Тема 7. 2. Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства європейської цивілізації (перша половина ХХ ст. )

 

Перелік питань до самостійної роботи студентів

(самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Соціальні ідеали Дж. М. Кейнса.

 

Одними з найгостріших проблем, що нависли над Англією в післявоєнні 20-30 роки, були масове безробіття та недовантаження виробничих потужностей. В проміжку між 1922 - 1927 роками число безробітних тут ніколи не опускалося нижче 1 млн. Найвищого рівня одна досягла в 1932 р. (а це розпал кризи), коли без роботи залишилось 2829 тис. робочих, що складає 22,1% застрахованих. Якщо в 1924 р. в Уельсі безробітних серед застрахованих було 8,6 %, то в 1932 – 36,5 %, в Шотландії в 1927 р. безробіття склало 10,6 %, то в 1932 – 27,7 % (Д. Р. Кемпбелл “Деякі економічні ілюзії в лейбористському русі”, 1969, с. 77). “Нужденна людина не є вільною” – гасло того дня. А це вже не капіталістична ідеологія. Втручання держави в економіку – характерна риса цього часу для Європи та США, включно з націоналізацією та корпоратизацією. Наближується “змішана економіка”.

Англійські уряди, у тому числі і лейбористи, які очолили його в 1924 р., працювали під гаслом «ми можемо подолати безробіття». Уряди Англії експериментували рівнем відсотка у пошуках виходу як в післявоєнні 20-і роки, а особливо в роки Великої депресії 1929 - 1932 рр. Не говорячи вже про проблеми грошового обігу, який також піддався експериментам.
Основна робота Кейнса “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” присвячена цим питанням. Після виходу у світ цієї роботи з'явилася брошура лейбориста Роуса “Містер Кейнс і лейбористський рух”, в якій ставить питання: “що відділяє зараз містера Кейнса від лейбористського руху?” і відповідає: “як я можу вважати, нічого не відділяє”. Коли ми подивимось на результати його аналізу сучасного суспільства, то виявляється неможливим знайти які-небудь відмінності, між ним і тим, що досягнуто лейбористським рухом» (цитується “Критика економічних теорій правих лейбористів” 1960г., с. 331). Автор прав, соціальні ідеали Кейнса, а ми їх розглянемо нижче, близькі до лейбористських.

Хоча проблеми зайнятості праці з'являються ще в Греції і Римі, але вони розв'язувалися в гаслі: «хліба і видовищ». Але в умовах ринкових відносин, один з ранніх випадків посилання на безробіття як на підставу для заборони імпорту товарів можна знайти у Флоренції в 1426 році. Англійське законодавство з цього питання сходить принаймні до 1445 р. Соціальні і економічні проблеми широко обговорюються в Англії в середині ХVI в. “достаток іноземних товарів, що доставляється щорічно до Англії, не тільки породив брак грошей, але й підірвав всі ремесла, що забезпечували можливість заробляти гроші на їжу і пиття багатьом простим людям, які тепер вимушені жити безробітними, жебракувати і красти”.

Але цей соціальний продукт в гільдійскій системі практично не продукувався. Він міг з’явитися тільки через зовнішні чинники – конкуренцію зарубіжних виробників.

Індустріалізація породила безробіття в масовому масштабі. Проте економісти класичної школи затверджували, що цей феномен результат дії недосконалої конкуренції, але “невидима рука” відновить рівновагу.
Кейнс виступив проти цього постулату. Саме зайнятість в широкому значенні слова – об’єкт дослідження. Саме проблема безробіття не вирішуване питання сучасної економічної системи. Безробіття вимушене – тобто стан цієї системи – її найтяжча вада. Вона народжується, посилюється, становиться лихом індустріальної цивілізації.

Питання про величину наявних ресурсів, тобто кількості населення, яке може бути зайняте, об’ємах природних багатств і накопиченого капітального устаткування часто потрактувало описово. Причому часто теоретична сторона проблеми, чим визначається дійсна зайнятість наявних ресурсів – рідко досліджувалося скільки-небудь детально. “Я маю на увазі не те, що дану тему взагалі продивилися. Але теорію, що була в її основі, вважали простою і очевидною”.

В основу своєї теорії Кейнс поклав пріоритет праці. Він визнає чинники виробництва, але розглядає їх як своєрідну фондоозброєність праці. На наш погляд цей оригінальний підхід сформувався у Кейнса в його роботах, пов'язаних з версальським договором, аналізом причин, що породили першу світову війну. Кейнс дав блискучий аналіз ситуації до 1914 року в Європі і США.

Кейнс однією з причин подій 1914-1918 років вважає проблему взаємозв'язку зростання населення і необхідного продовольства. Темпи зростання населення Європи її чисельності останньої третини XIX століття випереджає зростання продовольчих продуктів. Аграрна технологічна революція певною мірою сповільнилася. Хімія ще не вийшла на відкриття виробництва мінеральних добрив, хоча стрімкий розвиток с/г машинобудування дозволив прискорити терміни збору урожаю, тим самим скорочення втрат.

Аграрна криза 80-х років важко відобразилася на економічному стані землеробів. Різке падіння цін ударило по інвестиційних можливостях. Це була загальна ситуація в Європі, у тому числі і в Німеччині. Населення в Німеччині в 1870 році дорівнювало 40 млн., до 1892 – 50 млн., а до 30 червня 1914 року – 68 млн. В роки, що безпосередньо передували війні, щорічний приріст доходив до 850 тис., з населення незначна частина емігрувала. Цей сильний приріст став можливий лише завдяки глибокому перетворенню економічної структури країни. Із землеробської країни Германія перетворилася на величезну і складну індустріальну машину, робота якої ґрунтувалася на рівновазі багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Щоб знайти заняття у себе удома для населення і засобу, що все росте, для закупівлі матеріалів за кордоном, Німеччина повинна була забезпечити цій машині повний хід.

Щоб зрозуміти сучасне положення ми повинні ясно уявити собі яким надзвичайним центром стала середня Європа, завдяки розвитку німецької системи. “населення Німеччини і Австро-Угорщини разом майже дорівнювало населенню всієї північної Америки. В цих числах лежить військова сила центральних держав. Проте якщо позбавити їх коштів для існування, які навіть війна не скоротила скільки-небудь значно, залишаються навряд чи меншою небезпекою для європейського порядку”.

Тут чітко змальована ситуації життєвого простору для довоєнної Німеччини до версальського договору, Німеччини після нього. Кейнс наводить дані про зростання чисельності населення Росії, вони склали в роки попередні 1914 р. 2 млн. чол. щорічно, що “було, проте одним з найкращих явищ останніх років» Кейнс.

Ситуації що породила війну 1914 - 1918 рр. була розглянута з позиції соціал-демократії в Маніфесті Базельського Конгресу II Інтернаціоналу. Оцінка ситуації дається з погляду політичної. Але у війні були і економічні корені. Було встановлено, що в кінці 19 в. Англія втратила свою першість в світовій економіці. На світову арену виходить США і Німеччина, маючи в своєму розпорядженні наймогутніший індустріальний потенціал. Франція займає четверту сходинку в списку індустріальних країн. До франко-прусської війни чисельність населення була однаковою, але Франція була багатішою. До 1914 р. чисельність населення Німеччини була майже на 70 % більше, ніж у Франції. Кейнс підкреслює “вона стала однією з перших промислових націй всього світу і технічна спритність і засоби для створення майбутніх багатств не мали собі рівних.

Але територія або «життєвий простір» в Європі і в тій же Німеччині не збільшилася. Правда після франко-прусської війни Німеччина відчужила у Франції Ельзас і Лотарингію, що поза сумнівом сприяло зростанню економічної і військової потужності Німеччини. Були спірні території з Бельгією, Польщею, Чехословаччиною, Францією, ці території колись входили до складу різних німецьких держав або завойовані та анексовані тевтонськими лицарями в Польщі.

Не на залізі і крові процвітала Німеччина останньої третини 19-початку 20 ст., а її індустріальна потужність росла на залізі і вугіллі Ельзасу і Лотарингії, і того ж Руру.

Не менше важливе положення Кейнса про те, що до 1914 року ситуація взаємозалежності чисельності населення і ресурсів продовольства зазнала зміни порівняно з періодом до 1870 р. “До 1870 р. Європа узята в цілому могла самостійно задовольняти свої головні потреби. Після 1870 р. шляхом поступового розвитку в Європі створилося в широкому масштабі таке положення, подібного якому не знає історія і разом з тим протягом найближчих 50 років умова її економічного життя зробилися нестійкі і незвичайно. Наполеглива потреба населення в їжі вже раніше задовольнялася доставкою продуктів з Америки; тепер вперше в історії в цьому відношенні відбувся повний переворот”. Зростання чисельності населення забезпечувалося зростанням продовольства. Аграрна технологічна революція, з’єднавшись з індустріальною привела до зростання виробництва, як в сільському господарстві, так і в промисловості. Це пропорційно збільшило по Кейнсу дохід. Доходи інвестувалися в нові райони планети, там розвивався транспорт для перевезень харчових продуктів до Європи. Благополуччя панувало в Європі.

Зростання чисельності населення в Європі давало можливість зростанню числа емігрантів до Америки, де вони могли почати розробку нових земель, накопичені в Європі капітали стали тут джерелами інвестицій в розвиток транспорту як залізничного, так і морського. Але до 1914 р. в США чисельність населення і продовольчі ресурси вирівняли. Можливість експорту відкривалася тільки в урожайні роки.

Так Європа опинилася в ситуації, про яку говорив Мальтус в кінці XVIII століття. Кейнс досліджує особливості психології суспільства в Європі. Громадський порядок був налаштований так, що значна частина зростаючого доходу поступала в розпорядження одного суспільного класу, який все менш мав бажання спожити його цілком. Нові багачі XIX століття не були схильні до надмірних витрат і віддавали перевагу владі, що доставляється новим вживанням капіталів в економічній діяльності, насолодою безпосереднього споживання... саме нерівність розподілу багатств дала можливість нескінченного їх накопичення і постійних удосконалень, що відрізняли наше століття від передуючих. В цій обставині лежить головне виправдання капіталістичної системи.

“...Зростання і розвиток цієї чудової системи, були засновані на містифікації і обмані. Робочий клас підкоряється їй в наслідок свого неуцтва і безсилля, він був примушений, підкорятимуться їй завдяки примушенню, навіюванню і приманкам. Положення, в якому він знаходився, давало йому нікчемну частку цього пирога. Так борг “заощадження” зробився головною чеснотою нашого часу, а зростання пирога – предметом його релігії. Принцип збереження пирога виховував всі ті інститути пуританізму... Заощадження мало на увазі старість або благополуччя дітей. Діяльністю суспільства керував несвідомий інстинкт... Війна показала всім можливість негайного споживання, вона показала багатьом даремність стриманості. Так був відкритий обман; робочий клас вже, мабуть, не погодиться більше жертвувати собою для інших, а клас капіталістів, невпевнених в своєму майбутньому, схоче повніше скористатися своєю свободою насолоджуватися, поки вона ще належить йому, і цим наблизить годину конфіскації свого майна”.

Таким чином, Кейнс вже на початку 20-х років приходить до висновку про значення психологічних чинників в соціально-економічному розвитку суспільства.

Версальський договір був найбільшою помилкою, яка привела до другої світової війни. По-перше, він відобразив стару психологію. “річ у тому, що сили, що управляли життям XIX століття, вчинили свій шлях і вичерпали самі себе. Економічні мотиви і ідеали колишніх поколінь більше не задовольняють нас; ми повинні знайти новий шлях і нам знову доводиться відчувати нездужання, врешті-решт, навіть муки народження на світло нового індустріального порядку”.

По-друге, версальський договір позбавив Германію індустріального шляху розвитку. А саме він дав народу Німеччини високий життєвий стандарт. Вона була першим покупцем в Росії, Норвегії, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Італії і Австро-Угорщині. Вона була другим покупцем Великобританії, Швеції і Данії, третім покупцем у Франції.

Для багатьох країн вона була постачальником капіталу. Німеччина несла сюди не тільки машини, але і організацію, у тому числі і психологію суспільства, у тому числі країну Обломових, де відбулася Велика Жовтнева революція. Заслуговує уваги виведення Кейнса: “великі історичні події часто бувають слідством вікових змін в чисельності населення, а також і інших фундаментальних економічних причин; завдяки своєму поступовому характеру ці причини вислизають від уваги сучасних спостерігачів, які бачать в подіях слідство помилок державних людей або фанатизму атеїстів. Таким чином надзвичайні події останніх двох років в Росії колосальні потрясіння суспільства, яке перекинуло все, що здавалося найміцнішим: релігію, основи власності, землеволодіння рівно як політичний порядок і станову ієрархію, є, мабуть, більше наслідком зростання населення, ніж діяльності Леніна або помилок Миколи вельми можливо, що руйнівні сили надмірної плодючості раси грають велику роль в розриві кайданів, що накладаються на народ умовностями, ніж могутність ідей або помилки аристократії”.

І Кейнс проголошує: “Ми повинні знайти новий шлях. Велика Депресія 1929-1933 року підтверджує і вимагає пошуку нового шляху. В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об'єктивними чинниками вводиться суб'єктивна – психологія суспільства в умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічна відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як прояв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, індустріальний прогрес. Депресія змінила одну з рис ментальності громадянина ринкової економіки. Капітал утворюється в результаті не схильності до заощадження, а у в результаті попиту, обумовленого поточним і перспективним споживанням”. Ведучий чинник прогресу нового індустріального порядку – ефективний попит.

Цей методологічний підхід складає основу концепції за загальним визнанням геніального Дж. М. Кейнса.

Природно, що Кейнс повинен був піддати критиці постулати класичної теорії. Вона “панує над практичною і економічною думкою правлячих і академічних кругів нашого покоління. Я приведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку він розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги”.

Класична загальна теорія покоїлася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на основі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.
Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії укладено в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підприємця. А початковий етап її полягає в тому, що він здійснює витрати двоякого: а) виплати власникам чинників виробництва – факторіальні витрати при даному рівні зайнятості; б) виплати іншим підприємцям вплетеними в техніко-технологічний ланцюг його діяльності, а також неминучими витратами в його діяльності – витратами використовування при даному рівні зайнятості (натяк на те, що функціонування ринку чогось коштує). У результаті повинен бути прибуток підприємця.

“В тих випадках, коли аналіз економічної кон'юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факторіальні витрати плюс прибуток), одержуваний при даному рівні зайнятості, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З іншого боку – сукупна ціна пропозиції продукції при даному об'ємі зайнятості є очікувана виручка, яка якраз і спонукає підприємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості”.

Ще раз підкреслюємо, що Кейнс початковим в аналізі сукупного доходу бере економічні дії підприємця. Дохід підприємця є перевищення вартості виготовленої продукції над витратами при даному рівні зайнятості. Для суспільства ж сукупний дохід дорівнюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників чинників виробництва плюс підприємницький прибуток. Основу цієї схеми складає рівень зайнятості праці з його технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.

“Отже, якщо припустити, що стан техніки, об'єм застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві, або в одній галузі так в цілому по господарству залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продукцію. Підприємець прагнутиме довести об'єм зайнятості до рівня, на якому він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами”.

Сукупний попит – це сукупна ціна пропозиції продукції, а сукупна пропозиція – виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого – зайнятість праці, так як пріоритет праці виступає абсолютно виразно.

Як видно в поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції Кейнс вкладає інше, ніж класична схема, зміст.

“Позначимо сукупну ціну пропозиції продукції при зайнятості N через Z. Взаємозв’язок між Z і N, яку можна записати у формі Z = f (N) назвемо функцією сукупної пропозиції. Виручку, очікувану підприємцем при зайнятості N людина, позначимо через D; взаємозв'язок між D і N, який можна записати у формі D = f (N) назвемо функцією сукупного попиту.

Якщо при даній величині N очікувана виручка більше, ніж очікувана ціна пропозиції, тобто якщо D більше Z, то підприємці прагнутимуть збільшити зайнятість понад N (якщо навіть конкуренція їх один з одним через залучення чинників виробництва приведе до підвищення витрат) до такої величини N, при якій Z стала б рівним D. Таким чином, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Саме в цій точці очікуваний підприємницький прибуток буде найбільшим. Величину D в тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з функцією сукупної пропозиції, назвемо ефективним попитом”.

Кейнс дає ще одне визначення поняття ефективного попиту. “Об’єм витрат праці N, на яку підприємці пред'являють попит, залежить від очікуваних витрат суспільства на споживання (D1) і від очікуваних витрат на нові інвестиції (D2). D = D1 + D2 і є те, що ми раніше визначили як ефективний попит”. Проблема сукупного ефективного попиту проходить у Кейнса у всьому аналізі споживання, інвестицій, ефективності капіталу, норми відсотка, грошей, зайнятості, інфляції і дефляції і ін.

Так він говорить, що первинний імпульс до збільшення попиту дається зростанням споживання. Із зростанням ефективного попиту зайнятість ресурсів зростатиме в точній пропорції із збільшенням ефективного попиту викликаної зростанням кількості грошей. Коли ж буде досягнута повна зайнятість всіх чинників, то з того часу одиниця заробітної платні і ціни ростимуть в точній пропорції із збільшенням ефективно попиту і т.д.

Рівноважний рівень зайнятості залежить від: а) функції сукупної пропозиції, б) схильності до споживання і в) обсягу інвестицій D2. Це і є суть загальної теорії зайнятості.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту. Він розкриває причини того, чому проблема ефективності попиту випарувалася після Мальтуса з економічної літератури.

Він пов'язує це з соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, що нехтує функцією сукупного попиту. “Теорія Рікардо у багатьох відношеннях вельми підійшла тому середовищу, до якої вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіваним для непідготовленої людини. Рікардіанське навчання, запропоноване на мову практики, вело до суворих і часто неприємних висновків, що додавало йому відтінок чесноти....Властями імпонувало, що це навчання пояснювало багато проявів соціальної несправедливості і очевидної жорстокості як неминучі витрати прогресу, а спроби змінити таке положення виставляло як дії, які можуть в цілому принести більше зла, ніж користь”.

Не береться до уваги ефективний попит і у класичної школи.
Від аналізу сукупного ефективно попиту Кейнс переходить до “аналізу схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і теорії відсотка – три головні проблеми в нашому теперішньому знанні”.

Як вже зазначалось в дослідженні економічних процесів Кейнс виходить з пріоритету праці. Функціонування інших чинників виробництва відбувається як органічна складова праці.

Очевидно неминучість появи понять, що розкривають цей початковий початок: одиниця праці, грошова одиниця.

“Я переконаний в тому, що багатьох непотрібних ускладнень вдається уникнути, якщо при аналізі функціонування економічної системи в цілому суворо обмежуватися двома одиницями вимірювання: грошовою одиницею і одиницею праці”.

Визначальна роль в ефективному попиті належить доходу. Це знакове поняття в концепції. Взаємозв'язок доходу і зайнятості виражений у формулі, де дохід, очікування якого стимулюватиме досягнення рівня зайнятості. Серед понять, що вводяться в оборот є “короткострокового і довгострокового припущення як фактора, що визначає розміри виробництва і зайнятості. “Стан розрахунків на майбутнє весь час піддається змінам, так що нові припущення як би накладається на старі. Тому економічний механізм в кожний даний момент випробовує вплив багатьох чинників, пов'язаних з різними минулими станами розрахунків на майбутнє”.

“Вирішення питання про те, споживати або не споживати залежить від індивідуума; так само йде справа і з рішення питання інвестувати чи ні... ми вживатимемо поняття схильність до споживання замість поняття схильність до заощадження”. Кейнс, як відомо, встановив, що одним з важливих наслідків Першої світової війни було висунення на перший план особистого споживання. Цей базис розгортається в економічному аналізі пріоритетом схильності до споживання порівняно із схильністю до заощадження.

Соціальні ідеали Кейнса висловлюються в основному в 24-му розділі “Прикінцевих зауважень про соціальну філософію, до якої може привести загальна теорія”.

Автор різко констатує: «Найзначнішими вадами економічного суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість, а так само довільний і несправедливий розподіл багатства і доходів». Він відзначає, що з кінця XIX ст. були введені прибутковий, додатковий прогресивний податки зі спадку, що зумовило значне зменшення диференціації багатства і доходів. Але виникла й опозиція, яка стверджувала, що через податкові вилучення можна зменшити стимули до нагромадження багатства, а значить, і зростання інвестиційних ризиків. Опоненти вважали, як уже наголошувалося, що зростання капіталів залежить від заощаджень багатих людей за рахунок їх надлишків. Але, як довів Кейнс, до досягнення рівня повної зайнятості зростання капіталу взагалі не стимулюється слабкою схильністю до споживання, а навпаки, стримує його. У сучасних умовах зростання багатства не тільки не залежить від стриманості спроможних людей, як завжди думають, але швидше за все стримується ним.

Кейнс упевнений, що є соціальні і психологічні виправдання значної нерівності доходів і багатства. Він говорить, що є такі види людської діяльності, для успішного здійснення яких потрібна меркантильна зацікавленість і загальні умови приватної власності на капітал. Небезпечні людські схильності, той же нарцисизм, краще спрямувати на «заробляння грошей, інакше вони можуть знайти вихід в жорстокості, нерозсудливому прагненні до влади і впливу та в інших формах самозвеличення».

У скороченні нерівності розподілу багатства в майбутньому певна роль належить теорії процента. До Кейнса високу норму процента виправдовували необхідністю створення достатньої спонуки до заощадження. У Кейнса протилежна думка: “Ми показали, що величина ефективного заощадження неминуче визначається розмірами інвестицій і що збільшенню розміру останніх відповідає низька норма процента, ¼нам вигідніше знижувати норму процен­та до такого її відношення до величини граничної ефективності капіталу, за якого буде забезпечена повна зайнятість”.

Кейнс підкреслює, що гранична ефективність капіталу зі збільшенням маси капіталу веде до зниження норми процента. Навіть можливе настання моменту, коли процент стає величиною нескінченно малою, — це, за Кейнсом, означало б евтаназію рантьє, а отже, евтаназію частини капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недостатністю цінність капіталу, що дедалі збільшується. Це положення відобразило ситуацію у Великобританії в податковій політиці лейбористського уряду.

Кейнс уважає, що банківська політика на норму процента не може забезпечити оптимального розміру інвестицій, що достатньо широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості. (У країнах з державним регулюванням була повна зайнятість.) Це не повинно виключати всякого роду компроміси і способи співпраці держави з приватною ініціативою. Але, крім цього, немає очевидних підстав для системи державного соціалізму. Не власність на знаряддя виробництва істотна для держави. Якби держава могла визначати загальний обсяг ресурсів, призначених для збільшення знарядь виробництва і основних ставок винагороди власників цих ресурсів, цим було б досягнуто все, що необхідно. Заходи соціалізації можна вводити поступово, не ламаючи усталених традицій суспільства. А звідси недалеко й до соціалістів і християнських демократів з їхньою мораллю.

“Утвердження централізованого контролю потребує значного розширення функцій держави, але має зберегтися можливість традиційної переваги індивідуалізації. Але найціннішим є індивідуалізм, якщо він може бути очищеним від дефектів і зловживань, це найкраща гарантія особистої свободи в тому розумінні, що як порівняти з усіма іншими умовами він надзвичайно розширює можливості для здійснення особистого вибору. Він служить також кращою гарантією різноманітності життя, що прямо випливає з широких можливостей особистого вибору, втрата якого є найбільш вагомою з усіх втрат у гомогенній чи тоталітарній державі. Бо це різноманіття збереже традиції, які є втіленням найбільш правильного та успішного вибору попередніх поколінь”.

Як ми бачимо, автор чітко виступає за економічну систему ринкової економіки з втручанням уряду в її функціонування. Це змішана економіка. Ринковий капіталізм нестабільний. Немає автоматичного механізму його регулювання. На міжнародному рівні змі­шана економіка домінуватиме не більше ніж 25 років. Нова система миру, яка об’єднає індивідуалізм та державу, може бути більш сприятлива для збереження миру, ніж стара. Існує природна войовничість народів, але найбільше значення мають економічні причини війни, а саме надзвичайне зростання кількості населення та конкурентна боротьба за ринки. Утім якщо народи навчаться забез­печувати для себе повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики (та додамо, якщо вони зможуть до цього ж досягти рівноваги в динаміці населення), тоді не має бути потужних економічних сил, розрахованих на протиставлення інтересів однієї країни інтересам сусідів. Міжнародна торгівля вже не була б ареною зіткнень.

За відповідного ефективного попиту, щоб досягти приросту світового багатства, не потрібно виняткових умінь та надзвичайного везіння, а достатньо середніх здібностей та вдачі. Цей ефективний попит залежить від держави та її інвестиційної політики. Економіка капіталізму недосконала, серед її вад — циклічність. Кейнс уважає, що втручання держави не змінює циклічності (він прибічник теорії циклів Кондратьєва). Вона пов’язана з механізмом коливання граничної ефективності капіталу. Початок циклічних коливань — бум, на останній стадії якого ще є оптимістична оцінка очікуваної діяльності капітальних благ. Але, коли починається паніка, вона набуває раптової катастрофічної сили, що сприяє різкому падінню ефективності капіталу, виникає зростання ліквідності, а отже, і зростання норми процента. Але державна бюджетна, кредитно-інвестиційна політика може послабити спад та посилити піднесення. Ці інвестиції бажано спрямувати в галузі, що не виробляють предметів споживання.

Кейнс уважає, що інвестування громадських робіт та його механізм оздоровлення економіки прийнятні для різних часів і цивілізацій. Отже, зайнятість, а також сукупний дохід зростатимуть, якщо інвестиції йдуть і на громадські роботи: або на будівництво надзвичайно дорогих споруд, або на будівництво єгипетських пірамід, або на добування золота на значних глибинах. Кейнс робить висновок, з яким не може погодитися добропорядний економіст: “Стародавній Єгипет був удвічі щасливішим і, безумовно, завдячував своїм казковим багатством тому, що він розпоряджався двома такими видами діяльності, як будівництво пірамід і добування дорогоцінних металів, плоди яких не могли безпосередньо задовольняти потреби людини і не використовувались для споживання, а отже, у міру збільшення достатку не втрачали своєї цінності. Ми стали надто передбачливими, нас важко відрізнити від “благородних фізіократів”. Ми тепер надто ретельно оцінюємо кожне рішення перед тим, як збільшити “фінансовий час”, який покладаємо на нащадків, на будів­ництво будівель, що призначені для наших дітей. У нас немає таких легких способів позбавлення страждань, заподіяних безробіттям”.

Але якщо народи навчаться забезпечувати собі повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики і якщо вони зможуть досягти рівноваги в динаміці населення, тоді не повинно бути могутніх економічних сил розв’язання проблем не мирним способом. Кейнс розуміє складність сучасної ситуації. Потрібні ідеї, які мають хоч який-небудь шанс на успіх. Тож ідеї економістів і політичних мислителів — і коли вони мають рацію, і коли вони помиляються — мають набагато більше значення, ніж заведено думати. Насправді тільки вони і правлять миром.