Визначення трудоємності річної виробничої програми.

Вступ

Планування підприємства в умовах ринку – це самостійна діяльність суб‘єктів ринкових відносин, направлена на визначення цілей підприємства, ресурсів для досягнення цих цілей і передбачення результатів.

“Планування діяльності підприємства” передбачає вивчення теоретико-методичних основ розробки всіх розділів поточного плану підприємства: прогноз збуту, план виробництва і реалізації продукції, план підвищення ефективності виробництва, виробнича потужність підприємства, план по праці та заробітній платі; планування продуктивності праці, собівартість продукції, фінансовий план, планування прибутку.

Метою вивчення є ознайомлення із прийомами та методами розробки поточного плану підприємства в умовах ринкової економіки.

Планова діяльність здійснюється на наступних принципах:

- принцип єдності вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, тенденції зміни та зворотні зв‘язки в його системі;

- процес планування на підприємствах повиннен здійснюватись постійно, у рамках установленого циклу, і змінювати свою спрямованість у зв‘язку з виникненням непередбачених обставин;

- використання ресурсів підприємства повинне орієнтуватися на потреби, умови і кон‘юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва;

- процедури планування мають забезпечувати безпосередній зв‘язок показників плану з впровадженням нової техніки, технології, поліпшенням організації виробництва і праці.

“Планування діяльності підприємства” орієнтована на формування теоретичних основ планування діяльності підприємства, розробки поточних планів. Його вивчення дає можливість опанувати певний обсяг теоретичних і методологічних знань, знаходження рішення тих чи інших економічних проблем, що виникають в процесі їх практичної діяльності.

 

Розділ 1.Система планів підприємства та вимоги до технології планування в умовах ринкових відносин

План – це кількісний вираз цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства (фірми, компанії) – це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозволяє підприємству оцінити наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягати.

Планування – це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

В зарубіжній літературі є ряд визначень планування, які відрізняються між собою, але по суті вони дуже схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень:

· планування – «творче мислення майбутнього»

· планування (у широкому понятті) – «формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій

· планування «можливо по суті визначити як процес мислення, при якому розумові передбачення і констатація виробляють етапи майбутньої діяльності»

Система планування згідно з теорією систем може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб’єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що – самі суб’єкти господарювання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.

За змістом і формою прояву розрізняють наступні види (форми) планування і види планів:

1. З точки зору обов’язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

Директивне планування являє собою процес прийняття рішень, які мають обов’язковий характер для об’єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарського планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні плани мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може слугувати ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, в сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики.

Індикативне планування являє собою найбільш розповсюджену у всьому світі форму державного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антиподом директивного, тому що цей план не носить обов’язковий до виконання характер, хоча в ньому можуть бути і обов’язкові завдання. В цілому він носить направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, а і в тому, щоб забезпечити ув’язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієнтуючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. Причому, при складанні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні – директивне планування.

На відміну від плану (індикатору), зобов’язання (директива) пов’язане з прийняттям рішення про конкретні дії.

2. В залежності від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньострокове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період більше 5 років – 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, виявляють соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування – це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково – обґрунтованому судженні про перспективи розвитку об’єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. В цьому випадку складається так званий п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і являє собою по суті короткострокове планування.

Поточне планування охоплює період до 1 року – піврічне, квартальне, місячне, декадне, тижневе і добове планування.

3. За складом планових рішень розрізняють:

а) стратегічне планування;

б) поточне (оперативно-календарне планування);

в) зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обсяги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стратегічне планування безпосередньо пов’язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством в цілому. Основна ціль стратегічного планування у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що породжує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.

В даний час стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менеджменту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з новим підходом. Сьогодні, поряд з формальними, кількісними методами, стратегічне планування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним методом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності фірми.

Стратегічне планування складається з ряду взаємозалежних етапів.

Спочатку проводиться дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища організації, потім визначаються основні орієнтири фірми, на наступному етапі, у рамках стратегічного аналізу, фірма порівнює результати першого і другого етапів, визначає можливі варіанти стратегій, потім вибирає один з варіантів і формує власну стратегію; на останньому етапі готується остаточний стратегічний план, виходячи з раніше проведених розробок, пропозицій нижчестоящих рівнів.

Стратегічний план підприємства базується на:

ü визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена;

ü прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту;

ü збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;

ü перевірці збалансованості прийнятих обсягів з наявними потужностями й технологічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;

ü вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;

ü визначенні перспективи соціального стану трудового колективу; кількості робочих місць (у тому числі тих, що звільнятимуться у сфері матеріального виробництва), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;

ü вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибутку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;

ü визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефективності виробництва, ступеня ризику.

У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування проводиться на короткостроковий період, на базі визначеної виробничої програми, заданого потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засобами (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурсами; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стратегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.

Планування діяльності є на кожному підприємстві найбільш важливою функцією виробничого менеджменту. У планах відображаються всі прийняті управлінські рішення, містяться обгрунтовані розрахунки обсягів виробництва і продажів продукції, проводиться економічна оцінка витрат і ресурсів, а також кінцевих результатів виробництва.

В ході складання планів керівники всіх ланок управління намічають загальну програму своїх дій, встановлюють головну мету і результат спільної роботи, визначають участь кожного відділу або працівника в загальній діяльності, об'єднують окремі частини плану в єдину економічну систему, координують роботу всіх укладачів планів і виробляють рішення про єдиної лінії трудового поведінки в процесі виконання прийнятих планів.

Вперше загальні принципи планування сформульовані А. Файоль. В якості основних вимог до розробки програми дій та планів підприємства їм були сформульовані п'ять принципів:

- принцип необхідності планування означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності. Цей принцип особливо важливий в умовах вільних ринкових відносин, оскільки його дотримання відповідає сучасним економічним вимогам раціонального використання обмежених ресурсів на всіх підприємствах;

- принцип єдності планів передбачає розробку загального або зведеного плану соціально-економічного розвитку підприємства, тобто всі розділи річного плану повинні бути тісно пов'язані в єдиний комплексний план. Єдність планів передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління;

- принцип безперервності планів полягає в тому, що на кожному підприємстві процеси планування, організації та управління виробництвом, як і трудова діяльність, є взаємопов'язаними між собою і повинні здійснюватися постійно і без зупинки;

- принцип гнучкості планів тісно пов'язаний з безперервністю планування і припускає можливість коригування встановлених показників і координації планово-економічної діяльності підприємства;

- принцип точності планів визначається багатьма факторами, як зовнішніми, так і внутрішніми. Але в умовах ринкової економіки точність планів важко дотриматися. Тому кожен план складається з такою точністю, яку бажає досягти саме підприємство, з урахуванням його фінансового стану, положення на ринку й інших чинників.

У сучасній практиці планування крім розглянутих класичних широку популярність мають загальноекономічні принципи.

1. Принцип комплексності. На кожному підприємстві результати економічної діяльності різних підрозділів багато в чому залежать від рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва, використання трудових ресурсів, мотивації праці, прибутковості та інших факторів. Всі вони утворюють цілісну комплексну систему планових показників, так що будь-яке кількісне або якісне зміна хоча б одного з них приводить, як правило, до відповідних змін багатьох інших економічних показників. Тому необхідно, щоб ухвалені планові та управлінські рішення були комплексними, що забезпечують облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах всього підприємства.

2. Принцип ефективності вимагає розробки такого варіанту виробництва товарів і послуг, який при існуючих обмеженнях використовуваних ресурсів забезпечує отримання найбільшого економічного ефекту. Відомо, що кожен ефект в кінцевому підсумку полягає в економії різних ресурсів на виробництво одиниці продукції. Першим показником планованого ефекту може служити перевищення результатів над витратами.

3. Принцип оптимальності має на увазі необхідність вибору кращого варіанта на всіх стадіях планування з декількох можливих альтернатив.

4. Принцип пропорційності, тобто збалансований облік ресурсів і можливостей підприємства.

5. Принцип науковості, тобто облік останніх досягнень науки і техніки.

6. Принцип деталізації, тобто ступеня глибини планування.

.Отже, основні принципи планування орієнтують підприємство на досягнення найкращих економічних показників. Багато принципи тісно взаємопов'язані і переплетені між собою. Деякі з них діють в одному напрямку, наприклад, ефективність і оптимальність. Інші, наприклад гнучкість і точність, в різних напрямках. Поряд з розглянутими найважливішими принципами планування велике значення в ринковій економіці мають принципи участі та холізму в розробленому Р.Л Акоффа новий метод інтерактивного планування.

Принцип участі показує активний вплив персоналу на процес планування. Він припускає, що ніхто не може планувати ефективно для когось іншого. Краще планувати для себе - неважливо наскільки погано, ніж бути планованим іншими - неважливо наскільки добре. Сенс цього: збільшити свої бажання і здатності задовольнити потреби як власні, так і чужі. При цьому головне завдання професійних плановиків полягає в стимулюванні та полегшення планування іншими для себе.

Принцип холізму складається з двох частин: координація та інтеграція.

Координація встановлює, що діяльність жодної частини підприємства не можна планувати ефективно, якщо її виконувати незалежно від інших об'єктів даного рівня, а виникли проблеми необхідно вирішувати спільно.

Інтеграція визначає, що планування, здійснюване незалежно на кожному рівні, не може бути настільки ж ефективним без взаємозв'язку планів на всіх рівнях. Тому для її вирішення необхідна зміна стратегії іншого рівня.

Поєднання принципів координації та інтеграції дає відомий принцип холізму. Згідно з ним, чим більше елементів і рівнів в системі, тим вигідніше планувати одночасно і у взаємозалежності.

 

Розділ 2. Характеристика основних розділів та показників плану підприємства,та методика їх розрахунку

2.1. Характеристика основних розділів плану підприємства

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).

За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого об’єднання (комбінату), підприємства основними розділами поточного плану були:

Виробництво та реалізація продукції.

Технічний розвиток і організація виробництва.

Показники підвищення економічної ефективності виробництва.

Норми і нормативи.

Капітальні вкладення і капітальне будівництво.

Матеріально-технічне забезпечення.

Праця і кадри.Собівартість, прибуток та рентабельність підприємства.

Фонди економічного стимулювання.

Фінансовий план.

Соціальний розвиток колективу.

Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналежності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.

В розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

Економічна ефективність виробництва.

Норми і нормативи.

Планування виробництва і збуту продукції.

Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

Персонал і оплата праці.

Планування витрат виробництва.

Фінансовий план.

Інновації.

Інвестиції і капітальне будівництво.

Соціальний розвиток колективу.

Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

В першому розділі розраховуються наступні показники підвищення економічної ефективності:

Ø узагальнюючі показники;

Ø показники використання праці;

Ø показники використання необоротних активів, оборотних засобів і капітальних вкладень;

Ø показники використання матеріальних ресурсів.

В результаті розрахунків економічної ефективності повині бути знайдені рішення, які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів в плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.

В другому розділі “Норми і нормативи” розробляються за наступними основними видами:

· норми витрат живої праці (норми часу по видах виробів та робіт, коефіцієнт виконання норм, співвідношення чисельності різних категорій робочих тощо);

· норми витрат предметів праці (витрати сировини та основних матеріалів, допоміжних матеріалів для технологічних потреб, напівфабрикатів, палива, відходів і втрат і т.д.);

· норми та нормативи використання засобів праці (коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності, питома вага встановленого обладнання, норми зняття продукції з одиниці обладнання, годинна продуктивність, норми трудомісткості ремонту одиниці обладнання в плановому періоді тощо);

· норми і нормативи вдосконалення організації виробництва, включаючи тривалість виробничого циклу, обсяг незавершеного виробництва, норми виробничих запасів сировини, матеріалів, палива;

В третьому розділі “Планування виробництва і збуту продукції” планується наступне:

ü виробництво і реалізація продукції в натуральному і вартісному виразі;

ü зміна залишків готової нереалізованої продукції;

ü баланс виробничих потужностей і їх використання.

Основним завданням даного розділу поточного плану являється визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований в плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію.

В четвертому розділі “Матеріально-технічне забезпечення” розраховується потреба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконання виробничої програми.

В п’ятому розділі “Персонал і оплата праці” встановлюється загальна чисельність і структура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додаткових потреб, вивільнення персоналу, загальна величина фонду оплати праці, структура фонду оплати праці.

В шостому розділі “Планування витрат виробництва”:

v складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кошторис витрат на виробництво продукції по підприємству;

v виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;

v створюється база для розрахунку цін на продукцію.

В цьому розділі необхідно встановити раціональну структуру витрат виробництва, співвідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів.

У сьомому розділі “Фінансовий план”:

· визначається фінансовий результат;

· розраховується рентабельність видів випущеної продукції;

· оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції;

· розробляються заходи щодо удосконалення комерційного розрахунку та госпрозрахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства.

Фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(С)БО], складається за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Оперативне фінансове планування включає розробку та виконання таких оперативних планів:

ü оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

ü платіжного календаря;

ü кредитного плану;

ü касового плану.

В восьмому розділі “План інновацій” планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними. Зміст плану інновацій може бути різним, але він повинен передбачити наступне:

√ освоєння нових та підвищення якості існуючих видів продукції та послуг;

√ застосування прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

√ удосконалення організації виробництва, праці та управління;

√ капітальний ремонт і модернізацію діючого обладнання, введення передової техніки;

√ економію матеріалів, палива, енергії;

√ проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.

В дев’ятому розділі “ План інвестицій і капітальне будівництво” планування проводять за наступними показниками:

Ø √приріст виробничих потужностей за рахунок заходів щодо технічного переобладнання і побудови нових об’єктів;

Ø приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції;

Ø введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і побудови нових об’єктів;

Ø введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів (включаючи об’єкти охорони природи);

Ø обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;

Ø обсяги незавершеного будівництва;

Ø інші напрямки інвестицій.

В десятому розділі “Соціальний розвиток колективу” плануються заходи по вирішенню слідуючих завдань:

· покращення умов і охорони праці, покращення здоров'я працівників;

· покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих;

· удосконалення стилю і методів керівництва колективом.

В одинадцятому розділі “План по охороні природи та раціональне використання природних ресурсів” передбачаються наступні напрямки діяльності:

1. охорона і раціональне використання природних ресурсів;

2. охорона повітряних басейнів;

3. охорона і раціональне використання земель;

4. охорона і раціональне використання мінеральних і природних ресурсів.

Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із розділів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригування розділів до повного їх узгодження і збалансованості як за матеріально-фінансовими ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систему взаємозв’язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість виконання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різноманітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.

Структура планових органів, як основна частина процесу управління підприємством, може базуватись на таких організаційних формах:

1) з централізованими функціями планування;

2) з децентралізованими функціями планування.

На підприємстві з централізованими функціями планування при вищому керівництві створюється спеціальна служба планування, відділ планування та контролю, який займається розробкою перспективних та поточних планів та слідкує за ходом їх виконання.

При децентралізованій системі планування планова робота здійснюється на трьох рівнях. На рівні вищого керівництва компанії існує центральна служба планування, яке займається розробкою тільки перспективних планів. В кожному виробничому відділі є свій плановий відділ, який складає поточний план відділу. На кожному підприємстві є відділ виробничого планування і контролю, який займається поточним техніко-економічним і оперативно-календарним плануванням. Централізація перспективного планування та децентралізація поточного сприяє підвищенню ініціативи відділів при використанні виробничих можливостей. Основна робота по плануванню виконується в виробничих підрозділах із врахуванням специфіки їх роботи.

Місце центральної служби планування в складі апарату вищого керівництва підприємством може бути також різним. Наприклад, в американських фірмах найбільш часто застосовуються слідуючі варіанти розміщення центральної служби планування:

· в склад провідних управлінь фірми поряд з такими структурними підрозділами центрального апарату управління, як управління кадрів, правового управління, управління фінансами тощо.

· може бути виведена із складу провідних управлінь і підпорядковуватися тільки директору фірми

У вітчизняній практиці планування носить децентралізований характер і зосереджено практично по всіх функціональних відділах підприємства. Керівництво роботою по економічному плануванню на підприємстві, направлене на організацію раціональної господарської діяльності, виявлення та використання резервів виробництва, виконує планово-економічний відділ (ПЕВ). Він же організовує проведення комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, приймає участь в розробці заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

 

2.2. Методичні підходи до розрахунку показників плану підприємства.

Різноманітну по характері й строкам виконання діяльність виробничих структур і персоналу неможливо виміряти, урахувати й проконтролювати за допомогою однакових схем, методів і показників. В умовах ринкових відносин на підприємствах діє ціла система взаємозалежних техніко-економічних показників, що визначають кінцевий результат виробничо-господарської й соціально - трудовий діяльності. Від змісту, обгрунтованості й ступеня взаємного вв'язування конкретних планових показників залежить не тільки рівень самого процесу планування, але й досягають при цьому як проміжні, так і кінцеві результати.

У цей час поточні плани включають наступні основні показники:

1. номенклатуру й обсяг продукції у натуральному і вартісному вираженні; Обсяг продукції у вартісному вираженні на підприємствах різних галузей виробничої сфери визначається показниками товарної, валової та чистої продукції.

До товарної продукції підприємства включаються:

• готові вироби;

• запасні частини для продажу;

• напівфабрикати виробництва підприємства;

• нестандартне технологічне устаткування, виготовлене як для потреб

самого виробника, так і для реалізації;

• частина продукції допоміжних підрозділів, що реалізується іншим

споживачам (технологічне обладнання, енергія тощо);

• інші роботи та послуги виробничого характеру.

Товарна продукція планується у діючих і незмінних цінах. Розрахунок

товарної продукції в діючих цінах необхідний для визначення обсягу

продажу, у незмінних цінах товарна продукція визначається для розрахунку

динаміки обсягів виробництва та інших показників.

Товарна продукція розраховується на основі виробничої програми в

натуральному вимірі за такою формулою:

 

ТП =Σ Цi * Ni

i=1

де ТП — товарна продукція, грн;

n — кількість найменувань продукції, що виробляється в плановому

періоді;

Ц — ціна i-го виробу, грн;

N — кількість i-х виробів у виробничій програмі.

Чиста продукція розраховується за формулою:

ЧП=ТП-М-Ам,

де ЧП — чиста продукція у плановому періоді, грн;

М — матеріальні витрати на виробництво товарної продукції у плановому періоді, грн: Ам — сума амортизаційних відрахувань, грн.

Валова продукція враховує товарну продукцію і зміну залишків

незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду.Розраховується валова продукція за такою формулою:

ВП = ТП + ЗНВк - ЗНВп

де ВП — валова продукція, грн;

ЗНВк і ЗНВп— вартість залишків незавершеного виробництва

відповідно на кінець і початок планового періоду, грн.

2.обсяг реалізації (продажів) продукції (послуг);

Реалізована продукція () – це продукція, яка відвантажується споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства – постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції визначається за формулою:

Рп=Тп+(Гп-Гк)+ (ВВп-ВВк)

,деГп,Гк – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

ВВп,ВВк - залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукція на відвантаження, що зберігається у покупців відповідно на початок та кінець планового періоду, грн.

3. собівартість одиниці продукції й витрати на весь випуск;

Важливий узагальнюючий показник собівартості виготовленої продукції — витрати на гривню товарної продукції — дуже універсальний, тому що може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва та наочно показує прямий зв'язок між собівартістю й прибутком. На його рівень впливають об'єктивні та суб'єктивні, зовнішні та внутрішні фактори. Обчислюється він як відношення загальної суми витрат на виробництво й реалізацію продукції до вартості виробленої товарної продукції в діючих цінах. Цей показник можна використовувати для розрахунку витрат на 1 грн товарної продукції в базовому та плановому році

4. прибуток і рентабельність;

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції розраховується за формулою:

Прп=Пзпп+Пвп+Пзкп,де

де Прп - прибуток від реалізації продукції;

Пзпп - прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

Пвп - прибуток від випуску продукції;

Пзкп - прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Рентабельність продукції (витрати) (Рпр) визначається відношенням прибутку від реалізації продукту від реалізації продукції (Пр) до повної собівартості реалізації продукції (С).

5. чисельність персоналу по категоріям;

При визначенні планової чисельності основних робітників (Чпл,) за трудомісткістю виробничої програми необхідно враховувати плановий обсяг робіт у нормо-годинах (?Тр), ефективний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника в годинах (tф) та плановий коефіцієнт виконання норм (Квн):

Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормуються розраховують за формулою:

де Трі— планова продуктивність одиниці 7-го виду виробу, нормо-годин;

mі — кількість виробів /-го виду, одиниць;

n — кількість видів виготовлених одиниць.

Планова чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах визначається за формулою:

де Ко — загальна кількість обладнання) яку необхідно обслуговувати робітникам;

 

Кзм — кількість змін роботи обладнання на добу; Кя.0 — коефіцієнт переводу явочної чисельності у обліку;

Но — норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, яке мас обслуговуватись одним робітником, одиниць.

Кя.о — розраховується за формулою:

де Нр — плановий відсоток невиходів робітників на роботу.

Но — розраховується з виразу

де Нр — фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тн.о — норма часу обслуговування.

6. фонд оплати праці й середній рівень заробітної плати;

Середню заробітну плату обчислюють за формулою:

де ЗП — середня заробітна пл_та одного працівника; ФОП — сума фонду оплати праці працівників підприємства; Ч — середньооблікова чисельність працівників на підприємстві.

Для робітників-відрядників фонд заробітної плати визначається за формулою:

де Рi - штучна відрядна розцінка за одиницю обсягу виробничої програми;

Vi - обсяг продукції i-го виду.

7. розмір оборотних коштів по групах;

8.запаси матеріалів, незавершеного виробництва й готової продукції на складі;