Німецький мислитель XX ст. М. Вебер називав індійську філософію

«філософією втечі від світу».

2.2.Школи індійської філософії:

Буддизм - релігійно-філософське вчення - виникло в Індії у VI-V ст. до н. е. Його засновником вважають індійського принца Сідхартху Гаутаму, який отримав пізніше ім'я Будди - Просвітленого
Основні ідеї	Будда проголосив чотири «діамантові» істини: істина страждання(«Усе в світі скороминуще, а тому повно скорботи»); істина причини («Причиною страждань є наші бажання і жага життя»); істина звільнення(«Щоб припинити страждання треба відмовитись від бажань»); істина шляху («Є восьмиразовий шлях подолання страждань, який приведе до нірвани, тобто згасання»)
Джайнізм(від слова «джіна» - переможець) – впливовий духовний рух, який містив філософсько – свтоглядні ідеї
Основні ідеї	Закликав людину підпорядковувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям. Якщо людина здатна це витримати та ще й не заподіяти шкоди жодній живій істоті, вона ставала переможцем карми

2.3.Медицина Стародавньої Індії

 

1.Найвищим періодом розвитку наук в історії Стародавньої Індії був період класичний (друга половина І тис.до н.е. і І-VI ст.н.е.). В Індії набули значного розвитку знання в багатьох галузях: в математиці - створення десяткової системи числення, в філософії особливе місце посіла система йога. Значні успіхи були і в галузі медицини. Передусім вони знайшли свій вияв у працях Чараки й Сушрути.

2. Центральні медичні школи були в містах Бенаресі і Таксілі. У лікарів виховували свідомість свого високого призначення. Лікар повинен бути некористолюбним, ставитись однаково до всіх хворих, незалежно від їхнього становища в суспільстві та матеріального достатку, бути для хворого найдовіренішою особою.

3. В лікуванні радили особливу увагу звертати на чистоту тіла, постелі, на добір страв, які до вподоби хворому, на створення приємного для нього оточення.

4. З медичних наук найбільше в Стародавній Індії шанували хірургію.

5. Медицина для зміцнення здоров'я рекомендувала займатися гімнастикою, вставати до схід сонця, широко використовувати водні процедури, танці, ігри, які підтримують добрий настрій, роблять людину сильною і спритною.

6. Давня індійська медицина порівняно з медициною інших країн знала найбільше лікарських засобів. Лише лікарських рослин було відомо близько тисячі назв; широко використовувалися органічні і хімічні речовини, передусім ртуть; виготов­ляли еліксир із золотом для продовження життя.

 

2.3.Давня китайська філософія

1.Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на VIст. до н. е. Цей історичний період вважають золотим віком китайської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи — даосизм, конфуціанство, які помітно вплинули на розвиток китайської філософії.

2.Перші давньокитайські філософські ідеї, які дійшли до нас, датуються VII ст. до н.е. Робити такі припущення дозволяють давньокитайські трактати («Книга змін», «Книга пісень», «Книга історій», «Книга ритуалів».

3.Основна ідея давньокитайської філософії — ідея Дао. Дао — це спосіб функціонування Всесвіту як живого організму, що приходить на зміну первісному Хаосу. У цьому Всесвіті можна виділити: — Небо як ідеальний образ чотирьох великих цінностей світу — жень, синь, і та лі, що вкривають кожну людину, подібно до того як небо вкриває землю; — землю — власне матеріальну підвалину світу, що також складається з чотирьох елементів, але вже матеріальних: дерева, води, металу і вогню; — Піднебесну — серединний світ, у якому живе людина, соціальне середовище її буття. Причому для китайців Піднебесну уособлювала виключно їхня рідна країна, тоді як усі інші народи світу сприймалися як дикуни.

4. Вічний енергетичний потік Ян - Інь —- відповідно чоловіче і жіноче начала — пронизує Всесвіт, оживляє його, надає йому руху. Ян - Інь — немовби два полюси магніту, між якими утворюється поле Дао.

2.4. Два основні напрями китайської філософії — даосизм і конфуціанство.

ДАОСИЗМ – засновник Лао - цзи (579 -499рр. до н.е.)

Основні ідеї	викладені у книзі «Дао цзан»
Принци природності	відповідність діяльності людини до природного порядку речей як найповнішого втілення гармонії Дао. Приміром, найкращий правитель — той, про якого відомо тільки те, що він існує. Життєве завдання людини – осягнути Дао і йти за ним
Принцип недіяння	будь-які дії здатні порушити наявну в природі гармонію Дао. Взірцем природності й недіяння вважався сам Лао-цзи, який, за легендами, 80 років провів в утробі матері й народився вже старим, маючи велику мудрість.

КОНФУЦІАНСТВО – засновник Конфуцій (551-470рр.до н.е.)

Основні ідеї –	викладені у книзі «Лунь-юй»
Гармонія Дао	втілюється в розумно облаштованому людському суспільстві, де всі, включно з правителем, дотримуються чотирьох великих принципів: лі -(ритуал);(обов'язок); сінь -(взаємність); жень -(шанобливість, людинолюбство)
Принцип «сяо»	уподібнення держави до родини: правитель виконує функції батька, а підданці є слухняними дітьми, якими він опікується. Зразком такого устрою Конфуцій вважав монархію

М. Вебер називав китайську філософію «філософією пристосування до світу».

 

2.5.Медицина Стародавнього Китаю.

(4 тис. до н. е. -5 ст. н.е.)

 

Особливості медицини Стародавнього Китаю:

1.В історичній перспективі китайська медицина в деяких відносинах випередила західну.

2. Згідно з легендою, Хуанді — легендарний «Жовтий предок» китайського народу — вважається і основоположником китайської медицини. Йому приписується також авторство першого медичного кодексу «Нуці-Кінг», датованого 2657 р. до н.е.

3. Китайці, як і інші стародавні народи, розглядали організм людини як зменшений світ, що в ньому здійснюється постійний взаємообмін між п'ятьма основними елементами, з яких складається світ: вогнем, землею, водою, деревом і металом.

4. Визнавались протилежні начала - чоловіче (ян) вважалося активним, світлим, друге — жіноче (інь) — пасивне, темне. Всі хвороби поділялися відповідно на дві групи: з перевагою начала ян, що проявляється симптомами збудження функцій організму, і з перевагою інь — з ознаками пригнічення всіх функцій.

5. У Китайській імперії в період її найбільшого розквіту існувала державна медична установа — медичний приказ. Основним його призначенням було обслуговування потреб імператорського двору і передусім особисто імператора. Але у функції його входили також деякі аспекти медичної справи, що були в компетенції державної влади (наприклад, при епідеміях).

6. Підготовка лікарів у Стародавньому Китаї мала фамільний характер, медичні знання передавалися з роду в рід. З утворенням царства, посиленням впливу релігії почалася й шкільна підготовка лікарів при храмах; керівна роль у медицині пере­йшла до жерців.

2.6.Філософія Стародавньої Греції

Філософія античного світу: періодизація античної філософії.

Антична філософія включає в себе філософську думку Стародавньої Греції та Стародавнього Риму — від VI ст. до н.е. до VI ст. н.е.

У розвитку античної філософії традиційно виділяють чотири основні етапи:

I етап(до 5ст.до н.е.) досократівський	Учення перших античних філософів були пов'язані з пошуком першооснови світу. Найяскравіші представники — мислителі Мілетської та Елейської шкіл, Піфагор, Геракліт, давньогрецькі атомісти
II етап(5-6 ст.до н.е.) — класичний	З ним пов'язана діяльність Сократа, Платона, Арістотеля. У центрі уваги – людина та усі сфери її життя.
ІІІ етап(4-2ст,до н.е.) — елліністичний	У цей час засновується багато філософських шкіл, серед яких значне місце посідають стоїцизм та скептицизм, поширюється також учення Епікура
IV етап (І ст.до н.е.-6 ст н. е.) — римський	Римська філософія здебільшого продовжує традиції грецької: вчення Епікура розвиває Лукрецій, вчення стоїків — Сенека, Марк Аврелій, Ціцерон. Набуває поширення неоплатонізм(поєднує елементи філософії Платона, Аристотеля та східної філософії) та і містичні культи.

Особливості античної філософії:

Космоцентричний характер	Античні мислителі прагнули пізнати сутність природи, космосу, Всесвіту, дошукуватися першооснови, з якої мало б походити все існуюче. Знання цієї першооснови, вважали античні мудреці, неодмінно допоможе людині усвідомити сенс її власного життя;
Прагнення до раціонального осягнення навколишнього світу	пов'язане зі спробами систематизувати знання, надати їм логічної обґрунтованості.
Натурфілософія	тісний взаємозв'язок та взаємодія з природознавством;
Індивідуалізм	Філософія Греції та Риму надзвичайно персоніфікована. Кожна філософська особистість є яскравою, неповторною (Геракліт, Піфагор, Сократ, Платон тощо).

Досократична філософія

Мілетська школа	Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт	Уявляли першооснову буття у «конкретно-речовій» формі. Для Фалеса такою першоречовиною була вода, для Анаксімена — повітря. Для Анаксімандра - абстрактне поняття апейрон (безмежжя, сповнене творчої сили)
Піфагорійський союз — релігійно-філософська група	на чолі союзу стояв Піфагор	Піфагорійці вважали, що в основі усього сущого лежить число. Число це і конкретний матеріальний елемент, який, наче цеглина, є складовою буття, і ідеальний вираз певних математичних та геометричних пропорцій, притаманних Космосу.
Атомісти	Демокріт	Згідно з ученням атомістів, і світ, і людина (її душа і тіло) складаються з атомів та порожнечі.

Отже, давньогрецька філософія до Сократа була спрямована на вивчення природи Космосу, походження буття в цілому. Софісти і Сократ здійснили так званий антропологічний поворот у філософії: перенесли центр уваги з природи на людину.

Софісти. Етичні принципи Сократа. Платон, Арістотель, Епікур, їх філософські ідеї.

Напрямки	Представники	Філософські ідеї.
Софісти	Протагор	Незмінними є тільки закони природи, Космосу, а закони в суспільстві встановили люди, отже, люди можуть їх і змінювати. Софісти допомагали людині зробити суспільну кар'єру,завдяки риториці-красномовству.
Етика	Сократ «Я знаю, що нічого не знаю. Тому я мудріший за тих, які вважають, що знають усе».	1) кожній людині властива доброчесність. 2) «Доброчесність — це знання», передусім знання того, що добре, а що погано. 3). «Пізнай себе!» - основна теза філософії.
Об’єктивний ідеалізм	Платон(428-347до н е.) — учень Сократа. Платон є засновником філософії та ідеалістичної традиції	1) усі речі виникають шляхом утілення ідеї в матерію. 2). ідеї — це безтілесні сутності, що перебувають поза матеріальним світом, незалежні від нього, вони - об'єктивні
	Арістотель (384-322 до н. е.) - учень Платона,учитель Ол. Македонського. «Батько» західної науки	1) основою буття є перша матерія. Найпростішою визначеністю цієї першої матерії постають основні стихії (вогонь, повітря, вода, земля), які є пасивним матеріалом буття у створенні речей; 2) жодна матеріальна річ не може існувати без форми. Заклав теоретичні основи логіки як науки
Епікурійці	Епікур (жив у IIст.до н.е)	Вважали, що метою людського життя є атараксія, тобто безтурботний стан духу, свобода від душевних тривог і тілесних страждань, а також розумне розмежування задоволень і втіх.

2.7.Медицина Стародавньої Греції