Коротко охаректиризуйте узагальнюючі риси української філософії

Такі:
– формування філософської думки українського етносу на самобутній, міфологічній основі;
– суттєве релігійне забарвлення давньоруської філософії;
– відображення у давньоруській філософії віри у власні сили і здібності етносу, прагнення до єднання усіх руських земель;
– переважання у філософській думці Київської Русі морально-етичної проблематики співзвучної з християнськими цінностями;
– дуалізм і пантеїзм української філософії ХVІІІ століття.
– “філософія серця” як самобутня інтерпретація єдності розуму, волі, почуттів людини, як засіб пізнання, долучення її до вищого, позаземного божественного світу;
– захист інтересів трудящих, боротьба проти їх соціального і національного гноблення;
– глибоке розуміння в українській філософії ХІХ століття проблем філософського матеріалізму, елементів діалектики; боротьба проти ідеалізму.
Українська філософія є філософією українського духу.

Які основні риси сучасної світової філософії.

Сучасна епоха характеризується небаченим досі зростанням впливу науково-технічного прогресу на природу, на всі сторони життя суспільства, людину, на саме її існування – результаті інформатизації, комп'ютеризації, електронно-атомних технологій, новітніх засобів масової інформації, які тепер не мають меж. Під впливом цього формується нова картина світу, відбувається радикальна зміна ціннісних орієнтацій і пріоритетів людини. Загальнолюдські цінності набувають все більшого визнання. Навіть колишній Радянський Союз, який фактично не визнавав “Загальну декларацію прав людини”, прийняту ООН у 1948 році, через 41 рік врешті-решт у 1984 році ратифікував її.

Філософія як теоретична форма відображення дійсності (форма суспільної свідомості) не може цього не враховувати. У зв’язку з цим сучасна світова філософія набуває таких основних рис:

1. Осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, а саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних і т.п.;

2. Переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду;

3. Визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у “Загальній декларації прав людини”;

4. Плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них;

5. Толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій;

6. Постановка проблеми формування планетарної свідомості.

 

Назвіть головні напрями й школи світової філософії

в наші дні можна виділити чотири головні напрями філософії - це феноменологія, герменевтика, аналітична філософія та постмодернізм.

Феноменологія

Феноменологія розглядає специфіку «роботи» свідомості людини. Феномен - це і відчуття, і сприйняття, і подання, і думка. Засновником феноменологі вважається Едмунд Гуссерль Феноменологія вважає, що ми погано розуміємо саму свідомість

Основні положення феноменології

-- Починаючи філософствування, на час аналізу самої свідомості абстрагуйтеся від зовнішнього світу, «його між дужки».

-- Збагатите матеріал споглядання своєю уявою (уявіть собі те, що ви аналізуєте так і так).

-- Уява призводить до ейдос, що позначте висловлюванням.

-- На основі отриманих ейдосів і висловлювань інтерпретує зміст предмета аналізу.

-- Уникайте будь-якого збіднення життєвого світу людини.

Герменевтика

За давньогрецької переказами бог Гермес - вісник Зевса, владики богів і людей. Гермес повинен був роз'яснювати людям послання Зевса, забезпечувати їх розуміння.

Герменевтика - спосіб філософствування, центром якого є інтерпретація, розуміння текстів. Це відповідає тій обставині, що в герменевтиці мові приділяється величезна увага. Тим не менш зміст герменевтики багато ширше наведеного визначення. Що таке розуміння? Коли людина може з повною підставою стверджувати, що він розуміє? Якщо людина задає питання, то це свідчить про те, що він недостатньо розуміють. Запитування запускає процес розуміння. Але що в ньому домогтися успіху? Як досягти істини - ось питання питань.

Основні положення герменевтики

-- Буття людини-в-світі.

-- Співвідносності людини і світу (речей).

-- Занедбаність людини в світ, його турбота, страх, тимчасовість.

-- Потаємне речі, її приховування.

-- Філософія як запитування.

-- Подолання потаємне речі і її саморозкриття як істинність.

-- Горизонти людини і речі.

-- Розуміння як злиття кордонів людини і речі.

-- Герменевтична коло.

-- Розуміння як інтерпретація на основі освіти, смаку, таланту, залучення до традиції інтерпретатора.

-- Історичність інтерпретації.

-- Зближення герменевтики з поетикою.

-- Головна справа людини. - Зрозуміти суть справи.

Аналітична філософія

Аналітична філософія - це філософствування за допомогою детального аналізу використовуваної логіки і мови..

Засновники руху: Фреге, Рассел, Мур

Зазначимо на основні ідеї засновників аналітичного руху у філософії.

-- Фреге і Рассел вважали, що здорова філософія є логікою, бо вона починається з пояснення пропозицій, того, що може бути правдивим чи хибним, а це - завдання логіки.

-- Логіка займається висловлюваннями, пропозиціями, що складаються зі слів, тобто вона має мовний характер. Перші філософські питання: що є слово? що є пропозицію?

-- За Фреге, власне ім'я володіє значенням і сенсом. Два вирази можуть мати одне і те ж значення, але різний зміст. Вже стародавні вавілонські астрономи знали, що «ранкова зірка» і «вечірня зірка» - це планета Венера. Два розглянутих вирази мають однакове значення (планета Венера), але різні смисли, бо вони представляють різну інформацію. Частина логічної плутанини полягає в ототожненні значення імені і його сенсу.

-- Мур виступав на «захист здорового глузду» у філософії.

-- Мур пропонував неясні, суперечливі судження переформулювати в більш ясні.

Постмодернізм

Постмодерн - це перш за все філософія, яка спрямована проти філософії Нового часу. Постмодерністи вважають, що феноменологія, герменевтика, аналітична філософія по суті своїй не відмовилися від ідеалів нової філософії. Постмодерністи готові до найбільш різких висновків.

Заклик постмодерністів - більше хаосу, дискретності, плюралізму, чуттєвості, кризи авторитетів, інтуїтивізму, пошуку нестабільності, незгоди, нігілізму, відсутність однаковості, іронії по відношенню до визнаних цінностей, калейдоскопічність, символічності, нестійкості.

Основні положення постмодернізму:

-- Мова - головна середу людського існування.

-- Слова, текст треба деконструювати (Дерріда), розсіювати (Фуко).

-- Призначення тексту - приносити задоволення (Барт), почуття піднесеного (Ліотар).

-- Менше однаковості, влади, тоталітаризму, лицемірного згоди, більше чуттєвості, іронії, нестабільності.

 

Стародавня Індія

Чарвака-лакаята. Утв.: сер. 1ст. (предствакники: Брихаспаті). Ідеї: Основу світу становлять 4 елементи: земля, вода, вогонь, повітря.

Санкх’я. сер. 1ст. (Капіла, Асурі, Панчашикка, Варшаган’я) Існують 2 самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша ("Я", дух, свідомість). Всесвіт виник завдяки впливу пуруші на пракріті.

Йога. Середина 1ст. (Патанджалі) Ідеї виходять із з'ясування питання про сутність душі та тіла. Сутність цього відношення у безперервному самовдосконаленні душі і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Ньяя сер. 1 ст. (Готам) Знання відповідають дійсності. Вважали, що існує 4 джерела пізнання: чуттєве сприйняття, логічний висновок, порівняння, словесне засвідчення авторитетів.

Стародавній Китай.

Фа-цзя 6-5ст. до н.е. (Шан Ян, Хань Фей) Вели рішучу боротьбу проти пережитків родинного ладу та общинно-патріархальних традицій, за об'єднання країни та жорстоку централізацію правління.

Інь-ян. 6-5ст. до н. е. (представники шкіл Інь-ян-цзя, Дун-Чжуншу) Основою світу є 2 протилежності: інь, ян. Взаємодія цих протилежностей є основою виникнення всього світу.

Ку-фуцзи. 6-5ст до н. е. (Конфуцій) Центральне місце — питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та управління державою. Фундаментальним поняттям є поняття "жень" - гуманність.

Даосизм 6-5ст. до н. е. (Лао-цзи) Наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості та мінливості. Дао - це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне, невичерпне і безкінечне у русі; воно — основа всього сущого.

Стародавня Греція

Мілетська школа 7-6ст. до н.е. (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен) За Фалесом: началом усіх речей є вода. За Анаксімандром - "апейрон". Висуває ідею еволюційного походження людини. За Анаксіменом - повітря.

Елейська школа 6-5ст. до н.е. (Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський) Питання про начало буття. Вважали, що пізнати світ можна тільки завдяки мисленню. Головна теза — про єдність, сталість і несуперечливість сущого.

Піфігорський союз 6-5ст. до н.е. (Піфагор) Першоосновою є кількісне відношення — число — це величина геометрична, що існує у вигляді геометричної пропорції. Відкритий взаємозв'язок числа і звуку.

Софісти. Сер 5 – пер.пол 4ст. до н.е. (Протагор, Горгій) Основна проблема - це реальність сущого. Будь-яка істина відносна. Людина є мірою всіх речей.

Кініки 5-4ст. до н.е. (Антисфен, Діоген) Люди повинні звести свої потреби до мінімуму. Жити потрібно на природі, звільнившись від культурних традицій розкоші та пересиченості.

Стоїцизм 5-4ст. до н.е (Зенон) Світ єдиний і складається з матерії. Розробляють основи раціональної етики. Людина повинна виробити: розсудливість, невибагливість, мужність.

Патристика 2-8ст. (Тертулліан, Августин) Християнське богослів'я, апологетика "отців церкви", які відстоювали догми християнської релігії проти язичництва.

Західна Європа

Номіналізм 2ст. (Д.Скот, І. Росцелін. У. Оккам) Реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття — це лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням.

Реалізм 2ст. (Ансельм Кентерберійський) Буття існує у вигляді загальних понять або універсалій. Вони існують раніше і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. Завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо вона є загальним поняттям.

Раціоналізм нового часу 17-18ст. (Спіноза, Лейбніц, Декарт) Напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей.

Пантеїзм нового часу 17ст. (Спіноза) Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. Допускав наявність мислення в усієї матерії, в тому числі й не живої.

Франкфуртська школа 19ст. (Адорно, Маркузе, Фромм) Абсолітують зміст нерозумових змін психіки людини. Заперечують об'єктивні закони історичного процесу і стверджують пріоритет випадкового і виключно індивідуального в історії.

Школа психоаналізу 19-20ст. (З. Фройд, Хорні, Маркузо, Юнг) Значна кількість захворювань викликана свідомим витісненням інстинктів, особливо статевого. Досліджують структуру свідомості.

Класичний екзистенціалізм. 19-20ст. (М. Хайдеггер, М-П. Сартр, А. Камю) Найглибшим знанням про природу людини визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили лише настільки, наскільки вони стосувалися названих питань.

«Філософія життя» 19-20ст. (Ф. Ніцше, В Дільтей. О. Шпенглер) Напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не є тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно. Головним є поняття життя.

Догматизм. 17-19ст. (Кант. Дакарт. Вольтер.) Спосіб мислення, який використовує незмінні поняття, формули без врахування нових даних практики та науки, ігнорує принцип творчого розвитку та конкретності істини.

Франція

Французьке просвітництво 14-15ст. (Монтеск’є, Ф. Вольтер. Ж-Ж. Руссо) Порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ.

Франц. Матеріалізм. 18ст. (Д. Дідро, П. Гольбах) Природа являє собою сукупність різних форм руху матеріальних часточок. Робили спробу розв'язати питання про походження свідомості, спираючись на принцип загальної чуттєвості матерії.

Німеччина

Німецька класична філософія(ідеалізм) 18-19ст. (Г.Гегель, Й. Фіхте, Ф.Шеллінг) Заслуга Гегеля: він природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу. Фіхте: розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Шеллінг вирішував проблему знаходження вихідного начала.

Марксизм 19ст. (К. Маркс. Ф. Енгельс) Основою розвитку є матеріальне виробництво, в основі якого лежить спосіб виробництва як єдність продуктивних сил та виробничих відносин. Розглядали проблему людини, пов'язуючи її з відчуженням.

Україна

Укр. Перед відродження 13-14ст. (І Вишенський) Патристичні та агіографічні твори, в яких розв'язують філософські ідеї Щодо розуміння Бога, світу, людини.

Укр. Відродження 14-16ст (Ю Дрогобіч, П. Русин, С. Оріховський) Людина здатна пізнати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю в природі непохитних законів. Замислюючись над питанням про сенс людського життя Оріховський зазначив, що до безсмертного життя шлях треба торувати, живучи розважно, чесно й побожно на землі. А однією з основних чеснот вважав самопізнання.

Укр. Просвітництво поч18ст. (М. Козачинський, Г. Сковорода) Відстоювали ідею суспільства, Побудованого на засадах загальної Рівності, людського щастя, що Грунтується на праці відповідно до Природних нахилів людини.