Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.

Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі
Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі.
Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя.
Положення про українську мову як державну міститься у розділі I "Загальні засади" Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом конституційного поняття "конституційний лад". Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові (частина третя статті 5
Конституції України). Положення статті 10 Конституції України, як і інших статей розділу I "Загальні засади", можуть бути змінені тільки у порядку, передбаченому її статтею 156, шляхом прийняття закону, який затверджується всеукраїнським референдумом.
Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів,
діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами.
Зокрема, відповідно до чинних законів питання застосування української мови визначено щодо розгляду звернень громадян; діяльності Збройних Сил України та Національної гвардії України; видання друкованої продукції, призначеної для службового та ужиткового користування, що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо); висвітлення діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації; оформлення митних документів тощо. Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України. Згідно з чинним Законом Української РСР "Про
мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 року службові особи державних органів, установ і організацій повинні володіти українською мовою.
Законодавчо визначеним є також питання про застосування української мови та інших мов у навчальному процесі в державних навчальних закладах України.
Зокрема, Законом України "Про освіту" в редакції
від 23 березня 1996 року та Законом України "Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999 року (стаття 7) встановлено, що мова освіти, мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах визначається Конституцією України та Законом Української РСР "Про мови в Українській РСР". Цей Закон прийнято 28 жовтня 1989 року у розвиток положення статті 73 (в редакції від 27 жовтня 1989 року) чинної на той час Конституції, за якою українській мові було надано статус державної. Закон мав своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері розвитку і вживання української та інших мов, охорону конституційних прав громадян у цій сфері. Зокрема, ним встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова. Порядок застосування мов згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Конституції України визначається виключно законами України. Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для
зайняття відповідних посад. Шляхом конституційного та законодавчого закріплення
унормовується застосування української мови як державної. Таким чином, положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного
спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними
службових обов'язків, в роботі і в діловодстві тощо органів
державної влади, представницького та інших органів Автономної
Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у
навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах
України.

Державна мова та її функції

Державна мова - це ”закріплена традицією і законодавством мова, вживання якої обов ‘язкове в органах державного управління та дічоводства, гро мадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, нау ки, культури, у галузі зв’язку та інформатики” {Енциклопедія, с.126]. Державна мова – мова, за якою закріплено правовий статусі яка виконує політич ну, ідеологічну, правову, економічну та інші функції не лише у внутрішній організації держави, а й у міжнародних стосунках. Державна мова – це один із символів держави, за допомогою якого людина ідентифікує себе як особис тість; цс мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією і ф>тщокує в усіх галузях державної діяльності.

Термін державна мова з’явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонащональних державах немає потреби коястшуційного за кріплення державної мови. В багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення. Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV -1 пол. XVI ст., оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному й приватному листу ванні. Проте доля цього статусу була складною.

У ст.10 Конституції України також зазначається, що “в Україні гаран тується вільний розвиток, використання і захист російської та ін. мов національних меншин України ” і що ”держава сприяє вивченню мов міжна-р<м)ного спілкування “.

Конституційне закріплення державності української мови вимагає створення в усіх регіонах України необхідних умов гро мадянам різних національностей для досконалого вивчення української мови, поглибленого оволодіння нею. Конституція України є правовою базою для успішного регулювання суспільних відносин у галузі всебічного розвитку І вживання української та ін. мов, якими користується населення України в державному, економічному, політичному, науковому та громадському житті, охорони конституційних прав громадян у сфері виховання шанобливого став лення до національної гідності людини, її культури і мови. Це означає, що держава бере на себе конкретні зобов’язання щодо забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови. На жаль, досягнення нашої держави на цій ділянці незначні (де-юре): нині мовний чинник використо вують як засіб дестабілізації суспільства (де-факто).

Чинниками прискорення реального впровадження державності україн ської мови, очевидно, є такі:

1. Держава і суспільство мусять пам’ятати не лише про націотворчу, а й людинотворчу роль рідної мови: від мовного нігічізму до морального виродження – один крок!!!

2. Держава зобов’язана дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державної мови і реалізацією її статусу,.

3. Державність української мови має бути реалізована в галузі культури, ЗМІ, книговидавництва.

4. Держава повинна докласти максимум зусиль для культивування укра їнської мови у діаспорі шляхом створення україномовних шкіл і класів, біб ліотек, преси, радіо- й теле- тощо.

5. Держава повинна забезпечити повноцінне вивчення української мови на всіх рівнях освіти (особливо для мешканців – не українців, які не можуть бу ти повноцінними громадянами держави без знання державної мови. Тут до цільно вивчити досвід інших країн).

6. Статус максимального сприяння Українська держава повинна надати мовам тих народів, які не мають власних держав.

7. Держава повинна подолати відставання в галузі україністики (видання і перевидання).

8. Держава повинна розширити реальні функції української мови до стану, який вважається нормальним у нормальній цивілізованій державі, а для цього необхідним є новий Закон про мови, здатний забезпечити вільний розвиток і захист української мови та мов усіх корінних народів України,.

Тобто, як зазначають учені, утвердження української мови як державної неможливе “без органічної взаємодії» принаймні двох засад:

1) створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілі­зованих суспільствах;

2) ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням”

Функції мови у суспільстві

Мова як суспільне явище
Мова – це складна і багатогранна знакова система, яка формувалась і вдосконалювалась протягом століть. Мова є одним із найважливіших чин­ників національної самобутності народу.
Основні функції мови:
1) комунікативна – за допомогою мови люди спіл­ку­ють­ся як під час безпосереднього контакту, так і віддалено в просторі й часі;
2) пізнавальна – мова є зна­ряддям пізнання, вивчення світу;
3) номінативна – мова називає всі пред­мети, явища, ознаки, відношення, які нас оточують;
4) акумулятивна – через мову людина засвоює інформацію та на­громаджує її, передаючи від покоління до покоління;
5) мисле­творча – за допомогою мо­ви людина формує і формулює думку;
6) емо­тивна – мо­ва ви­ражає почуття, емоції, суб’єктивну оцін­ку подій;
7) фатична – за допо­мо­гою типових мовних формул ввічливості ми вітаємось, прощаємось, вста­нов­люємо кон­такт, готуємо слухача до сприй­нят­тя інформації, продовження або при­пинення спілкування;
8) есте­тич­на – мова є знаряддям створення куль­турних цінностей, зокрема лі­те­ратури;
9) ідентифікаційна – мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти;
10) культуроносна – мова виражає культуру нації; 11) волюнтативна – мова виражає волю людини;
12) магічна – здатність мови, окремих словесних формул вплинути на плин подій, долю, здоров’я людини. Зараз ця функція менш ак­ту­альна, проте збереглись її окремі вияви – по­ба­жан­ня, вітання, прощання, благословення, про­клят­тя, ев­фе­міз­ми, табу, замов­ляння.
Культура мови передбачає досконале оволодіння властивими мові закономірностями й уміння застосовувати на практиці лексичні, орфоепічні, граматичні, стилістичні норми літературної мови.

 

 

41..Психологічні особливості та основи ефективності професійного спілкування юристів.

Кожен вид діяльності передбачає особливості спілкування при її здійсненні. Ці особливості визначаються специфікою цілей діяльності. Ясно, що педагог при спілкуванні керується іншими цілями, ніж інженер, а лікар переслідує цілі, відмінні від цілей співробітника ОВС. Слід відзначити також, що є види діяльності, де питома вид спілкування дуже значний і діяльність співробітників ОВС відноситься саме до такого роду діяльності. Тут, як ніде, важлива значимість об'єктивно надходить інформації про оперативну обстановку, скоєних злочинах і т.д. Від того, наскільки ефективно вміють спілкуватися співробітники ОВС, наскільки володіють технікою спілкування, залежить і ефективність діяльності ОВС.

Практика ж показує, що навичками правильного спілкування 60-62% співробітників опановують самостійно, 10-12% - під керівництвом своїх керівників, а інші, спілкуючись з колегами. За часом 15% співробітників навчаються ефективно спілкуватися протягом першого року практичної роботи, 75% - протягом двох років служби і 10% - у термін від 3 до 4 років. Все це свідчить про незадовільний стан навичок спілкування співробітників ОВС. Ставлення до спілкування, вмінню встановити психологічний контакт, побудувати довірчі відносини, вибрати правильну лінію поведінки з урахуванням індивідуально-психологічних, вікових, професійних, національних та інших особливостей громадян вкрай не відповідає вимогам часу.

Особливостями професійного спілкування працівників ОВС є те, що воно носить, як правило, офіційний характер, досить чітко регламентований законами та підзаконними актами порядок спілкування (формалізація спілкування), а в силу цього є часто примусовим як у відношенні громадян, так і самих працівників. Співробітникові не доводиться вибирати спілкуватися чи не спілкуватися, незалежно від того приємно чи неприємно йому це спілкування, це ж відноситься і до громадян.

Співробітнику необхідно виконувати свої функціональні обов'язки, вирішувати оперативно-службові завдання незалежно від його психологічного стану, настрою, емоцій. Співробітник наділена законом владними повноваженнями, які дозволяють йому диктувати умови цього офіційного спілкування, найчастіше вибираючи місце, час і спосіб спілкування. У результаті цього він має психологічну перевагу.

За характером вирішуваних завдань спілкування співробітників з громадянами є діловим, їх мета - отримати необхідну для справи інформацію.

Специфіка професійного спілкування співробітників правоохоронних органів визначається також:

- Специфічністю приводів для вступу до спілкування (ця обставина обмежує коло учасників спілкування, визначає його зміст і цілі);

- Наявністю множинності цілей в кожному акті спілкування, крім отримання інформації про правопорушення;

- Конфліктний характер спілкування у зв'язку зі специфікою приводів вступу до спілкування, тому що цілі учасників спілкування нерідко або не збігаються, або не розуміються в повній мірі;

- Специфікою психічних станів учасників спілкування, для яких характерні підвищене нервове напруження у зв'язку з високою відповідальністю за результати спілкування і домінування негативних емоційних станів;

- Особливе значення психологічного контакту для оптимізації процесу спілкування.

Аналіз структури професійного спілкування працівників органів правопорядку і його динаміки дозволяє виділити чотири основних етапи:

1 / психологічне "читання" особливостей поведінки, зовнішнього вигляду, використання наявної інформації про конкретну людину і складання первинного психологічного портрета взаємодіє особи;

2 / пошук психологічних передумов ефективності спілкування і створення сприятливих умов для міжособистісного контакту; 3 / вплив у процесі професійного спілкування на інших осіб з боку співробітника ОВС з метою вирішення оперативно-службових завдань;

4 / оцінка результатів конкретного акту спілкування і планування змісту і процесу подальших контактів з певними особами / правопорушниками, громадянами, співробітниками правоохоронних органів, керівниками, підлеглими /.

Перший етап професійного спілкування орієнтований на пізнання і складання первинного психологічного портрета взаємодіє з працівником органів правопорядку людини. Слід зазначити, що психологічна інформація про іншу людину залежить від конкретної ситуації спілкування і відображення його особистісних властивостей, ступеня знайомства з ним, наявності певних відомостей про нього в характеристиках, обліках, кримінальних та оперативно-пошукових справах, оповіданнях про нього інших працівників тощо п.

При безпосередньому спостереженні за людиною предметом психічного "читання" є його вербальні і невербальні акти поведінки:

- Мова, її зміст, спрямованість, логічність, тривалість, експресивність, особливості лексики, граматики, фонетики;

- Виразні рухи, міміка і пантоміміка, жести, експресія обличчя, очей, тіла;

- Руху, переміщення і пози людини, дистанція між людьми, зближення, зіткнення;

- Фізичний вплив на іншу людину / дотик, поплескування, погладжування, підтримка, спільні дії, відштовхування, поштовхи, удари і т.п. /.

42.Основи комунікативної лінгвістики

Комунікати́вна лінгві́стика — розділ мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.). Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування.

Основні питання комунікативної лінгвістики

• загальні закони комунікації;

• специфіка комунікації залежно від різних умов (соціальних, культурних, тощо);

• структура мови (мовний код) у процесах спілкування;

• закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації;

• залежність організації мовного коду від позамовних явищ;

• етапи і закономірності породження і сприйняття мовлення в різних комунікативних умовах;

• причини комунікативних невдач;

• методи дослідження мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації.[1]

Базові категорії комунікативної лінгвістики

Комунікативна лінгвістика оперує такими поняттями та категоріями: комунікація, спілкування, інтеракція, трансакція, комунікативна дія, комунікативний акт, комунікативна діяльність, мовлення, мовленнєва діяльність, інформація, значення, комунікативна ситуація, комунікативна невдача, мова, мовний код, вербальні та невербальні засоби засоби спілкування, комунікативна інтенція, повідомлення, іллокутивна сила, перформатив, констатив, асерція, пресупозиція, комунікативний шум, комунікативний паспорт мовця тощо. [2]

Взаємозв'язки з іншими галузями знання

Комунікативна лінгвістика пов'язана з філософією, логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою, інформатикою, кібернетикою, психологією, культурологією, етнологією, етнографією, риторикою, когнітологією, теорією штучного інтелекту, а також з усіма розділами традиційного мовознавства та новітніми лінгвістичними напрямами. [3]

Методи комунікативної лінгвістики

Семіотичний аналіз полягає в дослідженні різновидів комунікації з опертям на знакову (семіотичну) природу складників спілкування. Особливістю семіотичного аналізу є використання інструментарію, відпрацьованого лінгвістикою: намагання знайти сталі одиниці коду — знаки, зрозуміти особливості їхнього поєднання в одиниці вищого рівня, дослідити особливості їх використання людиною.

Прагматичний аналіз полягає у вивченні людських вимірів комунікації, пов'язаності їх з мовними структурами. У центрі уваги прагматичного аналізу перебувають такі важливі поняття комунікації, як стратегії й тактики спілкування, оцінні аспекти людської взаємодії, закони, правила й конвенції спілкування тощо.

Структурний аналіз полягає в дослідженні елементів кожного явища та їхніх зв'язків. Мета структурного аналізу — вивчення певного явища як цілісної функціональної системи, елементи і частини якої співвіднесені й пов'язані строгими зв'язками.

Пропагандистський аналіз застосовується для дослідження масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама). Він акцентує на тому, коли і як подавати споживачам негативну і позитивну інформацію, як ці типи інформації сполучати, «дозувати» тощо. Методики пропагандистського аналізу спрямовані на вивчення групових норм, оскільки людина може чинити так, як чинить група, навіть якщо це суперечить її поглядам. Активно вивчається вплив візуальних засобів на споживачів інформації та ін.

Дискурс-аналіз — це метод дослідження комунікації, який має за мету вияв соціального контексту, що стоїть за усним чи писемним мовленням, дослідження взаємозв'язку між мовним кодом у спілкуванні та соціальними, психічними, психологічними, культурними процесами.

Контент-аналіз — це сукупність методик і прийомів об'єктивного і кількісного опису змісту і правил комунікації. Контент-аналіз охоплює статистичну семантику і техніку «висновування» змісту повідомлень, спираючись на їхні об'єктивні й системні характеристики в спілкуванні. Найчастіше цей метод застосовується у дослідженні формування і функціонування соціальних оцінок, пропаганди, журналістики, психології комунікації, психоаналітичних дослідженнях міжособистісного спілкування.

Трансакційний аналіз — аналіз міжособистісних стосунків з опертям на засоби мовного і паралінгвального (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів. Метод передбачає врахування психологічних ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сценаріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування.

43.Вербальне і невербальне спілкування.

Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

 

За допомогою слів люди програмують свою поведінку і поведінку інших. Варто пам'ятати, що слова-"агресори" (претензія, дурниця і т.п.) практично завжди сприймаються негативно і викликають зворотню агресію партнера.

 

Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють більш інтонації, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій.

 

Усне вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за мімікою, пантомімікою, зовнішнім виглядом партнера, обстановкою.

 

Письмове вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на екрані комп'ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і граматичні правила і форми.

 

Невербальне спілкування полягає в передачі і одержуванні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.

 

Велике значення в невербальному спілкуванні має мова погляду (тривалість погляду, тип погляду, розмір зрачка, якість, зміст погляду). Погляд передає не лише емоції, а також і змістовну інформацію.

 

У невербальній комунікації люди послуговуються жестами. Жестикулюють намірено і спонтанно. Кількість, активність жестів і їх значення залежать від національних, групових, сімейних традицій, темпераменту і характеру людини. Детальний опис мови жестів можна знайти в роботах Арджайла, А.Піза, Горелова і Єнгаличева та ін.

 

У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами, місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша людина. Закономірності "суб'єктивного простору особистості" слід враховувати і в розташуванні меблів в організації, і в розміщенні учасників наради, бесіди, гостей за столом на офіційному обіді тощо.

 

У невербальному спілкуванні важливим засобом передачі інформації є символи і сигнали. Так, вдало вибрана емблема НДО слугує її популярності. Для демонстрації і легкого впізнавання певних ролей використовують форму. Сигнальне значеня має одяг. Ним люди демонструють не лише свій смак і достаток, але і ставлення до інших людей, належність до певних соціальних груп. Одягом люди також виявляють своє ставлення до різних подій: один одяг вдягають на свято, інший — на роботу, на офіційні і неофіційні зустрічі тощо. В одному одязі йдуть до шлюбу, іншим показують жалобу. Інколи одяг стає засобом привернути до себе увагу, або навпаки, дає змогу "злитися" з групою, замаскуватися.

44.НЛП як мистецтво комунікації.

Абревіатура НЛП розшифровується, як нейро-лінгвістичне програмування З погляду звичайної людини, НЛП це набір «інструментів» - технік, що дозволяють проводити швидкі зміни в мисленні людей, ефективно лікувати психологічні проблеми, а так само розвивати здібності свого розуму. НЛП - річ практична. Це набір моделей, умінь і технологій для того, щоб мислити і діяти ефективно в цьому світі. Мета НЛП - бути корисним, показати вам, що у медалі не дві сторони, а набагато більше, що виборів може бути нескінченна множина і кожний з них кращий для особи в даний момент.

Є певні уявлення про те, як потрібно вивчати НЛП, в якій послідовності розкривати людям його техніки і елементи, як правильно занурюватися в його глибини, з чого почати, ніж продовжити і де поставити багатокрапку, тому що крапки у вивченні НЛП (як і будь-якої іншої науки) ставити не прийнято.

Нейро-Лінгвістичне Програмування - це самостійна область знань, яка розглядає структуру суб'єктивного досвіду людей, їх розумові і поведінкові стратегії, моделювання і навчання успішним стратегіям. Цей сучасний напрям практичної психології (і не тільки) з'явився на початку 70-х років двадцятого сторіччя в США. В його основі лежать поведінкові моделі найбільших психотерапевтів того часу: Фріца Перлза, Вірджинії Сатір і Мілтона Еріксона. Втім, засновники НЛП (і їх перші учні і послідовники) також стали широко відомі: це Джон Гріндер, Річард Бендлер, Леслі Камерон, Джудіт Делозье, Роберт Ділтс і Девід Гордон.

З перших же кроків творцям НЛП вдавалося досягнути результатів, значно вищих за результати інших численних учнів цих майстрів. По визнанню самих корифеїв психотерапії моделі створені за допомогою НЛП допомогли їм краще розібратися у власному таланті. Кожна подальша модель давалася НЛПерам все легше і легше. Адже знайдені закономірності однієї моделі продовжували працювати і для наступної. Вичленувавши інструмент з однієї моделі, вже можна їм користуватися і при подальшому моделюванні.

45.Загальні засади психолінгвістики.

Відомо, що спілкування, складається з постійних процесів породження мовлення, які, відповідно, передбачають його сприйняття. Розуміння декодування та декодування інформації (породження - сприйняття мовлення) буде більш плідним, якщо детальніше розглянути роботу мовленнєвої пам'яті.

Мовленнєва пам'ять є складовою частиною мовленнєвої свідомості та пов'язана з поняттям мовленнєвої здібності, яке ввів Л.В.Щерба. Мовленнєва здібність існує в свідомості кожного носія мови. Знання фіксуються в мозку в двох формах: вербальній та невербальній. Відповідно, мислення має змішаний характер. Цей процес досліджували професор Л.С.Виготський та його учні. Будь-який мовленнєвий знак, що фіксується у мозку, є своєрідним нервовим кодом. Все, що пізнається, - відображення властивостей предметів і явищ довкілля у вигляді нервового коду. Діяльність мозку забезпечує встановлення зв'язків між кодами, що називаються асоціативними комплексами. Сліди у нервово-мозковій тканині називаються енграмами (або патернами). Енграми є пакетами електрохвиль, тобто послідовностями електроімпульсів, які створюються завдяки активності певної маси нейронів, розташованих в різних місцях мозку. Зрозуміло, що процес запам'ятовування є постійним і змінним, але й пам'ять - постійна діяльність, рух, активність. Фонд енграм накопичується та зберігається за системним принципом. Ілюстрацією може слугувати такий приклад: ми краще сприймаємо та запам'ятовуємо інформацію з тієї галузі, в якій ми краще обізнані, до якої більш схильні у фіксований період комунікації. Якщо сьогодні ви вивчаєте мовознавство або психологію, то скоріше запам'ятовуватимете лінгвістичну або психологічну інформацію, ніж географічну або економічну. Одні структури перекодовуються в інші, завдяки чому можливе не лише відображення отриманих знань, але й творчість.

Будь-яка реальна ситуація краще запам'ятовується, якщо вона супроводжується якими-небудь висловленнями. Для того, щоб певна подія, факт не були швидко забуті, доречно дати їм назву - певний ярлик, що може складатися зі слова або речення. Якщо, виходячи з дому, ви сказали собі, що вимкнули світло, газ, то ця інформація буде зафіксована. Таким чином, вербальна пам'ять є більш надійною. Мовленнєва пам'ять має дві форми: довготривалу та короткочасну.

Породження мовлення Породженням мовлення називають сукупність процесів переходу від мовленнєвого наміру до тексту, писемного або звукового, доступного для сприйняття та розуміння. Цей процес, який найточніше відбиває взаємозв'язок між мисленням і мовленням, що є одним з найважливіших у психолінгвістиці, по-різному потрактовувався представниками певних шкіл та концепцій.

Представники теорії мовленнєвої діяльності ґрунтуються на концепції Л.С.Виготського, який вважав, що висловлюванню передують процеси наміру, формуванню думки тощо. Тому основними постулатами теорії породження мовлення є: 1) послідовні етапи породження мовлення співвіднесені з фазами будь-якої діяльності: планування, реалізація плану і складання результатів з метою подальшого вдосконалення; 2) мовленнєва діяльність здійснюється як ієрархічна система процесів, що включає рівень дій та рівень операцій; 3) процес породження мовлення є цілеспрямованим і мотивованим; 4) мовленнєва діяльність має евристичний характер: мовець, маючи певну мету, може свідомо або несвідомо обирати певний спосіб для досягнення цієї мети. Породження мовлення - процес, що водночас приводить до руху когнітивні та мовні структури в їх постійній взаємодії.

Комунікативно орієнтована модель породження мовлення:

Компонент, що кодує

Семантичне уявлення

Трансформаційний компонент

Поверхнева структура

Фонологічний компонент

Фонетична структура

Компонент, що кодує, послуговує для переводу інформації з немовленнєвої в семантичну. Семантичне уявлення містить всі види семантики. Завдяки трансформаційному компонентові здійснюється перехід у поверхневу структуру.

Незважаючи на лаконічність та вичерпаність, в цій моделі не зафіксовано, де власне починається зовнішнє мовлення, де і як відбувається граматичне структурування.

Значний внесок у спроби моделювання породження мовлення зробив Б.Ю.Норман, який запропонував таку схему:

1. Мотив.

2. Думка (мовна інтенція).

3. Внутрішнє слово (внутрішнє програмування, семантичний запис).

4. Перехід від глибинної структури до поверхневої - до зовнішнього мовлення.

5. Слово.

Передвербальними етапами є намір та стадія формування думки. Л.С.Виготський вважає, що на стадії формування думки вона ще не готова, а С.Д.Кацнельсон розглядає цей етап більш детально: 1) ситуація мовлення, 2) денотативний зміст, 3) логічний компонент, 4) емоційний, модальний компонент. Таким чином, безперечним є факт, що мислення існує до мовлення, але не з'ясований перехід, оскільки думка є багатомірною, а слово - лінійне. Вербальними етапами вважається виникнення внутрішнього слова та перехід його до висловлення. Внутрішнє слово є своєрідним імпульсом, який сприяє руху асоцаітивно-вербальних зв'язків. Виникнення внутрішнього слова пов'язане з поєднанням особистих значень, що “розгортаються” залежно від фактора адресата.

46.Барьери у спілкуванні, його рівні.

Управління — це складна форма спілкування з людьми, партнерами по справі чи іншими представниками, зацікавленими у бізнесі. Саме тому, що управління є складною проблемою людинознавства, тут необхідне оволодіння всебічними знаннями про людину.

Перепони у спілкуванні. На шляху до людей, до їх розуміння, ми стикаємося з трьома своєрідними перепонами і можемо розраховувати на успіх, лише подолавши їх.’

Перша — це зовнішність людини (її естетичні якості). Переваги красивої зовнішності проявляються ще в ранньому дитинстві, коли симпатичним дівчаткам чи хлопчикам дорослі приділяють більше уваги. І навпаки, люди менш вродливі відчувають «дискримінацію» з раннього дитинства: виховательки приділяють їм менше уваги в дитсадках.суворіше ставляться до них вчителі у школі, упереджено ставляться деякі викладачі у вузі. їх оцінюють більш вимогливо при зайнятті вакантних посад, встановленні заробітної плати, наданні пільг.

Поряд з названими, існують мотиваційний, моральний та емоційний бар’єри. Кожен з них може стати на перешкоді в процесі соціального управління.

Мотиваційний бар’єр знаменний тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятною для інших і переконливою для них. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення і сприймається як кон’юнктурна реальність. Моральний бар’єр обумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чимало життєво-побутових факторів. Спрацьовують також чисто психологічні якості

і властивості людини: соромливість, психічний склад, надмірна скромність і т. п.

Нарешті, емоційний бар’єр найчастіше пов’язаний з концеїщіями тих чи інших «малих» або «великих» соціальних груп, до яких належить людина.

Зрозуміло, що людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, поглядах, життєвих установках, а, отже, і в діях, вчинках, поведінці.

Рівні ділового спілкування.У діловому спілкуванні розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратися в ситуації, глибше її зрозуміти, зробивши певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів. У самому діловому спілкуванні розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратися в ситуації, глибше її зрозуміти, зробивши певні висновки, як в системі управління, так і у встановленні підприємницьких контактів.

У книзі психолога О.Б.Добровича «Вихователю про психологію і психогігієну спілкування», називаються такі рівні:

Примітивний. Ігровий.

Маніпулятивний. Діловий.

Стандартизований. Духовний.

Конвенціональний (погоджувальний).

Отже, ділове спілкування, що будується по вертикалі, може бути далеко не однозначним. З семи рівнів спілкування найбільш дієві і плідні: діловий, конвенціональний та духовний. Плідні тому, що здатні пробуджувати найцінніші якості і найширші творчі можливості особистості, збуджувати зацікавленість, інтереси, які, в свою чергу, є могутнім рушієм в системі управління і підприємництва.

Швейцарський психолог Е. Берн виділяє шість рівнів спілкування: 1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе"; 2) ритуали (норми спілкування); 3) розваги; 4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку); б) близькість; 6) робота (ділове спілкування). На кожному з цих рівнів людина використовує різні прийоми і засоби, оскільки мета спілкування щоразу змінюється.

 

47.Сучасні теорії міжособистісних стосунків

Для більшості професій спілкування складає основу діяльності. Від форми, стилю спілкування, його емоційного забарвлення значною мірою залежить ефективність роботи. До подібних професій, безперечно, належить і посада юриста.

Існує декілька теорій, що описують міжособові стосунки.

До них відносяться: біхевіоризм, теорія обміну, теорія справедливості, символічний інтеракціонізм, теорія управління враженнями, психоаналітична теорія, теорія ігор тощо.

Біхевіоризм (від англ. behaviour — наука про nqpe-дінку) базується на експериментальному вивченні тварин. Його родоначальниками вважаються Е.Торндайк, Дж.Уотсон. Біхевіоризм відмовляється від безпосереднього вивчення свідомості. Його представники вивчають людську поведінку за схемою «стимул — реакція». На перший план, таким чином, висуваються зовнішні чинники.