Економічна нерівність. Крива Лоренца – графічна та економічна інтерпретація. Коефіцієнт Джинні та децільний коефіцієнт.

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах. Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовують різні методи та показники, але найчастіше — криву Лоренца. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках). Теоретичну можливість існування абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей унаочнює бісектриса. Вона показує, що кожний процент сімей одержує адекватний процент доходу. Це означає, що 20, 40, 60, 80, 100 % сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80, 100 % усієї величини особистих доходів. Реально будь-якому проценту сімей відповідає інший процент сукупного доходу. Цю фактичну ситуацію відображує крива Лоренца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси. Площа між бісектрисою і кривою Лоренца відображує ступінь нерівності в доходах. Чим більшою є ця площа, тим більшим є рівень диференціації доходів. Якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, крива Лоренца збігалася б із бісектрисою. Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині. Децільний коефіцієнт відображує співвідношення між середніми доходами 10 % найбагатшої частини населення і доходами 10 % найбіднішої частини населення.

Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів населення. На базі кривої Лоренца цей коефіцієнт розраховують діленням площі, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь. Коефіцієнт Джині може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Отже, чим вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси. Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33—35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а в інтервалі 24—26 — низький.

18. Функції споживання з урахуванням фактора часу. Теорія Фішера про міжчасовий вибір споживача. Споживання у довгостроковому періоді: гіпотеза життєвого циклу та постійного доходу. Існує дві різні функції споживання: короткострокова і довгострокова. Короткострокова була функція споживання обґрунтована Кейнсом. Довгострокова функція споживання пояснюється в пост кейнсіанських теоріях, які спираються на теорію І. Фішера про між часовий вибір споживача.Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя. Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається так: С ₁ = Y ₁ – S ₁; С ₂ = (1 + r) S ₁ + Y ₂.Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менша за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.Розглянемо протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і бере гроші ще у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою: Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менші за поточний дохід на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду. Гіпотеза життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей впродовж життя змінюється. Але, попри це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом усіх періодів свого життя. Для забезпечення стабільного рівня життя, люди повинні заощаджувати в період трудового життя, щоб мати можливість використовувати накопичене багатство в післятрудовий період. Виходячи з цього гіпотезою життєвого циклу передбачає, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання коли їхні доходи нижчі за середні протягом життя. Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з цією гіпотезою споживання залежить не від поточного доходу, а від постійного. За своїм визначенням постійний дохід — це сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом усього життя за рахунок трудового доходу і громаджених активів. У математичній інтерпретації постійний дохід являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція споживання: С = с · Y^p де с — коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання; Y^p — постійний дохід (наявний).

17. Кейнсіанська функція споживання в закритій приватній економіці: графічна та математична інтерпретація; сутність ефекту заощаджень. Недоходні фактори споживання та заощаджень. Згідно з кейнсіанською теорією основним чинником, який визначає величину споживання в кожному періоді, є поточний дохід домогосподарств. У разі його зростання домашні господарства готові витрачати більше своїх коштів на споживчі товари і послуги в кожному поточному періоді. На його думку, вплив процентної ставки на споживання не є визначним. Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником споживання є особистий наявний дохід, яким розпоряджаються домогосподарства у кожному поточному періоді. Залежність споживання від цього доходу Кейнс назвав функцією споживання, яку в алгебраїчній формі можна передавши так: де С — споживання домогосподарств (приватне споживання); — автономне споживання; с — гранична схильність до споживання; DI — наявний поточний дохід домогосподарств. У змішаній економіці наявний дохід приватної економіки менший за дохід на величину податків. У спрощеній, тобто безподатковій економіці, що розглядається, наявний дохід приватної економіки (DI)дорівнює доходу (Y), тобто DI = Y. Він розподіляється на приватне споживання та приватне заощадження: DI = Y = C + S, де C — приватне споживання; S — приватне заощадження.За цих умов кейнсіанська функція споживання набуває також вигляду: Як видно з формули, базовою екзогенною змінною кейнсіанської функції споживання є дохід. При цьому Кейнс уважав, що споживання в більшій мірі є функцією не номінального, а реального доходу. Останній як відомо, залежить від цін. Отже, в кейнсіанській функції ціни впливають на споживання як чинник реального доходу. Кейнс припускав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання зменшується. В обґрунтуванні цього припущення він виходив з того, що в короткострокових періодах індивідууми незалежно від динаміки доходу намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Тому в межах цих періодів зростання доходу супроводжується збільшенням заощаджень, а зменшення доходу — скороченням заощаджень порівняно з їх величиною, яка підтримувалася в минулому. Внаслідок цього зі зростанням доходу частка заощаджень у його складі зростає, а частка споживання падає. У графічній моделі бісектриса є кривою, в кожній точці якої споживання дорівнює доходу. Але фактично споживчі витрати, зазвичай, менші, а інколи навіть більші за дохід у поточному періоді. Цьому відповідає крива С, нахил якої залежить від граничної схильності до споживання. На кривій С розміщуються три точки. Лише в точці С весь дохід спрямовується на споживання, а заощадження відсутні. В точці С ₁ споживання менше за дохідну. Тому виникають додатні заощадження. В точці С ₂ споживання перевищує дохід, внаслідок чого виникають від’ємні заощадження. Останні показують, що певна частка споживання здійснюється за рахунок попередніх заощаджень або позик. Недоходні фактори споживання і заощадження: 1. Багатство — нерухоме майно (будинки, автомобілі, техніка тощо) і фінансові кошти (готівка, заощадження на рахунках, акції, облігації тощо). Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб збільшити багатство. Чим більше накопичено багатства, тим менший стимул до заощадження, тобто збільшення багатства зсуває графік споживання вгору, а графік заощадження вниз.2. Податки. Зниження податків збільшує споживання і заощадження.3. Рівень цін. Зростання цін знижує споживання і заощадження і навпаки. 4. Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань веде до зменшення споживання і заощадження. 5. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною Цін, доходів, дефіциту тощо. Якщо ці очікування негативні, то домашні господарства вимушені робити закупки взапас, це збільшує поточне споживання і зменшує заощадження.

 

19. Кейнсіанська та неокласична функція інвестицій: графічний та математичний аналіз.

В основі кейнсіанського підходу до функції інвестицій в основ­ний капітал лежать три передумови. По-перше, коли хтось інвес­тує, то він орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестування.

По-друге, оскільки інвестиції приносять результати не в тому періоді, в якому вони здійснюються, а в майбутньому, то необхідно спиратися на прибуток, який очікується отримати протягом всього строку служби основного капіталу.

По-третє, об’єкт інвестування Кейнс називає капітальним майном. Визнаючи вартість капітального майна, він враховує не вартість його придбання, а його відновну вартість. Вона, як відомо, зумовлюється витратами на його заміщення, які в майбутньому можуть зростати у зв’язку зі зростанням цін.

У Кейнса інвестиційними витратами є вартість капітального майна, а вигодами від інвестування — дисконтована вартість очікуваних прибутків. Для їх зіставлення Кейнс використовує категорію, яка має назву «гранична ефективність капіталу».

де К — вартість капітального майна (інвестиційного проекту); PR —очікуваний прибуток (чистий); R * — гранична ефективність капіталу; t — роки, протягом яких має використовуватися капітальне майно (реалізується інвестиційний проект).

Рис. 8.2. Графік сукупного попиту на інвестиції

Інвестиційний попит зростає в міру зниження процентної ставки. Інвестиції знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничну ефективність капіталу. Виходячи з цього кейнсіанську функцію інвестицій можно подати такою формулою:

В основі неокласичної функції інвестицій в основний капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки процента, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їхню продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з якою попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капітального розриву та частки, на яку зменшується цей розрив у кож­ному поточному періоді. Попит на відновлювальні інвестиції залежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією, попит на інвестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції.

Підсумовуючи, виразимо залежність бажаного обсягу основного капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва такою формулою:

Рівняння показує, що бажаний обсяг основного капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва.

Розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу зумовлює попит на інвестиції протягом майбутнього періоду.
В кожному поточному періоді цей попит залежить від швидкості нарощування основного капіталу.

З урахуванням попиту на відновлювальні інвестиції (d × K_t), поточний попит на валові інвестиції в неокласичній функції інвестицій в основний капітал можна визначити такою формулою:

.

 

20. Роль інвестицій в економіці. Фактори попиту на інвестиції, проста інвестиційна функція. Мультиплікативний вплив інвестицій на ВВП.

Роль інвестицій – прилив додаткових коштів в країну, її розвиток, вплив на євро інтеграцію.

Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень з метою створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. До складу інвестицій входять усі витрати на придбання машин і обладнання, проведення усіх будівельно-монтажних робіт і зміна запасів. Рух цінних паперів до інвестицій прямого відношення не має і означає тільки передачу з рук в руки титулу власності на вже існуючі активи. Здійснення інвестицій безпосередньо пов’язане з товарним ринком, тоді як купівля – продаж облігацій – з ринком цінних паперів. При цьому інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ в короткостроковому і довгостроковому періодах. В результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об’єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. У довгостроковому ж періоді під впливом інвестицій на ринку благ буде змінюватись як попит, так і пропозиція.

Інвестиції утворюють поряд із споживчим попитом другу складову сукупного попиту. При цьому заощадження та інвестиції впливають на обсяг ефективного попиту в прямо протилежних напрямках: заощадження скорочують попит, а інвестиції його збільшують.

Рівень інвестицій істотно впливає на обсяг національного доходу суспільства, від його динаміки буде залежати безліч макропропорцій в національній економіці.

У макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною попиту на інвестиції є лише процентна ставка. Це пояснюється двома обставинами: по-перше, процентна ставка є спільним чинником всіх компонентів інвестиційного попиту; по-друге, процента ставка є тим чинником, на який може впливати кон’юнктура на ринку позичкового капіталу і монетарна політика. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій простої інвестиційної функції. Крива, яка відображує обернену залежність між інвестиціями і процентною ставкою, має від’ємний нахил. Вплив інших чинників на інвестиційний попит викликає зміщення цієї кривої у відповідний бік. До складу інших чинників інвестиційного попиту відносяться технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на прибуток підприємств, ділові очікування.

Економічна сутність мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

По-перше, витрати та одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.