Протитуберкульозні препарати

На сьогодні існує 2 класифікації протитуберкульозних препаратів: за показаннями до їх призначення (I і II ряду) та за антимікобактеріальною активністю.

Протитуберкульозні препарати I ряду (ізоніазид, рифампіцин, стрептоміцин, етамбутол, піразинамід) призначають хворим на вперше виявлений туберкульоз та рецидиви захворювання, які виділяють чутливі Мicobacterium tuberculosis (МБТ) (хворі I – III категорій). До протитуберкульозних препаратів II ряду відносять канаміцин, амікацин, офлоксацин (ципрофлоксацин), етіонамід (протіонамід), ПАСК, циклосерін, капреоміцин, тіоацетазон. За існуючими стандартами лікування їх використовують тільки в індивідуалізованих схемах хіміотерапії у хворих на туберкульоз IV категорії, у яких визначають медикаментозну резистентність МБТ до ПТП I ряду, а також у хворих інших категорій при резистентності МБТ до препаратів I ряду або поганій їх переносимості.

Які важливі відомості слід вказати у медичній картці ліку­вання хворого?

При роботі з хворим на туберкульоз досить важливе зна­чення має правильне ведення медичної документації.

При призначенні курсу лікування на кожного хворого запов­нюється "медична картка лікування хворого на туберкульоз", де вказані паспортні дані, дані за класифікацією і тип хворого, а також графік вживання ліків в інтенсивній і підтримуючій фазах.

При заповненні карток слід звернути увагу на:

1. Форму захворювання:

легенева — з втягуванням у патологічний процес па­ренхіми легень;

позалегенева — плеврит, туберкульоз внутрішньогрудин-них лімфовузлів, туберкульозний менінгіт.

2. Тип хворого:

вперше виявлений або новий випадок — пацієнт, який ніколи раніше не отримував терапію з приводу туберкульо­зу чи лікувався від туберкульозу менше чотирьох тижнів; рецидив — хворий з будь-якою клінічною бацилярноюформою ТБ, який пройшов повний курс лікування і був вилікуваний за висновком лікаря, у котрого знову з'явилося бактеріовиділення;

хворий, якого переведено з одного медичного закла­ду до іншого;

лікування після перерви — пацієнт, який лікувався після перерви строком більше 2 місяців, при цьому мазок став позитивним (чи залишився негативним, але ТБ проходить в активній формі — за даними клінічного і рентгенологічного обстеження);

інші хворі після невдалого лікування — хворий на ТБ, у якого під час лікування результати бактеріоскопії харкотин­ня залишалися чи знову стали позитивними через 5 місяців або пізніше після початку терапії, а також хворі, у котрих до початку лікування результати бактеріоскопії харкотиння бу­ли негативними, але після 2 місяців терапії стали позитивними;

рецидив у абацилярного хворого на ТБ з клінічними і рентгенологічними симптомами активного ТБ; хронічний випадок — хворий, у якого залишилися чи зно­ву стали спостерігатися бактеріовиділення після закінченняповного курсу терапії під контролем.

3. Результати аналізу харкотиння:

позитивний мазок — хворий, у якого щонайменше у двох перших аналізах вдалося виявити мікобактерії туберкульо­зу, або хворий, у якого мікобактерії вдалося виявити лише в одному аналізові харкотиння, але діагноз ТБ встановлено рентгенологічним чи методом посіву;

негативний мазок — хворий, у якого мікобактерії туберку­льозу не вдалося виявити у харкотинні методом бактеріос­копії, але є рентгенологічні зміни, які вказують на активний туберкульозний процес у легенях.

Важливо спостерігати за наявністю мікобактерій у харко­тинні на етапах лікування.

З цією метою, крім бактеріоскопії, завжди, якщо це можливо, робиться посів харкотиння.

Необхідно, аби хворий приймав ліки за присутності ме­дичної сестри, яка повинна фіксувати кожну дозу у медичній картці.

Якщо за якихось причин пацієнт відсутній і цим викликана перерва у вживанні ліків, його слід обов'язково знайти і про­довжити лікування.

Якщо хворого переведено до іншого медичного закладу, картка лікування в такому випадку передається також.

Для успішного закінчення початого хворим лікування, яке проводиться під контролем медичної сестри, необхід­но аби вона знала наступне:

• фармакологічні властивості препаратів, які призначені
хворому, враховуючи дозування, форму, розмір і колір
ліків;

• можливі побічні реакції після прийняття ліків, заходи їх
попередження та усунення;

• правила заповнення медичної картки лікування хворого.

Побічні реакції на окремі протитуберкульозні препарати поділяються на слабкі та виражені. Слабкі реакції:

• анорексія, нудота, біль у животі;

• болі в суглобах;

• печія в ногах;

• сеча жовтогарячого або червоного кольору.
Виражені реакції:

• сверблячка та висипання на шкірі;

• порушення слуху;

• вертиго або ністагм;

• жовтуха (якщо інших причин немає);

• блювота чи втрата свідомості;

• порушення зору;

• шок, пурпура, гостра ниркова недостатність.

Екстрена медична допомога

при невідкладних станах і ускладненнях

Навіть у хворих на туберкульоз, які продовжують лікування амбулаторно, можуть виникнути ускладнення, котрі інколи за­грожують життю.

Медична сестра повинна бути обізнана про можливі виникнен­ня таких станів у її пацієнтів, а також про першочергові та невід­кладні долікарські заходи, необхідні для врятування життя пацієнта.

При виникненні екстреної ситуації медична сестра повинна:

• оцінити ситуацію і спробувати заспокоїти хворого;

• викликати швидку допомогу самостійно чи за допомо­
гою рідні у спеціалізований стаціонар;

• здійснити першу долікарську допомогу за життєвими
показниками;

• як можна швидше сповістити лікуючого лікаря туберку­
льозного диспансеру.

■ Легенева кровотеча

Легенева кровотеча є одним із ускладнень туберкульозно­го процесу.

Хворий при цьому відхаркує чисту кров інколи у значній кількості — до літра і більше. Як правило, це ускладнення лякає хворого.

Разом з лікарем тубдиспансеру слід прогнозувати мож­ливість легеневої кровотечі у хворих з розпадом легеневої тка­нини, а також при наявності каверни і провести бесіду з хворим та членами його родини про необхідність дотримання суворого режиму лікування і заходів здійснення першої допомоги.

Перша допомога при легеневій кровотечі до приходу ліка­ря полягає в наступному:

• спробуйте заспокоїти хворого;

• хворого слід покласти так, аби узголів'я було підняте,
краще покласти під лопатки подушку і посадити хворо­
го у ліжку, звісивши ноги вниз;

• накласти на стегна джгути, аби викликати застійну гіпе­
ремію, але ні в якому випадку не здавлювати артерій;

• дати хворому розчин кухонної солі (1-2 столових ложки
на стакан води).

■ Спонтанний пневмоторакс

Розвивається колапс легень від проникнення повітря у пле­вральну порожнину з виникненням сильного болю у відповідній половині грудної клітки, задишки, ціанозу, тахікардії.

До появи лікаря слід надати хворому горизонтального по­ложення, за можливістю дати інгаляцію кисню.

■ Анафілактичний шок

Як правило, виникає внаслідок прийняття антибіотиків чи інших хіміопрепаратів.

Клінічні прояви розвиваються гостро під час або зразу після прийняття ліків, а саме:

• артеріальна гіпотензія;

• болі в області серця;

• порушення свідомості, інколи до її втрати;

• часте дихання з хрипами та піною з рота;

• судоми;

• частий ниткоподібний пульс;

• шкіряні вегето-судинні реакції.

Можливий також абдомінальний варіант з напруженням м'язів живота, ознаками подразнення очеревини.

Медичну допомогу слід надавати невідкладно: необхідно

• зупинити введення препарату, котрий викликав шок;

• покласти хворого на спину;

• висунути нижню щелепу, аби попередити западання
язика;

• підняти ноги;

• очистити верхні дихальні шляхи;

• при зупинці дихання — штучне дихання "рот в рот";

• при зупинці серця — зовнішній масаж серця.

Медична сестра повинна систематично інформувати лікую­чого лікаря про стан хворого, особливо при появі будь-яких ус­кладнень з боку здоров'я хворого.