Місце проживання. Акти цивільного стану.

Як випливає із змісту ч. 1 ст. 29 ЦК місце проживання фізичної особи має відповідати наступним умовам:

- по-перше, це жиле приміщення, яке є призначеним та придатним для проживання в ньому (житловий будинок, квартира, гуртожиток, готель, будинок престарілих, будинок-інтернат, будинок відпочинку тощо);

- по-друге, зазначене житлове приміщення розташоване у відповідному населеному пункті - селі, селищі або місті, що розташовані в межах певної адміністративно-територіальної одиниці;

- по-третє, ЦК закладено широкий підхід до розуміння місця проживання, оскільки в житловому приміщенні фізична особа може проживати як постійно, так і переважно або тимчасово.

Відносини щодо місця проживання фізичної особи регулюються також Законом "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Цим законом замість прописки введений режим реєстрації фізичних осіб при зміні місця їх проживання або перебування за їх заявою.

Згідно ст. 3 цього Закону місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (ст. 6 Закону).

Закон надає фізичній особі свободу у вирішенні питання про вибір місця проживання. Водночас встановлюються винятки, коли особа сама не вправі обирати собі місце проживання:

а) місцем проживання особи до 10 років визнається місце проживання її законних представників або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК);

б) місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК).

в) у ч. 3 коментованої статті встановлюється лише презумпція того, що місце проживання особи від 10 до 14 років співпадає з місцем проживання її законних представників чи органів, що виконують щодо неї функції опікуна. Інше місце проживання може бути обране за згодою між такою особою та її законними представниками.

г) слід звернути увагу, що положення ЦК щодо місця проживання дитини уточнюються СК, за змістом ч. 3 ст. 160 якого дитина, яка досягла 14 років, самостійно визначає своє місце проживання лише якщо батьки проживають окремо.

д) оскільки інше не передбачено законом, місцем проживання фізичної особи з обмеженою дієздатністю не вважається місце проживання її піклувальника.

Згідно ч. 6 даної статті фізична особа може мати кілька місць проживання. Це означає, що особа є вільною у виборі місця проживання і фактично може проживати у різних місцевостях, проте офіційно зареєстрованим може бути лише одне місце проживання.

Акти цивільного стану - це юридичні факти, які започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють цивільну правоздатність фізичної особи та підлягають визнанню і засвідченню державою в особі органів РАЦС.

Згідно ст. 1 Закону "Про органи реєстрації актів громадянського стану" акти громадянського стану - це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові.

Акти цивільного стану поділяються на дії, тобто факти, настання яких залежить від волі осіб (укладення і розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені), та події, настання яких від волі осіб не залежить (смерть, досягнення певного віку).

Реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи та дипломатичні представництва України (ч. 4 ст. 2 Закону "Про органи реєстрації актів громадянського стану").

Реєстрація акта цивільного стану провадиться у присутності заявника. На підставі вчиненого актового запису цивільного стану в повній відповідності до нього видається свідоцтво.

7. Правосуб'єктність іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Конституції іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, несуть такі самі обов'язки, за окремими винятками, як і громадяни України

Відповідно до ст. 1 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Іноземці та особи без громадянства во­лодіють рівною із громадянами України правоздатністю. Рівність правоздатності не виключає різного обсягу суб'єктивних прав, що належать окремим особам.

Опіка та піклування.

Опіка і піклування є однією з форм здійснення державного захисту особи, прав та законних інтересів фізичних осіб, які не мають дієздатності або мають її не в повному обсязі.

Опіка визначається як один із видів представництва, а саме - представництва за законом, яке встановлюється над малолітні­ми особами, позбавленими батьківського піклування та особами, які визнані недієздатними.

Опікун замінює свого підопічного в усіх правовідносинах. Зобов´язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та ліку­ванням, а опікун малолітнього, крім того, зобов´язаний дбати про його виховання, навчання та розвиток. На опікунові лежить обов´язок вживати заходів щодо захисту прав та інтересів підо­пічного. Вчиняти правочини від його імені та в його інтересах.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його, не маючи на це законної підстави.

Закон дещо обмежує опікуна в здійсненні певних дій щодо підопічного. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного.

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, які позбавлені постійного або тимчасового батьківсь­кого піклування, та особами, обмеженими у дієздатності. Піклу­вальник не учиняє правочинів замість підопічного, але здійснює контроль шляхом дачі згоди на укладання тих правочинів, яких підопічний самостійно укладати не має права. Піклувальник зобов´язаний надавати підопічному допомогу в здійсненні своїх прав і виконанні обов´язків, дбати про створення для нього необ­хідних побутових та інших умов соціального характеру, охоро­няти його від зловживання з боку третіх осіб. Закон не відносить піклувальників до законних представників підопічних.

У законі зазначено також перелік правочинів, які неможли­во укладати без дозволу органу опіки та піклування. Без такого дозволу опікун не має права:

відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов´язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідчен­ню або державній реєстрації, в тому числі договори про розподіл або обмін житлового будинку, квартири;

укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати дозвіл на вчинення зазначе­них правочинів лише за дозволом органу опіки і піклування (ст. 71 ЦК).

Опіка та піклування встановлюється за місцем проживання особи, яка потребує опіки та піклування, або за місцем прожи­вання опікуна чи піклувальника. У зв´язку з тим, що фізична особа може мати кілька місць проживання, було б доцільно виз­начити безпосередньо в законі, що таким місцем є постійне місце проживання зазначених вище осіб.

Опікуном та піклувальником може бути лише фізична особа з повною дієздатністю.

Призначення опікуна чи піклувальника відбувається лише за їх письмовою згодою і переважно серед тих осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов´язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна та піклувальника для малолітнього, береться до уваги бажання підопічного, хоча це не є обов´язковою умовою.

Стаття 63 ЦК встановлює нове правило, згідно з яким особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників

Деяким особам закон забороняє бути опікуном та піклуваль­ником. Це особи, які позбавлені батьківських прав, якщо ці пра­ва не були відновлені, а також особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам того, хто потребує опіки та піклування.

Призначеному опікунові чи піклувальнику видається посвід­чення встановленого зразка.

У разі коли опікуна чи піклувальника призначив суд, то і звільнення цих осіб відбу­вається також судом.

Звільнення опікуна та піклувальника здійснюється:

- за заявою опікуна або піклувальника;

- за заявою особи, над якою встановлено піклування;

- за заявою органу опіки та піклування у разі невиконання нею своїх обов´язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров´я або закладу со­ціального захисту.

Припинення опіки відбувається у разі:

1) передачі малолітнього батькам або усиновлювачам;

2) досягнення підопічним 14 років (особа, яка здійснювала обов´язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішен­ня щодо цього);

3) поновлення дієздатності особи, яка була визнана недієз­датною.

Піклування припиняється у разі: досягнення особою повноліття.

Опіка й піклування припиняється також у разі смерті підо­пічного або оголошення його померлим.

Різновидом піклування є патронаж. Він встановлюється над дієздатною особою за її згодою та ініціативою.

Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров´я не може са­мостійно здійснювати свої права та виконувати обов´язки, має право обрати собі помічника. Піклувальник (помічник) у такому випадку реєструється органом опіки та піклування, про що ви­дається відповідний документ, зразок якого встановлює Мініс­терство юстиції України. Помічником може бути дієздатна осо­ба.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробіт­ної плати, поштових відправлень, що належать особі, яка пот­ребує допомоги; на вчинення дрібних побутових правочинів, відповідно до наданих йому повноважень; представляти особу в органах державної влади, органах влади Автономної Респуб­ліки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов´язана з обслуговуванням населення. Послу­ги помічника є оплатними, якщо інше не визначено домовленіс­тю сторін.

У будь-який час помічник може бути відкликаний, а його повноваження анульовані особою, яка потребує допомоги.