Тема 1. 4. Види та загальні підходи до менеджменту

Менеджмент – складна міждисциплінарна наука, що базується на знаннях в області техніки, екології, економіки, психології, соціології, організації виробництва, управління й багатьох інших наук.

З часу існування управління як науки та застосування його методів в діяльності підприємства, відбувалися значні зміни у сфері управління та методах управління підприємством. Нові методи, що з’являлися в теорії управління, впливали на істотні перетворення в практиці управління.

Метою менеджменту є забезпечення ефективної діяльності підприємства.

Розвиток науки управління визначив появу таких видів менеджменту, як операційний, стратегічний, інноваційний, фінансовий, інвестиційний, маркетинговий.

Надамо визначення і загальні характеристики видам менеджменту, які відокремились і отримали розвиток як наукові напрями з самостійним існуванням.

Система менеджменту охоплює усю управлінську діяльність підприємства.

При послідовності здійснення систему менеджменту можна розділити на дві частини: 1) формування стратегії фірми; 2) оперативне управління реалізацією стратегії фірми (тактика).

Перша частина розглядається в курсах "Стратегічний менеджмент" і "Інноваційний менеджмент", друга - в курсах "Виробничий менеджмент", "Фінансовий менеджмент".

Саме необхідність приділити увагу першій частині системи менеджменту призвело до появи такого напряму як стратегічне управління і відокремлення його в потужну галузь знань.

У загальному значенні стратегія - це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій і досягнення поставленої мети. Розробляють стратегію, щоб визначити, у якому напрямку буде розвиватися підприємство, і приймати обґрунтовані рішення.

Вибір стратегії означає, що із всіх можливих шляхів розвитку компанії, вирішено обрати один напрямок. Без стратегії немає продуманого плану дій і немає єдиної програми досягнення бажаних результатів.

Стратегічний менеджмент на основі аналізу діяльності підприємства управляє процесами розробки та реалізації стратегії підприємства.

Поява такого напряму як стратегічне управління пов’язане з проблемою виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби, з необхідністю врахування наряду з внутрішньовиробничими проблемами зовнішніх.

Швидкі зміни, які відбуваються в економіці нашої країни, призводять до зниження конкурентоздатності підприємства. Вирішення цих проблем полягає у застосуванні в діяльності підприємства стратегічного управління.

Саме необхідність вирішення цих проблем призвело до створення концепції стратегічного менеджменту. Формуванню сучасної концепції стратегічного менеджменту передувало декілька етапів розвитку теорій менеджменту, починаючи з кінця 19 сторіччя до нашого часу. Характерною особливістю усіх шкіл менеджменту є їх взаємозв’язок та спадкоємність. Кожна з них внесла суттєвий вклад у розвиток стратегічного менеджменту.

 

Також необхідно назвати операційний менеджмент. Операційний (виробничий) менеджмент – це менеджмент виробничих процесів, які перетворюють сировину на товари й послуги.

Процес операційного менеджменту (як і кожного з названих видів менеджменту) пов’язаний з формуванням стратегії, створенням діючої (виробничої) системи, використанням новітніх методів для досягнення визначеної мети.

„Операційний менеджмент” допомагає оволодіти знаннями у сфері менеджменту, виявити проблеми, які виникають на різних стадіях управління підприємством та з використанням наукових методів менеджменту приймати управлінські рішення, які гарантують життєздатність підприємства.

Курс „Операційний менеджмент” спрямовано на вивчення:

структури системи виробничого менеджменту; процесу прийняття управлінського рішення; планування діяльності підприємства; організації основного та допоміжного виробництва; організації виробництва нової продукції; реалізації стратегії маркетингу; методології операційного менеджменту; організаційних структур менеджменту та аналізу функцій управління організацією.

Головною метою виробничого (операційного) менеджменту є забезпечення високої ефективності підприємства. Нагадаємо, що ефективність визначається за допомогою критерію ефективності, якій показує відношення обсягу виробленої продукції до усіх існуючих витрат у виробничому процесі.

Термін „операція” означає будь-який вид впливу, що відбувається над яким-небудь об’єктом для досягнення ним необхідних якостей.

Термін „виробництво” означає переробку сировини та матеріалів з залученням необхідних трудових і матеріальних ресурсів для виготовлення різних видів товарів та надання послуг.

Виробничий процес складається з безлічі операцій, що є виробничими операціями.

Операційний менеджмент – це управління виробничою діяльністю. Виробнича діяльність охоплює усі види діяльності організації і називається виробничою системою.

Виробнича система складається з трьох підсистем:

1) переробка вихідної величини в кінцевий результат, тобто ця підсистема має назву виробничий процес;

2) підсистема забезпечення, яка виконує необхідні функції забезпечення виробничого процесу, тобто організація виробництва;

3) підсистема планування, контролю та регулювання, яка отримує від переробної підсистеми та підсистеми забезпечення інформацію про їх стан та корегує їх, тобто управління виробництвом..

Операційний менеджмент інтегрує в собі усі існуючі менеджменти на рівні виробничої діяльності: інноваційний, фінансовий, інвестиційний, стратегічний, маркетинговий та ін..

Матеріальне виробництво – головна складова система операційного менеджменту.

 

Як окремий напрям менеджменту, розглядається фінансовий менеджмент. Пов’язано це з тим, що наука трактує фінанси як категорію економічного життя, що є невід’ємною частиною ринкової економіки. Фінанси розглядаються як економічна категорія у системі грошових відноси, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів (на макрорівні – валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні – виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб.

Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта та оптимізації обороту його грошових коштів з метою найбільш повної реалізації цілей підприємства.

Як кожну управлінську систему фінансовий менеджмент потрібно розглядати в двох аспектах. З одного боку, складовою фінансового менеджменту є суб’єкт управління (підсистема, що управляє), з іншого об’єкт управління (підсистема, якою управляють).

Як суб’єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:

- органи державного управління;

- фінансові й податкові органи;

- власника;

- апарат управління підприємством.

Об’єктом управління фінансового менеджменту є організація грошового обігу, постачання фінансовими коштами та інвестиційними цінностями, основними та оборотними засобами, організація фінансової роботи.

Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошові потоки підприємства, які втілюються в реальному грошовому обігу, викликаному рухом вартості.

Інвестиційний, інноваційний, маркетинговий менеджменти – це процеси управління відповідно усіма аспектами інвестиційної, інноваційної та маркетингової діяльності фірми.

На сучасному етапі розвитку науки менеджменту існує декілька підходів до управління:

1. Процесний підхід пов’язаний з розумінням управління як універсального процесу, який складається із визначених управлінських функцій. Таке розуміння управління і його функцій вперше дали представники адміністративної школи. Анрі Файолем вихідними функціями були названі планування, організація, розпорядження, координація та контроль. В подальшому перелік функцій значно розширився.

До п'яти названих вище функцій різні автори відносять сьогодні також мотивацію, комунікацію, дослідження, оцінку, прийняття рішень, підбір персоналу, ведення переговорів, укладання угод і т.п.

Процес управління є просто загальною сумою усіх його функцій, в той час як організація розглядається незалежно від її окремих частин і від навколишнього середовища.

Головний недолік процесного підходу до управління – відсутність системності. Усунути його покликаний системний підхід.

2. Системний підхід передбачає, що організацію розглядають як сукупність взаємопов'язаних елементів.

Системний підхід усунув головний недолік підходів різних шкіл до управління, який полягав в зосередженні уваги на якійсь одній частині (елементі) організації.

Він дозволив побачити організацію в єдності її складових. А оскільки будь-яка організація в суспільстві є відкритою системою, то і в єдності із зовнішнім по відношенню до неї світом.

Системний підхід краще за інших дозволяє наблизитись до розуміння розбіжностей підходів в менеджменті від його шкіл чи концепцій.

Як підхід він дозволяє інтегрувати внески всіх шкіл і концепцій, які до нього існували в теорії та на практиці управління і дозволить синтезувати знання нових шкіл (концепцій), які з'являться в майбутньому.

При системному підході цілі, задачі або системи, що аналізуються, представляються в структурно-показовій формі, при цьому будується дерево мети, яка розкладається на підсистеми, визначається їх належність до кожного з визначених рівнів підлеглості (рис. 1.1). Завдяки визначеній структурі можливо найбільш ефективно та досконало проаналізувати об’єкт чи процес, виявити напрями його подальшого розвитку та знайти необхідне рішення.

 

Глобальная цель

 

Рис. 1.1. Дерево мети

 

Таким чином система розбивається на підсистеми (організація на підрозділи), при цьому виявляються існуючі структурні елементи і аналізується їх взаємний вплив і зв'язок.

Керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах середо­вища, яке змінюється.

2. Ситуаційний підхід виник в кінці 60-х років.

Ситуаційний, або кейсовий (від англ. сase, case study) підхід запропоновано і детально розглянуто у книзі Мескона М.Х. і ін. «Основи менеджменту», де зазначено, що «в основі виникнення «ситуаційного підходу» до управління – чи не найбільшого наукового результату в цій області за останні два десятиліття, лежить відсутність відповідної теорії, або ніхто не знає простих рецептів вирішення управлінських проблем».

При ситуаційному підході аналізуються результати діяльності організації в різні періоди часу, досліджується динаміка змін цих результатів.

Застосування необхідного методу управління організацією в даний період часу виз­начається результатом аналізу ситуації. Оскільки існує багато факторів як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, то й не можливо відокремити єдиний найкращий метод управління організацією у будь-яких ситуаціях і в різні періоди часу. Найефективнішим у конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації.

Під ситуацією розуміється конк­ретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в да­ний час.

Використовуючи ситуаційний підхід, керівники можуть зрозуміти, які методи і засоби будуть найкраще діяти, щоб досягти цілей організації в конкретній ситуації.

Ситуаційний підхід визнає правильність традиційних теорій управління, а також пов’язаних з ними конкретних прийомів керівництва. Згідно цього підходу не існує якийсь один, кращий за всіх, спосіб управління організаціями. Велика кількість факторів як в самій організації, так і в навколишньому середовищі свідчать про дію "закону ситуації". Менеджер повинен володіти знаннями, які дозволяли б йому приймати рішення, виходячи із конкретно складеної ситуації.

По суті, ситуаційний підхід – це спосіб мислення про організаційні проблеми і їх вирішення.

Наукове дослідження змінних, виділення із більшості малозначимих змінних розумної кількості без втрати точності результату і можливості через управління ними впливати на ситуацію – такий найбільш важливий внесок ситуаційного підходу в менеджменті.

Суть ситуаційного підходу полягає у тому, що одні і ті ж самі функції по-різному реалізуються в конкретних ситуаціях. Тому задача менеджменту полягає в тім, щоб на основі усестороннього аналізу факторів, що формують ці ситуації, підібрати такі теорії, моделі та методи розв’язання проблем, які підходять для даної ситуації.

Основними ідеями цього підходу є:

1) ситуаційно-вірогіднісні фактори враховуються в стратегіях, структурах та процесах, в результаті чого досягається якісне виконання;

2) існує більш ніж один шлях досягнення цілі;

3) менеджери можуть пристосовувати свої організації до ситуації або змінювати ситуацію відповідно вимозі організації.

Для досягнення ефективного управління в кожній конкретній ситуації можна виділити чотири обов’язкових кроки:

- здійснити аналіз ситуації, що склалася в організації для визначення вимог до управління;

- здійснити вибір відповідного підходу до управління;

- управління має створювати потенціал в організації та необхідну гнучкість для можливого переходу до нового управлінського стилю;

- внести відповідні зміни, що дозволяють пристосуватися до ситуації.

Ситуаційний підхід, також як і системний, використовується не сам по собі, а як основа тих чи інших концепцій управління (концепція стратегічного управління, яка складається із стратегії функціонування, стратегії розвитку і т. ін.).