Міжнародні документи з питань техногенної безпеки

Звіт про самостійну роботу

 

 

Виконала: студентка 5-го курсу

групи МОіА – 51

Павловська Наталія

Перевірила:

Туровська Галина Іванівна

 

 

Рівне – 2015

ПЛАН

1. Міжнародні документи з питань техногенної безпеки…………………3

2. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру……………………………………………….……………4

3. Моніторинг за об’єктами, ресурсами, процесами………………………5

4. Територіальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв………………………………………………………….6

5. Ідентифікація та паспортизація об’єктів господарювання щодо визначення потенційної небезпеки……………………………………………...8

6. Оцінка обстановки в НС на НПО……………………………………….10

7. Дії населення при виникненні НС. Засоби і заходи індивідуального та колективного захисту…………………………………………………………...13

8. Функціонування об’єкта господарювання в НС. Організація роботи постійної комісії із надзвичайних ситуацій об’єкта господарювання……….15

9. Вимоги норм проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту (ІТЗЦЗ)

10. Найменування та визначення основних показників та уражаючих чинників джерел природних та техногенних НС…………………………..….17

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...19

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...20

 

 

Міжнародні документи з питань техногенної безпеки

Питаннями техногенної безпеки займаються Організація Об’єднаних Націй (ООН), Європейський Союз (ЄС), Європейська економічна комісія (ЄЕК), Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ) і інші міжнародні організації. В ООН прийнята Конвенція про трансграничні дії промислових аварій.

Розглянемо деякі документи Ради Європейського Союзу з питань техногенної безпеки.

Принципи політики Ради ЄС викладені в Програмах дій Європейського союзу. Всього було прийнято п’ять Програм дій:

• Перша - 20.12.1973 р.

• Друга - 13.06.1977 р.

• Третя - 17.02.1983 р.

• Четверта - 18.03.1987р.

• П’ята - 17.05.1993 р.

П’ята Програма дій. Загальний напрямок якої було схвалено Радою і представниками урядів держав-членів в їх резолюції, що була прийнята 1 лютого 1993 року на нараді Ради ЄС, постійно вимагає більш ефективнішого врахування факторів ризику і організації аварійних робіт.

Радою ЄС прийнято ряд директив з питань техногенної безпеки, а саме:

• Директива82/501 /ЄЕС Ради від 24.06.1982 р. про небезпеку великих аварій, характерним видам промислової діяльності;

• Директива 88/379/ЄЕС Ради від 07.06.1988 р. про приведення в приблизну відповідність законів, правил і адміністративні положення держав-членів, що стосуються класифікації, упаковки і маркування сильнодіючих небезпечних речовин. Директиви з цих питань приймались в 1967 і 1978 роках, а також в 1992 і 1993 роках;

• Директива 96/82/ЄС Ради від 09.12.1996 р. про зміст небезпек великих аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами [1].

 

Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”. За характером походження подій, які зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють такі їх види:

– надзвичайні ситуації техногенного характеру;

– надзвичайні ситуації природного характеру;

– надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру;

– надзвичайні ситуації воєнного характеру.

Надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо [2].

В Україні щороку виникає від 100 до 300 надзвичайних ситуацій природного походження.

Справжнім лихом є землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, пожежі лісів, торфу, полів і населених пунктів.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи загрози, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, ви- значаються чотири рівні надзвичайної ситуації за класифікаційними ознаками. 1. Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це над- звичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей.

2. Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адмі- ністративних районів.

3. Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, за- грожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків.

4. Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті й наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони. Крім того, класифікація природних і техногенних надзвичайних ситуацій може бути проведена і за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид, наслідки, терміни та масштаби прояву [3].

 

Моніторинг за об’єктами, ресурсами, процесами.

Сутність і призначення моніторингу та прогнозування полягають у спостереженні, контролі і передбаченні небезпечних процесів та явищ приро- ди, техносфери, зовнішніх дестабілізуючих чинників.

Діяльність із моніторингу та прогнозування НС природного і техноген- ного характеру є багатоплановою. Вона здійснюється багатьма організаціями (установами) з використанням різноманітних методів і засобів. Важливу роль у справі моніторингу відіграє Мінекології, яке здійснює загальне керівництво державною системою екологічного моніторингу. Міністерство охорони здоров'я через територіальні органи санітарно- епідеміологічного нагляду організовує та здійснює соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування у цій сфері. Моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюють Держтехнагляд, Держатомрегулювання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавчої влади, зокрема МНС. Методичне керівництво та координація діяльності системи моніто- рингу і прогнозування НС на державному рівні здійснюється МНС, зокрема управлінням прогнозування, яке в перспективі має перетворитися на Службу прогнозування.

Прогноз ризиків НС на території країни загалом здійснює МНС у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади.

Система моніторингу – це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; запобігання кризовим змінам екологічного стану довкілля та надзвичайним екологічним ситуаціям. Вона є складовою національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.

Систему моніторингу спрямовано на:

– підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;

– підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;

– підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;

– сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки [4].

 

ВИСНОВКИ

Отже наприкінці минулого і початку ХХІ століття проблема гарантування і підвищення безпеки у разі виникнення надзвичайних ситуацій стає однією з важливих соціально-політичних, економічних, соціально-демографічних та екологічних проблем.

Ризик виникнення різного роду небезпек на території України залишається високим. Зростає масштабність наслідків аварій, катастроф і стихійних лих, що створює проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідації або мінімізації їх наслідків.

Останніми роками зусиллями органів виконавчої влади, наукових установ розроблено і прийнято низку законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, нагромаджено значний.

Досвід у проведенні заходів з попередження аварій, катастроф і стихійного лиха та ліквідації їх наслідків, створена наукова база протидії цим негативним явищам. Проблема збереження життєдіяльності людини має глобальний характер, тому кожна людина повинна зробити свій внесок у її вирішення.

Також найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, які несе суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті НС, – запобігати їх виникненню, а в разі виникнення проводити заходи, адекватні ситуації, що склалася.
Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій – це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення НС на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій із метою недопущення їх переростання у НС або пом’якшення її можливих наслідків.

Звіт про самостійну роботу

 

 

Виконала: студентка 5-го курсу

групи МОіА – 51

Павловська Наталія

Перевірила:

Туровська Галина Іванівна

 

 

Рівне – 2015

ПЛАН

1. Міжнародні документи з питань техногенної безпеки…………………3

2. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру……………………………………………….……………4

3. Моніторинг за об’єктами, ресурсами, процесами………………………5

4. Територіальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв………………………………………………………….6

5. Ідентифікація та паспортизація об’єктів господарювання щодо визначення потенційної небезпеки……………………………………………...8

6. Оцінка обстановки в НС на НПО……………………………………….10

7. Дії населення при виникненні НС. Засоби і заходи індивідуального та колективного захисту…………………………………………………………...13

8. Функціонування об’єкта господарювання в НС. Організація роботи постійної комісії із надзвичайних ситуацій об’єкта господарювання……….15

9. Вимоги норм проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту (ІТЗЦЗ)

10. Найменування та визначення основних показників та уражаючих чинників джерел природних та техногенних НС…………………………..….17

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...19

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...20

 

 

Міжнародні документи з питань техногенної безпеки

Питаннями техногенної безпеки займаються Організація Об’єднаних Націй (ООН), Європейський Союз (ЄС), Європейська економічна комісія (ЄЕК), Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ) і інші міжнародні організації. В ООН прийнята Конвенція про трансграничні дії промислових аварій.

Розглянемо деякі документи Ради Європейського Союзу з питань техногенної безпеки.

Принципи політики Ради ЄС викладені в Програмах дій Європейського союзу. Всього було прийнято п’ять Програм дій:

• Перша - 20.12.1973 р.

• Друга - 13.06.1977 р.

• Третя - 17.02.1983 р.

• Четверта - 18.03.1987р.

• П’ята - 17.05.1993 р.

П’ята Програма дій. Загальний напрямок якої було схвалено Радою і представниками урядів держав-членів в їх резолюції, що була прийнята 1 лютого 1993 року на нараді Ради ЄС, постійно вимагає більш ефективнішого врахування факторів ризику і організації аварійних робіт.

Радою ЄС прийнято ряд директив з питань техногенної безпеки, а саме:

• Директива82/501 /ЄЕС Ради від 24.06.1982 р. про небезпеку великих аварій, характерним видам промислової діяльності;

• Директива 88/379/ЄЕС Ради від 07.06.1988 р. про приведення в приблизну відповідність законів, правил і адміністративні положення держав-членів, що стосуються класифікації, упаковки і маркування сильнодіючих небезпечних речовин. Директиви з цих питань приймались в 1967 і 1978 роках, а також в 1992 і 1993 роках;

• Директива 96/82/ЄС Ради від 09.12.1996 р. про зміст небезпек великих аварій, пов’язаних з небезпечними речовинами [1].