Розділ 4. Організаційно-психолопчні

АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ

ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

В процесі розслідування злочину слідчий постійно знахо­диться в ситуації встановлення та підтримання взаємин з різ­ними категоріями осіб - безпосередньо та опосередковано при­четних до вчиненого. їх правовий та посадовий статус різний, проте спілкування зі слідчим, встановлення взаємин та органі­зація взаємодії як психологічний процес досить тотожні. Основ­ні особливості спілкування слідчого з деякими процесуальними особами розглянуті нами в розділах, присвячених проведенню окремих слідчих дій. В цьому розділі мова буде йти про взає­мини слідчого з працівниками оперативно-розшукових підроз­ділів, експертами-криміналістами та спеціалістами, які беруть безпосередню участь в розслідуванні злочинів.

4.1. ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ОРГАНОМ ДІЗНАННЯ

Найчастіше слідчий в процесі розслідування злочину вста­новлює та підтримує взаємини зі співробітниками оперативно-розшукових підрозділів. Оперативно-розшукова діяльність є первісним етапом інформаційного пошуку, що забезпечує слід­чого даними, необхідними для порушення кримінальної справи та її подальшого провадження.

Пошукова діяльність слідчого - це його дії (в тісному контак­ті з правоохоронними органами, державними установами та гро­мадськими організаціями) по встановленню осіб, причетних до вчинення злочину чи таких, які є носіями інформації про нього, та матеріальних об'єктів, що мають значення для встановлення істини по справі.

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ______________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи чи рішення тактичного характеру, слідчий переживає стан впев­неності або сумніву, що можуть чергуватися, забарвлюючи при цьому різні припущення емоційно, зумовлюючи вибір напряму пошуку.

Слідчий звичайно передбачає, які наслідки можуть виникну­ти в тому або іншому випадку, але не може знати, чи вони дійсно будуть мати місце. Тому процес прийняття рішення є конфлікт­ною ситуацією з елементами невизначеності і тісно пов'язаний із проблемою тактичного ризику слідчого, тобто припущенням негативних наслідків під час реалізації рішення. Власне кажу­чи, ризик в слідчій діяльності є невід'ємним елементом прий­няття рішення. Ризик - це не тільки ірраціональний, позало-гічний чинник, але й свідома та обміркована лінія поведінки в ситуаціях із альтернативними наслідками. Завдання слідчого полягає в тому, щоб, використовуючи прогнозування та рефлек­сивне мислення, нейтралізувати можливі негативні наслідки.

Під час проведення пошукової діяльності слідчий повинен передбачити дії супротивної сторони. Звичайно, прогнозувати їх у повному обсязі неможливо, але вони багато в чому визнача­ються певною слідчо-розшуковою ситуацією, що обмежує кіль­кість ймовірних варіантів.

В загальних рисах процес прогнозування є імітацією дій суп­ротивника, побудовою моделей його поведінки. В основу діяль­ності прогнозування можуть бути покладені наступні чинники:

1) дані про особистість злочинця, до яких відносяться відо­мості про його властивості та якості, а також особливості по­ведінки до вчинення злочину;

2) якість та обсяг доказової інформації, а також наявність та обсяг інформації, якою, ймовірно, володіє злочинець;

3) моделі типової та ймовірної його поведінки.

Сутність рефлексії полягає у тому, що кожна з супротивних сторін розглядає себе, обстановку та інформацію, що надходить, начебто очима супротивника. Перевага в рефлексії звичайно визначається рівнем розвитку та освіти особи; ступенем її про-

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ________________________

фесійної підготовки; вмінням будувати мисленнєві моделі по­ведінки інших осіб та оперувати ними.

Ефективність використання слідчим рефлексивного мислен­ня підвищується під час використання методу експертних оці­нок. Він полягає в залученні до розробки прогнозів, моделей поведінки, слідчо-розшукових версій співробітників слідчих та оперативно-розшукових підрозділів, психологів, криміналістів, їх думка підвищує прогностичну цінність рішень, що прийма­ються. При цьому слідчий повинен забезпечити психологічний контакт із фахівцями, не сковуючи їх ініціативи і не нав'язуючи своєї особистої думки.

Особливо важливого значення під час розслідування злочинів набувають взаємини слідчого та оперативних працівників орга­ну дізнання, оскільки весь процес розслідування відбувається з їх взаємодією. Ця взаємодія узгоджена за цілями, часом та місцем і реалізується на засадах нормативно-правового регулю­вання правоохоронної діяльності. Стосунки учасників взаємодії загалом можна поділити на ділові, що виникають між учасни­ками взаємодії як носіями суспільних функцій, та особисті, що складаються на засадах симпатії або антипатії, притягування або відштовхування тощо.

Стосунки ці знаходяться також в певній залежності від форм взаємодії (процесуальних та організаційних), що використову­ються. Наприклад, для такої форми взаємодії, як спільний виїзд на місце події, окрім міжособистісних стосунків, значення набу­ває феномен лідерства. Коли слідчий дає доручення працівнику органу дізнання, основним стає ставлення оперативного праців­ника до доручення та чинники, що формують це ставлення.

Спілкування слідчого та оперативного співробітника в про­цесі розкриття та розслідування злочинів характеризується та­кими особливостями:

а) правовою регламентованістю;

б) цілеспрямованістю;

в) спільністю спрямованості та установок суб'єктів;

г) наявністю специфічних (службово-корпоративних) інтересів. 72

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ _____________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Правова регламентація стосунків передбачає:

суворе розмежування компетенції учасників взаємодії; провідну роль слідчого в процесі взаємодії; нерозголошення даних попереднього слідства, а також за­собів та методів, що використовуються в оперативно-роз-шуковій діяльності;

організаційну та процесуальну самостійність учасників взаємодії;

відносну самостійність органу дізнання у виборі методів та засобів, що використовуються для проведення опера­тивно-розшукових заходів.

Під час розслідування злочинів суттєвого значення набуває можливість документування злочинних дій. В контексті взає­модії слідчого з працівником карного розшуку останньому може бути надане відповідне доручення, яке зазвичай реалізується за наступними напрямами:

1) встановлення потенційних свідків - осіб, які можуть бути допитані, зі встановленням, по можливості, їх поінформованос­ті щодо злочину та причетних до нього підозрюваних; фактів, що мають доказове значення; можливої особистої зацікавленос­ті потенційних свідків у результатах розслідування тощо;

2) виявлення документів, речей, об'єктів, що можуть бути джерелами доказової інформації, та забезпечення їх недоторка­ності;

3) здійснення оперативного відслідковування протиправних дій в момент підготовки та вчинення злочину; встановлення злочинних контактів, зустрічей подільників, шляхів та засобів реалізації добутого злочинним шляхом;

4) безпосереднє документування злочинної діяльності та її епізодів за допомогою санкціонованого використання техніч­них засобів, оглядів, виїмок, що відображається в протоколах, довідках, рапортах на адресу слідчого.

При цьому вся оперативно-значуща інформація має бути чіт­ко поділена на:

інформацію, яка стосується факту, що встановлюється та доказується, причетності до нього конкретного кола осіб; інформацію, що підтверджує зазначений факт злочину та може набувати доказового значення;

. - суто оперативну інформацію, що має орієнтувальне та спрямовуюче значення, проте не має значення доказового. Стосовно цілей спілкування слід підкреслити, що багато в чому вони є загальними, оскільки особи, які взаємодіють, мають ту ж саму мету - якісно розкрити та розслідувати злочин. Про­те, якщо їх загальна мета збігається, то конкретні цілі спілку­вання при взаємодії можуть співпадати не завжди і не в усьому. Наприклад, якщо метою спілкування слідчого є розслідування злочину для передання кримінальної справи до суду або обґрун­тованого її припинення, то оперативний працівник ставить пе­ред собою більш вузькі та конкретні цілі - розкриття злочину. Цілі і завдання спільної діяльності визначають наявність у них загальних і приватних інтересів. Так, повний збіг інтересів ха­рактерний для початкового етапу розслідування - до моменту встановлення особи, яка вчинила злочин. Але нерідко після вста­новлення особи злочинця та пред'явлення йому обвинувачення оперативний співробітник значною мірою втрачає зацікавленість у подальшому спілкуванні, оскільки воно стає для нього неакту­альним. У деяких ситуаціях інтереси сторін можуть не тільки не співпадати, але й бути діаметрально протилежними. Особли­во часто так відбувається у випадку призупинення провадження кримінальної справи. Таким чином, нормативно-правова регла­ментація спілкування, спільність спрямованості, цілей та інте­ресів - це підвалини взаємодії слідчого з органом дізнання.

Від з'ясування основ взаємодії перейдемо до розгляду психо­логічних закономірностей формування міжособистісних відно­син.

Пізнання особами, які взаємодіють, одна одної відбувається в декілька етапів:

перший - розпочинається з ознайомлення учасників взає­модії один з одним ще до початку спілкування. Відомості про 74

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ____________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

майбутнього партнера по взаємодії отримуються з відгуків ко­лег, з деяких офіційних (аналітичні огляди, накази) документів, з виступів керівників органів та підрозділів, в яких міститься оцінка конкретного працівника, тобто вони мають випадковий, неспецифічний характер;

другий - встановлення контактів за допомогою безпосеред­нього спілкування та взаємної оцінки один одного. Якщо пра­цівники раніше не були знайомі, то перші особисті контакти відбуваються під час спільних виїздів на місце події, під час обміну інформацією, планування комплексних заходів тощо. На цьому етапі міжособистісне пізнання ще не повне, оскільки сприйняття особистості зводиться до співвіднесення її з певною категорією (кваліфікований спеціаліст, «середній» фахівець», приємна - неприємна людина);

третій - формування більш повних та об'єктивних уявлень учасників взаємодії один про одного. Характерним для цього етапу є виокремлення, насамперед, професійно важливих влас­тивостей та якостей. Така оцінка учасника взаємодії передує оцінці його особистих якостей та є основною, вирішальною у формуванні міжособистісних стосунків слідчого та оперативно­го співробітника;

четвертий - під час продовження співробітництва та спіль­ної діяльності, відповідно до закономірностей соціальної пси­хології, між слідчим та оперативним співробітником виникає своєрідний розподіл ролей і відбувається висування лідера. Згід­но з формальним критерієм кримінально-процесуальної норми, керівником взаємодії є слідчий: він визначає саму її необхід­ність та спрямовує процес розслідування злочину. В зв'язку з цим він має більше шансів стати і неофіційним лідером. Але в слідчій практиці зустрічаються випадки, коли слідчий, який не має потрібних ділових та особистих якостей, поступається лідерством іншому учаснику взаємодії - оперативному праців­никові. Для набуття статусу лідера мають значення такі якості, як ініціативність, енергійність, організаторські здібності, впев­неність у собі, кмітливість, самостійність, товариськість, так-

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

товність. Позиція лідера загалом більш вигідна для пізнання іншого учасника взаємодії. На цьому етапі оцінка ділових якос­тей партнера супроводжується оцінкою його особистісних влас­тивостей, в тому числі й тих, що безпосередньо не впливають на вирішення завдань взаємодії, а визначають закріплення або припинення міжособистісного неформального спілкування.

Таким чином, формування міжособистісних стосунків слід­чого та оперативного співробітника тісно пов'язане з взаємним пізнанням. Таке пізнання йде від отримання випадкової інфор­мації про особистість, перших особистих контактів до оцінки ді­лових, професійних та особистісних якостей один одного.

Важливою формою взаємодії слідчого та працівника органу дізнання є доручення останньому виконати певні слідчі та по­шукові дії. її ефективність багато в чому визначається момен­тами надання доручень та звітування про їх виконання. В пси­хологічному плані цей процес характеризується домінуванням оперативного співробітника, що залежить, з одного боку, від характеру самого доручення, а з іншого - від наявних міжосо­бистісних відносин.

Чинниками, що формують такі відносини, є:

компетентність оперативного працівника у виконанні тих слідчих дій та розшукових заходів, про які йдеться в дору­ченні слідчого;

трудомісткість доручення, обсяг витрат службового часу, сил та засобів, необхідних оперативному працівникові для його виконання;

значущість вказаних в дорученні конкретних слідчих дій для повного та об'єктивного розслідування; конкретність доручення; форма доручення.

Отже, першим чинником є компетентність оперативника, коли і він сам, і слідчий повинні оцінити: що належить зроби­ти, чи входить це до функціональних обов'язків оперативного працівника, чи в змозі він виконати доручення. У випадку нега­тивної відповіді, принаймні, на одне з вищенаведених запитань

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ______________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛ ІДСТВА

можливе виникнення негативної позиції оперативного праців­ника та виникнення первинних конфліктних стосунків між ним

і слідчим.

У зв'язку з цим слідчому належало б утримуватися від дору­чень органу дізнання, що: 1) пов'язані з необхідністю прийма­ти процесуальні рішення та оцінювати докази; 2) вимагають від оперативного співробітника глибоких знань матеріалів кримі­нальної справи та всього обсягу доказів; 3) можуть виявитись особливо важливими та неповторюваними (наприклад, огляд місця події, обшук тощо); 4) потребують знань щодо тактики слідчих дій та досвіду їх професійного виконання.

У зазначених випадках у оперативного співробітника може скластися враження, що слідчий перекладає на нього вико­нання тих дій, які повинен виконувати сам. Найбільш складне становище виникає у випадках доручення оперативному спів­робітнику виконати серію слідчих дій з метою дослідження кон­кретного епізоду. Якщо є така необхідність, то слідчий повинен докладно пояснити оперативному співробітнику, чому він дору­чає ці завдання саме йому та яке це буде мати значення для роз­слідування злочину. Така поведінка попереджує виникнення конфліктних відносин, а в окремих випадках, навіть, зміцню­ють психологічне тло співробітництва.

Щодо другого чинника - трудомісткості доручення. Слідчий, даючи доручення, повинен враховувати його трудомісткість, ступінь відволікання оперативного співробітника від виконання його функціональних обов'язків, оскільки це може продукувати негативне ставлення до виконання доручення. В цьому разі до­цільно попросити керівництво органу дізнання тимчасово звіль­нити оперуповноваженого від інших обов'язків, що сприятиме нейтралізації психологічної та функціональної напруженості.

Третім чинником є значущість конкретних слідчих дій та розшукових заходів, що містяться в дорученні. Психологіч­на складність ситуації полягає в різному оціночному ставленні до них слідчого та оперативного працівника. В зв'язку з цим слідчому доцільно проводити ретельну роз'яснювальну роботу,

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

оскільки досить часто оперуповноважений, не розуміючи важ­ливості доручення (встановлення інших учасників злочину, потерпілих, свідків, речових доказів, украдених речей тощо), обмежується формальною відпискою про те, що нічого нового встановити не вдалось, а несумлінний слідчий приймає ці пояс­нення, створюючи прецедент для закріплення таких відносин.

Зовнішня психологічна комфортність такого підходу до про­блеми досить оманлива, оскільки в подальшому під час повер­нення справи на дослідування, тобто під час встановлення не­доліків досудового розслідування, неминуче виникне питання про винних у цьому, що викликає загострення та зміцнення конфлікту між слідством та органом дізнання. Тому доброзич­лива наполегливість слідчого, вміле доведення значущості дору­чення до оперативного співробітника є більш перспективним.

Стосовно конкретності доручення. Дані практики свідчать: якщо в дорученні вказано конкретно, які слідчі дії та розшукові заходи потрібно виконати, визначені їх обсяг, місце, час прове­дення, тощо, це сприяє формуванню сумлінного ставлення до нього оперативного працівника. Якщо ж (особливо у випадках припинення провадження кримінальної справи) доручення має загальний характер (на кшталт «вжити заходів щодо розкрит­тя злочину, розшуку злочинця»), воно оцінюється оперативним співробітником як намагання слідчого заздалегідь захистити себе від можливих нарікань у випадку неефективного розсліду­вання, перерозподілу вини та відповідальності на свою адресу. При цьому негативне ставлення оперуповноваженого перено­ситься з дії (доручення) на особистість слідчого.

І нарешті, форма доручення. Доручення може надаватися як в усній, так і в письмовій формах. Дані опитування, проведено­го серед співробітників слідства та розшуку, свідчать про наяв­ність протилежних позицій: слідчі вважають, що доручення, дане у письмовій формі, дисциплінує, усуває непорозуміння, на­магання проігнорувати вказівку тощо; оперативні працівники віддають перевагу усній формі доручення, вважають письмову форму проявом формалізму, недовіри, хибної оцінки їх компе-

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ _____________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

тентності, а усну — оперативною, динамічною, демократичною. Особливо гостро оперативні співробітники сприймають пись­мові вказівки слідчого, який працює з ними поруч, в сусідньому приміщенні.

Істина, з точки зору психології, знаходиться посередині. Письмова форма має свої переваги, оскільки дозволяє чітко викласти зміст, вказати конкретний термін та способи реаліза­ції слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Водночас, доцільною є й особиста зустріч слідчого та оперативного праців­ника, уточнення проблеми в особистому спілкуванні. Крім за­кріплення особистих стосунків, така зустріч підвищує вагомість доручення, підкреслює його значущість.

Доручення в усній формі виправдані в наступних випадках:

якщо є потреба в доручення, дане раніше, внести певні ко­рективи, уточнення, рекомендації;

якщо потрібно частково відмінити доручення;

якщо доручення дається безпосередньо в процесі взаємодії

(наприклад, під час діяльності в складі слідчо-оперативної

групи).

Спільною рисою для більшості форм взаємодії оперативного працівника та слідчого є необхідність встановлення та підтри­мання між ними психологічного контакту. Найбільш психоло­гічно насиченими є такі форми взаємодії, як:

спільний виїзд на місце події;

спільне планування процесу розкриття та розслідування

зло чину;

взаємний інформаційний обмін в процесі розслідування

злочину

Робота оперативної групи на місці події не обмежується ві­зуальним оглядом та фіксацією одержаної інформації. Вона пов'язана з проведенням таких слідчих дій та оперативно-роз­шукових заходів, як встановлення свідків, переслідування зло­чинця, допит потерпілих, використання кримінальних обліків, опитування громадян, розшук вкраденого тощо. Тобто, з пози­цій соціальної психології цю діяльність потрібно розглядати як

 

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

групову, а саму слідчо-оперативну групу - як контактну сус­пільну групу.

Природно, що функціонування цієї суспільної групи під­порядковується певним соціально-психологічним закономір­ностям. Перш за все, це стосується так званої рольової дифе­ренціації членів групи, тобто розподілу їх ролей та функцій в спільній діяльності. Досить часто поряд із існуванням офіцій­ного керівника, визначеного кримінально-процесуальним за­коном, в групі з'являється неформальний, неофіційний лідер, висунення якого відбувається внаслідок дії об'єктивних (цілі та завдання групи в конкретній ситуації) та суб'єктивних (ін­дивідуально-типологічні особливості індивіда як організатора та ініціатора) чинників. Завдяки таким якостям, як енергій­ність, компетентність, комунікативність, сила волі, автори­тетність, зорганізованість, самостійність, неформальний лідер стає фактичним організатором системи слідчих дій та опе-ративно-розшукових заходів. І ця обставина не повинна де­зорієнтувати групу, якщо вона негативно не впливає на ефек­тивність діяльності, адже ніякого порушення закону в цьому разі немає.

Залежно від кількості лідерів (офіційного та неофіційних) та характеру стосунків між ними можливе виникнення таких си­туацій:

1) офіційний та неофіційний лідери поєднуються в одній особі - особі слідчого;

2) офіційний та неофіційний лідери - різні особи, але керів­ник як носій певних особистісних якостей (наприклад, конфор­мізму) добровільно передає неофіційному лідеру свої функції по керівництву роботою слідчо-оперативної групи;

3) офіційний та неофіційний лідери - різні особи, але між ними встановлюються відносини співробітництва, взаєморо­зуміння та взаємодопомоги;

4) офіційний та неофіційний лідери - різні особи і між ними протягом спільної діяльності точиться прихована або відверта боротьба за лідерство.

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ______________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Природно, що найбільш сприятливою для вирішення за­вдань, що виникають перед групою, є перша ситуація. В подіб­них випадках не виникає особливих психологічних утруднень, пов'язаних із взаємодією. Як показує практика, найчастіше така ситуація має місце за наявності високого рівня професій­ної підготовленості та досвіду, необхідних особистих властиво­стей слідчого. За відсутності зазначених параметрів, але за на­явності такої якості, як конформізм (здатність бути підлеглим, навіюваність, пасивність, орієнтація на точку зору групи) вини­кає інша психологічна ситуація: фактичне керівництво групою здійснюється оперативним співробітником або іншим фахівцем. Слідчому ж відводиться функція регістратора, накопичувача ін­формації. Бувають випадки, коли навіть протокол огляду місця події (за наявності трупа) складається судово-медичним експер­том. Але слід зауважити, що при високому рівні кваліфікації неофіційного лідера групи це не є перешкодою для ефективного огляду місця події та вирішення інших завдань.

Третя ситуація характеризується тісною взаємодією фор­мального та неформального лідерів, реалізацією співробітниц­тва та взаємодопомоги. В цій ситуації слідчий залишає за собою керівництво слідчою дією, а збирання та аналіз інформації ви­конує оперативний працівник. Такий розподіл функцій в ціло­му сприяє досягненню цілей групової діяльності.

Найбільш складною, конфліктною є четверта ситуація, що характеризується наявністю протиріч та суперництва між фор­мальним та неформальним лідерами: дії учасників є розрізнени­ми, неузгодженими; обмін та аналіз інформації не відбувається; особисті стосунки дуже напружені; можливе навіть цілеспря­моване ігнорування чи укриття доказової інформації. В процесі здійснення та по закінченню роботи мають місце взаємні звину­вачення, пошуки винних у неефективності діяльності.

У зв'язку з цим членам слідчо-оперативної групи можна ре­комендувати:

чітко розподіляти обов'язки та визначати цілі діяльності для кожного члена групи;

6-8-1148

 

ПСИХОЛ ОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

обговорювати та оцінювати існуючі розбіжності об'єктивно

та всебічно;

критичні зауваження висловлювати доброзичливо, без

упередження;

з повагою ставитися один до одного;

відкрито висловлювати свої думки та виражати емоції;

підтримувати відносини взаємоповаги та професійного

такту.

Планування розкриття та розслідування злочинів — складна групова творча діяльність. Взаємодія в процесі цієї діяльності підпорядковується загальним психологічним закономірностям, до яких належать: висунення лідера та розподіл ролей, органі­зація співробітництва, виникнення емоційного супроводження спільної діяльності.

Позитивним моментом спільного планування є не тільки ви­користання як слідчої, так і оперативної інформації, але й ство­рення умов для більш повного та об'єктивного аналізу та оцінки матеріалів кримінальної справи. Але такому аналізу можуть за­важати:

1) амбіційні наполягання сторін на першочерговому значенні здобутої ними інформації: слідчий вважає, що базовою інформа­цією повинна бути слідча, а оперативний працівник - що опера­тивні дані;

2) суперництво формального та неформального лідерів. Ініціативу може монополізувати один із учасників взаємодії, що негативно впливатиме на висунення версій (інтелектуальний чинник процесу розслідування) або на реалізацію слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (динамічний чинник процесу розслідування, його тактика).

Важливим етапом розслідування злочину є версифікація події, що визначає суть подальшого планування. Ефективна взаємодія на цьому етапі, як доводить практика, часто вияв­ляється вирішальною для всієї наступної діяльності. Висунення версії, як процес прийняття рішення, найбільш оптимально ре­алізується в змістовній груповій дискусії учасників взаємодії.

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ______________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Одним із психологічних методів такої дискусії є брейн-стор-мінг («мозковий штурм», «мозкова атака»). Його дія заснована на тому, що, як правило, з одного боку, існує група людей, які здатні генерувати багато різнобічних ідей та пропозицій, а з ін­шого — особи, які самі цього не роблять, але володіють здатніс­тю критично оцінювати ідеї інших, орієнтовані на раціональну оцінку їх реалізації.

Обов'язковою умовою проведення сесії «мозкової атаки» є кількісний та якісний підбір учасників. До неї повинні входити представники обох вищезазначених груп. Оптимальною кількіс­тю учасників брейн-стормінгу є 6-12 осіб. Залежно від компетен­ції учасників та актуальності висунення продуктивних версій рекомендується один із наступних різновидів брейн-стормінгу.

Пряма колективна «мозкова атака» - її сутність полягає в висуненні якомога більшої кількості версій в умовах вільного спілкування учасників сесії. Умовою взаємодії тут вважаєть­ся вивільнення від гальмуючого впливу критичних зауважень, абстрагування від традиційних підходів. Загальними правила­ми поведінки є:

формулювання завдання в термінах вихідної інформації; гарантовані вільні дискусійні відносини; заохочення до комбінування версій;

заборона критики версій, що висуваються, навіть, у виг­ляді реплік або жартів;

прагнення не до систематичного мислення, а до інтуїції, осяяння, фантазування;

орієнтація на кількість, а не на якість версій; критичне оцінювання версій групою експертів, які не бра­ли участі у сесії, тільки після її завершення. Сесія «мозкової атаки» триває 15-60 хв. залежно від склад­ності умов та обсягу первинної інформації, оптимальна її три­валість - 40 хв. В тому випадку, коли виникає гальмування ідей, їх повторення, ведучий повинен виділити 5-10 хв. для ви­сунення «божевільних» ідей, тобто не заснованих на конкретній інформації про подію злочину.

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ведучий сесії «мозкової атаки» (слідчий або оперативний співробітник як неформальний лідер) слідкує за додержанням правил поведінки та реєстрацією висунених версій.

Зворотна «мозкова атака» - суть її полягає в тому, що ос­нову обговорення складає розгорнута критика однієї або двох версій, їх недоліків, дефектів тощо. Гарантується повна свобода висловлювань. Після виявлення всіх недоліків методом прямої «мозкової атаки» відбувається пошук шляхів подолання не­доліків, отримання додаткової інформації.

Метод масової «мозкової атаки» - використовується під час розслідування «складних справ» і передбачає залучення пред­ставників різних підрозділів (слідство, карний розшук, дільнич­ні інспектори міліції, патрульно-постова служба міліції тощо). Оптимальна тривалість сесії - 15 хв. Після накопичення інфор­мації вона надходить до експертної групи - осіб, які безпосеред­ньо задіяні в розслідуванні злочину.

«Мозкова атака з оцінкою ідей» - цей різновид брейн-стор-мінгу є своєрідним продовженням попереднього (масової «моз­кової атаки») і полягає в тому, що в сесії бере участь група екс­пертів, які оцінюють ідеї, отримані в процесі масової «мозкової атаки».

Досить ефективним є сполучення, комбінування різновидів брейн-стормінгу за умови збереження часових обмежень, що створює достатній рівень напруженості колективної інтелекту­альної діяльності.

Є підстави вважати, що групова взаємодія у формі дискусії може з успіхом застосовуватися під час поновлення проваджен­ня кримінальних справ, за якими типові чи найбільш вірогідні версії виявилися непродуктивними.

Необхідним елементом взаємодії слідчого та органу дізнання під час розслідування злочинів є систематичний обмін інформа­цією, що повинна відповідати певним вимогам:

взаємна, двостороння, корисна, по можливості - підтверд­жена фактичними даними; представлена в необхідній формі;

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ______________ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

відображає не лише фактаж, але й внутрішнє переконан­ня учасника взаємодії, від якого інформація надходить. Отже, перш за все, обмін інформацією повинен бути взаєм­ним. Нерідко слідчий вважає, що ця форма взаємодії полягає в обов'язку оперативного співробітника надавати йому відомості, потрібні для розслідування. Проте він сам не орієнтований на зворотне надходження інформації, отриманої під час виконання слідчих дій, внаслідок чого у оперативного співробітника скла­дається не зовсім комфортне почуття «роботи на слідчого».

Ми вже згадували про те, що інформація може надходити в письмовій або усній формі, що має як позитивні, так і негативні сторони. Інформація в письмовій формі може бути долучена до кримінальної справи, але слідчому рекомендується пояснити, чому вона потрібна саме в такому вигляді. Інформація, надана усно, потребує досить значних зусиль для процесуального за­кріплення, але значною її перевагою, з одного боку, є те, що без­посередній контакт під час передавання (експресія мови, міміка тощо) сприяє спілкуванню та взаємному пізнанню; з іншого -усний інформаційний обмін припускає взаємну корекцію інте­лектуальних зусиль та узгодженість наступних дій учасників.

Важливим моментом інформаційної взаємодії є оцінка ко­рисності інформації для кожного учасника спілкування. Зокре­ма, і слідчий, і оперативний співробітник, передаючи інформа­цію, вже провели її відбір, аналіз, дали відповідну оцінку. Але в результаті цього певні важливі деталі могли бути втрачені. Окрім того, інформація, одержана оперативним шляхом, може мати досить різний рівень вірогідності. Тому більш доцільним є взаємна передача повної, неселекціонованої інформації, з обго­воренням можливих пересторог щодо її використання.

Використання будь-якої форми взаємодії повинне завершу­ватися підведенням підсумків спільної діяльності слідчого та оперативного працівника. Це зміцнює психологічні засади для подальшої ефективної роботи по розкриттю та розслідуванню злочинів.

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ