Загальнодержавні податки та збори

До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств;

податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий

конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; плата за землю;

збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і

хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

 

57. У Податковому кодексі податок на прибуток підприємств зазнав «революційних» змін, які пов'язані, насамперед, із необхідністю усунення багатьох розбіжностей між правилами податкового обліку та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку щодо визнання й оцінки доходів та витрат. У цій консультації розглянемо основні його положення щодо оподаткування прибутку підприємств, зокрема особливості розрахунку доходів та витрат для визначення об'єкта оподаткування, порядок нарахування цього податку, застовування пільг тощо. Відповідно до ст. 134 ПК об'єктом обкладення податком на прибуток є:прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом змен-шення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду; дохід (прибуток) нерезидента із джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 розд. III ПК.

Тобто порівняно з чинним на сьогодні Законом про прибуток при визначенні об'єкта оподаткування більше не застосовуватимуться терміни «валовий дохід» та «валові витрати», а просто «дохід» та «витрати», як у бухгалтерському обліку, а також «собівартість». доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економіч-ній зоні, так і за їх межами (фактично визначення цього терміна збігається з визначенням валового доходу в Законі про прибуток); витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, у результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, унаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).»; собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг - це витрати, прямо пов'язані із виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розд. III ПК.

 

 

58. Відповідно до р. ІІ. ст. 6 Закону України «Про єдиний митний тариф», мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон країни, тобто ввозяться, вивозяться або прямують транзитом.
Введення мита може мати на меті декілька цілей серед яких фіскальні, економічні, політичні. На відміну від інших податків стягнення мита переслідує не стільки фіскальні цілі (формування доходної частини бюджету), митна політика здебільшого спрямована на формування раціональної структури експорту-імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави у цю сферу. Введення мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави чи надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів.В економічно розвинених країнах найпоширенішим є мито, яке стягується з товарів, що ввозяться до країн, тобто регулюванню підлягає лише імпорт. Експорт товарів регулюється, як правило, у країнах з невисоким рівнем економічного розвитку. Платниками мита є будь-які юридичні чи фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню згідно ст. 4 Закону України «Про єдиний митний тариф».
Об’єкт оподаткування - митна вартість товарів або інших предметів, що переміщуються через митний кордон. Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації р. ІІ ст. 17 Закону України.Існує два види мита: ввізне - сплачується по товарах, що імпортуються; вивізне - по товарах, які експортуються;

Мито нараховується митними органами, відповідно до ст. 5 Закону України «Про митну справу» до таких органів належать: Державна митна служба України; Регіональні митниці;Митниці;Спеціалізовані митні управління та організації; Установи і навчальні заклади.

 

59. Ефективне функціонування економіки важко уявити без системи розрахунків між суб'єктами господарської діяльності, забезпечення надійності та своєчасності платежів. У розрахунках і платежах, що здійснюються установами банків, знаходять відображення практично всі види економічних відносин у суспільстві. І все це неможливе без взаємних розрахунків між банками - міжбанківських розрахунків.

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. Більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:— розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;— розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:— внутрідержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);— міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою. В ринковій економіці сфера готівкового-грошового обігу є обмежена.

Основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу - раціональна організація грошового обороту, як найшвидше залучення готівки до кас банків, подальше зміцнення готівкового обігу; прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою, аналіз стану збалансованості грошових доходів і витрат стану збалансованості грошових доходів і витрат населення; обмеження готівкової емісії економічно обгрунтованими вимогами зростання обігу готівки тощо.Таким чином, стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередньо пов’язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наявністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.

 

60. Усі суб'єкти господарювання повинні правильно, відповідно до діючих нормативних документів організовувати зберігання та витрачання коштів, своєчасно розраховуватися за своїми платіжними зобов'язаннями з постачальниками продукції, товарів, виконавцями робіт, надавачами послуг, ланками фінансово-кредитної системи, установами та організаціями, як правило, у безготівковому порядку через установи банків та під їх контролем, тобто дотримуватися розрахунково-платіжної дисципліни. За неправильне зберігання та витрачання грошових коштів, несвоєчасні розрахунки та платежі підприємства сплачують на користь відповідних суб'єктів у встановленому розмірі пеню, штрафи, недотримки.У разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності норм з урегулювання обігу готівки в національній валюті до них відповідно до Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки" від 11.05.99 застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у таких розмірах: • за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у подвійному розмірі суми, виявленої понад лімітну готівку за кожен день; • за неоприбуткування в касах готівки — у п'ятикратному розмірі неоприбуткованих сум; • за витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг та інших касових надходжень на виплату заробітної плати, матеріального заохочення, допомоги всіх видів, компенсацій, за наявності заборгованості з податків — у розмірі здійснених виплат;

• за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівки під звіт без повного звіту за використання раніше виданих коштів — у розмірі 25 % сум, виданих під звіт;• за здійснення розрахунків готівкою без надання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанцій до касового ордера тощо), який би підтверджував сплату покупцем готівки, — у розмірі витраченої суми;• за використання отриманої в установах банків готівки не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої суми;• за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах підприємств з банків стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен випадок такого невстановлення. Крім того, чинним законодавством та договорами можуть бути передбачені додаткові санкції за окремі порушення виконання грошових зобов'язань.

 

61. Оскарження рішень контролюючих органів

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

 

62. Діє з 01.01.2011. Згідно з п. 231.1 ст. 231 розділу X Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755 (далі - ПКУ) платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об'єктами оподаткування. Відповідно до пп. 232.1 ст. 232 ПКУ транспортні засоби, які є об'єктами оподаткування збором: • колісні транспортні засоби, крім: а) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва; б) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими формуваннями головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом; в) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення; г) транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, - товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД; ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги; д) машин і механізмів для сільськогосподарських робіт - товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД; е) причепів (напівпричепів); є) мопедів; ж) велосипедів; • судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України; • літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім: а) літаків і вертольотів Збройних Сил України; б) літаків і вертольотів головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення, а також органів управління та сил цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту. Отже, платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до Податкового кодексу України є об'єктами оподаткування.

63. Грошова система України становить організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством, і складається з таких елементів:грошової одиниці та її найменування; масштабу цін; видів законних платіжних засобів;

платіжного обороту та його організації; механізму регулювання грошового обігу та органів, що його здійснюють.Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в її організації та функціонуванні відіграють Верховна Рада України та Національний банк України.Правові основи організації грошового обігу в Україні закладено в Конституції України та в законах України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Основними завданнями правового регулювання грошового обігу в Україні є:

а) забезпечення чіткого розмежування повноважень і відповідальності в сфері грошового обігу між органами держави; б) забезпечення органам держави можливості за допомогою норм оперативно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні; в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.

 

64. До спеціальних коштів належать доходи від позабюджетної діяльності установ (надання платних послуг), одержання яких передбачено відповідними нормативно-правовими актами, зокрема:· орендна плата; · квартирна плата; · доходи від будинків, які належать установам; · доходи від експлуатації транспорту установ; · доходи від лекцій, вечорів, концертів; · плата за навчання на контрактній основі в навчальних закладах усіх рівнів акредитації; · вхідна плата в музеї та виставки; · доходи від підсобних негосподарських підприємств; · оплата за навчання учнів у гуртках при школах; · інші кошти від надання послуг, виконання робіт, виконання іншої діяльності.

Для зберігання спеціальних коштів в установах уповноважених банків відкривається окремий поточний рахунок для всіх видів спеціальних коштів установи, а в умовах казначейського облуговування позабюджетних коштів – спеціальний реєстраційний рахунок для обліку спеціальних коштів в органах Державного казначейства.

Відкриття спеціальних реєстраційних рахунків для зберігання спеціальних коштів здійснюється на підставі наступних документів: · заяви на відкриття рахунка встановленого зразка; · копії нормативно-правових актів, що є підставою для зарахування і використання спеціальних коштів; · картки із зразками підписів осіб, яким законодавчо надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. У картку також заноситься зразок відтиску печатки; · звіт про позабюджетні кошти · звіт про виконання кошторису зі спеціальних коштів; · дозвіл на відкриття спеціального реєстраційного рахунка.

65. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.Податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі, та у зв'язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб'єктивними правами та несуть юридичні обов'язки, пов'язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і цільових фондів та поданням податкової звітності. Ці відносини існують лише після оформлення їх у відповідну правову форму. Податковим правовідносинам властиві загальні характерні риси, що притаманні будь-яким іншим правовим відносинам. Водночас правовідносини кожної галузі права мають власну неповторну специфіку. Так, найголовніша особливість фінансових, у тому числі й податкових, правовідносин полягає у тому, що вони виникають у процесі фінансової діяльності держави. Важливою галузевою особливістю фінансових правовідносин, зокрема податкових, є також те, що однією зі сторін завжди виступає держава. Особливості податкових правовідносин найповніше характеризуються їх специфікою, яка проявляється насамперед у: а) цільовій системності - система податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків та зборів; б) формальній визначеності - за допомогою норм регулюють чітко визначені зв'язки, що встановлюються між суб'єктами податкових правовідносин; в) забезпеченні державним примусом. Об'єктом регулювання у податкових правовідносинах виступають грошові кошти платників, які надходять до бюджетів.Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав та обов'язків. Суб'єкти повинні мати податкову правосуб'єктність, що передбачена нормами права.

Виділяють три групи суб'єктів: державу (в особі представницьких органів, що приймають нормативно-правові акти у сфері оподаткування), податкові органи та платників податків. Деякі вчені до суб'єктів податкових відносин включають також і кредитно-фінансові установи, через які здійснюються платежі з перерахування податків до бюджетів відповідних рівнів. Відносини з приводу оподаткування набувають певної правової форми, внаслідок чого податкова система становить систему нормативно-правових актів, зокрема податкових законів, що регулюють відносини:- між державою і платниками -стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення і справляння податків; - між державою і органами місцевого самоврядування - щодо розмежування їх прав законодавчої компетенції у податковій сфері, законодавчого закріплення за бюджетами кожного рівня влади власної доходної бази; - між державою і органами, що забезпечують справляння податків - з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків до бюджетів;

- між органами податкової служби і платниками - стосовно взаємних прав та обов'язків і механізму їх реалізації.

 

66. Місцеві податки та збори. До місцевих податків належать:податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;єдиний податок.

До місцевих зборів належать:збір за провадження деяких видів підприємницької

діяльності;збір за місця для паркування транспортних засобів;туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

67. Функції, які здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяють на регулюючі, контрольні й обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:- управління сукупним грошовим обігом;- регулювання грошово-кредитної сфери;- регулювання попиту та пропозиції на кредит.Контрольні функції включають:• здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;• проведення валютного контролю.
Обслуговуючі функції полягають:- в організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;- у кредитуванні банківських установ і уряду;- у виконанні центральним банком ролі фінансового агента уряду.Функції Національного банку закріплені у Конституції України та Законі України “Про Національний банк України”. Виходячи із норм зазначених законодавчих актів, функції Національного банку можна поділити на такі дві групи:1. Основна функція НБУ.2. Інші (допоміжні) функції НБУ.Як ми вже з’ясували, основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці України — гривні. Для здійснення основної функції Національний банк здійснює, зокрема, такі функції:- відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; - встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;- здійснює банківське регулювання та нагляд;- веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів і здійснення операцій з ними та банківськими металами;- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, деспівробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

 

68. Відповідальність за порушення бюджетного законодавства

Підставою відповідальності за порушення бюджетного законодавства є бюджетне правопорушення, поняття якого сформульовано в ст. 116 Бюджетного кодексу України: "бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету".Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських, міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів у межах своїх повноважень можуть призупиняти бюджетні асигнування у разі:несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету;невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету; порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань;нецільового використання бюджетних коштів.

 

У разі виявлення бюджетного правопорушення Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських, міст районного значення, селищних та сільських рад і головні розпорядники бюджетних коштів у межах своєї компетенції можуть вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування:застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях, відповідно до закону;зупинення операцій з бюджетними коштами;накладення на особу стягнення за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріальної шкоди в порядку, встановленому законом.

 

69. Контролюючими органами є: органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби; митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони. Розмежування повноважень і функціональних обов'язків між контролюючими органами визначається цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Порядок контролю митними органами за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного податку встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

 

70. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документiв:- платіжними дорученнями;- платіжними вимогами-дорученнями;- чеками;- акредитивами;- векселями;- платіжними вимогами;- інкасовими дорученнями(розпорядженнями). Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України. Безготiвковi розрахунки за товари та послуги можуть здiйснюватися за допомогою банкiвських платiжних карток. Порядок використання платiжних карток визначається Нацiональним банком України.

Порядок оформлення розрахункових документів

При здійсненні розрахунків відповідні розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовiй формi, мають вiдповiдати вимогам встановлених стандартiв та вмiщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:а) назву документа;б) номер документа, число, місяць, рік його виписки.в) назви платника та одержувача коштiв (їх офiцiйне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовнi номери за МФО (код банку);д) суму платежу цифрами та літерами;е) призначення платежу: назву товару (виконаних робiт, наданих послуг), посилання на документ, на пiдставi якого здiйснюється операцiя (договiр, рахунок, товарно-транспортний документ та iнше), із зазначенням його номера i дати, зазначення законодавчого акта, яким передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт).є) на першому примірнику (незалежно вiд способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разi перерахування коштiв до бюджету);з) суму податку на додану вартiсть (цифрами) або напис "без податку на додану вартiсть.

 

71. Акцизний податок – непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції). Платниками податку є:особа, в тому числі нерезидент, яка виготовляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;юридична особа – суб’єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України; особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку;фізична особа – резидент або нерезидент, який ввозить підакцизні товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства;особа, яка придбаває у володіння або/та у користування або/та у розпорядження транспортні засоби, що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування відповідно до підпункту 3.2.3 статті 3 цього розділу, якщо зазначена у цьому підпункті особа не має права на звільнення від оподаткування; особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі недотримання таких вимог; особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання товарів, при ввезенні яких на митну територію України було надано звільнення від оподаткування, у разі порушення таких умов. Об'єктами оподаткування є операції з: