Конспект відповідей з дисципліни «Банківська система»

Охарактеризуйте базові та інші операції банків. В чому полягає їх відмінність? Які з операцій належать до нетрадиційних?

Банківська послуга – це економічні відносини між виконавцем та споживачем з приводу виконання першим певних дій в інтересах останнього з метою задоволення його певної потреби в сфері грошового обігу та кредиту. Тобто банківська послуга являє собою форму задоволення потреб (у кредиті, розрахунково-касовому обслуговуванні, гарантіях, купівлі-продажу та збереженні цінних паперів, іноземної валюти, дорогоцінних металів тощо) споживачів-клієнтів банку.

Послугам властиві ще деякі особливості, зокрема:

- послуги мають універсальний характер, оскільки супроводжують як активні, так і пасивні операції,

- видів банківських послуг значно більше, ніж видів банківських операцій,

- свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює в процесі проведення операцій,

- для надання послуг банкам не потрібні додаткові ресурси,

- доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісії,

- правовим оформленням операцій та послуг є договір.

Послуги можна класифікувати за різними критеріями:

- відповідно до специфіки діяльності: традиційні послуги – ті, що обслуговують базові операції банків: це послуги кредитного, депозитного, розрахункового, касового характеру, нетрадиційні послуги – ті, що обслуговують операції, не пов’язані з переміщенням ресурсів, або обслуговують інші операції банків: посередницькі, трастові, гарантійні, консультаційні, комісійні, депозитарні.

 

10. Наведіть поняття та охарактеризуйте види банківських послуг. На які види та групи вони поділяються?

Послуги можна класифікувати за різними критеріями:

- відповідно до специфіки діяльності: традиційні послуги – ті, що обслуговують базові операції банків: це послуги кредитного, депозитного, розрахункового, касового характеру, нетрадиційні послуги – ті, що обслуговують операції, не пов’язані з переміщенням ресурсів, або обслуговують інші операції банків: посередницькі, трастові, гарантійні, консультаційні, комісійні, депозитарні тощо;

- за принципом нарахування оплати: оплата у вигляді встановленого тарифу, наприклад, за перерахування коштів; за встановленою ціною, наприклад, валютообмінні послуги; у відсотках, наприклад, вартість факторингу, акредитивної послуги;

- за принципом стягнення оплати: по закінченню надання послуги, авансовими внесками:

- за відображенням в балансі: послуги, що обліковуються на балансових рахунках, наприклад, за касове обслуговування, послуги, що обліковуються на позабалансових рахунках, наприклад, гарантійні;

- за суб’єктним складом зобов’язань про надання послуг: послуги юридичного характеру – ті, що оформляються договором доручення і договором комісії, послуги фактичного характеру – ті, що оформляються договором схову, послуги змішаного характеру – ті, в яких поєднуються юридичні та фактичні дії, наприклад, договір на інкасацію готівки.

Чим банківські продукти принципово відрізняються від банківських операцій та банківських послуг?

Банківський продукт - система документально оформлених процедур обслуговування клієнтів, і спосіб надання послуг клієнту банка, і регламент взаємодії службовців банку з клієнтами, тобто комплекс взаємопов’язаних організаційних, інформаційних, фінансових та юридичних заходів, об’єднаних єдиною технологією обслуговування клієнтів.

Елементами банківського продукту є банківські послуги, банківські операції, банківські документи та технологія проведення операцій й надання послуг.

Банківський продукт на відміну від банківської послуги має відчутну форму.

Банківські продукти поділяються на:

прості – продукти, які реалізуються одним функціональним підрозділом банку шляхом надання однієї послуги;

складні – продукти, для реалізації яких можуть бути задіяні декілька підрозділів банку на протязі тривалого часу шляхом надання комплексної послуги;

лімітовані – продукти, обсяги або кількість випуску яких підлягає квотуванню. Наприклад, акції, облігації, кредитні угоди. Даний продукт виробляється в розрахунку на конкретного споживача;

не лімітовані – продукти, випуск яких не обмежені ніякими квотами. Цей продукти виробляється в розрахунку на можливості потенційних клієнтів, його обсяг залежить від попиту споживача. До не лімітованих банківських продуктів відносяться пластикові, розрахункові та кредитні картки, банківські рахунки тощо.

Чому ресурси банку вважають головним показником здатності банку до подальшого розвитку?

Банківські ресурси - сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків та використовуються ними для виконання активних та інших операцій.

Ресурси банку – головний показник здатності банку до подальшого розвитку. Зміцнення ресурсної бази українських кредитно-фінансових установ, інтеграція банківської системи країни у світове співтовариство значною мірою залежатимуть від зростання банківських ресурсів. Проблема залучення і підтримки на певному рівні обсягу капіталу комерційних банків є актуальною і надзвичайно важливою для банківської діяльності в країні загалом.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

Акумулюючи грошові накопичення, прибутки та заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий в кредит на умовах платності і повернення.

Для зручності розгляду джерел банківських ресурсів зазвичай здійснюють їх класифікацію. За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків різноманітні.

З погляду на утворення джерел банківські ресурси поділяються на 3 групи: власний капітал, залучений капітал (депозити, вклади) та запозичені кошти (не депозитні джерела: міжбанківські кредити операції РЕПО).

Капітал банку – головний показник здатності банку до подальшого розвитку.

Залучені кошти – сукупність тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, фондів, населення, які розміщуються їх власниками в банківській установі на певних умовах і використовуються банком з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності.

Недепозитні залучені кошти - це кошти, які банк або отримує на міжбанківському ринку (в тому числі від НБУ на умовах РЕПО), або одержує або шляхом продажу власних боргових зобов’язань (векселів, облігацій).

Охарактеризуйте структуру капіталу банку. Яка частка згідно з вимогами Національного банку України може припадати на власний капітал банку?

Власний капітал банку складається з наступних елементів:

1) основний капітал - капітал першого рівня, до якого включають:

- фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

- резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;

- емісійні різниці;

- резервні фонди;

- загальні резерви, що форсуються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

- прибуток минулих років.

Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням обсягу очікуваних збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів.

2) додатковий капітал – капітал другого рівня, до якого включаються:

- резерви під стандартну заборгованість інших банків та клієнтів за кредитними операціями;

- результат переоцінки статутного капіталу та основних засобів;

- прибуток поточного року;

- субординований борг.

Частка власного капіталу банку у сукупних ресурсах невелика (до 15%), тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше: так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим їх розміщенням серед юридичних та фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення аніж в інших сферах підприємництва.

Конспект відповідей з дисципліни «Банківська система»

 

1. Охарактеризуйте основні етапи та особливості розвитку банківської системи України, наведіть її склад та структуру.

Банківська система України пройшла складний шлях становлення в умовах високого рівня інфляції та затяжної системної кризи в суспільстві, що негативно вплинуло на процес її формування. Вона почала формуватися після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 р. Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Перший етап – 1991-95 рр. На цьому етапі створено дворівневу банківську систему: на першому рівні – Національний банк, на другому –комерційні банки. Банківська система набула ринкових ознак, відбувся перехід від повної монополізації державою банківської системи до створення системи комерційних банків, було створено національну платіжну систему з використанням новітніх комп'ютерних технологій. На початковому етапі створення банківської системи спостерігалося стрімке зростання кількості банків (так званий "банківський бум") в умовах однієї з найвищих у світі гіперінфляції. На кінець 1995 р. в Україні було зареєстровано 230 банків, з них 2 – державні (Ощадний та Укрексімбанк), 169 акціонерних товариств (119 відкритих та 50 закритих) і 59 товариств з обмеженою відповідальністю. Існувала значна кількість малих і водночас проблемних банків, стратегія діяльності яких була зорієнтована на швидкий обіг коштів, зростання за рахунок інфляційних ресурсів.

Другий етап – 1996-98 рр. (до фінансової кризи). Вдале проведення грошової реформи, подолання гіперінфляції створили необхідні умови для відносної фінансової стабілізації банківської системи, її фінансового оздоровлення через підвищення капіталізації; призупинився "бум" щодо створення нових банків. При цьому незадовільний фінансовий стан багатьох комерційних банків спонукав банківський нагляд активізувати діяльність щодо фінансового оздоровлення та ліквідації банків, що сприяло хвилі ліквідації та банкрутств банків (за цей період з Реєстру було вилучено 37 банків).

Недостатній розмір капіталу стримував розвиток окремих банків і банківської системи в цілому. З метою підвищення фінансової стабільності та рівня капіталізації було ухвалено Постанову Верховної Ради України від 01.02.1996 р., якою мінімальний розмір статутного капіталу підвищено зі 100 тис. до 1 млн. екю; банки зобов'язані протягом 1996-98 рр. наростити власний капітал. Національний банк посилив ліцензійні вимоги до капіталу банків, запровадив систему регулювання діяльності банків, контролю за ризиками на підставі дотримання обов'язкових економічних нормативів. Результатом вжитих заходів за період з 1996 по 1998 рр. було збільшення власного капіталу у 3,1 раза. Однак збільшення капіталу у гривні було не завжди адекватним його збільшенню в перерахунку на "тверду" валюту.

Третій етап – 1998 (після фінансової кризи) – 01.01.2000 р. На цьому етапі в умовах подолання фінансової кризи продовжувалася розбудова банківської системи. Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку дав змогу об'єктивніше оцінювати фінансовий стан банків та посилити контроль за банками. Наслідками фінансової кризи і свідченням низької фінансової стійкості банківської системи стали зниження рівня капіталізації банківської системи та значне знецінення гривні, втрати капіталу українських банків у період девальвації гривні у 1998 р. (на 964 млн. дол. США або на 46,1 %). Відношення капіталу до ВВП порівняно з докризовим періодом зменшилося з 4,7 до 3,4 % [5, с. 98].__

Крім втрат від інфляції та девальвації, слабка капіталізація комерційних банків була пов'язана також із проблемою низької концентрації банківського капіталу. Це виявляється у порівняно значній кількості банківських установ у країні і невеликій відносно цієї кількості капітальній базі, яка на них припадає. Модель розвитку банківської системи на цьому етапі неістотно відрізнялася від аналогу попереднього етапу, довіра до банків була низькою, залучені кошти населення становили тільки 3,3 % від ВВП, високим залишався рівень проблемності (проблемні кредити, прострочені та сумнівні, в кредитному портфелі складали 16,6 %)[5, с. 101].

Отже, проблеми банківської системи післякризового періоду зумовили зміни у стратегіях діяльності українських банків. Так, основними стратегічними напрямами діяльності банків стали такі: підвищення якості активів, зменшення обсягу неробочих, проблемних активів з метою запобігання виникненню кризових ситуацій, зниження рівня проблемності і кількості проблемних банків.

IV етап – з 2000 р. до 2005 р. На цьому етапі, в умовах економічного піднесення в Україні, помірної інфляції, стабільності національної грошової одиниці та валютного курсу банківська система України досягнула певного прогресу. Відбулося підвищення фінансової стабільності банківської системи, підвищився рівень конкурентоспроможності банків на внутрішньому і зовнішньому ринках, посилився вплив банківської системи на соціально-економічний розвиток України та забезпечення прогресивних структурних перетворень.

Банківській системі України властива дворівнева побудова, загальновизнана у світовій практиці, що представлена першим рівнем - НБУ, та другим рівнем – комерційними банками.

 

2. Дайте визначення комерційного банку. Охарактеризуйте його як фінансового посередника та суб’єкта господарювання.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р.:

Банк- це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучати як вклади грошові кошти фізичних та юридичних осіб; розміщувати вказані кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб.

У широкому розумінні банк - це кредитно- фінансова установа, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи.

У вузькому розумінні банк – це кредитно-фінансова установа, що виконує певний набір базових операцій, єдиною метою якого є одержання прибутку.

Сутність банку з економічної точки зору полягає в тім, що банк через надання різноманітних послуг сприяє розвитку розрахунків та є установою, яка має право виробляти особливий, специфічний товар – гроші та платіжні засоби.

Основне призначення банку – посередництво в переміщенні грошових коштів та акумулювання грошових коштів та передавання їх в кредит.

Економічна сутність банку проявляється через його стратегічну мету та функції.

Стратегічною метою діяльності банку є максимізація його ринкової вартості (ринкової оцінки власного капіталу).

З погляду забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій:

- платіжно-розрахункова – посередництво банків у платіжних розрахунках,

- ощадно-капіталотворча – залучення тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема мобілізація грошових доходів і заощаджень та перетворення їх у реально діючий капітал,

- кредитно-інвестиційна – розміщення залучених коштів завдяки механізму створення кредитних знарядь обігу.

3. Розкрийте сутність банку через його відмінності від промислових, торгівельних та інших суб’єктів господарювання.

Відмінність банку від промислового

Діяльність банку зосереджена не у сфері виробництва, а у сфері обігу, обміну.

Банк - це посередник між товаровиробниками, скоріше продавець, ніж виробник.

Банк відрізняється характером емісії (крім випуску цінних паперів, банк проводить облік, збереженні цінних паперів інших емітентів).

Відмінність банку від торгівельного підприємства

При торгівлі має місце зустрічний рух вартості (товар-гроші), у кредиті – однобічний (вартість передається позичальнику, який повертає позику у визначений термін); при торгівлі власність на товар переходить від продавця до покупця, у кредиті цього не відбувається (вартість переходить до позичальника в тимчасове користування); при торговельній угоді продається те, що належить власнику, у кредиті це відбувається не завжди (банк, як правило, має справу з чужими коштами); при торгівлі продавець отримує від покупця ціну товару, при кредиті кредитор отримує не тільки суму наданої позички, а й приріст у вигляді проценту.

Банкам забороняється діяльність в сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування (крім виконання функцій страхового посередника).

 

4. В чому полягає економічна сутність банку та як на неї впливають принципи його діяльності?

Будь-який банк в своїй діяльності спирається на загальні принципи, до яких належать:

1). Робота в межах наявних ресурсів – означає, що банк повинен забезпечити кількісну відповідність між власними ресурсами та кредитними вкладами.

2). Економічна самостійність, яка передбачає економічну відповідальність за результати діяльності.

3). Договірний характер відносин між банком і клієнтами, які будуються на ринкових критеріях прибутковості, ризику та ліквідності.

4). Регулювання діяльності здійснюється тільки опосередкованими економічними (а не адміністративними) методами. Держава визначає тільки «правила гри», але не може давати банкам накази.

5. Чим принципово відрізняються спеціалізовані банки від універсальних? Наведіть приклади спеціалізованих та універсальних банків.

Універсальними банками (найбільш універсальним є Приватбанк- близько 180 операцій із 300 можливих) надається значна кількість комплексних послуг клієнтам різних форм власності незалежно від їх галузевої приналежності. Універсальні банки розвинених держав можуть надавати до 300 видів послуг. Сучасні комерційні банки переважно універсальні, оскільки виконують широке коло операцій.

Спеціалізовані банки (Ощадбанк, Укрексімбанк, Промінвестбанк) передбачають вузько спрямовану сферу діяльності або обслуговують певні галузі економіки, які функціонують в означеному сегменті ринку. Спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на: а) обслуговування певної категорії клієнтів — банки з клієнтською спеціалізацією; б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі — банки з галузевою спеціалізацією; в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів — банки ізфункціональною спеціалізацією.Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

6. Охарактеризуйте процедуру реєстрації банків в Україні. З якою метою вона здійснюється?

Банки незалежно від місця їх територіального розташування зобов’язані проходити реєстрацію в Національному банку України.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Для реєстрації банку уповноважені засновниками банку особи подають у встановлений законодавством термін після перевірки фінансового стану засновників у територіальне регіональне управління НБУ такі документи:

1) заяву про реєстрацію банку; 2) установчий договір (крім державного банку);3) статут банку; 4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами; 6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) – для учасників – юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку; 8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії; 9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України; 10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;11) копії звіту про проведення приватного розміщення акцій – для банку, який створюється у формі публічного акціонерного товариства; 12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку. Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку. Територіальне управління НБУ за місцезнаходженням банку у місячний строк з дати отримання від банку повного пакету документів готує Висновок, який містить загальну оцінку фінансового стану, платоспроможність та ділову репутацію засновників банку; наявність приміщення придатного для розміщення банку та будівництва касового вузла; ділову репутацію та професійну придатність голови правління, його заступників та головного бухгалтера; відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства. Повний пакет документів разом з Висновком територіального управління НБУ подається до Національного банку України, де документи розглядаються Генеральним департаментом банківського нагляду. НБУ приймає рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в реєстрації не пізніше ніж за три місяці з дати подання документів.

Протягом трьох робочих днів після прийняття відповідного рішення банку видається Свідоцтво про державну реєстрацію, про що робиться відповідний запис у Державному реєстрі банків.

Банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту цієї реєстрації. У випадку зміни назви, юридичного статусу або адреси, оголошення засновників неплатоспроможними й ін., банк зобов’язаний сповістити про це в НБУ протягом тижня.

Основною передумовою створення банку є формування його статутного капіталу, розмір якого визначається згідно з рішенням засновників, але не може бути меншим:

-1млн.євро – для місцевих кооперативних банків,

-3млн.євро – для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області,

5млн.євро – для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України.

7. Поясніть необхідність ліцензування банківської діяльності.

Навіть зареєстровані в Державному реєстрі банків, не мають права на здійснення банківських операцій без отримання відповідної ліцензії. Механізм ліцензування банківської діяльності встановлено Законом «Про банки і банківську діяльність».Ліцензування банківської діяльності – це порядок видачі банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення певних банківських операцій. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання відповідної ліцензії. Банківська ліцензія – документ, який видається Національним банком України, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.Банківська ліцензія надається НБУ на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:1)наявність сплаченого та зареєстрованого статутного фонду, 2)забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою та програмними продуктами, 3)наявність в банку приміщення, що відповідає вимогам, передбаченим нормативно-правовими актами НБУ,4)наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком. Ліцензування банківської діяльності запроваджено з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, забезпечення захисту інтересів кредиторів та вкладників.Ліцензуванню в Україні підлягають понад 300 операцій банків. Водночас на і банки накладено певні обмеження щодо їх діяльності. Так, банкам забороняється діяльність в сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування (крім виконання функцій страхового посередника). Спеціалізованим банкам, крім ощадного, забороняється залучати вклади від фізичних осіб обсягом, який перевищує 5% капіталу банку.

 

8. Які структурні підрозділи має право створювати банк? Наведіть їх основні відмінності.

Банки мають право створювати дочірні банки, відокремлені структурні підрозділи (філії, представництва) як на території України, так і на території інших держав та, з метою поліпшення обслуговування клієнтів і виконання функцій, визначених банком, відкривати структурні одиниці (відділення, власні обмінні пункти).

Дочірній банк – це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить материнському банку, або банк, у якому материнський банк безпосередньо або опосередковано володіє часткою одноосібно або разом з іншими особами, що презентує еквівалент 50 чи більше відсотків статутного капіталу або голосів цього банку, або має можливості справляти вирішальний вплив на управління.

Філія банку – це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і здійснює банківські операції на підставі дозволу, наданого банком, у межах отриманих банком відповідної ліцензії та письмового дозволу.

Філія самостійно може брати участь у системі міжбанківських електронних розрахунків та мати окремий кореспондентський рахунок або працювати за консолідованим кореспондентським рахунком банку. Філії банку діють від імені банку на підставі «Положення про філію». Філії не мають права відкривати рахунки банкам та в банках, у тому числі укладати кореспондентські відносини.

Філія може бути ліквідована або за рішенням відповідного органу банку, прийнятим за ініціативою цього органу, або за рішенням органу держави за місцезнаходженням філії, або за ініціативою НБУ, або у зв’язку з ліквідацією банку.

Представництво банку – це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення та від імені банку і ним фінансуються, не здійснює банківські операції.

Банк має право відкривати відокремлені безбалансові відділення, які виконують операції після погодження їх відкриття з територіальним управлінням НБУ.

Територіально відокремлене безбалансове відділення – це установа банку, що створюється на балансі головного банку або його філії у межах однієї області і може здійснювати банківські операції тільки за дозволом, наданим головним банком. Операції безбалансового відділення залежно від його підпорядкованості відображаються на балансі або банку, або його філії.