Теорія й практика вільного виховання Л. Толстого

У педагогічних поглядах Л.М. Толстого чільне місце займає проблема свободи у вихованні, навчанні та освіті дітей, до якої він звертався протягом усього життя. Цю проблему педагог роз­глядає на основі створеної ним теорії виникнення і розвитку, і сут­ності моральності. Будучи прибічником ідеалістичної філософії, він вважав, що здорова дитина, народившись на світ, не є «чис­тою дошкою», на якій можна писати все, що хочеш, проте позба­влена будь-яких негативних якостей і задовольняє тим вимогам безумовної гармонії у відношенні до правди, краси, добра, які ми носимо в собі, є первісним образом гармонії, правди, краси і добра.

Критикуючи сучасну йому школу, він протиставив свою сис­тему виховання, побудовану на принципі свободи, поваги до осо­бистості дитини, розвитку її активності та творчості. Л.М. Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розви­тку природних задатків дитини, допомагати самостійно формува­ти світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його думку, треба шукати у поглядах селянських мас.

Школа при невтручанні у виховання, за думкою Л.М. Толсто-го, повинна мати одну мету — передачу відомостей, знань, не на­магаючись переходити в моральну область переконань, вірувань і характеру, мета її повинна бути одна — наука, а не результати її впливу на людську особистість. Школа не повинна намагатися передбачити наслідки впливу науки, а передаючи її, повинна на­давати повну свободу її застосування. Невтручання школи у фор­мування світогляду учнів не означає, вважав Л. Толстой, що у вчи­теля не повинно бути прагнення виховуючого впливу на своїх уч­нів. Таке прагнення є природним, воно спонукає вчителя з захопленням займатися своєю справою. Якщо вчитель передба­чає виховну мету викладання, то це його стимулює. Але справа утому, — писав Л.М. Толстой, — що виховний елемент науки не може передаватися насильницьки. Хочеш наукою виховувати учня, люби свою науку і знай її, й учні полюблять тебе і науку, і ти вихо­ваєш їх, але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не приму­шував вчитися, наука не матиме виховного впливу. І тут одне мі­рило, одне спасіння — знову свобода учнів слухати чи не слухати вчителя, сприймати або не сприймати його виховного впливу, тобто їм одним вирішувати, чи знає він і чи любить свою науку. Говоря­чи про свободу в справі організації народної освіти, Л. Толстой вказував, що неможливо насаджувати в країні систему шкіл, яких не бажає народ, не можна нав'язувати школі теоретично надума­ного плану навчальних занять, який має складатися природним шляхом, з існуючого кола знань у відповідності до вимог народу.

Порівнюючи між собою погляди Л.М. Толстого на роль вихо­вання у 60-ті роки з тими, що він писав з цього приводу в середині 70-х років, можна прийти до таких висновків: у 70-ті роки він зна­чно уточнив свою постановку питання про свободу у педагогічному процесі і прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єди­ної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації шко­ли. Свобода у вихованні та навчання не є правилом, межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми.

Вважаючи релігію основою виховання та навчання, Л. Толс­той вказував, що вона не повинна обмежувати свободу дітей.

Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.М. Толсто­го, полягає у тому, щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за Л. Толстим, мала бути релігія в дусі істинного християн­ства. Л.М. Толстой стверджував, що необхідним є моральне вихо­вання на основі релігійної моралі, не може бути моралі без релігії. Він пропагував теорію «неопирання злу насильством», доводив важливість таких якостей характеру особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.

У своїх творах педагог, проте, обійшов таке питання як вихо­вання у дітей сильної волі та твердого характеру.

Додаток

Среди тех, кто во второй половине XIX в. занимался во-просами образования и воспитания подрастающего поколе-ния, особая роль принадлежит Льву Николаевичу Толстому (1828-1910).

Деятельность на ниве народного просвещения составила заметньїй отрезок жизни великого русского писателя и фи-лософа. Зта деятельность сложилась из нескольких зтапов: 1859-1861 гг., 1861-1862 гг., 1872-1874 гг. и два послед-них десятилетия жизни. В течение 1859-1862 гг. Толстой заботится об учрежденной им школе для крестьянских де-тей, основьівает филантропическое общество народного об­разования, изучает опьіт российской и западноевропейской школьї, ведет педагогические исследования. На протяжении 1872-1874 гг. Толстой, вновь обратившись к вопросам про­свещения, пишет учебники для начальной школьї, участвует в деятельности Московского общества грамотности, подго-товке учителей для народной школьї. В зто время и в даль-нейпіем Толстой, исходя из идей "свободного воспитания", вносил в них коррективьі в соответствии со своими социаль-но-философскими воззрениями.

Открьівая в 1859 г. в Ясной Поляне школу для крестьянс­ких детей, Толстой полагал, что его общественньїй долг -нести крестьянам просвещение. Он видел себя барином, кото-рому следует поделиться с крестьянами образованием, которое он имел сам: "Нам нужно Марфутку и Тараску вьіучить хотя бьі немножечко тому, что мьі сами знаєм".

Спустя два года педагогические взглядьі Толстого резко изменились. После поездки за границу, размьішлений над педагогическим опьітом Запада, Толстой обратился к руссоист-ским идеям "свободного воспитания". Он исходил из того, что отечественная школа нуждается в реформировании, при котором будут подчеркнутьі ее национальньїе особенностй и учтеньї социальньїе переменьї: " Прекрасная школа для степ-ной русской деревни будет плоха для парижанина, и самая лучшая школа XVIII в. будет самой дурной школой в настоя-щее время".

Толстовское понимание своеобразия русской начальной школьї для крестьян постепенно расходилось со взглядамй реформаторов-шестидесятников. В начале 1860-х гг. Толстой признавал целесообразньїм включать в программу народной школьї, помимо счета, письма и религии, также историю, географию, рисование, черчение, пение. Позже однако он склоняется к мьісли о необходимости ограничить програм­му народной школьї грамотой и счетом ("и ничего, кроме зтого"). Зта мьісль возникла из убеждения, к которому при-шел Толстой: образование крестьян должно соответствовать их естественной патриархальной жизни, идеальї которой противоположньї детищу цивилизации - развитой системе школьного образования.

Главньїй пункт педагогической концепции Толстого - идея "свободного воспитания". Свои взглядьі он изложил в ряде статей, помещенньїх в журнале "Ясная Поляна". Вслед за Руссо Толстой вьісказьівал убеждение в совершенстве детс-кой природи, которой воспитание лишь вредит ("здоровьій ребенок родится на свет, вполне удовлетворяя... требованиям безусловной гармонии"; "воспитание портит, а не исправляет человека"). Он утверждал, что воспитание єсть прежде всего саморазвитие. Задача воспитателей - оберегать гармонню, которой человек обладает от рождения. Надо предоставить ребенку максимальную свободу, покончив с традиционньїм стилем принуждения и наказания. Скудньїе плодьі регуляр­ного образования представляют куда меньшую ценность, чем самообразование. Учитель не должен руководить нравствен-ньім воспитанием учащихся: "Критериум педагогики єсть только один - свобода". Идеальную школу Толстой представ-лял себе как свободное содружество, где одни сообщают зна­ння, а другие свободно воспринимают их. Таким образом, функция школьї — свободное обучение. Лучшая школа такая, где детям предоставлена свобода учиться или не учиться.

Но толстовское понимание "свободного воспитания" суще-ственно отличается от руссоистского. Русский мислитель ви­дел свободу не в воспитании вне цивилизации, а напротив, — в условиях общественной свободной жизни. Именно так он по-пьітался организовать деятельность школьї в Ясной поляне. *С начала 1870-х гг. в педагогических суждениях Толсто­го появился диссонанс с идеями "свободного воспитания". Он отказьівается от ряда прежних оценок функций школь­ного образования. Если ранее Толстой полагал, что школа должна осуществлять лишь задачи обучения, то теперь прихо-дит к вьіводу, что учителю следует не только учить, но и вос-питьівать. Он допускает исключение из правил "свободного воспитания", когда говорит о роли религии в нравственном становлений человека. Толстой признает религию как "едиц. ственно законное и разумное основание воспитания".

В дидактических указаниях Толстого вьідвинут принцип учета особенностей ребенка и его интересов. Критикуя тради-ционное образование за пренебрежение з-тим принципом, Тол­стой писал: " Учитель всегда невольно стремится к тому, чтобьі вибрать для себя удобньїй способ преподавания. Чем способ преподавания удобнее для учителя, тем он неудобнее для уче-ников. Только тот способ преподавания верен, которьщ довольньї ученики". В "Азбуке" он развивает свою мьісль, подчеркивая, что с учащимися не следует говорить о предме­тах хорошо знакомьіх, поскольку зто убивает у них интерес. Он советует меньше прибегать в преподавании к абстракци-ям, которьіе также снижают мотивацию обучения, и чаще об-ращаться к жизненному опьіту ребенка.

Попьітку осуществить свои педагогические замьісльї Л.Н. Толстой предпринял в Яснополянской школе. Он органи-зовал школу на основах любви к детям, верьі в их творческие способности, отсутствия давлення на личность ребенка. Занятия в школе бьіли построеньї так, чтобьі учение стало для детей радо-стньїм и желанньїм, пробуждало любознательность, самостоя-тельность мьішления и глубину чувств. В радостях и веселье, в скорьіх успехах крестьянские дети тесно сблизились с Толстьім. Он учил детей и одновременно учился у них виражать непроиз-вольное естественное движение мьісли и чувств.

В Яснополянской школе домашние уроки не задавались. Ученик шел в школу, неся "только себя, свою восприимчи-вую натуру и уверенность в том, что в школе ньінче будет весело так же, как вчера". Вьіговоров ученикам за опоздание не делали, да они, впрочем, почти никогда и не опаздьівали. Традиционньїе уроки бьіли замененьї увлекательньїми образ-ньіми художественньїми рассказами учителя, индивидуаль-ньіми и совместньїми творческими сочинениями учащихся, оживленньїми беседами.

Вот как описьівает Толстой начало учебного дня в своей школе: "Учитель приходит в комнату, а на полу лежат и пи-щат ребята... "Петр Михайлович! — кричит снизу кучи голос входящему учителю, - вели им бросить". "Здравствуй, Петр Михайлович!" - кричат другие, продолжая свою возню. Учи­тель берет книжку, раздает тем, которьіе с ним пошли к шка­пу; из кучи на полу верхние, лежа, требуют книжку. Куча понемногу уменьшается".

В школе царил "свободньїй беспорядок". Расписание бьі-ло, но не соблюдалось. Ученик бьіл вправе не приходить на занятия и не слушать учителя. В свою очередь препода-ватель бьіл волен не пускать ученика в класе. Порядок я программу обучения согласовьівали с детьми. Учителя составляли недельньїй план по школьньїм предметам (чте-ние, письмо, чистописание, грамматика, священная исто-рия, русекая история, математика, беседьі по естественньїм наукам, рисование, черчение, пение). Плани также могли корректироваться по желанию учеников. Например, их лю-бимьім занятием бьіло сочинение стихов. Занятия шли по утрам и вечерам, 7-8 часов. Они строились в форме свобод-ньіх бесед учителя с учениками.

Небольшой коллектив учителей работал дружно и согласованно.

Сам Толстой преподавал в старшем классе математику и историю, проводил физические експерименти.

Яснополянская школа добивалась прекрасних результа-тов. В три месяца дети приобретали умение бойко читать. Ученики не знали страха перед учителем. Если кто-либо делал особне успехи, учитель от избьітка чувств мог подхва-тить отличившегося под мишки и посадить на шкаф. На переменах учитель каталея с ребятами на коньках, вертел-ся на турнике. Ребят звали шутливьіми кличками: "Васька-карапуз", "Мурзик", "Обожженное ушко" и пр. На уроках поддерживалея дух равноправия. Учитель, например, мог попросить ребят написать расеказ по пословице, а те ему в ответ говорили: "А ти сам попробуй напиши",- и учитель принималея писать.