По підготовці і написанню реферату для складання кандидатського іспиту з філософії для аспірантів і здобувачів

Методичні рекомендації

По підготовці і написанню реферату для складання кандидатського іспиту з філософії для аспірантів і здобувачів

 

 

 

 

 

Вінниця - 2012

Друкується за рішенням Вченої ради Вінницького національного аграрного університету, протокол № від 2012 року.

Методичні рекомендації по підготовці і написанню реферату для складання кандидатського іспиту з філософії для аспірантів і здобувачів

 

Укладачі:

Колос О.В. – кандидат філософських наук, доцент кафедри історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету.

Лагоша Р.В. – кандидат економічних наук, доцент

 

Методичні рекомендації адресовані аспірантам і здобувачам вченого ступеня кандидата наук у відповідній галузі.

Методичні рекомендації підготовлені з урахуванням типової програми кандидатського іспиту з філософії для аспірантів, стажистів і пошукачів затверджена ВАК України, протокол №10/2 від 25 березня 1993 р.

Методичні рекомендації для аспірантів і здобувачів обговорені і затверджені на засіданні кафедри історії України і філософії

Протокол № 4 від «_11_» __жовтня___2012 р.

Методичні рекомендації для аспірантів і здобувачів затверджені на засіданні методичної ради Інституту післядипломної освіти Вінницького національного аграрного університету.

Протокол № від «______» _______________2012 р.

Рецензенти:

О.І. Хома – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Вінницького національного технічного університету.

К.І. Левчук – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри Історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету

 

 

Загальна інформація

Основні етапи написання реферату

1.1. Вибір теми реферату

1.2. Підбір і опрацювання літератури

1.3. Розробка плану роботи та композиція елементів реферату

Основні структурні елементи реферату.

2.1. Зміст

2.2. Вступ

2.3. Основна частина

2.4. Висновки

2.5. Перелік використаної літератури

Основні вимоги до рефератів для складання кандидатського

Іспиту по філософії

3.1. Формально-організаційні вимоги

3.2. Вимоги до оформлення переліку (списку) літератури

3.3. Основні вимоги до цитування та оформлення посилань

3.4. Перевірка, оцінювання та рецензування рефератів

 

 

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

Обов'язковим елементом наукової підготовки аспірантів і здобувачів є складання кандидатських іспитів з профільної дисципліни, а також з філософії та іноземної мови. Кандидатський іспит з філософії включає в себе два основні етапи. Першим етапом являється написання аспірантом чи здобувачем реферату по філософській проблематиці, другим – власне сам іспит, який складається екзаменаційній комісії. Таким чином, підсумкова оцінка аспіранта на кандидатському іспиті з філософії фактично складається з двох частин – оцінки за реферат і оцінок за відповіді по кожному питанню екзаменаційного білета. Разом з тим, написання та вчасне подання реферату на кафедру для його оцінювання та рецензування є необхідною умовою допуску аспіранта чи здобувача до усної частини іспиту. У випадку відсутності реферату з філософської проблематики, або негативної оцінки по ньому (що відображається в рецензії викладача, який перевіряє даний реферат), аспірант чи здобувач до складання кандидатського іспиту з філософії не допускається.

Реферат є філософсько-методологічною роботою, мета якої полягає в з”ясуванні здатності аспіранта чи здобувача до самостійної науково-дослідної роботи, до постановки і вирішення теоретичних проблем і задач, володіння ним науковою методологією та понятійно-категоріальним апаратом, навичками продукування нового знання, репрезентації наукового потенціалу молодого вченого. Дана робота, утримуючи в собі елементи конспективного викладу вже опрацьованих положень і позицій та фіксацію теоретичних здобутків науки в тій чи іншій проблемній сфері, разом з тим не може бути простим переказом вже відомого, відкритого, зробленого, а передбачає самостійний аналіз проблематики, критичне опрацювання попереднього знання і власний погляд на ту чи іншу проблему. Фактично, аспірант чи здобувач отримує можливість продемонструвати свій освітній та теоретико-методологічний рівень, здатність до творчого наукового пошуку, можливість застосовувати власні знання та уміння в практичній діяльності. Це, в свою чергу, підкреслює взаємозалежність навчального процесу з науково-дослідницькою практикою.

ОСНОВНІ ЕТАПИ НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ

Вибір теми реферату.

Складання кандидатського іспиту з філософії для аспірантів і здобувачів природничих факультетів відбувається два рази на рік – восени (перша декада листопада) і весною (друга декада травня). Процес підготовки до складання іспиту охоплює період з 1 листопада по 1 травня і включає в себе оглядові лекції за програмою, семінарські заняття за першоджерелами, консультації по написанню реферату і консультації за програмою підготовки до кандидатського іспиту. Аспірантам чи здобувачам рекомендується на початку занять по програмі підготовки обрати тематику реферату і отримати попередню консультацію у викладача, який працює з аспірантами того чи іншого факультету згідно навантаження. Тема реферату обирається самостійно з переліку, або може бути запропонована самим аспірантом чи здобувачем. В такому випадку вона має обов”язково бути погодженою з викладачем-консультантом. Також консультації по вибору теми реферату можуть бути отримані аспірантом в індивідуальному порядку у інших викладачів кафедри, які спеціалізуються по даній проблематиці.

При виборі теми необхідно враховувати декілька принципово важливих моментів. Насамперед, важливо пам”ятати, що реферат може бути (але це не обов”язково) логіко-методологічним осмисленням дисертаційної теми. Тобто, тематика реферату може корегуватись в межах наукового інтересу аспіранта чи здобувача. При цьому обов”язковою є наявність в тексті реферату філософсько-теоретичної та методологічної компоненти при кореляції її з тематикою дисертаційного дослідження. В такому випадку аспірант отримує можливість працювати в рамках свого проблемного поля, залучаючи до розробки та аналізу проблематики реферату методологію та теоретичний спадок філософської науки. Це суттєво полегшує підбір літератури, компоновку частин і, власне, сам процес написання реферату, виключає формальне ставлення до роботи, дає можливість залучити до неї і наукового керівника аспіранта. Це також стимулює науковий інтерес молодого вченого, пошук нових, ще не розроблених в науковій літературі аспектів і проблем в контексті обраної тематики для реферування. Разом з тим існує небезпека “захопитись” розробкою та аналізом локальних, вузькоспеціалізованих проблем, важливих для теми дисертаційного дослідження аспіранта чи здобувача поза філософсько-методологічним наповненням змісту реферату. На жаль, така робота не буде відповідати вимогам, що висуваються до написання рефератів до складання кандидатських іспитів по філософії і не може отримати позитивної оцінки рецензента. Тому подібних ситуацій треба всіляко уникати.

Також, багато в чому вибір аспірантом чи здобувачем теми реферату зумовлюється її розробленістю в науковій літературі, наявністю публікацій та джерел по тій чи іншій проблемі і, що найголовніше, можливістю вільного доступу до неї. Закономірно, що відомі, ґрунтовно розкриті в літературі теми є більш популярними в аспірантському середовищі для написання рефератів для складання кандидатських іспитів і вибір такої теми дозволяє при мінімумі витрат часу ознайомитись з достатньо широким спектром джерел, виокремити свій власний зріз дослідження і почати безпосередню роботу по написанню тексту. Разом з тим, в такому випадку дуже часто втрачається елемент самостійності в дослідженні, власна зацікавленість в його результатах, творчий науковий пошук як такий. Водночас існує небезпека піти шляхом компілятивності, описовості, схематичності викладу матеріалу, що приводить до низької оцінки тексту реферату. Завдання аспіранта чи здобувача в цій ситуації – знайти “золоту середину” між самостійним науковим дослідженням і простим описовим викладом вже відомого. Ця проблема також буде постійно актуальна для аспіранта і на подальших етапах його наукової діяльності.

Ще однією, дуже тісно пов”язаною з попередньою, проблемою є вибір теми реферату під впливом інформації про наявність вже написаних, готових рефератів, які були колись успішно здані. На жаль, іноді бувають випадки, коли на кафедру здаються реферати аспірантів чи здобувачів, які вже проходили оцінювання та рецензування в минулі роки. По факту виявлення такого реферату лаборантами кафедри він не приймається до розгляду і повертається виконавцю без оцінювання. Дуже часто в таких випадках аспірантам не вистачає часу на написання нової роботи і, як результат, вони позбавляються права складати кандидатський іспит в цьому навчальному році. Також бувають випадки здачі рефератів з Інтернету чи комп”ютерних дисків, що також після виявлення не приймаються до розгляду.

Мають місце також ситуації, коли обрана тема для реферату є складною і не в повній мірі зрозумілою аспіранту і він вимушений її змінювати на іншу в процесі опрацювання джерел чи написання самого тексту, витрачаючи зайвий час, який потім достатньо важко надолужити. Така проблема виникає внаслідок попередньої непоінформованості аспіранта чи здобувача про специфіку обраної теми і можливі “підводні камені” при її розгляді. Для уникнення таких ситуацій дуже корисними і цінними є консультації з викладачами кафедри, що можуть вказати на потенційні проблеми для аспіранта при написанні тої чи іншої теми, а також допомогти в з”ясуванні тих чи інших її аспектів. Наконсультаціях основним завдання для аспірантів є отримання якомога більшої кількості інформації по темі. Передусім це стосується плану роботи, підбору літератури, композиції частин тексту тощо. Отриману інформацію краще занотувати. В подальшому це значно спростить безпосередню роботу над написанням тексту.

Іноді також виникають ситуації, пов”язані з обмеженістю часу для ґрунтовної розробки складних і багатоаспектних тем (частіше за все “піджимають” терміни здачі реферату) і вибір аспіранта чи пошукувача зупиняється, на, з його погляду, найлегшій темі, яка не вимагає надзвичайних зусиль в опрацюванні. Як правило, якість таких рефератів невисока і претендувати на гарну оцінку в цьому випадку не доводиться. Ще раз нагадуємо, що головна вимога, яка висувається до вибору теми реферату – наявність репрезентативної філософсько-методологічної компоненти, що дозволяє оцінити загальнофілософський і методологічний рівень аспіранта чи здобувача, виявити якість знань та володіння принципами наукової роботи. Виходячи з вищезазначеного, можна зауважити, що усвідомлений та чітко вмотивований вибір теми реферату для складання кандидатського іспиту з філософії є надзвичайно важливим з огляду подальших перспектив її опрацювання та успішного захисту роботи, тому до нього треба поставитись з усією відповідальністю.

Зміст.

Зміст, або план реферату відкриває наступну за титулом сторінку роботи, яка нумерується цифрою “2”. Іноді нумерація сторінок в комп”ютерному варіанті тексту починається з 1 сторінки – титулу реферату. За вимогами титул роботи не нумерується. В плані реферату мають бути зазначені назви частин роботи (підрозділів чи параграфів) з нумерацією початкової і кінцевої сторінок частини тексту. Заголовки (назви) частин, зазначені в плані, дублюються в тексті реферату. Назви розділів виділяються напівжирним шрифтом. Наприклад:

Розділ 1. Основні аспекти концепції біосфери М. Вернадського.

1 .1. Поняття біосфери в науці………................................ 5-8 стр.

Зміст реферату друкується на одній сторінці. Більше на цій сторінці нічого не друкується. ЇЇ частина залишається порожньою.

Вступ.

Вступ (або вступна частина реферату) – один із найважливіших елементів структури даної роботи. Незважаючи на те, що його форма довільна, він також має утримувати в собі наступні позиції:

1. Постановка і обгрунтування вибору теми.

2. Оцінка її актуальності та значущості в полі загальнофілософських та наукових проблем.

 

3. Ступінь її наукового опрацювання та розробленості в літературі.

4. Формулювання мети і задач реферату.

5. Визначення предмету і об»єкту дослідження.

6. Способи та методи дослідження, які планує використовувати автор.

Зазначена компоновка вступу в багатьох позиціях схожа на структуру вступу до дисертації чи автореферату. Звичайно, до рефератів для складання кандидатських іспитів по філософії не висуваються такі вимоги як до дисертаційних досліджень, разом з тим така структура вступу є надзвичайно ефективною як для даної реферативної роботи автора – він чітко бачить практично всі елементи тексту, головне і другорядне, важливе і незначуще, так і для його подальшої діяльності в рамках власного дисертаційного дослідження. Це являє собою своєрідне «тренування» аспірантів, особливо 1 року навчання для продуктивної роботи над дисертацією. Запропонована вище компоновка вступної частини реферату носить рекомендаційний характер, але її використання значно полегшить роботу як самому аспіранту чи здобувачу, так і рецензенту, що буде оцінювати даний реферат. На жаль, далеко не завжди вступ до аспірантських рефератів відповідає вимогам до нього. Найбільш поширеними помилками при написанні його є виклад біографії та основних етапів життєвого шляху філософа чи науковця про якого буде вестись мова в основній частині, спроба дифініції основних понять та термінів, які вживаються в тексті роботи, «занадта» актуалізація теми дослідження (після чого іноді незрозуміло – а що ж власне планує зробити сам автор реферату), переказ уривку з підручника, в якому в загальних рисах змальовується проблематика теми. Подібних речей необхідно уникати при написанні вступу до реферату, як і вживання великої кількості загальних фраз, пафосних слів (на кшталт – «найвидатніший мислитель», «найвеличніша постать», «батько даної науки» тощо), а особливо цитат, які більш доцільні в основній частині тексту, ніж у вступі.

Іноді у аспірантів чи здобувачів виникає проблема з обгрунтуванням актуальності і значущості обраної теми реферату, а також з формулюванням мети, предмету і об»єкту даної роботи. Вирішення її можливе через самостійну діяльність автора в пошуку відповіді на питання, задані самому собі – «чому ця тема для мене цікава?», «які питання і проблеми я планую тут виявити, обгрунтувати, дослідити і як я буду це робити?», «хто і як вже намагався вирішити ці питання?» і т.д. Також ці моменти аспіранти і здобувачі мають можливість обговорити на консультації з викладачем, який проводить семінарські заняття по факультету, або з іншими викладачами кафедри. Що стосується такої позиції, як ступінь наукового опрацювання теми і її розробленості в літературі, то при грунтовному знайомстві з науковими дослідженнями, статтями, монографіями і т.д., в яких висвітлюється обрана аспірантом тематика, особливих проблем з даним пунктом плану не спостерігається. Основна задача автора реферату тут – відділити не основні, другорядні джерела від головних, на які і буде він спиратися в процесі написання самого тексту роботи.

Вступ до реферату займає від 2 до 4 сторінок загального обсягу реферату. В тексті вступу напівжирним шрифтом виділяються основні елементи: актуальність і обгрунтування теми, мета, задачі дослідження тощо. Перша сторінка вступу до реферату має порядковий номер «3» в загальній нумерації сторінок.

Основна частина реферату.

Найбільш складним етапом підготовки реферату до складання кандидатського іспиту з філософії є написання основної частини – власне, сам процес розкриття обраної теми, вирішення задач, поставлених автором і отримання самостійних наукових результатів. Саме тут аспірант має продемонструвати рівень своєї теоретичної та методологічної підготовки, здатність до аналізу і синтезу наукового матеріалу, вміння узагальнювати інформацію, виводити нові конструктивні положення та підводити підсумки проробленої роботи. Це вимагає від аспіранта чи здобувача володіння широким масивом інформації по темі реферату, вільного орієнтування в проблематиці, знання основних аспектів і специфіки тих питань, які постають перед автором даної роботи. Разом з тим, аспірант чи здобувач має знати і дотримуватись основних вимог, які висуваються не лише до форми, а й до змісту наукового тексту, адже далеко не завжди стиль і манера викладу власних думок окремого індивіда може визначатися як науково правильні. Ще з студентської лави багато хто помічав, що текст виступу на семінарському занятті, скомпонований з різних уривків підручника і текст, написаний самостійно, принципово відрізняються, хоча, здавалося, і в першому і в другому мова йде про одне і теж. Більш рельєфно ця відмінність помітна при усному викладі підготовленого матеріалу – читання з листа і доповідь своїми словами – зовсім різні речі. Далеко не завжди, навіть досконало знаючи проблему чи питання, людина здатна вільно репрезентувати її аудиторії, зрозуміло пояснити слухачам. Саме така проблема дуже часто постає при написанні різного виду робіт, особливо наукового характеру, коли мова ведеться не про банальну компіляцію і опис вже відомого і зрозумілого, а задачею автора є донести власну, самостійно вироблену і опрацьовану наукову позицію.

Звичайно, не існує раз і назавжди вироблених і зафіксованих в певних формалізованих схемах правил наукового викладу матеріалу, але існує ряд позицій, дотримання яких є обов”язковим. Передусім, це чіткість і ясність викладу думок, лаконічність подання положень, що вимагає, звичайно, володіння інформацією про предмет обговорення – дуже часто людина, яка “плаває” в ньому, використовує складні слово – і змістотворчі конструкції, вузькопрофесійні, специфічні терміни і поняття, кількаразове повторення одного і того ж. Разом з тим, іноді виникає спокуса “приземлення”, спрощення викладу матеріалу, особливо для непідготовленої аудиторії. В такому випадку існує небезпека зробити виклад власної позиції не чіткім, розмитим, аморфним, що, як наслідок, може остаточно заплутати аудиторію. Віднайдення “золотої середини” в цій ситуації – тільки постійна практика дослідника. Часто неможливо в підготовці наукового тексту уникнути складної, професійної лексики, специфічних понять і термінів, які не завжди можуть бути відомими читачу. А в тому випадку, коли відсутні будь-які пояснення змісту цих термінів – навіть ідеально підготована доповідь буде незрозуміла, не сприйнята аудиторією, викличе негативне ставлення до її автора. Тоді, про яку ясність і чіткість викладу думки можна говорити... В цій ситуації дуже ефективним буде “прописати” дефініції складних і малозрозумілих слів і понять (це можна зробити як через зноски в кінці сторінки, так і шляхом подання невеличкого глосарію в кінці роботи), фактично прояснити їх зміст аудиторії, для того щоб подальшому автор і читач або слухач розуміли один одного, говорили однією мовою. Слова мають бути адекватні тим поняттям, які вони виражають, в противному випадку плутанини і двозначності не уникнути.

Не варто занадто ускладнювати побудову речення, вводити в нього складні слово- і змістотворні конструкції, що заважають чіткому і зрозумілому сприйняттю написаного. Не можна переходити до викладу наступної думки, якщо попередня є незавершеною. Необхідно виключити тавтології, постійне повторення одних і тих же слів і зворотів (по можливості їх варто замінювати синонімами). Виклад матеріалу має бути позбавлений суб”єктивності, індивідуальних, особистісних оцінок. Разом з тим, в тексті має бути присутнє власне, авторське ставлення до тих проблем, що знаходяться в площині його аналізу, але воно має бути аргументованим і доведеним. Також варто уникати “посилань на себе” використовуючи такі звороти, як “я думаю”, “мені здається”, “я переконаний” тощо, застосовуючи смислові конструкції від третьої особи – “нам”, “ми”.

Наступною позицією, яку необхідно враховувати при написанні наукового тексту є вимога послідовного, логічного викладу матеріалу. Іншими словами – дотримання основних законів логіки – передусім закону тотожності, який вимагає, щоб в межах одного розмірковування предмет думки залишався незмінним (тотожнім початковому). Іноді бувають випадки порушення цього закону – підміни тези, коли на початку речення мова йде про одне, а в кінці – зовсім про інше. Тоді втрачається послідовна логіка викладу і текст дуже важко сприймати. Також важливим є дотримання закону протиріччя, який вимагає, щоб певна думка, вислів, речення не можуть мати внутрішнього протиріччя, або суперечити один одному, і закону виключного третього, згідно з яким при наявності двох положень, що суперечать або взаємовиключають один одного, не може бути третього положення, яке б узгоджувало б перші два. Простіше кажучи, не може біле бути водночас чорним і навпаки, або трохи білим, чи трохи чорним.

Разом з логічністю і послідовністю у викладі матеріалу реферату також увагу треба звернути на, мабуть, найважливішу вимогу, яка висувається до наукових (і не тільки) текстів. А саме – наявність достатньої, чіткої і переконливої аргументації в процесі викладу власних ідей та положень (в логіці це називається законом достатньої підстави). Будь-яка авторська думка чи позиція має право на існування, але вона буде сприйнята і оцінена науковим співтовариством лише в разі належного її теоретичного обґрунтування і аргументованого доведення. На жаль, дуже часто в рефератах до складання кандидатського іспиту по філософії цей закон порушується. Зокрема, бувають випадки, коли положення, що розкриваються в тексті, не мають жодного підтвердження, а існують в площині “це і так всім відомо” (звичайно, коли мова не йде про загальноприйняті, аксіоматичні істини чи положення). “Загальновідомість” чогось – дуже популярний аргумент при відсутності чи недостатності доказів. Дотичним до цього є апеляція до авторитетів, яка, звичайно, має право на існування, але дуже часто підміняє раціональні, логічні аргументи і докази. Тому, при розкритті змісту обраної теми реферату необхідно, з одного боку, пам”ятати про основні, формально-логічні вимоги до тексту, з іншого – не перетворити власну наукову творчість в формалізований процес “гри за правилами”, що вихолощує самостійну, креативну роботу аспіранта, веде до втрати зацікавленості як в самій роботі, так і в її результатах.

Як вже зазначалося вище, найбільш поширеною схемою структурування основної частини реферату є два (іноді три) розділи і декілька підрозділів. Враховуючи обмежений обсяг даної роботи, більш детальне членування є недоцільним. Разом з тим, аспірант має можливість вирішувати це питання на власний розсуд. Варто лише відзначити, що окремі частини тексту мають бути приблизно однаковими за об”ємом текстового матеріалу, хоча іноді це зробити достатньо важко. В роботах, які мають не лише теоретичне, а й прикладне, практичне значення (застосування) зробити частини однаковими майже неможливо. Все залежить від змістовного наповнення цих частин і від завдань, які автор намагається тут вирішити.

Традиційно перший розділ роботи є своєрідним введенням в проблему, яка є основною в розробці теми реферату. Тут виявляються основні, вузлові аспекти проблематики, аналізуються теоретичні засади і основні підходи до її вирішення, подається ретроспектива поглядів на неї теоретиків і практиків минулого і сучасності, іноді розкривається понятійно-категоріальний апарат, який буде використовуватись автором в подальшому. В свою чергу другий (третій, четвертий і т.д.) розділ вже “працює” на безпосереднє розкриття теми, власне саме тут вирішуються основні дослідницькі задачі і узагальнюються результати дослідження. Така модель компонування основної частини реферату є найбільш продуктивною для якісного і ґрунтовного опрацювання обраної теми.

Проілюструємо вищенаведену схему на прикладі структурування розділів реферативного дослідження на тему:“Філософські аспекти генної інженерії”

В першому розділі роботі може бути подана загальна ретроспектива становлення генної інженерії, виявлено основні підстави та умови формування її як міждисциплінарної галузі знання, принципи та методологічні засади, окреслено її предметне поле та плюралізм проблематики, показано місце в структурі науки взагалі і в в межах філософських рефлексій зокрема. Також можна показати основні напрямки дисциплінарної інтеграції та спеціалізації генної інженерії, передусім, в технологічному плані.

Другий розділ роботи має бути присвячений вже конкретним аспектам проблематики генної інженерії, зокрема виявленню основних підходів до досліджень генної інженерії, що існують в межах як вітчизняної так і західної наукової моделі. Можна показати всі позитивні і негативні сторони такої діяльності, суперечливість ставлення до цього в суспільстві. Тут мають бути розкриті культурно-гуманістичні, аксіологічні, етичні аспекти досягнень даної науки, зокрема небезпека втрати “контролю за процесом”, внаслідок не вивченості до кінця всіх можливих складових генної інженерії. Ця частина реферату вже безпосередньо “працює” на конкретне розкриття загальної теми.

Також важливо враховувати необхідність написання в кінці кожного розділу (чи великої за об”ємом частини тексту) невеликих проміжних висновків (приблизно 1-2 абзаци), в яких будуть відображатися результати вже зробленої роботи і фіксуватися перспективні напрямки подальшої діяльності. Такі проміжні висновки мають стати своєрідним “логічним місточком”, перекинутим автором реферату від однієї частини тексту до іншої. Дуже часто такі переходи ігноруються в аспірантських рефератах, що призводить до виникнення відчуття розірваності логічного викладу, локальності, автономності співіснування окремих частин тексту, ніяк не пов”язаних між собою. На це також треба звертати увагу при написанні реферату.

 

Висновки

Специфіка наукової діяльності передбачає не тільки розробку і аналіз дослідником тої або іншої теми чи проблематики, а й вміння узагальнювати результати власного дослідження і підводити підсумки роботи. Проблема, що постає перед аспірантом чи здобувачем наприкінці написання тексту реферату, полягає в необхідності короткого і чіткого резюмування викладеного в основній частині, презентації результатів власної роботи. Як свідчить практика, далеко не завжди, навіть маючи дуже гарну роботу, аспіранти приділяють значну увагу написанню висновків по ній, обмежуючись загальними, формальними фразами, що не несуть ніякого змістовного навантаження. Це негативно впливає на підсумковий результат роботи.

Основними проблемами, що виникають при написанні висновків до реферату є наступні:

· Замість формулювання результатів роботи йде опис того, про що саме ця робота і яким чином вона структурована, тобто дублюється певна частина вступу.

· Детально описується проблематика даної теми, але відсутні варіанти її аналізу та розв”язання. Має місце повторення викладу матеріалу, а фактично – відсутність результатів.

· Якщо тема реферату передбачає розгляд творчості конкретного мислителя чи філософа – у висновках (як іноді і у вступі) подається розгорнута біографічна довідка на нього, але відсутній аналіз власне самої його теоретичної спадщини.

· Подаються висновки лише по одному розділу чи частині роботи, поза узагальненням результатів всього дослідження.

· Аспірант обмежується загальними, абстрактними фразами, поза конкретним викладом результатів роботи.

Звичайно, неможливо запропонувати єдині, узагальнені стандарти і рекомендації по написанню висновків для різних видів наукових робіт. Разом з тим існує ряд вимог, дотримання яких є обов”язковим при написанні висновків по науковому дослідженню:

· Висновки по реферату не можуть бути механічним поєднанням (сумою) проміжних висновків в кінці розділів чи параграфів тексту. Вони мають відображати щось принципово нове, узагальнене, на відміну від проміжних висновків, котрі являють собою фіксацію лише локальних результатів.

· Загальні висновки по реферату мають співвідноситись (узгоджуватись) з метою та задачами дослідження, зафіксованими у вступі до роботи. Недопустимою є ситуація, коли в задачах дослідження формулюється одне, а у висновках – зовсім інше. Саме тут формулюється так зване “вихідне знання” – підсумкове, на відміну від “ввідного”, що фіксується у вступі. В ідеалі, реалізація кожної задачі дослідження має відображатися окремим пунктом висновків по роботі.

· Виклад позицій у висновках має бути чітким, ясним і логічно впорядкованим. Висновки – це синтез отриманої в основній частині наукової інформації. На перший план тут має виступити конкретика результатів, а не загальні фрази чи розмиті, нечіткі (і, відповідно, незрозумілі) смислові конструкції. Оптимальною моделлю конструювання схеми висновків по реферату є індуктивний шлях сходження – від окремого, часткового, локального до цілісного узагальнення результатів.

· Це одним важливим моментом, який треба враховувати тут, є “проявлення” власної думки, власного ставлення автора до тих проблем і питань, які досліджувались в роботі. Суха констатація фактів поза “олюдненням” отриманих результатів – далеко не кращий шлях ефективного презентування власних досягнень.

 

Книги під редакцією

· Современная буржуазная философия / под ред. Богомолова А. С., Мельвиля Ю. К., Нарского И. С. – М.: Мысль, 1972. – 152 c.

· Эстетика: Учебное пособие / Под ред. В.А.Лозового. Сумы, Издательство "Университетская книга", 1999. – 315c.

· Этическая мысль / Отв.ред. А.А.Гусейнов. – М.: Политиздат, 1988. – 514 с.

Реферат

Методичні рекомендації

по підготовці і написанню реферату для складання кандидатського іспиту з філософії для аспірантів і здобувачів

 

 

 

 

 

Вінниця - 2012