Власність:її сутність, форми.

Власність:її сутність, форми.

Власність -складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність сус-их відносин - екон-их, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних. Займає центральне місце в екон. сис-мі. Вл-ть визначає сус-ий спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва, специфічність дій економ. законів певної економ. сис-ми, цілі та мотиви вир-ва, хар-р розподілу і споживання створеного продукту, класову і соціальну стр-ру сус-ва, панівну сис-му політ-і та економ. влади.

Історичні форми вл-ті 1. Первіснообщинна (хар-ні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт вл-ті –землю,а також на засоби праці).2. Рабовласницька (хар-я абсолютною концентрацією прав вл-ті рабовласника на засоби вир-ва, результати праці).3. Феодальна (передбачає абсолютні права вл-ті феодала на землю й обмежені права на працівника).4. Капіталістична (хар-я зосередженням прав вл-ті підприємця на засоби та результати праці і відсутністю вл-ті на найманого робітника).

Форми власност і: ПРИВАТНА (індивідуальна, особиста, приватно-трудова, приватно-капіталістична) КОЛЕКТИВНА (кооперативна, корпоративна, громадських ор-цій) ДЕРЖАВНА (усього народу, комунальна)

Кожна форма вл-ті за своїм змістом багато структурна та історична. Кожна функціон-на форма вл-ті має відбивати насамперед рівень зрілості сус-го поділу праці. Форма вл-ті визначається специфікою сус-і продуктивної сили праці як об’єкта індивід. власності людини. ПРИВАТНА -це такий тип вл-ті,коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом вл-ті та отримання доходу належить приватній особі. В усіх своїх формах є потужним фактором розвитку сус-ва, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу. ДЕРЖАВНА -це така сис-ма відносин, за якої абсолютні права на управл-ня і розпорядження власністю здійснюють органи дер-і влади.

2.

Різноманітність форм власності та форм господарювання.

З ек. точки зору власність відображує, з одного боку відносини між людьми з приводу присвоєння засобів вир-ва, а з іншого-спосіб поєднання робочої сили з засобами вир-ва.

Відносини власності визначають:1.спосіб поєднання робочої сили та засобів вир-ва.2.соціальну стр-ру сус-ва, його поділ на класи3.хар-р викор-ня та споживання створеного в процесі вир-ва продукту.4.специфіку обміну та розподілу створюваного продукту.5.мету вир-ва та хар-р упр-ня економ.процесами.

Форми власност і: ПРИВАТНА (індивідуальна, особиста, приватно-трудова, приватно-капіталістична) КОЛЕКТИВНА (кооперативна, корпоративна, громадських ор-цій) ДЕРЖАВНА (усього народу, комунальна)

Кожна форма вл-ті за своїм змістом багато структурна та історична. Кожна функціон-на форма вл-ті має відбивати насамперед рівень зрілості сус-го поділу праці. Форма вл-ті визначається специфікою сус-і продуктивної сили праці як об’єкта індивід. власності людини. ПРИВАТНА -це такий тип вл-ті,коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом вл-ті та отримання доходу належить приватній особі. В усіх своїх формах є потужним фактором розвитку сус-ва, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу. ДЕРЖАВНА -це така сис-ма відносин, за якої абсолютні права на управл-ня і розпорядження власністю здійснюють органи дер-і влади.

3.

Натуральне виробництво

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (– це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля –продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв¢язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.

Безпосередньо суспільне в-во – – це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н-масштабі.

4.

Власність як економічна категорія. Структура власності та її історичні типи, види, форми. Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.

Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.

Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.

Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.

Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва.

Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.

Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.

Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.

Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва.

Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.

Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини.

Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудовая приватна власність.

Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акіионерних товариств.

5.

10.

11.

12.

Товар і його властивості.

Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, цьому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість – це здатність задовольняти потреби людини. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість – це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.

Вартість,на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з’ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: Вони – продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об’єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця – те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості – мають спільну міру.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремими виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю.

Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише сусільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості та обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця – кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага і послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид – це конкретна праця, другий – абстрактна праця.

Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і,нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці. Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.

Другий бік праці – праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві.

Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартістю. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.

Конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає і на споживну вартість товару.

Обидві властивості товару – споживна вартість і вартість – тісно взаємопов’язкні і впливають одна на іншу. Ця взаємопов’язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільно необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого – індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об’єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем.

13.

Вартість (цінність): альтернативні теорії. З появою грошей з'являється й ціна. Ціна - це грошове вира­ження вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов'язково повинна збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.

Вартість – проявляється у формі минової вартості: Х товаруА=Yтов.В. Минова вартість – це пропорція, в якій товари одного роду обмінюються на товари іншого роду. 3 основних теорії:

1-а теорія вартості (Адам Смітт, Давід Рікардо, Карл Маркс) – згідно цієї теорії вартість – це загальна людська трата втілена в товари. Величина вартості визначається суспільгно-необхідними затратами праці. 2-га теорія вартості – суб‘єктивно-психологічна(Менгер, Візер, Бем-Баверк) – базується на концепції граничної корисності, яку вони досконально розробляли. Згідно цієї концепції вартість т-ру визначається граничною корисністю останнього блага. 3-я концепція вартості – (Альфред Маршал) – у формі вартості виступає ціна, яка діє в умовах ринкової рівноваги.

14.

15.

16.

Відносини власності на засоби виробництва і природні ресурси. Права власності.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливість природних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатом людської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.

Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:

- право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

- право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

- право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

- право на передачу благ у спадок;

- право на безстроковість володіння благом;

- право на відповідальність увигляді стягнення;

- право на залишковий характер.

17.

18.

19.

20.

21.

Ев-ія фун-і грошей як міри вар-ті. Поза як золото вийшло з обігу і перестало бути грошима,то воно й припинило виконувати фун-ю міри вар-ті. Мета товарного обміну, в якому беруть участь і гроші, обміняти товар на товар, а не на гроші. Отже, сучасні гроші виконують фун-ю порівняння вартості обмінюваних тов-ів, виступають як рахункові одиниці.

Ев-ія фун-іі утворення скарбів. Оскільки золоті гроші замінені паперово-кредитними, то збереження їх не може утворити скарб. Але паперові та кредитні гроші здатні виконувати фун-ю нагромадження. Гроші у фун-ії нагромадження обслуговують потреби відтворення і потреби населення.

22.

23.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з”ясовує внутрішні зв’язки між кіл-тю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

В умовах заміни золотомонетного обігу паперовими грошима діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що випуск їх повинен дорівнювати тій кіл-ті замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального тов-го обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх. Для визначення необхідної кіл-ті грошей для обміну кор-ся формулою І.Фішера:MV=PQ

M - маса грошей в обігу, V - середня швидкість обігу грошей, P -сер-ій рівень цін на товари та послуги, Q -кіл-ть товарів та послуг, представлених на ринку.

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній ек-ці, потребує виміру грошової маси.

Грошова маса -це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію тов-ів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Структура грошової маси: 1.Готівкові гроші(розмінні монети, банкноти, казначейські білети) 2.Безготівкові гроші(чекові внески, депозитні сертифікати, державні цінні папери).

Оскільки гр-ва маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники. Насамперед гр-ву масу можна поділити на 2 частини-активні гроші, які постійно використовуються в готівковому і безготівковому обігу, і пасивні гроші, які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов.

Стр-ра грошової маси відображає стр-ру і рівень розвитку економіки країни. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10% грошової маси, а в Україні поза банками обертається близько 50% готівки.

24.

Основні типи ек. сис-м

Система -це сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

Традиційна ек.сис-ма властива слаборозвинутим краінам. Вона хар-ся багатоукладністю ек-ки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою найпростішими формами орг-ії праці і вир-ва, бідністю населення.

Ринкова хар-ся пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає фун-ня великої кіл-ті діючих виробників і покупців товарів, свободою підприємницької дія-ті, особисту свободу всіх екон. суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформаціі. Втручання держави в економ. процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно.

Командна базується на пануванні держ. власності, одержавленні та монополізації народного гос-ва, централізованому директивному плануванні вир-ва і розподілі рес-ів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Притаманні висока затратність вир-ва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів вир-ва, відсутність матер-их стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит.

Змішана хар-ся високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфрастру-ри сус-ва; різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів поєднанням ринкового мех-му з державними методами регулювання еко-ки;орієнтацією на посилення соц. спрямованості розвитку ек-ки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування.

Власність:її сутність, форми.

Власність -складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність сус-их відносин - екон-их, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних. Займає центральне місце в екон. сис-мі. Вл-ть визначає сус-ий спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва, специфічність дій економ. законів певної економ. сис-ми, цілі та мотиви вир-ва, хар-р розподілу і споживання створеного продукту, класову і соціальну стр-ру сус-ва, панівну сис-му політ-і та економ. влади.

Історичні форми вл-ті 1. Первіснообщинна (хар-ні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт вл-ті –землю,а також на засоби праці).2. Рабовласницька (хар-я абсолютною концентрацією прав вл-ті рабовласника на засоби вир-ва, результати праці).3. Феодальна (передбачає абсолютні права вл-ті феодала на землю й обмежені права на працівника).4. Капіталістична (хар-я зосередженням прав вл-ті підприємця на засоби та результати праці і відсутністю вл-ті на найманого робітника).

Форми власност і: ПРИВАТНА (індивідуальна, особиста, приватно-трудова, приватно-капіталістична) КОЛЕКТИВНА (кооперативна, корпоративна, громадських ор-цій) ДЕРЖАВНА (усього народу, комунальна)

Кожна форма вл-ті за своїм змістом багато структурна та історична. Кожна функціон-на форма вл-ті має відбивати насамперед рівень зрілості сус-го поділу праці. Форма вл-ті визначається специфікою сус-і продуктивної сили праці як об’єкта індивід. власності людини. ПРИВАТНА -це такий тип вл-ті,коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом вл-ті та отримання доходу належить приватній особі. В усіх своїх формах є потужним фактором розвитку сус-ва, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу. ДЕРЖАВНА -це така сис-ма відносин, за якої абсолютні права на управл-ня і розпорядження власністю здійснюють органи дер-і влади.

2.