Програма педагогічного самовдосконалення

Одним із засобів підвищення професійної компетентності вчителя може бути програма педагогічного самовдосконалення, головною метою якої є всебічний розвиток особистості педагога для подальшого забезпечення оптимальних умов для навчання та виховання учнів.

Основні завдання програми:

1. Виявлення особистісного рівня професійної компетентності на підставі самодіагностики.

2. Раціональне планування самоосвітньої діяльності з урахуванням основних напрямків розвитку освіти.

3. Досконала організація самоосвітньої діяльності та участь у різноманітних формах методичної роботи.

4. Проведення моніторингу професійного зростання.

5. Узагальнення досвіду роботи за результатами роботи над самоосвітньою темою.

Прогнозовані очікувані результати:

1. Розвиток усіх типів рефлексії:

- інтелектуальної,

- особистісної,

- комунікативної,

- праксеологічної.

2. Підвищення загального рівня професійної майстерності вчителя.

2.1. Підвищення рівня професійної підготовки.

2.2. Покращення усіх видів педагогічної компетентності:

- інтелектуальної,

- психологічної,

- управлінської,

- мотиваційної,

- комунікативної,

- проективної,

- дидактичної,

- методичної.

2.3. Моделювання особистого перспективного досвіду роботи.

3. Підвищення рівня організації навчально-виховного процесу

3.1. Створення соціально-психологічних умов для становлення

особистості кожного учня.

3.2. Підвищення якості знань, умінь та навичок учнів.

3.3. Розвиток інтересу до предмета.

3.4. Підвищення вихованості учнів.

При здійсненні самоосвіти важливим стає використання комплексного підходу на кожному етапі самоосвітньої діяльності.

Етапи реалізації самоосвітньої теми

Блок: Підготовчий

Ø Нормативно-установчий етап;

Ø Діагностико - аналітичний етап;

Ø Мотиваційно - цільовий етап.

Блок: Практичний

Ø Планово – прогностичний етап;

Ø Діяльнісно – акумуляційний етап;

Ø Адаптивно – перетворювальний етап;

Блок: Узагальнюючий

Ø Контрольно – рефлексивний етап;

Ø Результативно – узагальнюючий етап;

Ø Корекційно – прогнозуючий етап.

 

Завдання №3

1. Які форми самоосвіти є для Вас найбільш ефективним?

2. Яку педагогічну, психологічну і методичну літературу Ви читаєте?

а) систематично

б) періодично

3. Чи використовуєте Ви досвід вчителів своєї школи?

4. До кого із вчителів школи Ви звертаєтесь за порадою і з яких питань?

5. Кого із вчителів своєї школи Ви назвали б майстром-педагогом?

6. Які проблеми навчання і виховання школярів вас найбільше хвилюють?

7. Що найкраще виходить у Вас при проведенні уроків?

8. Що найкраще виходить у Вас при проведенні виховної роботи?

9. Які труднощі у вашій роботі і чим Ви їх пояснюєте?

10. Чи бувають у вашій роботі складні ситуації? У чому вони полягають?

11. Виховання яких рис в особі школяра створюють Вам найбільші труднощі?

12. Що не задовольняє вас у роботі?

13. У чому Ви вбачаєте найбільший прояв формалізму в роботі школи, вчителя?

14. Як позбавитись від формалізму в роботі вчителя?

15. Чи є у Вас проблеми:

а) у взаєминах з колегами по роботі

б) у спілкуванні з учнями

в) у спілкуванні з батьками

16. Які знання Ви б хотіли поповнити:

а) шляхом самоосвіти

б) у методоб”єднаннях

в) на курсах перепідготовки

17. чи задоволені Ви своєю роботою? Якщо так, то напишіть, що приваблює Вас у роботі вчителя?

18. Як покращити роботу педколективу?

19. Якби Вам знову прийшлось вибирати професію, чи обрали б Ви професію вчителя?

Завдання №4

Схема самоаналізу № 1

1. Загальна структура уроку.

Основна дидактична мета уроку: його місце в системі уроків з теми, основні моменти уроку, дозування часу, дотримання основних вимог до оформлення уроку, використання часу на уроці.

1. Реалізація основної дидактичної мети уроку.

Виконання вимог програми, співвідношення матеріалу, поясненого на уроці і даного на самостійну роботу, організація сприйняття, уваги, пізнавального інтересу, організація первинного закріплення матеріалу, перевірка якості знань, використання розділу і програм, вимоги до знань, опитування учнів.

1. Розвивальний аспект уроку.

Залучення учнів до здійснення основних розумових операцій, подолання посильних труднощів, розвиток пізнавальної самостійності й послідовності, науковості, міцність знань.

1. Дотримання основних принципів дидактики.

Принцип наочності, свідомості і активності в роботі вчителя і учнів, доступності і посильності, систематичності і послідовності, науковості, зв’язку теорії з практикою, міцності знань.

1. Методи навчання.

Методи введення нового матеріалу, закріплення і вироблення вмінь і навичок, контролю; відповідність методів загальної спрямованості навчання дидактичній меті; залежність вибору методів навчання від матеріального забезпечення навчального процесу.

1. Виховний аспект уроку.

Використання виховних можливостей змісту навчального матеріалу, формування світогляду, зв'язок із життям, виховання сумлінного ставлення до праці, навчання, використання виховної можливості оцінки, виховний вплив особистості вчителя.

1. Вчитель на уроці. Підготовка до уроку, роль конспекту, види діяльності на уроці, контакт із класом, індивідуальний підхід до учнів, значення предмета, захопленість ним, зовнішній вигляд учителя.
2. Робота учнів на уроці.

Підготовка учнів до уроку, активність на різних етапах уроку, види діяльності, культура мови, дисципліна, ставлення до предмета, динаміка працездатності, моменти найвищої активності, зниження працездатності, їхні причини, рівень сформованості вміння вчитися.

1. Гігієнічні умови уроку.

Приміщення, його основна оснащеність, меблі, дотримання принципу розташування, розклад на день, вплив гігієнічних умов на динаміку працездатності на уроці.

Схема самоаналізу уроку № 2

1. Яке місце цього уроку в темі, розділі, курсі? Його зв'язок із попередніми уроками.

2. Які особливості класу було враховано під час планування уроку?

3. Які завдання планувалося вирішувати на уроці? Чим зумовлений такий вибір завдання?

4. Чим зумовлені вибір структури і типу уроку?

5. Чим зумовлений вибір змісту, форм і методів навчання (за елементами уроку)?

6. Які навчально-матеріальні, гігієнічні, морально-психологічні, естетичні й тимчасові умови було створено на уроці? Наскільки вони сприяли успішній роботі?

7. Чи були відхилення від плану уроку? Чому? які саме?

8. Як можна оцінювати результати уроку? Чи вирішено його завдання? Чи не було перевантаження учнів?

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

Самостійна робота № 2

Завдання №1

Визначення поняття та його автор

Відмінність від інших визначень

1. 1. 2. С.О.Смирнова, творча діяльність є засобом інтенсивного розвитку інтелектуальних можливостей і особистісних якостей тієї людини, яка навчається. 3. 4. 2. 5. В.І.Петрушин говорить: “Творчий процес - це діяльність людини, яка направлена на створення чогось нового, оригінального продукту у галузі ідей, мистецтва, а також виробництва і організації. 6. 7. 3. 8. Моляко В.А. Творчість - це така діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, чого до цього часу не було.   4. Демиденко В.К. Сутність творчості - у передбаченні результату, створенні силою думки гіпотези та її перевірці. 5. О.М.Леонтьєв ставлення до навчання розкриває шляхом визначення значення для особистості засвоюваних знань і навчальної діяльності загалом.   4.

Завданнями формування наукової творчості студентів є:   - забезпечити професіоналізацію занять з практики усного і писемного мовлення (УПМ) студентів на початковому етапі навчання;   - залучити студентів до систематичної науково-дослідної роботи;   - активізувати імітаційно-педагогічну діяльність студентів на заняттях із практики УПМ.   Методологічними засадами є положення наукової теорії пізнання про діалектичний взаємозвязок і взаємообумовленість явищ, переходу кількісних змін у якісні, провідні положення наукової теорії пізнання про єдність діяльності, свідомості й особистості, сутність людини як субєкта пізнання; методологічними орієнтирами виступили ідеї гуманістичної особистісно орієнтованої парадигми освіти, що забезпечує формування творчого потенціалу студента, провідної ролі професійного навчання у процесі становлення особистості майбутнього фахівця.   Підходи вчених до визначення сутності, характеру, складових та ролі творчого потенціалу у процесі розвитку особистості є досить неоднозначними. Результати дослідження аспектів творчої особистості дозволили констатувати, що в науці немає єдиної думки щодо якісних і кількісних показників творчого потенціалу. Основною причиною нечіткого визначення поняття і ролі потенціалу в процесі розвитку творчої особистості є, по-перше, його порівняння, а в окремих випадках і повна ідентифікація з поняттям “обдарованість”, “талант”, “творча особистість” (Д.Б.Богоявленська, В.О.Моляко, С.О.Сисоєва). По-друге, вживання та використання поняття “творчий потенціал особистості” в науковій психологічній і педагогічній літературі є подекуди досить вільним. По-третє, у зміст поняття “творчий потенціал” включають характеристики творчої особистості, творчого мислення, творчих здібностей (П.Ф.Кравчук, О.А.Лук, Н.Ю.Посталюк). Визначення сутності потенціалу ускладнюється й багатоплановою системою взаємозалежних характеристик: активності, волі, мети, стилю діяльності, здібностей, мотивів тощо.

Завдання № 2 та № 3

Соціальний педагог — спеціаліст, зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх і позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення у соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

 

Соціальний педагог, згідно з посадовими обов'язками:

 

— вивчає психолого-медико-педагогічні особливості дітей та молоді;

 

— досліджує умови їх життя в мікросоціумі;

 

— виявляє інтереси, потреби, труднощі, проблеми, конфліктні ситуації відхилення в поведінці дітей та молоді;

 

— надає їм своєчасну допомогу та підтримку;

 

— виступає посередником між особистістю та організацією, сім'єю, спеціалістами різних соціальних служб, відомств та адміністративних органів;

 

— здійснює реабілітацію дітей-інваліді в;

 

— організовує роботу з дітьми та молоддю за місцем проживання;

 

— забезпечує соціальний супровід дітей-сиріт;

 

— здійснює профілактику негативних явищ серед дітей та молоді.

 

Придатність спеціаліста до виконання наведених посадових обов'язків визначається рівнем сформованості в нього когнітивного та операційного компонентів готовності до соціально-педагогічної роботи.

 

Когнітивний компонент (знання) є теоретичною основою соціально-педагогічної діяльності. Він передбачає оволодіння спеціалістом знаннями, які допомагають на практиці створювати систему засобів та прийомів для досягнення професійної мети, швидко орієнтуватись у нових ситуаціях, планувати свою діяльність, оцінювати її результативність.

 

До системи базових теоретичних знань соціального педагога належать знання:

 

— основ соціальної політики держави та соціально-правового захисту дітей та молоді;

 

— основ соціології, психології та педагогіки;

 

— основних закономірностей розвитку особистості;

 

— специфіки потреб та інтересів різних вікових груп дітей та молоді;

 

— специфіки роботи у різних мікросоціумах;

 

— особливостей діяльності з сім'єю, різними групами дітей та молоді;

 

— функцій державних і недержавних організацій у системі соціально-педагогічної діяльності;

 

— способів психолого-педагогічної діагностики;

 

— сучасного стану і тенденцій розвитку дитячих та молодіжних об'єднань.

 

Ці знання реалізуються у практичній діяльності соціального педагога. Вони тісно пов'язані з уміннями, які становлять операційний компонент готовності до соціально-педагогічної роботи.

 

Насамперед це інтегровані вміння, якими має володіти кожний спеціаліст, незалежно від специфіки його конкретної діяльності.

 

Комунікативні вміння передбачають володіння культурою міжособистісного спілкування, налагодження контакту з іншою людиною, розвиток взаємодії з клієнтом у позитивному емоційному напрямі.

 

Аналітичні вміння спрямовані на аналіз процесів, що відбуваються у соціумі, аналіз стану дитини та вплив на неї мікро-соціуму; виділення проблем дитини та розуміння спільної діяльності з нею щодо їх подолання.

 

Організаторські вміння — створення і розвиток офіційної та неофіційної мережі соціальної підтримки особистості, залучення волонтерів, що можуть надати ресурси, послуги та інші види допомоги.

 

Прогностичні вміння передбачають прогнозування розвитку особистості з урахуванням її проблем; постановку мети діяльності та її завдань, прогнозування можливого результату роботи; планування роботи майбутньої діяльності.

 

Проектувальні вміння дають змогу створювати програми діяльності за окремими напрямами роботи; здійснювати відбір необхідних методів і форм діяльності; конкретизувати зміст роботи в кожному окремому випадку.

 

Соціально-педагогічна робота належить до таких видів професійної діяльності, в яких не лише знання та вміння, а й особистісні якості спеціаліста впливають у багатьох випадках на її результативність.

 

Самостійна робота №3

Завдання №1

Усебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання:

1. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, поняття, зв'язки і відображені в правилах, законах, закономірностях і формулах залежності між ними.

2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціального досвіду. Про методику цього напряму виховної роботи йтиметься далі.

3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.

4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спеціальних), вміння раціонально організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя тощо.

Завдання морального виховання:

1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.

2. Виховання моральних почуттів, які виражають заіити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. 3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

 

Розв'язання цих завдань спрямоване на формування моральної свідомості як одного з аспектів суспільної свідомості, що регулює моральний аспект діяльності людини.

 

Завдання трудового виховання:

1. Психологічна підготовка особистості до праці — формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.

2. Практична підготовка до праці — озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури.

3. Підготовка школярів до свідомого вибору професії — виховна робота школи, спрямована на те, щоб допомогти молодій людині обрати життєвий шлях.

Завдання естетичного виховання:

1. Формування естетичних понять, поглядів і переконань — виховання в молодого покоління розуміння прекрасного, любові до нього, вміння давати правильну естетичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів — особливих почуттів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність таких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприйняття, істотним критерієм естетичної культури людини.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві — розвиток творчих здібностей дітей, опанування ними певного обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистецтва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльності, а головне — привчання школярів будь-яку роботу виконувати красиво.

Завдання фізичного виховання:

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту

. 3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими. Наприклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним, оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню смаків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання неможлива належна трудова підготовка, що потребує певного рівня мислення. Позначається воно і на фізичному розвитку особистості: знання нею основ фізіології та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності організму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я.

Відчутним є зв'язок естетичного і морального виховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад роль краси рідної природи у вихованні любові до Батьківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихованню любові до праці допомагає чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна організація робочого місця, естетичний вигляд виробу як результату такої праці. Взаємопов'язані естетичне та фізичне виховання, адже здоров'я, належний фізичний розвиток, красива постава впливають на есте­тичний розвиток людини. Фізичне виховання пов'язане і з трудовим вихованням, оскільки полегшує виконання трудових операцій і процесів. Сприяє воно і здійсненню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вияву моральної стійкості й витривалості.

 

Завдання № 2

Специфічні особливості поняття «всебічний розвиток особистості»	Спільне у поняттях	Специфічні особливості поняття «гармонійний розвиток особистості»
Усебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.	Найвища мета виховання — всебічний гармонійний розвиток вільної, самодостатньої особистості. У людині від природи (в генотипі) закладені величезні можливості. Адже людина — це істота і природна, і мисляча (духовна), і діяльнісна, і предметна, і соціальна (суспільна). Це вихідна біологічна база, на якій має вибудовуватися особистість. Тому ідея всебічного гармонійного виховання об'єктивно зумовлена передусім сутністю людини як найдосконалішого витвору природи. Варто зауважити, що кожна цивілізаційна епоха в межах перспектив свого поступального руху висуває конкретні завдання щодо виховання молодого покоління. Але, так чи інакше, ці завдання спрямовані на досягнення генеральної мети — всебічного гармонійного виховання .	Поняття гармонійний — гармонію усіх сторін, їх пропорційність, погоджену єдність.   Ідея гармонійного розвитку тілесної і духовної краси зародилася в античній філософії. Ще Арістотель акцентував увагу на вихованні мужності й витривалості, поміркованості й справедливості, високої інтелектуальної і моральної чистоти.   Педагоги-гуманісти епохи Відродження Ф. Рабле, М.Монтень до змісту всебічного розвитку вносили культ тілесної краси, насолоду мистецтвом, музикою, літературою. Вони не могли піднятися до розуміння необхідності поєднання розумової праці з продуктивною, бо в самому суспільстві для цього не було об'єктивних причин. Більше того, низький рівень суспільного виробництва не тільки не вимагав всебічного розвитку особистості, а й зумовлював його однобічність.   У соціалістів-утопістів Т. Мора, Т. Компаннели ідея всебічного гармонійного розвитку отримує нову спрямованість. Вони вперше висунули питання про включення до процесу всебічного гармонійного розвитку особистості праці, поєднання виховання і праці. Французькі просвітителі XVIII століття К.Гельвецій, Д.Дідро цю ідею обмежували розумовим і моральним розвитком, не пов'язаним з працею.   Отже, протягом тривалого часу ідея всебічного розвитку особистості як мети виховання мала, власне, характер побажань, мрій та сподівань.

 

Завдання № 3

 

До методів і способів стимулювання творчої активності можна віднести:

1. створення сприятливої атмосфери спілкування (безоцінкові судження);

2. збагачення педагогічного середовища новими враженнями та с судженнями;

3. забезпечення привабливого творчого характеру діяльності;

4. чітке визначення мети і кінцевих результатів роботи, способів її оцінювання;

5. спонукання до генерування оригінальних ідей;

6. залучення учнів у процес планування мети і поточних завдань творчого об'єднання;

7. повага, довіра, визнання й подяка за досягнуті результати;

8. надання права самостійно приймати рішення;

9. практична спрямованість навчання;

10. моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем

 

Самостійна робота № 1

Завдання №1

Фізіологічні

Психологічні

Дослідження в галузі фізіології праці проводяться в основному в двох напрямах: 1) вивчення загальних фізіологічних закономірностей, що характеризують діяльний стан організму людини; 2) розробки науково обґрунтованих раціональних способів організації конкретних видів трудової діяльності, які сприяють поліпшенню фізіологічного стану працівників.   Об'єктом вивчення фізіології праці є форми організації трудового процесу, обладнання робочого місця та устаткування, фізіологічні зміни в організмі робітника, здоров'я працівників тощо.   Основною метою фізіології праці е наукове обґрунтування рекомендацій щодо оптимізації трудового процесу в системі наукової організації трудової діяльності людини.   Загальні завдання фізіології праці полягають у вивченні форм виявлення робочої діяльності, станів, що виникають в організмі людини, фізіологічних закономірностей та механізмів, які характеризують зміни в організмі людини під час роботи. Поряд із загальними завданнями виділяють завдання, зумовлені основними напрямами економічних та соціальних перетворень, які характеризують етап розвитку держави. 1. Фізіологічна оцінка нових видів організації праці, нової технології, сучасного обладнання, що використовуються у промисловості та сільському господарстві.   2. Вивчення фізіолого-гігієнічних особливостей трудової діяльності працівників нових професій — наладчиків, операторів, апаратників, які обслуговують сучасні виробництва.   3. Встановлення фізіологічних закономірностей виникнення та механізмів формування таких негативних станів, як втома, монотонність, гіподинамія, нервово-емоційне напруження, перенапруження.   4. Вивчення характеру та механізму дії таких факторів, як ультра-, інфразвук, іонізуюче та лазерне випромінювання, електромагнітне поле тощо.   5. Вивчення особливостей фізіологічних функцій у трудовій діяльності різних груп працівників, а саме: жінок, підлітків, осіб похилого віку.   6. Наукове обґрунтування методів виробничого навчання, професійного відбору та профорієнтації.   7. Розробка сучасних науково обґрунтованих рекомендацій щодо побудови оптимальних режимів праці та відпочинку, упорядкування обладнання, робочих місць, організації технологій, профілактики несприятливих впливів нервово-емоційного перенапруження, гіподинамії, монотонності, втоми тощо.   8. Удосконалення методичного рівня здійснюваних досліджень шляхом модернізації апаратури, розширення методів дослідження, застосування математичних та програмних способів збору та аналізу одержаних даних тощо. Методи дослідження в фізіології праці у кожному конкретному випадку визначаються за характером її завдань. У зв'язку з тим, що одним із центральних завдань фізіології праці є вивчення фізіологічних процесів у організмі людини, яка працює, важливе місце займають фізіологічні та біохімічні методи дослідження функцій центральної нервової системи (ЦНС), аналізаторів, серцево-судинної (ССС), дихальної (ДС) та м'язової систем, системи крові тощо.   Широко використовуються методи визначення ефективності праці, часових характеристик трудових процесів, робочих рухів та поз.   Ряд питань, які стосуються окремих сторін трудової діяльності, в фізіології праці вирішується на лабораторних моделях, які відтворюють трудові процеси або окремі його елементи. Наприклад, моделі робочих меблів, пультів управління, тренажери.

Предметом вивчення психології праці є трудова діяльність людини з погляду вимог, які вона ставить до психічних якостей особистості та психічних процесів, особливості особистості працівника, міжособистісні відносини в трудових колективах, суспільно-історичне та конкретне виробниче середовище, в якому здійснюється трудова діяльність, предмет, знаряддя та продукти праці.   Завдання психології праці полягає в тому, щоб привести умови праці людини, її діяльність у відповідність з її можливостями, зробити цю діяльність найбільш ефективною, економною у розумінні затрат сил та енергії, оптимальною з фізичного погляду.   Таким чином, психологія праці, використовуючи психологічні закономірності, вивчає умови успішнішого професійного навчання, підвищення якості та полегшення трудової діяльності людини.   Зараз психологія праці розвивається за чотирма основними напрямами: 1) психологічна трудова експертиза, яка вивчає питання професійної орієнтації, профвідбору та причини помилкових дій в трудовій діяльності; 2) психологія професійного навчання, яка об'єднує проблеми, пов'язані з формуванням трудових навичок; 3) інженерна психологія, яка є розділом ергономіки; 4) дослідження психологічних питань організації праці. Основними проблемами цього напряму є проблеми втоми, режиму праці та відпочинку, монотонності тощо.   Особливості психічної діяльності під час праці   Всі види трудової діяльності тією чи іншою мірою ставлять вимоги до уваги. Увага — властивість психічної діяльності, свідомості людини, спрямована на вибіркове сприйняття певних предметів та явищ. Увага є формою організації психічної діяльності, інших її процесів (сприйняття, мислення, емоцій).   Розрізняють увагу активну (довільну) та пасивну (мимовільну). Пасивна увага виникає при дії подразника, який з'являється раптово, за механізмом орієнтовного рефлексу. Активна увага зумовлена вольовою активністю індивіда у зв'язку з усвідомленням поставленого завдання.   Фізіологічною основою уваги є концентрація збудженості окремих ділянок кори великого мозку, необхідної для виконання того чи іншого виду діяльності, за типом домінанти. При цьому підвищення збудженості може виникати при дії слабких подразників, які, в свою чергу, підсилюють збудження основного осередку домінанти. Найбільш професійно значущими якостями уваги є інтенсивність, швидкість переключення, широта, стійкість.   Ступінь інтенсивності уваги залежить від ступеня автоматичності трудового процесу. Якщо він потребує концентрації уваги на стереотипно повторювані операції, то у робітника виробляється автоматизм у роботі, що веде до зниження інтенсивності уваги. Поява несподіваності в роботі або усвідомлення можливості раптової зміни перебігу технологічного процесу приводить до збільшення інтенсивності уваги. Для професій, пов'язаних з управлінням рухомими механізмами (автомашини, крани, поїзди), важливими якостями уваги є широта її розподілення та швидке переключення. Під широтою уваги розуміють кількість об'єктів, які потребують одночасного включення у сферу уваги. Для водія автомашини це стан дороги, дорожні сигнали, рух на пішохідних доріжках та суміжних проїздах, транспорт, що рухається позаду, звук двигуна, що працює, положення органів управління тощо. Переключення уваги відбувається за появи нової мети в роботі.   Переключення є повне та часткове. Прикладом першого може бути робота працівника, який здійснює ремонт обладнання, коли у кожному конкретному випадку потрібно враховувати різні умови трудової діяльності. Прикладом другого є короткочасне переключення уваги на ліквідацію якогось недоліку, після чого робітник повертається до свого вихідного стану уваги.   Увага протягом робочої зміни змінюється. Для психолога праці актуальним є вишукування шляхів цілеспрямованого активного формування професійно необхідних якостей уваги у робітника. Розроблено спеціальні системи тренування, необхідні для формування професійно необхідних якостей уваги для таких професій, як оператор, диспетчер, апаратник. На спеціально сконструйованих пультах (тренажерах) відтворюються типові ситуації, виробляється реакція на незвичайні ситуації. Крім елементів тренування та навчання для оптимальної організації уваги велике значення має боротьба з монотонністю, відволікаючими факторами, оптимізація режиму праці та відпочинку, раціональне влаштування робочого місця.

Завдання №2