Методи дослідження національної економіки.Макроекономічне моделювання

Графік

44. Теорія адаптивних очікувань: люди оцінюють можливий рівень інфляції у майбутньому, виходячи з поточних і попередніх тенденцій в динаміці цін, і використовують цю оцінку при формуванні вимог до номінальної зарплати з метою збереження існуючого рівня реальної зарплати. Відхилення реального рівня інфляції від очікуваного свор.умови збереження альтернативи між інфляц. Та безробіттям у короткостроковому періоді. Але короткостр. Крива Філіпа постійно зміщ.вправо- економіка повертається до природного рівня безробіття. Теорія раціональних очікувань: інфляц.очікування суб’єктів ринку грунтується на реалістичному розумінні механізмів функціонування ринк.економіки, чинників інфляц. Крива Філіпа (вертикальна лінія)- інфляція не впливає на рівень безробіття.

 

45. Основи сучасної теорії зайнятості заклав Дж. М. Кейнс, він висунув своє пояснення рівня зайнятості в ринковій економіці в роботі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”. Кейнс вважав, що спади виробництва, економічні депресії та значне і тривале безробіття – закономірність економічного розвитку з таких причин:

Сукупний попит нестабільний, його динаміка не співпадає з динамікою виробництва, тому що із зростанням доходу збільшується схильність домогосподарств до заощадження (“основний психологічний закон” Кейнса). Падіння виробництва, викликане дефіцитом попиту, спричиняє песимістичні ділові очікування і зменшення схильності до інвестицій, які стають нечутливими до відсоткової ставки, що посилює дефіцит попиту.

Ціни і заробітна плата в короткостроковому періоді жорсткі і не знижуються з падінням сукупного попиту. Це означає, що крива сукупної пропозиції є горизонтальною або положисто-висхідною: внаслідок стискання сукупного попиту в самій економічній системі немає механізмів відновлення рівноваги і повної зайнятості. Висновок: необхідний екзогенний вплив держави на економіку для створення “ефективного попиту” і відновлення повної зайнятості. Головним інструментом держави є бюджетна або фіскальна політика (див. тему 8). Якщо заходи державної стимулюючої політики спричинять дефіцит бюджету, припустимо покрити його за рахунок емісії грошей і допустити невисоку інфляцію. Зростання сукупного попиту за рахунок державних видатків підсилюється мультиплікативним ефектом. В економіці сучасних країн світу держава відіграє суттєву роль, впливає на економічний кругообіг і виконує такі функції: отримує податки від домогосподарств і фірм здійснює перерозподіл доходів у суспільстві; за рахунок отриманих доходів держава забезпечує домогосподарства і фірми суспільними благами: безпека, освіта, охорона здоров’я, соціальний захист та ін.). Тому у моделі кругообігу використовується поняття чистих податків – як різниці між податковими надходженнями та трансфертами; здійснює попит на товари та послуги, який є одним з елементів сукупного попиту. При цьому зміна обсягу державних закупівель та рівня чистих податків забезпечує виконання державою її стабілізаційної функції.

46. Потужним засобом впливу держави на економічний розвиток країни є фіскальна (або бюджетна) політика – зміна обсягу і структури державних видатків, або рівня оподаткування або підходів до формування державного бюджету в цілому, або поєднання цих заходів з метою забезпечення економічного зростання, підвищення рівня зайнятості та впливу на інфляцію.Інстирументами фіск.політики: держ.закупівлі, податки, емісія грошей, позики. прямі та непрямі податки. Прямі податки стягуються безпосередньо з фірм та громадян, наприклад, податок на прибуток фірм, прибутковий податок з громадян. Непрямі податки включаються в ціну товарів і таким чином їх виплачують покупці (наприклад, акцизи, податок на додану вартість, експортне та імпортне мито).

 

? Вплив податків на доходи державного бюджету в довгостроковому періоді був досліджений англійським економістом А. Лаффером. Крива Лаффера відбиває зв’язок між ставками оподаткування і обсягом податкових надходжень до бюджету.

Пояснення кривої Лаффера ґрунтуються на тому, що після певної межі (35-40%) подальше зростання податків знищує стимули до праці і підприємницької діяльності, а також провокує перехід від офіційної економіки до тіньової. Якщо ставки оподаткування нижчі від оптимальних, бюджет недоотримає доходи, що також може мати негативні наслідки для розвитку національної економіки і зростання рівня життя. Коефіцієнт

47. Дискреційна (або переривчаста) фіскальна політика – це цілеспрямована система заходів, які здійснюються час від часу і полягають у цілеспрямованих змінах рівня податків та видатків. Таким чином, дискреційна фіскальна політика можна розділити на політику державних видатків і податкова політика. Сукупні державні видатки РЕ мають такий склад:

PE = C_G + Tr + i·D_G + I_G (8.1)

C_G – державне споживання

Tr – трансфертні платежі приватному сектору

D_G – процентні платежі (обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргів);

I_G – державні інвестиції;

C_G, Tr, i·D_G – поточні державні видатки (видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, органів державного управління і заходів соціального захисту населення).

I_G – капітальні державні видатки (видатки бюджету на фінансування інвестиційної діяльності).

Податкова політика впливає на економіку через зміну використовуваного доходу економічних суб’єктів та зміну відносних цін, оскільки податки – це частина доходу фірм та домогосподарств, які впливають на величину цін товарів. Загалом зниження податків, за інших рівних умов, стимулює і сукупний попит, і сукупну пропозицію. Автоматичні (або вмонтовані) стабілізатори. Це економічні механізми, які цілеспрямовано впливають на обсяг виробництва як в умовах циклічного спаду, так і в умовах “перегріву” економіки без прийняття спеціальних рішень. Система автоматичних стабілізаторів включає прогресивні ставки оподаткування, страхування по безробіттю та інші соціальні виплати, заощадження фірм та особисті заощадження, програми допомоги сільському господарству. Приватний сектор може надавати перевагу державним борговим зобов’язанням, а не купівлі акцій або внескам у інвестиційні фонди. Усе це скорочує інвестиційні ресурси економіки і попит на інвестиційні товари.Державні боргові зобов’язання витісняють інвестиції. Зважаючи на це, що державний борг може бути наслідком бюджетного дефіциту, який викликаний стимулюючою фіскальною політикою, “ефект витіснення” послаблює ефективність цієї політики.

48. Бюджетний дефіцит - це від’ємна різниця між доходами бюджету та державними видатками. Його наявність та величина залежать від двох чинників: економічної кон’юнктури та фіскальної політики.

Можна виділити три різновиди бюджетного дефіциту: структурний, циклічний та фактичний.

Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) показує яким було б сальдо за умов збереження поточних видатків бюджету і податкових ставок якби економіка досягла потенційного рівня випуску продукції (а, відтак і доходу). Зміна бюджету повної зайнятості показує, в якому напрямку фіскальна політика має впливати на зміну сукупного попиту. Структурний дефіцит бюджету – це розрахункова величина, яка показує сальдо бюджету при поточних видатках і надходженнях при поточних ставках оподаткування, але потенційному доході (надходженнях заФактичний дефіцит бюджету – це реальна різниця між доходами та видатками бюджету при існуючих податкових ставках і фактичному рівні ВВП: BS = Y·t – G. На його величину впливають і циклічні коливання ділової кон’юнктури, і фіскальна політика держави повної зайнятості). Циклічний дефіцит – різниця між фактичним та структурним дефіцитом бюджету. Тобто він показує, на скільки фактичний дефіцит відхиляється від того, який міг би бути, якби економіка знаходилась у ситуації повної зайнятості, а фіскальна політика, що проявляється у ставках оподаткування, була б такою ж. Таким чином, циклічний дефіцит показує вплив циклічних коливань на державний бюджет. Державний бюджет – це баланс доходів і видатків держави, який планується і ухвалюється парламентом на кожний фінансовий рік.

Сукупність державного бюджету місцевих бюджетів, бюджетів фондів соціального та пенсійного страхування утворює бюджетну систему України.

50. Пропозиція грошей – кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу.Пропоз.грош.визначеє центральний банк.Грош.маса націонал.економіки поділяється на грошові агрегати, які відрізняються ступенем ліквідності, роллю у інфляційних процесах,економ.функціями.Классифікація грош.агрегатів:

М1=гроші поза банками+кошти на розрахункових і поточних рахунках.

М2=М1+строкові депозити+кошти на рахунках капітальних вкладеньпідпр.та організац.+кошти держстраху+валютні заощадження

М3=М2+кошти клієнтів за трст.операц.банків.

 

 

51. Попит на гроші для операцій визнач.їх функцією засобу обігу і пов'язаний з використанням грошей для обслуговування угод по купівлі товарів та послуг як домогосп., такі фірмами.Кількість грош..які необхідні нац.економ.для здійснення угод визнач. розміром номінального ВВП. Попит складається з 2=х частин: 1.попит на гроші для угод(операційний попит, 2.попит на гроші як активи.

Кільк.грошей,необхідна нац.економ. для здійснення угод:

MV=PY

M – кількість грошей в обігу

V – швидкість обігу грошової одиниці

P – рівень цін

Y – обсяг націонал виробництва

 

52. У ринк.економ. вплив на пропозицію грошей здійснюється державою через центральні банки. Збільшення чи скорочення пропозиції грошей є основою грош.-кркдитн. Політики як одного з напрямків макроекономічної. Діяльність банківської системи викликає мультиплікативний ефект у грош. Пропозиції. Гроші, що потрабляють до банків у якості депозитів,створюють їх пасив і використовуються для надання кредитів.Банк.пропозиція грошей обернено пропорційна нормі обов’язкового резервування, а депозитний мультиплікатор розрах.за такою формулою

 

Змінюючи величину rr центральні банки можуть ефективно впливати на величину грош.пропозиції.Мультиплікативний ефект скорочується за рахунок утворення банками наднормативних резервів внаслідок неповного використання для активних операцій надлишкових резервів.

 

 

53. Повний грош.мульт. показує,які зміни впливають на пропозицію грошей в економіці

 

 

Тобто повний грош.мульт. є відношенням грош. Маси до грошової бази.

Грош.пропозиція залежить від еличини грош.бази, норми резервування, коефіцієнта депонування.

 

 

Модель Солоу

Взаємозв'язок приросту основних факторів виробництва (капіталу, землі і праці) і їхній вплив на динаміку обсягу національного виробництва описується однією з найбільш розповсюджених моделей росту, що розроблена Нобелівським лауреатом Р. Солоу.

Дана модель широко використовує елементи мікроекономічного аналізу і будується на основі вихідних допущень і посилок, що полегшують аналіз, хоча і спрощують модель. УІ подальшому аналізі частина з допущень буде знята:

Такими вихідними допущеннями є:

- в якості факторів виробництва суспільного продукту розглядаються тільки праця і капітал, що беруться у вигляді питомих величин;

- відсутність росту населення;

- відсутність технічного прогресу;

- пропозиція товарів описується виробничою функцією
Y = F(K, L);

- віддача від масштабу приймається постійною;

- враховується попит на товари і послуги лише з боку споживачів і фірм (попит уряду й іноземців не приймається до уваги);

- споживання залежить тільки від рівня доходу;

З виробничої функції з постійною віддачею масштабу Y = F(K, L) витікає, що обсяг виробництва, який припадає на одного працівника, залежить тільки від кількості капіталу:

де - обсяг випуску на одного працівника,

- обсяг капіталу на одного працівника.

Тепер виробничу функцію можна показати в такому виді: y =f(k), де

- обсяг національного продукту на одного працівника (продуктивність праці);

- обсяг капіталу, що припадає на одного працівника (капіталоозброєність праці).

Графічна модель виробничої функції в даному випадку приймає такий вид: Крива f(k) показує, як капіталоозброєність праці (k) визначає величину питомого випуску y = f(k). Нахил кривої f(k) визначається граничним продуктом капіталу МРК і відбиває граничну продуктивність капіталу, що знижується.

63. Проблеми економічного зростання в Україні

Високі темпи ек.зростання в СРСР забезпечувалися примусовою виснажливою експлуатацією таких факторів, як праця, капітал, і обмеженням зростання життєвого рівня населення.

- збільшення обсягів вир-ва будь-якою ціною призвело до небувалого марнотрацтва й виснаження природних ресурсів

- внаслідок несприятливої демографічної ситуації сповільнився приріст трудових ресурсів

- різко зросли витрати на вир-во енергії та видобуток сировини.

- Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду вир-ва: успадкована адм.-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура, стрибкоподібне підвищення цін на імпортні енергоносії, розрив ек. Відносин із сусідніми державами.

- Вагомою причиною нинішнього стану ек. Укр. Стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання вир-ва засобів вир-ва порівняно з вир-вом предметів споживання.

- Екологічна ситуація – ЧАЕС

- Суб`єктивні прорахунки

- Непослідовність у проведенні ек.реформ призвела до того, що перехід від адм.-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки.

 

 

1. Предмет, функції та етапи розвитку макроекономіки.

2. Методи дослідження національної економіки. Макроекономічне моделювання.

3. Моделі кругопотоку.

4. Національні рахунки як фактологічна база макроекономіки, принципи їх побудови та основні категорії.

5. Поняття ВВП та ВНП.

6. Вимірювання ВВП та проблеми, що пов’язані з ним. Методи обчислення ВВП.

7. Структура ВВП за доходами та видатками.

8. Тіньова економіка та співвідношення між офіційним та фактичним ВВП.

9. Роль цінового фактору у вимірюванні ВВП. Цінові індекси.

10. Система показників національного обсягу виробництва.

11. Сукупний попит, його сутність, складові та відмінність від однотоварного попиту.

12. Закон та графічна модель сукупного попиту. Цінові чинники сукупного попиту.

13. Нецінові чинники сукупного попиту та їх вплив на його графічну модель.

14. Сукупна пропозиція, її сутність, закон та графічна модель.

15. Крива та чинники сукупної пропозиції в довгостроковому періоді.

16. Крива та чинники сукупної пропозиції в короткостроковому періоді.

17. Цінові та нецінові чинники сукупної пропозиції.

18. Теорії сукупної пропозиції.

19. Рівновага сукупних попиту і пропозиції. Модель AS-AD.

20. Ефект “храповика”.

21. Причини порушення рівноваги AD-As та механізми її відновлення.

22. Споживання як функція наявного доходу. Функція та графічна модель споживання.

23. Чинники споживання.

24. Показники середньої та граничної схильності до споживання, їх значення та динаміка.

25. Моделі поведінки споживача.

26. Заощадження, їх функція та графічна модель.

27. Чинники, види та рівень заощаджень.

28. Показники середньої та граничної схильності до заощаджень, їх роль та динаміка.

29. Інвестиції, їх роль у національній економіці. Інвестиційна функція та її графічна модель.

30. Чинники інвестицій та їх нестабільність.

31. Ефект мультиплікатора. Простий мультиплікатор видатків.

32. Повний мультиплікатор видатків.

33. Вплив державного сектора та зовнішньої торгівлі на рівноважний ВВП.

34. Рецесійний та інфляційний розриви, їх графічна інтерпретація.

35. Визначення рівноважного ВВП на основі методу “видатки-випуск”. Графічна модель “кейнсіанський хрест”.

36. Визначення рівноважного ВВП за методом “вилучення-ін’єкції”. Система вилучень та ін’єкцій в економічному кругообігу.

37. Циклічність як форма економічного розвитку: причини, види, індикатори, структура циклів.

38. Зайнятість та безробіття. Причини, форми та показники безробіття.

39. Соціально-економічні наслідки безробіття. Закон Оукена.

40. Сутність, причини, показники та різновиди інфляції.

41. Соціально-економічні наслідки та методи боротьби з інфляцією. Проблема інфляції в Україні.

42. Зайнятість і формування ринку праці в Україні.

43. Взаємозв’язок інфляції та безробіття. Рання крива Філіпса.

44. Теорії адаптивних та раціональних очікувань та крива Філіпса.

45. Кейсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки.

46. Сутність та знаряддя фіскальної політики. Крива Лафера.

47. Дискреційна та автоматична фіскальна політика. ефект витіснення.

48. Сутність та види дефіциту бюджету та державного боргу.

49. Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на розвиток макроекономічної ситуації в Україні.

50. Грошова пропозиція та грошові агрегати. Графічна модель грошової пропозиції.

51. Попит на гроші, його різновиди та графічна інтерпретація.

52. Роль банківської системи в розширенні грошової пропозиції. Депозитний мультиплікатор.

53. Повний грошовий мультиплікатор та модель пропозиції грошей.

54. Знаряддя та напрямки грошово-кредитного регулювання економіки.

55. Модель IS-LM та її значення.

56. Платіжний баланс, його сутність та структура.

57. Валютні курси, їх різновиди та чинники.

58. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Гранична схильність до імпорту та складний мультиплікатор.

59. Валютні курси та макроекономічна політика.

60. Диференціація доходів та крива Лоренца.

61. Економічне зростання та його чинники.

62. Модель Солоу.

63. Проблеми економічного зростання в Україні.

 

Методи дослідження національної економіки.Макроекономічне моделювання

Предмет макроекономіки визначає специфіку сукупності прийомів та методів його дослідження, яка складає методологію макроекономіки.

Макроекономіка оперує агрегованими показниками. Агрегати – це сукупність величин, які розглядаються як єдине ціле - це валовий продукт, сукупний попит, сукупна пропозиція, грошова маса та ін.

Макроекономічний аналіз спирається на збір та систематизацію фактів(емпірична або описова макроекономіка). На основі вивчення і узагальнення фактів методом індукції визначаються економічні закономірності. Індуктивний метод доповнюється дедуктивним, який передбачає формування гіпотез на основі вивчення емпіричних даних. Гіпотеза і її подальша перевірка фактами утворюють напрямок у визначенні закономірностей та побудові теорії. Метод наукової абстракції не відриває наукове знання від реальності, а лише допомагає виділити із нагромадження різних фактів об’єктивні закономірності. Метод наукової абстракції дозволяє відбити наукові узагальнення в макроекономічних моделях.

Макроекономічні моделі – це абстрактне, спрощене, узагальнене відображення економічної реальності. Існують такі: табличні, математичні, графічні. Змінні, які при побудові моделей беруться як дані, називаються екзогенними. Змінні, динаміка котрих під впливом екзогенних змінних досліджується моделлю, називаються ендогенними. При побудові графічних моделей відбиваються функціональні залежності і існують певні правила. Екзогенні змінні (детермінанти) зазвичай відкладаються на осі іксів. Винятком є ситуація, коли детермінантами є ціни, або витрати виробництва – їх відкладають на осі ігреків. Характер зв’язку між змінними відбивається в траєкторії кривої. Висхідні криві свідчать про пряму залежність між змінними, а низхідні – про обернену. Ступінь зміни залежності величини при зміні незалежної на одиницю відбивається у нахилі кривої. Чим менший кут нахилу, тим менш реагує ендогенна величина на зміну екзогенної. Горизонтальна лінія свідчить, що залежна величина не реагує на зміни незалежної. Вертикальна лінія говорить про те, що функція може будь-як змінюватись при постійному значенні детермінанти. В графічних моделях важливе значення мають точки перетину між кривими, між кривими та осями.

3.Моделі кругопотоку. Базовою моделлю макроекономічного аналізу є модель кругопотоку. В ній відображається перетворення ресурсів у продукт, продукту – у доходи, доходу – у видатки для купівлі продуктів. Цей безперервний рух відбувається між основними групами економічних суб’єктів: домогосподарствами, фірмами, державою, закордонним сектором. Та обставина, що всі економічні суб’єкти, з одного боку, можуть не витрачати частину поточного доходу і здійснювати запозичення для здійснення інвестицій і споживання, в моделі кругопотоку відбивається взаємозв’язками фінансового сектора.

 

Рисунок 1.1 –Двосекторна модель кругопотоку ресурсів, продукту і доходів

 

Рисунок 1.2 - Модель кругопотоку ресурсів, продуктів, доходу,

заощаджень та інвестицій у закритій економіці

 

 

 

Рисунок 1.3 – Модель кругопотоку відкритої економіки з урахуванням державного сектору

4. Національні рахунки,як фактологічна база макр.,принципи їх побудови та категорії

Відносини між інституційними одиницями відбивають три групи Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Стандартна система національних рахунків була розроблена статистичною комісією ООН і використовується у країнах світу, починаючи з 1953 р.

Національні рахунки в Україні розробляються Державним комітетом статистики згідно з СНР ООН з 1993р.

СНР спирається на певні методологічні принципи. По-перше, продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що приносить дохід, незалежно від форми продукту цієї діяльності. По-друге, економіка – це безперервний кругообіг ресурсів у товари, доходів – у видатки і знову у доходи. По-третє, у зрівноваженій економіці всі видатки на виробництво дорівнюють доходу від його реалізації, який розпадається на доходи всіх власників факторів виробництва, які останні, в свою чергу, використовують як видатки на купівлю товарів та послуг. По-четверте, використання доданої вартості для максимально точного відбиття результатів функціонування економіки.

Система національних рахунків потребує агрегування інституційних одиниць, які функціонують в національній економіці. Вони групуються у п’ять секторів:

1) нефінансові корпорації;

2) фінансові корпорації;

3) сектор загального державного управління;

4) сектор домашніх господарств;

5) сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Взаємозв язки між інституціональними одиницями відбуваються в економічних операціях(являють собою взаємодію двох суб єктів ек. Діяльності, яка здійснюється за взаємною угодою): з товарами та послугами, розподільчі(додана вартість) та фінансові.

Облік операцій здійснюється за допомогою раунків(балансова таблиця, яка скл-ся з 2 розділів:1- ресурси; 2- використання.)

Система національних рахунків поділяється на рахунки внутрішньої економіки (виробництва; утворення, розподілу та використання доходів; капіталу; продуктів та послуг; фінансовий) та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок), що складає платіжний баланс країни.

СНР використовує певні агреговані показники, центральне місце займає ВВП(ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, ств-х резидентами в країні протягом певного часу).

5.Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, створених резидентами в країні протягом певного періоду часу.

ВВП є найважливішим параметром розвитку економіки, який відбиває підсумковий результат функціонування всіх галузей та підприємств в країні. Саме динаміка ВВП свідчить про стан економіки, її зростання або спад. І саме на зміну величини ВВП врешті решт має бути націлена макроекономічна політика держави.

Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового національного продукту (ВНП). Він відрізняється від ВВП на величину сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг що створені факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або за кордоном:

Підрахунок ВВП має виключати подвійний багаторазовий рахунок тому має розраховуватися методом доданої вартості(це різниця між ринковою вартістю і вартістю проміжного споживання),також можна розрахувати по видатках та за доходами.

6. При підрахунку ВВП виникає ряд проблем, які впливають на точність цього показника.

По-перше, частина кінцевих товарів та послуг, що виробляються національною економікою, не приймає товарної форми, тобто не купуються і не продаються. Це продукція натурального господарства та домашні послуги. Продукція натурального господарства не підлягає обліку. Її обсяг визначається за експертними оцінками, які спираються на опосередковані дані і мають приблизний характер. Домашні послуги обліковуються і офіційно включаються до ВВП лише в тому випадку, коли їх здійснює офіційно зареєстрований найманий персонал.

По-друге, частина реально створеного в країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти:

- нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством;

- легальну економіку, дозволені види діяльності, результати якої можуть обліковуватись, або не обліковуватись (виробництво на присадибних ділянках, разові послуги і т. ін).

Підрахунок ВВП має виключати подвійний багаторазовий рахунок тому має розраховуватися методом доданої вартості(це різниця між ринковою вартістю і вартістю проміжного споживання).

Другим методом обчислення ВВП є метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни. Y=C+Ig+G+Xn, де С -особисті споживчі видатки; Ig - інвестиції(чисті інвестиції(In),інвестиції на амортизацію(A), зміна запасів); G - державні закупівлі товарів та послуг;Xn – чистий експорт. Третім методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

Доходи, які економіка отримує від виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. (З.П., дохід від власності, рента, відсоток, амортизація, непрямі податки.)

7.метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни.

Усі видатки на купівлю кінцевих товарів та послуг агрегуються у чотири групи.

1. Особисті споживчі видатки (С) включають в себе видатки домогосподарств на купівлю товарів поточного вжитку, товарів тривалого використання та на оплату послуг. У розвинутих країнах особисте споживання має найбільшу питому вагу в сукупних видатках.

2. Валові інвестиційні видатки підприємств (Ig) спрямовуються на

- купівлю інвестиційних товарів та нове будівництво, що спрямовані на приріст капіталу - це чисті інвестиції (In);

- на зміни в запасах.. Приріст запасів додається до інвестицій зі знаком “плюс”, скорочення – зі знаком “мінус”. Збільшення запасів означає, що економіка виробляє більше продуктів, ніж споживає.

3. Державні закупівлі товарів та послуг (державне споживання) (G) охоплюють видатки центральних та місцевих органів влади на купівлю кінцевих товарів та послуг та на оплату праці зайнятих у державному секторі. до державних закупівель не включаються витрати держави на трансфертні платежі. Державні трансферти (пенсії, стипендії, субсидії, допомога сім’ям з дітьми і ін.) за своєю суттю є перерозподілом створеного і облікованого доходу від одних економічних суб’єктів іншим через державний бюджет. Таким чином, державні трансферти не є частиною приросту поточного виробництва. Державні закупівлі та державні трансферти разом утворюють державні видатки.

4. Чистий експорт (Xn) – сума, на яку видатки іноземців на купівлю вітчизняних товарів та послуг (експорт) перевищують видатки вітчизняних економічних суб’єктів на купівлю іноземних товарів та послуг (імпорт).
Xn = X-IM. Величина чистого експорту може додаватись до підрахунку ВВП за видатками зі знаками “плюс” або “мінус”.

З підрахунку ВВП за видатками витікає основна тотожність макроекономічних рахунків:

Y = C + Ig + G + Xn

Третім методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

Доходи, які економіка отримує від виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. Всі види доходів можна поєднати у такі групи:

1. Заробітна плата або доходи від праці.

2. Доходи від власності. Прибуток фірм поділяється на два різновиди:

- дохід на власність

- прибуток корпорацій

3.Рента. Це доходи, які отримують власники нерухомого майна за надання об’єктів своєї власності у тимчасове користування (оренду).

4. Процент. Це доходи, які отримують власники грошового капіталу за надання цього капіталу у тимчасове користування (депозити, позики, купівля облігацій підприємств).

5. Амортизація. Це щорічні відрахування, які показують обсяг основного капіталу, спожитого у ході виробництва. Амортизаційні відрахування включаються в ціну. Якщо весь виторг використовувати лише як чиїсь доходи, то через деякий час функціонуючі виробничі фонди будуть зношені. Тому частину доходу від створеного ВВП необхідно постійно відкладати для наступного заміщення зношених частин капіталу.

6. Непрямі податки. До них відносять податок на додану вартість, акциз, мито та ін. Їх включають у ціни товарів та послуг. Власне, це надбавка до ціни, яка не відбиває новостворену вартість і не перетворюється на будь-який з перерахованих вище видів доходів

7. Частина реально створеного в країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти:

- нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством;

- легальну економіку, дозволені види діяльності, результати якої можуть обліковуватись, або не обліковуватись (виробництво на присадибних ділянках, разові послуги і т. ін).

До тіньової економіки найчастіше відносять діяльність, доходи від якої приховуються від обліку та сплати податків.

Тіньова економіка існує практично у всіх країнах, але її обсяг суттєво розрізняється (від 3-5% до 50-80% від ВВП). Значний обсяг тіньової економіки знижує можливості здійснення урядових програм розвитку соціальної сфери, пенсійного забезпечення і ефективність державного регулювання економіки у зв’язку з тим, що виникає розбіжність між фактичним та офіційно зареєстрованим ВВП

 

9.Номінальний ВВП – фізичний обсяг виробництва товарів та послуг, помножений на їх поточні ціни.

Реальний ВВП – фізичний обсяг виробництва товарів та послуг, помножений на ціни базового періоду. Саме цей показник можна порівнювати за різні роки з метою з’ясування характеру динаміки національної економіки.

Для визначення впливу зміни цін на рівень ВВП використовують цінові індекси, які відбивають динаміку рівня цін.

Широке застосування має індекс споживчих цін (ІСЦ) або індекс Леспейреса. Він розраховується для стандартного набору споживчих товарів (споживчого кошика) як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

Pt – ціна товару у поточному періоді;

q₀ – кількість вироблених товарів у базовому періоді;

P₀ – ціна товару у базовому періоді.

Іншим індексом, який використовують для з’ясування динаміки загального рівня цін є дефлятор ВВП або індекс Пааше. Його обчислюють як для споживчих товарів, так і для товарів виробничого призначення, які входять до складу ВВП, тобто вироблені всередині країни, за такою формулою:

ІСЦ широко використовується як показник розвитку інфляційних процесів. Він розраховується для стандартного набору кошику як вітчизняного так і імпортного вир-ва.

Індекси цін використовуються для зведення номінальних величин до реальних в залежності від ситуації в економіці. В разі, якщо в розрахунковому періоді ціни перевищували базові, використовують метод дефлювання (тобто зняття впливу інфляції):

В тому разі, якщо в розрахунковому періоді ціни є нижчими базових, застосовується інфлювання, тобто збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

Якщо дефлятор ВВП>1 то зведення ном.ВВП до реал.наз. дефлювання.якщо ВВП<1, то інфлювання.

10. На основі ВВП, який є основним вимірником річного обсягу виробництва товарів та послуг, розраховується ціла низка показників, які дають більш точне уявлення про новостворену за період часу вартість. ВВП через амортизацію фактично включає в себе вартість створену у попередні періоди. ВВП, очищений від амортизації, утворює чистий внутрішній продукт (ЧВП).

ЧВП = ВВП - амортизація

ЧВП показує, яку величину доходу, отриманого від виробництва ВВП, економіка може споживати і при цьому забезпечити просте відтворення і не погіршити виробничі умови майбутніх періодів.

Доходи які надходять саме власникам факторів виробництва – резидентам держави, утворюють національний дохід (НД).

НД = ВНП – Амортизація – Непрямі податки

В процесі використання національний дохід поділяється на:

- фонд споживання – кошти, що використовуються для задоволення особистих і суспільних потреб;

- фонд нагромадження – кошти з національного доходу, що використовуються для розвитку та розширення виробництва.

Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового національного продукту (ВНП). Він відрізняється від ВВП на величину сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг що створені факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або за кордоном: