Е Міжнародні відносини ДРВ у 1954— 1964 рр-

<««-:-:-:-:<-:уК<<<-:%%<<->К-:у:«-:-:^^^^^^^

той час, коли Сполучені Штати Америки розширювали свою присутність у Південному В'єтнамі, уряд ДРВ почав розвивати й зміц­нювати відносини з різними країнами для одержання підтримки у своїй зовнішньополітичній діяльності. Крім соціалістичних країн, найтісніші відносини у ДРВ скла­лися з азіатськими державами. Китайське керівництво в перші роки після Женевської наради підтримувало ідею вирішення індокитайської проблеми шляхом утілення в життя женевських угод та принципів Бандунзької конфе­ренції. Проте в позиції Пекіна вже проглядалася тенденція добитися для себе у відносинах із ДРВ особливого місця.

З країнами південно-східноазіатського регіону тісні економічні й культурні зв'язки в дусі Бандунга склалися в ДРВ з Бірмою та Індонезією. Особливе значення для Ханоя мав розвиток відносин з Лаосом і Камбоджею. Уряд ДРВ намагався встановити з цими країнами тісні відносини на основі традицій спільної боротьби в період воєнного опору. Однак це виявилося далеко не простою справою. Проголосивши політику нейтралітету, король Камбоджі підгримував зв'язки і з друзями, і з супро­тивниками ДРВ, намагаючись таким чином убезпечити Камбоджу від воєнних конфліктів. Переговори між двома країнами на тому етапі завершились укладенням торго­вельної угоди в листопаді 1958 р. і прибуттям у 1960 р. в Ханой дипломатичного представника Камбоджі. Проте до встановлення офіційних дипломатичних відносин за­лишалося ще цілих сім років. Ще складнішим виявилося встановлення відносин з Лаосом, який невдовзі після підписання женевських угод потрапив у сферу впливу Вашингтона. У квітні 1955 р. було підписано в'єтнамо-ла-оську угоду про врегулювання мирним шляхом прикор­донних питань на основі взаємного визнання суверені­тету й територіальної цілісності. До розвалу в серпні 1958 р. коаліційного уряду Лаосу в'єтнамо-лаоські пере­говори й офіційні зустрічі проходили в нормальній обста-

Тема 4

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

 

новці, але згодом розпочалися прикордонні інциденти. В травні 1959 р. в Лаосі вибухнула громадянська війна, яка на кілька років затримала встановлення офіційних дипло­матичних зв'язків між ДРВ і Лаосом на державному рівні.

Дуже важливим для ДРВ було зміцнення відносин з Індією, початок яким було покладено в жовтні 1954 р. візитом індійського прем'єр-міністра Д. Неру в Ханой. Уже тоді в Ханої працювало консульство Індійської Рес­публіки, а в'єтнамське консульство в Делі було відкрите в 1959 р. Індія виявляла великий інтерес до проблеми ви­значення майбутнього країн Індокитаю. В 1955 р. пакис­танський уряд визнав ДРВ, а одночасно й Південний В'єтнам як самостійну державу.

Що стосується Південного В'єтнаму, то зусилля ДРВ щодо нормалізації відносин із ним залишалися безплід­ними, а в самій Республіці В'єтнам посилювався рух опо­ру сайгонському режимові, що проводив політику жорс­токого терору проти власного народу. Проте вже на по­чатку 60-х років стало очевидним, що, незважаючи на підтримку США, сайгонський режим не в змозі при­душити боротьбу південнов'єтнамського народу, більше того, сам він опинився на межі розвалу. Повстанські сили на чолі з утвореним 20 грудня 1960 р. Національним фронтом визволення Південного В'єтнаму добилися вели­ких успіхів, вони контролювали понад третину території Республіки В'єтнам. У цих умовах правлячі кола США вдалися до розширення свого втручання у внутрішні справи В'єтнаму, перейшли до відкритої збройної інтер­венції проти цієї країни.

::%5^ЇЙй:й:ЙЙіі%%%%%:5ЙїйКй:йїй%ЯЙ:йЗД:%Йїй%їй№^^^

•Друга індокитайська війна. Утворення Соціалістичної Республіки В'єтнам

ЙЙЙВД№ЇЙ»?Я.Й.і-»»?^ЇЯЙ?<?<^^

утворенням Національного фронту визволення Південного В'єтнаму розпочався новий етап бо­ротьби південнов'єтнамського народу за свобо­ду і незалежність, який вніс суттєві зміни в питання про об'єднання В'єтнаму. По-перше, вже не було можливості

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

визначити конкретні строки об'єднання, тому програмні документи Національного фронту визволення Південного В'єтнаму передбачали лише поетапне вирішення питання шляхом переговорів. По-друге, для початку переговорів між Північчю й Півднем про об'єднання необхідно було, щоб Південний В'єтнам став суверенною, незалежною країною з коаліційним урядом на чолі.

Така перспектива суперечила задумам як сайгонського режиму, так і Вашингтона, який за всяку ціну намагався зберегти свої позиції у В'єтнамі, добитись увічнення роз­колу країни, перетворення Південного В'єтнаму, поряд з Південною Кореєю, у військовий плацдарм на матери­ковій частині азіатського континенту для придушення національно-визвольного руху в усій Південно-Східній Азії. В досягненні цих цілей роль ударної сили Вашинг­тон відводив армії сайгонського режиму. З осені 1961 р. США розпочали швидке нарощування чисельності й бойо­вої оснащеності американської армії в Південному В'єтнамі, створили там штаб американського команду­вання з надання воєнної допомоги сайгонському режи­мові. Цьому штабові фактично підпорядковувалася сай-. гонська армія, що було розцінене в урядових колах ДРВ як воєнне втручання США в Південному В'єтнамі.

В серпні 1964 р. США здійснили збройну провокацію в територіальних водах ДРВ — Тонкінській затоці — з метою створити привід для поширення американської аг­ресії на територію ДРВ. Група військових кораблів 7-го флоту США, вийшовши з японських портів, наблизилась до берегів ДРВ і почала обстрілювати її територію, мо­тивуючи свої дії умисним нападом на них торпедних ка­терів ДРВ. 5 серпня президент США Л. Джонсон під­твердив американську версію подій у Тонкінській затоці й віддав наказ ужити «відповідних заходів». Такими захо­дами стали нальоти американських літаків на територію ДРВ, що розпочалися в той самий день. 7 серпня 1964 р, американський конгрес ухвалив «тонкінську резолюцію», яка надала президентові США право необмеженого ви­користання американських збройних сил у Південно-Схід­ній Азії й започаткувала пряму агресію США у В'єтнамі. Таким чином, США відшукали привід для нарощування збройних сил у Південному В'єтнамі, поширення повіт­ряної війни на територію ДРВ і Лаосу та втручання у внутрішні справи Камбоджі.

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

В 1965р. Вашингтон розв'язав війну проти В'єтнаму, а згодом проти Лаосу й Камбоджі. Ця «локальна» війна, безпосередньою метою якої було збереження і зміцнення американських позицій у Південному В'єтнамі, стала разом з тим спробою здійснити воєнними засобами дале­косяжні плани «глобальної стратегії» США. На Півдні В'єтнаму діяв півмільйонний американський експедицій­ний корпус, оснащений найновішою бойовою технікою, Північ В'єтнаму піддавалась інтенсивним бомбардуван­ням з повітря і моря. Розпочинаючи неоголошену війну проти ДРВ, США намагались придушити прагнення в'єт­намського народу до незалежності й об'єднання країни, змусити ДРВ відмовитись від підтримки визвольного руху в Південному В'єтнамі.

Агресія США у В'єтнамі спричинила утворення в Південно-Східній Азії небезпечного вогнища напруже­ності, що тривалий час ускладнювало всю міжнародну обстановку. Після того як США розв'язали агресивну війну проти ДРВ, національно-визвольна війна на Півдні злилась з війною в'єтнамського народу на захист бать­ківщини на Півночі й набрала загальнонаціонального характеру. Відбиття американського вторгнення стало першочерговим завданням для всього в'єтнамського на­роду. Вже на початку червня 1965 р. близько 1 млн в'єт­намців виявили добровільне бажання зі зброєю в руках боротись проти американської агресії.

Вживши енергійних заходів з евакуації великих промислових підприємств у сільську місцевість, уряд ДРВ забезпечив випуск основних видів продукції. Особлива увага приділялася підвищенню ефективності сільськогос­подарського виробництва й місцевої промисловості. Був взятий курс на досягнення самозабезпеченості кожної провінції Північного В'єтнаму в задоволенні потреб обо­рони, виробництва, населення. Всі ці заходи дали змогу ДРВ не тільки вистояти в жорстокій боротьбі, а й збе­регти стабільний рівень сільськогосподарського та про­мислового виробництва, підвищувати свою обороноздат­ність і надавати допомогу національно-визвольним силам Півдня В'єтнаму. Важливим фактором моральної й матеріальної підтримки ДРВ слугувала допомога СРСР та інших соціалістичних країн. Радянський Союз надсилав до В'єтнаму все, в чому., відчували потребу в'єтнамські

РО

^ЦІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

^йоміка й оборона, в'єтнамський народ. Завдяки пос-^^ам сучасного озброєння з СРСР та інших дружніх ^Їн відбувалося технічне переоснащення В'єтнамської годної армії. В'єтнамські війська перетворювались на ^СУ¹(асну армію, здатну протистояти американській агресії, ^Кивати нальоти американської авіації.

внаслідок успіхів визвольних сил Південного В'єтна-^му» які спирались на підтримку й допомогу Північного

^тнаму, СРСР, інших країн та співчуття світової гро-^^ськості, збройна інтервенція США в Південному

^тнамі зайшла на кінець 60-х років у глухий кут. Зазна-

7ТЯ <-» і _ • ••• °»-•

краху й американська тактика «в єтнамізацц» війни, ^^У^йість якої полягала в проведенні принципу «азіати ^ти азіатів», цебто намаганні змусити врешті-решт ^<(в єтнамців боротись проти в'єтнамців».

Успішно відбиваючи удари агресора, ДРВ і національ-"^визвольні сили Південного В'єтнаму вели активну ^да^IЛоматичну боротьбу за припинення бомбардувань

—^нічного В'єтнаму, виведення іноземних військ із Пів-

•^^ного В'єтнаму, справедливе врегулювання у В'єтнамі

•і Ґя • •• • • •

. основі неухильної поваги законних інтересів і не-^'ємних прав його народу, без будь-якого зовнішнього ^^учання. Малося на увазі, що питання об'єднання |

^тнаму повинне бути вирішене мирним шляхом у від- ^а "^ідності з волевиявленням населення обох його частин.

^обхідно підкреслити, що в прийнятій в 1967 р. новій ^Р^грамі Національного фронту визволення Південного

^тнаму відзначалось, що до об'єднання країни Пів-^^іний В'єтнам буде протягом певного часу існувати як ^^залежна держава. В червні 1969р. був утворений Тимча-^со%ий уряд Республіки Південний В'єтнам, який відіграв ^^кливу роль в організації відсічі агресії США на Півдні

КГ*ї •• <— • • ••• • ••. ••

^^аіни, в мобілізації міжнародної підтримки визвольної ^Дротьби південнов'єтнамського народу. Одним з перших ^¹^ червня 1969 р.) цей уряд визнав СРСР.

Поєднання зусиль ДРВ і Республіки Південний В'єт-^.м на воєнному, політичному й дипломатичному фрон-^та5ї(х відкрило шлях до переговорів з урегулювання у ^г> ^єтнамі. Ще в листопаді 1968 р. США мусили оголосити "Р^о припинення всіх воєнних дій і початок переговорів з ^"РВ і Національним фронтом визволення Південного ^ єтнаму. Переговори були тривалими і складними.

35^

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

З кінця березня 1972 р. національно-визвольні сили Південного В'єтнаму добилися значних перемог, які змінили стратегічну ситуацію і завдали серйозної поразки політиці «в'єтнамізації». 20 жовтня 1972 р. уряди ДРВ і США досягли угоди про припинення війни й віднов­лення миру у В'єтнамі. Ця угода, яку обидві сторони домовились Їііідписати 31 жовтня 1972 р., відповідала реальній обстановці в Південному В'єтнамі, гарантувала основні національні права в'єтнамського народу й право.південнов'єтнамського народу на самовизначення. Проте через позицію Вашингтона мирна угода не була підпи­сана до кінця 1972 р., а агресивна війна США у В'єтнамі набрала ще жорстокішого характеру.

Агресивна політика США в Індокитаї викликала енер­гійний протест в 00Н. В січні 1973 р. 40 країн—членів 00Н, що не приєдналися, виступили зі спільною заявою, в якій рішуче засуджувались безпрецедентні за інтенсив­ністю і варварством бомбардування В'єтнаму Сполуче­ними Штатами, спрямовані на те, щоб залякати народ Північного В'єтнаму й нав'язати в'єтнамському народові своє рішення проблеми. Глибоке занепокоєння погір­шенням ситуації у В'єтнамі висловив Генеральний секре­тар 00Н К Вальдхайм, який засудив бомбардування В'єтнаму й закликав припинити всі акти насильства, що можуть перешкодити успіхові переговорів.

У підсумку стратегія ДРВ і Республіки Південний В'єтнам у поєднанні з воєнними й політичними успіхами визвольних сил Південного В'єтнаму, перемога у відбитті американської агресії проти Північного В'єтнаму, а також широка міжнародна підтримка забезпечили умови для укладання Угоди про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Ця угода була підписана в Парижі 27 січня 1973р. представниками ДРВ, Республіки Півден­ний В'єтнам, США та сайгонського режиму.

Угода передбачала припинення вогню на всій тери­торії В'єтнаму, виведення американських та інших іно­земних військ із Південного В'єтнаму, гарантувала повагу США до незалежності, суверенітету, єдності й терито­ріальної цілісності В'єтнаму, відмову США від втручання У внутрішні південнов'єтнамські справи, політичне врегу-•^вання в Південному В'єтнамі шляхом переговорів між

12 9-302

 

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

двома південнов'єтнамськими сторонами, створення Ра- | ди національного примирення і злагоди, організацію || вільних демократичних виборів, здійснення мирними за- || собами поетапного об'єднання В'єтнаму на основі | консультацій та угод між Північним і Південним В'єтна- І мом без втручання іззовні. США взяли зобов'язання зробити внесок у відновлення знекровленої війною еко­номіки В'єтнаму.

Важливу роль у справі підкріплення Паризької угоди і

відіграла Міжнародна конференція з В'єтнаму у яка від-| булася 26 лютого —2 березня 1973 р. в Парижі. В конфе-| ренції брали участь представники ДРВ, Республіки | Південний В'єтнам, США, сайгонського режиму, СРСР,| Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, Ка-¹ нади, Індонезії та Генеральний секретар 00Н. Конфе­ренція прийняла Акт, у якому її учасники схвалили й узяли до відома Паризьку угоду з В'єтнаму та чотири протоколи до неї, зобов'язавшись поважати й беззасте­режно виконувати їх.

Підписання Паризької 1973 р. угоди з В'єтнаму ство­рювало якісно нову обстановку у В'єтнамі й означало найбільшу воєнну поразку Вашингтона за всю історію Сполучених Штатів. Відрядивши до В'єтнаму 600-тисяч­ний (включаючи військових п'яти країн-союзниць) екс­педиційний корпус, скинувши 7 млн 850 тис. т бомб на А його територію і витративши 352 млрд доларів, США неД добились перемоги в цій найтривалішій, найжорстокішійД

неоколоніальній війні. Ця війна стала важким випро-я буванням і для Північного В'єтнаму, і він його витримав Д спираючись на підтримку й допомогу дружніх держав. •

З підписанням Паризької угоди ДРВ отримала мож-». ливість приступити до відбудови народного господарства.^ Вона продовжувала курс на створення мирного, об'єдна-| ного й демократичного В'єтнаму. ДРВ надавала всебічну допомогу визвольним силам Південного В'єтнаму, де так і не встановився мир. Після підписання Паризької угоди сайгонський режим за підтримки США переозброїв свою армію, здійснював курс на захоплення всіх визволених районів, проводив політику придушення прав і свобод

південнов'єтнамського населення. Все це не могло не викликати зростання визвольної боротьби, могутня хвиля

якої змила сайгонський режим. ЗО квітня 1975 р. він був

354 ¹

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

^о. ^я^й. Контроль над усією південнов'єтнамською

т^ь? пі⁶¹⁰ перейшов до Тимчасового революційного уряду, ^ігРР^р спадкоємцем Національного фронту визво-

^^^иїі ^івденного В'єтнаму у внутрішній і зовнішній

^ ттеР¹⁰^ ³ ^ ^по ^ листопада 1975 р. в Хошіміні ^ ~о^ла Політична консультативна конференція пред'

С^ни^і⁶ Півночі й Півдня В'єтнаму з питань об'єднання ^р-^ ^Їа ній були досягнуті домовленості про проведен-<^г< усій країні загальних виборів до Національних ^•;о[в ^{яїа мали} визначити державну систему, обрати ї^піпїі ОР¹³™ єдиного В'єтнаму. Такі вибори відбулися ЗЗ^зітїї^ ^976 р. 2 липня перша сесія Національних зборів З^ваДИ^ рішення про об'єднання Демократичної Ір^^убліки В'єтнам і Республіки Південний В'єтнам і Я&ютоло⁰™³ утворення Соціалістичної Республіки В'єтнам ^^РЮ- Створення СРВ стало видатною віхою в тривалій ^ткггьбі в'єтнамського народу за свободу й незалежність,

•^поча'ГВД^^¹⁰ якісно.новий етап у його багатовіковій

1г>. •••. " ч "'ч

-^тори. ^;^ 'й

Своїо міжнародну діяльність СРВ спрямувала на за-

І^зцечення сприятливих зовнішніх умов для щонай-Пдвкдихого заліковування ран багаторічної війни, віднов­леная й розвитку економіки, створення передумов для г^ар^он-ійного розвитку в'єтнамського суспільства. В ком­плексі зовнішньополітичних завдань СРВ пріоритетне ^їісде іїосідали питання зміцнення й розвитку відносин з сусідніми країнами та країнами соціалістичної співдруж­ності. Радянські позиції у В'єтнамі особливо зміцніли в Середині 1978 р., коли він став членом Ради економічної ^взаємодопомоги. З листопада 1978 р. в Москві був ЗДідписаний радянсько-в'єтнамський Договір про дружбу йй співробітництво, в межах якого сторони зобов'язалися Нїїеухюіьно розвивати політичні відносини й поглиблю-н^іи всестороннє співробітництво на основі взаємної йїїо^аги- державного суверенітету й незалежності, рівно-^и Явності й невтручання у внутрішні справи одна одної. ^я Рарлнська економічна допомога зміцнила експортний ° <^п'ор^ в'єтнамської економіки, а військова — стимулю-

ї ^адан'^тнамські гегемоністські амбіції в Індокитаї.

Прориваючись заявами про необхідність захисту те-

1 Риі'орі.^льної цілісності В'єтнаму від посягань полпотів-сь^сог^ режиму і «братню» допомогу камбоджійському

^е ^ Й 355.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

народові в його боротьбі проти цього режиму, В'єтнам здійснив у січні 1979 р. воєнну інтервенцію в Камбоджу. СРСР підтримав цю акцію В'єтнаму й навіть намагався переконати Китай та країни АСЕАН, що гегемонія В'єтнаму в Індокитаї є доконаним фактом, як і військова присутність Москви в цьому регіоні. Країни АСЕАН були дуже занепокоєні зростаючою радянською військово-морською присутністю в Південно-Східній Азії, і деякі з них, зокрема Малайзія, Таїланд, Індонезія та Філліпіни, відхилили прохання Москви надати право заходу в їхні порти для ВМС СРСР. Унаслідок підтримки незаконних акцій В'єтнаму в Камбоджі Москва не тільки опинилася в надто складній ситуації в Південно-Східній Азії, а й певною мірою потрапила в міжнародну ізоляцію.

Відповіддю КНР на інтервенцію В'єтнаму в Камбоджі став напад Китаю на північні в'єтнамські провінції з метою «дати урок за утиски в'єтнамськими властями на­селення китайського походження, за дрібні й великі про­вокації на спільному кордоні, за претензії на китайські території, такі як острови Спратлі й Парасельські». В агресії проти В'єтнаму була задіяна 600-тисячна армія Китаю. Китайсько-в'єтнамська війна, обмежена в прос­торі й часі (північні провінції, 17 лютого — 3 березня), завдала економіці В'єтнаму збитків на мільярд доларів і забрала з обох сторін життя десятків тисяч солдатів та офіцерів. В'єтнамсько-китайський кордон на десятки років перетворився на небезпечне вогнище військової на­пруженості. Порушення кордонів повітряного простору літаками, перестрілки, у тому числі й з важкої артилерії, стали тут звичайним явищем.

Після нападу Китаю на В'єтнам СРСР добився найбільшого прориву в Південно-Східній Азії — права користуватися в'єтнамськими базами в Камрані й Да-нанзі. Проте зміцнення радянських політичних та війсь­кових позицій в Індокитаї викликало серйозне занепо­коєння у Вашингтоні. У відповідь на зростання радян­ської присутності в Південно-Східній Азії адміністрація Р. Рейгана приступила до створення військово-морських та військово-повітряних баз у Тихому океані, що призве­ло до подальшого погіршення американо-радянських від­носин.

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

 

к^^^-г-х»:^-:-»»:-»:^^-:'»^^^^^^

• Лаоська криза. Женевська угода 1962 р. з Лаосу та її наслідки

<-:-К««-:у:-К<-:':-К<<-:-К-КуЗДу:у:%-:^^^^^^^

^пецифіка внутрішньополітичного становища Лаосу порівняно з іншими країнами Індокитаю поля-^^гала в тому, що Лаос фактично являв собою поділену країну, але без демаркаційної лінії. Значна части­на території перебувала під контролем уряду національ­ного опору на чолі з принцом Суфанувонгом. На початку 1955р. королівський уряд Лаосу за підтримки Вашингтона розпочав воєнні дії проти національно-патріотичних сил, котрі, у свою чергу, розгромили королівські війська. Про­тягом наступних 10 років Лаос не виходив зі стану політичної кризи, що періодично ускладнювалась розпа­люванням громадянської війни. 22 жовтня 1957р. предс­тавники створеного в січні 1956 р. Патріотичного фронту Лаосу уклали у В'єнтьяні з королівським урядом угоди, які окреслили шляхи вирішення політичних проблем Лаосу. Згідно з цими угодами, Лаос мав проводити політику миру та нейтралітету, заборонялося застосовувати репресії про­ти учасників антифранцузької боротьби 1946—1954 рр. Передбачалося визнати за Патріотичним фронтом статус легальної партії, створити перший коаліційний уряд на­ціональної єдності за участі двох представників Фронту, внести зміни до закону про вибори, прийняти новий закон про надання населенню демократичних свобод. У нових умовах значно посилився вплив лаоських патріотичних сил.

Налякані зростанням демократичного руху, праві кола Лаосу 18 серпня 1958 р. усунули з уряду представників Патріотичного фронту й розпочали жорстокі репресії проти прихильників національно-патріотичного руху. Опинившись перед фактом зриву як женевських 1954 р., так і в'єнтьянських угод 1957 р., національно-патріотичні сили вдалися до збройної боротьби проти внутрішньої реакції та її іноземних покровителів. У ході цієї боротьби склався союз лівих та нейтралістських сил, що створили Комітет за миру нейтралітет, національне примирення й Об'єднання країни л

І знову на шляху мирного, демократичного й нейт­рального розвитку Лаосу виникли перешкоди. За під-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

тримки Вашингтона праві сили виступили проти створе­ного після державного перевороту 9 серпня 1960 р. лідером нейтралістської партії Лаосу Суванна Фума ново­го уряду країни. Цей уряд зобов'язався поважати же­невські і в'єнтьянські угоди, співпрацювати з Патріотич­ним фронтом Лаосу й повести країну шляхом миру і нейтралітету. 7 жовтня 1960 р. він установив диплома­тичні відносини з СРСР, який почав надавати ма­теріальну допомогу, необхідну для подолання труднощів, що виникли внаслідок економічної блокади Лаосу. СРСР зорганізував «повітряний міст» Ханой—В'єнтьян (згодом — Долина Глечиків), по якому відбувалося постачання зброї Патріотичному фронтові й нейтралістам.

Поряд з матеріально-технічною допомогою СРСР надавав иаціонально-патріотичному рухові й нейтраліст­ським силам Лаосу дипломатичну підтримку, спрямовану на припинення воєнних дій і мирне вирішення лаоської проблеми. Ці завдання могла вирішити міжнародна конференція, на скликання якої праве угруповання по­годилося лише тоді, коли національно-патріотичні й ней­тралістські сили визволили 2/3 території Лаосу. 16 травня 1961 р. в Женеві відкрилася нарада з урегулювання лаось­кого питання, робота якої надовго затягнулась у зв'язку з ускладненням внутрішньополітичного становища Лаосу. Лише за місяць після створення 23 червня 1962 р. уряду національної єдності Лаосу в складі представників Па­тріотичного фронту, правих сил та нейтралістів учасники міжнародної наради підписали Декларацію про нейтралі* тет Лаосу та Протокол до неї. В цих документах були підтверджені принципи суверенітету, незалежності, єд­ності та територіальної цілісності Лаосу, а також прин­ципи невтручання у його внутрішні справи. Учасники наради — Бірма (М'янма), Великобританія, ДРВ, Індія, Камбоджа, Канада, КНР, Лаос, Південний В'єтнам, СРСР, США, Таїланд та Франція — взяли на себе зобо­в'язання сприяти мирному, демократичному розвиткові Лаосу, досягненню національної злагоди і єдності в цій країні, а також зміцненню миру та безпеки в Півдешю-Східній Азії.

Проте Лаосу не вдалося скористатися здобутками же­невських угод і досягнути національної єдності. Розпо­чавши війну проти В'єтнаму, Вашингтон пішов на підрив женевських угод з Лаосу, на пряме втручання у внутрішні

Тема 4 Міжнародні відносини ОЯ 1ТС в Південно-Східній азії.16 ХМ

'..»ч і

 

справи цієї країни. За його підбурювання війська правого угруповання розпочали в червні 1963 р. воєнні дії проти визволених районів, а 17 травня 1964 р. вже США приступили до бомбардування цих районів. Разом з американськими військами у воєнних діях брали участь підрозділи сайгонського режиму, а також наймані тайські військові. Заклик співголів Женевської наради 1954 р. (СРСР та Великобританії) до нормалізації становища в країні праві сили Лаосу не взяли до уваги. У свою чергу, Вашингтон відхилив пропозицію СРСР у липні 1964 р. про скликання нової наради 14 країн для врегулювання ситуації в Лаосі. Відтепер Лаос опинився міцно при­в'язаним до Південного В'єтнаму в планах США з розширення війни в Індокитаї відповідно до «тонкінської резолюції».

За допомогою США швидко зростали збройні сили в'єнтьянського уряду, а також «спеціальні війська», що, як і попередні, утримувалися й керувалися американ­цями. Крім того, всупереч положенням женевських угод 1962 р. США вели на лаоській території будівництво військових баз та інших військових об'єктів. Загалом американці стали повними господарями в зоні, що конт­ролювалась в'єнтьянським урядом. У зоні контролю національно-патріотичних сил Лаосу зростали й зміц­нювались їхні збройні сили, що дістали назву Народно-визвольної армії Лаосу. Ця армія здійснила серію вдалих наступальних операцій, а на початок 1973 р. вже ви­зволила 4/5 території Лаосу, на якій проживало близько половини населення країни. Національно-патріотичні сили вели активну політичну діяльність, висували конст­руктивні пропозиції з урегулювання лаоської проблеми.

Наслідком політичної та дипломатичної діяльності національно-патріотичних сил Лаосу стало укладення 21 лютого 1973р. угоди з в'єнтьянським урядом про вста­новлення миру й досягнення національної злагоди. В'єнтьянська угода передбачала припинення американ­ських бомбардувань, а також будь-якого втручання іззовні в лаоські справи, заборону введення військового персоналу та ввезення зброї та військового спорядження іноземних країн, розпуск військових та напіввійськових організацій іноземних держав, а також «спеціальних військ». Відповідно до угод мав бути створений Тимча-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

совий уряд національної єдності та Національна політична консультативна рада. Підписання В'єнтьянської угоди про відновлення миру й досягнення національної злагоди стало історичною перемогою лаоського народу в боротьбі за свободу, незалежність та соціальний прогрес. 14 верес­ня 1973 р. був підписаний Протокол до В'єнтьянської угоди, в якому вирішувалися питання створення Тимча­сового уряду національної єдності. Національної політич­ної консультативної ради, питання нейтралізації міст В'єнтьяна та Луангпрабанга, припинення вогню та роз'єд­нання збройних сил сторін, організації виконання угоди

та ін.

Специфічну рису тодішньої обстановки в Лаосі ста­новила наявність трьох зон і трьох типів влади в країні — у визволеній зоні влада мала революційний характер, у зоні контролю В'єнтьянської адміністрації зберігалися монархічні й феодальні порядки, в нейтралізованих у лю­тому 1974 р. містах В'єнтьяні та Луангпрабанзі панувала коаліційна влада. Весною 1975 р. в Лаосі склалася рево­люційна ситуація, на виникнення якої суттєво вплинула ліквідація маріонеткових режимів у Південному В'єтнамі й Камбоджі. З травня розпочався поступовий перехід влади під контроль сил визволення, який закінчився про­голошенням 2 грудня 1975 р. Лаоської Народно-Демок-ратичної Республіки (ЛНДР), створенням Верховних народ­них зборів та уряду республіки,

Перемога революційних сил у Лаосі збіглася в часі з цілковитим визволенням Південного В'єтнаму й Кам­боджі від маріонеткових режимів. І цей збіг не є випад­ковим, оскільки народи цих трьох країн тісно пов'язані своєю багаторічною боротьбою за свободу, незалежність та соціальний прогрес. Тільки допомагаючи один одному, вони змогли добитися перемог у боротьбі проти інозем­них поневолювачів та їхніх місцевих прислужників.

Зовнішньополітична діяльність лаоського уряду здійс­нювалася згідно з програмою, схваленою 2 грудня 1975 р. Національним конгресом народних представників. Ця прог­рама передбачала: встановлення дипломатичних відносин та розвиток торговельних зв'язків з усіма країнами, неза­лежно від їхньої соціальної та ідеологічної системи, на основі мирного співіснування; активну участь у діяль­ності Руху неприєднання на захист незалежності й су-

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

веренітету всіх країн; участь у діяльності 00Н та інших всесвітніх організацій з метою зміцнення міжнародних позицій та захисту національних інтересів Лаосу; сприян­ня загальній боротьбі народів за мир, справедливість та соціальний прогрес. Особлива увага в зовнішньополітич­ній програмі приділялася зміцненню відносин дружби, співробітництва та взаємодопомоги з В'єтнамом і Кам­боджею. Вже в січні 1976 р. в Ханої був підписаний міжурядовий протокол про транзит через в'єтнамську територію різних вантажів, що направлялись у Лаос. Зго­дом ці країни уклали низку угод про співробітництво й надання в'єтнамської допомоги Лаосу. 18 липня 1977 р. у В'єнтьяні були підписані договір про Дружбу й спів­робітництво між ЛНДР і СРВ, а також угода про безоп­латну допомогу та безвідсотковий в'єтнамський кредит Лаосу на 1978—1980 рр. Загалом починаючи з 1976 р. дві країни підписали багато угод про співробітництво в по­літичній, економічній, науковій, культурній, освітянській та інформаційній сферах. З установленням народно-де­мократичного ладу в Лаосі успішно розвивались його відносини з Індією, Бірмою, Малайзійською Федерацією, яка мала своє посольство у В'єнтьяні ще до проголошен­ня ЛНДР. Починаючи з 1979 р. успішно розвивалися також економічні відносини Лаосу з Камбоджею.

Особливого значення набули відносини Лаосу з Таї­ландом, на території якого знайшли притулок залишки сил поваленого лаоського режиму. Їх підтримували певні кола Таїланду, котрі намагалися не допустити нормалі­зації тайсько-лаоських відносин. Тільки в 1979 р. з'яви­лися зрушення в міждержавних тайсько-лаоських зв'яз­ках. Цьому сприяли взаємні візити прем'єр-міністрів обох країн, які підкреслили прагнення їхніх народів зміцню­вати зв'язки на основі принципів мирного співіснування і невтручання у внутрішні справи один одного, а також висловили намір перетворити річку Меконг на «кордон миру й дружби».

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ?/, МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

її