Методичні рекомендації до складання літературного огляду.

Літературний огляд представляє собою опис літератури, що стосується певної області знань чи теми. Це огляд того, що вже було сказано, хто є основними авторами, які теорії та гіпотези превалюють, які питання виникають, які методи та методології вважаються прийнятними. Літературний огляд може бути як самостійною роботою, так і частиною більш великої роботи - есе, наукової доповіді, дисертації тощо. На відміну від публікації результатів власної науково-дослідницької роботи, написання літературного огляду має на меті підсумування й узагальнення аргументів та ідей інших людей.

Літературний огляд може бути чисто описовим, а може містити критичну оцінку літературної роботи, відмічаючи її слабкі сторони та прогалини, порівнюючи погляди конкретних авторів, порушуючи нові питання.

Однак, навіть в описовому огляді не слід розглядати кожну літературну роботу окремо; тобто літературний огляд не повинен бути простим викладом поглядів певних авторів. Замість цього необхідно систематизувати й узагальнити матеріали за темами, показати зв'язок між різними поглядами. Наприклад:

In developed countries, a large part of the literature concerned with income-related aspects of disability has tended to focus on the quantitative impact of disability on educational achievement, earnings and income, and on the adequacy and equity of income maintenance schemes and other programmes. The costs and benefits of rehabilitation and vocational employment schemes and employment discrimination have also been recurrent themes. Much of the current popular literature has been to do with removing barriers of all kinds in order to increase the participation of disabled people in the employment market.

 

Літературний огляд починається зі вступу, в якому необхідно зазначити тему, тип джерел, з яких взяті матеріали, що розглядаються (журнали, книги, урядові документи), та їх кількість, а також сформулювати питання, проблему чи концепцію, яку висвітлюють ці матеріали.

 

Починаючи аналіз кожної літературні роботи в основній частині огляду, доцільно поставити собі такі запитання:

Чи є важливим питання, яке розглядає автор роботи?

Яким чином розглядає автор це питання (наприклад, аналізує, інтерпретує, критикує)?

Якщо робота представляє результати дослідження, наскільки хорошими є його основні компоненти (наприклад, представлена структура населення)? Чи точними і достовірними є вимірювання? Чи ґрунтуються висновки на представлених даних та їх аналізі?

У матеріалах для широкої читацької аудиторії автор надає об’єктивну базу для інтерпретації чи висловлює лише власну думку?

Наскільки логічно автор вибудовує ланцюжок аргументів, установлює відносини між причиною і наслідком?

Яким чином дана літературна робота сприяє нашому розумінню проблеми і чи має вона практичне значення?

Що є сильною и слабкою сторонами роботи?

 

Під час написання літературного огляду важливо пам’ятати одну важливу річ: не можна механічно переписувати фрази з чужого тексту. Таке переписування називається плагіатом (літературним або науковим злодійством) і може навіть каратися відповідно до законів про авторські права. Увесь матеріал потрібно викладати своїми словами. Якщо необхідно зробити дослівну цитату, текст береться у лапки і вказується його джерело (книга, журнал тощо із вказівкою видавництва, року, тому, номера журналу, сторінки), щоби будь-який читач міг перевірити його вірогідність. Якщо цитування відбувається не за першоджерелом, треба написати “quoted from“ («цитовано за...»).

 

Закінчується літературний огляд загальним висновком, у якому слід підсумувати основні здобутки, оцінити нинішній стан речей, указати на існуючі недоліки, прогалини, протиріччя та області для подальших досліджень.

 

Безперечно, літературний огляд має відповідати нормам наукового стилю мовлення. Оскільки завдання наукового мовлення полягає в адекватній передачі наукової інформації, специфічними рисами наукового мовлення визнаються узагальненість і логічність викладення інформації.

Зазначені характеристики наукового мовлення знаходять відображення у спеціальних мовних засобах. Головним засобом узагальненості викладення інформації є деагентивність останнього, тобто використання пасивнихконструкцій (This phenomenon was thoroughly studied by many economists), безособових речень (It has become the central task of the Bank to control the total amount of money in the economy.), узагальнено-особових речень (we know that …; everybody knows that …), а також речень з конструкцією “there (be)”. (There are two distinct reasons for designating merit goods).

Другою основною ознакою узагальненості викладення інформації є так звана поліпропозитивність простого речення, а саме, здатність останнього виражати не один, а кілька елементарних смислів. Досягається це використанням іменників, які співвідносяться з дієслівними предикатами, тобто начебто заміщують їх (rise – від to rise, reduction – від to reduce, adjustment - від to adjust, transformation – від to transform, etc.). У цій функції вживаються також відад’єктивні іменники, тобто іменники, утворені від прикметників (importance, significance, possibility, necessity, etc), які відповідають предикативним конструкціями з предикатом – прикметником (“ is important”, “is necessary”, etc.), а також Past Participle у функції означення (revealed data, established correlation, examined phenomenon).

Наприклад, у реченні “ The revealed correlation between these two factors is indicative of the necessity to take into account the exchange rate depreciation ” закладено чотири елементарні смисли (чотири пропозиції): (1) виявлено зв’язок між певними двома факторами; (2) обмінний курс валюти знизився; (3) необхідно прийняти до уваги факт зниження цього курсу; (4) третя пропозиція є наслідком першої (ця пропозиція розкривається за допомогою присудка “ is indicative of” – “свідчить про”).

Проліпропозитивну ускладненість речення створюють також різні обставинні словосполучення типу “ because of” (через), “ due to ” (внаслідок), “ in contrast to” (у протилежність від), “ in comparison with ” (у порівняння з), “ by meansof” (за допомогою), “ alongside with” (разом з), “with the exception of” (за винятком), “ in spite of” (незважаючи на), “in order to” (для того щоб), “in case of” (на випадок; у разі...) та інші.

Друга важлива риса наукового мовлення – логічність викладення інформації – пов’язана з такою фундаментальною властивістю наукового тексту, як послідовність. Послідовність тексту проявляється в трьох аспектах – змістовному, логічному і композиційному. Розглянемо особливості кожного з них.

Змістовна послідовність має місце у випадках, коли частина змісту попереднього речення відтворюється у наступному реченні. При цьому зміст частини, що повторюється, може передаватися в більш узагальненій формі, за допомогою займенників. Але вживання займенників має обмежений характер, оскільки бувають випадки, коли їх форма може буде співвіднесена з більш, ніж одним компонентом попереднього речення:

“The Restrictive Practices Court examines agreements between firms supplying goods and services in the UK. These agreements must be notified to the Director-General of Fair Trading”.

У наведеному прикладі використання лексичного повтору “these agreements” є виправданим, оскільки вживання займенника “they ” замість слова “agreements” створило б можливість співвіднесення його з іншими компонентами попереднього речення (firms, goods, services).

У науковому мовленні широко використовується вживання слів “ phenomenon” (явище), “process” (процес), “feature” (особливість), “ factor” (фактор), "concept" (поняття), “property” (властивість) тощо. В них узагальнюється, конденсується зміст частини попереднього речення:

“ The present value of future incomes plays a role very similar to wealth. This phenomenon known as “human wealth” shifts up the simple consumption function”.

Логічна послідовність тексту забезпечується використанням сполучників, вставних слів типу hence (отже), thus (таким чином), so (отже; тому), but (але), however (проте; однак), nevertheless (проте), at the same time (у той же час), conversely (навпаки), moreover (крім того; до того ж), simultaneously (одночасно), on the other hand (з іншого боку).

Особливої уваги потребує викладення висновку, коли зв’язок між наслідком і причиною встановлюється логічним шляхом. У цьому разі використовуються такі дієслова, як “testify” (свідчити), “ show” (показувати), “ prove” (доказувати), “ confirm” (підтверджувати), “follow” (логічно виходити), “ mean” (означати); “(be) indicative of” (свідчити про), “witness” (свідчити; бути доказом).

Композиційна послідовність забезпечує розкриття ходу думок автора, акцентування найбільш важливих частин матеріалу.

Для концентрації уваги на певному об’єкті використовуються такі мовні засоби: "Let's examine / think about" (Давайте розглянемо / подумаємо про); "Let's discuss" (Давайте обговоримо); "Let's proceed to" (Давайте перейдемо до); "Next" (Далі; потім).

Показниками логічного виділення думки виступають предикативні одиниці із значенням зобов’язання:

“It should be noted / emphasized / underlined” (Слід відзначити / наголосити підкреслити); “ It is important / necessary) to note ” (Важливо / необхідно відзначити).

Вживаються також показники зв’язку із тим, про що йшлося вище:

“ We have already mentioned ” (Ми вже згадували); “ It was mentioned above (Вище вже згадувалось).

розповсюдженим у науковому мовленні є також використання показників оцінки інформації з точки зору її достовірності: “ As we know ” (Як ми знаємо), “Everybody knows ” (Відомо), “ It is incorrect to say / think” (Невірно говорити / думати).

Оцінка інформації як такої, що припускається, може виражатися словами “perhaps ” (можливо), “probably ” (ймовірно), “It can be suggested " (Можна припустити).

Серед інших вимог до наукового мовлення слід відзначити, по-перше, точність викладення матеріалу, яку забезпечують правильне структурування речень, використання лексичних повторів, вживання однозначних слів (в тому числі термінів). По-друге, сучасному науковому мовленню притаманне стисле викладення інформації, чому сприяє поліпропозитивність простих речень, вилучення загальновідомих фактів, використання мовленнєвих кліше, особливо в скорочених жанрах наукової літератури (анотаціях тощо). Зрозуміло, що стисле викладення матеріалу не повинно порушувати точність передачі інформації.

Наприкінці літературного звіту необхідно надати бібліографічний список, в якому перераховуються всі зазначені в тексті статті та книги. Бібліографічний список потрібний для того, щоб будь-який читач міг знайти будь-яку книгу або статтю по наведеним у списку даним.

Статті і книги в списку розташовуються зазвичай за алфавітом по прізвищах авторів. Як правило, застосовується такий порядок запису: прізвище, ініціали, назва книги, місце видання (місто), назва видавництва, рік. Якщо мова йде про статтю, порядок наступний: прізвище, ініціали; назва статті; журнал, номер, рік, сторінки.

Щоб уникнути конфузу, у список варто включати тільки ті роботи, які автор прочитав сам. Джерела, зазначені в бібліографічному переліку, повинні бути доступні для перевірки вірогідності даних.

Безумовно, написати гарний літературний огляд непросто. Щоб навчитись робити це, необхідно писати їх якомога більше, отримуючи допомогу і оцінку від викладача. Тільки з досвідом ви інтуїтивно знатимете, як писати адекватні літературні огляди.

Запитання та завдання для самоконтролю.

1) Назвіть найбільш характерні риси наукового мовлення.

2) Які мовні засоби вживаються для досягнення узагальненості викладення інформації?

3) За допомогою яких характеристик тексту досягається логічність викладення інформації?

4) Які мовні засоби використовуються для досягнення змістовної послідовності тексту?

5) Наведіть приклади мовних засобів, які використовуються для досягнення логічної послідовності тексту.

6) Які задачі вирішує композиційна послідовність тексту? Наведіть приклади мовних засобів, що використовуються для цих цілей.

7) Що є важливим для точного викладення інформації?

8) За допомогою чого досягається стисле викладення інформації?

9) Назвіть обов’язкові структурні компоненти літературного огляду.