Причини згортання українізації

 

Українізація почала виходити за дозво­лені центром рамки:

· вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

· зростав прошарок української інтелі­генції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

· українізація сприяла зростанню націо­нальної свідомості українців, стимулюва­ла націонал-комуністичні настрої. При­бічники національного комунізму вважали, що не можна нав’язувати усім народам ро­сійський шлях до комунізму, що кожен на­род, в т.ч. і український, повинен йти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського націо­нального комунізму бужі письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 рр. О.Шумський, економіст М.Волобуєв.

Микола Хвильовий звертався до україн­ських письменників із закликом виявити національну свідомість, самобутність, не копіювати культурні надбання інших на­родів, зокрема російського.

Пристрасний заклик до українців йти власним шляхом був висловлений у знаменитому його гаслі «Геть від Москви!».

Олександр Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликанні з України гене­рального секретаря ЦККП(б)У Л.Кагановича, який гальмував процес українізації.

Михайло Волобуєв п ереконував, що еко­номіка України повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися у світову економіку без посередництва Росії.

«Хвильовізм», «шумськізм» і «волобуєвщина» були оголошені проявом «буржуаз­ного націоналізму», небезпечним «націона­лістичним ухилом».

З кін. 20-х рр. політика українізації посту­пово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це озна­чало кінець українізації.

У 1938 р. приймається постанова Раднаркому УРСР про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах.

Паралельно проходить ліквідація національних утворень на території республіки.

Радянська влада повертається до русифікаторської політи­ки, активних учасників українізації було репресовано.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНИ

У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) прого­лосив курс на індустріалізацію: передбача­лося прискорення промислового росту Ра­дянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвину­тих країн світу.

Сталін заявив, що «ми від­стали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 10 ро­ків. Або ми зробимо це, або нас зімнуть». Індустріалізацію передбачалося здійснюва­ти плановими методами (п'ятирічками).

 

ПРИЧИНИ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

 

Курс на індустріалізацію був об'єктив­но необхідний, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у воро­жому зовнішньому оточенні. Метою радянського уряду було створити мілітаризовану економіку і перевести на рейки соціалізму промисловість. Індустріалізація перш за все передбачала електрифікацію, прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення у короткі строки рівня розвинутих країн, мала опиратися на власні сили і виражатися в побудові великих підприємств (1932 р. Дніпрогес).

 

ТРУДНОЩІ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

 

· Радянський Союз міг розраховува­ти лише на внутрішні джерела фінансу­вання індустріалізації;

· не вистачало кваліфікованих кадро­вих робітників та інженерів, хоч Україна в цьому плані була в більш вигідному ста­новищі;

· низький рівень економічної освіти у радянського керівництва, відсутність досвіду здійснення планової індустріалі­зації.

ПРОМИСЛОВА ГОНКА

Шляхи і методи індустріалізації були обрані невірно, вони суперечили об'єктив­ним економічним законам.

Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 р. - форсованими, надшвидкими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. - по 45%, на 1932 - 36%! Радянське керів­ництво хотіло одночасно подолати еконо­мічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років.

Сталін назвав 1929 р. роком «великого перелому» і «стрибка в соціа­лізм».

Ці плани були явно нереальними і економічно необгрунтованими. Вони стали на­слідком волюнтаризму, політичного свавіл­ля, нерозуміння радянським керівництвом економічної ситуації. Заплановані показ­ники не були досягнуті. Щорічний приріст промислового виробництва в ці роки в се­редньому складав 15,7%, а в 1933р. скоро­тився до 5%.

Індустріалізація передбачала не про­порційний розвиток економіки, а макси­мальне нарощування важкої промисло­вості за рахунок легкої та харчової, сіль­ського господарства.

Індустріалізація здійснювалася екстен­сивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будів­ництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих.

Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Щобйого стимулювати, використовува­лись різні методи, серед яких - організація з 1929 р. масового соціалістичного змагання, яке охопило майже всіх працюючих.

У ході форсованої індустріалізації радянське керівництво мало намір здійсни­ти тотальне одержавлення економіки, оскільки згідно з комуністичною доктриною радянська влада могла базуватися лише на державній власності.

Почалося згортан­ня непу, ліквідація багатоукладності еко­номіки, тоді як індустріалізацію треба було здійснювати методами впроваджен­ня ринкових відносин в економіку.

НАСЛІДКИ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

 

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

 

· Здійснення індустріалізації за раху­нок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (над­лишки продукції селяни повинні були зда­вати за державними розцінками).

· Форсована індустріалізація обумо­вила перехід до насильницької колективі­зації, результатом якої мало стати забезпе­чення країни дешевими продуктами хар­чування, а промисловості - дешевою си­ровиною.

· випереджаючий розвиток важкої про­мисловості спричинив посилення диспро­порцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою про­мисловістю. Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтована на задоволення потреб населення. Відбулося падіння життєвого рівня народу.

· Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Моно­полізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п'ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевикону­валися.

· 3 індустріалізацією пов'язаний поча­ток масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати «во­рогів народу», «шкідників», з вини яких нібито і траплялися «зриви» і «прориви». Першою політичною справою став так зва­ний Шахтинський процес 1928р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну.

 

Поряд з цим індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:

· Україна із аграрної країни перетво­рилася в індустріально-аграрну;

· у 1940р. рівень промислового потен­ціалу у порівнянні з рівнем 1913р. збільшився у сім разів:

· за обсягом виробництва важкої про­мисловості Україна випереджала ряд роз­винутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробницт­ву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини):

· за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводні, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них сім промислових гігантів: Дніпрогес, Харків­ський тракторний завод, Краматорський машинобудівний і Дніпровський (Запоріж­жя) алюмінієвий заводи, «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Звичайно, це були результати історич­ного значення.

 

Але українському народу довелося заплатити за них занадто висо­ку ціну. Подібну ціну за створення сучас­ної економіки ніхто в світі не платив.

До того ж, промисловість України збе­рігала свою загальну спрямованість на видобуток сировини і її первинну оброб­ку, що прив'язувало Україну до індустрі­ального комплексу СРСР.