Позабюджетні форми підтримки інноваційної діяльності.

До основних позабюджетних форм підтримки інноваційної діяльності відносяться наступні:

1) державний правовий захист і підтримка інноваторів, особливо малого підприємництва;

2)створення державою податкових, кредитних, митних, амортизаційних, орендних пільг;

3) державне забезпечення інноваційної діяльності інформацією;

4) проведення державної протекціоністської політики в зовнішньоекономічній діяльності інноваторів;

5) надання державою допомоги для інноваторів у проведенні сертифікації, маркетингових досліджень, реклами і збуту нової продукції (послуг), у здійсненні ремонтів складної техніки;

6) здійснення державної підтримки в поглибленні внутрішньої і міжнародної кооперації;

7) створення системи позабюджетних фондів, союзів, асоціацій по підтримці різних аспектів інноваційної діяльності (найважливіша форма позабюджетної підтримки);

8) здійснення державного обліку і контролю використання засобів позабюджетних фондів і ін.

Суб'єктами утворення позабюджетних фондів є: • Міністерство науки і технологій України утворює фонд технологічного розвитку; • державні міністерства — позабюджетні фонди відповідних міністерств; • інші органи виконавчої влади — позабюджетні фонди відомств; • корпорації, концерни й асоціації можуть утворювати позабюджетні фонди об'єднань.

35. Досвід США усферідержавного регулювання інноваційної діяльності.

Органами державного регулювання інноваційної діяльності в США є: Американський науковий фонд (курирує фундаментальні дослідження); Американська наукова рада (курирує промисловість і університети); НАСА (Національне космічне агентство) і т.д. Витрати на НД і НКР у США складають близько 3% від ВВП. Джерела фінансування: близько 50% — приватні фірми й організації; 46% — федеральний уряд (на основі конкурсів); інше — університети, коледжі, неурядові організації. Держава стимулює створення венчурних фірм і дослідницьких центрів. На сучасному етапі НТП зросла роль у НДР малого бізнесу.

Діяльність інвестиційних фондів носить філантропічний характер, що має своєю метою фінансову підтримку як дрібних фірм-інноваторів, так і окремих винахідників-одинаків. Важливу роль в інвестуванні малих фірм грає Національний науковий фонд США, що не тільки кредитує інноваційні фірми, але і займається видачею їм грантів — безоплатних цільових субсидій.

У державній науково-технічній політиці США використовуються нові інструменти, такі як: науково-технологічне прогнозування, визначення критичних технологій, велика прозорість витрат бюджету; постійно удосконалюються механізми державно-приватного партнерства в сфері НДДКР.

Держава створює мережі центрів поширення нововведень і консультаційних центрів, що роблять ділові послуги інноваторам. Держава сприяє формуванню ринку інновацій (інформація в державних виданнях, виставки, біржі, ярмарки) і саме виступає його агентом, наприклад, при покупці і продажі ліцензій.

36. Досвід Японії усферідержавного регулювання інноваційної діяльності.

Ключову роль у визначенні стратегії розвитку промисловості Японії, розробці промислових НД і НКР та їхньому впровадженні грає Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП). Контроль за виконанням конкретних напрямків НТП здійснює Управління по науці і техніці. Під егідою МЗТП знаходиться і Японська асоціація промислових технологій, що займається експортом і імпортом ліцензій. У реалізації НТП опора робиться на великі корпорації. Роль Управління національної оборони невелика.

Державні витрати на НД і НКР збільшилися до 4% ВВП, в основному на фундаментальні дослідження і генерування принципово нових ідей. Державна політика спрямована на перетворення Японії з імпортера ліцензій в експортера.

Японська модель інтеграції науки і виробництва, науково-технічного прогресу припускає будівництво досконало-нових міст-технополісів, що зосереджують НД і НКР і наукомістке промислове виробництво.

Особливостями розвитку японської економіки є подальша концентрація промислового виробництва і капіталу фірм, перехід на ресурсозберігаючі технології на основі мікроелектронної техніки, пріоритет обробних і складальних виробництв, сфери послуг. Ведучими галузями народного господарства є інформатика, виробництво інтегральних схем і електронної техніки.

Досвід Німеччини, Англії, Франції у сфері державного регулювання інноваційної діяльності.

Німеччина, Англія і Франція разом зі США і Японією входять у технологічне ядро світового розвитку. Ці країни займають відповідно 3, 4 і 5-і місця у світі по абсолютній величині витрат на НД і НКР, чи відповідно 2,3; 2,4 і 2,2% ВВП. З федерального бюджету НД і НКР фінансується на 35-45%.

Основою інноваційної політики Євросоюзу є "План розвитку міжнародної інфраструктури інновацій і передачі технологій", прийнятий у 1985 р. Головною метою цього документа є прискорення і спрощення процесів утілення результатів наукових досліджень у готових продуктах на національному і наднаціональному рівні, а також сприяння поширенню інновацій у Євросоюзу.

У Великобританії, Бельгії, Данії, Португалії, Німеччині створені центри з кооперації університетів і промисловості, міждисциплінарні центри, інноваційні центри по передачі нової технології малому і середньому бізнесу, що діють на регіональній основі.

У Великобританії діє з 1993 року програма "Передбачення", яка завбачає спільне з приватними компаніями визначення перспективних ринків і технологій на найближчі 10-20 років, а також заходів, необхідних для збереження міжнародної конкурентноздатності країни. Основний механізм реалізації програм співробітництва – діюча програма кооперації LІNK.

У ЄС на територіях регіонів і субрегіонів формуються кластери підприємств різних галузей, які взаємодіють між собою. Так, наприклад, в Австрії в 1992 році участь у кластерах приймало 40% усіх фірм, які забезпечували 60% експорту. В даний момент в економіці цієї країни функціонує 29 ведучих кластерів. З 7 кращих світових кластерів високих технологій у Німеччині розташовані 3 – Мюнхен, Гамбург і Дрезден.

Суть ринку інновацій.

Ринок інновацій – це ринок нових товарів і послуг. До ринку інновацій відносять:

1) ринок інтелектуальних інвестицій (цінностей), який пов’язаний із правами інтелектуальної власності, інтелектуальним потенціалом. Це ринок, де кіпівлею-продажем є авторські права, патенти, ліцензії, «ноу-хау», програмні продукти;

2) ринок науково-технічної продукції – ринок створених нових матеріальних товарів. Забезпечує проведення операцій щодо інвестування у науково-технічні проекти, раціоналізаторство, науково - дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) тощо.

Велике значення для перемоги в конкурентній боротьбі на ринку інновацій мають три чинники:

- активна інноваційна стратегія;

- залучення достатнього обсягу інвестицій;

- ефективна маркетингова діяльність.

Ринок інновацій характеризується підвищеним ризиком, як для виробників продукції, так і для її споживачів.

Ризик для виробників нового товару існує в таких видах:

- Виробничий ризик, який пов'язаний з неможливістю матеріалізації інновації по виробничих причинах,

- Комерційний ризик, полягає в недоотриманні очікуваної суми прибутку від реалізації нового товару. Причини цього також можуть бути різні – помилкові прогнози об'єму попиту, зміни події в зовнішньому середовищі, зміни кон'юнктури ринку.

- Ризик конкуренції – випередження конкурентами в освоєнні і випуску нового товару, що переводить фірму в розряд тих, що відстають.

Ризик для споживача полягає:в невідповідності заявлених виробником якості, новизни і інших споживчих властивостей інновації дійсним властивостям продукції.в можливості спричинення збитку здоров'ю, життю, майну споживача.