Суд Європейських Співтовариств

Загальні питання

Суд ЄС та його допоміжний орган, Суд першої інстанції, втілюють у собі судову гілку влади Співтовариства — щонайменше у вузькому сенсі. У широкому розумінні кожен національний судовий орган держави-члена також є Судом Співтовариства, оскільки під час відправлення правосуддя сторони можуть посилатися на норми права Співтовариства. Ці норми надають фізичним особам права, які національні суди зобов'язані поважати і яких мають дотримуватися (див. с. 112).

Найважливішою функцією Суду Європейських Співтовариств є те, що він має діяти як об'єднавча сила в застосуванні й тлумаченні права Співтовариства. Крім цього потенційно значного навантаження, вважається, що Суд Європейських Співтовариств також має врегульовувати всі спірні питання, які виникають між самими інституціями, між інституціями і державами-членами, між фізичними особами й інституціями. Останнє завдання включає в себе вирішення спорів зі службовим персоналом. Зрозуміло, що обсяг обов'язків у Суду дуже великий. Саме тому Єдиний європейський акт забезпечив його посилення у вигляді створення Суду першої інстанції (СПІ).

Однак, хоч би яким неоціненним був внесок СПІ в надання допомоги Суду, все ж очевидно, що Суд ЄС перевантажений. Важко сказати, як саме це подолати. Створення декількох Судів Співтовариства наразило б на ризик втратити єдність тлумачення, що є однією з головних цілей існування Суду. Можна було б збільшити кількість суддів і, як наслідок, кількість судових палат, але це також могло б справити негативний вплив на єдність мети СЄС.

Склад і призначення

Як уже згадувалося вище, зараз СЄС має два органи: Суд як такий і Суд першої інстанції, який, відповідно до ст. 168а(1) ДЗЄС, "додається" до Суду Європейських Співтовариств. СЄС складається з 15 суддів (ст. 165, абз. І ДЗЄС). Хоча Договір не встановлює будь-яких вимог щодо національності суддів, вважається доцільним, щоб кожна з держав-членів була представлена. Суддям СЄС допомагають вісім генеральних адвокатів (ст. 166, абз. І ДЗЄС) і секретар Суду (ст. 168 ДЗЄС). Судді СЄС зі свого складу призначають Голову Суду (ст. 167, абз. 6 ДЗЄС).

Генеральні адвокати являють собою феномен, який властивий системам континентального права і полягає в тому, що представник уряду має бути присутнім у суді під час слухання справи, коли цього вимагають державні інтереси. У кримінальних справах це представництво уряду виконує державний обвинувач, який розпочинає справу проти обвинувачуваного в ім'я громадських інтересів. У цивільних і адміністративних справах представництво уряду забезпечується експертним висновком, що офіційно подається відповідним представником, який обстоює суспільні інтереси. У Верховному адміністративному суді Франції (the Counseil d'Etat) цю роль бере на себе Commissaire du Gouvernement. Посада генерального адвоката Суду Європейських Співтовариств була змодельована з подібної французької інституції.

Завдання генеральних адвокатів полягає в поданні вмотивованих висновків у всіх справах, які розглядаються під час проведення засідань Суду, для того щоб допомогти останньому у виконанні його функцій. Подавати висновки вони мають у відкритому суді й робити це з повною незалежністю й неупередженістю (ст. 166, абз. 2 ДЗЄС). Ці висновки завжди виносяться до того, як Суд прийме рішення. У багатьох випадках СЄС приймає рішення, виходячи з цих висновків, хоча в деяких добре відомих прикладах йому не вдалося дотриматися цієї практики. Як судді, так і генеральні адвокати призначаються терміном на шість років зі спільної згоди урядів держав-членів (ст. 167, абз. 1 ДЗЄС). Як правило, ці призначення не потребують багато часу. Ніяких застережень щодо спеціальних фахових навичок для того, щоб отримати посаду судді як у СЄС, так і в СП1, в документах ЄС не міститься. Договір про заснування Європейського Співтовариства (ст. 167, абз. 1) обмежується лише такими вимогами до кандидатів:

... призначаються з осіб, незалежність яких не підлягає сумніву і які відповідають вимогам, необхідним у їхніх країнах для виконання вищих судових функцій, або з числа юридичних експертів, що мають визнану кваліфікацію. Більшість із кадрових призначень — це практикуючі судді й наукові працівники. Для забезпечення підходу наступності склад Суду оновлюється на основі принципу розподілу. Згідно з цим принципом часткове оновлення складу суддів відбувається кожні три роки, коли заміщуються по черзі вісім і сім суддів (ст. 167, абз. 2 ДЗЄС). Так само замінюються і генеральні адвокати, але по чотири члени кожного разу (ст. 167, абз. З ДЗЄС).

Суд першої інстанції складається із суддів, які призначаються зі спільної згоди урядів держав-членів терміном на шість років (ст. 168а(3) ДЗЄС). Він має таку ж кількість суддів, як і Суд ЄС, хоча це не закріплено в самому договорі. Кваліфікація, яка вимагається для роботи суддею в СП І, майже така сама, як і в СЄС. їх членство також частково оновлюється кожні три роки (ст. 168а(3) ДЗЄС). СПІ був створений з метою зменшення кількості звичайних справ, які вимагають винесення рішень Судом Співтовариства, таким чином звільняючи останній для розгляду важливіших справ. По суті, він розглядає спори між інституціями Співтовариства і їхнім персоналом, справи з питань конкуренції, спори Європейського об'єднання вугілля та сталі, дії осіб відповідно до ст. 173(2) (визнання недійсними рішень) і ст. 175(3) (неправомірні дії), а також справи про недотримання антидемпінгового законодавства і прав на інтелектуальну власність, які порушуються фізичними особами. На рішення СПІ можна подавати апеляцію до СЄС, але тільки з питань права (ст. 168а(1) ДЗЄС).

Голова Суду

У системах континентального права голова суду виконує дуже важливу функцію, яка виходить далеко за межі звичайних призначень судових справ і великої кількості адміністративних функцій. У багатьох ситуаціях він має повноваження діяти на свій розсуд. Зокрема, це стосується заходів, які потребують терміновості й для яких немає часу на організацію судового слухання.

Ця характерна риса найбільш повно відображена в положенні ст. 36 Статуту Суду. Згідно з ним Голова Суду може проводити спрощене провадження, яке відрізняється від деяких звичайних процесуальних норм, що застосовуються Судом. Під час проведення таких спрощених проваджень він (вона) може ухвалити рішення про призупинення застосування чи виконання судового рішення або приписати такі тимчасові заходи, які передбачені Статутом.

Організація і процедура

Суд, як правило засідає на пленарних засіданнях (ст. J 65, абз. 2 ДЗЄС). Це не означає, що для того, щоб рішення було чинним, усі судді мають бути присутніми, однак вимагається кворум — присутність семи суддів. Суд також може створювати палати з трьох або п'яти суддів (та ж стаття) і на практиці більшість рішень приймається в цих палатах. Однак для деяких видів судових процедур (наприклад преюдиційного звернення) Суд має проводити пленарне засідання. Варто тільки зауважити, шо рішення Суду приймаються належним чином, коли кількість присутніх суддів є непарною (ст. 15 Статуту Суду). Брати участь у винесенні рішень у справі не дозволяється суддям і генеральним адвокатам, які виступали у цій справі як агенти чи радники або діяли від імені однієї зі сторін. Таке саме процесуальне правило відводу виникає й у разі, коли ті самі судді чи генеральні адвокати запрошуються для оголошення рішення як члени іншого суду, арбітражу, слідчої комісії або подібного органу (ст. 16 Статуту Суду).

Процедура Суду також має всі ознаки систем континентального права: робиться наголос на письмовій частині судової справи, справа може включати попереднє розслідування. Розділ 111 Статуту СЄС разом із розділом II Правил судової процедури описує процедуру Суду, яка включає чотири стадії.

Письмова процедура

Справа порушується через письмову заяву, надіслану судовому секретарю. Вона повинна містити різноманітні деталі, включаючи ім'я й адресу позивача, ім'я відповідача, суть спору і вимоги позивача. Де необхідно, вона має супроводжуватися документальними свідченнями, які є специфічними для окремих дій (наприклад рішення, скасування якого передбачається ст. 173 ДЗЄС). У разі преюдиційного звернення саме національний суд учиняє формальний позов. Протягом місяця після отримання позову відповідач повинен надати відповідь у вигляді певної інформації, шо включає визначення фактичних і правових аргументів, на яких буде базуватися його захист. Відповідь може бути предметом заперечення позивача.

Після цього Голова встановлює дату, коли один із суддів, якого називають суддею-доловідачем, представить Суду попередню доповідь. Ця доповідь містить рекомендацію щодо необхідності проведення попереднього розслідування або вжиття будь-яких інших підготовчих заходів до початку ведення усної частини судової справи. Якщо проведення попереднього розслідування не вважається доцільним, Голова визначає дату усного розгляду.

Попереднє розслідування

Справи, в яких суддя-доповідач проголошує необхідність проведення попереднього розслідування, скоріше є винятком із правила, ніж нормою. Однак іноді ця стадія необхідна, особливо в справах, які стосуються складних питань технічного характеру. Такі заходи можуть мати вигляд особистої присутності сторін, усних свідчень, призначення експертної доповіді та ін. Суд також може вирішити зібрати й опитати свідків та/або експертів. Сторони можуть відповісти наданням письмових зауважень. Після цього Голова Суду призначає дату усного розгляду.

Усний розгляд

Усна процедура розпочинається з читання доповіді, яку представляє суддя-доповідач. Потім Суд заслуховує адвокатів обох сторін, а також свідків та/або експертів. Наприкінці оголошується висновок генерального адвоката.

Винесення рішення

Після завершення усної частини судового слухання судді збираються для обговорення вердикту. Обговорення проходить таємно, і тому вважається, що ніхто не знає, якою мовою воно проводиться. Відомо, однак, що завжди використовується французька мова. Згідно з континентальною практикою винесення рішення є вельми формалізованою процедурою, яка має містити деякі характерні особливості, зазначені в ст. 63 Процедурних правил. Найважливішою з них є підстави для винесення рішення.

Суд виносить рішення як колегіальний орган. Це означає, що рішення, як вважається, відбиває спільну думку судців, що брали участь у його підготовці. Саме тому тут не фіксуються розбіжні погляди суддів, що притаманне традиції англосаксонського права. Головна перевага цього підходу полягає в тому, що жоден із суддів не може бути звинувачений у прихильності до винесення рішення на користь однієї зі сторін з огляду на її національну належність. У випадках, коли надається тлумачення в рамках преюдиційного звернення, національний суд, який робить посилання, є зобов'язаним постановою Суду. В усіх інших випадках постанови Суду не мають обов'язкового характеру як для національних судів, так і для самого СЄС. Проте Суд прагне чітко дотримуватися послідовності у своїх рішеннях, створюючи так зване встановлене прецедентне право Суду Європейських Співтовариств.

Судові витрати сторін

Сторона, яка програла справу, повинна сплатити судові витрати. Якщо у справі програла більше ніж одна сторона, Суд вирішує, як саме витрати мають бути розподілені між ними. У разі, коли кожна зі сторін у деяких пунктах виграла, а в деяких програла, або за наявності виняткових обставин Суд може розподілити витрати між ними або визначити сторонам оплачувати свої витрати самим (ст. 98, 99 Процедурних правил).