Преса Буковини 20-30х років.

Лідер Української національної партії В.Залозецький, який бачив хиби партії і її слабкість, підтримував ідеологію, політичну концепцію і революційну дію українського націоналістичного табору. Він фінансував перше число “Самостійності”, підтримував матеріально і морально й інші націоналістичні видання. Але у 1937р. воєнний суд засудив редактора “Самостійності” І.Григоровича за те, що тижневик заохочував українців до революції, за неповагу до румунських законів тощо. Після цих процесів легальна праця стала неможливою. Влада заборонила видання, діяльність товариств.

Журналістський процес на Буковині можна поділити на кілька періодів. Перший з них – це 1900-1914рр. його зміст - продовження процесу національного відродження, який почався у середині 80-х рр. минулого століття.

Як і в Галичині, в авангарді буковинської молоді йшла студентська молодь. На Буковині діяло академічне товариство під тією ж назвою, що й у Львові – “Молода Україна”, видання товариства редагував В.Сімович. Політичне життя Буковини активізувалося з виходом видань Революційної української партії. Майже весь матеріал сюди присилали з Наддніпрянської України, згодом туди переправляли журнал.

У Чернівцях в 1902-1903 рр. виходив місячник “Гасло”, відповідальним редактором якого був Л.Когут, а фактичним – Д.Антонович. Публікації вміщували анонімні або писали криптонімами. Обсяг видання сягав від 16 до 52 сторінок. Автори писали про українські проблеми в Австро-Угорщині. Друкувалися тут В.Винниченко, А.Жук.

На початку 1903р. у Чернівцях почав виходити ще один місячник РУПу – “Селянин”, відповідальним редактором якого був Л.Когут. З 12 номера він виходив у Львові, за редагуванням С.Вітика. у перших місячниках Л.Когут пропагував ідеї брошури М.Міхновського “Самостійна Україна”. Але “Гасло”, “Селянин” все ж були газетами наддніпрянських українців.

Із буковинських виходила “Буковина”, перше число з’явилося ще 1 січня 1885р. Першим головним редактором був О.-Ю.Федькович. замість “Буковини” виходив “Народний голос”. Під час рос. окупації 1915-1917 рр. “Буковину” відновили, але видавали у Відні, коли росіяни відступили, то у 1918 р. газета знову виходила у Чернівцях. За часів укр. влади “Буковина” виходила щоденно, але вже з 11 листопада 1918р. румунська окупаційна влада припинила видання. Спочатку “Буковину” видавало товариство “Руська бесіда”. Потім газета була офіційним органом народовців, потім – національно-демократичної партії. З “Б” співпрацювали практично всі визначні діячі сусп.-політ і культ життя Буковини: С.Дашкевич, О.Маковей, С.Кравчук, Л.Когут, В.Сімович, О.Шпитко, М.Левицький та ін.. “Б” так визначала своє завдання: вона має поставити нарід Буковини на вищий рівень духовного і морального розвою з іншими народами. “Б” не була партійним органом, хоча традиційно орієнтувалася на народовців, багато в чому їх підтримувала. Професійний рівень газети був високим. З “Б” співпрацювало багато відомих укр. діячів того часу: М.Грушевський, В.Гнатюк, В.Щурат, О.Кобилянська, О.Маковей. Я.Веселовський.

На поч. 20 ст. виходили рос і укр. мовою москвофільські видання: “Православна Буковина” (1893 – 1904) і “Буковински ведомости” (1895-1909р.) – цей часопис був органом москвофільського то-ва “Народна рада”. А то-во “Руська рада” видавало для широкого читацького загалу двотижневик “Праця” і “Руська рада” (1898-1905).

Набуло популярності видання “Добрі ради” призначене для селян і робітників. Його видавав І.Данилевич у 1889-1914р.

У 1909-1919 р народовці, пов’язані з “Руською радою” видавали ілюстрований тижневик “Народний голос”. Наклад видання – до 4000 примірників.

Традиційну народовську політику продовжувала “Нова Буковина”, яка орієнтувалася на традиційні народовські цінності й ідеали.

Прихильника Смаль-Стоцького видавали тижневик “Україна” (1913-1914) орган Укр. демократичної партії, за редагуванням З.Кузеля.

Такі періодичні видання мала Укр радикальна партія: “Народна воля” (1905-1909р.), “Народна справа” (1907), Громадянин (1909) Народна воля (1914).

Соціал-демократична партія видавала тижневик “Земля і воля” 1905, “Народний голос” (1911-1951), головним друкованим органом виступав двотижневик “Борба”.

В Галичині Буковинські москвофільські видання почали виходити зрозумілішою для народу мовою: “Православна Русь” (1909-1910), тижневик. Орган то-ва“Народна рада” та “Руська правда” (1910-1941).

Протягом 1904-1907р. виходив журнал “Промінь” – орган укр. вчителів. Редагували його І.Герасимович, І.Карбулицький. Проблематика видання була різною.

У 1910р. почав виходити двотижневик “Каменярі” - орган “Вільної організації укр. вчительства на Буковині”. Редагував його теж І.Карбулицький. У 1909р. Товариство українськи вищих шкіл і “Учительська громада” зі Львова почала видавати журнал “Наша школа”, редагував журнал І.Кривецький. За Буковинську частину відповідали М.Кордуба та І.Прийма. Журнал виходив 1909-1914рр. 1916-1918р.р.

Протягом цього періоду виходило видання для хліборобів. Товариство “Селянська хата” у 1903-1907, а потім 11р видавала “Вістник журнал “Народні багатства”” У 1904-1913 у Чернівцях Краєва культурна рада видавала газету хлібороб.

Появлялися видання для молоді: “Вісти з Січи” 1907р., “Голос молодіжи” 1909, “Молодіж” 1910.

Виходив укр.. та румунською церковний журнал “Канделя”. В 1910 виходили видання для дяків “Дяківські відомості” та “Ранок”.

У 20р. виходили друковані органи радянської секції соціал-демократичної партії, це “Воля народу” 1919-1920, “Громада” 1921, “Боротьба” 1925-28, “Земля і воля” 1927 “Борець”, 1929-30, “Робітник” 1921-23, “Вперед” 1923

Колишні члени нац..-демократ. Партії та Руської ради видавали “Народний голос” 21-23, “Зорю”24-25 “Землю”25-26 “Рідний край”26-30 Укрїнська Народна партії видавала “Народ” 26р.

Перед першою світ. війною Руська рада, а потім укр.. Союз послів у Буковині видавали газету “Народний голос”, відповідальним редактором і видавцем якого був І. Созанський.

У квітні 26 Укрю нар. Партія почала видавати газету “Народ”, її завдання обороняти українство Буковини.

Серед видання 20 р.р. помітним є “Рідний край” 26-30. Воно незалежне, але фактично підтримувало Укр. НАц. Партію. Видавав і редагував Л.Когут. Завдання – виховувати українців національно свідомими, виступати проти гуманізації, захищати нац.. інтереси у всіх сферах суспільного життя.

Виходили сатирично-гумористчні часописи “Щипавка” 22р., “Жало” 26р.

Журнального типу видань, окрім “Променя” 21-23 не було. Цей журнал видавав Комітет молоді.

У 28 р. почав виходити час (незалежний безпартійний часопис).Його видавав спочатку Т. Глинський, потім Видавнича спілка Час з 29 року.

Соціал-демократи видавали тижневик “Життя” 31-34р.р. НА початку 32 укр.нац. партія видавала газету “Народна сила” 32-34р.р.

“Українська ластівка” – дитяче видання, що його вирішила видавати “Українська школа”. Перше його номер з’явився в 33р.

“самостійна думка” Один з кращих журналів того періоду не лише на Буковині, а й на Західно-укр. землях. Редактор і видавець С.Никорович.

Визнчну роль у пропаганді української національної ідеї та у вихованні буковинських українців, у захисті їх інтересів і прав відігравав тижневик “Самостійність”. Перше число вийшло 1.01.34р., тиражем 7 тис. прим.Такого накладу не мало жодне інше буковинське видання. Як і “Самостійна думка”, “Самостійність” стояла на позиціях українського націоналізму.

 

ЦИТАТИ:

Грушевський: “в огні згоріла і моя московська орієнтація”, 1918, коли згорів його будинок.

Грушевський: українство в Росії повинно вийти за границі етнографічної народности, стати політичним і економічним, взятися до організації укр. суспільности як нації. (“Українство і питання дня в Росії”,1905р.)

Грушевський: насильство і утиск не можуть бути вічними, тривалими, бо гинуть від власної гіпертрофії, деморалізації, дез…(“Українство і питання дня в Росії”,1905р.)

Богдан Кравців: “наш націоналізм наказує нам ставитися гідно, з пошаною до чужих націй, їх ідей і змагань. Вимагає справедливості супроти ворога, якого треба знати і пізнати”.

Микола Ганкевич: “Тільки з утвердженням самостійної України її історія і Сх. Європи вийде з хаосу на новий, ясний шлях”.

Микола Ганкевич: “Федераційна Росія – це безпечне фарисейство, за яким прихований рос. Імперіалізм, давня рос. Захланність і заборність, це ліберальна маска найбільшого ворога України і демократії на Сході Європи”.

Митрополит Шептицький: “світ тепер оцінює національні культури так високо. Що тільки під фірмою національної культури можна здобути собі місце у всесвітній культурі”.

Петлюра: шлях кожної нації густо скроплений кров’ю своєю і чужою.

Донцов: слід працювати солідно, зосереджено, зі страшною мовчанкою.

Донцов: криза націоналізму не в тому, що нація недозріла, не у вадах політичної програми, а в відсутності відповідних людей. трагедія Укр. в тому, що на чолі революційної маси є люди з чисто мировим складом психіки, роз’їджені сумнівами щодо життєвої сили нації на здібні ні на ризики, ні на широкий жест, наділені всіма вадами переконаного Фіністера, і ні одного з тих, якими визначаються ті діячі, що ведуть маси. (“з нагоди 5 роковин проголошення незалежності України”, 1923р).

Юрій Липа: “Складність людини в тому, що вона покидає свою расу, є зрада в тому, що вона служить чужій, ворожій расі, але безсоромність, огидна безстидність зрадника втому, що він перед … чужих хоче довести, що раса його впала, знищена після того, як він її зрадив”.

Маланюк: «Згадує ці очі не для зітхань, не для сліз, не для солодкавого болю моральної імпотенції і моральної розпусти».

Іван Огієнко: «Щоб був всенаціональним органом, де гетьманець, соціаліст, монархіст, унерівець сидітимуть у нашій культурі однаково тепле і гостинне прийняття».

О.Ольжич: «Українські націоналісти не знають слова «Здамось!»».

«А тому віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться ніяких фізичних ударів. З почуттям вищого благословення на чолі назавжди рішена на своєму шляху, в революції народжена сучасна Україна спокійним ликом стріває негоду і бурі, знаючи, що вони розвіються, а вона буду»- оптимізм Ольжича.

«Через міжнародне право ми не можемо повернути наші землі - Воронеж з-під Росії.

Зенон Пеленський: «Політична боротьба не може керуватися прямолінійно і нормами моралі».

С.Томашівський: «Петлюра: політичний некролог». Він не вважає Петлюру національним героєм.

Федір Корш про Петлюру: «Українці самі не знають кого вони мають перед себе. Вона гадають, що Петлюра видатний редактор, патріот, громадський діяч-це все правда, але не ціла правда. Петлюра безкінечно вищий за те, що вони про нього думають. Він з вождів, людина з того міста, що колись в старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями. Живе він при несприятливих умовах, не може виявити себе., та хто знає ж не зміниться все навкруги, а коли зміниться, буде він вождем українського народу, така його доля».

Донцов: «З у сіх ворожих ідей жодної Рос. не побоювалася так, як українську. Міхом, наклепом та тюрмою поборювала вона її перед великою війною і своїми білими і червоними арміями, під час революції, розгадом і провокацією- на вигнанню, щоби скінчити індивід терором, якою жертвою впав на паризькім труху бувший голова директорії і головний отаман війська УНР С.Петлюра».

С.Петлюра: «Петлюру, коли ходить не про особу не так легко знищити, як думають росіяни і змінити природн. розвиток най. свідомості провокаційними заходами ледве чи пощастить росіянам».

Петлюра: «Боротьба не закінчилася…».

Петлюра: «Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю чужою і своєю, ворожою і рідною. Кров закінчує глибокі процеси нац. емоцій, усвідомлень, організацію праці, ідеологічної творчості. Нація свідомо і раціонально використовує для самоствердження свого права на державне життя. Кров пролита для цієї великої мети не засихає».

Донцов: «Петлюра занадто … совість мертвими засадами старого українства, аби затріумфувати над ним і мав великий респект перед демократією, то провадити її до такого стану нам з нею можна робити все, тому закидають «погроми». Не підходило до сеї проблеми з точки погляду міщанської моралі. Для нас перемога української ідеї важніша від життя тисячі українців, а тим більше від життя шварборцеві кронштейнів(про Броцького)».

Петлюра:» Слід берегти тих діячів наших, що мають сталеву волю, ясність думки, сталеву волю, здатність до праці, тактовність в обходженні з людьми, політичну освіту, широкий масштаб в роботі і чесно ставляться, як до своїх, так і до державних грошей».

Петлюра: «Накидати народові передчасно форми державності було б небережним- вони не витримали б іспиту, а сама ідея державності скомпрометувати себе могла на довгі роки».

С. Томашівський: «Впадає в око і те, що Петлюра аналізуючи минуле, в пошуках історичної правди і пояснення того що було дуже приречено пише про ці події, як людина-фаталіст. Це не стільки пошук історичної правди, скільки правди болючої, неприємної, спроба виправдати, пояснити свої дії, захистити свої погляди і рішення».

Роман. Рахманний: «Кожен українець є вояком за ідеї воюючої України».

Р.Рахманний: «Тому з тим більшою силою лунає клич крові, щоб промовляло чорило-укр. мовою».

Р. Рахманний: «Народ має право вдаватися до наших методів боротьби, які застосовували до нього, який втратив державність».

Р. Рахманний: «Абсолютної об’єктивності в історіографії нема. Світова історія буде менш оцінювати історика, що відрікається національних характеристик. Прикмети національної культури зобов’язують, якщо залишаються на рівні із світовим».

Стахів Матвій: «Ідея соціалізму з людським обличчям-весна народів».

С. Бандера: “ Коренем усіх помилок американської політики і планів супроти СРСР є теза, що московська нація, імперіалізм і більшовизм-це три окремі, а не органічно зрослі з собою явища, що ворогом для всіх інших народів є сам більшовизм, і що в боротьбі проти нього можна мати московський нарід за союзника».

С.Бандера: «Російський народ заражений імперіалізмом тому не здатний на «майдан»».

С.Бандера: «Українці ніколи не перестануть боротися навіть якщо на зміну більшовизму прийде московський імпералізм. І не залежно від того чи якісь держави будуть допомагати чи ні».

С. Бандера: «Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву і глибоку віру в Бога –спасителя, кожна людина і цілий народ має змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти».

Микола Сціборський: «Аналізуючи в реальному житті всі вияви народної ініціативи, критичності і самодіяльності, зобов’язуючи до спільного поступу, держава руйнує умови …може створюватися бажаний їй самій тип сильної, активної, ініціативної людини, замість аристократів духа, витворяє вона рабів, бездушних і обмежених… своєї системи».

Микола Сціборський: «Нещасний народ який не може зрозуміти у відповідний момент, що диктатура потрібна».

Шлемкевич: «Є різні правди-догми, що їх небесна чи земна сила каже визнавати, висновки і інтуїції, що віримо без доказу, з внутр. потреби.Кожна людина, культура носять у собі такі правди».

Морд: «Поняття правди в українському світогляді є центральними».

Горький: «Факт-це ще не вся правда, а сировина з якої треба видобути справжню правду мистецтва…У нас змішують випадкове…Треба видобути з факту сенс».

Донцов: «Фактів в світі нема є лише дух і воля, що ним керує. Є людські пристрасті, які порушують подіями і людьми. Решта ж- фантоми і примари хто хоче бути помічником і зєднати когось для своєї ідеї, повинен знати, що факти- це крив’яне коло, яке лиш курка наважиться переступити. Є не факт, а тенденції. Їх треба вивчитиі на них спиратися, а решта-фантазія».

Франко: «Розум якого завжди бракує людству, як частинка поступу».

О.Назарчук: «Жінка-як свічка запалена, яка одночасно горить з двох кінців».

Є.Маланюк: «Може у людського народу так гостро не стоїть проблема стилю, формотворчого духа, ми констатуємо, проблема державного стилю є також проблемою стилю».

Донцов: «Безплідне скиглення-тразигізм без оптимізму. Безплідне мрійництво-трагічний оптимізм без трагізму».