Поняття і предмет кримінології.

Поняття і предмет кримінології.

 

Назва науки походить від латинського слова «сгітеп» -злочин, і грецького «Іодоз» - вчення, тобто вчення про злочинність, злочинну поведінку. Кримінологія - це загальнотео­ретична наука про злочинність, причини та умови, що її породжу­ють, про особу тих, хто вчиняє злочини, а також про методи і за­ходи боротьби з нею.

Предмет науки - це те, що вона досліджує. Предметом кримінології є злочинність, детермінанти, що її обумовлюють, особа злочинця і заходи попередження зло­чинності. Отже, предмет даної науки складається з чотирьох основних елементів:

1) злочинність;

2) причини та умови злочинності;

3) особа злочинця;

4) попередження злочинності.

В останні роки з'явилися й інші точки зору, які базуються на філо­софському визначенні поняття науки. Філософи її визначають як систему понять про явища і закони зовнішнього світу чи духовної діяльності людей, що дає можливість передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства. Стосовно кримінології автори вважають, що її предметом є закономірності появи, існування і роз­витку злочинності як об'єктивного антисоціального явища.

 

Місце кримінології в системі наук, її співвідношення з іншими галузями знань.

 

Кримінологія існує на стикі таких найк як:

-Кримінально-процесуальне право

-Кримінальне право

-Цивільне право

-Філософія

-Криміналістика

-Юридична соціологія

-Історія держави і права

-Правова статистика

-Теорія держави і права

-Юридична психологія

-Філософія права

-Демографія

-Теорія управління

-Юридична деліктологія

-Шлюбно-сімейне право

-Економічна теорія

-Педагогіка

-Судова психіатрія

-Судова медицина

-Адміністративне право

-Кримінально-виконавче право

-Арбітражний процес

-Генетика

-Фінансове право

 

Методологічні основи української кримінології.

 

Метод - спосіб теоретичного дослідження або практичного попередження злочинів. До методів кримінологічного дослідження відносяться насамперед: спостереження, вивчення документів, опитування, експертних оцінок, експерименту та Інші. Методами практичного попередження злочинів є такі: примусу, переконання та заохочення. Кожен з цих методів повинен застосовуватися з урахуванням криміногенної занедбаності особи.

Методологія - вчення про наукові методи пізнання дійсності. В основі такого вчення лежать, передусім, принципи: історизму, який вказує на необхідність пізнання, вивчення та аналіз криміно­логічних явищ у розвитку від минулого до теперішнього і від нього до майбутнього, до прогнозування криміногенних та антикриміно-генних тенденцій; принцип про постійний рух і зміни соціальних явищ і процесів та взаємозв'язок між явищами.

Методологією кримінології науки є закони і категорії діалектики.

Основні закони діалектики:

-єдності і боротьби протилежностей;

-переходу кількіс­них змін у якісні;

-заперечення заперечення.

Основні категорії діалектики:

-одиничного, особ­ливого, загального;

-причини і наслідку;

-необхідності і випадковості;

-можливості і дійсності.

Принципи діалектики:

-об'єктивного розгля­ду предметів і явищ;

-загального зв'язку предметів і явищ;

-постійного розвитку предметів і явищ.

Застосовуючи закони і категорії діалектики при дослідженні злочинності, окремих її видів, процесу детермінації злочинів, кримінологія в змозі розкрити внутрішні зако­номірності цього антисоціального явища і визначити шляхи впливу на нього з метою поступового витіснення його з життя суспільства.

 

Завдання та функції кримінології.

 

Завдання кримінології- комплексний аналіз чинників, з якими пов'язане існування злочинності, і опрацювання проблем їх нейтралізації на основі вивчення закономірностей суспільного розвитку.

Функції кримінології:

1) діагностична, тобто виявлення і фіксація певних фактів соціальної дійсності, відображення їх властивостей;

2) пояснювальна (етіологічна), тобто пояснення на основі емпіричних даних та теоретичних положень суті об'єктів, що вивчаються, зокрема, закономірностей злочиннос­ті, її причин, формування особи злочинця, функціонування системи попере­дження злочинності;

3) прогностична, тобто передбачення тенденцій розвит­ку кримінологічно значущих явищ та процесів, особливостей їх протікання в майбутньому;

4) прикладна, тобто озброєння усіх суб'єктів профілактики зло­чинів науковими знаннями.

 

Теоретичне і практичне значення кримінології.

 

 

Етапи розвитку кримінологічної теорії, школи кримінології.

 

Етапи розвитку кримінології - а)становлення кримінології (початок 20-х -середина 50-х років XX ст.); б) оформлення кримінології як самостійної науки (середина 50-х - середина 60-х років XX ст.); в) сучасна кримінологія.

Погляди представників класичної школи кримінального права на проблему злочинності.

 

Класична школа в кримінології -теорія, яка у центрі своєї уваги ставила злочин та наполягала на рівному покаранні за однакові провини. Відповідно до К. ш. «людина-гедоніст» намагається отримати задоволення та уникнути неприємних відчуттів, вона наділена свободою волі в такій мірі, що має мож­ливість вибирати між добром і злом.

Класичний: причиною злочинності вважається не «нечиста сила», яка вселяється у зло­чинця, а самодостатня «зла воля» самого зло­чинця, яка залежить лише від нього самого. Цей підхід, сформульований Ч. Беккаріа на противагу містичному, виник під впливом ідей просвітительства. Відповідно до них протидія злочинності зводиться до застосування кари, яка має на меті вплинути на волю людей таким чином, щоб вони не вчиняли злочинів.

 

Соціологічний напрямок в кримінології, його основні ідеї.

 

Соціологічний напрямок у кримінології- концепція, яка при з'ясуванні причин злочинності приділяє основну увагу екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ. Представники цього напрямку дотриму­ються дво- або тричленної класифікації причин (факторів) злочинності: інди­відуальні (стать, вік, раса та ін.); фізичні (географічне середовище, пора року, клімат та ін.); соціальні {безробіття, рівень цін на продукти, заробітна платня тощо).

Соціологічний: як і за біол. підходу, воля лю­дини не визначається причиною злочинності, але на відміну від нього такою причиною вважаю­ться не біол. (антропологічні) фактори, а соціоло­гічні. Цей підхід був започаткований на підставі ідей, сформульованих критиками Ч. Ломброзо, зокрема Е. Феррі в його праці «Кримінальна соціологія» (1881). Протидія злочинності, вихо­дячи із зазначеної причини, полягає у впливі на соціол. чинники, які начебто здатні визна­чити поведінку людей поза їхньою волею, не­залежно від її стану. Отже, «винне» у злочині «со­ціальне середовище», а не злочинець.

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

Варіанти соціальної поведінки, розроблені професором Р. Мертоном (США)

-Відхилення від норм поведінки при досягненні життєвих цілей

-Ритуальна поведінка

-Законослухняна поведінка

-Відмова від старих еволюцій­них традицій, перехід до революційної боротьби

-Заперечення мети життя, втеча від нього (алкоголізм, наркоманія самогубство)

ТЕОРІЯ соціальної дезорганізації (за проф. В. Стансю, Франція)

-Дегуманізація в умовах НТР

-Нудьга, алкоголізм, наркоманія

-Перенаселення

-Етнічно-психологічна несумісність

-Стандартизація умов життя

-Жадоба збагачення

-Устремління до комфорту

-Фрустрація (крах надій)

-Психологія натовпу

 

Психологічні теорії в кримінології.

 

Психологічна теорія злочинності - концепція, яка ґрунтується на гіпоте­зі незмінності олігофренічного характеру особи злочинця. Одним з засновни­ків вважається американський вчений X. Гаддард.

 

Генологія злочинності.

 

Показники злочинності.

 

Стан злочинності оцінюється:

- за кількістю злочинів і осіб, які їх скоїли;

-за кількістю злочинів, що становлять підвищену суспільну небезпечність;

-за рецидивною злочинністю; за інтенсивністю злочинності;

-за характером структури злочинності; за рівнем латентної злочинності; за розміром запо­діяної шкоди.

Питома вага злочинності - це відсоткове співвідношення певного виду злочинів до її загального показника.

Питома вага = Вид злочинів х 100%

загальний показник

Рівень злочинності розраховується з допомогою загальних коефіцієнтів злочинності:

кількість злочинів х на 1000, 10 000 (чи 100 000)

К1=----------------------------------------------------------------------------------------------------

на чисельність населення 14 років і старші

кількість злочинців х на 1000. 10 000 (чи 100 000)

К2 =-------------------------------------------------------------------------------

на чисельність населення 14 років і старші

Загальна формула для обчислення латентної злочинності:

Зл = 3ф-3в,де Зл - злочинність латентна Зф - злочинність фактична Зв - злочинність врахована

Рівень латентної злочинності:

Зв

р_Л(₃)= -------

Зф

 

16. Рівень злочинності.

 

Рівень - загальна кількість злочинів та осіб, що їх вчинили, на певній території за певний проміжок часу. Для більш повного визначення розповсюдженості злочинності на тій чи іншій терито­рії застосовуються коефіцієнти (індекси) злочинності - відношення кількості злочинів та осіб, що їх вчинили, до числа жителів певного регіону у розрахунку на 1000,10000,100000 чоловік.

Рівень злочинності розраховується з допомогою загальних коефіцієнтів злочинності:

кількість злочинів х на 1000, 10 000 (чи 100 000)

К1=----------------------------------------------------------------------------------------------------

на чисельність населення 14 років і старші

кількість злочинців х на 1000. 10 000 (чи 100 000)

К2 =-------------------------------------------------------------------------------

на чисельність населення 14 років і старші

Диференційовані коефіцієнти злочинності обчислюють серед груп населен­ня за статтю, віком, соціальним становищем, родом занять і т. д., а також серед спеціальних суб'єктів злочинів Крім цього, диференційовані коефіці­єнти обчислюють по підприємствах, установах, організаціях При обчислен­ні гіпотетичних коефіцієнтів (загальних) до виявлених злочинів та осіб які їх скоїли, за поправками додають відповідні показники латентної злочинності Таким же чином обчислюють і диференційовані гіпотетичні коефіцієнти.

 

Структура злочинності.

 

Структура - внутрішня, якісна властивість злочинності, яка визначається питомою вагою (часткою) окремих видів злочинів у загальній їх кількості, що виділяються залежно від певних кримі­нально-правових та кримінологічних ознак.

Структура злочинності оцінюється:

а) за об'єктами посягання,

б) за об'єктивною стороною злочину

в) за озна­ками суб'єктивної сторони,

г) за особою злочинця,

д) за мірою покарання.

 

ВИДИ ЛАТЕНТНОСТІ

Природна - злочини, про які невідомо відповідним державним органам.

Змішана - факт злочину виявлений, але з різних причин він не усвідомлюється як злочин особою, що його виявила.

Штучна – злочини,які на порушення закону приховуються посадовими особами від обліку.

 

22. Класифікації злочинів за ступенем латентності. Засоби виявлення латентних злочинів.

 

СТУПІНЬ ЛАТЕНТНОСТІ (від найменшої до більшої)

-злочини, не включені кримінально-правову статистику;

-злочини, не вклю­чені в кримінально-правоау статистику, але про них відомо державним органам;

- злочини, не вклю­чені в криміналь­но-правову стати­стику, але про них відомо громадянам;

-злочини, про які знають лише злочинці.

 

За масштабами

- на всій території країни;

- в регіоні (галузі);

- на об'єкті; -стосовно групи,

- осіб,

- стосовно певної особи

За ступенем радикальності

- попереджувальні;

- усуваючі;

- нейтралізуючі криміногенні фактори

 

Слідча профілактика.

 

Основна профілактична діяльність слідчого здійснюється в ході самого розслідування або відразу після його закінчення (з обліком зібраних для цього даних і слідчих можливостей). Деяка частина попереджувальних прийомів і методів криміналістики застосовується й до порушення кримінальної справи. Вони практично завжди бувають спрямовані на припинення що почалося або попередження що готується або можливого нового злочину. Наприклад, якщо з первинних даних про вже зроблений злочин виявляється, що в сформованій обстановці зберігається реальна можливість здійснення ще такого ж або іншого злочину, слідчий зобов'язаний вжити відповідних заходів по недопущенню нового злочину.

Засоби профілактичної діяльності слідчого можна розділити на дві групи:

1) дії, проведені безпосередньо самим слідчим;

2) дії, здійснювані з доручення слідчого іншими державними органами, організаціями, виробничими підприємствами, іншими установами й громадськістю.

До першої групи ставляться слідчі дії з елементами виховно-психологічного впливу на конкретних осіб; пошукові заходи, криміналістичні операції профілактичної спрямованості; до другого - дії оперативно-розшукового, техніко-організаційного, технічного, управлінсько-організаційного характеру, здійснювані відповідно до доручення слідчого органами дізнання, керування й виробництва.

Велике значення для успіху профілактичної діяльності слідчого має правильний вибір об'єкта профілактичного впливу. Дані для цього звичайно збираються в ході реалізації методичних рекомендацій при вивченні всіх структурних особливостей відповідного виду злочинної діяльності. Дослідження зазначених особливостей дозволяє з урахуванням слідчої ситуації виявити ті структурні елементи розслідуваного злочину, які вимагають профілактичного впливу саме криміналістичними засобами. Такими об'єктами найчастіше є конкретні особи (певного негативного складу характеру й відповідної життєвої спрямованості й т.п.), невеликі виробничі колективи (з неблагополучним мікрокліматом), неблагополучна виробнича й інша техногенна обстановка на об'єкті, де зроблене злочин, і ін.

Тактичні завдання профілактичного впливу слідчого вирішуються шляхом проведення окремих слідчих дій (допит, очна ставка й ін.), тактичних операцій. При цьому в ній можуть бути широко використані найрізноманітнішим і доступні слідчим індивідуально-виховні й інші методи, спрямовані на перебудову психології особистості й мала соціальна група, на зміну умов життя й праці, у яких живуть і діють особистомсті і мала соціальна група. Ними можуть бути які-небудь організаційні, а іноді й технічні міри, спрямовані на усунення відповідних недоліків у виробничій діяльності підприємств і установ, де був зроблений злочин. Це може бути й інформування через засоби масової інформації про дії нерозшуканого злочинця з метою попередження нових злочинів.

 

71. Поняття та детермінація корисливої злочинності. Кримінологічна характеристи­ка корисливих злочинів.

 

Корислива злочинність - сукупність скоєних на певній території за пев­ний період часу злочинів (осіб, що їх скоїли) з метою безкоштовного задоволення майнових потреб. Розрізняють ненасильницькі та насильницькі види корисливих злочинів.

Корисливі злочини проти особистого майна громадян відбуваються по мотиві користі із прямим наміром на незаконне отримання матеріальної вигоди за рахунок інтересів громадян. До того ж крадіжка в ході її здійснення нерідко переростає в грабіж і навіть у розбій, а грабіж - у розбій. Обман іноді є способом не шахрайства, а крадіжки, вимагання ж у випадках, коли мова йде про погрозу насильством, зближається з насильницьким грабіжем і розбоєм.

Предметом всіх видів корисливих і корисливо-насильницьких злочинів проти особистої власності громадян, як правило, є коштовні споживчі товари підвищеного попиту й легко реалізовані.

Крадіжки особистого майна на вулицях становлять близько 40% всієї вуличної злочинності.

Зростає число крадіжок транспортних засобів, темпи приросту в останні два роки склали близько 80%, питома вага в загальному числі вуличних злочинів близько 9%.

Ростуть крадіжки особистого майна на транспорті, темпи приросту в останні роки - більше 40%.

Крадіжки квартирні, кишенькові відбуваються переважно (до чотирьох п'ятих) у денний час. Аналіз же злочинів, пов'язаних із крадіжками, розукомплектовуваннями, викраденнями автомототранспорта у великих містах показав, що 85% з них відбуваються у вечірній і нічний час у безпосередній близькості від житлових будинків потерпілих.

Способи здійснення крадіжок, з одного боку, залишаються традиційними: входження в довіру, підбор ключів, використання відмичок і іншого злодійського інструмента, проникнення через кватирки, відкриті вікна, горища, двері балконів розрізування кишень і дамських сумочок; а з іншого боку - здобувають риси агресивності: злом дверей, зривання замків і запорів, пролами стін і стельових перекриттів, а в сільській місцевості - розбір грубних труб.

Особливістю шахрайств є те, що в предмет зазіхань входять не тільки речі, що мають матеріальну цінність, але й речі, що представляють або засвідчують право на майно.

Види шахрайства різноманітні: це й гадання, знахарство, і шулерство при грі в карти; узяття грошей нібито для придбання дефіцитних товарів і неповернення їх; заволодіння цінностями під приводом надання послуг у купівлі-продажу автомашин, одержанні квартир; одержання майнових вигід по підроблених документах; передача замість домовлених речей інших, але гіршої якості, наприклад, замість золотих годин - позолочених, або в меншій кількості, чим було домовлено; обрахування при розміні великих грошових купюр або при покупці речі; застосування так званих ляльок, коли впакування паперу видається за пачку грошей.

Способів здійснення шахрайства два:

1) обман і 2) зловживання довірою. Конкретно це виражається в повідомленні свідомо неправдивих відомість або відомому прихованні (неповідомленні) обставин, які вводять потерпілого в оману; видачі одною особою себе за іншу особу, наприклад за представника влади; використання форменого обмундирування при відсутності права на його носіння; використання фіктивних або крадених документів.

Шахрайства найчастіше відбуваються в містах, переважно на вокзалах, в аеропортах, на ринках, біля великих магазинів і носять, як правило, груповий характер. При “грі” у наперсток, наприклад, потрібно трохи виконавців і чіткий розподіл' їхніх ролей - від зазивав і охранителей до безпосередніх шулерів.

Вимагання виражається у вимозі - спонуці злочинця передати йому:

а) особисте майно потерпілого,

б) право на майно, наприклад вимога оформити в нотаріуса договір дарування,

в) зробити певні дії майнового характеру, наприклад знищити боргову розписку або заповіт.

Спонука до передачі здійснюється:

а) під погрозою насильства над особистістю потерпілого,

б) його близьких,

в) оголошення про їх ганебних відомостей (шантаж),

г) винищування їхнього майна,

д) шляхом насильства над особистістю, у тому числі небезпечного для життя й здоров'я потерпілого.

Широке поширення в останні роки має вимагання, сполучене з погрозою фізичної розправи або насильством.

Загальні причини корисливої й корисливо-насильницької злочинності кореняться в протиріччях суспільного розвитку, у вкрай несприятливих тенденціях в економіці й, насамперед, у чинність реально існуючих кризових явищ, у недоліках соціально-духовної сфери, у прорахунках у виховній роботі, у формально-бюрократичному відношенні до людей і інших явищах.

Безпосередніми ж причинами крадіжок, грабежів, розбоїв, шахрайств і вимагань виступають наступні явища негативної властивості:

формування корисливо-паразитичної мотивації в сімейно-побутовому середовищі, за місцем роботи, навчання;

поширення й впровадження психології вещизма, накопичення, користолюбства;

деформація дозвілльно-побутових інтересів, потреб, звичок, що виражається в прагненні до пияцтва, наркотикам, азартним іграм, і деградація особистості на цій основі;

споживацько-егоїстична атмосфера, як і атмосфера насильства в намогти;

низький рівень культури, свідомості, моральності осіб, що роблять корисливі й корисливо-насильницькі злочини.

До умов, що сприяють здійсненню цих діянь, належать:

слабка технічна захищеність жител і сховищ;

відсутність контролю за сторонніми особами в будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях, гуртожитках, у дворах будинків;

недоліки боротьби зі збутом викраденого майна;

наявність у злочинців різної зброї;

безтурботне відношення громадян до зберігання свого майна;

віктимне поводження потерпілих, що проявляють користь, жадібність, що характерно при шахрайстві, або, що перебували в стані алкогольного сп'яніння, вступ у випадкові зв'язки, що полегшують крадіжки, пограбування.

Серед умов, що сприяють здійсненню розглянутих злочинів, окремо варто виділити низьке їхнє розкривання. Зниження розкривання викликає збільшення числа злочинів проти особистого майна громадян, а збільшення числа цих злочинів знижує розкривання.

Кримінологічні дослідження особистості засуджених дозволяють дійти висновку про те, що більшості з них властиві загальні риси:

наявність у злодіїв, грабіжників, розбійників, шахраїв і здирників егоїстичного корисливо-споживчого прагнення до паразитичного існування за рахунок злочинного вилучення особистої власності громадян;

стійка деформація свідомості, нігілістичне відношення до законів, перекручення суспільних принципів і моральних правил життя, некритична й завищена оцінка своєї особистості;

укорінення пороків: пияцтво, уживання наркотиків, захоплення азартними іграми, випадкові полові зв'язки.

 

Загальносоціальні

-соціальний статус жінки має бути захищений законом, що позбавить її ролі основної чи рівної з чоловіком «добувальниці» матеріальних благ, більше зосередивши сили і увагу на сім'ї;

-гуманністю і милосердям до жінок мусять бути проникнуті закони - кри­мінально-процесуальне, кримінально-виконавче та інше законодавство;

-виховання жіночого, а не чоловічого типу поведінки, яке повинно почи­натися в сімї і закріплюватися в школі;

-державна адресна допомога малозабезпеченим та неповним сім'ям

Спеціально-кримінологічні

-надання соціальної допомоги дівчатам-підліткам, які опинилися в скрут­них умовах;

-проведення виховної роботи у поєднанні із систематичним контролем за поведінкою (силами правоохоронних органів, громадських та релігійних організацій, педагогів, лікарів та ін.);

-застосування до дівчат з антисоціальною поведінкою примусових захо­дів ранньої профілактики злочинів.

 

92. Кримінологічна характеристика та попередження наркобізнесу. (ЗУ "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995).

 

Наркобізнес - широкомасштабна злочинна діяльність у сфері незаконно­го обігу наркотиків, що здійснюється як одноособово, так і високорганізо-ваними злочинними угрупованнями, у вигляді промислу.

Ознаки наркобізнєсу

-масштабність незаконних дій з наркотиками;

-особлива конспіративність наркоділків, аж до переходу на нелегальне становище у випадку виявлення;

-високий рівень організації злочинних формувань;

-надприбутковість злочинного промислу.

Зрозкритих у 1999 році 312 тис. злочинів по лінії карного роз­шуку - кожне 7-ме (42,8 тис.) було пов'язане з наркотиками (13,7%), серед яких тяжкі складають 24,6%, у тому числі 8617 -збут наркотиків, 1316 - притоноутримання, 271 - втягнення у нар­команію, 314 - розкрадання наргазасобів. Крім загрози знищення генофонду та Інтелектуального потенціалу держави, наркотики призводять також до погіршення криміногенної ситуації в країні. Утворюється хибне коло «наркотики - злочин». За п'ятиріччя в 1,3 рази - з 11,0 до 14,5 тис. збільшилася кількість злочинів, учи­нених наркоманами та особами, що знаходились у стані наркотич­ного збудження, серед яких 53 вбивства, 125 розбійних нападів, 439 грабежів, 3725 крадіжок індивідуального майна громадян.

Факторами, що призводять до зростання наркобізнесу у наших умовах є:

1. Серед різних верств населення спостерігається значна без­духовність, у частини людей старшого віку - крах особистих спо­дівань (фрустрація). У молоді, яка краще адаптується до сучасно­сті, водночас значною мірою відсутні життєві орієнтації та ідеали соціально значимого плану.

2. Низька загальна культура значної частини населення, і пе­редусім молоді, яка не бачить в оволодінні досягненнями культури можливості вирішення своїх проблем.

3. Не має у достатній кількості сил і засобів для роботи у сфері боротьби з наркоманією. Не вистачає лікарів-наркологів і психіат­рів, спеціалістів по боротьбі з наркобізнесом у міліції, спеціалізо­ваних медичних закладів, препаратів, техніки.

4. Антинаркотичне кримінальне і адміністративне законодавство було недосконалим, а головне, - неефективно застосовувалося.

5. Україна має широку сиро­винну наркотичну базу. А погіршення матеріального становища людей, та можливості здобути злочинним шляхом такі прибутки, яких чесно заробити не можна, штовхає частину сільського насе­лення на незаконні дії щодо культивування снотворного маку.

6. Зростання кримінальної активності у сфері наркобізнесу.

визначає систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, а також визначає права і обов’язки юридичних осіб і громадян у зв’язку із застосуванням цього Закону.

Відповідно до ЗУ "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" для протидії незаконному обігу наркотичних засобів уповноваженні на це орани здійснюють:

- контрольовані поставки з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь в цьому

- оперативні закупки - для одержання доказів злочинної діяльності;

- конфіскація наркотичних засобів та психотропних речовин, що знаходяться в незаконному обігу, а також обладнання, яке використовується для їх незаконного виготовлення;

- запити правоохоронних органів про розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

- огляд транспортних засобів, вантажів і особистих речей громадян;

- зупинення діяльності об’єктів масового перебування громадян, що використовуються для вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин;

- заходи протидії незаконному культивуванню наркотиковмісних рослин;

- адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

Для протидії незаконному вживанню наркотичних засобів або психотропних речовин уповноваженні на це орани здійснюють:

-виявлення осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини;

-медичний огляд та медичне обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами;

-добровільне та примусове лікування осіб, хворих на наркоманію;

-відшкодування витрат на медичний огляд, медичне обстеження або лікування;

-розгляд матеріалів у суді про направлення осіб на примусове лікування від наркоманії;

-дострокове звільнення або продовження примусового лікування від наркоманії;

-збереження жилого приміщення за особами,хворими на наркоманію;

-обмеження прав особи, хворої на наркоманію, на період примусового лікування.

93. Основні положення "Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів на 2003-2010 роки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни №877 від 4 червня 2003 року.

 

Метою Програми є визначення та здійснення у період до 2010 року заходів щодо протидії поширенню наркоманії і злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Програма виконуватиметься поетапно.

На першому етапі (2003-2005 роки) робота проводитиметься за такими напрямами:

-удосконалення нормативно-правової бази в сфері протидії зловживанню наркотичними засобами і психотропними речовинами та їх незаконному обігу;

-проведення моніторингу поширення наркоманії та незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та пов’язаних з цим втрат суспільства, а також коригування на основі його результатів програм протидії поширенню наркоманії і злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, на національному і регіональному рівні;

-удосконалення механізму міжвідомчого співробітництва у сфері протидії поширенню наркоманії шляхом обміну інформацією, досвідом роботи, проведення спільних заходів, участі у науково-дослідних розробках та дослідженнях;

-створення сучасного міжвідомчого автоматизованого банку даних, пов’язаних з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

-удосконалення заходів превентивного характеру щодо запобігання незаконному вживанню наркотичних засобів і психотропних речовин шляхом інформування, виховання, освіти, раннього втручання, консультування, лікування, реабілітації, недопущення рецидивів, подальшого обстеження і соціальної реабілітації за умови надання можливості особам, які цього потребують, своєчасно отримувати необхідну допомогу і послуги відповідних служб;

-забезпечення стабільного функціонування та удосконалення наркологічних закладів;

-удосконалення системи контролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, зокрема культивування наркотиковмісних рослин, та недопущення їх відпливу в незаконний обіг;

-створення потужного потенціалу протидії поширенню наркоманії та боротьби з наркобізнесом в Україні, вжиття адекватних заходів щодо матеріально-технічного та кадрового зміцнення підрозділів, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

-проведення наукових досліджень, здійснення конструкторських розробок щодо удосконалення існуючих методів лікування хворих на наркоманію, створення зразків криміналістичної та спеціальної техніки, проведення селекційних робіт, пов’язаних із створенням безнаркотичних сортів рослин маку та конопель;

-створення міжвідомчої лабораторії з метою дослідження і систематизації відомостей про синтетичні та напівсинтетичні наркотичні засоби і психотропні речовини, вилучені з незаконного обігу, накопичення інформації про технологічні процеси, які застосовуються у підпільних нарколабораторіях, результати перевірок хіміко-фармацевтичних та сільськогосподарських підприємств, діяльність яких пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів чи культивуванням наркотиковмісних рослин;

-створення передумов для формування суспільства, в якому б підтримувався здоровий, продуктивний спосіб життя як альтернатива незаконному вживанню наркотичних засобів.

На другому етапі (2006-2010 роки) робота здійснюватиметься за такими напрямами:

-інтеграція України у європейський інформаційний простір, обмін інформацією з питань боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

-впровадження науково-технічних розробок щодо медико-соціального та економічного розв’язання проблеми скорочення попиту на наркотичні засоби;

-постійне удосконалення методики проведення антинаркотичної профілактичної роботи;

-збільшення кількості відповідних спеціалістів у сфері профілактики наркоманії та лікування осіб, хворих на наркоманію;

-впровадження в практику нових концепцій та методик лікування, надання спеціалізованої психологічної допомоги, здійснення реабілітації і ресоціалізації осіб, хворих на наркоманію;

-забезпечення функціонування та розвитку мережі спеціальних виховних закладів для дітей і підлітків з девіантною поведінкою, молодіжних клубів антинаркотичної спрямованості, опорних навчально-методичних центрів розроблення та впровадження науково обгрунтованих програм профілактики наркоманії, лікування, реабілітації та ресоціалізації осіб, хворих на наркоманію;

-підготовка та видання спеціальних посібників з питань профілактики наркоманії та лікування осіб, хворих на наркоманію, забезпечення впровадження навчальних програм антинаркотичного змісту в навчальних закладах;

-подальше удосконалення механізму боротьби на державному рівні з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів шляхом реформування структури правоохоронної системи та приведення її у відповідність із світовими стандартами;

-здійснення ефективного контролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів згідно з узятими Україною відповідними зобов’язаннями перед міжнародним співтовариством.

Виконання Програми передбачає:

-скорочення обсягів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зниження рівня незаконного вживання наркотичних засобів і психотропних речовин;

-формування в суспільстві, насамперед у молоді, неприйнятного ставлення до наркоманії як явища та підвищення ефективності існуючого механізму боротьби з його поширенням;

-створення цілісної системи взаємодії державних органів, підприємств, установ, організацій та громадських об’єднань у сфері боротьби з наркоманією, незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та здійсненні превентивних заходів на національному і міждержавному рівні;

-поглиблення міжнародного співробітництва у сфері боротьби з наркоманією та незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

 

Поняття і предмет кримінології.

 

Назва науки походить від латинського слова «сгітеп» -злочин, і грецького «Іодоз» - вчення, тобто вчення про злочинність, злочинну поведінку. Кримінологія - це загальнотео­ретична наука про злочинність, причини та умови, що її породжу­ють, про особу тих, хто вчиняє злочини, а також про методи і за­ходи боротьби з нею.

Предмет науки - це те, що вона досліджує. Предметом кримінології є злочинність, детермінанти, що її обумовлюють, особа злочинця і заходи попередження зло­чинності. Отже, предмет даної науки складається з чотирьох основних елементів:

1) злочинність;

2) причини та умови злочинності;

3) особа злочинця;

4) попередження злочинності.