Форми навчально-теоретичних знань (семінари, практичні, дискусії)

 

Нетрадиційні семінарські (практичні) заняття. Семінари як традиційна форма навчання використовуються від стародавніх часів. Сьогодні у вищій школі вони носять переважно практичний характер, що створює сприятливі умови для їх застосування з метою розвитку професійного мислення, формування навчально-пізнавальної активності й творчого використання знань у навчальних умовах. Професійне застосування знань передбачає вільне володіння категорійно-понятійним науковим апаратом. Учні повинні навчитися виступати в ролі доповідачів і опонентів, набувати вмінь і навичок визначення інтелектуальних проблем та їх розв'язання, доведення і спростування, відстоювання своїх поглядів, демонстрування досягнутого рівня теоретичної підготовки. Якісному вирішенню цих відповідальних завдань сприяють різноманітні прийоми та способи активізації практичних занять. Хід семінару і характер обговорення на ньому складних теоретичних і практичних наукових проблем створюють сприятливі умови Для їх моделювання і всебічного аргументованого аналізу. Через те педагог повинен удосконалювати методику обговорення питань, які підлягають вивченню, уникати заслуховування виступів тільки окремих, найбільш сумлінних і активних учнів, а навпаки – організувати колективну роботу, яка забезпечує активну участь в ній кожного Учня.
Семінари можна проводити у формі дискусії, групового дослідження, взаємонавчання тощо.

• Семінар-дискусія організується як процес діалогічного спілкування учасників, під час якого відбувається формування практичного досвіду обговорення та розв'язання теоретичних проблем, теоретико-практичного мислення майбутнього фахівця.
Особливістю розвитку семінарського заняття є забезпечення рівноправної та активної участі кожного учня в аналізі теоретичних положень, вірогідних рішень, в оцінці їх правильності та обгрунтованості. Дискусія створює специфічне психологічне тло під час спілкування різно-інформованих партнерів – членів навчальної групи (на відміну від спілкування з різноінформованим партнером-педагогом). Це вивільняє творчі інтелектуальні здібності учнів, різко знижує бар'єри спілкування, підвищує його продуктивність.
Необхідні умови виникнення плідної дискусії – рівень знань учнів, методична майстерність педагога і всебічна підготовленість семінару.
Важливою вимогою є також уміння учнів дискутувати. Цьому мистецтву слід навчати поступово. Тому рекомендується спочатку застосовувати прості форми дискусії, а згодом – методично і змістово складніші.
Найпростіша форма дискусії – обговорення протягом короткого часу певної проблеми в групах із кількох осіб, а потім аналіз результатів цих обговорень у складі всієї групи.
Інший варіант: спочатку учні індивідуально протягом 5 хвилин вивчають проблему і готують кілька запитань; потім створюються пари і обговорення цих проблем проводиться попарно в межах 10 хвилин; після цього пари об'єднуються в малі підгрупи з 4-6 осіб, які продовжують аналіз проблем протягом 20 хвилин. Наприкінці заняття результати обговорень аналізуються шляхом загально-групової дискусії.
Дискусію також можуть спричинити повідомлення якогось учня або педагога, елементи мозкової атаки або ділової гри. У першому випадку учні намагаються висунути якомога більше ідей, не критикуючи їх, а потім виокремлюють найбільш змістовні, які обговорюють, оцінюють можливості їх доведення або спростування.

У другому випадку семінар-дискусія проводиться шляхом виконання учнями певних ролей. Це, звичайно, ведучий, опонент чи рецензент, логік, психолог, експерт та інші особи, залежно від конкретної ситуації.
Ведучий виконує всі керівні обов'язки педагога: стежить за ходом семінару, обговорення проблем, за аргументацією виступів, заохочує товаришів до активної участі в аналізі проблем, підсумовує результати заняття тощо.
Опонент або рецензент повинен не тільки проаналізувати основні позиції доповідача, а і знайти помилки та вразливі місця у виступі й запропонувати свій, найбільш оптимальний варіант розв'язання проблеми.
Логік з'ясовує суперечності й логічні помилки у виступах доповідача та опонента, уточнює визначення понять і категорій, аналізує хід доведень тощо.
Психолог відповідає за організацію змістовного спілкування і взаємодію учнів під час семінару-дискусії, сприяє узгодженості спільних навчальних дій, доброзичливості взаємин, не допускає перетворення дискусії на конфлікт шляхом згладжування різких думок, зведення їх до жартів, стежить за правилами ведення діалогу.
Експерт оцінює дієвість усієї дискусії, правомірність висунутих гіпотез і передбачень, зроблених висновків, висловлює свою думку про внесок того чи іншого учасника в прийняття спільного рішення, дає загальну характеристику дискусії тощо.
Інші учасники дискусії мають стежити за її розвитком, ставити запитання доповідачеві, опонентові, рецензентові, активно включатися в спілкування на будь-якому етапі дискусії, висловлювати свої думки та оцінки, доповнювати тих, хто виступав, робити критичні зауваження щодо предмета дискусії, вести себе коректно щодо товаришів та їхніх висловлювань тощо.
Також згідно з методикою заняття і побажаннями учасників семінару-дискусії можуть пропонуватися й інші ролі. Коли чисельність учнів досить велика, можна призначити на вищезазначені ролі кілька осіб.

Або

 

Лабораторне заняття – вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача проводить натурні або імітаційні експерименти чи дослідження з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень, набуває практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, оснащенням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, оволодіває методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі та обробки отриманих результатів.

Лабораторні заняття проводяться у спеціально оснащених навчальних лабораторіях з використанням обладнання, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторних макетів, установок та ін.). Лабораторні заняття можуть проводитися також в умовах реального професійного середовища (на підприємстві, в наукових лабораторіях тощо).

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою програмою навчальної дисципліни.

Лабораторне заняття включає проведення контролю щодо підготовки студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання власне лабораторних досліджень, оформлення індивідуального звіту про виконану роботу та його захист.

Підсумкова оцінка за лабораторну роботу враховується при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної дисципліни. Наявність позитивних оцінок, одержаних студентом за всі лабораторні роботи, передбачені робочою програмою навчальної дисципліни є необхідною умовою його допуску до семестрового контролю з даної дисципліни.

Практичне заняття – вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача шляхом виконання певних відповідно сформульованих завдань закріплюють теоретичні положення навчальної дисципліни і набувають умінь та навичок їх практичного застосування.

Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою тощо.

Перелік тем практичних занять визначається робочою програмою навчальної дисципліни.

Практичне заняття включає проведення контролю знань, умінь та навичок, постановку загальної проблеми (завдання) викладачем та її обговорення за участю студентів, розв’язання задач з їх обговоренням, вирішення контрольних завдань, їх перевірка та оцінювання.

Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях враховуються при визначенні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни

Семінарське заняття – вид навчального заняття, на якому викладач організує дискусію з попередньо визначених проблем. На підставі індивідуальних завдань (рефератів) студенти готують тези виступів з цих проблем.

Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або навчальних кабінетах, як правило, з однією академічною групою.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює рівень підготовлених студентами рефератів, виступів, активність їх в дискусії, вміння формулювати та відстоювати свою позицію тощо. Оцінки за кожне семінарське заняття враховуються при визначенні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Реферат. Як правило, це — короткий письмовий виклад основних висновків учення, наукової праці, дослідження, змісту книги або огляд друкованих джерел на певну тему. На навчальному занятті зміст реферату доповідає його автор.

Дискусія – дієвий метод обговорення питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спірної проблеми, під час якого пізнається істина.

4.соціально-психологчні основи спілкування бібліотекаря і користувача

Почнемо з того, що бібліотечне спілкування (БC) як різновид професійного спілкування, потребує специфікації. (Специфікація - формалізований опис властивостей, характеристик і функцій об`єктів.)

 

Вивчення та врахування його специфіки важливі для підвищення ефективності різних видів бібліотечної діяльності, значущі для розвитку культури спілкування, комунікативної компетенції бібліотечних кадрів.

У бібліотеках різних типів і видів БС, що реалізовується як атрибут бібліотечного обслуговування та як діяльність, обумовлено місією цих установ та їх функціями.

Суб'єктами в цьому випадку є бібліотекарі, читачі, соціальні партнери, що відрізняються багатьма параметрами: віком, освітою, читацької, інформаційної, комунікативної та іншими культурами, що підвищує вимоги до соціально-психологічної підготовки бібліотечних працівників.

Специфічний предмет БС як атрибуту обслуговування користувачів - таким виступають бібліотечні ресурси як засіб задоволення різних потреб читачів у вирішенні їхніх життєвих проблем.

Звернемо увагу і на такі важливі характеристики аналізованого поняття, як професійні і міжособистісні контакти з окремими читачами, соціальними партнерами, що розвиваються на протязі багатьох років. При цьому бібліотечне спілкування може виступати як розкіш, «розкіш людського спілкування».

Сучасна бібліотека, трансформуючись у різні центри - центр міжкультурної комунікації, центр правової інформації, дозвілля, сімейного читання та інші - впливає і на модернізацію БС співробітників з читачами, колегами, соціальними партнерами.

Бібліотечне спілкування реалізується як традиційне і як віртуальне. При цьому воно носить полі функціональний характер і може відбуватися як на діловому (фаховому) рівні, так і на міжособистісному, неформальному.

Можна виділити різноманітні види діяльності бібліотекаря, що супроводжується спілкуванням з читачами, з соціальними партнерами: просування, популяризація, презентація, розповсюдження, пропаганда,читання і т. д.; реалізація, формування, розвиток, підтримка, розширення культурного, освітнього простору; проведення кампаній; залучення, обговорення, та ін. Для реалізації їх, бібліотекар повинен оволодіти певним набором дій і операцій. Специфіки і спілкування, яке супроводжує ці види діяльності і відбувається в різних мовних формах в комунікативному просторі в стінах бібліотеки, на відкритих майданчиках: на вулиці, в парках, на стадіонах і т. д.

Звернемо увагу і на такі особливості бібліотечного спілкування:

• його специфіка відбивається в культурі спілкування бібліотекаря;

• воно реалізується в усіх формах мовного спілкування: монолозі, діалозі, полілог;

• БС не володіє жорсткою регламентацією (- процес встановлення певних правил.)

Отже, важливо мати на увазі, що специфіка бібліотечного спілкування проявляється у всіх елементах його структури: в сприйнятті бібліотекарем і читачем один одного, у вибудовуванні ними поведінки, відносин, у виборі форм звертання одне до одного. Глибоке розуміння і всебічний облік цих особливостей - необхідна передумова якості БС.

 

 

5. сутність поняття «етика бібліотечного працівника»(половину тексту також підійде до 4 питання)

 

Успіх усієї діяльності бібліотеки визначає ефективність спілкування бібліотекаря з читачем. Тому особистість бібліотекаря і читача є предметом пильної уваги дослідників і практиків бібліотечної справи.

Професія бібліотекаря вимагає від спеціаліста бути уважним, тактовним, витриманим, а також привабливим, охайним, із почуттям певного обов'язку. Як показують дослідження, цим зовнішнім ознакам читачі надають дуже великого значення.

Поряд із високою професійністю в індексі переваг читачів стоїть ввічливість бібліотекаря, чемність, дотримання правил пристойності. Навіть в екстремальних ситуаціях, він повинен бути тактовним, доброзичливим, знати почуття міри.

Професіонал високого класу знаходить спільну мову з читачами, приваблює до себе людей, намагається бути уважним під час виконання роботи, терпимим по відношенню до чужої, навіть альтернативної думки, характеру та звичок співрозмовника.

Відмінною рисою бібліотекаря має бути доброзичливість, яка відбивається в особливостях поведінки і ставленні до людей. Важливо, щоб бібліотечний працівник зберігав високий внутрішній духовний стан, стримував себе від проявів емоцій, мав добрий смак.

Особливості професії вимагають уособлення таких рис, як зібраність, зосередженість, здатність вислухати співрозмовника, вияв особливої уваги до змісту розмови і форми її висловлення. Допитливість, уважність і чуйність, до того ж сприяє залученню до книги, читання навіть пасивну частину населення.

У взаєминах бібліотекаря з читачем на перший план виступають такі норми етикету, як звертання, привітання та мовні норми. Вони створюють атмосферу доброзичливості й комфорту.

Етикет не дозволяє занадто голосного, безапеляційного, наказового тону, вульгаризмів, не кажучи вже про ненормативну лексику.

Також важливі також такі складові: як вміння розуміти партнера, здатність "читати" за зовнішньою поведінкою його думки та почуття; передбачати наміри й бажання, тобто бути проникливим; вміння бачити й чути партнера — бути уважним до його поведінки, слів, рухів, інтонацій, помічати зміни у зовнішньому вигляді, не залишати поза увагою те, що він говорить; вміння поводитися стримано, проявляти свої почуття, знаходити належні в тій чи іншій ситуації словесні або несловесні форми поведінки, бути зрозумілим людям, зберігати свою гідність, із повагою ставитися до читача.

Важливо, щоб бібліотечні працівники прищеплювали читачам любов до книги, а для цього вони самі повинні бути дійсними книголюбами. Якщо бібліотекар хоче прийти на допомогу читачеві, він повинен знати особливість кожної книги, яку він рекомендує, а також індивідуальні особливості читача. Знання книги, її цінності, художньої вартості того, що вона може дати читачу в оволодінні знаннями, духовному збагаченні, професійному зростанні — не тільки важлива суто професійна, але й морально-етична проблема. Це стосується і вивчення читачів, необхідності врахування того середовища, до якого належить читач, і яке більшою мірою обумовлює його читацькі потреби і запити.

Дотримання етичних норм вимагають не тільки процеси, пов'язані з обслуговуванням читачів, але і всі ділянки бібліотечної роботи. Недбале ставлення до своїх обов'язків, байдужість, а часто і лінощі можуть призвести до зневіри читача не тільки до бібліотеки, але в цілому до книг. На жаль, відомі випадки, коли бібліотекар своєю грубою, неетичною поведінкою "вбивав" назавжди у читача бажання користуватися бібліотекою, тим самим "обкрадаючи" його.

Професійна етика бібліотекаря ґрунтується на безпосередньому спілкуванні з людьми, на постійній увазі до їхніх інтересів, намаганні найбільш повно задовольнити їхні читацькі запити.

Бібліотечна етика насичена гуманістичними аспектами. Вона регулює поведінку бібліотекаря таким чином, щоб зміцнювався його авторитет, розкривалася суспільна значимість професії.

 

Етикет спілкування керівника бібліотеки зі своїми підлеглими базується на загальноприйнятих нормах: не можна перекладати свої обов’язки на іншого, не можна, щоб свої власні інтереси превалювали над інтересами справи на роботі — все це є гарантом збереження гідності членів колективу.

 

Отже, Праця бібліотекаря не може бути строго формалізованою. Від нього вимагається не лише висока кваліфікація, але й глибоке осмислення свого морального обов'язку перед користувачами бібліотеки. Тому під професійною етикою бібліотекаря ми розуміємо сукупність специфічних вимог та норм моралі під час виконання ним професійних обов'язків при обслуговуванні користувачів бібліотек. Вона формує у бібліотекаря поняття свого професійного обов'язку і честі, прищеплює навички культури спілкування і високого професіоналізму.

 

6.характеристика особистих рис характеру бібліотекарів

 

Сучасний бібліотекар повинен володіти мистецтвом спілкування, бути компетентним у різних галузях знань, тримати в пам’яті різноманітну інформацію. Бібліотечна діяльність – це самовіддана та кропітка праця, без якої інформація, що зберігається у бібліотеці, може залишитися незапитаною.

 

особисті якості (загальна культура, ерудиція, прагнення до самоосвіти, здатність до аналізу своєї діяльності та поведінки)

Ідеальний бібліотекар в усіх вікових групах перш за все професіонал, який володіє бібліотечними технологіями, відповідальний, комунікабельний, ерудований.

Дисциплінованість

Прагнення до самоосвіти

7.Мета та призначення курсових робіт (дипломних+)

Курсова робота. Призначена для закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання. Вона є формою комплексного вирішення конкретної фахової проблеми.

Тематика курсових робіт відповідає програмі навчальної дисципліни і практичним потребам конкретного фаху. Студент виконує курсову роботу під керівництвом найбільш кваліфікованого викладача і захищає перед комісією у складі двох — трьох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи.

 

8.специіка навчальної та виробничоїпрактикистудентів-бібліотекарів

(----)

 

9.зміст самостійної роботи студентів.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти або роботи тощо) видаються студентам в терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно при консультуванні викладачем.

Курсові проекти (роботи) виконуються з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Тематика курсових проектів (робіт) повинна відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов'язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Порядок затвердження тематики курсових проектів (робіт) і їх виконання визначається вищим навчальним закладом.

Керівництво курсовими проектами (роботами) здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами.

Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії) за участю керівника курсового проекту (роботи).

Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, професійних й інших завдань, а також розвиток навичок самостійної роботи і оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов'язаних з темою проекту (роботи).

Студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визначену випускаючими кафедрами (предметними або цикловими комісіями), або запропонувати свою з обґрунтуванням доцільності її розробки. Керівниками дипломних проектів (робіт) призначаються професори і доценти (викладачі) вищого навчального закладу, висококваліфіковані спеціалісти виробництва.

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо. Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.