Проективні методики в психодіагностиці. Малюнковий тест фрустрації Розенцвейга

Первое описание процесса проекции в ситуации со стимулами, допускающими их различную интерпретацию, принадлежит известному американскому психологу Г. Мюррею (1938). Он рассматривает проекцию как естественную тенденцию людей действовать под влиянием своих потребностей, интересов, всей психической организации. По сути, это первое приложение понятия проекции к психологическому исследованию. При этом Г. Мюррей, хорошо знакомый с психоаналитическими работами, считал, что защитные механизмы в процессе проекции могут проявляться, а могут и не проявляться.

Для обозначения определенного типа психологических методик понятие проекции впервые используется Л.Франком в 1939 г. Им выдвигаются три основных принципа, лежащих в основе проективного исследования личности: 1. Направлено на уникальное в структуре или организации личности. В отличие от традиционных психометрических процедур личность рассматривается как система взаимосвязанных процессов, а не перечень (набор) способностей или черт, 2. Личность в проективном подходе изучается как относительно устойчивая система динамических процессов, организованных на основе потребностей, эмоций и индивидуального опыта. З. Эта система основных динамических процессов постоянно, активно действует на протяжении жизни индивида, «формируя, направляя, искажая, изменяя и переиначивая каждую ситуацию в систему (configuration) внутреннего мира индивида». Это третье и основное теоретическое положение обычно называют «проективной гипотезой».

Общими для всех проективных методик являются следующие признаки:

1. Неопределенность, неоднозначность используемых стимулов. 2. Отсутствие ограничений в выборе ответа. 3. Отсутствие оценки ответов испытуемых как «правильных» и «ошибочных».

Л. Франк первым разработал классификацию проективных методик.

Конститутивные проективные методики. Испытуемому предлагается какой-либо аморфный материал, которому он должен придать смысл. Конструктивные проективные методики. Предлагаются оформленные детали (фигурки людей и животных, модели их жилищ и пр.), из которых нужно создать осмысленное целое и объяснить его. Интерпретативные методики. Необходимо истолковать, интерпретировать какое-либо событие, ситуацию. Катартические. Предлагается осуществление игровой деятельности в особо организованных условиях.(психодрама), Рефрактивные. Личностные особенности, скрытые мотивы исследователь стремится диагностировать по тем непроизвольным изменениям, которые вносятся в общепринятые средства коммуникации, например, речь, почерк. Экспрессивные. Осуществление испытуемым изобразительной деятельности, рисунок на свободную или заданную тему, (Дом-дерево-человек Импрессивные. Эти проективные методики основываются на изучении результатов выбора стимулов из ряда предложенных.(тест Люшера), Аддитивные. В этих проективных методиках от обследуемого требуется завершение имеющего начало предложения, рассказа или истории.

Значительное распространение среди проективных методик имеет Тест фрустрации Розенцвейга, созданный в 1945 году Сау­лом Розенцвейгом* на основе его теории фрустрации (фрустрация с лат. "обман", "расстройство"). Описание: Методика фрустрационной толерантности (модификация Н.В. Тарабриной) предназначена для исследования реакций на неудачу и способов выхода из ситуаций, препятствующих деятельности или удовлетворению потребностей личности. Тестируемому предлагаются 16 ситуаций, в которых создается препятствие (останавливают, обескураживают, обижают, сбивают с толку) и 8 ситуаций, в которых субъекта обвиняют в чем-то. Между этими группами ситуаций имеется связь, так как ситуация "обвинения" предполагает, что ей предшествовала ситуация "препятствия", где фрустратор был, в свою очередь, фрустрирован.

Ответы оцениваются, в соответствии с теорией, Розенцвейга, по двум критериям: по направлению реакции (агрессии) и по типу реакции. Экстрапунитивные: реакция направлена на живое или неживое окружение, осуждается внешняя причина фрустрации, подчеркивается степень фрустрирующей ситуации, иногда разрешения ситуации требуют от другого лица. Интропунитивные: реакция направлена на самого себя, с принятием вины или же ответственности за исправление возникшей ситуации, фрустрирующая ситуация не подлежит осуждению. Испытуемый принимает фрустрирующую ситуацию как благоприятную для себя. Импунитивные: фрустрирующая ситуация рассматривается как нечто незначительное или неизбежное, преодолимое "со временем, обвинение окружающих или самого себя отсутствует. Препятственно-доминантные. Тип реакции «с фиксацией на препятствии». Препятствия, вызывающие фрустрацию, всячески акцентируются, независимо от того, расцениваются они как благоприятные, неблагоприятные или незначительные. Самозащитные. Тип реакции «с фиксацией на самозащите». Активность в форме порицания кого-либо, отрицание или признание собственной вины, уклонения от упрека, направленные на защиту своего«Я», ответственность за фрустрацию никому не может быть приписана. Необходимо-упорствующие. Тип реакции «с фиксацией на удовлетворение потребности». Постоянная потребность найти конструктивное решение конфликтной ситуации в форме либо требования помощи от других лиц, либо принятия на себя обязанности разрешить ситуацию, либо уверенности в том, что время и ход событий приведут к ее разрешению.

 

№19. Основні концепції радянської психології.

Прихід радянської влади згубно відбився на розвитку психології. Психологію терміновим порядком почали підганяти під "рамки комуністичної ідеології" і усіченої радянської філософії. Дійшло до того, що заборонили педологію і навіть замірялися на педагогічну психологію, (вже не говорячи про вчення 3.Фрейда й ін.). А тим часом у військових академіях (ім. Дзержинського, Генерального штабу), у Вищому технічному училищі ім. Баумана, у структурах КДБ/НКВД) психологію вивчали в повному обсязі.

Поряд із такими іменами, як Л.С.Виготський, Г.І.Челпанов, Н.Н. Ленге необхідно мати відомості і про інших психологів:

БЛОНСЬКИЙ П. П. Розробив генетичну (стадіальну) теорію пам'яті, відповідно до якої різні види пам'яті (моторна, афективна, образна, вербальна) відповідають етапам розвитку людини, її мови, мислення та діяльності.

Він розглядав психологічну науку як науку про поведінку живих організмів; був апологетом трансформації всієї психології у соціальну, оскільки поведінку людини, як вважав Блонський, варто розглядати як одну функцію соціального життя. Вивчаючи механізми пам'яті, Блонський виділяв моторну, образну, вербальну, афективну пам'ять за генетичним принципом, він досліджував також процес розвитку мислення, сексуального розвитку дітей, певною мірою вплинув на одного з великих психологів - Л.С.Виготського.

УЗНАДЗЕ Д. М. Дав власне методологічне трактування поняттю установки як межі між суб'єктивним і об'єктивним, яка зв'язує психічне не тільки з психічним же, але і з фізичним. Установка описується як цілісний, недиференційований і несвідомий стан суб'єкта, що передує діяльності і виступає ланкою, що опосередковує зв'язок між психічним і фізичним та дозволяє зняти постулат безпо­середності Виникає при зіткненні потреби суб'єкта і об'єк­тивної ситуації її задоволення.

Являючись автором оригінально-загально-психологічної концепції-установки, що експлікує-трактує загальнозакономірні процеси розвитку й функціонування психіки в процесі цілеінтенціональної діяльності індивіда. Узнадзе стверджує, що певна межа, демаркаційна лінія між суб'єктивно-психіч­ними й об'єктивно-фізичними феноменами-умовами, що не тільки роз'єднує ті чи інші явища, але й інтегрує-консолідує ранжирні ряди факторів-кондицій-форм-явищ, корельованих-імпліційованих-асимільованих з диференціальними психо-функціями-психопроцесами суб'єктів, що трохи зближує таке трактування з аксіомами-тезами Фрейда, учнем якого Узнадзе себе завжди вважав.

РУБІНШТЕЙН С. Л. Вчений сфор­мулював принцип єдності свідомості і діяльності, що надалі у 30-ті роки - був покладений в основу його діяльнісного підходу. Рубінштейн розробляв системно-діяльністний підхід і в психології, і у філософії, і в педагогіці. Суб'єкт і його психіка, психофеномени формуються-еволюціонізуються-інкарнуються початково в праксіологічній діяльності-активності і тому в кардинально-психологічному аспекті повинні досліджуватися-інтерпретуватися, на думку Рубінштейна, як опосередковані ланки його праці, процесів пізнання, процесів виховання, процесів навчання.

М'ЯСИЩЕВ В. М. Вчений займався, в основному, психологією особистості. Його ідеї: ядро особистості суб'єкта і є квінтесенція індивіда, константно спроектованна на перетворення наявної реальності. Ядром суб'єкта є інди­відуально-цілісна модель, система, що складається із суб'єктивно-орієнтаційних, свідомо-гностичних, суб'єктивно-селекційних корелят-відносин до отосу, до дійсності.

ЗЕЙГАРНИК Б. В. здійснила всесвітньо відомі дослідження забування завершених і незавершених дій. У цих досліджен­нях було показано, що незавершені дії запам'ятовуються краще, ніж завершені у 1,9 рази, що одержало назву "ефекту Зейгарник". Надалі дослідниця займалася проблемами патопсихології, зокрема мислення, використовуючи при цьому методологію діяльнісного підходу.

ГАЛЬПЕРІН П. Я. Автор теорії поетапного формування ментальних дій. Він розумів психопроцеси як специфічний вид орієнтованої активності, а у зв'язку з цим учений виявляв специфіку освоєння дитиною соціального досвіду. Вчений досліджував також проблеми уваги "мовної свідомості", і, у контексті самих побудов, вивчив співвідношення навчання, ментального розвитку і формування креативного мислення індивіда на певних етапах розвитку. Він розробив і дослі­джував концепцію диференціальної діагностики розумово-інтелектуального розвитку дитини.

ЛЕОНТЬЄВ А. М. Видатний радянський (російський) психолог, що досліджував механізми фор­мування вищих функцій. Роботи Леонтьєва практично співвідносяться з багатьма проблемами психології: про­блемами еволюції психіки у філогенезі, ролі діяльності тварин у цьому процесі; проблемам виникнення й еволюція свідомості в антропогенезі, у зв'язку з еволюцією колективно-трудової діяльності індивіда, проблемами, пов'язаними зі структурними моделями свідомості. Учений досліджував, також емотивно-мотиваційну сферу особистості, історичну методологію психології, а, базуючись на філософсько-культурно-історичних теоріях, Леонтьєв продуктивно висунув і подетально проана­лізував оригінальну психологічну концепцію діяльності індивіда.

ВИГОТСЬКИЙ Л. С. Значним етапом у розвитку радянської психології з'явилися дослідження і очолюваній ним групи психологів. У своїх ранніх роботах Виготський вказував на значення вчення І. П. Павлова для психології і намагався розвинути думку про рефлекторної природу психіки. Одним з перших радянських авторів він підкреслив всю важливість проблеми свідомості для матеріалістичної психології. Йому вдалося не тільки піднятися над обмеженістю «поведінкового» погляду на людину, а й подолати ідеалістичне уявлення про свідомість як про замкнутий у собі світі чисто суб'єктивних явищ. Він прагнув пояснити психіку людини як продукт людського розвитку, однак при цьому дуалистически протиставляв «культурне» розвиток «натуральному», а самий хід історичного розвитку психіки трактував абстрактно, поза боротьбою класів. Виготським показана провідна роль навчання в психічному розвитку дитини і зроблені перші дослідження в області засвоєння дітьми наукових понять.

АНАНЬЄВ Б. Г. Радянський психолог, послідовник В.М.Бехтерєва, що запропонував систему людинознавства, у якій були інтегровані дані різних наук про людину (як індивід, особистість та індивідуальність). Учений здійснював дослідження в галузях почуттєвого сприйняття, психології спілкування, відновлення працездатності пора­нених та ін. Єдину концепцію людинознавства як специфічну комплексну дисципліну, що поєднує різні досягнення наук про людину, він класифікував у чотирьох аспектах:

1. людина як біологічний вид;

2. онтогенез і життєва еволюція людини як індивіда;

3. доспідження-аналіз людини як особистості;

4. глобальні проблеми людства.

Ананьєв висловився про субординаційні рівні організації самої людини: а) індивід; б) особистість; в) індивідуальність. Він вважав, що індивідуальність еволюціонує на основі взаємозв'язку особливостей індивіда як особистості і си­мультанна як суб'єкта діяльності, активності, що детерміновані природними властивостями людини.

№20. Психодіагностика рис та їх характеристика. Багатофакторний опитувальник Кеттела.

Кожну особистість сприймають як носія певних рис, властивостей, якостей.

Психодіагностика зосереджується не на дослідженні, а на діагностуванні рис. Діагностичні методики повинні бути змістововалідними, ґрунтуватися на певних теоріях рис.

Особистісна риса (риса особистості) - гіпотетична базова диспозиція або характеристика особистості, яку можна використовувати для пояснення постійності і послідовності її поведінки.

У психології існує кілька способів виокремлення рис.

1. Концептуалізація особистості, пошук рис, що відповідають теоретичним уявленням.

2. Вивільнення семантичної подібності психологічних якостей. Кожна людина володіє власним семантичним простором, основними вимірами в якому є сила, активність і оцінка. Будь-який об'єкт людина незалежно від свого бажання сприймає як сильний - слабкий, активний - пасивний, добрий - поганий. Це відбувається переважно не усвідомлено, однак психосемантичні методи, засновані на явищі синестезії - взаємодії подразників різних модальностей, що допомагають виявити взаєморозміщення об'єктів у просторі. Якщо цими об'єктами є риси, то можна отримати інформацію про властивості, з якими вони пов'язані і які їм протиставлені або незалежні (ортогональні).

3. Факторний аналіз. Його використовують переважно для виявлення характеристик, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть впливати на сукупність властивостей.

Усі риси мають змішану соціобіологічну природу, а належного діагностичного інструменту для їх фіксації створено не було.

Отже, поняття "риси особистості" (особистісні риси) можуть мати різне тлумачення в межах певної теорії. Зокрема, їх можна трактувати як стійкі особливості поведінки людини, що повторюються в різних ситуаціях; як стабільну схильність поводитися певним чином, що виражається у різних соціальних умовах. Або виразити риси особистості як спосіб поведінки в певних життєвих сферах. Теорія центральних рис особистості описує риси особистості як характеристики людини, які зумовлюють думку про неї. Особистісні риси є структурним особистісним утворенням і можуть діагностуватися тестами для діагностики особистості загалом.

Многофакторный личностный опросник 16PF является одним из наиболее распространенных анкетных методов оценки индивидуально-психологических особенностей личности. Он разработан под руководством Р. Б. Кэттелла и предназначен для написания широкой сферы индивидуально-личностных отношений. Отличительной чертой данного опросника является его ориентация на выявление относительно независимых 16 факторов (шкал, первичных черт) личности. Данное их качество было выявлено с помощью факторного анализа из наибольшего числа поверхностных черт личности, выделенных первоначально Кэттеллом. Каждый фактор образует несколько поверхностных черт, объединенных вокруг одной центральной черты.

Методика Кэттелла широко используется в психодиагностической практике как за рубежом, так и у нас в стране. Его опросник универсален, практичен, дает многогранную информацию об индивидуальности человека. Необходимо отметить, что опросник диагностирует черты личности, но не мотивационно-потребностную сферу (мотивы, потребности, интересы и ценности), требующую применения других методик. Наибольшее распространение опросник получил в медицинской психологии, при диагностике профессионально важных качеств, в спорте и научных исследованиях.

Опросник Кэттелла включает в себя все виды испытаний - и оценку, и решение теста, и отношение к какому-либо явлению.

 

№21. Сенситивність і особливості різних сенситивних періодів розвитку в житті дитини.

Слово «сензитивный» в переводе с латыни означает «чувствительный».

Так называют промежутки времени, когда дети наиболее восприимчивы к определенным видам деятельности, эмоционального реагирования, поведения и т.п. То есть в разные периоды жизни ребенок легче всего обучается чему-то, и никогда более ему не удастся так легко овладеть этим знанием или умением, как в соответствующий сензитивный период.

Длятся эти периоды, по мнению педагогов, только определенный промежуток времени и проходят безвозвратно, независимо от того, удалось ли ребенку полностью воспользоваться их условиями для развития каких-либо способностей.

Сензитивные периоды развития ребенка универсальны, то есть через них так или иначе проходят абсолютно все дети, независимо от места рождения, культуры и традиций социума, в котором они проживают

В своих работах Мария Монтессори выделила следующие основные периоды в развитии детей, которые также делятся на важные этапы, в зависимости от возраста ребенка:

•Сензитивный период развития речи (от рождения до 6 лет) – ребенок учится говорить, читать и писать;

•Сензитивный период восприятия порядка (от рождения до 3 лет) – обучение порядку в окружающей среде, в отношении людей к предметам, во времени или режиму, а также в поведении взрослых по отношению к ребенку;

•Сензитиный период сенсорного развития (от рождения до 5,5 лет) – развитие органов чувств, способности видеть, слышать, ощущать запах, вкус и т.п.;

•Сензитивный период восприятия маленьких предметов (от 1,5 до 2,5 лет) – ребенок интересуется проблемами целого и его частей, манипулирует мелкими предметами;

•Сензитивный период развития движений и действий (от 1 года до 4 лет) – в этот период особенно важно, чтобы ребенок вел активный образ жизни, нельзя ограничивать двигательную активность малыша;

•Сензитивный период развития социальных навыков (от 2,5 до 6 лет) – время, когда ребенок активно интересуется формами вежливого поведения (или невежливого, в зависимости от его окружения дома и на улице), в этот период ребенку нужно помочь научиться культурным формам общения. Зная о том, какой сензитивный период предстоит пройти ребенку, родители смогут подготовиться и пережить его с максимальной пользой.

 

№22. Соціально-психологічний аналіз міжгрупових відносин.

Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

Принципова відмінність соціально-психологічного кута зору на проблему полягає в тому, що тут в центрі уваги (на відміну від соціології) коштують не міжгрупові процеси і явища самі по собі або їх детермінація суспільними відносинами, а внутрішнє віддзеркалення цих процесів, тобто когнітивна сфера, пов'язана з різними аспектами міжгрупового взаємодії. Соціально-психологічний аналіз концентрує увагу на проблемі відносин, що виникають в ході взаємодії між групами, як внутрішньої, психологічної категорії.

Природа міжгрупового сприйняття полягає в тому, що тут ми маємо справу з упорядкуванням індивідуальних когнітивних структур, зв'язуванням їх в єдине ціле.

Цілісність і уніфікованість - специфічні структурні характеристики міжгрупового сприйняття. Динамічні його характеристики також відрізняються від динамічних характеристик міжособистісного сприйняття: міжгрупові соціально-перцептивні процеси мають більшу стійкість, консервативністю, ригідністю, оскільки їх суб'єктом є не одна людина, а група, і формування таких процесів не тільки більш тривалий, але і більш складний процес, в який включається як індивідуальний життєвий досвід кожного члена групи, так і досвід «життя» групи.

Міжгрупових діяльність може виступати як у формі безпосередньої взаємодії різних груп, так і в своїх вкрай опосередкованих безособових формах, наприклад, через обмін цінностями культури, фольклору і т. П.

Міжгрупове сприйняття, яке було виділено як специфічно соціально-психологічний предмет дослідження в області міжгрупових відносин, саме по собі інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.

Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

Міжгрупове сприймання інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.

Розроблення проблеми міжгрупових відносин у межах діяльнісного підходу не тільки констатує те, що соціальні відносини лише за певних умов можуть сприяти розвитку міжгрупової дискримінації, а визначає засіб подолання цієї дискримінації, вважаючи ним спільну діяльність груп.

У процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосередній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу, результатом якого є зв'язок, заснований на принципах симпатії чи антипатії.

Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

Міжгрупові конфлікти — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.

Соціально-психологічними причинами міжгрупових конфліктів є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп; недосконалість міжгрупових каналів комунікації; функціонально-рольова невизначеність та ін.

Міжгрупове сприймання порівняно з міжособистісним має таку специфіку:

— об'єднання індивідуальних уявлень у цілісніть, якісно відмінну від елементів, з яких вона складається;

— довготривалий, менш гнучкий процес формування міжгрупового сприйняття, яке, сформувавшись, набуває стійкості до внутрішніх впливів;

— схематизація та спрощення сприйняття й оцінення іншої групи.

Міжгрупове сприйняття є більш стереотипним, у ньому тісніше з'єднані когнітивні (пізнавальні) та емоційні компоненти, яскраво виражена оцінна спрямованість. Водночас воно пристрасніше, ніж міжособистісне. Очевидно, це пов'язано з тим, що міжгрупові уявлення дуже чутливі до всього, що стосується їх істинності, точності, адекватності. Усі ці параметри міжгрупового сприймання концентровано виражені у міжгруповій дискримінації та внутрігруповому фаворитизмі.

Міжгрупове сприймання реалізується на різних рівнях: сприймання групою належних до неї індивідів; сприймання групою представника іншої групи; сприймання групою себе; сприймання групою іншої групи як цілості

Стереотип — відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив'язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

Стереотипи допомагають швидко і відносно надійно розпізнати групу. За таких умов стереотипи необхідні й корисні, адже відносно швидко дають певні схематичні знання. Якщо стереотипи наповнюються негативними характеристиками іншої групи, вони провокують і нагнітають міжгрупову ворожнечу, оскільки неминучою є поляризація оцінних суджень, що особливо помітно в міжетнічних відносинах. За таких обставин стереотипи виконують негативну роль, бо формують помилкові уявлення про іншу групу, деформують процес міжгрупового сприймання та міжгрупової взаємодії.

Процес міжгрупового сприйняття зумовлений і емоційними регуляторами. Вони виявляються у формуванні відповідного ставлення однієї групи щодо іншої.

 

№23. Методи діагностики мислення і можливості використання отриманих результатів в практиці роботи психолога.

Мышление. Функция мышления - расширение границ познания путем выхода за пределы чувственного восприятия. Мышление помогает с помощью умозаключения раскрыть то, что не дано непосредственно в восприятии. Задача мышления - раскрытие отношений между предметами, выявление связей и отделение их от случайных совпадений. Выделяются последовательные фазы мышления. На первой фазе субъект осознает возникшую проблему, на второй – производит анализ проблемной ситуации и на третьей – продуцирует новую информацию в виде гипотез, методов, алгоритмов ее решения и т.п. Мыслительный акт завершается контролем, оценкой и рефлексивной проверкой предполагаемых причинно-следственных связей и способов решения проблемы.

В процессе мыслительной деятельности человек познает окружающий мир с помощью особых умственных операций. Основными мыслительными операциями являются анализ, синтез, сравнение, абстракция, конкретизация и обобщение.

Анализ - это мысленное разложение целого на части или мысленное выделение из целого его сторон, действий, отношений.

Синтез - это мысленное объединение частей, свойств, действий в единое целое. Операция синтеза противоположна анализу.

Сравнение - это установление сходства или различия между предметами и явлениями или их отдельными признаками.

Абстракция - состоит в том, что субъект, вычленяя какие-либо свойства, признаки изучаемого объекта, отвлекается от остальных.

Конкретизация - предполагает возвращение мысли от общего и абстрактного к конкретному с целью раскрыть содержание.

Обобщение - мысленное объединение предметов и явлений по их общим и существенным признакам.

Мышление человека не только включает в себя различные операции, но и протекает на различных уровнях, в различных формах, что в совокупности позволяет говорить о существовании разных видов мышления.

Методики диагностики мышления, их описание,достоинства и недостатки

Существует достаточно много различных психодиагностических методов для исследования мышления. До XX века существовал только метод самонаблюдения. Выделяют следующие методы:

•Метод наблюдения.

•Метод беседы.

•Анкетирование.

•Лабораторный эксперимент. Масса недостатков. Необходимо создавать помехи.

•Тестирование. Необходима всегда норма для выборки.

•Самонаблюдение.

•Моделирование мыслительных процессов. Конкретное моделирование очень сложно. Обычно математическое, абстрактное моделирование.

•Психофизиологические методы. Показатели сложности, степени заинтересованности. Вживание электродов.

Желательно пользоваться всегда батареей методов. Конкретные методы практически всегда диагностируют те или иные свойства мышления.

Примеры методик

• Методика «Раздели на группы»

Ребенку показывают картинку, изображенную на рис 1, и предлагают следующее задание: «Внимательно посмотри на картинку и раздели представленные на ней фигуры на как можно большее число групп. В каждую такую группу должны входить фигуры, выделяемые по одному общему для них признаку. Назови все фигуры, входящие в каждую из выделенных групп, и тот признак, по которому они выделены»

•Тест: на проверку словесно-логического мышления

Ребенку предлагается ответить на следующие вопросы:

Кто больше: лошадь или собака?

Утром люди завтракают, а вечером?

•Методика «Исключение четвертого лишнего»

•Методика «Последовательность событий»

•Методика «Нелепицы». Понять что на изображенной картинке не так.

•Методика «Классификация»

•Методика «Кому чего недостает?»

•Методики «Лабиринт»

По результатам диагностики можно наметить ориентиры для коррекционной работы. Реализация коррекционной работы состоит в проведении цикла занятий, что позволяет детям развить умение сравнивать, анализировать, развивает логику рассуждений.

 

№24. Поняття про діяльність. Структура діяльності по змісту та по динаміці.

1. Поняття про діяльність

Діяльність - це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, пов”язаної із задоволенням її потреб та інтересів, а також на виконання вимог, що ставить до неї суспільство.

Живим організмам від природи властива активність. Вона виявляється в їх діяльності. Людина проявляє активність - зовнішню (рухи, м"язові зусилля), внутрішню (психічна активність).

В процесі діяльності людина пізнає навколишній світ, створює матеріальні умови для життя (їжі, одяг, житло); створює духовні продукти (науку, літературу, музику); в процесі діяльності людина змінює навколишню дійсність. Нарешті діяльність людини формує і змінює її саму, її волю, характер, здібності.

Діяльність людини носить свідомий характер - людина усвідомлює мету, шляхи і способи її досягнення, передбачає (уявляє) результат. Діяльність людини пов"язана з виготовленням, використанням та удосконаленням знарядь праці, носить суспільний характер, людина живе і працює в суспільстві і для суспільства.

Необхідними умовами людської діяльності є психічні процеси.

2. Структура діяльності.

Діяльність розглядають з точки зору її структури. Виділяють цілі і мотиви діяльності, які людина ставить перед собою. Діяльність викликається певними мотивами, причинами, Мета - це те, заради чого діє людина; мотив - це те, що штовхає (спонукає) людину до діяльності. Цілі і мотиви діяльності визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними, ігровими відношеннями.

Складову частину діяльності називають дією. Дії людини також здійснюються через мотиви і спрямовані на досягнення певних цілей.

Розрізняють предметні і розумові дії. Предметні, або зовнішні дії спрямовані на оволодіння предметами, контакти з людьми, з тваринами, рослинами тощо. Розумові дії виявляються в сприйманні, діяльності пам"яті, мислення та ін. Розумові дії утворюються на основі зовнішніх, предметних дій. Предметні дії, в результаті перенесення у внутрішнє людини, стають змістом розумової діяльності.

Дії бувають імпульсивні і довільні. Імпульсивні дії ніколи не бувають належно продумані, випадкові, не відповідають завданням і умовам діяльності. Вони можуть виникати під дією сильного і раптового подразника. Вольові дії - це продумані, цілеспрямовані дії, які сприяють успішному виконанню діяльності. Сукупність цілеспрямованих, усвідомлюваних дій являє собою діяльність.

Дії людини невід"ємні від мовленевої діяльності. Мовленева діяльність, слово регулює поведінку і діяльність людини; допомагає їй усвідомлювати свої дії; словесно оформляє завдання дій і намічає їх план; змінювати характер дій; виправляє допущені помилки.

У всякій діяльності можна виділити такі компоненти (етапи): етап постановки мети; етап планування роботи; етап виконання діяльності; перевірка результатів; виправлення помилок; співставлення одержаних результатів із запланованими; підведення підсумків; оцінка роботи.

З розвитком діяльності (у зв"язку з оволодінням нею або розв"язанням поставлених завдань) її структура змінюється. Нескладна діяльність може входити пізніше як складова частина в більш складну. Так, якщо в першокласника процес письма - самостійна ціль, то в людини, яка оволоділа ним, письмо стає компонентом більш складної діяльності (навчання, творчої праці тощо). Навпаки, складна структура діяльності може спрощуватися у зв"язку з оволодінням уміннями й навичками її виконання.

3. Види діяльності.

Людська діяльність різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту і форм розрізняють три основні види діяльності: гру, навчання і працю.

Людині, не залежно від віку, властиві всі три види діяльності, а в різні періоди життя вони виявляються по-різному за своєю метою, змістом, формою і значенням.

В дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, в шкільному - навчання, а в зрілому віці людини основою її діяльності є праця.

№25. Основні методи діагностики мотивації та їх характеристика. Тест гумористичних фраз.

Існують різні методи для діагностики мотивації.

1. Прямі методи психодіагностики мотиваційної сфери особистості. В основі цих методів лежить пряма оцінка уявлень людини про причини або особливості поведінки, інтересах і т.д., хоча конкретні методики можуть відрізнятися за способами конструювання і по інших особливостей. За цими методами можна судити скоріше про «здаються мотивах», причинних стереотипах, ціннісних орієнтаціях, ніж про реально діючих мотивах діяльності. Найпростіший варіант такої методики - прямо запитати у людини, «чому» або «заради чого» щось їм робиться або робилося в минулому. Також можуть бути використані інтерв'ю, анкети, коли людині пропонується для вибору або оцінки певний перелік мотивів, потреб, інтересів і т. Д. Оскільки ситуація є гіпотетичною, людині буває важко відповісти, як він вчинив би. Відповіді на анкети схильні свідомої або неусвідомленої фальсифікації. Людина часто прагне до соціально схвалюваних відповідей, т. Е. На його відповіді сильно впливає фактор соціальної бажаності.

«Список особистісних переваг» А. Едвардса (EPPS) є опитувальником, який вимірює силу потреб. Опитувальник побудований на основі вимушеного вибору одного з пари тверджень. Підсумковий індекс потреби виражає не абсолютну силу потреби, а силу цієї потреби щодо інших потреб з переліку. А. Едварде використовував метод вимушеного вибору, щоб зменшити вплив фактора соціальної бажаності.

2. Проективні методи. Ці методи побудовані на аналізі продуктів уяви і фантазії. Вони засновані на уявленнях 3. Фрейда про механізм проекції, а також на численних дослідженнях впливу мотивації на уяву і перцепцію. Проективні методи використовуються для діагностики глибинних мотиваційних утворень, особливо неусвідомлюваних мотивів. Ці методи спочатку виникли в умовах клініки, але в подальшому стали інтенсивно використовуватися і в експериментальній психології.

Тест гумористичних фраз (ТЮФ) Автори методики - В. С. Бабина і А. Г. Шмельов.

Цей тест, що складається з 100 гумористичних фраз, дозволяє виявити домінуючу в підсвідомості людини установку на підвищену чутливість в одній з наступних сфер:

1. Агресія - самозахист.

2. Міжстатеві відносини.

3. Згубні звички (в даному випадку - пияцтво).

4. Гроші.

5. Мода.

6. Кар'єра.

7. Сімейний безлад.

8. Соціальні проблеми.

9. Бездарність в мистецтві і другом творчій справі.

10. Людська дурість.

Наявність установки в одній або декількох з перерахованих областей проявляється в тому, що людина в немалозначних гумористичних фразах (а таких в методиці 40) вловлює саме той зміст, який відповідає його установці.

Випробуваний отримує список з 10 перерахованих вище сфер і завдання, читаючи послідовно гумористичні фрази, відносить їх до будь-якої з цих сфер. Про наявність установки (або установок) судять по тому, яка кількість фраз випробуваний відніс до тій чи іншій сфері: чим більше карток, віднесених до даної сфери, тим сильніше установка на неї.

У свою чергу установка може свідчити про кілька речей:

1. Про наявність у учня недостатньо усвідомлюваних, але досить сильних потреб в даній сфері.

2. Про наявність у нього сильних проблем в цій сфері, що викликають постійні емоційні переживання.

3. Про наявність комплексів, пов'язаних з даною сферою.

Методика в змозі відповісти тільки на питання, що стосується наявності установки, але повністю пояснити її не може. Для цього потрібне спеціальне дослідження, яке може провести тільки професійно підготовлений психолог.