Адміністративна юстиція, адміністративний процес та адміністративне судочинство

Адміністративна юстиція, адміністративний процес та адміністративне судочинство

Адміністративна юстиція — це неоднозначне, складне, багато­гранне явище, яке можна розглядати з різних точок зору, зокрема як:

а) правосуддя у сфері управління, оскільки воно поєднує такі різні явища, як адміністрацію (управлінська складова) і юстицію (судова складова);

б) судовий контроль, що здійснює суд при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин;

в) інститут судового оскарження актів управління.

г) систему судових органів, спеціалізованих судів.

У широкому розумінні адміністративна юстиція співвідноситься з адміністратив­ним судочинством як загальне і часткове, оскільки адміністративна юстиція — це "система спеціалізованих органів по контролю за до­триманням законності у сфері державного управління". Тобто ад­міністративна юстиція — це державні органи, які здійснюють як свою основну діяльність, так і діяльність щодо контролю за дотри­манням законності у сфері державного управління на відміну від ад­міністративного судочинства, що здійснюється тільки адміністратив­ними судами, які спеціально створенні для здійснення такої діяль­ності. У вузькому розумінні адміністративна юстиція і адміністратив­не судочинство ототожнюються, оскільки "адміністративне судочин­ство являє собою процесуальний вираз адміністративної юстиції.

Залишається дискусiйним питанням щодо визначення сутностi адмiн процесу. Однi вченi вважають, що адміністративне судочинство є частиною адміністративного процесу. Виходячи з судочинського пiдходу щодо сутностi поняття адміністративного процесу, адміністративний процес є тотожним поняттю адміністративне судочинство.

Виходячи з цього, адміністративний процес (адміністративне судочинство) – це порядок дiяльностi адміністративних судiв по розгляду та вирiшенню особливих категорiй справ.

 

Становлення адміністративної юстиції в Україні

Вперше про необхідність запровадження спеціальних правил судового розгляду публічно-правових спорів і створення системи адміністративних судів ішлося в Концепції судово-правової реформи, затвердженій постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р.[49] Концепцією передбачалося, що структурні зміни судової системи проходитимуть поетапно. На першому етапі реформи пропонувалося ввести посади суддів з адміністративних справ у районних (міських) судах, створити судові колегії з адміністративних справ у Верховному Суді України, Верховному Суді АРК, обласних судах і Київському міському суді. Лише другий етап реформи передбачав створення адміністративних судів і забезпечення їх діяльності новим процесуальним законом.

Конституцією України 1996 р. визначено, що права і свободи людини і громадянина захищає суд. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з Основним Законом судочинство в нашій країні здійснюють Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції. Систему судів загальної юрисдикції побудовано за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у такій системі є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Їм підконтрольні апеляційні та місцеві суди.

Прийняття Закону України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України" передбачалося протягом трьох років сформувати в Україні систему спеціалізованих адміністративних судів, які розглядатимуть справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування.

Адміністративні суди розглядають справи відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), який набув чинності з 1 вересня 2005 р.. Систему судів загальної юрисдикції побудовано за принципами територіальності, інстанцiйностi, спеціалізації.

Найвищим судовим органом у такій системі є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Та першою ланкою є суди загальної юрисдикції.

 

Поняття та ознаки адміністративного процесу.

В юридичнiй літературi видіють два основні підходи до визначення адмі­ністративного процесу: широкий і вузький. Представники концепції широкого розуміння адміністративного процесу (Д. М. Бахрах,. І. Петров, Ю. В. Д. Сорокін) ототожнюють процес і процедуру. Широке розуміння адміністративного процесу характеризується тим, що в поняття адміністративного процесу включається вся діяльність органів державного управління по засто­суванню матеріальних норм, переважно адміністративного права, для розгляду і розв'язання будь-яких індивідуальних адміністратив­них справ.

При вузькому підходу адміністра­тивний процес розглядається як порядок здійснення юрисдикційної діяльності органів державного управління. За осно­ву тут береться здійснення правоохоронної функції і йдеться про розв'язання не будь-яких управлінських справ, а лише індивідуаль­них адміністративних спорів. При цьому у однієї із сторін або у обох сторін адміністративно-правових відносин існує думка про те, що її права і законні інтереси порушуються або обмежуються. Це, наприклад, розгляд справ про адміністра­тивні правопорушення, розгляд скарг громадян, застосування за­ходів дисциплінарної відповідальності до державних службовців.

У Кодексі адміністративно­го судочинства України адміністративний процес визначається як правовідносини, які складаються під час здійснення адміністративно­го судочинства (ст. 3 КАС України). Таким чином, на законодавчому рівні адміністративний процес обмежений лише сферою реалізації адміністративного судо­чинства

Ознаки адмі­ністративного процесу:

1) адміністративний процес пов'язаний із публічним адмініструванням, його правовими формами;

2) пов'язаний з матеріальними нормами адміністративного права;

3) це діяльність, в результаті якої виникають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративно-процесуального права.

 

СКЛАД СУДУ. ВІДВОДИ

Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово

1. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

2. Суддя для розгляду конкретної справи визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15 -¹ цього Кодексу.(Стаття 15-¹. Автоматизована система документообігу суду)

Стаття 25. Порядок вирішення питань колегією суддів

1. Усі питання, що виникають при судовому розгляді адміністративної справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів.

2. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім.

3. Суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Стаття 26. Незмінність складу суду

1. Склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний, крім випадків, встановлених законом.

2. У разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу(Автоматизов сист документообігу). Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Засоби доказування.

Засіб доказування - це матеріальний носій, в якому зафіксова­но зміст доказу. Засобами доказування в адміністративному процесі є: пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України). Цей перелік є вичерпним.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників - це повідо­млення суду про відомі їм обставини, що мають значення для спра­ви. Пояснення оцінюються судом поряд з іншими доказами у справі. При оцінці пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, суд по­винен враховувати їхню особисту зацікавленість у вирішенні справи. Для усунення впливу фактору особистої зацікавленості щодо інфор­мації, наданої переліченими особами вони, даючи пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

Показання свідка - це повідомлення суду про відомі свідку об­ставини, які мають значення для справи. Обставини, що належить з’ясувати у справі, можуть бути відомі особі як через особисте сприйняття певного факту, так і через повідомлення про нього ін­ших осіб. Ст. 77 КАС України встановлена вимога про використан­ня первісних доказів, що отримуються з показань свідків - якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи, якщо це можливо, повинні бути також допитані. Якщо свідок не може конкретно вказати з якого джерела йому відомі ті чи інші обставини, висловлює свої міркування, догадки - його повідомлен­ня не може розглядатися як доказ.

Письмові докази - це предмети матеріального світу, на яких за допомогою знаків (літери, цифри, ієрогліфи і т.і.) виражені дум­ки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази в адміністративному судочинстві є важли­вою частиною доказової системи, самим поширеним засобом дока­зування. Більшість доказової інформації в адміністративному про­цесі суд отримує через даний засіб доказування. Пов’язано це з тим, що управлінська діяльність має високу ступень документованості, а самі письмові докази мають високу ступінь достовірності (адже ви­никають здебільшого до виникнення судочинства по адміністратив­ній справі і поза зв’язком з ним) та зберігаються протягом тривалого часу.Перелік письмових засобів доказування законом вичерпно не визначений. Це можуть бути документи, акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи. Все більшого поширення у сучасних умовах отримують електронні документи, основні вимоги до яких встановлені Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. та Законом України «Про електронні докумен­ти та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р.

Письмові докази класифікуються за кількома критеріями: за суб'єктом, від якого виходять письмові докази, розрізняють офі­ційні і неофіційні (приватні) письмові докази (для офіційних до­кументів, що прийняті суб’єктами владних повноважень, необхід­на наявність певної форми, порядку видання, складання, надання необхідних реквізитів тощо; неофіційними називають документи, що виходять від громадян, інших осіб, що не здійснюють владних управлінських функцій); за формою письмові докази поділяються на документи простої і кваліфікованої письмової форми (докумен­ти, що потребують нотаріального посвідчення чи державної реєст­рації); за характером джерела формування письмові докази поділя­ються на оригінали і копії.

Письмові докази надаються суду, як правило, в оригіналах, що ґрунтується на вимозі безпосереднього дослідження доказів судом.

Речові докази — це предмети матеріального світу, що завдяки своїм властивостям містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів відносяться також магніт­ні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну ін­формацію про обставини, що мають значення для справи. Предмети використовуються як речові докази, оскільки вони своїм зовнішнім виглядом, самим своїм існуванням чи місцем знаходження, інши­ми своїми рисами слугують для суду джерелом інформації про об­ставини, які мають значення для справи. Отже, відомості, необхідні суду для встановлення обставин справи, сприймаються з власти­востей предмета. У цьому полягає відмінність речових доказів від письмових, у яких відомості про обставини справи отримуються із змісту нанесеного на предметі тексту, адже речові докази у своє­му зовнішньому вираженні також можуть бути певними предмета­ми з нанесеним на них текстом. В адміністративному судочинстві речові докази використовуються нечасто, оскільки необхідні для встановлення обставин справи дані здебільшого фіксуються у від повідних документах.

Для з’ясування деяких обставин, що мають значення для спра­ви, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Тому суд має право для з’ясування цих обставин при­значити судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження на вимогу суду експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи. Результатом судової експертизи є одержання інформації про ті чи інші досліджувані обставини справи, яка викладається у висновку експерта.

Висновок експерта - це наданий експертом (експертами) у письмовій (рідше - в усній) формі докладний опис проведених під час судової експертизи досліджень, зроблені у їх ре­зультаті висновки щодо досліджених об’єктів, явищ і процесів та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені судом, що дають інформацію про обставини у справі. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого письмового висновку.

Питання про необхідність застосування спеціальних знань для одержання даних про факти, які необхідно встановити для вирішен­ня справи, вирішує суд як за власною ініціативою, так і за клопо­танням осіб, які беруть участь у справі.

Висновок експерта, як і будь який інший доказ, оцінюється су­дом. Закон не надає жодному з доказів наперед встановленої сили. Висновок експерта оцінюється судом за загальними правилами на­рівні з іншими доказами. Якщо суд не згоден з висновком експерта, така незгода повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

 

Судовий збір.

Правові засади справляння судового збору, в тому числі і у зв'язку із зверненням до адміністративного суду та розглядом ад­міністративних справ, встановлено Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 р.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону судо­вий збір - збір, що справляється на всій території України за подан­ня заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України «Про судовий збір».

В адміністративному процесі обов’язок спла­чувати судовий збір покладено на осіб, які звертаються до адміні­стративного суду із відповідними заявами, скаргами або за видачею певних документів. Як правило, це учасники адміністративного процесу, які мають матеріально-правову заінтересованість у ре­зультатах розгляду справи, а також, у деяких випадках, особи, які не брали участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосу­ється їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків. В адміністративно­му процесі судовий збір справляється за:

1)подання адміністративного позову;

2)подання наступних заяв та скарг:

-апеляційної скарги на судове рішення;

-заяви про приєднання до апеляційної скарги на судове рішення;

-касаційної скарги на судове рішення;

-заяви про приєднання до касаційної скарги на судове рішення;

заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами;

-заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом (судами) каса­ційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

-заяви про забезпечення доказів або позову;

3)видачу судами наступних документів:

-за повторну видачу копії судового рішення;

-за видачу дубліката виконавчого листа;

-за роздрукування технічного запису судового засідання;

-за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання;

-за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із ст. 9 Закону України «Про доступ до судових і рішень».

Судовий збір справляється у:

-відсотковому співвідношенні до ціни позову;

-відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду;

-твердій грошовій сумі.

Законом України «Про судовий збір» встановлено наступні ставки судового збору в адміністративному процесі:

1. За подання адміністративного позову (пп. 1 п. З ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»):

-майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не біль­ше 4 розмірів мінімальних заробітних плат. При цьому, відповідно до ч. З ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 від­сотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

-немайнового характеру - 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

2.За подання заяв та скарг (пп. 2-7 п. З ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»):

-апеляційної скарги на постанову суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на постанову суду - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

-касаційної скарги на судові рішення, якими адміністративну справу вирішено по суті, заяви про приєднання до касаційної скарги на судове рішення, яким адміністративну справу вирішено по суті - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

-заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

-заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

-апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду, заяви про приєд­нання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду - 0,05 роз­міру мінімальної заробітної плати;

-заяви про забезпечення доказів або позову - 0,1 розміру міні­мальної заробітної плати.

3.За видачу документів (пп. 1-5 п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»):

-за новторну видачу копії судовою рішення- 1 гривня за кож­ний аркуш копії;

-за видачу дубліката виконавчого листа - 3 гривні;

-за роздрукування технічного запису судового засідання - 5 гривень за кожний аркуш тексту на папері формату А4;

-за видачу в електронному вигляді копії технічного запису су­дового засідання - 15 гривень;

-за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосе­редньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, звертаєть­ся до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлен­ня такої копії згідно із ст. 9 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 р. - 1 гривня за кожний аркуш копії.

Перелік випадків звільнення від сплати судового збору визначе­ний у Законі України «Про судовий збір» (ч. 2 ст. З, ст. 5). Від сплати судового збору звільнено:

-певних осіб, у тому числі і суб’єктів владних повноважень як в цілому, тобто за пред’явлення будь-яких позовів подання будь-яких заяв, скарг, видачу будь-яких документів — т.з. безумовне звільнення від сплати судового збору (наприклад, інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безві­сти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, інваліди І та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних ін­валідів І та II груп, Пенсійний фонд України та його органи), так і у певних випадках (наприклад, Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах, що вирішуються на під­ставі законодавства про захист економічної конкуренції та законо­давства про здійснення державних закупівель);

-позивачів за пред’явлення певних позовів (наприклад, пози­вачі-за подання позовів про уточнення списку виборців, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за надання позовів щодо спорів, пов’язаних з відчуженням земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які пере­бувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності).

Деякі з випадків звільнення від сплати судовою збору визначені безпосередньо в КАС України (так,відповідно до ч.9 ст.183-5 КАС України позовні заяви та апеляційні і касаційні скарги у справах за позовами іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також за позовами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі території України, подаються до адміністративного суду без сплати судового збору). Крім того, відповідно до ст. 88 КАС України, ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а та­кож звільнити особу від його сплати, враховуючи майновий стан сторони.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівко­вій формі виключно через установи банків чи відділення зв’язку та справляється за місцем розгляду справи. Для зарахування ко­штів судового збору до спеціального фонду державного бюджету Державною казначейською службою України відкриваються спе­ціальні рахунки. Документ про сплату судового збору додається до позовної заяви, апеляційних і касаційних скарг, до інших заяв щодо здійснення судом певних дій, за які передбачено сплату су­дового збору. У разі коли сплата судового збору здійснюється шля­хом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в уста­нові банку - додається довідка, засвідчена підписом контролера та скріплена печаткою установи банку. При сплаті судового збору готівкою - додається оригінал квитанції фінансової установи, яка прийняла платіж. А при перерахуванні судового збору з рахунка платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) фінансової установи такого змісту: «Зараховано в дохід бюджету грн. (дата)». Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб, відбитком печатки фінансової установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встанов­леними для позовних заяв майнового та немайнового характеру. За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі, якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв’язку із залишенням позо­ву без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позо­ву додається первісний документ про сплату судового збору. У разі, якщо розмір позовних вимог збільшено або пред’явлено нові позо­вні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення роз­міру позовних вимог питання щодо повернення частини суми судо­вого збору вирішується судом, про що постановляється ухвала.

За подання позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимо­ги на предмет спору, судовий збір справляється на загальних підста­вах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений. У разі роз’єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз’єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується. У разі, якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням за­гальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову та­кож у разі: подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об’єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

Ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено ви­черпний перелік випадків повернення судового збору особі, яка його сплатила. Сплачена сума судового збору повертається за ухва­лою суду в разі:

· зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (в таких випад­ках судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми);

· повернення заяви або скарги;

· відмови у відкриті провадження у справі;

· залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з по­вторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

· закриття провадження у справі.

З ухвалою суду про повернення судового збору та відповідною заявою (у якій вказується, зокрема, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів ра­хунку одержувача коштів або готівкою шляхом оформлення чека чи поштовим переказом на адресу, визначену в заяві), до якої дода­ється оригінал або копія розрахункового документа (квитанції, пла­тіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету, особа звертається до органу Державної казначейської служби України за місцем зарахування платежу до бюджету. На під­ставі вказаних документів органи Державної казначейської служби України перераховують кошти з бюджету:

-у безготівковій формі — готуючи платіжні доручення на пере­рахування коштів на банківський рахунок особи;

-готівкою - шляхом оформлення чека чи поштовим переказом на адресу фізичної особи. На підставі належно оформлених чеків на отримання готівки фізичні особи, на ім’я яких виписано чеки, отримують готівку з рахунків, відкритих на ім’я органів Державної казначейської служби України в банках. Чеки на отримання готів­ки пред’являються до оплати в банк протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується).

 

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

4. У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

4. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

5. Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

 

Коментар:

 

Попереднє регулювання

16. До набрання чинності КАСУ не було уніфікованих строків для судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень фізичними і юридичними особами. Фізичні особи були обмежені двомісячним строком, а в деяких випадках - одномісячним строком для подання скарги (стаття 2485 ЦПКУ 1963 року). Юридичні особи могли подати позов протягом загальних строків позовної давності, встановлених чинним на той час ЦКУ (переважно це три роки). Коментована стаття КАСУ усунула зазначену диспропорцію і дискримінаційне становище фізичних осіб.

 

52. Поняття та види процесуальних строків.
Законодавством України визначено, що процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчи­няються процесуальні дії (ст. 101 КАСУ). Аналогічне визначен­ня поняття процесуальних строків дається у Цивільному про­цесуальному кодексі України (ст. 67), Господарському проце­суальному кодексі України (ст. 50) та інших нормативно-процесуальних актах. Це визначення, принаймні, дає змогу говорити про наявність двох груп (видів) строків. До першої групи належать строки, встановлені законом, до другої групи — строки, тривалість і межі яких визначаються судом, органом владних повноважень (посадовою особою), іншим уповноваженим органом.

Процесуальні строки визначаються годинами, днями, міся­цями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (ст. 101 КАСУ, статті 37—39, 263 КУпАП). Порядок і умови перебігу і обчислення процесуального строку визначені ст. 103 КАС України, правила якої можуть бути застосовані й повинні застосовуватися для будь-яких проваджень в адміністративному процесі за винят­ком проваджень, пов’язаних з адміністративним затриманням фізичної особи, коли йдеться про тимчасове позбавлення волі, що зачіпає суттєві інтереси особи, коли перебіг процесуального строку починається з моменту доставлення особи до органу внутрішніх справ. Щодо інших умов обчислення процесуаль­ного строку, то варто навести зміст ст. 103 КАС України.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок.

Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Наприклад, пер­шого грудня 2006 р. судом притягнуто особу до адміністратив­ної відповідальності з накладенням на неї стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами стро­ком на два роки. В даному випадку обмеження, пов’язані зі стягненням, тобто час дії стягнення, закінчується першого грудня 2008 р.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповід­не число останнього місяця цього строку. Наприклад, судом накладено на особу адміністративне стягнення у вигляді ви­правних робіт першого грудня 2006 р. строком на два місяці. В цьому випадку час дії стягнення закінчується першого лютого 2007 р.

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, при­падає на такий місяць, що відповідного числа немає (напри­клад 31 число), то строк закінчується в останній день цього місяця (30 числа чи 28/29 лютого).

Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на пев­ний день, вважається цей день.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший піс­ля нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчен­ня позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або гро­шові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку.

Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня по­новлення провадження.

Водночас обчислення строків у справах, пов’язаних з вибор­чим процесом чи процесом референдуму, мають певні особли­вості. Строки у таких провадженнях обчислюються днями і го­динами. Останнім днем строку, який має закінчитися з настан­ням певної події (виборів, наприклад), є день, що передує дню вказаної події. Днем бездіяльності є останній день встановлено­го законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення. Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду (ст. 179 КАСУ).

Законами може бути визначено інший порядок обчислення строків. Наприклад, строк адміністративного затримання об­числюється з моменту доставлення правопорушника до при­міщення органу внутрішніх справ, сільської, селищної ради, іншого приміщення для складання протоколу, а особи, яка була у стані сп’яніння — з часу її витвереження (ч. 5 ст. 263 КУпАП); для адміністративного арешту — з моменту ад­міністративного затримання (ч. 2 ст. 327 КУпАП). У всіх ви­падках процесуальні строки точно визначені законом і не під­лягають жодній зміні. Дотримання цих вимог забезпечує за­конне та своєчасне вирішення конкретної адміністративної справи.

Таким чином,процесуальним строком визнається визначе­ний законом або судом чи органом владних повноважень пе­ріод часу, з перебігом якого учасники адміністративних про­ваджень виконують відповідні дії, спрямовані на виникнення, зміну та припинення адміністративно-процесуальних відносин щодо визнання, реалізації та забезпечення прав і законних ін­тересів фізичних чи юридичних осіб.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.