Комунікативна вмотивованість

Як і будь-який інший вид МД, ДМ завжди вмотивоване, вумовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди, тому необхідно створити умови, в яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати. Мотивації мовлення сприяють також сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість в роботі).

Ситуативність

Існує чітка співвіднесеність ДМ з певною ситуацією. У процесі навчання – це мовлен­нєві або комунікативні ситуації.

Комунікативна ситуація (КС) – це сукупність обставин, які спонукають людину до мовлення). Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.

Існують природні (виникають самі по собі) та навчальні/штучні (спеціально створені за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів) КС.

Приклад мовленнєвої природної ситуації: Уявімо, що у вас спрага. Якщо ви прийшли додому, то звичайно підете на кухню й вип'єте води (соку, чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стимулом до мовлення, в даному разі - прохання до госпо­дині/господаря дому: "Will you give a glass of water, please. I am very thirty.” Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Of course", "With pleasure" тощо), так і невербальною: він / вона наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена вдячність.

Природні мовленнєві ситуації виникають у класі часто, вони здебільшого пов’язані з організацією навчального процесу мають природний мовленнєвий стимул, тому що обставини, які склались у класі, стосунки між учнями, учителем та учнями є реальними. На жаль їх кількість надзвичайно обмежена З іншого боку такі ситуації не забезпечують активізації всього мовного матеріалу, який в цей період вивчається. Цьому сприяють навчальні мовленнєві ситуації. Тому автори підручників і вчителі спеціально створюють КС, моделюючи природні КС.

Таким чином навчальна мовленнєва ситуація відрізняється від природної способом створення мовленнєвого стимулу, без якого акт мовлення неможливий. У природних ситуаціях цей стимул створюють реальні обставини, а в навчальних – учитель.

Наприклад: учитель пропонує ситуацію You are a guest of our class. І відразу подає мовленнєвий стимул Ask questions about our school.

Або така ситуація: Your friend invites you to go to a football match і мовленнєвий стимул: Refuse to go to a football match. Explain how busy you are.

Як видно зі схеми означені особливості є спільними для ДМ та ММ. Однак ДМ має свої характерні ознаки.

• Специфічні особливості ДМ є:

Спонтанність

2. Непланновість

Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Саме тому воно виникає спонтанно і непланово.

3. Емоційність (емоційна забарвле­ність)

Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це знаходить відобра­ження у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інто­наційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та ін.

Ситуативність

5. Діалогічне мовлення має двосторонній характер (мовець/слухач).

• Мовні (лінгвістичні) особливості ДМ

1. Еліптичність (використання неповних/еліптичних реплік та коротких відповідей на загальні запитання)

Наприклад:

•Jean? Would you like a meat sandwich or a cheese sandwich?

• A cheese sandwich, please.

Або

• Have you seen John?

• Yes, I have.

2. Використання розмовних кліше,

Це «готові» мовленнєві одиниці, які використову­ються для висловлення вдячності, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привернення уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. Розмовні кліше надають діалогу емоційності.

Наприклад.

• Excuse me! Is there a chemist's near here?

• Yes. It's over there.

• Thank's a lot.

3. «3аповнювачі мовчання» (мовні кліше, які не містять інформації, а слугують для підтримання розмови, для заповнення пауз в ній, коли мовець підшукує відповідну репліку). Це, наприклад(англ. Well, You know, Look here, I say; In fact, As far as I know, I see, I am not certain, I am sorry etc.; нім. Gut, vielleicht, genau, Sieh mal etc.).

4. Наявність скорочених/стягнених форм слів, де замість пропущених частин слова ставиться значок [‘].

Наприклад: (англ. I've, They're, He’s, We’ll тощо; нім. Wie geht’s?).

СТРУКТУРА ДІАЛОГУ

Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань (реплік).

Репліка (лат. Replicо - повертаю назад, відбиваю) – певне висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника.

Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності — від однієї до кількох фраз. В діалозі вони тісно пов'язані одна з одною - за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно.

Перша репліка ДЄ завжди ініціативна (її називають ще реплікою-спонуканням або керуючою чи стимулюючою реплікою).

Друга репліка може бути або повністю реактивною (реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною (включає реакцію на попереднє висловлювання і спонукан­ня до наступного).

Аналіз прикладів

Приклад 1. Peter: What would you like to eat, Edith?

Edith: A meat sandwich.

Перша репліка -ініціативна

Друга репліка -реактивна (тут розмова може і зупинитися).

Приклад 2. Ben: Is lunch ready?

Ann: Yes. Let's have lunch in the garden.

Перша репліка -ініціативна

Друга репліка -реактивно-ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання), а потім спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується

Стимулюючі і реактивні репліки поєднуються між собою змістовно, за допомогою лексико-граматичних і репліко-інтонаційних засобів, функціонально (наприклад, виражають привітання, згоду, незгоду, бажання) і утворюють у такий спосіб діалогічну єдність.

Діалогічна єдність (ДЄ) - сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю.

ДЄ - це одиниця навчання діалогічного мовлення.

В залежності від функціональної спрямованості реплік у діалозі методисти виділяють різні групи та види ДЄ, що відображено у таблиці 8.1.

Таблиця8.1

Основні групи та види ДЄ

Групи ДЄ	Види ДЄ
І група: повідомлення	1. Повідомлення – повідомлення 2. Повідомлення – запитання 3. Повідомлення – спонукання
ІІ група: спонукання (прохання, пропозиція., порада тощо)	4. Спонукання – згода 5. Спонукання – відмова 6. Спонукання – запитання
ІІІ група: запитання	7. Запитання – відповідь на запитання 8. Запитання - котрзапитання
ІV група: ДЄ, що включають репліки мовленнєвого етикету	9. Привітання – привітання 10. Прощання – прощання 11. Висловлювання вдячності – реакція на вдячність

Приклади деяких видів ДЄ:

І група(повідомлення)

ДЄ „повідомлення – повідомлення”

Pretty girl: I want to buy a hat.

Assistant: Hats are upstairs on the next floor.

ДЄ „повідомлення – запитання”

Hostess Bradley: Alice! Perhaps that passenger is a hijacker! Hostess Allen: Which passenger, Anne?

ІІ група(спонукання)

ДЄ „спонукання – запитання”

Anne: Let's eat lunch in the garden.

Ben: Shall we sit on this seat?

ІІІ група(запитання)

ДЄ „запитання – контрзапитання”

Voice A.: What's wrong with you, Mrs. Bloggs?

Mrs Bloggs: What's wrong with me?

Усі означені види ДЄ є простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: „запитання - відповідь – спонукання” тощо. Сукупність декількох єдностей, завершених змістовно і комунікативно називають структурою діалогу.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ ДІАЛОГІВ

Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють чотири функціональні типи діалогів.

1. Діалог-розпитування може бути одностороннім (ініціатива належить одному партнеру) або двостороннім (ініціатива належить кожному партнеру).

2. Діалог-домовленість вико­ристовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.

3. Діалог-обмін враженнями і думками має на метівиклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

4. Діалог-обговорення/дискусія, у якомуспівроз­мовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь. Цей вид діалогу є найскладнішим для навчання ІМ.

Кожен функціональний тип діалогу характеризується певним набором ДЄ.

ТРУДНОЩІ ОВОЛОДІННЯ ДМ

Труднощі оволодіння діалогічним мовленням зумовлені специфікою цього виду МД.