозволів, які видаються фінансовими органами.

19. Способи і форми міжгосподарських безготівкових розрахунків

Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються між собою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок платежу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зо-бов’язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов’язковим і надзвичайно важливим розділом кожного такого договору.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідальність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповідними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

Платіжні інструменти. Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розрахунків можливість успішно виконувати вказані вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних інструментів, кожний з яких має певні переваги та недоліки. Враховуючи їх та зважаючи на свій реальний фінансовий стан і характер конкретної товарної операції, кожний з контрагентів товарних операцій може вибрати найбільш надійний та зручний для себе платіжний інструмент та визначити умови його застосування.

Сьогодні в безготівкових міжгосподарських розрахунках в Україні застосовуються такі розрахункові документи: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі.

20. Економічна характеристика розрахунків платіжними дорученнями

Платіжне доручення — це письмовий документ стандартної форми з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача Розрахунки платіжними дорученнями — це одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків. За цією формою клієнти банків можуть розраховуватися за товарними і нетоварними операціями: за куплені товари, послуги, виконані роботи, за зобов’язаннями перед фізичними особами (аліменти, пенсії, заробітна плата, гонорари тощо), за зобов’язаннями перед банками, податковими, страховими та іншими фінансовими органами, іншими юридичними особами.

За товарними операціями платіжними дорученнями здійснюються платежі з попередньою, негайною, достроковою і відстроченою оплатою. За нетоварними операціями платіжними дорученнями здійснюються, власне, всі платежі.

Платіжне доручення виписує платник, чітко дотримуючись установлених правил оформлення платіжних документів, і подає в банк, що його обслуговує Сума взятого банком для виконання доручення списується з рахунку платника (рахунок дебетується) і зараховується на рахунок одержувача (рахунок кредитується), якщо він відкритий у тому самому банку. Розрахунки платіжними дорученнями — досить проста, зручна, економічна форма, що забезпечує швидке здійснення платежу.

21. Особливості використання платіжних вимог-доручень у міжгосподарських безготівкових розрахунках

Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: 1) вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари; 2) доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю. Це не дуже поширена форма розрахунків. Звичайно вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Вимогу-доручення виписує продавець і разом з комерційними документами пересилає безпосередньо покупцеві. Останній перевіряє одержані документи з метою виявлення дотримання продавцем умов договору і, якщо він погоджується здійснити оплату, дає відповідне розпорядження своєму банку прямо у вимозі-дорученні. Оформлення платником вимоги-доручення і подання його в банк здійснюється в порядку та в строки, встановлені для звичайних платіжних доручень.

22. Економічна характеристика чекової форми розрахунків

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунку (чекодавця) банку, в якому рахунок відкрито (банку-емітенту), виплатити вказану суму грошей пред’явнику чека (чекодержателю). Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими.

Розрахунки чеками застосовуються переважно в платежах за отримані товари, виконані роботи, надані послуги, а також у деяких нетоварних платежах. На практиці чеки доцільно застосовувати у внутрішньоміських розрахунках. Проте в Україні ця форма розрахунків розвинута слабо порівняно з західними країнами, у багатьох з яких чек є одним з основних платіжних інструментів.

Оплата чеками гарантована, що забезпечується депонуванням чекодавцем потрібної суми коштів на окремому рахунку «Розрахункові чеки» у банку-емітенті. Заяву на депонування коштів платник подає банку одночасно з заявою на одержання чекової книжки. Розрахункові чеки виписуються на конкретних одержувачів платежу, тобто є іменними, на бланках, виготовлених на спеціальному папері за зразками, затвердженими НБУ

 

23. Економічна характеристика акредитивної форми міжгосподарських розрахунків

Акредитив — це зобов’язання банку оплатити платіжну вимогу, яке він дає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу. Застосовується акредитивна форма переважно в міжміських і в міжнародних розрахунках, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати поставленої продукції.

Складність взаємовідносин між продавцями і покупцями зумовлює значну різноманітність видів акредитивів. Вони можуть бути: покритими і непокритими; відкличними і безвідкличними; відкриті в банку платника (банку-емітенті) і в банку бенефіціара (виконуючому банку); з акцептом та без акцепту платником розрахункових документів бенефіціара.

При покритому акредитиві сума його при відкритті списується з поточного рахунку платника і бронюється на окремому рахунку «Розрахунки акредитивами», відкритому в банку-емітенті або у виконуючому банку. Цей акредитив не вигідний платнику, оскільки відволікає кошти з його обороту на певний період.

При непокритому акредитиві кошти платника попередньо не бронюються, платежі здійснюються з його поточного рахунку під гарантію банку-емітента, що в разі відсутності коштів на цьому рахунку банк надасть позичку для здійснення платежів за акредитивом. Тому цей вид акредитиву називають ще гарантованим. Такий акредитив дуже зручний і вигідний для платника.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу платника без попереднього погодження з бенефіціаром. Зміна або анулювання акредитива здійснюється тільки через банк-емітент. Цей акредитив не зручний для бенефіціара, оскільки не виключає ризику неплатежу.

Безвідкличний акредитив не може бути змінений чи анульований без попередньої згоди бенефіціара, що дає йому можливість захистити себе від ризику неплатежу.

Бенефіціар може сам запропонувати зміну умов чи відмовитися від використання акредитива, якщо це передбачено його умовами. Про свої наміри він повідомляє безпосередньо платника, який у разі згоди повідомляє про це банк-емітент, а останній надсилає узгоджені зміни виконуючому банку.

Для відкриття акредитива платник подає в банк-емітент заяву за встановленою формою, всі реквізити якої мають бути заповнені. Особливої уваги заслуговує складання умов акредитива: за які товари платити, на підставі яких розрахункових документів платити, з акцептом чи без акцепту представника покупця здійснювати платіж тощо. Умови акредитива спрямовуються на захист інтересів контрагентів і повинні бути сформульовані настільки чітко, щоб банки могли проконтролювати їх дотримання при проведенні платежу.

24. Економічна характеристика міжбанківських розрахунків в Україні

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб’єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача.

Крім того, між банками як самостійними економічними суб’єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі — міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. В Україна діє система міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме: внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС); комбінацію систем ВПС і СЕП; міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT; двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв’язку для передання інформації.

25. Порядок здійснення банками касових операції

Касові операції банку полягають в тому, що вони здійснюють прийом від клієнтів готівки, її видачу з кас банків, а також організа­цію обігу готівки між клієнтом і банком.

Комерційні банки виконують касові операції, додержуючись та­ких принципів:

1) усі суб'єкти господарської діяльності зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках у банку;

2) суб'єкти господарської діяльності, які мають готівкові кошти, зберігають їх у касі в межах ліміту, встановленого комерційним банком. Сума готівки, що перевищує ліміт, повинна бути здана в банк і зарахована на поточний рахунок протягом трьох днів, врахо­вуючи день отримання;

3) витрачання готівки суб'єктами господарювання здійснюється за цільовим призначенням.

Кошти на виплати, пов'язані з оплатою праці та виплатою диві­дендів (доходу), всі підприємства та індивідуальні підприємці ма­ють одержувати виключно з кас банків. При цьому ними повинна забезпечуватись систематична і повна сплата податків та обов'яз­кових платежів до державних цільових фондів. Підприємства, що мають готівкову виручку, зобов'язані здавати її до банку для зара­хування на їх рахунки.

Щоб задовольнити потреби клієнтів у готівкових грошах, у касі банку повинна підтримуватися оптимальна сума готівки. Коли сума готівки завищена, банк несе додаткові витрати, тому що ці кошти не працюють і не приносять прибутку. Якщо ж сума готівки < за потрібну, то це познач. на ліквідності банку.

Основні джерела надходження готівки в касу банку — це торгова виручка.

Основне джерело відтоку готівки з каси банку — це видача грошей на заробітну плату.

26. Організація готівкових грошових розрахунків у національній економіці

Організації грошового обігу завжди має місце і готівково-грошовий обіг. Його суть полягає в тому, що обмінні операції супроводжуються рухом готівкових грошей. На відміну від безготівкового, він характеризується низкою негативних особливостей, а саме: - Готівково-грошовий обіг характеризується високими витратами щодо його організації. Це пов’язано з випуском (емісією) готівки, транспортуванням, збереженням, заміною зношених купюр і т. ін. - На основі цієї форми організації грошового обігу складно забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим оборотом. - Розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від податків і тощо. Зазначені недоліки готівково-грошового обігу змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розрахунків. У сучасних умовах цьому сприяє подальший розвиток кредитних грошей (наприклад, у вигляді широкого застосування кредитних карток) і науково-технічний прогрес, що сприяє впровадженню безготівкових розрахунків навіть на рівні роздрібної торгівлі. Порядок організації готівкових розрахунків поширюється на всіх юридичних осіб (крім банків і підприємств поштового зв’язку) і фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи. Він обмежує розміри таких розрахунків (на сьогодні це не більше 10 тисяч гривень протягом одного дня за одним, або кількома платіжними дорученнями), а також визначає перелік винятків із цього положення (розрахунки за електроенергію, добровільні пожертви, розрахунки з бюджетом тощо). В одному з розділів Положення визначаються й ті документи, що супроводжують розрахунки (прибуткові та витратні ордери, касові й товарні чеки і т. ін.), а також порядок обліку всіх первинних документів, які супроводжують видачу або надходження грошей, що здійснюється способом ведення касової книги підприємства.

27. Платіжні картки, їх види та порядок функціонування

У світовій практиці вже існує багато видів пластикових карток, які різняться характером емітента (банки, небанківські структури), характером власника (приватна особа, корпорація), функціональним призначенням (кредитна картка, дебетна картка), технологією використання (картки з магнітною смугою, картка з мікросхемою або смарт-картка), за ступенем пільг для користувачів («стандартні», «золоті», «платинові»). Для організації НСМЕП в Україні найбільший інтерес викликає класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.

Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власником кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому власникам їх відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків (поточних чи ощадних). За кредитними картками їх власники можуть здійснювати платежі за товари та послуги (будь-які чи тільки певного виду), одержувати готівку в банківських установах чи в банкоматах, одержувати певні пільги від банків-емітентів (страхування життя, скидки при бронюванні авіаквитків, оплаті місць у готелях, телефонних розмов тощо), використовувати як засіб самоідентифікації та ін.

Дебетними називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту.

Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки. Проте й вони не виключають користування їхнім власником у деяких випадках кредитом, а саме:

— якщо він має поточний рахунок з овердрафтом, то в межах ліміту овердрафту клієнт користується для платежів за карткою банківською позичкою. У цьому разі дебетна картка мало чим відрізняється від кредитної;

— між моментом оформлення за карткою купівлі товару чи послуги в торговельній структурі і списанням коштів з поточного рахунку власника може проходити певний період часу, протягом якого покупець користується придбаним товаром, отже, одержує кредит.

Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти і запам’ятовувати зміну інформації, зокрема визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки відкрила можливість для створення «електронного гаманця», за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі свої платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку — емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.

28. Діяльність банків у сфері карткового бізнесу

В Україні розвиток карткового бізнесу розпочався з другої половини 1990-х років, а лідерами виступали такі банки, як Приватбанк, Аваль, Правекс, Надра. Слід відзначити, що зацікавленість у цьому банківському продукті виявили перш за все люди, що часто виїздили за кордон. Зрештою, основною сферою застосування платіжних карток стала виплата у безготівковій формі заробітної плати, пенсій, соціальної допомоги тощо приватним особам, а не здійснення роздрібних розрахунків та збільшення платоспроможного попиту населення за рахунок кредиту, як це було у розвинутих країнах. Тому в Україні розвиток еквайрінгу та мережі терміналів для прийому карток у підприємствах торгівлі та послуг і зараз значно відстає від темпів їх емісії.

З технологічної точки зору, в останні п’ятнадцять років у світі спостерігається поступовий перехід від карток з магнітною смугою на чип- або смарт-картки, які можуть використовуватися у режимі як дебетової, так і кредитної картки. Вперше технологія смарт-карт була використа-на у Франції для оплати телефонів-автоматів (тоді застосовувалися найпростіші «картки з пам’яттю», що діяли до повного витрачання вміщених на них коштів), а у 1992 році там же з’явилися перші банківські карти з мікрочипами. В Україні першу смарт-картку MasterCard випустив у 2003 році банк Аваль. Проте поширення вони набули тільки у межах Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), що була створена на початку 2000-х років і діяльність якої концептуально і фінансово забезпечується Національним банком України.

29. Порядок емісії банківських платіжних карток

Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем). Платіжна картка є власністю емітента і надається клієнту або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом. Фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, та їх довіреним особам емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам - підприємцям - корпоративні платіжні картки. Укладення договору про надання та використання платіжної картки здійснюється згідно із законодавством України та правилами платіжної системи. Перед укладенням договору емітент зобов'язаний ознайомити клієнта з умовами одержання платіжної картки, переліком необхідних документів, тарифами на обслуговування та правилами користування платіжною карткою. Ця інформація має бути викладена в доступній формі та розміщуватись у доступному для клієнтів місці, а також надаватися в письмовій або електронній формі клієнтам та їх довіреним особам на їх вимогу. Залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Вид платіжної картки, що емітується членом платіжної системи, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи. Обов'язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента картки.

30. Операції банків – еквайєрів

Банк-емітент, випускаючи картки і гарантуючи виконання фінансових зобов'язань, пов'язаних з використанням випущеної їм пластикової картки як платіжний засіб, сам не займається діяльністю, які забезпечують її прийом підприємствами торгівлі і сфери послуг. Ці завдання вирішує банк-еквайєр, що здійснює весь спектр операцій по взаємодії з точками обслуговування карток: - Обробку запитів на авторизацію. - Перерахування на розрахункові рахунки точок коштів за товари та послуги, надані по картках - Прийом, сортування і пересилку документів (паперових і електронних), що фіксують здійснення угод з використанням карток - Поширення стоп-листів (переліків карток, операції по яких з тих чи інших причин на сьогоднішній день припинені) і ін. Крім того, банк-еквайєр може здійснювати видачу готівки по картках як у своїх відділеннях, так і через що належать йому банкомати. Банк може і суміщати виконання функцій еквайра та емітента. Слід зазначити, що основними, невід'ємними функціями банку-еквайра є фінансові, пов'язані з виконанням розрахунків і платежів точкам обслуговування. Що ж стосується перерахованих вище технічних атрибутів його діяльності, то вони можуть бути делеговані еквайєром спеціалізованим сервісним організаціям - процесинговим центрам. Виконання еквайєрами своїх функцій тягне за собою розрахунки з емітентами. Кожен банк-еквайєр здійснює перерахування коштів точкам обслуговування по платежах держателів карток банків-емітентів, які входять у цю платіжну систему. Тому відповідні кошти (а також, можливо, кошти, що відшкодовують видану готівку) повинні бути потім перераховані еквайєру цими емітентами. Оперативне проведення взаєморозрахунків між еквайєрами та емітентами забезпечується наявністю в платіжній системі розрахункового банку (одного або декількох), у якій банки - члени системи рахунки відкривають кореспондентські