Поняття «Наочність». Наочні посібники

Наочність — один із принципів навчання, що передбачає вивчення матеріалу на основі живого й безпосереднього сприймання навчальних явищ, навчального процесу, засобів дії або їхніх зображень, які студенти за планом мають засвоювати. У процесі створення образу сприймання навчального об’єкту поряд з відчуттям беруть участь пам’ять та мислення. Образ об’єкта, що сприймається, є наочним лише тоді, коли учень аналізує та осмислює об’єкт, співвідносить його зі знаннями, які він вже має. Наочний образ виникає не сам по собі, а в результаті активної пізнавальної діяльності людини. Ступінь наочних образів уявлення може бути різним,залежно від індивідуальних особливостей людини, рівня розвитку її пізнавальних здібностей і знань, а також від вихідних образів сприймання. Наочність підвищує інтерес і увагу учнів, сприяє глибокому розумінню, ґрунтовному осмисленню та міцному засвоєнню матеріалу, що вивчається.

Наочність як принцип навчання був уперше сформульований Я.А. Коменським і в його педагогічних творах сформульовано принципи наочності і їх використання в навчанні. Про важливість наочності для навчання говорили І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський і багато інших педагогів.

К.Д.Ушинський стверджував, що діти мислять формами, кольором, звуками, відчуттями. Таке сприйняття наочності дало йому можливість сформулювати: ефективність навчання підвищується зі збільшенням використання учнями в навчанні кількості аналізаторів (органів чуття). При засвоєнні навчального матеріалу відіграє важливу роль наочний матеріал. При формуванні іншомовної компетенції особливо необхідно відзначити взаємозв’язок наочності й слова. В усіх навчальних посібниках (і вітчизняних, і закордонних) текст супроводжується малюнком, фото, словами з пісні. Наочність в даному випадку допомагає спрямувати увагу учнів на головне та істотне. Більше того, власне слово, сформований ним образний, опис явища, процесу, предмету є засобом наочності. Ярмолович О.І., кажучи про посібники з точки зору наочності, вказує: «Під натуральними наочними посібниками розуміються реальні об’єкти, які вивчаються та використовуються в процесі навчання. [2, с. 275]

Образотворчі наочні посібники поділяються на:

· площинні (плакати, малюнки, схеми, графіки, таблиці, фотографії, ілюстрації у книгах)

· об’ємні (макети, моделі);

До комбінованих наочних посібників належать динамічні плакати, тематичні щити та ін.» Б.В. Бєляєв особливу увагу приділяв на вчанню за допомогою таблиць. Він казав, що існує розряд наочності у вигляді навчальних таблиць (демонстраційні і динамічні – складені самими учнями). На жаль, арсенал посібників, які забезпечують опору на мовно-рухові, тактильні органи, обмаль у сучасній педагогіці. При орієнтації на практичні заняття ми вибирали наочність залежно від її функцій і поставлених на уроці цілей та завдань.

Засоби наочності:

· реальні об’єкти,

· зображення,

· моделі об’єктів і явищ.

Уміння викладача поєднувати слова і різні засоби наочності, їх варіанти демонструє не тільки його творчий підхід до навчального процесу, але і реалізацію поставленого дидактичного завдання за допомогою навчального матеріалу. Наочність допомагає створювати більш узагальнені, більш глибокі за змістом психічні образи об’єктів пізнання. Відмітимо, що до навчальної наочності відносять аудіо- та відеозаписи. Такі види наочності орієнтувалися на зорові та слухові аналізатори.

Умови та область застосування наочностей

За останні роки знову стає актуальною проблема наочності при навчанні іноземним мовам. Це пояснюється багатьма причинами. Суттєво розширилась область наочності, і ускладнився її інвентар. Був час, коли наочність у навчанні іноземним мовам носила майже виключно предметний характер. Наприклад, вивчаючи нове слово, показували позначається ним предмет або його зображення. Потім стали наочно ілюструвати граматичну структуру мови, наприклад, пред'являли учням виконані в різних фарбах схематичні зображення відмінків або синтаксичної структури. При цьому застосовувалася і своєрідно театралізована наочність: на очах у всього класу група учнів представляла синтаксичний лад пропозиції, причому один з учасників такої наочності, зображав який-небудь член пропозиції, ставав то на одне, то на інше місце в реченні в залежності від вивчення комунікативного типу та синтаксичного ладу пропозиції.

Зараз викладачі навчальних закладів використовують різні засоби наочності: реальні об’єкти, зображення, моделі об’єктів і явищ. Уміння викладача поєднувати слова і різні засоби наочності, їх варіанти демонс- трує не тільки його творчий підхід до навчального процесу, але і реалізацію поставленого дидактичного завдання за допомогою навчального матеріалу. На- очність допомагає створювати більш узагальнені, більш глибокі за змістом психічні образи об’єктів пізнання. Відмітимо, що до навчальної наочності відносять аудіо- та відеозаписи. Такі види наочності орієнтувалися на зорові та слухові аналізатори. Казачинер О.С. вказує на те, що наочні посібники в навчальному процесі виконують три основні функції: вони є засобом управління пізнавальною діяльністю учнів, виховання, джерелом інформації. В ці й же статті автор каже про те, що наочні посібники поділяються на натуральні та образотворчі. Окремий вид складають комбіновані наочні посібники, які поєднують в собі натуральні об’єкти та зображення. [4, с. 178]

Умови застосування наочності в навчанні суперечливі. Основне завдання наочності - базувати мислення учнів на чуттєво-наочних враженнях, зв'язати школу з життям. І в той же час навчання відбувається не в реальному житті, а в школі.

Область застосування наочності при навчанні іноземної мови ніким ще точно не визначена. Практика показує, що наочність використовується як при комплексному, так і при аспектному навчанні іноземної мови, весь час, розширюючись і заглиблюючись..

Вчителю треба не тільки добре знати свій предмет, а й вміти зробити його надбанням своїх учнів. «Інші люди багато знають, - говорив М. І. Калінін. - Я знаю багато людей, які чудово володіють предметом, а якщо призначить таку людину вчителем, він не зуміє добре свій предмет викласти. Треба не тільки знати свій предмет, а й уміти викласти його так, щоб він добре сприйняли слухачами».

Уміння добре викладати свій предмет, педагогічна майстерність вчителя засновані на вмінні будувати процес навчання відповідно до закономірностей цього процесу, з основними дидактичними принципами. Одним з таких принципів є принцип наочності. [5, с. 55]

Проблема наочності при навчанні іноземним мовам дуже актуальна. Між тим, як показують масові обстеження, деякі вчителі не мають чіткого уявлення про те, коли і як треба використовувати наочність, в яких випадках застосування наочних посібників необхідно і корисно, а в яких непотрібно і навіть шкідливо.

За останній час розуміння ролі наочності в навчальному процесі значно змінилося. Воно стало розглядатися в тісному зв'язку з методичними завданнями, які ставляться перед тим чи іншим засобом наочності, з необхідністю і доцільністю застосування даного засобу наочності на даному конкретному етапі навчального процесу. Виходячи з такої постановки проблеми, стає завдання знайти конкретне застосування наочності, тобто знайти такий метод внесення її в педагогічний процес, який забезпечив би не формальне застосування наочності, а дійсне її використання. Наочність так само невіддільна від навчання іноземної мови, як мова невіддільний від реальності. Вона збільшує ефективність навчання, допомагає учневі засвоювати мову більш осмислено і з великим інтересом. Значення наочності бачать зараз у тому, що вона мобілізує психічну активність учнів, викликає інтерес до занять мовою, розширює обсяг засвоюваного матеріалу, знижує втому, тренує творчу уяву, мобілізує волю, полегшує весь процес навчання.

Види наочності

Ян Амос Каменський розрізняв наочність предметну та образну. Перша – результат безпосередньо пропонованого об’єкту, друга – відтворені образи об’єктів, що колись споглядались. Назвемо першу наочність перцептивною, а другу – мнемічною.

Але Каменський справедливо вважав, що предмет може споглядатися і в його забраженні, а образи фантазії можуть бути намальовані. Отже, є вже чотири види наочності:

1) Безпосередньо-перцептивна;

2) зображено-перцептивна;

3) безпосередньо-мнемічна;

4)зображено-мнемічна.

Із цією першою основою для класифікації видів наочності тісно пов’язана друга – степінь натуральності або схематичності: 1) фото, 2) малюнок, 3) схема; 1) звук, що звучить, 2) синтетичний звук, 3) його спектрограма.

Третя основа – участь органів відчуття: наочність зорова, слухова, м'язово-рухова і т.д., а також змішана.

Четверта основа – чиста наочність і наочність, супроводжувана аналітичним поясненням

П’ята основа для класифікації видів наочності при навчанні іноземним мовам – предметна (зі всіма її різновидами) або ж мовна наочність. Мовна наочність може бути і образотворчою, починаючи від фото обличчя людини, що говорить, і закінчуючи схемою часів дієслів мови, що вивчається.

За останні роки виник новий вид наочності при вивченні іноземних мов, поки що він застосовується стихійно та без усвідомлення його специфічної природи. Мається на увазі ситуативна, поступочна наочність, котра необхідна при вивченні комунікативних зразків та моделях мови.

Тут можливі два шляхи:

1) Використання елементів театралізації;

2) створення спеціальних звукових уінофільмів.

Інший шлях – створення спеціальних звукових кінофільмів. Ці кінофільми побудовані по особливій методичній програмі. Їх задача – наочно проілюструвати мовні правила, показати, як вони реалізуються у життєвих вербальних ситуаціях, а також привчити учнів до спілкування іноземною мовою в обстановці, властивій тій країні, мова якої вивчається.

Таким чином, для класифікації існуючих та видів ночності, що виникають при навчанні іноземним мовам існують наступні розрізняючи їх ознаки:

1) Об’єктна – образна;

2) предметна – образотворча;

3) перцептивна – мнемічна;

4) реальна – схематична;

5) одно рецепторна – багато рецепторна;

6) чиста (синтетична) – опосередкована (аналітична);

7) комплексно-мовна – аспектно-мовна;

8) театралізовано-поступочна – кіно-поступочна.

Наприклад, діафільми містять наочність: об’єктну, образотворчу, перцептивну, реальну (схематичну), одно рецепторну (зорову), синтетичну (аналітичну) та аспектну – та зовсім не містять поступ очної наочності. [2, 224-226]

Знання видів наочності, розуміння умов і сфер її застосування дають змогу вивчити складне і важке питання про психологічну природу і цінність наочності, яке пов’язується передусім із дослідженням можливості безпосередньо пізнати загальне в одиничному.