Фізичні особи, юридичні особи

Лекція 2.

Говорячи про економіку і багатозначність цього поняття, ми наголошуємо що економіка як суспільно-економічна наука з’явилася не миттєво, необхідна була база, основа для створення цієї суспільної науки. Вважається, що ЕП розпочала своє зародження з ідей про виробництво.

Виокремлюють 3 етапи розвитку економічної науки (ЕП):

1. Зародження. Цей етап датується 20 ст. до н.е. Саме в цей час в окремих першоджерелах ми знаходимо згадки про певні економічні ідеї, поняття. «Закони царя Ешуни»: в цій збірці вперше з’являються економічні ідеї ведення народного господарства (20 ст. до н.е.). 18 ст. до н.е. – Кодекс законів царя Хамураппі – вавилонського правителя, який вперше наголосив на необхідності захисту майнових інтересів. Захист майнових інтересів держави, рабовласників, специфіка регулювання економічних відносин містяться в цій пам’ятці. Трактат Каутілья Архашастра «Архашастра» - памятка давньоіндійської літератури, 4-3 ст. до н.е. Назва походить від 2х слів – «шастра» (наука) і «арха» (вигода). В цій праці вперше згадується поняття політична вигода та можливість економічної користі від господарської діяльності. Трактат містить окремі знання з економіки, техніки, політики, врегулювання земельних відносин, поодиноке розуміння процесу виробництва, а також окремі ідеї про фінансову стабільність держави. 4-3 ст. до н.е. – конфуціанство як окрема течія суспільної науки (Китай). Основоположні ідеї течії конфуціанства базувалися на тому, що захищали родову знать, шукали суспільний ідеал в минулому, була запропонована ідеальна програма вдосконалення та самовдосконалення людини і суспільства. Менц Зи – китайський мислитель, який (4-3 ст. до н.е.) запропонував аграрний проект, за яким селянам вперше в землеволодіння було надано окремі земельні ділянки. Давньоримський мислитель Верон в 1 ст. н.е. в своїх працях виокремлює специфіку виробництва, наголошує на необхідності ведення сільського господарства, в його працях з’являється поняття господарства та господарника.

2. Етап формування протонауки (наука, яка передувала існуючій). На цьому етапі поступово відбувається формування емпіричних знань, поповнюється запас економічних знань про господарську діяльність, зявляються такі поняття як «економікос» (праця Ксенофонта), «економія», «економіка» (праці Аристотеля). Саме цей період представлений розвитком науки, господарства, виробництва, але еволюція економічної думки доповнюється досвідом тих цивілізацій, які були сформовані на етапі переходу до індустріального суспільства. Камералістика (від лат. скарбниця, казна); кремастика. У 17-18 ст. в країнах Західної Європи виокремлюється суспільно-економічна наука «політична економіка». 1615 р. – вперше вжито термін політична економіка Антуан Монкретьєн. Дав авторське бачення цього поняття. В 1645 його зявляється трактат з політичної економіки. Система наукових поглядів на господарське життя суспільства, що дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку була відображена в понятійному апараті економічної науки.

3. Цей етап ознаменувався появою у 18-19 ст. повноцінної науки – ЕТ. На цей час накопичено значний масив емпіричного матеріалу, сформовано на уточнено понятійно-категоріальний апарат, визначено об’єкт, предмет, принципи економічної науки. ЕТ як фундаментальна наука вивчає основоположні закономірності господарського життя і є методологічною основою для всіх інших економічних наук. В 17-18 ст. виокремлюються основні етапи в еволюції економічної науки, розвиваються наукові концепції – меркантелісти, фізіократи і класики.

Меркантилізм як напрям економічної науки предметом наукового дослідження покладено сферла нагромадження багатства. Основною сферою багатства вважалася сфера обігу та торгівлі. Представниками школи меркантилізму є Антуан Монкретьен, Т. Ман, Юм.

Меркантилісти вважали, що:

1) багатство – це насамперед гроші. Повноцінними грошами є лише золото та срібло; достатньо нагромаджувати гроші у сфері обігу;

2) необхідне державне регулювання зовнішньої торгівлі;

3) необхідний імпорт дешевої сировини та експорт високоякісних товарів

4) на думку меркантилістів держава має проводити політику протекціонізму своїх товаровиробників;

5) держава повинна стимулювати активний торговельний баланс, який заключався у принципі «багато продавати, мало купувати».

Школа фізіократів. Фізіократи на відміну від меркантилістів акцентують увагу на виробництві та природному навколишньому середовищі. Основою концепції є «природний порядок» і саме тому назва школи походить від слів фізос і кратос – влада природи. Денемур?? Серед представників школи необхідно відмітити Кене, Тюрго, Мірабо, Норе. Фізіократи джерелом багатства вважали працю в сільському господарстві, наголошували, що промисловість, торгівля тощо – це безплідні сфери, праця в цих сферах є неприбутковою. Кене «Економічна таблиця». На той час події, які відбувалися у Франції засвідчили кризові явища в економіці.

Основні ідеї фізіократів:

 

1) Джерелом багатства є земля як природний засіб виробництва. Основною сферою створення багатства є сільськогосподарське виробництво.

2) Запровадження еквівалентного або рівноцінного обміну продуктами діяльності сільського господарства.

3) Концепція економічного лібералізму – «хай все йде так, як є», природний економічний вибір.

 

 

Школа класиків (класичної політичної економіки). Виникла з розвитком капіталізму, розвитком ринкового господарства. Основними представниками є Сміт, Рікардо, Петті.

Марксисти, маргіналісти, неокейнсінатство ….

 

Лекція 3.

Предмет економічної теорії є складним та багатогранним, як і економічна життєдіяльність людини. Обєктом наукового дослідження економічної теорії виступає сукупність явищ, яка охоплюється дослідженням. (Єщенко).

Предмет – це мета наукових досліджень, те, що наука ставить у центр своєї системи.(Єщенко)

Предмет економічної теорії – закони, які визначає та вивчає наука, сукупність відносин.

Еволюція уявлень про предмет ЕТ відображена в концепціях представників наукових шкіл меркантилістів, фізіократів, класиків, марксистів, марджиналістів, в сучасних наукових концепціях.

Давньогрецькі та давньоримські мислителі визначали предмет ЕТ як вчення про закони ведення домашнього господарства. Меркантилісти, фізіократи, класики – наука про нагромадження, створення, примноження, розподіл багатства нації.

Марксисти: предмет – наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом.

А. Маршал – некласична економічна школа, наголошує на тому, що предмет дослідження: сфера індивідуальних і суспільних дій людей, що пов'язаних із створенням та використанням матеріальних основ добробуту.

П. Самуельсон – неокласична школа – предмет: дії людей в процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів.

Макконел Дрю предмет: ефективне використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб.

Економічна наука визначає специфіку структури загальної економічної теорії, і це структурування є наступним:

1. Основи ЕТ

2. Мікроекономіка

3. Макроекономіка – закономірності функціонування народного господарства. Об’єкт – національний дохід, продукт, багатство, складові економічної політики (соціальна, митна, фінансова, промислова тощо).

4. Мезоекономіка – вільні економічні зони, галущі, комплекси

5. Мекаекономіка?? – закономірності функціонування світової економіки в цілому.

Економічна теорія в залежності від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативна. Позитивна за мету дослідження визначає всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їх взаємозв’язки та взаємозалежності, що зумовлені реальною економічною дійсністю.

Нормативна економічна теорія (фізіократи) вивчає та зясовує об’єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки, розробляє рекомендації (щодо вдосконалення, прийняття адекватної економічної політики).

 

Методи пізнання економічних процесів та явищ

Методи ЕТ – це сукупність прийомів, способів, засобів, принципів, за допомогою яких досліджуються економічні категорії та закони функціонування та розвитку економічних систем.

Методологія – наука, що займається вивченням методів, способів, прийомів пізнання об’єктивної дійсності. Предмет науки сам визначає методи. Використання окремих методів пізнання дозволило сформулювати предмет наукового дослідження.

1. Методи формальної логіки – загальнонаукові методи, запропоновані Аристостилем: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, порівняння і аналогії, ін..

2. Методи діалектичної логіки – метод наукової абстракції, поєднання кількісного і якісного аналізу, метод історичного аналізу тощо.

3. Методи математичної логіки - багатофакторного аналізу, кореляції, латинського квадрату.

Економічне моделювання – формалізований опис економічних процесів і явиш за допомогою математики, структура якого відтворює процеси економічного життя суспільства.

Економічна модель дозволяє оцінити розвиток об’єкта пізнання.

Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів та явищ з метою вивчення їх за оптимальних умов для подальшого практичного використання та впровадження. Використовується з метою практичної перевірки наукових гіпотез, попередити кризові явища та помилки в економічній політиці.

Економічна теорія вивчає об’єктивну економічну реальність. Понятійно-категоріальний апарат розкриває об’єктивну економічну реальну дійсність, формулює механізм дії економічних законів та принципів розвитку.

Економічні категорії – це теоретичні узагальнення, що містять абстрактні логічні теоретичні поняття, які містять і виражають суттєві властивості економічних процесів і явищ.

Економічні категорії мають такі ознаки:

1. ЕК розкриває та відображає суспільні виробничі відносини як головний предмет дослідження.

2. ЕК має об’єктивний характер, оскільки відображає об’єктивну економічну дійсність.

3. ЕК має історичний характер.

4. ЕК відповідає певній історичній епосі, певним умовам і розкриває рівень економічного життя людства в тих умовах чи епохах.

Економічні закони відображають закономірні, істотні, сталі, об’єктивні, причинно-наслідкові взаємозв’язки між процесом-причиною і причиною-наслідком.

Обєктивна дія економічного закону зумовлена тим, що економічні закони проявляються лише через дії людей і дії для людей, спільнот. Економічні закони діють в певних часових межах. Крім того економічні закони є менш точними ніж закони природи. Предмет ЕТ відрізняється своєю непостійністю.

Об’єктивна економічна реальна дійсність зазнає суб’єктивного впливу людей, діяльністю в межах суспільства. Всі закони мають спільну ознаку – об’єктивна дія. Економічні закони в сукупності створюють систему, яка включає всезагальні, загальні, специфічні, стабільні закони.

Лекція 4. Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації

1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку.

2. Об’єктивні основи розвитку сучасної цивілізації

3. Основні етапи розвитку цивілізації.

Література:

ОЕТ Базилевича

ЕТ за ред. Гальчинського, Єщенка

 

Вчені-економісти завжди виокремлювали питання щодо періодизації економічного розвитку. 2 основних наукових підходи до періодизації суспільного розвитку:

1. Формаційний – Маркс, продуктивні сили у поєднанні з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою відображає соціально-економічну формацію. «Основою будь-якого способу виробництва є панівна форма власності. Суспільно-економічна формація – історичний тип суспільства, в якому певному способу виробництва матеріальних благ відповідає властива йому надбудова: політика, ідеологія, наука, право тощо»./К. Маркс «Капітал»/. Спосіб виробництва – спосіб добування матеріальних благ та послуг – засобів виробництва та предметів споживання, необхідних для життя і розвитку суспільства.

Г Т РС (Перша стадії виробничого процесу в сфері обміну)

ЗВ

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

1. Первіснообщинний лад

2. Рабовласництво

3. Феодальний

4. Капіталістичний

5. Комуністичний (гіпотетично передбачена формація)

Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль в процесі суспільного виробництва належить процесу виробництва, а головною рушійною силою розвитку є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами, що відображають загострення класової боротьби.

 

2. Цивілізаційний – Т. Морган. На думку Моргана в історичному аспекті існували 3 епохи розвитку:

- Дикість

- Варварство

- Цивілізація

Цивілізованість – один з історичних етапів розвитку людства, наголошував, що перші 2 епохи базувалися на привласненні людиною переважно готових продуктів (збиральництво, мисливство, рибальство тощо) – збирально-виробнича суспільна технологія. Становлення цивілізації відбулося через перехід від збиральною до виробничої технології (в основи переходу лежить суспільно-виробнича технологія).

 

Цивілізація (Морган) – це історично-конкретний стан суспільства, в якому певному рівню розвитку продуктивних сил суспільства відповідає відповідний спосіб організації виробництва та відповідний рівень духовної культури.

Надбудова (суспільна, політична) відображає сукупність відносин в суспільстві (політичних, економічних, юридичних, соціальних), форм людської свідомості (ідеї, теорії, наука), сукупність поглядів (філософських, моральних, етичних, релігійних). В основу такого підходу покладені такі принципи:

1. Багатовимірність аналізу економічних систем.

2. Природна еволюційна поступовість історичного процесу

3. Відмова від класової боротьби

4. Пізнання економічної системи в єдності економічних та соціокультурних елементів

5. Посилення ролі людського фактору в суспільному розвитку.

 

Епоха цивілізації класифікується Морганом у горизонтальному та вертикальному аспектах:

1. Горизонтальний характеризує співіснування та взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично-визначених умовах: давньогрецька,візантійська, азіатська, англійська, цивілізація інків…

2. Вертикальний відбиває розвиток цивілізації в широкому розумінні – відображає історичну еволюцію суспільства – поступальний рух. Аграрна, індустріальна, постіндустріальна цивілізації.

 

 

Тип цивілізації	Домінуючий спосіб виробництва	Характер праці	Багатство (надбання суспільства)
Аграрна (неолітична революція)	Землеробство	Ручна праця	Земля
Індустріальна	Відтворюючий	Машинна	Засоби виробництва
Постіндустріальна (НТР)

 

Перехід від одного ступеня цивілізації здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці і розвитку духовної культури суспільства. В основі переходу лежить технологічна революція, що зумовлює якісні структурні зрушення в розвитку праці людини …

 

Лекція 5.

Технологічний спосіб виробництва - це такий споіб виробництва, який базується на поєднанні техніко-економічних відносин через призму речових та особистісних факторів виробництва і комплексі техніко-технологічних відносин між речовими елементами продуктивних сил, системи техніко-економічних відносин.

ТЕВ визначаються рівнем розвитку техніки, вдосконалюються разом з нею та іншими елементами продуктивних сил (знаряддя праці, робоча сила). ТЕВ включають: відносини спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, концентрації виробництва і в своїй взаємодії утворюють суспільний характер виробництва.

Суспільний поділ праці - це такий поділ праці, який забезпечує спеціалізацію та кооперацію окремих робітників на виготовлення певної продукції або виконання окремих операцій:

1.Виокремлення скотарства від землеробства

2. Виокремлення ремісництва від землеробства

3. Виокремлення торгівлі (поява торговельного капіталу)

4. Виокремлення промислового капіталу.

5. Виокремлення сфери послуг та інформаційної сфери

 

Т.ч. в доіндустріальному суспільстві - аграрній цивілізації, домінує сільське господарство, характер праці визначає ручна праця а найвищим багатсвом є земля.

В індумстріальному суспільстві домінує промисловість, індустріальні процеси, а характер праці визначають механізовані знаряддя праці - засоби виробництва.

У постіндустріальному суспільстві починають домінувати нові види техніки та технологій. Особливого значення набуває невиробнича сфера (нематеріальне виробництво), посилюється творчий характер праці. домінує автоматизовна, компютеризована праця. Найвищою цінністю є людина, індивід, з її знаннями, навичками, майстерністю, можливістю використовувати власний потенціал.

Людський капітал - сукупність знань, навичок, вмінь, творчого обдарування, майстерності, яких людина набуває за життя та які збільшують її продуктивні здібності в процесі праці. Це в свою чергу впливає на продуктивність праці, на показник продуктивності праці та зростання продуктивних сил в суспільстві. Продуктивні здібності визначають показник продуктивності праці, який впливає на рівень розвитку продуктивних сил в суспільстві.

Людський капітал - здатність людини забезпечувати стрімке зростання доходу завдяки своїй освіті, знанням, професійній підготовці, здоровю, природнім здібностям, творчості.

 

Обєктивні основи розвитку постіндустріальної цивілізації.

 

Формування обєктивних основ постіндустріальної цивілізації зумовлено наявною обєктивною суперечністю між логікою історичного прогресу та цілями індустріального розвитку. Ця суперечність полягає в тому, що існує підпорядкування виробничого процесу розвиткові людини, або розвитку її потреб та здібностей. Такій проблемі присвячені праці сучасних вчених-економістів: теоретиків та практиків. Серед них Белл і Тофлер (США), Масуда (Японія), Турен (Франція), Серван-Шрейдер.

1. Розвиток нової технологічної структури виробництва об’єктивно забезпечував комплексну автоматизацію суспільного виробництва. Цей процес ґрунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні нових технологій, які засновані на електронній автоматиці і зумовлені розвитком новітніх інформаційних систем. Обєктивно зявляються самовідтворювані технологічні структури.

2. З розвитком нових технологічних систем формується новий тип суб’єкта праці. Людина в процесі праці перестає бути безпосереднім агентом виробництва, домінуючим типом такої праці стає інтелектуальна творча праця.

Багатство – це загальна категорія, що об’єктивно властива всім економічним системам. Багатство є умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі створених необхідних для цього запасів - засобів праці і предметів праці, а також трудових навичок у розвитку особистісного фактора виробництва.

Національне багатство – це сукупність всіх благ, що знаходяться в розпорядженні суспільства. Воно представлено 2ма складовими:

- Нематеріальне

- Матеріальне

 

3. Прогресуюче зменшення частки працюючого населення в промисловості та сільськогосподарському виробництві визначило в свій час всебічний розвиток сфери послуг та невиробничої сфери. Зявляються і поширюється таке явище як ринкова інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, які покликані забезпечувати безперебійне надходження товарів і послуг від товаровиробника до споживача (біржа, аукціони, ярмарки, торги тощо).

4. Постіндустріальний розвиток характеризується глибокою інтеграцією сфер матеріальної і духовної сфери, переплетінням виробничої та невиробничої сфер. Постіндустріальна економіка спрямована на розвиток не лише фізіологічних потреб, а й потреб більш високого порядку, тих, що зумовлюють всебічний розвиток особи.

Тема: Економічні потреби та економічні інтереси – рушійні сили економічного розвитку

1. Економічні потреби: сутність та класифікація.

2. Закон зростання потреб. Особливості його прояву в умовах науково-технічного прогресу.

3. Виробничий потенціал та межа виробничих можливостей (САМОСТІЙНО)

4. Економічні інтереси: суть та класифікація.

 

Література:

Єщенко, Гальчинський

«Економічна теорія» - Єщенко, ГАльчинський

«Сучасна економіка» - Єщенко, Палкін

«Економічна теорія» - Базилевич

 

Рушійна сила – це рух,джерелом якого є об’єктивна суперечність, що виникла або існує в економічних процесах. Кожна суперечність має 2 сторони – одна виражає основний процес розвитку, друга є чинником, що протидії цьому розвитку. Економічні суперечності мають об’єктивний характер, вони виникають внаслідок дії економічних законів; це означає, що рушійні сили та сам процес розвитку зумовлені причинно-наслідковим зразком.

Потреби є визначальним чинником поведінки економічних суб’єктів в усіх сферах народного господарства.

Потреба – нужда в чому-небудь об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності та розвитку людини, колективу, суспільства в цілому.

Економічна потреба визначається як необхідність у задоволенні економічними благами для відтворення процесу життєдіяльності.

 

Лекція 6.

Економічні суперечності та механізм конкуренції.

Резиденти, нерезиденти

Лекція 8.

Кількісні параметри –самостійно.

Якісні параметри розвитку продуктивних сил – якісний склад робочої сили, прогресивність стану техніки та технологій, якість створених благ.

 

Система власності

Існує підхід, згідно якого основними критеріями до класифікації економічних систем є форми власності та господарський механізм (спосіб координації).

Сучасні економічні системи:

1. Традиційна

2. Планова (командно-адміністративна)

3. Ринкова

4. Змішана

5. Перехідна

Ядром способу виробництва є форма власності.

 

За ринковим механізмом виокремлюють групу країн з неринковими економічними системами (традиційна та планова), ринковими економічними системами (ринкові та змішані) та країни з перехідними економічними системами (перехід від неринкових до ринкових).

Інтелектономіка

 

Традиційна економічна система – тип економічної системи, для якого є характерним багатоукладність економіки, ведення натурального господарства із збереженням натурально-общинних форм господарювання, використання відсталої техніки, переважання ручної праці, відсутність або нерозвиненість інфраструктури, бідність населення, використання найпростіших форм організації праці та виробництва.

Значний вплив на соціально-економічні процеси в такому суспільстві має звичаєве право – звичаї, традиції, кастове підпорядкування, культові та релігійні цінності.

Автаркія – економічний режим, який характеризується самозабезпеченням в суспільстві та відсутністю торговий зв’язків з іншими країнами. Крім того специфічною є політика щодо захисту національних товаровиробників. Держава не визначає засади експорто- та імпортоорієнтування.

 

Планова (командно-адміністративна) система – тип економічної системи, що характеризується переважанням державної форми власності, має місце одержавлення та монополізація економіки, переважає централізоване директивне планування виробництва та розподілу ресурсів. Відсутній механізм конкуренції, відсутні розвинені товарно-грошові відносини та вільне ціноутворення. Ознаки: зрівняльний розподіл результатів виробництва, система мотивування та стимулювання процесів праці, висока затратність виробництва, і як наслідок така економічна система виявила ознаки нежиттєздатності.

 

Ринкова економіка – тип економічної системи, для якої характерним є панування приватної форми власності, при чому в суспільстві переважає механізм економічної конкуренції, дії принцип свободи вибору підприємницької діяльності, принцип свободи всіх економічних суб’єктів.

Всі економічні рішення приймаються суб’єктами господарювання самостійно та на свій власний ризик. Втручання держави в економіку є виваженим.

Змішана економіка – сучасний тип економічної системи, який характеризується наступними рисами:

1. Високий рівень розвитку продуктивних сил.

2. Наявність розвиненої інфраструктури.

3. Множинність плюралізм форм власності.

4. Рівноправне функціонування суб’єктів.

5. Поєднання ринкового механізму з державними методами регулювання економіки (модель державно-керованого ринку).

6. Соціальна спрямованість суспільства.

 

Лекція 9. Система відносин власності

Економічні відносини: техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні

Власність – це складна та багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин, зокрема економічних, політичних, соціальних, національних, юридичних, морально-етичних та інших. Власність займає центральне місце в економічній системі, при чому зумовлює спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, визначає мету функціонування та розвиток економічної системи, соціальну структуру суспільства, а також характер стимулів трудової діяльності та спосіб розподілу результатів праці.

З економічної точки зору власність розглядається через виробничі відносини між суб’єктами власності з приводу об’єктів власності, при чому об’єктами виробничих відносин є земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила та ін.

Субєктами відносин власності є персоніфіковані носії відносин власності –власники. Обєктами власності виступає все те, що можна привласнити або відчужити. Такий підхід дозволяє встановити: хто в суспільстві в своєму розпорядженні має чинники виробництва, а значить – володіє економічною владою; як відбувається процес поєднання робочої сили із засобами виробництва; дає відповідь на питання – хто і як отримує дохід від господарської діяльності.

Відносини власності охоплюють всю економічну систему і визначають не лише характер споживання, а й специфіку процесу виробництва.

Так як обмін, розподіл та споживання має диференційований характер, в суспільстві існують суперечності антагоністичного характеру. У зв’язку з цим виникає необхідність надати економічним відносинам характеру правових відносин. Це і зумовлює існування об’єктивного постулату, що суб’єкти відносин власності мають бути носіями певних прав та відносин. Такі обов’язки та правила поведінки встановлює держава через введення такого інституту як право власності.

 

Лекція 10.

Форми організації суспільного виробництва

1. Сутність та структура суспільного виробництва.

2. Матеріальне та нематеріальне виробництво.

3. Форми організації суспільного виробництва: натуральне та товарне виробництво.

4. Товар та його основні властивості.

5. Самостійно в зошиті – альтернативні теорії вартості, теорії трудової вартості. Економічний закон вартості.

Базилевич; Чухно; Єщенко, Гальчинський, Климко, Нестеренко.

Центральною ланкою будь-якої економічної системи є виробництво.

Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей з перетворювання речовин та сил природи з метою створення матеріальних та нематеріальних благ, що необхідні для існування та розвитку суспільства.

Суспільне виробництво – це той процес відтворення різноманітних благ, який включає в себе матеріальне та нематеріальне виробництво.

Відтворення – це постійне, безпосереднє відновлення процесу виробництва та розвиток на цій основі продуктивних сил та виробничих відносин. Відтворення здійснюється в межах як окремого підприємства, так і суспільства в цілому. Відтворення включає просте та розширене відновлення.

При простому відтворенні розміри створюваного продукту залишаються незмінними. Відповідно і фактори виробництва не зазнають суттєвих змін, так як весь додатковий продукт використовується для задоволення потреб невиробничого характеру.

При розширеному відтворенні обсяг створюваного продукту як правило зростає в кожному наступному циклі, при цьому удосконалюються засоби виробництва, так як частина додаткового продукту спрямовується на нагромадження.

Виробництво – процес створення найрізноманітніших благ, з метою задоволення економічних потреб суспільства в цілому та процесу відтворення життєдіяльності людини.

Суспільне виробництво представлене двома підсистемами:

1. Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються матеріальні блага та матеріальні послуги (оптова торгівля, обслуговування та ремонт техніки, обладнання виробничого призначення та інші види послуг, які покликані забезпечувати процес виробництва).

2. Нематеріальне виробництво – сфера суспільного виробництва, в якій продукуються, відтворюються нематеріальні послуги(роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт, зв'язок, побутове обслуговування тощо, тобто послуги спрямовані на задоволення потреб суспільства та індивіда зокрема) та духовні блага (освіта, культура, мистецтво, той кінцевий продукт, що продукує нематеріальне виробництво).

Матеріальне виробництво представлене сукупністю галузей та сфер, що виробляють матеріально-речові блага та надають матеріальні послуги. Нематеріальне виробництво представлене сукупністю галузей та сфер, що виробляють нематеріальні блага – «духовні» блага та нематеріальні послуги, що задовольняють духовні та соціальні потреби людей.

Лекція 11.

Однією з найбільш важливих передумов виникнення товарного виробництва є те, що продукт праці набуває форми товару, який має мінову та споживну вартість.

До визначальних рис товарного виробництва належать:

1. Використання грошей як засобу обміну.

2. Наявність конкуренції.

3. Вільне ціноутворення.

4. Стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

На сьогодні товарний спосіб ведення господарювання еволюціонував. 3 основні форми товарного виробництва:

1. Просте

2. Капіталістичне

3. Сучасне

Просте товарне виробництво характеризується специфікою матеріально-технічної бази, на якій воно розвивається. Просте товарне виробництво виникає після першого суспільного поділу праця.

Внаслідок другого і третього суспільного поділу праці, з’являється сфера торгівлі. Торгівля виокремилася у самостійну сферу і вид діяльності, Просте товарне виробництво ґрунтується переважно на праці власника і ручних знаряддях праці, регулюється звичаями та традиціями, специфіку господарських процесів визначає господар. Панує ринок золота, ринок рабів, крім того має місце ринок тканин, ринок продуктів харчування, ринок спецій.

 

Капіталістичне товарне виробництва характеризується тим, що створюється ринкова система, при чому люди не обмежені у виборі роботи і водночас самі стають об’єктом вибору роботодавця. Таке виробництво виникає в 16 ст. під впливом досягнень науки та розвитком технологій. Поштовхом для розвитку такого виробництва є науково-технічний прогрес.

Основним поштовхом розвитку капіталістичного товарного виробництва є первинна механізація праці, запровадження парового двигуна.

Поштовхом до виникнення капіталістичного товарного виробництва є розвиток електротехнічного та важкого машинобудування.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ УКЛАДІВ – САМОСТІЙНО

Переважають ринок землі, грошей, робочої сили, засобів виробництва, предметів споживання.

Капіталістичне товарне виробництво регулюється переважно ринком, ринковими інституціями, а також державними інституціями, відбувається переплетіння інтересів держави та великого бізнесу.

Об’єктами купівлі-продажу стають ресурси, цінні папери, кредитні інструменти, валюта, інформація.

Сучасне товарне виробництво – середина 20 ст., 60ті-70ті рр. в високо розвинутих державах

Канада, США, країни ЗХ Європи, Японія

Базується на колективній, державній власності на змішаній формі власності.

Сучасне товарне виробництво регулюється законами ринкової економіки, державою, ринковими інституціями. Основна задача – безперешкодне направлення продукту від товаровиробника до споживача.

Метою виробничого процесу є вироблення високоякісного продукту, який є востребований в суспільстві.

Двоїста властивість товару (мінова та споживна вартість) обумовлена двоїстим характером праці.

В процесі праці людина, взаємодіючи з природою, впливає на навколишнє природне середовище і пристосовує природні ресурси до своїх потреб. Праця товаровиробника набуває особливої доцільної форми, результатом такої праці є продукт, а з іншого боку праця набуває форми витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі.

Конкретна праця – праця у конкретному вигляді, результатом такої праці є створення споживчих вартостей.

Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише в процесі обміну.

Вартість – це втілена, уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця товаровиробника.

КАТЕГОРІЇ СУСПІЛЬНО-НЕОБХІДНИЙ РОБОЧИЙ ЧАС, ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОБОЧИЙ ЧАС.

Неокласичний напрямок – корисність товару, цінність, рідкісність товару – характерні особливості товару.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ - САМОСТІЙНО.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕОРІЇ ВАРТОСТІ Закон вартості та його функції – самостійно. Товар та його суть за різними системи

Лекція 13.

Коефіцієнт еластичності відображає взаємозв’язок між зміною ціни і обсягом попиту.

Цінова еластичність попиту = коефіцієнт еластичності.

Одична еластичність попиту - якщо ціна зростає на 1%, то обсяги продажу зменшуються на один відсоток.

НАВЕСТИ ПРИКЛАД відтворення одиничної еластичності попиту на ринку.

Попит еластичний – якщо ціна зростає на один-два %, то обсяг продажу збільшується на 10-15%. ПРИКЛАД

Зміна ціни на 1% як правило викликає зміну обсягу попиту, що перевищує 1%.

Попит нееластичний – за умови, якщо покупець купує товар в тій кількості, яка не залежить від його ціни, має місце ситуація, де зміна ціни на 1 відсоток зумовлює меншу зміну обсягу попиту (товари першої необхідності, ліки, ряд інших товарів, які як правило споживач купує незалежно від рівня ціни і цінових коливань).

Попит майже нееластичний – це ситуація, за якої ціни зменшуються майже на 15%, а обсяг продаж має можливість збільшуватися на 1%.

Абсолютно еластичний попит – якщо має місце нескінченно мала зміна ціни, то це призводить до нескінченного зростання обсягу попиту. ЗНАЙТИ ПРИКЛАД

Абсолютно нееластичний попит – виникає за ситуації, якщо зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту.