Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розділ VII. Звідки прибув і куди прямував Жак Паганель
Секретар Географічного товариства, поза сумнівом, був приємною людиною, оскільки все це було сказано із надзвичайною люб’язністю. Гленарван тепер чудово знав, із ким має справу: йому було відоме ім’я і заслуги шановного Жака Паганеля. Його праці з географії, доповіді про новітні відкриття, надруковані в бюлетенях Товариства, його листування мало не зі всім світом – усе це робило Паганеля знаним ученим Франції. Тому Гленарван щиро подав руку своєму нежданому гостю. – Тепер, коли ми відрекомендувалися один одному, – сказав він, – дозвольте мені, пане Паганелю, поставити вам одне питання? – Хоч двадцять, сер, – відповів Жак Паганель, – бесіда з вами для мене – саме задоволення. – Ви прибули на це судно позавчора ввечері? – Так, сер, позавчора, о восьмій годині вечора. Я зійшов із поїзда, сів у кеб, з кеба попрямував на «Шотландію» – в Парижі я замовив собі каюту номер шість. Ніч була темна. Я нікого не помітив на палубі. Позаяк я був дуже стомлений після 30 годин подорожі і знав, що сон – ліпший засіб од морської хвороби, то я негайно ж ліг і, смію вас запевнити, добросовісно проспав тридцять шість годин! Тепер слухачі Жака Паганеля зрозуміли, як він опинився на борту яхти. Французький мандрівник переплутав судна і сів на «Дункан», коли екіпаж брав участь у богослужінні в Сен-Мунго. Усе дуже просто. Та що скаже вчений-географ, довідавшись про назву і маршрут судна, на якому опинився? – Отже, пане Паганелю, ви вибрали Калькутту початковим пунктом ваших сухопутних подорожей? – запитав Гленарван. – Так, сер. Усе своє життя я плекав мрію побачити Індію! І ця заповітна мрія нарешті здійсниться! Я потраплю на батьківщину слонів і… – То, пане Паганелю, ви б засмутилися, потрапивши не до Індії, а в якусь іншу країну? – Я був би дуже засмучений, сер, у мене є рекомендаційні листи до лорда Сомерсета, генерал-губернатора Індії, і доручення Географічного товариства, яке необхідно виконати. – О! То ви ще й маєте доручення? – Так, мені доручено здійснити корисну і важливу подорож, план якої розробив мій учений друг і колега, пан Вів’єн де Сен-Мартен. Згідно з цим планом, мені належить попрямувати слідами братів Шлагінвайт, полковника Воу, Вебба, Ходжона, місіонерів Хука і Габе, Муркрофта, Жюля Ремі і багатьох інших уславлених мандрівників. Я хочу завершити те, що в 1841 році не зробив місіонер Крік, – обстежити течію річки Яру-Дзангбо-Чу, яка, огинаючи з півночі Гімалайські гори, впродовж півтори тисячі кілометрів зрошує Тибет, хочу з’ясувати, врешті-решт, чи не впадає ця річка на північному сході Ассама в Брахмапутру. Мандрівникові, який здійснить це найважливіше географічне завдання, поза сумнівом, забезпечено золоту медаль.
Паганель був неймовірний. Він говорив з неповторним піднесенням, він ширяв на швидких крилах фантазії, і зупинити його було так само важко, як перепинити дамбою течію Рейну біля Шарузських водоспадів. – Пане Жак Паганель, – мовив Гленарван, коли славнозвісний учений замовк на мить. – Поза сумнівом, це прекрасна подорож, і наука буде вам за неї дуже вдячна. Та я не хочу вводити вас в оману, – на якийсь час вам таки доведеться відмовитися від задоволення побувати в Індії. – Відмовитися? Чому? – Та тому, що ви пливете в протилежний бік від Індійського півострова. – Як! Капітане Бертон… – Я не капітан Бертон, – відгукнувся Джон Манглс. – Але «Шотландія»… – Це судно – не «Шотландія»! Навіть годі передати подив Паганеля. Він безпорадно глипав то на серйозного лорда Гленарвана, то на леді Гелену й Мері Грант, обличчя яких випромінювали засмучення і співчуття, то на усміхненого Джона Манглса, потім на незворушного майора. Опустивши окуляри з лоба на перенісся, він вигукнув: – Що за жарт!
Та цієї миті його очі зупинилися на штурвалі, він прочитав напис «ДУНКАН. ГЛАЗГО». – «Дункан!» «Дункан»! – крикнув Паганель у відчаї, а потім, стрімголов збігши зі сходів, попрямував до своєї каюти. Щойно учений-невдаха зник, уже ніхто на яхті, крім майора, не в силах був стримати сміху, навіть матроси. Їхати в протилежному напрямі залізницею, замість поїзда, що прямує до Единбурга, сісти на потяг до Думбартона, ще півбіди, але переплутати судна і плисти в Чилі, коли тобі треба до Індії, – це вершина неуважності! – Втім такий випадок із Жаком Паганелем мене не дивує, – зауважив лорд Гленарван. – Він славиться подібними пригодами. Якось пан Паганель опублікував прекрасну мапу Америки, куди примудрився вклинити Японію. А проте, це не заважає йому бути видатним ученим і одним із найкращих географів Франції.
– І що ж ми робитимемо із цим неборакою? – запитала леді Гелена. – Не везти ж його в Патагонію! – А чом би й ні? – спокійно мовив Мак-Наббс. – Ми не несемо відповідальності за його неуважність. Уявіть, що він сів не на той потяг. Через нього ж не міняли б маршрут? – Але він зійшов би на найближчій станції, – заперечила леді Гелена. – Він може зробити це і тепер, якщо побажає. Зійде на першій стоянці, – зауважив Гленарван. Паганель, упевнившись, що його багаж перебуває на «Дункані», приголомшений і присоромлений, знову піднявся на палубу. Він усе повторював нещасливе слово: «Дункан!», «Дункан!», наче в його лексиконі не було інших слів. Він сновигав туди-сюди, оглядаючи оснащення яхти, запитуючи поглядом німий горизонт відкритого моря. Нарешті він підійшов до лорда Гленарвана. – А куди прямує «Дункан»? – До Америки, пане Паганелю. – А точніше? – У Консепсьйон. – У Чилі! У Чилі! – вигукнув нещасний учений. – А моя експедиція в Індію? Що скаже пан Картфаж, президент Центральної комісії? А пан Авозак! А пан Кортамбер! А пан Вів’єн де Сен-Мартен! Як я знову з’явлюся на засіданні Географічного товариства? – Не впадайте у відчай, пане Паганелю, – утішав його Гленарван, – усе буде гаразд, ви втратите порівняно небагато часу, а річка Яру-Дзангбо-Чу нікуди не витече з Тибетських гір. Незабаром ми зупинимося біля острова Мадейра, і там ви сядете на судно, яке повертається до Європи. – Дякую вам, сер. Видно, доведеться змиритися з цим. Та подумайте, яка дивовижна пригода! Тільки зі мною могло статися подібне. А моя каюта на «Шотландії»!.. – Про «Шотландію» ліпше вам поки забути. – Але мені здається, що «Дункан» прогулянкова яхта, – вів далі Паганель, ще раз оглядаючи судно. – Так, сер, – відгукнувся Джон Манглс, – і належить вона лордові Гленарвану… – …який люб’язно просить вас скористатися його гостинністю, – довершив Гленарван. – Дуже вам вдячний, сер, – відповів Паганель. – Глибоко зворушений вашою люб’язністю. Та дозвольте мені внести пропозицію: Індія – чудова країна, невичерпне джерело всіляких чарівних сюрпризів, несподіванок для мандрівників, поза сумнівом, пані не бували в цій країні… І варто штурману повернути стерно, як «Дункан» так само вільно попливе до Калькутти, як і до Консепсьйона, а оскільки ви здійснюєте подорож… Та Гленарван похитав головою, і Паганель замовк. – Пане Паганелю, – сказала леді Гелена, – якби йшлося про розважальну подорож, то я не роздумуючи відповіла б вам: «Прямуємо до Індії», і лорд Гленарван не став би заперечувати. Однак «Дункан» пливе в Патагонію, щоб привезти звідти на батьківщину людей, які зазнали там катастрофи. Ми не можемо відмовитися від такої гуманної мети. За кілька хвилин французький мандрівник був у курсі справи. Із хвилюванням він вислухав розповідь про несподівану знахідку, історію капітана Гранта і великодушну пропозицію Гелени. – Добродійко, – сказав він, – дозвольте висловити безмежне захоплення вашим учинком. Нехай яхта продовжує свій шлях! Мене загризли б муки совісті, якби я затримав її бодай на день!
– Чи не хочете приєднатися до нашої експедиції? – запитала леді Гелена. – Це неможливо, добродійко, я зобов’язаний виконати покладене на мене доручення і зійду на першій стоянці. – Тобто на острові Мадейра, – зауважив Джон Манглс. – Хай на острові Мадейра. Звідти всього сто вісімдесят льє[20] до Лісабона, і я зачекаю першого-ліпшого судна. – Чудово, пане Паганелю, – сказав Гленарван, – усе буде, як ви того забажаєте. А я, в свою чергу, щасливий прийняти такого поважного гостя на своїй яхті. Сподіватимемося, що ви не знудитеся в нашому товаристві! – О, сер, – вигукнув учений, – я дуже вдало помилився. Проте становище людини, котра має намір плисти до Індії, а пливе до Америки, не можна назвати кумедним. Тож Паганелю довелося змиритися із ситуацією, що склалася. Він виявився дуже милим, веселим і надзвичайно неуважним, а тому просто зачарував жінок. До кінця першого дня Паганель зі всіма заприятелював. Він попросив, щоб йому показали славнозвісний документ, і довго, уважно й ретельно, вивчав його, вникаючи у найменші подробиці. Він щиро співчував Мері Грант і її братові та прагнув усіляко переконати їх, що вони неодмінно стрінуться зі своїм батьком. Його непохитна віра в успіх експедиції викликала усмішку на вустах молодої дівчини. Звісно, якби не відповідальне доручення, то він без вагань приєднався б до експедиції й вирушив на пошуки капітана Гранта. А коли Паганель довідався, що леді Гелена – дочка відомого мандрівника Вільяма Туффнеля, то вибухнув захопленими вигуками. Він знав її батька. Оце був учений! Скількома листами вони обмінялися, коли Вільям Туффнель був членом-кореспондентом Паризького Географічного товариства! І це він, Паганель, разом із паном Мальт-Брюном запропонував кандидатуру Туффнеля на посаду члена товариства!.. Яка зустріч! Яка втіха подорожувати разом із дочкою Вільяма Туффнеля! На закінчення географ попросив у леді Гелени дозволу поцілувати її. Поцілунок було дозволено, хоча, можливо, це було вже трохи занадто.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 332; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.216.230.107 (0.01 с.) |