Синоніми, їх види. Синонімічний ряд. Стилістична функція синонімів.

Синоніми (від грецьк. synonymos - однойменний) - це слова, які мають близьке або тотожне значення, але різні за звучанням

Розрізняють кілька типів синонімів.

1. Семантичні (ідеографічні, понятійні) – це стилістично нейтральні слова, які відрізняються додатковими значеннєвими відтінками, обсягом семантики: безмежний, безкрайній, безбережний, безмірний, неозорий тощо.

2. Стилістичні – синоніми, що протиставляються у тому чи іншому функціональному стилі. Найчастіше це міжстильове слово і слово, що вживається у певному стилі.

Негоціянт (заст.) – художній стиль, науковий (істор.) // купець, комерсант – міжстильові.

3. Емоційно забарвлені синоніми – їх значення відрізняється емоційним компонентом, що виявляє ставлення особи чи колективу до явища.

вояка (ірон.) ← солдат → воїн, звитяжець (урочисто).

4. Абсолютні синоніми – слова, тотожні за значенням і стилістичним забарвленням: мовознавець – лінгвіст.

5. Контекстуальні синоніми – слова, які зближуються своїми значеннями і вступають в синонімічні зв’язки лише в умовах певного контексту. Прикметник сивий в умовах контексту сивий Львів є синонімом до слів старий, давній.

До контекстуальних синонімів належать евфемізми та перифрази.

Евфемізми – слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з непристойним у певних умовах забарвленням, наприклад поважного віку замість старий, говорити неправду – брехати.

Перифрази – описовий зворот мови, або стилістична фігура, троп, за допомогою якого передається зміст іншого слова чи виразу, шляхом підкреслення якоїсь особливості, якості, істотних у певному контексті чи ситуації: цар звірів – лев, Лесин край – Волинь.

Поняття про синонімічний ряд

Синоніми формують синонімічні ряди. Поняття синонімічний ряд тісно пов’язане із поняттям домінанти.

Домінанта – один із членів синонімічного ряду, навколо якого групуються всі інші слова-синоніми цього ряду; стрижневе слово. Домінантою є слово найбільш загальне за лексичним значенням і здебільшого нейтральне в експресивному й стилістичному відношенні.

Гідність (дом.), достоїнство, гордість, самоповага, гонор.

Синонімічний ряд – слова, пов’язані відношенням градації: кожне наступне виражає більшу міру виявлення певної характеристики.

Великий, чималий, гігантський, колосальний, грандіозний… – тут кожне слово пов’язане і з домінантою, і з суміжним словом.

Стилістичне використання синонімів

Синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови.

Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів.

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази (див. вище).

На основі синонімії будуються такі стилістичні фігури як ампліфікація, градація, плеоназм, тавтологія.

Ампліфіка́ція — стилістична фігура, нагромадження однорідних елементів мови (сполучників, прийменників, порівнянь, епітетів тощо) для підсилення виразності та емоційності мови. Наприклад: «Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших»

Градація — стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості. «Прийшов, побачив, переміг» (Ю.Цезар).

Плеона́зм — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлений коротше. Н-д, спільна співпраця (співпраця — «спільне розв’язання проблем, спільна робота»), народний фольклор(фольклор — «народна творчість»), прейскурант цін (прейскурант — «довідник цін»), вільна вакансія (вакансія — «вільна, незайнята посада»)

 

Форми іменників третьої відміни.

У називному відмінку однини іменники третьої відміни мають нульове закінчення: суть, любов, ненависть.

У родовому, давальному і місцевому відмінках однини іменники третьої відміни мають однакове закінчення -і: суті, любові, ненависті. Розрізняються ці форми лише у контексті, відповідно до їх ролі у реченні.

У знахідному відмінку однини іменники третьої відміни мають форму називного відмінка.

В орудному відмінку однини іменники третьої відміни мають лише закінчення -ю: любов’ю, тушшю, Керчю, радістю. Кінцевий приголосний основи (крім р, щ) подвоюється, якщо стоїть після голосного: міццю, миттю, суттю, тінню, зустріччю, подорожжю. І не подвоюється, коли перед ним є інший приголосний: верф’ю, радістю, швидкістю.

У кличному відмінку іменники мають закінчення -е: любове, вісте, радосте.

У називному відмінку множини іменники третьої відміни мають закінчення -і: вісті, тіні, зустрічі, подорожі.

У родовому відмінку множини вживається закінчення -ей: вістей, областей, тіней, розповідей, зустрічей, подорожей.

У давальному відмінку множини вживається закінчення -ам, -ям: подорожам, зустрічам, вістям, тіням.

У знахідному відмінку вживаються форми, однакові з формами називного відмінка множини.

В орудному відмінку множини іменники третьої відміни мають закінчення -ами при основі наж, ч, ш і -ями при інших основах: подорожами, зустрічами, вістями, областями.

У місцевому відмінку множини виступає закінчення -ах при основі на ж, ч, ш і -ях при всіх інших основах: при зустрічах, у подорожах, при розповідях, у вістях, у тінях. В основах деяких іменників третьої відміни при відмінюванні голосні звуки о і е чергуються з і: свідомість — свідомості, наявність — наявності, піч — печі, річ — речі.

Форми іменників третьої відміни

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

• -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

Фразеологія української мови. Типи фразеологічних одиниць. Використання фразеологізмів у різних стилях української мови.

Фразеологія — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Особливості фразеологізму:

1. лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.

2. постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.

3. характеризуються стійкістю граматичних категорій.

4. слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.

5. контекстуальна обумовленість вживання.

Іменник як самостійна частина мови. Граматичні категорії іменника.

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Поняття лексикографії

Лексикографія - розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.

Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).