Визначення максимально можливого випуску продукції за наявною виробничою потужністю

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Встановлене у виробничій програмі завдання щодо обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.

Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та а обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур:

1) аналізу портфеля замовлень;

2) проведення перерахунку асортименту портфеля замовлень на один вид продукції (виробу-представника), коефіцієнт перерахунку визначаються як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виробу-представника;

3) аналізу використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, достатній потужності для виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потужностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажу та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продаж перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації «вузьких місць» та збільшення виробничої потужності;

4) планування коефіцієнту використання виробничої потужності в плановому періоді;

5) визначенню можливого випуску продукції на основі діючих виробничих потужностей. Виробничу потужність розраховують в розрізі виробів-представників у натуральному і вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за звітний рік потужність на початок звітного року приймається за номенклатурою і асортиментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року на початок планового періоду – за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року;

6) проект виробничої програми порівнюють з виробничою потужністю по кожному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.

Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничої потужності. У ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

- уточнення можливостей виробничої потужності;

- визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт по підготовці виробництва нових виробів;

- визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;

- виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;

- визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей та ліквідації «вузьких місць»;

- визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;

- пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування. Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового

року розраховують як суму потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за такою структурой:

Розділ 1. Потужність на початок планового періоду:

- найменування продукції;

- одиниця виміру;

- код продукції;

- потужність по проекту або розрахунку;

- потужність на кінець базового періоду. Розділ 2. Збільшення потужності в плановому періоді:

 

- приріст потужності, всього;

- у тому числі за рахунок:

а) введення в дію нових та розширення діючих;

б) реконструкції;

в) переозброєння і організаційно-технічних заходів, із них:

- за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності годин роботи;

- за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;

г) отримання в лізинг, оренду від інших господарюючих суб'єктів.
Розділ 3. Зменшення потужності в плановому періоді.

- вибуття потужності, всього;

- у тому числі за рахунок:

а) зміни номенклатури продукції або збільшення трудомісткості;

б) зміни режиму роботи, зменшення змінності, годин роботи;

в) вибуття в результаті старіння, вичерпання запасів;

г) передачі в лізинг, оренду іншими господарюючим суб'єктам.
Розділ 4. Потужність на кінець планового періоду:

- потужність на кінець року;

- середньорічна потужність в плановому році;

- випуск продукції або кількість переробної сировини в плановому році;

- коефіцієнт використання середньорічної потужності в плановому році. Розрахунки виробничої потужності використовують для обґрунтування

виробничої програми потужності підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і

характеризує вихідну потужність (Вп_вих):

Вп_вих = Вп_вх + Вп_от + Вп_р ± Вп_н - Вп_вв, (7.20)

де Вп_вх - вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок

планового періоду;

Вп_от - збільшення потужності впродовж планового періоду внаслідок здійснення організаційно-технічних заходів;

Вп_р - нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства;

Вп_н - збільшення «+» або зменшення «-» виробничої потужності у зв'язку зі змінами у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;

Вп_вв - зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.

Контрольні запитання

1. Що розуміють під виробничою потужністю підприємства?

2. Які фактори визначають виробничу потужність підприємства?

3. Назвіть загальні методичні принципи визначення виробничої потужності різногалузевих підприємств.

4. Як розраховується виробнича потужність у однономенклатурному виробництві?

5. Як визначається виробнича потужність у серійному виробництві?

6. Як розраховується виробнича потужність у багатономенклатурному единичному та дрібносерійному виробництві?

7. Обґрунтуйте вибір виробничої програми потужністю підприємства.

8. Які показники використання виробничої потужності існують, та як вони розраховуються?

9. Які Ви знаєте шляхи поліпшення використання виробничої потужності?
10. Назвіть алгоритм розрахунку балансу виробничої потужності.

Тема 8. ПЕРСОНАЛ І ОПЛАТА ПРАЦІ

8.1. Порядок планування персоналу та оплати праці

В структурі загального плану підприємства важливе місце посідає план персоналу і оплати праці. Метою розроблення цього плану є визначення еко-номічно обґрунтованої потреби підприємства в персоналі й забезпечення його ефективного використання в плановому періоді.

Відповідно до структури загального плану підприємства місце плану пер­соналу та оплати праці, його зв’язки з іншими розділами можна побачити на рис. 8.1 [12]

Рис. 8.1 - Структура й показники плану персоналу та оплати праці

План персоналу та оплати праці розробляють на підставі плану виробни-цтва й реалізації продукції і плану інновацій, які впливають на чисельність пер­соналу, його фаховий склад і кваліфікаційний рівень.

План персоналу складається з трьох підрозділів: план продуктивності праці, план чисельності персоналу та план оплати праці (рис. 8.1).

Порядок розроблення плану персоналу та оплати праці охоплює такі етапи:

• аналіз стратегічних цілей і завдань підприємства на плановий період і за-вдань щодо персоналу та оплати праці;

• аналіз базових показників персоналу та оплати праці;

• розрахунок планових показників продуктивності праці;

• обчислення планового бюджету робочого часу одного працівника;

• визначення потреби в персоналі;

• розрахунок додаткової потреби (вивільнення) персоналу;

• планування підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки пер­соналу;

• обчислення фонду оплати праці;

• визначення середньої заробітної плати.
Взаємозв’язок етапів розроблення плану персоналу та оплати праці подано

на рис. 8.2 [12].

 

 

Рис. 8.2 - Взаємозв’язок етапів розроблення плану персоналу та оплати праці

Планування продуктивності праці

Потреба в персоналі визначається обсягом робіт і рівнем продуктивності праці. Планування продуктивності праці дає можливість встановити рівень, темпи й фактори її зростання, а також співвідношення збільшення продуктивності праці і зарплати.

У плануванні продуктивності праці використовують абсолютні показни-ки, які характеризують рівень продуктивності праці, і відносні показники, які характеризують динаміку її зростання.

Розраховуючи рівень продуктивності праці, використовують прямий і обернений методи (рис. 8.3).

 

 

Рис.8.3- Методи вимірювання продуктивноості праці

Прямий метод показує кількість продукції (обсяг робіт, послуг), яка ви-робляється за одиницю часу (виробіток):

B = , (8.1)

де ОВ - обсяг виробництва продукції (надання послуг);

З - затрати праці на виробництво цього обсягу.

Показник «виробіток продукції» застосовують під час аналізу та плану-вання продуктивності праці на підприємстві в цілому й за його підрозділами (цехами, дільницями тощо).

Залежно від особливостей діяльності підприємства (підрозділів), мети роз-рахунків використовують різні показники обсягу продукції (послуг) і обсягу тру-довитрат (табл. 8.1).

Таблиця 8.1 – Показники обсягу продукції і обсягу трудовитрат

Показники
обсягу продукції (послуг)	обсягу трудовитрат
а) вартісні:	- рік
- загальна вартість продукції (послуг)	- квартал
- обсяг продажу	- місяць
- додана вартість	- доба
б) натуральні:	- зміна
- обсяг продукції у фізичних одиницях	- година
в) трудові
- обсяг продукції (послуг) у нормо-годинах

Динаміку рівня продуктивності праці вимірюють індексом І _пп:

І _пп= (8.2)

де В_б і В_п - виробіток у базовому та плановому періодах.

У внутрішньовиробничому плануванні для вимірювання продуктивності праці використовують обернений метод. Продуктивність праці визначається кі-лькістю праці, затраченої на одиницю продукції (роботи) - трудомісткість продукції (Тр), год:

Т_р= (8.3)

Точність вимірювання зростає, якщо затрати праці розраховувати за пов-ною трудомісткістю виготовлення продукції (робіт). Повна трудомісткість виробничої програми охоплює виробничу трудомісткість і трудомісткість управління.

Виробничу трудомісткість (Тр_вир) обчислюють:

 

(8.4)

де Тр - відрядна технологічна трудомісткість;

К_в.н - коефіцієнт виконання норм;

Тр_пог - погодинна технологічна трудомісткість;

Ч^І - фактична чисельність допоміжних робітників, осіб;

Ч^ІІ - фактична чисельність основних робітників, осіб.

Повна трудомісткість виробничої програми (Тр) дорівнює:

Тр=Тр_вир (8.5)

де Ч^Ш - чисельність апарату управління, осіб.

У перспективному плануванні продуктивності праці використовують ме­тод екстраполяції та метод коригування базового рівня продуктивності праці з урахуванням його зміни під дією техніко-економічних факторів.

Метод екстраполяці ї має невелику трудомісткість, хоча він і не досить точний, оскільки не враховує позитивні зрушення в продуктивності праці, мож-ливі в плановому періоді.

Метод коригування базової продуктиеності праці під дією техніко-економічних факторіе більш трудомісткий, але дає точніші результата й за-стосовується на етапі складання планів. Він передбачає розрахунок плановано-го скорочення (збільшення) чисельності під впливом кожного техніко-економічного фактора й на цій підставі визначення планованого зростання про-дуктивності праці в такій послідовності:

а) розрахунок вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу
підприємства в плановому періоді (тобто умовна чисельність, яка була б потрібна
для випуску планового обсягу продукції за збереження базового рівня виробіт-
ку продукції на одного працівника (Ч_ви)):

(8.6)

де Ч_б - чисельність працівників у базовому періоді, осіб;

К₀ - темп зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;

б) визначення зміни чисельності працівників під впливом різних факторів
зростання продуктивності праці і розрахунок загального зменшення (збільшення)
чисельності (Є):

(8.7)

де Єі - зміна чисельності під впливом і-то фактора, осіб;

α - кількість факторів, які впливають на зміну продуктивності праці в плано­вому періоді;

в) визначення планового приросту продуктивності праці (АПП) стосовно
до базового (передпланового) періоду:

(8.8)

Для розрахунку приросту продуктивності праці завдяки окремому факто­ру (ΔПП _і) використовують формулу

(8.9)

Питому вагу кожного фактора в загальному прирості продуктивное^ праці (ΔПП _іу) обчислюють за формулою:

(8.10)

г) розрахунок планового рівня продуктивності праці (В_п):

(8.11)

(8.12)

(8.13)

де Ч_п - планова чисельність працівників, осіб;

д) визначення питомої ваги приросту обсягу виробництва завдяки підви-
щенню продуктивності праці (ΔОВ'):

, (8.14)

 

де ΔОВ - темпи приросту обсягу виробництва в плановому періоді, %;

ΔЧ - темпи приросту чисельності працівників у плановому періоді, %.

Темп приросту чисельності розраховують так:

(8.15)

3 огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза ко­нтролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, при-родні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.

До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).

3 метою планування продуктивності праці ці чинники можна об’єднати в такі групи:

• підвищення науково-технологічного рівня виробництва;

• удосконалення організації виробництва, праці й управління;

• зміна обсягу та структури продукції, що випускається;

• інші фактори.

Кількість чинників, які враховують під час планування продуктивності пра­вд, та їхній зміст залежать від галузевої специфіки підприємства, особливостей здійснюваних заходів. Вплив чинників на продуктивність праці в даному методі планування визначають на підставі розрахунку умовного вивільнення чисельності працівників.

Результати розрахунків відображають у «Плані продуктивності праці» [12] (табл. 8.2).

 

Таблиця 8.2 – План продуктивності праці на 20____ р

 

Чинники зміни продуктивності праці	Зміна чисельності, осіб (–,+)	Зміна продуктивності праці, % (–,+)
1. Підвищення науково-технологічного рівня - усього у тому числі: ……………………………………………………. …………………………………………………….
2. Удосконалення організації виробництва, праці та управління - усього у тому числі: …………………………………………………………… ……………………………………………………………
3. Зміна обсягу і структури продукції - усьо-го у тому числі: ……………………………………………….......... ……………………………………………………..
4. Зміна чинників зовнішнього середовища -усього у тому числі: ……………………………………………………. …………………………………………………….
5. Заходи, які впроваджено в передпланово-му періоді, але повний розрахунковий ефект буде отримано в плановому періоді, - усього у тому числі: .................................................................................. ……………………………………………………..
6. Усього за всіма чинниками:

Планування чисельності персоналу

Завданням планування чисельності персоналу є визначення потреби у всіх категоріях працівників, потрібних для забезпечення безперебійного вироб-ничого процесу й виконання виробничих планів. При цьому треба забезпечити раціональне використання трудових ресурсів, оптимальне співвідношення різ-них категорій персоналу. Для цього розрахунки необхідно здійснювати за кате-горіями персоналу.

Усіх працівників підприємства розподіляють на дві групи:

1) персонал основної діяльності (промислово-виробничий персонал);

2) персонал неосновної діяльності (непромислових організацій, які пе-ребувають на балансі підприємства).

Такий розподіл викликається потребою розрахунків показників заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначення продуктивності праці враховують тільки чисельність промислово-виробничого персоналу).

Загальну планову чисельність працівників визначають як суму чисельно-сті промислово-виробничого персоналу й персоналу, зайнятого у непромисло-вих господарствах та організаціях підприємства.

Під час планування чисельності працівників підприємства розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельність.

Явочна чисельність - кількість робітників, які повинні для забезпечення нормального процесу виробництва щодня перебувати на робочих місцях - ви-значають під час планування робітників.

Облікова чисельність охоплює загальну кількість усіх працівників підп-риємства (постійних, сезонних, тимчасових), у тому числі фактично працюю-чих працівників, які перебувають у відрядженні, у відпустках, хворіють, вико-нують державні обов’язки, відсутні на роботі з дозволу адміністрації тощо.

Під час планування чисельність визначають як середньооблікову. Її ро-зраховують діленням суми облікової чисельності за всі календарні дні періоду на кількість календарних днів у періоді.

Для приведення явочної чисельності (Ч_я) до середньооблікової (Ч_со) у планових розрахунках використовують коефіцієнт облікового складу (К _ос):

Ч_со = Ч_я К_ос, (8.16)

 

(8.17)

де Д_н - номінальний фонд робочого часу в плановому періоді, дні;

Д_п - кількість робочих днів одного робітника в тому самому періоді, що пла-нується, дні.

Плануванню персоналу передують оцінювання й аналіз наявного персоналу на початок планового періоду. Треба з’ясувати по кожному структурному під-розділу й по підприємству в цілому чисельність промислово-виробничого персо­налу; чисельність робітників та їхню питому вагу в чисельності промислово-виробничого персоналу; наявність робітників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.

Важливим показником використання робочої сили є нормування робочого часу визначенням планового бюджету робочого часу одного середньооблікового працівника (робітника). Його розраховують так: складають звітний бюджет, про-водять його аналіз, розробляють заходи щодо скорочення втрат робочого часу й визначають плановий бюджет робочого часу одного працівника (робітника).

Бюджет складають щодо підприємства, підрозділів, дільниць, які мають од-наковий режим роботи й ту саму тривалість відпусток.

Бюджет розраховують у три етапи:

1) обчислення середньої кількості робочих днів;

2) визначення середньої тривалості робочого дня;

3) розрахунок корисного (ефективного) фонду робочого часу в годинах.

Визначення середньої кількості робочих днів охоплює розрахунки: а) кі-лькості календарних неробочих днів у плановому періоді; б) кількості календа-рних робочих днів (номінальний фонд робочого часу); в) кількості робочих днів (різниця між календарним фондом і кількістю невиходів на роботу).

До планових невиходів належать невиходи на роботу у зв’язку з чергови-ми й додатковими відпустками, відпустками у зв’язку з пологами, невиходи у зв’язку з виконанням державних і громадських обов’язків, хворобою.

Середню тривалість чергових і додаткових відпусток визначають як сере-дньозважену на підставі співвідношення чисельності працівників з різною три-валістю відпусток.

Відпустки у зв’язку з пологами планують на підставі даних базового пері-оду з урахуванням зміни питомої ваги жінок у чисельності персоналу на підпри-ємстві.

Невиходи, пов’язані з виконанням державних і громадських обов’язків, ви-значають на підставі даних базового періоду з урахуванням масово-політичних за-ходів, що плануються.

Невиходи у зв’язку з хворобами визначають на підставі звітних даних з урахуванням можливого їх скорочення завдяки поліпшенню санітарно-гігієнічних умов і проведенню заходів з техніки безпеки й охорони праці.

Середню тривалість робочого дня обчислюють так: розраховують номі-нальну тривалість робочого дня як середньозважену на підставі співвідношення чисельності працівників з різною тривалістю робочого дня, установленою зако­ном. Номінальну тривалість робочого дня коригують на скорочення робочого дня в передсвяткові дні, які не збігаються з вихідними днями, скорочення робо-чого дня для підлітків, жінок, які годують немовлят, для зайнятих у шкідливих умовах і на важких роботах.

Корисний (ефективний) фонд робочого часу середньооблікового праців-ника визначають множенням кількості робочих днів на середню тривалість ро-бочого дня (табл. 8.3).

У процесі аналізу персоналу треба оцінити використання його в часі в ціло-му на підприємстві, за підрозділами й категоріями; порівняти кількість відпрацьо-ваних днів на одного працівника, робітника й за категоріями - за планом і фактич-но; проаналізувати втрати робочих днів у зв’язку з невиходами на роботу й за причинами.

Чисельність персоналу в перспективному плані можна визначити, вико-ристовуючи метод екстраполяції, тобто «від досягнутого», коригуючи тенден-цію зміни показників. Точність розрахунку залежить від досвіду плановика.

Таблиця 8.3 – Бюджет робочого часу середньоблікового працівника на 20___ р.

 

 

 

 

Показники	Звітний період	Плановий період
усього	за кварталами
І	ІІ	ІІІ	ІV
1. Календарний фонд часу, дні
2. Неробочі дні
У тому числі:
• святкові
• вихідні
3. Календарні робочі дні (номіналь-ний фонд) (1 - 2)

Продовження табл. 8.3

4. Невиходи на роботу, днів
У тому числі:
• чергові й додаткові відпустки
• відпустки на навчання
• відпустки у зв’язку з пологами
• відпустки у зв’язку з хворобою
• інші невиходи, дозволені законом
• невиходи з дозволу адміністрації
5. Робочі дні (3—4)
6. Номінальна тривалість робочого дня, год
7. Внутрішньозмінні втрати робочо-го дня, год
У тому числі:
• скорочення робочого дня підлітків
• скорочення робочого дня на важ-ких роботах і роботах зі шкідливими умовами праці
• скорочення робочого дня для жі-нок, які годують немовлят
• скорочення робочого дня в перед-святкові дні
8. Середня тривалість робочого дня, год
9. Корисний (ефективний) фонд робочого часу одного працівника (5×8)

Більш точним є збільшений метод планування чисельності робітників коригуванням базової чисельності. Його доцільно застосовувати на підприємст-вах з однорідним виробництвом (легка, харчова, добувна промисловість). Цим методом можна визначити планову чисельність працівників на підприємстві в цілому, у різних структурних підрозділах і різних категорій працівників. Метод потребує незначного обсягу інформації та нетрудомісткий.

Планову середньооблікову чисельність промислово-виробничого персо­налу на підприємстві (Ч_п) визначають за формулою

, (8.19)

де Ч_б - базова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб;

К₀ - зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;

Є - планована економія чисельності працівників за факторами, осіб.

Чисельність працівників за категоріями (Ч _і) визначають на підставі пито-мої ваги кожної категорії в загальній чисельності промислово-виробничого пе­рсоналу (Ч_п):

, (8.20)

де У_і - питома вага і -ї категорії персоналу в чисельності промислово-виробничого персоналу в базовому періоді,%;

Є_і - зміна чисельності і-ї категорії персоналу, яка розрахована на підставі тех-ніко-економічних чинників підвищення продуктивності праці, осіб.

Чисельність працівників непромислового персоналу планують окремо, по кожному виду діяльності з урахуванням її особливостей, незалежно від чисель-ності промислово-виробничого персоналу.

На підприємствах, де в планових розрахунках використовують показник продуктивності праці (виробіток продукції на одного працівника промислово-виробничого персоналу) планову чисельність (Ч) визначають так:

, (8.21)

де ОВ - плановий обсяг випуску нормативно-чистої, товарної (валової) продукції, грн;

В - плановий виробіток цієї самої продукції на одного працівника промислово-виробничого персоналу, грн.

Загальну чисельність промислово-виробничого персоналу в поточному плануванні доцільно визначити диференційованим методом: розрахунок окре-мих категорій персоналу з подалыпим підсумовуванням. Тільки докладні роз-рахунки, які враховують особливості праці та виробництва, дають змогу точно визначити чисельність працівників кожної категорії.

Чисельність робітників визначають за трудомісткістю робіт, нормами ви-робітку, робочими місцями на підставі норм обслуговування.

Для розрахунку планової чисельності робітників-відрядників треба ви­значити загальну нормативну трудомісткість виробничої програми, яка склада-ється з трудомісткості виробничої програми та трудомісткості зміни залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду.

Трудомісткість виробничої програми (Тр_вп) розраховують таким методом:

(8.22)

де п - номенклатура видів продукції;

Тр_і - планові норми часу і-ї одиниці продукції, нормо-год;

ОВ_і - планова кількість продукції і -го виду.

Спочатку розраховують трудомісткість порівнюваної продукції з ураху­ванням її зниження в плановому періоді у зв’язку з переглядом норм часу за планом підвищення ефективності виробництва.

Потім визначають нормативну трудомісткість на нові вироби. Якщо нор­ми часу на неї ще не розраховано, можна виходити з питомих затрат часу (тру-домісткості) на 1000 грн подібної продукції з урахуванням зниження затрат ча­су у зв’язку з виконанням заходів за планом підвищення ефективності вироб­ництва.

Трудомісткість зміни залишків незавершеного виробництва (Тр_нзв) визна­чають за формулою:

Тр_НЗВ = ΔНЗВ∙Тр₁₀₀₀ ∙К_зн, (8.23)

де ΔНЗВ - зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець пла­нового періоду, грн;

Тр₁₀₀₀ - питома трудомісткість 1000 грн продукції в базовому періоді, нормо-год;

К_зн - коефіцієнт зниження трудомісткості в плановому періоді за рахунок за-ходів плану підвищення ефективності виробництва.

Загальну чисельність основних робітників-відрядників (Ч) визначають так:

, (8.24)

де Тр - загальна планова нормативна трудомісткість виробничої програми, но-рмо-год;

Ф - плановий корисний фонд робочого часу одного робітника, год; К_в.н - плановий коефіцієнт виконання норм.

Аналогічно можна визначити чисельність основних робітників за профе-сіями та кваліфікацією, а також допоміжних робітників, зайнятих на нормова-них роботах. Для цього використовують нормативну трудомісткість робіт за професіями й розрядами, диференційовані планові коефіцієнти виконання норм за розрядами й фонди корисного робочого часу робітників окремих професій.

У масовому типі виробництва середньооблікову чисельність основних виробничих робітників (Ч) можна розрахувати за нормами виробітку:

, (8.25)

де ОП - обсяг робіт;

В - планова норма виробітку за годину;

Ф - плановий фонд робочого часу одного робітника, год;

К_в.н - плановий коефіцієнт виконання норм.

Середньооблікову чисельність робітників, які зайняті на роботах, де за-стосовують норми обслуговування (апаратурні, допоміжні) (Ч), визначають за формулою

, (8.26)

де Ц - кількість об’єктів обслуговування, одиниць;

Зм - кількість змін роботи;

НО - норма обслуговування (кількість об’єктів на одного робітника).

Середньооблікову чисельність робітників на роботах, для яких не можна встановити ані обсяг робіт, ані норми обслуговування (Ч), визначають за робочи-ми місцями:

Ч = Ц⋅Зм⋅К_ос. (8.27)

Середньооблікову річна чисельність учнів (Ч) розраховують виходячи з їх потреби за окремими професіями й терміну навчання:

, (8.28)

де Ч_у - загальна чисельність учнів, яких планується навчити в плановому періо-ді, осіб;

- середній термін навчання учня даної професії, місяці.

Середньооблікову чисельність працівників апарату управління в цілому та за окремими категоріями, якщо є відповідні дані (трудомісткість робіт, норми обслуговування), розраховують аналогічно розглянутим методам.

Одночасно з розрахунком додаткової потреби в персоналі визначають джерела її забезпечення, які можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Результати розрахунків потреби підприємства в персоналі відображають у «Плані чисельності персоналу» [12] (табл. 8.4).

Таблиця 8.4 – План чисельності персоналу на 20 __ р.

 

 

 

Показники	План на рік	У тому числі за кварталами