Розповсюдження гуманістичної ідеології в литовсько-польську добу.

23.Початок книгодрукування в Україні. Створення літературної української мови в литовсько-польську добу. Розвиток освіти і шкільної справи того часу в Україні тісно пов’язаний з розвитком друкарства. Спочатку слов’янські книги друкувалися латинню, пристосованою до слов’янських мов. Згодом друкарство було пристосовано до кирилівської азбуки, яку вже раніше вживали в рукописних книгах. Появу друкованих книг відносять до 1491 р., коли в Кракові на прохання української громади німецький друкар Швайпольт Фіоль видав “Октоїх”, “Часословець”, “Тріозь пісна” і “Тріозь цвітна”, “Осьмигласник”. Перші історично задокументовані відомості про книгодрукування безпосередньо в українських землях відносяться майже до середини ХV ст. Так, знайдено документи, в яких говориться про те, що ще в 1460 р. в м. Львові міщанин Стефан Дропон (Дропан) мав друкарню і цього року подарував її Онуфріївському монастирю. На початку ХVІ ст. друкарні були в Кам’янці-Подільському та Острозі ─ в маєтку князя Константина Острозького. З Острога друкарство поширилось у Киів. Як свідчать історичні документи, князь К. Острозький подарував Печерському монастирю друкарню в 1531 р., яка розпочала роботу в 1533р. У 90-х рр. ХVІ ст. Львівське братство надрукувало книжку “Просфоніма” (“Привіт”), що являє собою першу в історії української літератури збірку віршів, складену учнями Львівської братської школи. Таким чином, друкування книжок на Україні було могутнім поштовхом для розвитку писемності, освіти і всіх галузей культури України. Зразки літературних творів розгляданого періоду в наш час є великою рідкістю. Література ХІV─ХVІ ст. не зразу знайшла свою народну основу. Східнослов’янські письменники, в т.ч. і українські, задовольнялись книжковою, в своїй основі зрозумілою церковнослов’янською. Питання про те, якою була народна мова до ХІІІ ст. залишається нез’ясованим у філологічній науці і досі. У всякому разі слід вважати, що вона була до певної міри спільною на всьому східнослов’янському просторі, але далекою від відомої нам офіційної церковнослов’янської мови. Формування деаких рис фонетики української мови вже знайшло відображення в літературних пам’ятках другої половини ХІІ ст. Характерною пам’яткою української мови в тодішній церковній літературі є рукописне Пересопницьке Євангеліє, У ньому широко використовується тогочасна українська термінологія, особливо волинський діалект. Необхідно зауважити, що тексти українською мовою часто зустрічалися і в нотатках українців-переписувачів.

24.Українська архітектура в литовсько-польську добу. Пам’ятки архітектури цього періоду можна поділити на три основні види ─ житла, оборонні споруди і культові будови. Будинки сільського тип у: Садиба поділялася на дві частини: двір та город з садом. На межі між двором і садом стояла хата, за хатою утворювався т.з. задвірок з господарськими будовами. Хата ніколи не виходила прямо на вулицю, а обов’язково була відгороджена тином і обсаджена деревами та квітами. Розмір хати визначався числом членів родини. Хата поділялась на житлове приміщення і комору, яка відокремлювалась від житлового приміщення сіньми. З сіней був хід на горище, а також виходив комин, або димар, обмазаний глиною. Для будівництва житла використовували ─ переважно з дуба, граба, та іншої деревини. Долівку української хати набивали з жовтої глини. У середині і ззовні хати здебільшого розмальовували орнаментом із зразків української природи, птахів, риб. Одвірки, наличники вікон, внутрішні сволоки хати оздоблювали мистецькою різьбою. Оборонні замкові споруди: Житлове будівництво сільських феодалів і міської аристократії пов’язане головним чином з архітектурою оборонно-замкових кам’яних споруд, які будувалися не тільки з метою оборони від зовнішніх ворогів, а й боротьби проти народу. Основним матеріалом таких споруд були цегла і камінь. Будівництво кам’яних замків було поширене переважно на Правобережжі Дніпра, на Поділлі, Волині, у Галичині, Буковині і Закарпатті. Міста вимагали захисту від нападу татар, турків та інших загарбників. Вони разом із зáмками феодалів були оборонними центрами цілих областей. Так, на Волині були укріплені давні стратегічні пункти ─ міста Луцьк, Володимир-Волинський, Кременець. У ХV-ХVІ ст. деякі монастирі православні в Західній Україні були оточені мурами з баштами і мали значення фортець. Культові будівлі: В українському культовому будівництві панівним типом церков були тридільні безкупольні та трибаштові дерев’яні храми. Залишки дерев’яних храмів цього періоду ─ дуже рідкісне явище. Дзвіниці були відокремлені від церков. Вони служили іноді і як сторожові вежі, подібні до замкових башт. Культові споруди в Україні ще більше, ніж житлові, оздоблювались ззовні і часто в середині цікавим народним художнім різьбленням. Це надавало особливої краси дерев’яним невеликим церквам, які нагадували легку іграшку.Найбільш орнаментовані були іконостаси, зроблені різьбярами з дерева.Церква споруджувалась без жодного цвяха і трималася на зарубах. На зарубах тримались і художньо витонченої роботи деталі іконостасу, який підносився кількома ярусами вгору аж до купола. Архітектурний стиль тридільної дерев’яної церкви був перенесений згодом і в будівництво кам’яних культових споруд.Монастирями-фортецями в Західній Україні були: Унівський монастир, монастир в Дермані, Зимному, Межиріччі та ін.

25.Образотворче мистецтво в литовсько-польську добу. В ХІV-ХVІ ст. великого розвитку в Україні набуло образотворче мистецтво, зокрема живопис. Слід зауважити, що в цих жанрах, особливо в портретному живописі, на українське малярство найбільше впливало західноєвропейське, італійське та німецьке мистецтво. В цей період українські митці широко розгортали свою діяльність не лише на українських землях. Їх часто запрошували польська знать і навіть королі для художнього оздоблення костьолів і палаців у власне польських землях і містах. Польський історик мистецтва В.Подляха характеризував українське мистецтво ХV-ХVІ ст. як таке, що стояло на дуже високому рівні. Цікавою пам’яткою живопису південноруського походження ХІІІ ст. або ХІV ст. є мозаїчна ікона Богородиці, знайдена в костьолі св. Андрія в Кракові. До таких пам’яток, створених українськими митцями належить також відома в римо-католицькому культі ікона Ченстоховської Богоматері. Українська різьба цього періоду розвивається переважно як різьба по дереву. Особливої краси і віртуозності дерев’яна різьба досягла в церковному оздобленні, і найбільше в іконостасах, а в житлових будинках ─ у різьбленні одвірків, наличників вікон усередині і зовні, на сволоках тощо. Важливого значення набувала художня обробка металу. Посуд, зброя, предмети культу, ювелірні вироби багатьох осередків виробництва відомі своєю якістю та художньою довершеністю. Розширилось виробництво кераміки, зокрема посуду та кахлів з рослинним орнаментом, зображеннями вершників та воїнів. Особливе вмісце в українському живописі ХІV-ХVІ ст. займало художнє оформлення книг, зокрема рукописних.

26.Музика в литовсько-польську добу. Народні пісні того часу складаються з календарного пісенного жанру:зимовий цикл – колядки, щедрівки; весняний – веснянки, гаївки, русальні пісні, весняні танці та ігри; цикл обжинкових пісень. Поряд з календарними розвивались різні жанри сімейно – обрядових і побутових пісень:весільні, колискові, похоронні плачі, голосіння. Історичні пісні та думи прославляли героїв боротьби з татарською та турецькою агресією:пісня про Байду, дума про Олексія Поповича, про Самійла Кішку, про Марусю Богуславку та ін. Інструментальна музика виявлена в мистецтві скоморохів – гумористичних та жартівливо – танцювальних піснях.

27.Історичні умови розвитку укр. Культури як передової європейської культури в козацьку добу. Козацька доба за визначеннями сучасних дослідників є другим після княжої доби високим піднесенням у розвитку уже української культури. Дослідники називають цей період «революційними змінами в культурі України». Наша культура розвивалась в той час, як передова європейська культура. Такі визначні досягнення були зумовлені рядом важливих факторів, які можно звести у 2 великі групи:1)внутрішні фактори – сюди можна перш за все віднести виникнення та діяльність українського козацтва, його національно визвольну боротьбу, яка мала результатом створення модерної на той час козацької держави – Гетьманщини. Завдяки козацтву в Україні одній із перших держав Європи зародились та розвивались ринкові відносини. В цей час в Україні формується національна ідея – «ми українці». Важливе значення у розвитку культури мала діяльність освіти, яке підтримало на перших порах козацтво. Однак до кінця 16ст. великі княжі роди України спольщились. Це породило трагедію для української нації, поки місце еліти не зайняло українське козацтво.2)зовнішні фактори – перебуваючи у складі Польщі українці отримали доступ де європейської культури. вони стали європейцями, брали участь у її створенні і потрапили під могутній вплив передових течій Європи:гуманізму, відродження, реформації просвітництва. В Україні реформація мала свої особливості:вона перепліталась з національно-визвольною боротьбою українців, яка мала один з напрямків, боротьбу проти покатоличення за збереження православ’я; також реформація набула організаційного оформлення, а саме були створені так звані церковні братства, які стали на захист культури. Перше братство були створено у Львові у 1585р. потім поширились по зх.. Україні та на лівобережну Україну братства не поширювались.

28.Реформаційний рух в Україні, його особливості в козацьку добу. Розвиток української культури XVI¾XVIII ст.ст. свідчить про якісні зміни, що наступили в духовному житті України в цей період. Культура України розвивалась в руслі розвитку культур братніх слов’янських народів, а також впливу гуманістичних ідей західно-європейського Відродження. XVI¾XVIII ознаменувались бурхливим розвитком національної культури, формуванням національної свідомості. У реформації було багато ізних напрямків. Представники пригноблених низів закликали до боротьби проти основ феодального ладу, міська верхівко виступила за обмеження сваволі феодалів, підпорядкування церкви своїм інтересам. Реформаційний рух в Україні розпочався в той період, коли в Речі Посполитій вже почався наступ контрреволюції, тобто рух за припинення поширення протестантизму і його викорінення. В Україні реформація була зумовлена місцевими соціально-економічними і політичними відносинами. Реформація в Україні була також однією з форм опозиції політиці насильного покатоличення і полонізації населення. З цією метою серед православних поширювалися протестантські переклади Біблії, кальвіністський “Катехізис” Симона Будного, збірки протестантських проповідей. Помітним явищем в культурному житті українського народу того часу була діяльність братств. Братства ¾ громадські організації православних міщан. Прагнули об’єднання міського населення для захисту своїх інтересів і боротьби проти насильного покатоличення і полонізації, більшість братств не мала в своїх рядах духовних осіб. Братства вели боротьбу проти духовенства, яке прагнуло контролювати культурне і громадсько-політичне життя, чинили опір примусовому запровадженню церковної унії. Таке ставлення братств до служителів культу викликало протест з боку церковних сановників.

29.Розвиток освіти та науки в козацьку добу. Освіта козацької доби мала такі характерні риси: вона була всестановою; доступною; масовою; розвивалась під впливом передових ідей Європи, особливо гуманізму, просвітництва; ступневість освіти. В той час в Україні навчались діти незалежно від майнового стану, що означало її доступність. Україна за рівнем освіти, була однією з перших в Європі. Саме в Україні в той час вперше у Європі та й в цілому світі була зроблена спроба ввести загальне обов’язкове навчання. В кожному селі була 1 або 2 школи,1 школа припадала на 800-1000 населення. Важливим показником була ступневість освіти:1-й ступінь – початкові школи – старі парафіяльні школи, створені громадами при церквах і монастирях, дяківські школи створені на хуторах. 2-й ступінь – середні школи – складались із трьох видів: 1-й – братські школи, 2-й – гімназії, 3-й – школи створені різними церквами, зокрема школи єзуїтів. У 1576р в м. Острозі на Волині князь острозький створює академію, друга вища школа – 1585р львівська братська школа, 1615р у Києві створена братська школа, у 1631р у лаврі створено гімназію. У 1632р лаврська гімназія та братська школа об’єднані в колегію, а у 1701р отримала статус академії. У 1661р у Львові створено університет рішенням польського короля, та Варшавський сейм не затвердив це рішення і у 1784р при уряді Австрії остаточно створено львівський університет.

30.Початок масового книгодрукування в козацьку добу. Освіта і шкільництво в Україні тісно пов’язані з розвитком друкарської справи. На українських землях друкарство поширилось з початком 16ст. У 1564р в Москві засновано друкарню Іваном Федоровим і Петром Мстиславецем, де вони видали “Апостол”, а в 1565р “Часовник” для церковних потреб. Через переслідування друкарі виїхали до ВКЛ, де в м. Заблудові видали в 1568¾1569 рр.“Євангеліє учительноє” і “Псалтир”. Наприкінці 1572р Федоров виїхав до Львова. Тут за допомогою міщан він заснував друкарню і 1574р видав “Апостол” і “Буквар”. Вихід у світ “Апостола” – знамення подія в історії української культури. Дана книга сприяла розвитку українського письменства, яке відіграло важливу роль у захисті української національної церкви і національної справи взагалі. Наприкінці львівського видання “Апостола” І.Федоров помістив герб Львова і свій власний герб. У післямові до “Букваря” він писав, що має намір подбати і про видання інших книг. Це йому вдалось здійснити за допомогою князя К.Острозького в м. Острозі. Він надрукував “Буквар”(1578р) для заснованої там школи, “Біблію”(1581р) – перше повне видання слов’янською мовою. Слідом за львівськими та острозькою друкарнями були організовані й інші, які діяли не лише у містах, але і в селах при монастирях. Визначною пам’яткою перекладної літератури є “Пересопницьке Євангеліє”, перекладене з болгарської на слов’яно-руську. Вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оздобленням.

31.Розвиток літератури в козацьку добу. Література козацької доби була однією із найбільш розвинутих в історії української літератури. Для неї було характерне формування різних жанрів, тісний зв'язок із суспільним політичним життям України. Літератори того часу брали активну участь у національно визвольній боротьбі козацтва. Знаменитий поет Данило Братковський був страчений поляками за участь у хмельничині. Важливим жанром літератури того часу була полемічна література. Вона почала формуватись зразу після Люблінської унії, коли була створена Річ Посполита, а українські землі від Литви перейшли до Польщі. Як результат посилюється національно-релігійний гніт українців, а у відповідь вони піднялись на визвольну боротьбу. Виходячи з вище сказаного, формуються 2 течії в літературі того часу які вступили в гостру полеміку між собою: 1)література, яка оправдовувала польську окупацію, закликала українців об’єднатись з поляками під владою польського короля, одночасно ці літератори заявляли про відсталість української мови.2)у відповідь на цю літературу формується протилежна течія. Це література автори якої стали на захист всього українофільства. Зокрема це були Герасим та Мілетій Смотрицькі, Костянтин Острозький, Іов Борецький. Особливе місце в полемічній літературі належить Івану Вишенському. Важливим жанром літератури того часу була просвітницька література. Просвітителі на перше місце ставили освіту народу. Серед просвітителів були Феофан Прокопович, Василь Каразін, Григорій Сковорода. Важливим жанром була історична література. Зокрема “Історія русів ”, яка була заборонена до друку Росією, тому що відкрито писала про глибокі державні традиції України, що договір Хмельницького з Росією – це договір 2 рівноправних країн. Також можна згадати про козацькі літописи – це літописи Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка. У 1798р без відома Котляревського була видана “Енеїда”, що означало початок нової української літератури, яка писались зрозумілою народною українською мовою.

32.Розвиток архітектури в козацьку добу. В архітектурі в сер. 16ст. відбуваються суттєві зміни. Зникають оборонні риси, будівлі перетворюються на звичайні житлові палаци. Споруджуються палаци з просторими дворами для рицарських турнірів, розкішними залами для прийому гостей і влаштування балів. Із прийняттям Магдебурського права в Україні почалась регулярна розбудова міст за європейським зразком: у центрі на площі зводиться ратуша, а вся міська територія розбивається на прямокутні квартали. В другій пол. 17ст. утворюється своєрідний стиль – козацьке бароко. Стиль прийшов із Італії і відразу набув своєрідних мистецьких форм і національного колориту. Перші барокові споруди з’явились у Львові та Києві. Наприкінці 17ст. інтенсивно розбудовувались Київ, Чернігів, Суми, Харків. З середини 18ст. будівництво в Україні послаблюється. На зміну українському бароко з’являються монументальні будови з деякими формами класицизму та будівлі в стилі російського бароко. В стилі європейського бароко зведено собор св. Юра у Львові і ратушу в Бучачі, Успенський собор в Почаєві. На Правобережжі з др..пол.17ст. занепадає кам’яне будівництво і більш популярною стає дерев’яна архітектура. В церковному будівництві вона набуває типових прикмет, які стають національно традиційними. Тому 17 ст. – пер.пол.18ст. називається золотим віком дерев’яного будівництва.

33.Розвиток мистецтва в козацьку добу. Образотворче мистецтво часів бароко позначене особливою національною індивідуальністю, яка знайшла своє втілення у виникненні особливих жанрів мистецтва. Особливими пам’ятками монументального живопису були іконостаси. Серед них грандіозністю, пишністю та багатством відзначаються іконостаси Єлуцького та Троїцького соборів. На іконах часто зображено український побут, постаті пов’язані з політичним та громадським життям України, гетьманів, засновників церкви та інших. Серед різних жанрів світового мистецтва основне місце посідає – портрет. Його українською особливістю було те, що він зберіг тісний зв'язок з іконо писанням. Найбільшим осередком малярської праці був Київ, де кадри малярів, особливо малярів – портретистів, виховувались у Київській академії і в школі при Києво-Печерській лаврі. У період українського бароко великого розвитку набуло граверство. Крім ілюстрації на книжках, була поширена гравюра на металі. Сюжети були присвячені діячам політичного і культурного життя, козацькій старшині. Найбільшим осередком граверства був Київ, де гравюрі приділялась велика увага в київській академії. Основоположником української школи граверства був Олександр Тарасевич.

34.Музика в козацьку добу. Українська музична культура продовжувала традиції попередніх шкіл. В часи визвольної війни і пізніше в др.. пол..17ст. бандуристи складали нові думи і в них оспівували героїчну боротьбу українського народу. Кобзар-бандурист був улюбленцем народних мас. Музична культура бандуристів була так само високою, їх для розваг тримали у себе і політичні магнати і російські царі. Поряд із цим розвивався багатоголосний спів. Цей тип церковного співу шанували насамперед у великих культурних центрах. Партесний репертуар налічував 267 церковних творів, їх авторами були тогочасні композитори. Найдавнішим з них був М.Дилецький, який обстоював нотну систему запису музики, пропагував багатоголосний спів, використовував світські мотиви й народні мелодії. Як видатний теоретик музики М.Дилецький написав 1-й підручник з теорії музики. В українському музичному мистецтві 18ст. з одного боку, зберігало традиції попередніх епох, а з іншого вона набула класичних форм. У пер. пол. 18ст. центром музичної культури була київська академія. Тут студенти навчались грати на різних інструментах, освоювали партесний спів. Для підготовки хористів за царським наказом створили у м. Глухові – співецьку школу. У Глухові Розумовський утримував при своєму дворі оркестр театр, де ставились популярні тоді італійські опери. Там же зберігалась найбільша у сх.. Європі нотна бібліотека. Капельмейстером при глухівському дворі служив композитор і диригент Рачинський.

35.Розвиток музичного мистецтва в 19ст. Наприкiнцi XVIII - у першiй половинi XIX ст. у побутi були поширенi землеробськi пiснi календарного циклу, а також колядки, веснянки, колисковi, весiльнi пiснi тощо. Дуже популярними були пiснi-романси "Їхав козак за Дунай", "Вiють вiтри", "Сонце низенько", а також створенi на вiршi Шевченка "Думи мої", "Ой, одна я, одна", "Заповiт", пiснi про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висунув талановитих спiвцiв-кобзарiв, лiрникiв (Андрiй Шут, Остап Вересай). Пiсенним талантом українцiв захоплювалися у Петербурзi, де при царському дворi iснувала капела хлопчикiв. Навеснi 1838 р. М. Глинка перебував в Українi з метою набору співаків i вiдiбрав 19 хлопчикiв i двох дорослих чоловiкiв для зарахування до капели. Серед них був С. Гулак-Артемовський, який згодом став автором першої української нацiональної опери. Високого рiвня майстерностi досягли партеснi (багатоголосi) співи. У першiй половинi XIX ст. його розвиток гальмувався. У Галичинi, що знаходилася пiд Австрiєю, в першiй половинi XIX ст. сформувались сприятливi умови для розвитку музичної культури. Першi виразнi прояви музичного життя вийшли з духовенства. Так, в 1829 р. при дворi єпископа Івана Снiгуровича в Перемишлi був заснований постiйний церковний хор, яким керував диригент i композитор чеського походження А.Нанке. З цього хору вийшли композитори, якi створили так звану Перемиську школу. Найпершими її представниками стали Михайло Вербицький (склав музику до нашого гімну,до «Заповіту» Шевченка є автором 12 оркестрових творів і рапсодій, Служби божої та iнших церковних спiвiв) та Іван Лаврiвський (твори для церковного вжитку).

36.Розвиток театру в 19ст. Наприкiнцi XVIII ст. новий тип українського театру у формi так званого крiпосного театру. Який був своєрiдним переходом вiд шкiльного до свiтського театру. Серед крiпацьких театрiв в Українi вiдомими були театри поміщика Трощинського в селi Кибинцi i Кобилецького маршала Гавриленка у селі Озерках, де виступав навіть Михайло Щепкiн. Справжнiм зачатком професiйного мiського театру у той час стали аматорськi вистави, з яких спочатку виник Харкiвський, а згодом Полтавський театри. У 1789 р. був збудований перший постiйний театр у Харкові, а в 1803 р. - у Києві та Одесі, згодом у Полтаві, Бердичеві та в інших містах. Однак працювали в них не постiйнi, а мандрiвнi групи зi своїм репертуаром. Це були переробки з російської мови п'єс, написаних у Київській академії у XVIII ст. Вони ставились поряд з російськими класичними трагедіями. Започаткував нову українську драматургiю І. Котляревський, який написав п'єси "Наталка Полтавка" i "Москаль-чарiвник". Вони були поставленi Котляревським у Полтавському театрi в 1819 р. Вiд них почалася нова ера українського свiтського театру. Одночасно з розвитком української драматургiї та формуванням театру постають кадри українських акторiв. Найкращими з них були Михайло Щепкiн (1788-1863) i Карпо Соленик (1811-1851). Важливим фактором прогресу української культури став театр. Він протидіяв русифікації, прищеплював любов до української мови до здобутків національної культури. В 60-х р. 19ст. вперше в Україні поставлено спектакль за п’єсою Шевченка «Назар Стодоля». У києві діяв аматорський театр, де починали творчість Лисенко і Старицький. У 1882р в Єлисатграді за активної участі М.Кропивницького був створений професійний театр.

37.Розвиток української культури в роки національно-демократичної революції та боротьби за збереження державності в 1917-1921рр. Визвольна боротьба 1917─1920 рр. відкрила нову сторінку в історії України. Крах Російської імперії з її багатовіковою централізаторською і русифікаторською політикою, боротьба за утворення суверенної української держави, глибокі соціально-економічні зрушення і пов’язана з цим хвиля надій та сподівань викликали духовне піднесення в суспільстві, яке проявилося в усіх сферах культурного життя. Зусиллями української інтелігенції негайно після Лютневої революції 1917 р. почалося поширення національних культурно-освітніх організацій ─ “Просвіт”, діяльність яких була особливо активною серед сільського населення. “Просвіти” організовували бібліотеки, драмгуртки, хорові колективи, лекторії тощо. Вони налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, часописи. У роботі “Просвіт” охоче брали участь відомі українські письменники, поети, композитори, актори. Завдяки діяльності “Просвіт” багато українців вперше дізналося про славне минуле свого. Велика заслуга Центральної Ради полягала в тому, що вона розгорнула будівництво української школи. За короткий час на приватні і громадські кошти було засновано 53 українські гімназії, укладено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації школи. У період гетьманату українізація шкільної справи продовжувалася. В них вводились українська мова, історія і географія України, як обов’язкові предмети. В умовах Директорії українізація школи проводилась ще інтенсивніше, але в зв’язку зі швидким перебігом політичних подій, закріпити її результати не вдалося. Незважаючи на складні умови воєнного часу, в народній освіті України 1917─1920 років відбулися позитивні зрушення. Складності революційного часу відбилися і на стані науки в Україні. В ці роки в її наукових дослідних центрах продовжували працювати видатні вчені ─ хімік Л.Писаржевський, біохімік О.Паладін, філолог, історик і сходознавець А.Кримський, та багато інших. Революція дала можливість втілити в життя мрію кількох поколінь українських вчених ─ створити національну Академію Наук. Помітною течією в поезії цього періоду був романтизм, який представляли В.Сосюра, В.Чумак, І.Кулик та інші. Відчутних змін зазнала театральна справа, був заснований Український театр драми та опери. У січні 1920 р. у Вінниці було засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка. Відбувся розвитку музичного і хорового мистецтва України. У містах і селах виникло багато самодіяльних оркестрів, народних інструментів, державних, професійних хорів, мандрівних хорових капел. За гетьманщини була заснована Українська Державна Капела під проводом О.Кошиця. Видатним явищем в історії українського мистецтва було створення Української Академії мистецтв. Культурні процеси відбувалися на зламі історичних епох, втілюючи в собі яскраві, неповторні ознаки того часу і багато в чому суттєвому лягли в основу подальшого розвитку української культури

38.Становище української літературної мови та нової літератури в 19ст. У першій половині ХІХ ст. з’являється ряд праць і з історії України. Довгий час поширювалась у рукописах, а в 1846 р. була вперше надрукована “История Русов”. Багатство фактичного матеріалу, спрямованість проти турецьких, татарських, польських загарбників, емоційно піднесений виклад забезпечили ”Истории Русов” популярність в ті часи. Її вплив позначився на другому виданні “Истории Малой России” (1830) Д. Бантиш-Каменского та “Истории Малоросии” (1842-1843) М. Маркевича. З середовища українського народу вийшов геніальний письменник М. В. Гоголь. Визначні історичні події, суспільно-політичні процеси, що відбувалися в країні, настрої народних мас, вся сукупність конкретно-історичних обставин того часу наклали свій відбиток на світогляд і творчість українських письменників. В ряді кращих творів вони правдиво відобразили окремі сторони тогочасної дійсності та деякі події з історичного минулого українського народу. Дуже цінним у творчості перших класиків української літератури є насамперед показ життя селянства, міського простолюддя, людей праці. Українська література того часу збагачувалася новими жанрами та засобами художнього зображення дійсності. І. Котляревський дав чудовий зразок бурлескно-травестійної поеми “Енеїда”, яка є неперевершеним твором подібного роду в світовій літературі. Він ввів в українську літературу жанр оди, опери-драми, дав зразки ліричних поезій, що стали народними піснями “Видно шляхи полтавські”, “Віють вітри, віють буйні”, “Ой я дівчина полтавка”, “Віє вітер горою” та ін. Квітка-Основ’яненко перший український прозаїк — писав повісті, оповідання, нариси, фейлетони; йому належить також кілька побутових п’єс, комедій. Гулак-Артемовський перший ввів в українську літературу жанр балади — “Твардовський”, “Рибалка”. Гребінка зробив перший переклад українською мовою поеми Пушкіна “Полтава”, виступив як видатний байкар, написав ряд високопоетичних ліричних поезій (“Ні, мамо, не можна нелюба любити”). Новий, вищий етап у розвитку української літератури почався з творчості Т. Шевченка. Т. Шевченко ствердив критичний реалізм в українській літературі. У 30-40 роках ХІХ ст. в Україні виникає такий літературний напрям як романтизм. Характерною ознакою романтизму було розходження між суб’єктивними мріями художника і об’єктивною дійсністю.

39.Розвиток освіти та науки в Україні в 19ст. Основою розвитку є система освіти. В пер. пол. 19 ст. до мережі освітніх установ входили навчальні заклади чотирьох розрядів: парафіяльні школи, повітові училища, гімназії, ліцеї та університети. Царський уряд дбав про розвиток спеціальної освіти. Вже із початком 19 ст. в Україні відкриваються професійні школи. Одним із перших було відкрито Чернігівське ремісниче училище (1801р.). Середню освіту давали гімназії, що були відкриті в усіх губернських і окремих повітових містах України. Це були навчальні заклади гуманітарного спрямування. В 1805р. на кошти місцевого дворянства в Харкові було відкрито університет. В пер. пол. 19 ст. в Харківському університеті працювали відомі науковці І. Тимківський, І. Срезневський, А. Метлинський, Т. Осиповський, П. Гулак-Артемовський (перший ректор університету), Д. Багалій та ін. Тобто, із створенням університету місто Харків стає центром наукового та освітнього життя в Україні. У першій половині XIX ст. подальшого розвитку набули філософія, i політекономія, технічна та природнича наука. Науковими i освітніми центрами у цей час були Харківський i Київський університети, якi зібрали навколо себе кращі наукові сили. Так, науковцi Харкiвського університету свою увагу спрямували на вивчення свого краю i на піднесення його економічного i культурного рівня. Важливу роль у розвитку культури i науки, поширеннi освiти вiдiграв i Київський унiверситет. З його заснуванням iнтелектуальний центр України перемiстився iз Харкова до Києва.. В першiй половинi XIX ст. тут працювали вихованцi Харкiвського унiверситету М. Дяченко i О. Дяченко, якi розробляли питання диференцiйованого та iнтегрального обчислення. Помiтний слiд у розвитку проблем механiки та гiдравлiки залишив І. Рахманiнов. Значнi зрушення у розвитку фiзичних дослiджень пов’язанi з iменами вчених Є. Кнорра i М. Тализiна. Проте патрiархом науки був Михайло Олександрович Максимович(1804-1873). Його працi, зокрема в галузi iсторiї та фiлологiї, сприяли згодом зародженню iсторико-фiлологiчної школи Київського унiверситету, яка дала українськiй науцi таких видатних учених, як В. Антонович, М. Драгоманов, О. Лазаревський, Д. Багалiй, М. Дашкевич, М. Грушевський та iн. Свiтової слави здобув М. Остроградський(1801-1862), один iз засновникiв петербурзької математичної школи. Його iменем названо деякi математичнi формули. Вже в цей період серед українських вчених появились першовідкривачі наукових знань майбутнього. Вони випередили свій час на століття. До найбільш відомих з них можна віднести О. Засядька, конструктора бойових ракет, героя війни з Наполеоном.

40.Становище в образотворчому мистецтві в Україні в 19ст. В українському образотворчому мистецтвi у першiй половинi XIX ст. виступали окремi митцi, серед яких ще не було великих талантiв. Пiсля деякого застою як реакцiя проти класичностi починає формуватися схильнiсть до реалiзму. Цей рух започаткував Олексiй Венецiанов. Середина XIX ст. характеризується творчiстю основоположника реалiзму в українському малярствi Тараса Шеченка та його послiдовникiв Л. Жемчужникова, К. Трутовського та iн. Їх творчiсть була значним внеском в українську мистецьку культуру. Найкращим представником українського образотворчого мистецтва був Тарас Шевченко. Його мистецький талант проявився у рiзних галузях малярства: портретному, жанровому, пейзажному i релiгiйному. Крiм того, Шевченко пробував свої сили в скульптурi та гравюрi. За гравюри Тарас Шевченко дiстав титул академiка. Високо цiнуються також його малюнки олiвцем, тушшю, сепiєю i аквареллю. Першою жанровою картиною Шевченка був "Хлопчик-жебрак дiлиться милостинею з собакою пiд парканом". Молодий митець працює над темами з iсторiї України, з життя народу, його побуту. У цей час написанi "Циганка-ворожка", "Катерина", "Селянська родина". Шевченко подорожує по Українi i збирає великий матерiал в етюдах, малюнках, ескiзах. Шевченко не ідеалізує Україну, а змальовує закріпачення, зубожіле село. Отже, творчiсть Т. Г. Шевченка є новим етапом в iсторiї українського образотворчого мистецтва. Вона надихнула багато українських. та росiйських митцiв на новi творчi здобутки у другiй половинi XIX - початку XX ст.

41.Розвиток архітектури в Україні в 19ст. Замiсть вiльної мистецької творчостi з'являються новi будiвлi, побудованi за росiйськими проектами, якi не вiдповiдали мистецьким стилям України. В 1801 р. росiйський Синод видає заборону будувати будь-якi церкви українського типу. Проте українська творчість не згасає, пристосовуючи шаблонні росiйськi проекти до свого смаку. На зміну класичному з початком XIX ст. приходить стиль ампір з нахилом до монументальних форм римського вигляду. У першій половині XIX ст. при новому адмiнiстративному подiлi України в стилi ампiр збудовано бiльшiсть державних будiвель Полтави, Чернiгова, Києва, Одеси. Досить поширеним був тип зовсiм округлих споруд (ротонд), ампірових форм з колонадою або без неї. Найбiльш плiднi українськi архiтектори цiєї доби — Петро Ярославський та Андрiй Меленський. У Львовi в 20-30-х роках XIX ст. у стилi ампiр побудовано так звану Губернаторську палату, бiблiотеку Оссолiнських, бiблiотеку та музей Баворовських, Львiвську ратушу. Одеса теж має ряд житлових будiвель, виконаних у цьому стилi, їх проектували французькi та iталiйськi архiтектори. З українських вiдзначився Андрiй Шостак. Остання стадiя класичностi припала на першу половину XIX ст. Вона позначена особливою лаконiчнiстю i чiткiстю архiтектурних форм. Таким є головний корпус Київського унiверситету. В архітектурі на поч.. 20ст. поширюється стиль модерн.

42.Історичні умови розвитку української культури. Процеси національно-культурного відродження в Україні в 19 ст. 19ст. це найважчий період в історії України. Причина в тому, що наші землі перебували в стані бездержавного розвитку. Крім того, вони були розчленовані між 2 державами, а саме сх.. – Росія, Галичина, зх.. – Австро-Угорщина. В таких важких історичних умовах перебувала культура України. В складі Росії наші землі були перетворені навіть не в колонію, а в відсталу провінцію Росії(Україна – це частина вічної неподільної Росії, вона не має ні своєї історії, ні культури, ні мови). Така політика призвела до того, що абсолютно зникає назва «Україна», «українець» навіть зникає назва Малоросія. На кінець 19ст. в українських містах залишилось серед населення 5% українців. Серед освітян України залишилось – 25%, правників – 15%, діячів культури – 10%. Промисловіст