ІІ. Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Практична робота 13.

1. Сучасний стан вищої освіти потребує нових підходів до формування високопрофесійного фахівця, забезпечення умов для самореалізації особистості. Одним із найважливіших завдань вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації є підготовка молодших спеціалістів та бакалаврів, зміст навчання яких має переважно практичний характер.

Є безліч чинників, що впливають на якість їх підготовки. Серед них – упровадження у навчальний процес міждисциплінарної інтеграції, що передбачає активізацію пізнавальної діяльності курсантів та професійного тренінгу.

Актуальність міжпредметних зв'язків (МЗ) полягає в тому, щоб курсанти не просто отримували знання з окремих дисциплін, а вміли користуватися апаратом кожної дисципліни в інтегрованому зв'язку для активізації їх пізнавальної та професійної діяльності.

Необхідність оновлення змісту освіти, розробки освітньо-професійних програм, навчальних планів та засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки потребує усунення «суперечностей в ізольованості між окремими циклами дисциплін, які, як правило, викладаються без урахування професійної та спеціальної орієнтації, спрямованої на оволодіння професією».

З огляду на це, важливою особливістю сучасної технології навчання стає якнайтісніша інтеграція української мови (за професійним спрямуванням) з окремими навчальними дисциплінами за допомогою інтегрованих бінарних занять, які сприятимуть більш чуткому взаємозв'язку загальної та професійної освіти.

У рекомендаціях Ради Європи з питань освіти (1998) наголошується на необхідності розвитку інтегративних умінь при формуванні професійної мовленнєвої компетенції. Тому основними комунікативно значущими вміннями для курсантів-пілотів є вилучення фахових знань з джерел науково-авіаційної інформації, їх інтерпретація та активізація здебільшого в усному мовленні.

Широке застосування міжпредметних зв'язків дасть змогу курсантам-пілотам відпрацьовувати теоретичні основи предмета, виконуючи завдання з української мови (за професійним спрямуванням) відповідно до професійної спрямованості і, отже – розвивати професійні якості. Також, це один з важливих стимулів підвищення ефективності навчання в цілому та інтересу курсантів-пілотів до вивчення української мови (за професійним спрямуванням) зокрема.

При вирішенні професійних завдань спеціаліст все частіше зустрічається з необхідністю володіти та вміло використовувати знання, які виходять за межі вузької спеціалізації – знання із різних галузей науки, психології тощо. Проте потребує суттєвого коригування методика впровадження між предметних зв'язків, яка нині хоч і широко використовується, але все ж таки допускає ізольоване викладання гуманітарних та спеціальних дисциплін. Невирішеним залишається питання міжпредметних зв'язків у процесі вивчення української мови (за професійним спрямуванням) у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

Ізольованість української мови (за професійним спрямуванням) та окремих циклів дисциплін згубно впливає на становлення особистості фахівця, який володіє лише програмним матеріалом з української мови в контексті своєї майбутньої професії. Тому перед сучасним викладачем української мови (за професійним спрямуванням) стоїть завдання не лише підвести курсантів до успішного оволодіння програмним матеріалом, а й навчити їх користуватися українською мовою для поповнення своїх фахових знань.

Взаємозв'язок у вивченні предметів – природний процес, зумовлений логікою навчання. Міжпредметні зв'язки дають можливість сформувати у курсантів цілісну картину світосприйняття. Ставиться завдання синтезувати диференційовані знання, побачити їх цілісно, стимулювати аналітико-синтетичну діяльність курсантів, а також формувати вміння переносити знання з однієї галузі в іншу, виробити вміння аналізувати і порівнювати складні процеси чи явища об'єктивної дійсності.

Розв'язання будь-якої проблеми потребує синтезу дисциплінарних знань, набутих на основі міжпредметності. Однак не можна розглядати проблему міжпредметних зв'язків тільки як співвідношення між двома та більше навчальними дисциплінами, які передбачають взаємне використання і збагачення загальних для них знань, умінь та навичок. Здійснення цих зв'язків передбачає цілеспрямоване використання всього арсеналу форм, методів, прийомів, педагогічних засобів, які допомагають виявити нові можливості кожного з них, а також визначити спільне й специфічне у їх використанні при викладанні різних навчальних предметів.

Українська мова (за професійним спрямуванням) як навчальна дисципліна певною мірою пов'язана практично з усіма навчальними дисциплінами. Така міждисциплінарна інтеграція є умовою розвитку пізнавальної діяльності курсантів-пілотів і відкриває шлях до отримання професійно значущої інформації, а отже створює передумови для усвідомлення необхідності оволодіння українською мовою (за професійним спрямуванням) в авіаційному закладі, що є важливим стимулятором підвищення інтересу до цього предмета.

Одним із шляхів збереження та поглиблення інтересу до вивчення української мови (за професійним спрямуванням) в авіаційному навчальному закладі є рання спеціалізація навчальної мовленнєвої діяльності, яка є абсолютно природною для авіаційного ВНЗ, оскільки вже на І курсі курсанти починають вивчати такі професійні дисципліни, як повітряна навігація, льотна експлуатація повітряних суден, конструкція вертольоту, конструкція двигуна, безпека польотів.

Рання спеціалізація навчальної діяльності полягає в тому, що курсанти-пілоти оволодівають умінням читати літературу зі спеціальності вже на першому курсі (вивчення української мови (за професійним спрямуванням) у вищих авіаційних навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації починається з першого курсу), а не обмежуються текстами, що присвячені окремим актуальним питанням щодо спеціальності. Практика показує, що випередження у навчанні допомагає курсантам в подальшому вивченні профілюючих предметів, а знання залишаються усвідомленими, міцними, довготривалими.

Готуючись до проведення інтегрованих бінарних занять, викладач повинен з'ясувати, який обсяг знань отримають курсанти у процесі розв'язання поставленого завдання, який матеріал доцільно використати в цьому випадку, чим і як його доповнити, які набуті на уроках суміжних предметів знання треба використати, до яких узагальнень потрібно підвести курантів. Викладач має самостійно синтезувати знання (оскільки засвоєння лише «предметних знань» недостатньо для здійснення міжпредметних зв'язків), вичленити органічно пов'язаний міжпредметний матеріал, визначити «питому вагу діяльності з різних предметів».

Практична реалізація міжпредметних зв'язків повинна забезпечуватися відповідними організаційними умовами:

· узгодженістю навчальних планів і програм із навчально-методичною документацією;

· ознайомлення викладачів зі змістом програми і підручників суміжних дисциплін;

· сумісною методичною роботою викладачів шляхом взаємовідвідування занять, планування реалізації міжпредметних зв'язків, систематичністю їх здійснення.

Важливо підготувати матеріальну навчально-методичну базу, організувати співпрацю викладачів української мови (за професійним спрямуванням) та колег з профілюючих циклових комісій, викликати у курсантів зацікавленість у використанні української мови для підвищення власної компетенції при вивченні спеціальності.

Важливим є відбір та організація навчального матеріалу; формування необхідної мовної бази, яка б стала основою для успішного читання літератури з фаху українською мовою; формування навичок смислового сприйняття текстів при читанні та висловленні думок українською мовою. Для реалізації цієї умови викладачі української мови (за професійним спрямуванням) разом зі спеціалістами профілюючих циклових комісій виділяють ті дисципліни, які є базовими для вивчення згодом складніших предметів зі спеціальності.

При відборі навчального матеріалу перш за все необхідно враховувати професійні знання курсантів. В іншому разі відповідність рівня інформації рівню компетенції курсанта в галузі знань рідною мовою не тільки перешкоджатиме розумінню тексту, а й знизить інтерес до читання україномовної літератури зі спеціальності і спричинить негативне ставлення до вивчення української мови (за професійним спрямуванням) в цілому.

Тому з викладачами профілюючих циклових комісій визначалися найбільш актуальні та цікаві для даного етапу навчання проблеми зі спеціальності, з урахуванням яких складаються тематичні цикли системно пов'язаних навчальних матеріалів українською мовою. Координація роботи з профілюючими цикловими комісіями дає змогу виявити обсяг знань курсантів з фаху і підібрати навчальний матеріал, який відповідає рівню спеціальної підготовки курсанта.

Використання текстів зі спеціальності з самого початку навчання та інтеграції всіх професійно спрямованих текстів призведе до більш якісного засвоєння курсантами матеріалу. За таких умов курсант усвідомлює його значущу складову власної перспективи життя, задовольняючи через процес навчання професійно-пізнавальні інтереси та основні особистісні потреби. У процесі навчання курсант повинен усвідомити необхідність та напрями подальшого саморозвитку.

Як засіб реалізації міжпредметних зв'язків у співпраці з викладачами спеціальних дисциплін були проведені інтегровані бінарні практичні заняття. Підготовка до занять передбачала сумісне написання методичних розробок, визначення мети заняття кожним викладачем, вибір послідовності основних етапів, розподіл часу, визначення методів контролю самостійної, аудиторної та позааудиторної роботи курсантів, залучення їх до творчо-пошукової роботи.

Для курсантів були підготовлені та розтиражовані матеріали для самостійної роботи, з якими вони могли ознайомитися в кабінеті чи в читальному залі бібліотеки. Ці завдання передбачали навчання читання професійно орієнтованих текстів самостійно.

Роль читання в самостійній навчальній діяльності важко переоцінити. Адже, читання українською мовою – як провідний засіб самостійної навчальної діяльності, виконує такі функції: цілі практичного оволодіння українською мовою, засіб інформаційної та професійно орієнтованої діяльності курсантів, а також засіб самореалізації.

Практика читання дає змогу підтримувати і вдосконалювати не тільки уміння читання, що забезпечує розуміння та інтерпретацію прочитаного, а й базові логіко-смислові уміння, пов'язані з переробкою смислової інформації, а саме: розуміння основних елементів структури тексту та вміння розуміти комунікативний смисл тексту(ідентифікація – буквальне фотографування тексту, акомодація – пристосування інформації до нової ситуації, асиміляція – засвоєння тієї частини комунікативного смислу тексту, яка здається найбільш важливою).

Не можна не підкреслити вагомість відбору фахових матеріалів, що сприяє не лише формуванню мовленнєвих навичок та вмінь, збагаченню мови курсантів-пілотів екстралінгвістичною та фактологічною інформацією, а й допоможе уникнути штампів, одноманітності та стереотипів у навчанні. Інформація, вилучена з професійно орієнтованих текстів, - це мотиваційний стимул.

Вихідний рівень знань на інтегрованих бінарних заняттях перевіряється шляхом фронтального, індивідуального усного опитування та тестів, складених з урахуванням міждисциплінарної інтеграції.

Основний етап заняття – це професійний тренінг – відпрацювання вмінь отримувати необхідну інформацію з текстів, формування критичного мислення (аналіз, узагальнення отриманих даних) під контролем обох дисциплін.

На завершальному етапі контроль знань проводиться шляхом вирішення проблемно-орієнтованих задач, узагальнення, конкретизації теоретичного матеріалу та практичних навичок з використанням між предметної інтеграції, вміння оперувати отриманою інформацією для вирішення комунікативних задач. Інтенсифікації заняття сприяло візуальне унаочнення, посібники.

Все це дозволяє активізувати пізнавальну діяльність курсантів-пілотів, створити сприятливі умови для засвоєння знань, саморозвитку кожного курсанта.

Отже, проведення інтегрованих бінарних занять – це співпраця викладачів та курсантів, міжособистісна взаємодія та діалогічне спілкування, що спрямоване на осмислену та продуктивну діяльність у формуванні професійної моделі спеціаліста. Міжпредметні зв'язки необхідно розглядати як систему, що дає можливість виявити роль і місце кожної дисципліни, циклу, змісту, засобів, організаційних форм і методів навчання, засобів контролю тощо.

Питома вага інтегрованих бінарних занять у перспективі має зростати. Поле для практичного втілення цієї форми організації навчання надзвичайно широке, і такі ж широкі можливості для реалізації творчого потенціалу як викладачів, так і курсантів. Але жодна інноваційна технологія не є досконалою і наштовхує на пошук того, в який спосіб змінити мислення курсантів, щоб вони навчалися не задля стипендії, а для удосконалення особистості.

3. Сьогодні в освітньому просторі України відбуваються кардинальні зміни, зумовлені процесом реформування школи, який відбувається відповідно до закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту початкової загальноосвітньої освіти. Все це забезпечує системне оновлення змісту та перехід на нову структуру навчання. В учителів з’являється можливість застосовувати нові активні технології навчання, цінні для кожного учня.

На думку сучасних методистів сьогодні настав час, коли навчання треба перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної психології вчителя і навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань. Більшість педагогів згодні, що інноваційне навчання є на сьогодні найефективнішим. Інноваційний, нетрадиційний підхід у навчанні забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з усіх предметів, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, формує стійкий інтерес до предмету, сприяє розвитку творчої особистості. Процес навчання англійської мови з використанням нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню інтересу до мови; позитивному відношенню до її вивчення; стимулює самостійну мовленнєву діяльність дітей; дає можливість більш цілеспрямовано здійснювати індивідуальний підхід у навчанні. Визначення свободи вчителя в доборі форми уроку (звичайно, з огляду на його мету, зміст, вікові особливості учнів) стимулює широке використання відомих форм та пошук нових. Ще один поштовх до пошуків у цьому напрямі – шестирічні першокласники, навчання яких вимагає гнучкості у використанні форм уроків.

Протягом тривалого часу в нашій країні була поширена класно-урочна система навчання, яка дозволяла вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентом цієї системи є урок. Це частина навчального процесу, яка є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Найчастіше уроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу і характеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів і правил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів із урахуванням їхніх інтересів та потреб.

Такі уроки прийнято вживати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу.

Тематичне планування передбачає визначення типу уроку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку засобів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.

Поурочний план включає дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; назву, тип уроку і його мету; структуру уроку; зміст уроку; методи роботи вчителя й учнів; навчальне обладнання і домашнє завдання.

Головна мета планування — науково обґрунтована організація навчально-виховного процесу та досягнення оптимального засвоєння учнями навчального матеріалу, визначеного програмою з ІМ.

Успішність планування навчального процесу забезпечується урахуванням таких умов:
– цілей навчання ІМ;
– психологічних закономірностей та основних етапів формування мовленнєвих навичок і вмінь;
– наявних засобів навчання;
– основних методичних вимог до сучасного уроку ІМ;
– психологічних факторів навчання (вік учнів, рівень їхнього загального розвитку, коло інтересів, бажань, нахилів) і педагогічних факторів навчання (ступінь навчання, мовна та мовленнєва підготовка).

При поурочному плануванні завдання вчителя полягає в тому, як на конкретному уроці організувати процес навчання та виховання. Цілі навчання та загальний зміст уроку цього циклу відображені в тематичному плані, отже, необхідна подальша конкретизація змісту навчання, етапів уроку, відбір конкретного навчального матеріалу, прийомів навчання, розробки вправ, засобів навчання, дидактичного матеріалу. Вчитель повинен усвідомити призначення кожного елемента уроку, Його взаємодію з іншими елементами уроку.

Підготовча робота вчителя до уроку здійснюється послідовно і включає: аналіз змісту матеріалу, визначення типу уроку, формулювання цілей уроку, поетапний розподіл навчального матеріалу, визначення часу на його опрацювання, розробку вправ, складання плану-конспекту уроку, підготовку засобів навчання.

Аналіз змісту матеріалу починається з уточнення місця уроку в системі уроків і встановлення його зв’язків з попереднім та наступними уроками. Зміст уроку визначений тематичним планом, але його потрібно скоригувати, враховуючи результати попередніх уроків.

Визначення місця уроку в курсі навчання та аналіз змісту матеріалу дають вчителю можливість сформулювати основні практичні цілі уроку. Загальноосвітня, розвиваюча та виховна цілі конкретизуються у зв’язку з практичними.

Визначаючи практичні цілі конкретної о уроку, вчитель може по­ставити одну головну мету та дві супутні. Головна мета, звичайно, по­в’язана з розвитком мовленнєвих навичок і вмінь, тому на уроці учні повинні не лише засвоювати матеріал, але й вправлятися в іншомовній. Практичні цілі можуть дробитися на окремі завдання в ме­жах певних етапів уроку. Цілі уроку повинні точно визначати, на що потрібно звернути увагу в ході роботи: на показ та пояснення мовного матеріалу, на формування навичок, на розвиток умінь тощо. Практичною метою уроку може бути: ознайомлення з новою ГС, формування артику­ляційної навички, навички читання слів певного типу, розуміння на слух нових ЛO, розвиток уміння вести бесіду у зв’язку з ситуацією, читання тексту з розумінням основного змісту, повідомлення про поточні події, систематизація вивченого матеріалу, контроль нави­чок та вмінь і т.п. Формулювання практичної мети доцільно почи­нати словами “Навчити…”, “Формувати…”, “Розвивати…”, “Удосконалювати…”. Такі формулювання визначають спрямованість уроку на розвиток мовлення, формування та удосконалення нави­чок володіння мовним матеріалом. З формулювання мети повинно бути ясно, що необхідно засвоїти, в якому обсязі, з яким рівнем оволодіння.

Наприклад:

-Навчити ставити запитання загального типу в Present Perfect.

-Навчити розповідати про свій робочий день з опорою на схему.

-Навчити вести діалог-розпитування в ситуації “Як пройти…?”.

-Розвивати вміння аудіювати текст, ігноруючи незнайомі слова.

-Розвивати вміння вести групову бесіду.

Освітня мета передбачає, з одного боку, прилучення учнів до куль­тури країни, мова якої вивчається, шляхом засвоєння нової загальноос­вітньої інформації; з іншого — розширення філологічного кругозору учнів. Наведемо приклади формулювання освітніх цілей:

-Поглибити знання учнів про творчість В.Шекспіра.

-Розширити знання учнів про політичну систему Канади.

-Сформувати уявлення учнів про нове граматичне явище — ар­тикль.

Розвиваюча мета реалізується у процесі навчання там, де учень застосовує свій інтелект; волю, почуття, пам’ять, увагу, уяву і т.п..Її до­цільно формулювати у такий спосіб:

-Розвивати мовну здогадку та мовленнєву реакцію учнів.

-Розвивати здатність порівнювати мовні явища рідної та іноземної

-Розвивати естетичне сприймання дійсності.

-Розвивати культуру спілкування в ситуації “Знайомство”.

Виховний вплив на уроці іноземної мови забезпечується викорис­танням виховних можливостей навчального матеріалу та спеціальних прийомів роботи з ним, завдяки чому формуються відповідні суспіль­но-політичні погляди учнів, почуття, ставлення до морально-етичних категорій, до навколишнього світу і т.п. Наведемо приклади формулювання виховних цілей:

-Формувати почуття патріотизму.

-Виховувати самостійність.

-Прищеплювати любов до праці.

-Виховувати повагу до традицій народу Франції (Англії, Іспанії тощо).

Готуючись до планування уроку, вчитель також проводить аналіз матеріалу з точки зору труднощів, які він може викликати в учнів. При цьому вчитель прогнозує можливі помилки учнів у ході наступної ро­боти з цим матеріалом, намічає необхідну послідовність дій щодо їх подолання.

Враховуючи конкретні завдання і зміст уроку, важливі психолого-педагогічні фактори, вчитель визначає структуру уроку та відповідні прийоми і форми роботи.

Не слід перевантажувати урок різними формами роботи, оскільки вони, так само як і одноманітні вправи, спричиняють швидку стомлю­ваність учнів. Вчитель повинен прагнути розвивати активну розумову діяльність учнів, їх фантазію, кмітливість. Проте не слід забувати, що творчі завдання потребують старанної підготовки, точного відбору та дозування матеріалу, чіткої його організації, розробки прийомів стимуляції та активізації учнів.

Завданням учителя є створення природних переходів від однієї час­тини уроку до іншої і від одного виду вправ до іншого. Роль таких “місточків” можуть виконувати бесіда з учнями, що переключає їх на інше завдання, коротке дотепне оповідання, ілюстрація, етикетний діа­лог тощо. Отже, кожний з етапів уроку має свій “організаційний мо­мент”, що готує даний етап. Його функція — орієнтування учнів на наступну роботу, мотивація їхньої діяльності, повідомлення про те, чим будуть займатися учні та що для цього слід зробити. Важливо також націлити учнів на результат їх діяльності, якого вони повинні досягти в кінці уроку чи певного етапу.

Потім учитель розподіляє час у хвилинах на кожну частину уроку. Без урахування умов навчання важко навести співвідношення між різни­ми етапами уроку. Воно не є стабільним. Проте методично обґрунтованим слід вважати такий розподіл часу, при якому більша його частина припадає на усне мовлення.

Нарешті вчитель продумує та готує наочні посібники, роздатковий матеріал, підбирає технічні засоби навчання та складає план-конспект уроку.

План-конспект уроку може бути коротким і розгорнутим. Старанно розроблений конспект уроку сприяє чіткому проведенню цього уроку. На початку конспекту вказується дата проведення уроку, його порядко­вий номер, група/клас учнів, тема, підтема, цілі, а потім послідовно викладається хід уроку у вигляді докладного сценарію: спочатку вступна частина, потім основна та заключна частини.

Учитель-початківець повинен складати розгорнутий план-конспект уроку, в якому має бути розроблений хід уроку іноземною мовою, точні формулювання правил та завдань, зразки виконання вправ. Нераціо­нальна витрата часу на уроці найчастіше є результатом того, що вчи­тель неспроможний без попередньої підготовки чітко сформулювати запитання чи завдання, просто й доступно пояснити те чи інше явище. Тому рекомендується описувати навчальну діяльність в конспекті по­вним текстом, звертаючи увагу на доступність, короткість, точність та ясність мовлення вчителя на уроці. Дуже важливо чітко розпланувати час на виконання того чи іншого завдання і намагатися дотримуватись запланованого (таймінг)

Узагальнена схема плану-конспектуможе мати такий вигляд:

Схема плану-конспекту уроку

Дата

План-конспект уроку №… у…… класі

Тема:

Підтема:

Цілі:

Практична/ні

Освітня/ні

Розвиваюча/чі

Виховна/ні

Обладнання уроку:

Схематичний план уроку

Початок уроку

І.Організація класу……. 2хв.

ІІ. Мовленнєва/фонетична зарядка (Зхв.)

Основна частина уроку

III—VI……..…… 35 хв.

Заключна частина уроку

VII……………….. Повідомлення домашнього завдання (2 хв.)

VIII………………. Підсумки уроку (Зхв.)

САМОАНАЛІЗ УРОКУ

Клас:

Тема уроку:

Тип уроку і його структура:

1.Яке місце даного уроку в темі? Як цей урок пов’язаний з попе­реднім? Як цей урок працює на наступні уроки?

2.Коротка психолого-педагогічна характеристика класу (кількість невстигаючих, сильних учнів). Які особливості були враховані при пла­нуванні?

3.Яка триєдина дидактична ціль уроку (його навчальний, розвива­ючий, виховний об’єкт)? Дати оцінку успішності в досягненні ТДЦ уро­ку, обґрунтувати показники реальності уроку.

4.Відбір форм і методів навчання в відповідності до цілей уроку.
Виділити головний етап і дати його повний аналіз, базуючись на результатах навчання на уроці.

5.Чи раціонально був розподілений час, відведений на всі етапи
уроку? Чи логічний зв’язок між етапами? Показати як інші етапи пра­цювали на головний етап.

6.Відбір дидактичних матеріалів, ТЗН, наочних засобів в відповід­ності до цілей уроку.

7.Як організовано контроль засвоєння знань і навиків, на яких етапах уроку, в яких формах і якими методами здійснюється? Як організоване регулювання і корекція знань учнів.

8.Психологічна атмосфера на уроці і спілкування учнів та вчителя.

9.Як ви оцінюєте результати уроку? Чи вдалось реалізувати всі по­ставлені задачі уроку? Якщо не вдалось, чому?

10. Намітити перспективи діяльності.

Тепер пригадаємо більш докладніше про різні етапи уроку.

Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна за­бирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчаль­но-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням за­ряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; пе­ревірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.

Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:

1) більш відповідальним ставленням учнів до підготов­ки до уроку, бо їхні знання обов’язково перевіряються;

2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;

3) спрямованістю повторення і перевірки знань на роз­виток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бу­ти творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.

З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поуроч­ним оцінюванням.

Повідомлення теми, цілі й завдань уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформу­лювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.

Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяль­ності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви — це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.

Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати та­ким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по кла­су; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спирати­ся на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; викори­стовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.

Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насампе­ред розкриття внутрішніх закономірностей цих явиш. Ос­новними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстра­гування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моде­лювання, класифікація тощо.

Формування навичок і вмінь. Разом із засвоєнням на­вчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компо­ненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння пра­вила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та викори­стання її на практиці. Основним методом формування на­вичок є вправи.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну як окремих учнів, так і всього класу.

Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.

• Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього за­вдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлен­ня теми, цілей і завдань уроку; мотивування учіння; сприй­мання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, ос­мислення зв’язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

• Урок формування навичок і вмінь: перевірка домашнь­ого завдання, актуалізація і корекція опорних знань, нави­чок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового ма­теріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); пер­винне застосування нових знань (пробні вправи); са­мостійне застосування учнями знань у стандартних ситу­аціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашньо­го завдання.

• Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлен­ня теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; відтворення й узагальнення понять і за­своєння відповідної їм системи знань; узагальнення та сис­тематизація основних теоретичних положень і відповідних наукових ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

• Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмис­лення змісту й послідовності застосування способів вико­нання дій; самостійне виконання учнями завдань під кон­тролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу і тео­ретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

• Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь: повідо­млення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; перевірка знання учнями фактичного ма­теріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учня­ми знань у стандартних і змінних умовах; перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Методика визначених типів уроків складається з трьох частин:

— організація роботи — 1—3 хв.;

— основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) — 35—40 хв.;

— підведення підсумку уроку і повідомлення домаш­нього завдання — 2—3 хв.

Такі уроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу.

Стандартні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів. Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилась тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних уроків, головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної праці.

Суть нестандартних уроків досліджували багато педагогів, методистів. Зокрема на думку О. Антипової, В. Паламарчук, Д. Румянцевої, суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню. Л. Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в межі виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи. Е. Печерська бачить головну особливість нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов’язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності О. Митник і В. Шпак наголошують, що нестандартний урок народжується завдяки нестандартній педагогічній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя, передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше – завдяки відсутності штампів у педагогічній технології ^[1].

Нестандарт­ний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються у рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Істотно важливе значення для нестандартного уроку має організаційна форма навчання. Найпоширеніші серед них — урок-прес-конференція, урок-аукціон, урок-ділова гра, урок-ролева гра, урок громадського огляду знань, урок – «суд», урок комунікативної спрямованості, урок-занурення, урок-діалог, урок-диспут, урок типу КВК, урок-змагання, урок-консультація, комп’ютерний урок, урок-консиліум, уроки з груповими формами роботи, урок-твір, урок-винахід, урок-формула, урок-залік, урок пошуку істини, урок, який ведуть учні, урок взаємного навчання учнів, урок-репортаж, урок-свято, урок-телепрограма, урок-портрет, урок творчості, урок-творчий звіт, театралізований урок, урок-сумнів, урок-конкурс, урок-подорож, урок-фантазія, урок-концерт, урок-екскурсія, інтегральний урок, ігри, урок-захист проектних робіт, урок-комп’ютерна презентація тощо. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять.