Юридичний захист майнових прав суб’єктів внутрішніх аграрних майнових відносин у сільськогосподарських підприємствах.

По-перше, співвласники можуть самі використовувати виділений у натурі майновий комплекс. Наприклад, маючи спільний трактор, дуже зручно використовувати його по черзі або “позичати” на вигідних умовах іншим господарям. У такому разі варто організувати свій виробничий або обслуговувальний кооператив. Така форма об’єднання суттєво відрізняється від колгоспів, діяльністю яких повністю керували партійні та державні органи. В кооперативі всі господарські питання співвласники вирішують самі. Учасники кооперативу, що є одночасно співвласниками й працівниками, можуть успішно розв’язувати не лише фінансові, а й соціальні проблеми.

Майно, виділене єдиним майновим комплексом, можна пристосувати для інших потреб, скажімо, корівник переобладнати під міні-пекарню, що забезпечувала б хлібом не тільки своє село, а й сусідні села. На такому невеличкому підприємстві працювали б 6–7 співвласників майна. Корівник можна перетворити й на цех з виробництва сільськогосподарської продукції. Сюди селяни здавали б урожай, зібраний у своїх підсобних господарствах.

Майно, що перебуває в спільній власності учасників кооперативу, доцільно також використати як заставу для того, щоб узяти кредит у банку. За позичені гроші можна купити, наприклад, техніку, добрива чи насіння.

По-друге, виділене в цілісний комплекс майно можна віддати в оренду. Якщо йдеться про оперативну оренду, то спілка (група) співвласників може встановити вигідні для себе умови, зокрема, чітко визначити обов’язки орендаря щодо орендної плати та збереження майна (передусім треба вказати, яким мусить бути стан майна по закінченні терміну оренди). Протягом усього часу оренди представник спілки (групи) мав би постійно наглядати за дотриманням цих умов, вчасно здійснювати інвентаризацію майна, а в разі несумлінного його використання — вимагати від орендаря, щоб той відшкодував заподіяні збитки.

Майно можна віддати й у фінансову оренду — лізинг. У такому разі за згоди всіх співвласників майно продають на виплат: покупець (фермер чи сільськогосподарське підприємство) розраховується не відразу, а поступово, сплачуючи вартість майна частинами. Цей спосіб має свої переваги. Той, хто взяв майно в лізинг, дбатиме про його збереження та відновлення, оскільки трактуватиме його як своє власне. За реальне підтвердження цієї думки править приклад з життя. Мешканці с. Черепашинців Калинівського району Вінницької області продали частину свого майна товариству з обмеженою відповідальністю на виплат протягом 10 років. Покупець перебрав майно на свій баланс, дбає про його відновлення і справно повертає частинами свій борг.

Втім, фінансова оренда пов’язана й з певними ризиками. Йдеться насамперед про знецінення майна внаслідок інфляційних процесів, які в Україні не припиняються. Тож навіть за низького рівня інфляції — 5% — за час лізингу вартість майна суттєво знеціниться, скажімо, за 10 років — майже удвічі.

Загалом співвласникам варто не здавати свій майновий комплекс в оренду, а самим використовувати його в господарській діяльності власного кооперативу. Віддавши своє майно в оренду, співвласники можуть стати лише найманими працівниками, до того ж — тільки в тому разі, якщо цього захоче орендар. Натомість у кооперативі кожний його учасник одержить роботу за будь-яких умов, працюватиме на себе й матиме право голосу у вирішенні всіх виробничих питань.

Своїм майновим паєм селяни можуть розпорядитися так:

1) об’єднати свій майновий пай з паями інших осіб, виділити майно в натурі у спільну часткову власність і передати його до статутного (пайового) фонду новоствореної юридичної особи, наприклад, виробничого чи обслуговувального кооперативу;

2) об’єднати свій майновий пай з паями інших осіб, виділити майно в натурі у спільну часткову власність і використовувати його всім разом або передати в оренду. В такому разі власникам потрібно укласти договір про спільне володіння, користування та розпорядження майном. У цьому документі належить визначити уповноважену особу, яка має право виступати від імені всіх співвласників майна, зокрема, представляти їхні інтереси в державних органах, організаціях та установах, підписувати угоди про оренду, купівлю-продаж, обмін майна тощо;

3) виділити свій майновий пай у натурі індивідуально чи для всієї сім’ї і використати його на свій розсуд, тобто користуватися самим, віддати в оренду, продати, подарувати, передати в спадок, обміняти. Наприклад, виділивши майно на кілька сертифікатів членів своєї родини, можна приєднати його до свого підсобного господарства й використовувати таке майно для організації відпочинку на селі (тобто для потреб “зеленого” туризму). Таке право дає нещодавно ухвалений Закон України “Про особисте селянське господарство” (№ 742-IV від 15 травня 2003 р.);

4) відчужити свій майновий пай, право на який підтверджує відповідний документ (свідоцтво чи сертифікат), — продати, подарувати, обміняти тощо.

• Віддавати майно в оренду варто лише тоді, коли орендар пропонує дійсно вигідні умови, підписує з вами угоду про оренду й зарекомендував себе як людина слова. Ще краще, якщо у вашому селі є кілька фермерів чи сільськогосподарських підприємств, з-поміж яких ви можете вибрати того, хто зможе заплатити більшу ціну й з більшою дбайливістю ставитися до орендованого майна.

• Договори про оренду потрібно укладати тільки в письмовій формі, а оформляти їх доцільно не більше ніж на 3–5 років. У цьому документі належить, зокрема, чітко вказати склад і вартість орендованого майна, термін дії договору про оренду, форму та обсяг орендної плати, періодичність її внесення. Орендна плата має складатися з двох частин: 1) плата за користування майном, яка становить не менше ніж 1% від вартості цього майна; 2) сума амортизаційних відрахувань на орендовані основні засоби. В договорі обов’язково потрібно визначити, як саме орендар використовуватиме майно, як дбатиме про його збереження, а також вказати, що поточний ремонт майна орендар мусить робити за власні гроші, а капітальний ремонт — коштом фонду відновлення майна. Пам’ятайте: орендар має сам створити такий фонд і перераховувати до нього певні “амортизаційні” суми.

Для захищення майнових прав селян був виданий Указ президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки", на місцевих рівнях створюються або були створені та затверджені робочі комісії по організації виконання заходів щодо забезпечення захисту майнових прав селян.

104. Конституційні та законодавчі основи правового регулювання внутрішніх майнових відносин у ОСГ ЦК,зк,СК, ЗУ «Про ОСГ», «Про пріорітетність соц р-ку села та АПК у с.г», ПКУ(оподаткування ОСГ), ППВСУ «Про сдову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». 105. Право на ведення ОСГ: - не залежить від місця проживання - нема обмежень стосовно осіб, але хоча б одна має бути повністю дієздатна - членів класифікують на тих, які власниками/користувачами і тих, що перебувають у родиннимх відносинах з першими - права майнові, земельні, екологічні, фінансові, трудові

Відповідно до ЗУ «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробнитва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізаціїї її надлишків та надання послгу з використанням майна особистого селянського господарсьва, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Членами ОСГ можуть бути громадяни України, що мешкають на селі і досягли 18 років або з моменту шлюбу. Члени ОСГ здійснюють діяльність на свій розсуд. Вони є особими, які забезпечують себе роботоб самостійно і відповідно до ЗУ «Про зайняться населення» належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Для веденни ОСГ використовують земельні ділянки розміром не більше 2 га передані фізичним особам у власність або в оренду.

ОСГ підлягають обліку в сільських, селищних радах за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідно до ст.11 ЗУ «Про ОСГ»:

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;

припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодексом України

У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств 106. П-ття ОСГ за з-встов УкраїниЗУ «Про ОСГ» Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Ознаки ОСГ:1) ОСГ- вид господ д-ності, осн. Спрям. Якої є в-цтво, переробка, споживання с.г продукції2) Ведення ОС спрям на задоволення власних потреб, реалізації ідлягають лише надлишки3) ОСГ визнається рівноправною формою ведення с.г в-цтва поряд з ін. с.г в-цтва4) Право на ведення ОСГ мають виключно фіз.ос.5) ОсГ може вестись індивідуально або спільно особою, які перебувають у сімейних відносинах6) ОСГ може обовязково ведеться на з.д яка може належати як на праві власності або використання.7) Вид ОСГ здісн без б-я держ реєстрації8) Види д-ності, яка може здійсн в рамках ОСГ не обмеж, крім випадків, вст. зу9) З-вством не передбачено обмеження щщодо видів майна, яке може бути використане для ведення ОСГ10) Державна підтримка ОСГ. Як зазначає професор В. В. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності; по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

Аналіз змісту даного Законом визначення особистого селянського господарства дає підстави стверджувати, що законодавець відхилився від розуміння певної форми ведення сільськогосподарського виробництва як діяльності, спрямованої на задоволення виключно особистих потреб, і доходи від якої не є основними для членів певного господарства.

Цей висновок випливає зі змісту самої назви розглядуваного нами господарства. Нагадаємо, що відповідно до ст. 56 ЗК (в редакції від 13 березня 1992 р.) такі господарства мали назву "особисте підсобне господарство". До речі, Державний комітет України із земельних ресурсів висловив офіційну позицію щодо тотожності термінів "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство". Так, у листі Держкомзему від 5 квітня 2002 р. зазначається, що поняття "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство" за змістом тотожні. Земельна ділянка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпечення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здійснюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. 107. Правові форми використання зем.діл для ОСГ 1. субєкти- ф.о2.З-вством передбачено 2 форми використання з.д:-право власності-право користуванняЗ.Діл., що використовується на праві власності можуть перебувати на праві власності 1 особи у спільній частковій або спільній сумісній власності.3.Надається з.д. с.г призначення для ведення ОСГ4. ЗУ «Про ОСГ» максимальний розмір, який може набувати у власність шляхом приватизації обмеж 2 га, але розмір може бути більшим у разі виділення зем частки паю або спадкування.5. Набуття з.д на праві власності бідльше 2 га для ведення ОСГ впливає на оподаткування доходів громадян.6. Якщо громадяни приватизували зем.діл для ведення ОСГ менше ніж 2 га, то такі г-ни мають право на збільшення або доприватизацію з.д. для ведення ОСГ до 2 га.7.ЗУ «Про ОСГ» член ОСГ має право витребувати в натурі належну йому з.д при припиненні членства.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про ОСГ» - для ведення ОСГ використовують земельні ділянки розміром не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або в оренду. Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмрі менше 2 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК.

Розмір земельної ділянки ОСГ можу бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної ділянки (паю) та її спадкування членами ОСГ, відповідно до ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5.06. 2003 року.

Земельні ділянки ОСГ можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів ОСГ. Членам ОСГ земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевотсі) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя). У разі виходу з ОСГ кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Члени ОСГ як землевласники сплачують земельний податок - обов’язковий платіж за користування земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Об’єктом плати за землю є певна земельна ділянка, що перебуває у приватній власнсті.

Члени ОСГ мають право самостійно господарювати на землі, та зобов’язані дотримуватись вимог земельного законодавства, забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням, підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі, не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, своєчасно сплачувати земельний податок.

108. Правові форми використання майна для ОСГ Субєктом права на майно є ф.оФормами для в-ння майна є право власності і оренди. Майно, що використовується на праві власності може перебувати у 1 особи, у спільній частковій або спільній сумісній власності.Законодавчо не обмежено перелік майна, яке може перебувати в ОСГ.ЗУ «Про ОСГ» передбачає рухоме та нерухоме майно.
Для ведення ОСГ особи можуть набувати майно на підставі визначених ЦКУ. Спеціальною підставою набуття права власності на майно є виділення в натурі майнового паю.

Особисте селянське господарство — це сімейно-трудове об'єднання. В основу відносин між його членами покладено право приватної власності, майнові відносини, що складаються в ньому між подружжям та іншими членами сім"!, і регулюються ЦК України, Сімейним кодексом України, Земельним кодексом України, шлюбним контрактом, укладеним подружжям, та іншим чинним законодавством. Відповідно до Сімейного кодексу України Майно дружини і чоловіка належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Це положення відображає і Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про захист права приватної власності».Право спільної сумісної власності розповсюджується і на відчини з приводу майна, яке придбане внаслідок суспільної праці членів сім'ї, а також майна, придбаного внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо це закріплено в угоді і не передбачене нею інше, а саме, право спільної часткової власності. Своєрідною основою майна особистого селянського господарства є садиба. Відповідно до ст. 381 ЦК вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено договором або чинним законодавством.

Можливість будівництва житлового буднику та необхідних господарських будівель є принциповим моментом у процесі створення і діяльності особистого селянського господарство. Тому чинне законодавство містить низку положень, якими закріплюються пільги у сфері житлового будівництва на селі. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві"1 (в редакції Закону від 15 травня 1992 p.), особи, які переселяються в трудонедостатні сільські населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в приватну власність цим громадянам, якщо вони працюють у зазначених галузях. Крім того, цей Закон встановлює переваги села порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культури й спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- та електропостачання, телефонізації, зв'язку, комунальних об'єктів, у послугах радіо й телебачення, забезпечуються рівні з містом умови постачання промисловими та продовольчими товарами, а також рівень медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного й торговельного обслуговування за науково обґрунтованими нормативами. Однак на практиці всі ці положення виявились декларативними. У сільській місцевості не тільки не існує переваг порівняно з містом, а, скоріше, — навпаки.

Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення особистого селянського господарства в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 ЦК. У ній передбачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використовуватись в особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законодавством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо.

Майно особистого селянського господарства може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження майном особистого селянського господарства здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень ст. 346 ЦК право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припинятися в разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі; знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бути припинено в інших випадках, встановлених чинним законодавством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього можуть бути рішення та постанови судів у цивільних справах, вироки та постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення, рішення третейських судів, а також рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках.

109. О-ті правового регулювання праці та соц. захисту в ОСГ

Регулюється КУ: Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

- Конвенція МОП про політику в галузі зайнятості- ЗУ «Про зайнятість населення» Зайнятість- д-ність г-н, повязана із задоволенням особистих потреб і така, що як правило приносить дохід у грошовій або іншій формі.До зайнятого населення відносять і членів ОСГ.Відповідно до вимог ЗУ «Про ОСГ» члени ОСГ відносяться до зайнятого населення якщо робота в цьому господарстві для них є основною.П-ття «основна робота» використ в з-встві про працю, зокрема в частині трегулювання сумісництва. Для того,щоб певну роботу визнати основною- робіт повинно бути як мінімум 2 і має веститися трудова книжка.Але, це ге може стосуватися ОСГ, оскільки відносини між ними не є трудовими. На цих осіб трудові книжки не заводяться, а час роботи застосовують до труд стажу за наявності довідки ПФУ про сплату внесків.До 13.01. 2009 р. в з-встві була визначений ще 1 критерій який надавав підстави для віднесення члена ОСГ до категорій зайнятого населення.Члени ОСГ належать до категорії зайнятого населення якщо робота є основною в цьому ОСГ і розрахований мінім дохід на 1 члена= більше розміру мінім з.п.З 13.01.2009 всі селяни, які ведуть ОСГ і не працюють на підставі труд договору юридично визнаються зайнятим населенням.Члени ОСГ мають право на пенсійне забезпечення і соц страхування у порядку передбаченому з-вством.

Особи, які ведуть ОСГ можуть наймати за договором ф.о. Щоб урегулювати цю ситуацію, Міністерством праці та соціальної політики і державною службою зайнятості було запропоновано внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України №219 від 14 лютого 2007 року „Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних”. Пункт 2 цього Порядку визначає, які незайняті громадяни, що звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації.

25 лютого 2009 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №144, яка усунула правову колізію, визначивши поняття основної роботи для членів особистих селянських господарств. Зміни набрали чинності 4 березня 2009 року.

Згідно з цими змінами, ті члени особистого селянського господарства, які протягом 12 місяців, що передували дню звернення до державної служби зайнятості, займалися лише веденням особистого селянського господарства чи одночасно працювали на умовах найму або займалися іншим видом діяльності – підприємництвом, фермерством, навчанням тощо, – менше, ніж 26 календарних тижнів – вважаються зайнятими особами. Ведення особистого селянського господарства для них є основною роботою.

Відтепер відповідно до нового Порядку, для реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, та безробітних, крім паспорта і трудової книжки, члени особистого селянського господарства, для яких ця робота є основною, мають подати довідку, видану сільською, селищною або міською радою за місцем розташування земельної ділянки, про припинення ведення особистого селянського господарства або про вихід з такого господарства.

Члени особистого селянського господарства, які одночасно працювали на умовах найму чи займалися іншим видом трудової діяльності не менш ніж 26 календарних тижнів, мають право на реєстрацію у державній службі зайнятості, оскільки ведення особистого селянського господарства для них не є основною роботою. Таким чином ті, хто є членом особистого селянського господарства і водночас працювали за наймом та сплачували внески до страхового Фонду на випадок безробіття, є соціально захищеними і в разі вивільнення одержать соціальні послуги в повному обсязі, у тому числі – допомогу по безробіттю.

110. Конституційні та законодавчі основи правового регулювання господ. Д-ноств у сфері в-цтва і реалізації с.г продукції.

Виробничо-господарська діяльність в АПК не може функціонувати належним чином без відповідного її правового регулювання. Оскільки аграрне право є комплексною галуззю, то для неї характерним є те, що в правовому регулюванні аграрних відносин застосовуються норми цивільного, земельного, екологічного, адміністративного, трудового та інших основних галузей права. Норми основних галузей права, що регулюють аграрні відносини, в тому числі і виробничо-господарські, розглядаються як норми з «подвійною пропискою». За наявності таких правових норм, які відносяться одночасно і до основної, і до комплексної галузі права, і склада-ється одна із особливостей правового регулювання господарських відносин в сільському господарстві.Правове регулювання господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за допомогою правових норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів. Так, відповідно до законів України «Про пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство» та інших, сільськогосподарські підприємства самостійно визначають напрямки і структуру сільськогосподарської діяльності, займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Спеціальними нормативними актами, такими як закони України «Про охорону прав на сорти рослин» (ВВР.— 1993.— № 21.— Ст 218); «Про карантин рослин»); «Про племінну справу у тваринництві» від 21.12.1999 р. Про насіння та садивний матеріал» від 26.12.2002 р. (ВВР— 2003— Лі 13— Ст. 92), та іншими нормативними актами визначені спеціальні суб'єкти сільськогосподарської діяльності, їх правомочності та основні вимоги до них.

Виробничо-господарська діяльність товаровиробників АПК визначається також на рівні урядових та локальних нормативно-правових актів.

Окремими видами діяльності сільськогосподарські товаровиробники (підприємці) мають право займатись лише при наявності особливого дозволу (ліцензії). Видача ліцензії регулюється спеціальним законодавством, наприклад, Законом України від 01.05.2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».В нормах права, розрахованих на регулювання виробничо-господарської діяльності, знайшов закріплення принцип невтручання державних і інших органів у таку діяльність сільськогосподарських підприємств

КУ: