Стандартні висоти перерізу рельєфу

Рельєф	Висота перерізу на картах масштабів,.м
1:10000	1:25000	1:50000	1:100000	1:200000
слаборозчленований	2,5
гірський

 

Для карти масштабу 1:10 000 висота перерізу дорівнює 0,025.

Горизонталі на картах, що проведені через нормальні ви­соти перерізу, називаються основними або суцільними і по­значаються суцільною лінією коричневого кольору. При нор­мальній висоті перерізу важливі подробиці рельєфу не відтво­рюються, тому що знаходяться між січними площинами. У цьому разі на карті проводять половинні горизонталі (напівгоризонталі) через половину основної висоти перерізу пунктир­ними лініями з довжиною рисочок 4-5 мм і відстанню між ри­сочками 1-2 мм. Якщо потрібні подробиці рельєфу які не мо­жуть зображуватися основними горизонталями, застосовують допоміжні горизонталі, які проводять також пунктирними лі­ніями, тільки з коротшими рисочками, ніж у половинних.

Для зручності відлічування і визначення відміток (висот) горизонталей на картах кожну п'яту основну горизонталь проводять товстішою коричневою лінією. Такі горизонталі на­зиваються потовщеними. На картах масштабу 1:10 000 пото­вщені горизонталі проводять через висоту перерізу 10 лі, тобто потовщується кожна четверта основна горизонталь.

На оглядово-топографічних картах масштабів 1:500000 і 1:1 000 000 рельєф, крім горизонталей, зображають відмивкою.

На картах масштабу 1:500 000 рельєф гір може зображу­ватися гіпсометричним способом. Для цього, починаючи з ви­соти 300 м рельєф поділяється на шари (щаблі) через 300, 500 або 1000 метрів в залежності від абсолютної висоти гір. Такий спосіб зображення рельєфу за допомогою горизонталей (изо - гіпс) із пошаровим фарбуванням поліпшує наочність і дозво­ляє швидко оцінювати висотний рельєф досліджуваного райо­ну.

Основні і потовщені горизонталі підпи­суються цифрами корич­невого кольору. Вони позначають відмітку горизонталі, тобто її абсолютну висоту над рівнем моря. Цифра пишеться у розриві горизонталі та­ким чином, щоб верх цифри вказував на підйом, а низ - на спуск. Зображення горизонталями пагорба і улоговини на карті ви­глядає однаково. Так само схожі зображення хребта (гребеня) і лощини. Для того, щоб їх можна було розрізняти, тобто швидко визначити напрямок схилів, застосовують короткі штрихи (рисочки), які називаються бергштрихами (схилами штрихами), або покажчиками схилів. Бергштрихи проводяться від горизонталі в напрямку зниження схилу.

При зображенні сильнопересіченого і гірського рельєфу горизонталі розташовуються дуже густо і при показі крутих схилів навіть зливаються, внаслідок чого неможливо провести горизонталі роздільно. У практиці роздільне проведення горизонталей можливо при проміжку (закладанні) між ними не менше 0,25 мм. При такому закладанні крутість схилу називається граничною крутістю, що зображується горизонталями і залежить від висоти перерізу і масштабу частини.

При нормальній висоті перерізу гранична крутість дорів­нює 40°. При зображенні на карті схилів із крутизною від 40" до 65° їх вичерчують злитно або ж проводять горизонталі з розрядкою, показуючи між потовщеними горизонталями 2-3 проміжні горизонталі. Висота таких крутих схилів (або урвищ) визначається по числу закладань між горизонталями, що злились.

Деякі деталі рельєфу не можуть бути зображені горизон­талями. Скелі, урвища, круті схили ярів, ями, кургани тощо зображають спеціальними умовними знаками, які в поєднанні з горизонталями точно передають особливості рельєфу місце­вості.

Крім горизонталей, рельєф на картах зображають відміт­ками абсолютних висот характерних точок рельєфу - вершин гір чи горбів, дна улоговин, сідловин, тальвегів, перегинів схилів. Позначають їх арабськими цифрами біля характерної точки з точністю до 0,1 м.

Самі по собі відмітки не можуть дати уявлення про форми рельєфу, але в сполученні з горизонталями дають більш точне і повне зображення рельєфу. Вони полегшують визначення по карті напряму схилів, відміток точок, відносних висот то­чок, тобто допомагають читати рельєф.

Відмітки висот підписуються цифрами чорного кольору висотою 1,5 мм, а відмітки командних висот підписуються цифрами чорного кольору висотою 2,5 мм.

Штучні, створені людиною, елементи рельєфу показують­ся чорним кольором. При показі на карті високогірного ре­льєфу, ділянки, що покриті вічними снігами і льодом (льодо­виками) зображуються горизонталями синього кольору.

Найбільш важливим елементом кожної нерівності земної поверхні є схили, тобто бічні поверхні форми рельєфу. Інши­ми словами схил є похила поверхня форми рельєфу. Схил ха­рактеризується наступними елементами, що визначають його властивості:

- крутість, тобто кут нахилу схилу до горизонтальної площи­ни (до рівневої поверхні);

- висота, тобто перевищення верхньої точки схилу над ниж­ньою;

- напрямок схилу, тобто напрямок найкоротшої відстані від верхньої до нижньої точки схилу. По цій найкоротшій від­стані крутість схилу найбільша;

- довжина або протяжність схилу (похила дальність);

- закладання, тобто проекція схилу (його довжини) на гори­зонтальну площину (горизонтальне прокладання на рівне-вій поверхні).

Схили класифікуються за їхньою крутизною: положисті схили мають крутість до 10°, середньої крутості - до 20°, кру­ті - до 30°, великої крутості - до 40°, дуже круті - до 60°, урвисті - понад 60°.

За формою схили бувають рівні, опуклі, увігнуті і хвилясті. На топографічній карті форми схилів визначаються по взаємному розташуванню горизонталей на схилі. На рівному схилі горизонталі розташовуються на однакових відстанях одна від одної. На опуклому схилі горизонталі зближуються до підошви (до низу), а на увігнутому схилі, навпаки, горизонталі зближуються до вершини (до вер­ха). На хвилястому схилі горизонталі поперемінно зближую­ться і розходяться.

 

б) Гідрографія

 

На топографічних картах зображають усі елементи гідро­графії. Узбережжя і берегову лінію морів, озер, водосховищ наносять з максимальною повнотою і точністю, допустимою у масштабі карти. Берегова лінія морів на карті відповідає най­вищому рівню води (під час припливу). Берегова лінія озер, річок та інших природних і штучних водойм відповідає лінії урізу води під час межені.

Лінія урізу води - це лінія, що обмежує поверхню води. Межень - найнижчий рівень води у річках, коли ширина і швидкість течії річки найменші.

Відмітки урізів води річок, озер, внутрішніх морів позна­чають синім кружком і підписують цифрами синього кольору з точністю до 0,1 м. Відмітки урізів води відкритих морів не підписують, вважаючи, що вони знаходяться на рівні океану, тобто мають відмітку 0º. На картах позначають також серед­ню величину припливу і припливно-відпливні смуги.

Річки зображають синьою лінією на картах у масштабах 1:25 000 і 1:50 000 при ширині, меншій за 5 м, та на карти 1:100 000 при ширині річки, меншій за 10 м. Річки й канали зображають, відтворюючи особливості та прохідність річко­вих русел і заплав: швидкість течії глибину і ширину, власти­вості бродів, типи берегів тощо.

Колодязі та джерела докладні показують на картах у безводній степовій та пустинній місцевості. В інших районах їх наносять поза населеними пунктами. Позначають також ті ко­лодязі та джерела, які мають значення орієнтирів.

 

в) Рослинність

 

На топографічних картах наносять рослинність: деревну (ліси, гаї, окремі дерева), чагарникову, трав'яну, мохову та лишайникову.

Крім того, умовними знаками позначають культурні наса­дження: сади, виноградники, різні плантації, деревну рослин­ність висотою понад

4 м і з зімкненням крон дерев (площ) проекції крон) понад 20% відносно всієї площі лісу. Рослини, нижчі від 4 м - молода поросль.

Ліси на картах виділяють фоном зеленого кольору, за ви­нятком галявин і ділянок рідколісся, горілого, сухостійного та вирубаного лісу.

Породний склад дерев показують відповідним умовним знаком (хвойного чи листяного) всередині контуру лісу та по­яснювальним підписом про переважаючу породу. Праворуч від знака - кількісна характеристика лісу в метрах - дріб, у чисельнику якого середня висота Дерева, у знаменнику - сере­дня товщина стовбурів дерев на висоті грудей людини. Ціле число - середня відстань між деревами. Якщо площа лісу на карті займає менш як 2 см, її кількісної характеристики не показують. Низькорослий ліс з деревами висотою менш як 4 м, буреломи та суцільні зарості чагарнику виділяють зеле­ним кольором світлішого тону, ніж ліс.

Породи чагарників (колючий чагарник, саксаул, бамбук стелюх тощо) показують відповідними умовними знаками розміщеними рівномірно на всій площі, зайнятій чагарником.

Трав'яну рослинність на картах показують, виділяючи степову і лучну. Умовними знаками позначають комишеві і очеретяні зарості та високу трав'яну рослинність (вищу за 1 м)

Мохову і лишайникову рослинність зображають загальним умовним знаком.

Культурні насадження на картах позначають умовними знаками (сади, виноградники, чайні плантації тощо), рівномі­рно розміщеними на всій площі, і зафарбовують зеленим ко­льором, світлішим, ніж ліс.

 

г) Грунти і болота

 

На топографічних картах виділяють також характерну по­верхню: піски, галечники, кам'янисту чи глинясту поверхні (такири), солончаки тощо. Окремими умовними знаками пока­зують горбисту, купинясту та полігональну поверхню - ділян­ки тундри або високогірні ділянки, вкриті вузькими трі­щинами та нагромадженням кам'яних уламків, що утворюють многокутники (чи полігони) розміром до кількох метрів у по­перечнику.

Болота поділяють за ступенем прохідності на прохідні і непрохідні (у тому числі труднопрохідні), за характером трав'яного покриву - на трав'янисті, мохові та комишеві.

Про прохідність болота не можна судити тільки по одно­му умовному знаку болота. Необхідно враховувати пору року, погоду, глибину болота по оцінках глибин, характер рослин­ного покриву і форму рельєфу. Більш доступні для руху лю­дей і навіть гусеничних машин трав'янисте, мохове і лишай­никове болото, а очеретяне й тростяне менш доступні. На чагарникових болотах середня висота стояння ґрунтових вод дорівнює 0,6 м, на лісових болотах - 0,3 м і на мохових і трав'янистих - 0,2 м. Рельєф значно впливає на властивості болота. Найбільш заболоченими і важко прохідними є безстічні улоговини і низинні місця з високим стоянням ґрунтових вод.

Глибина болот підписується з точністю до однієї десятої метра цифрою поруч із вертикальною стрілкою, що вказує мі­сце проміру.

 

16.2. Соціально-економічні елементи

 

а) Населені пункти

 

Найдокладніше й найточніше на картах масштабу 1:10000 і 1:25 000 показують населені пункти, їх класифікують за кількістю населення і політико-адміністративним значенням (табл. 7).

Таблиця 7

 

Адміністративне значення і тип населеного пункту	Кількість жителів, чол.	Висота букв, мм
Столиці держав. Міста	Понад 1 000 000
Столиці іноземних держав, менш як 1 000 000 жителів. Міста	500 000 - 1 000 000	4,5
Адміністративні центри 1-го порядку на іноземній території. Міста	100 000 - 500 000
Міста	50000-100000	3,5
10 000 - 50 000	3,5
2 000 - 10 000	2,6
	2,2
Селища міського типу (робітничі, курортні)	2 000 і більше	2,2
Менше як 2 000
Селища сільського типу і дачного типу	Понад 200 будинків
100 - 200 будинків	1,5
20-100 будинків	1,2
Менше як 20 будинків
Окремі двори	0,9
Залізничні станції	Великі станції	1,2
Роз'їзди, платформи	0,9

 

На карті вміщують офіційні назви населених пунктів. Розмір і накреслення букв (шрифт) свідчать про тип, політико-адміністративне значення та кількість жителів. Назви міст з кількістю населення понад 50 000 чол. наносять прямим жирним шрифтом з підсічками, менш як 50 000 чол. - напівжирним прямим топографічним шрифтом без виділення заголовних букв. Назви селищ міського типу підписують напівжирним скісним управо шрифтом без виділення заголовної букви. селища сільського і дачного типів - прямим напівжирним шрифтом з виділенням заголовних букв.

Під назвою сільських населених пунктів позначають кіль кість будинків, а якщо це районний центр, то ставлять символи РР (районна рада) і СР (селищна рада).

На картах масштабів 1:10 000, 1:25 000 і 1:50 000 виді­ляють квартали з більшістю вогнетривких будівель (цегляних, кам'яних) та з більшістю невогнетривких (дерев'яних, сама­нових, валькованих). Квартали з вогнетривкими будівлями зафарбовують оранжевим кольором, а з невогнетривкими -жовтим.

На картах меншого масштабу всі квартали зафарбовують чорним кольором.

На топографічних великомасштабних картах (1:10 000, 1:25 000) зображають усі населені пункти з докладним відтво­ренням планування кварталів, парків, садів, площ, скверів, ву­лиць і навіть окремих будинків. Виділяють головні будівлі, вокзали, промислові об'єкти, школи, установи зв'язку, лікарні тощо. Для правильного відтворення структури й планування населених пунктів головні вулиці показують трохи ширшими, ніж другорядні.

 

б) Промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об'єкти

 

Промислові об'єкти - заводи, фабрики, шахти, електро­станції, нафтові й газові свердловини, відкриті розробки кори­сних копалин, водонапірні башти, лінії електропередач, наф­то- і газопроводи, склади тощо - залежно від їх розмірів зо­бражають масштабними (контурними) або позамасштабними умовними знаками. Біля багатьох промислових об'єктів став­лять пояснювальні підписи, які доповнюють якісну характеристику об'єкта. Наприклад, біля умовного знака діючої вугільної шахти ставлять скорочений підпис «шах. вуг.», газової свердловини -«газ.» Підпис «шкір.» біля умовного знака про­мислового підприємства означає, що це шкіряний завод.

Сільськогосподарські об'єкти, як і промислові, познача­ють позамасштабними (контурами) або масштабними умов­ними знаками та скороченими підписами залежно від площі, яку вони займають на карті, і масштабу карти.

Соціально-культурні об'єкти - школи, лікарні, санаторії, дитячі садки, обсерваторії, вузи, метеостанції, спортивні спо­руди, пам'ятники, історичні місця тощо позначають відпові­дними умовними знаками та скороченими підписами.

Установи зв'язку (телефонні станції, радіотелеграфні кон­тори), радіостанції, радіотелевізійні щогли, лінії зв язку в на­селених пунктах не зображають. Проте спеціальний умовний знак поряд із числом будинків вказує на наявність у населе­ному пункті таких установ.

 

в) Шляхи сполученні

 

Залізниці зображають докладно, особливо на картах мас­штабів

1:10 000 і 1:25 000. Вказують, зокрема, кількість колій: одно-, дво-, триколійні зображають відповідною кількістю ко­ротких штрихів поперек умовного знака залізниці. Якщо залі­зниця електрифікована, то на одному з коротких штрихів на кінці вміщують рисочку під прямим кутом.

Залізничні станції, не виражені в масштабі карти, позна­чають прямокутником, усередині якого креслять чорний пря­мокутник меншого розміру, що означає вокзал, тобто голов­ний станційний будинок. Якщо вокзал знаходиться зліва від залізничних колій, то чорний прямокутник креслять зліва від умовного знака станції, якщо посеред колій, то в центрі умов­ного знака, якщо вправо від колій, то справа від умовного зна­ка станції. Якщо станція знаходиться в населеному пункті й має однакову з ним назву, то її не пишуть, а лише підкреслю­ють тонкою лінією назву населеного пункту.

Умовними знаками обов'язково вказуються водонапірні башти, семафори й світлофори, що мають значення орієнтирів, усі тунелі, мости й труби під залізничним полотном для стоку води. Насипи і виїмки позначають на картах, якщо висота їх чи глибина 1 м і більше. Трамвайні колії наносять поза межами міста.

Автостради, шосе та поліпшені дороги наносять усі, незалежно від густоти шляхової мережі. На картах масштабу 1:100000 наносять грунтові (польові) дороги (в обжитих і густонаселених районах), обсаджені деревами і якими найшвид­ше дібратися від одного населеного пункту до іншого.

У районах із слаборозвинутою шляховою мережею та в лісових районах зображають усі грунтові дороги. В пустинних і труднопрохідних районах наносять усі пішохідні та в'ючні стежки й караванні шляхи.

Уздовж умовного знака автостради чи шосе підписують їх характеристику - ширину проїжджої частини в метрах, шири­ну всього полотна (від канави до канави), матеріал покриття. Наприклад, 10(16) Ц. Відповідь: 10 - ширина проїжджої час­тини в метрах, (16) - ширина всього полотна дороги, Ц - ма­теріал покриття цементобетон. Інші букви означають: А - ас­фальт, Бр. - брущатка, К-колоте каміння, Кл - клінкер, Г - гравій, Щ - щебінь, Шл - шлак.

На автогужових дорогах наносять усі мости й труби для стоку води. Біля умовного знака моста підписують його хара­ктеристику у вигляді дробу: чисельник - довжина і ширина моста, знаменник - вантажопідйомність у тоннах. Буква перед дробом-матеріал покриття (Д -дерев'яний, К-кам'яний, М - металевий, ЗБ - залізобетонний). Іноді перед дробом ста­влять цифру. Вона означає висоту моста над водою в метрах.

На картах масштабу 1:10 000 і 1:25 000 показують усі кі­лометрові стовпи. Цифра біля умовного знака кілометрового стовпа означає кількість кілометрів, вказану на стовпі. На кар­тах дрібнішого масштабу їх вказують тільки в районах, бідних на орієнтири.

На всіх топографічних картах спеціальними умовними знаками, зображають ділянки шосе з крутістю підйому (спус­ку) більш як 5°, поворот з радіусом дуги менш як 25°, а також труднопрохідні ділянки.

 

г) Кордони, границі та межі

 

На топографічних картах наносять державні кордони, границі країв, областей, штатів, інших адміністративних оди­ниць 1-го порядку на іноземній території.

Кордони проводять пунктирними лініями різного малюн­ку й розміру, а деякі з них - у поєднанні з точками. На ділян­ках, де збігаються 2-3 кордони, показують один - вищої політико-адміністративної одиниці.

Лінійними умовними знаками показують меж, державних заповідників, давні історичні стіни, кам'яні, цегляні та глино­битні стіни, металеві огорожі, дамби та штучні вали.

 

д) Геодезичні пункти

 

Усі види геодезичних пунктів (астрономічні, тріангуля­ційні, полігонометричні, нівелірні), як вихідні під час топографічних знімань та інших вимірювань, а також як орієнтири для гарматної та ракетної стрільби, наносять на топографічні карти дуже точно.

Крім геодезичних пунктів, на картах зображають місцеві предмети, які добре помітні, тому становлять собою надійні орієнтири Це - високі споруди баштового типу, заводські труби, телевізійні вежі, радіощогли, кургани, терикони, пам'ятники, окремі дерева, висок, будинки, а також контурні точки і предмети, які, хоч і не височать над земною поверхнею, проте тривалий час не змінюють свого положення і доб­ре помітні, - перехрестя доріг, повороти каналів, річок та струмків, перехрестя головних вулиць у населених пунктах, чітко виражені кути контурів.

Місцеві предмети - орієнтири наносять на карти з точністю не більш як 0,2 мм, під час нанесення інших об'єктів допус­каються помилки до 1 мм.