Бюджетні повноваження держави та органів місцевого самоврядування

Бюджетні повноваження України як суверенної держави й органів місцевого самоврядування визначаються, перш за все, нормами Конституції України, яка встановлює повноваження Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України в галузі бюджетної діяльності.

На основі конституційних норм бюджетні повноваження розподіляються між представницькими та виконавчими орга­нами різних рівнів.

Повноваження України як суверенної держави в галузі бю­джету широкі. У Бюджетному кодексі України вони конкрети­зуються через повноваження органів державної влади, що ви­ступають від імені України.

Згідно з нормами статей Конституції України та Бюджетно­го кодексу України до повноважень України в галузі бюджету належать:

— визначення основних напрямків бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного кодексу);

— встановлення загальних принципів організації і функціону­вання бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України та ст.ст. 5-7 Бюджетного кодексу);

— визначення видів видатків, які включаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

— визначення доходних джерел, які надходять у Державний та місцеві бюджети, що випливає зі ст. 92 Конституції України, яка встановила, що система оподаткування, подат­ки і збори встановлюються виключно законами України;

— розподіл доходних джерел між Державним і місцевими бю­джетами (ст.ст. 29, 64-68 Бюджетного кодексу);

— розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів (ст.ст. 88-90 Бюджетного кодексу);

— визначення дотації вирівнювання бюджету Автономної Рес­публіки Крим та обласних бюджетів (ст, 99 Бюджетного кодексу) та коштів, що передаються до Державного бюдже­ту України з місцевих (ст. 100 Бюджетного кодексу);

— визначення видів субвенцій, які надаються з Державного бюджету України в місцеві за порядком, визначеним Кабі­нетом Міністрів України (ст.ст. 102, 103, 105 Бюджетного кодексу) та порядок надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу) та інші.

Ці повноваження належать Україні як державі, на території якої виробляється і здійснюється єдина бюджетно-фінансова політика.

Друга група бюджетних повноважень України пов'язана з тим, що головну роль у бюджетній системі України відіграє Державний бюджет.

У галузі Державного бюджету Україна має повноваження:

1) на затвердження Державного бюджету відповідно до ст. 85 Конституції України, ч. 5 ст. 44 Бюджетного кодексу;

2) на складання бюджету із загального та спеціального фондів (ст. 13 Бюджетного кодексу та закон про Державний бю­джет України на відповідний бюджетний період);

3) на одержання закріплених за Державним бюджетом доходів відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу;

4) на визначення напрямів використання бюджетних асигну­вань та їх розмірів (ст. 95 Конституції України, ст. 87 Бю­джетного кодексу);

5) на утворення в Державному бюджеті резервного фонду для Щ здійснення непередбачених видатків, що не мають постій- | ного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету, розміром не більше одного відсотка об­сягу видатків загального фонду відповідного бюджету (ст. 24 Бюджетного кодексу);

6) на визначення видів видатків, які включаються до Держав­ного бюджету України і забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність та суверенітет, незалежне судо­чинство та інші видатки, які не передаються на місцеві бю­джети та інші.

Оскільки в Україні Існує єдина бюджетна система і бюджет­ні відносини регулюються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу), органи місцевого самоврядування самостійно вирішуючи питання місцевого значення, мають по­вноваження в галузі бюджетної діяльності, які можна об'єдна­ти у три групи: 1) стосовно Державного бюджету України; 2) стосовно власного бюджету; 3) стосовно бюджету нижчого рівня.

До першої групи повноважень можна віднести:

— право на одержання з Державного бюджету України у пов­ному обсязі фінансування для здійснення

окремих повнова­жень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Кон­ституції України їм передаються законами;

— право виконувати рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків місцевого

самовряду­вання, тільки в межах переданих "їм ресурсів;

— право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, які по­в'язані з виконанням власних повноважень, і видатки, пов'я­зані з виконанням делегованих повноважень органів вико­навчої влади (ст.ст. 92-93 Бюджетного кодексу);

— право на спрямування коштів загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів, що утриму­ються за рахунок бюджетних асигнувань (ст.ст. 88-90 Бю­джетного кодексу);

— право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї території, пов'язаних з

інвестиційною та ін­новаційною діяльністю, а також надання субвенцій, пов'я­заних із розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного ко­дексу);

— право на встановлення нормативів бюджетної забезпеченос­ті на одного жителя з урахуванням

економічного, соціаль­ного, природного та економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб (ст. 67 Бюджетного кодексу) та інші.

Друга група повноважень включає:

— право усіх представницьких органів місцевого самовряду­вання затверджувати свої бюджети;

— право на гарантовану державою доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні

мінімальних соціальних потреб, встановлених законом.

 

Складові частини бюджету

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

Фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

Фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

Друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;

підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів;

Підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження бюджетних установ використовуються на:

Покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; організацію додаткової діяльності бюджетних установ; утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ; ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти; господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв; організацію основної діяльності бюджетних установ; виконання відповідних цільових заходів.