Основоположні принципи виховання

		Така організація навчання і виховання, при якій виділяються найпростіші елементи моральної сфери дитини, пізнання, практичної діяльності, що дозволяє безперервно просуватися від простого до більш складного, доводити доброчинності, знання та практичні навички дітей до можливого рівня досконалості.

 

 

ТЕОРІЯ ЕЛЕМЕНТАРНОЇ ОСВІТИ ЙОГАНА ГЕНРІХА ПЕСТАЛОЦЦІ

 

			Уважне вивчення природи дитини, розуміння її внутрішніх відчуттів, її нахилів та здібностей; сприяння тренуванню всіх сил дитини, спонукання до їх використання

 

 

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

	КОМПОНЕНТИ СИСТЕМИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

 

 

 

 

РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ

		П Е Р Ш О Е Л Е М Е Н Т И П І З Н А Н Н Я

 

 

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

 

 

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА

ЗАГАЛЬНОПЕДАГОГІЧ НІ ПОГЛЯДИ ЙОГАНА ГЕРБАРТА

(1776-1841)

ЕТАПИ ЖИТТЯ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ø 1776-1794 – дитинство в м. Ольденбург (недалеко від Бремена), навчання з домашнім учителем та у гімназії. Інтерес до філософії

Ø 1794-1797 – навчання в Йенському університеті. Захоплення філософією І.Канта, Й.Г.Фіхте, Ф.В.Шеллінга.

Ø 1797-1800 – робота в якості домашнього вихователя в Берні, початок формування власних педагогічних поглядів.

Ø 1800- приїзд до Бургдорфа, відвідання уроків Й.Г.Песталоцці.

Ø 1800-1809 – завершення навчання у Геттінгенському університеті. Викладання філософії, педагогіки і психології. Написання перших теоретичних педагогічних праць.

Ø 1809- 1833 – завідування кафедрою філософії і педагогіки у Кенігсберзькому університеті. Відкриття при університеті педагогічної семінарії з досвідною школою.

Ø 1833-1841 – повернення до Геттінгенського університету.

 

 

ПРОВІДНІ ВПЛИВИ, ЩО СФОРМУВАЛИ ПЕДАГОГІЧНУ СВІДОМІСТЬ Й. ГЕРБАРТА	ФРАНЦУЗЬКІ ПРОСВІТИТЕЛІ ИТЕЛІ ХVІІІ СТОЛІТТЯ
НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ
ФІЛАНТРОПІСТИ
Й.Г.ПЕСТАЛОЦЦІ

ОСНОВНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТВОРИ “Естетичне уявлення про світ як головне завдання виховання (1804) “Загальна педагогіка, виведена з мети виховання” (1806)

Педагогіка як наука і як мистецтво Педагогіки як наука являє собою чіткий порядок, виведений з основоположних ідей, тобто систему знань. Педагогіка як мистецтво є сумою навичок, які повинні бути використані для досягнення певної мети. Наука вимагає філософського осмислення, обґрунтування виховання, а для мистецтва необхідна постійна діяльність, практика, що є чітко узгодженою з вимогами науки. Системоутворюючою ланкою педагогічної науки є мета виховання

 

 

МЕТА ВИХОВАННЯ

 

 

 

Вихідні етичні ідеї, що повинні стати основою для більш складних моральних суджень:

(обов’язки людини що стосуються ставлення до себе самої та інших людей)

1. Ідея внутрішньої свободи, що є результатом узгодження між розумом і волею особистості, гармонією між її етичними судженнями і її волею.

2. Ідея досконалості, що виробляється на основі організованої волі, сформованої багатостороннім інтересам індивіда, в основу якого покладені найвищі моральні цінності.

3. Ідея доброзичливості, спрямована на встановлення гармонії між індивідуальною волею і волею інших людей.

4. Ідея права, яка передбачає розуміння індивідуальних прав і обов’язків індивіда у відношеннях з іншими членами суспільства. Вона зобов’язує його у випадку конфлікту признати рівноправність двох волевиявлень, що протистоять одне одному.

5. Ідея справедливості як відплата за кожну дію, що здійснена по відношенню до волі іншої людини: або заохочення, або покарання.

Дві групи виховних цілей:

Можливі цілі – орієнтовані на перспективу, які вихованець може поставити собі вже у дорослому віці при здійсненні вибору професії тощо.

Необхідні цілі – виробка особистісних якостей, необхідних для будь-якої справи. Здійснюється через розвиток багатосторонніх інтересів, твердої волі, морального характеру.

Шляхи реалізації виховних цілей: управління, навчання, моральне виховання.

ТРИ РОЗДІЛИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ВИХОВАННЯ Й.ГЕРБАРТА:

 

Призначення управління: привчання дітей до порядку, їх дисциплінування:

“Основа управління полягає в тому, щоб зайняти дітей... з тією єдиною ціллю, щоб вони не наробили дурниць”.

 

ПОЯСНЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ УПРАВЛІННЯ:

1. Нездатність дітей молодшого віку осмислювати етичні відношення.

2. Несформованість у дітей молодшого віку організованих уявлень, що робить їх нездатними управляти своїми безладними бажаннями та пориваннями (“дикою жвавістю”).

3. Зумовленість виділення управління як спеціального розділу педагогіки соціально-історичними умовами розвитку громадянського суспільства та відповідно – новими вимогами, що ставились до особистості – громадянина цього суспільства. Розмежування понять “особиста свобода” (природна, за Руссо) та “громадянська свобода, що обмежується загальною волею”.

4. Неможливість виробки моральної свідомості як головного завдання виховання без пропедевтичного етапу – управління, функція якого полягає у здійсненні “негативної ролі обмеження” (у чому Гербарт солідаризувався з Кантом).

5. Насіння “дикої невгамовності” можуть з роками примножуватися і привести до формування антигромадської спрямованості волі індивіда, отже, подолання безладдя шляхом підкорення, дисциплінування дитини у молоді роки спрямоване на перспективу: розвиток “культури дитячої душі” і, разом з тим, на благополуччя всього суспільства.

6. Покірність дитини є першим проявом її “доброї волі”.

 

ЗАСОБИ УПРАВЛІННЯ

 

 

Дисциплінування дітей повинно пом’якшуватися любов’ю і поблажливістю. Управління передбачає вміння приборкувати дитячу впертість не порушуючи “дитячої безтурботності”

 

ТРИ РОЗДІЛИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ВИХОВАННЯ Й.ГЕРБАРТА:

ТЕОРІЯ ВИХОВУЮЧОГО НАВЧАННЯ

 

 

Навчання та його наслідок – розумовий розвиток є головним засобом формування характеру особистості, її виховання взагалі. “Навчання без виховання є засобом без мети, а моральне