Специфіка інформаційних тележанрів.

На початках розвитку телебачення передача інформації з голубого екрана обмежувалася лише дикторським читанням зведення газетних новин. З часом з'явилися різні способи подачі інформаційних матеріалів - усне повідомлення, кіно- і фотоінформація, репортаж, інтерв'ю, коментар. Як бачимо з назв, форми передачі телевізійної інформації запозичені, насамперед, з газети. Це пояснюють спільністю функцій преси і телебачення, а також спільністю відображуваних фактів, подій, явищ дійсності. Саме в газеті ми знаходимо першоджерела інформаційних жанрів телебачення. Тому для з'ясування жанрової структури телевізійної інформації скористаємося добре апробованими підходами, позиціями у визначенні газетних жанрів.

Як і газетяреві, телевізійному журналістові доводиться розв’язувати різні завдання - і за масштабом, і за конкретним їх напрямом. Визначивши, що він хоче сказати, тележурналіст має також вирішити, як це зробити, які вибрати засоби відображення реальних фактів, подій, явищ, способи подачі матеріалу на екрані. Реалізувати двоєдине завдання допоможе вибір жанру, тобто вибір певної форми відтворення дійсності, що має низку характерних ознак, причому як змістових, так і структурних.

Услід за газетними телевізійні жанри розрізняють за характером відображуваного об'єкта дійсності, конкретним призначенням жанру у розв'язанні поставленого завдання, масштабом охоплення дійсності і, відповідно, масштабом висновків і узагальнень, характером літературно-стилістичних засобів. До перелічених ознак, характерних для журналістських жанрів узагалі, правомірно додати ще одну, специфічну, беручи до уваги особливості телебачення і його жанрів: характер виражальних засобів, за допомогою яких візуально вирішують журналістський задум.

У передачі інформації телебачення надало журналістам різні способи звернення до глядачів. Скажімо, повідомлення читає в кадрі чи за кадром диктор, новини повідомляє журналіст, він же може вести репортаж із місця події, брати інтерв'ю в однієї або кількох осіб, бути оглядачем, коментатором. Завдяки створенню звукозорового образу телевізійна жанрова структура багатша і різноманітніша. Цей чинник необхідно враховувати журналістам у практичній роботі і вміло використовувати надані можливості.

Більшість дослідників слушно наголошує, що усталеність жанрової структури відносна. Справді, далеко не завжди жанр існує "в чистому вигляді", особливо на телебаченні, де нерідко з певною метою практикують використання окремих елементів іншого жанру, де часто трапляється переплетення жанрів, скажімо, інформаційного відеосюжету і коментарю, репортажу й інтерв'ю, і на стиках відомих раніше жанрів формуються нові, синтетичні, властиві лише телебаченню форми відображення дійсності. Тому "особливості жанру необхідно визначати, виходячи не з того, що в ньому може бути, а може не бути, не з того, що в ньому іноді в окремих випадках буває, а з того, без чого він немислимий, і що становить душу його, закон його побудови"¹. Наприклад, в інформаційних відеосюжетах можуть бути елементи коментарю, але вони не обов'язкові, їхня наявність ще не свідчить про те, що основне призначення цього жанру аналітичне, інтерпретаційне, вони не є суттєвою його ознакою.

У російському посібнику "Основы телевизионной журналис­тики", яким ось уже впродовж багатьох років послуговуються і сту­денти України, серед основних груп жанрів телебачення названо інформаційно-публіцистичні. Однак, на наш погляд, правильно буде окремо виділити інформаційні жанри телебачення поряд із публіцис­тичними та художніми.

Засадою для об'єднання інформаційних жанрів в одну групу є їхнє головне призначення - оперативно відображати події, факти,

явища і не менш оперативно їх ос­мислювати, оцінювати. Це одна з прикметних ознак журналістських інформаційних жанрів узагалі й телевізійних зокрема. Виділити їх в окрему групу дає підставу і те, що в них переважає подієва інфор­мація, причому вона, здебільшого, стосується лише однієї якоїсь по­дії, одиничного факту, а не систе­ми фактів, не характеру і причин зв'язків між ними — це вже пере­важно сфера публіцистики. Безперечно, в телевізійній інформації частково виявляються окремі ознаки публіцистичних жанрів теле­бачення, однак вони не є визначальними в будь-якому інформацій­ному жанрі.

Найближче до телевізійних є інформаційні жанри радіомов­лення, а першоосновою обох була газета. Зрозуміло, що газетні та радійні форми відображення дійсності не з'явилися на телебаченні у початковому вигляді, а зазнали видозмін, пристосування до специ­фічних умов нового засобу масової комунікації. Що стосується інформаційних кіно-, а згодом відеожанрів "малого" екрана, то вони прийшли з документального кінематографа, теж відповідно присто­сувавшись до телевізійних особливостей, що зумовили потребу нада­ти слову більшої ваги, ніж у кіно, і навіть у багатьох випадках під­порядкувати йому зоровий ряд.

Інформаційні жанри телебачення зберегли назви своїх попе­редників у газеті й на радіо (огляд, інтерв'ю, усне повідомлення, ре­портаж, коментар), у документальному кіно (кінорепортаж) або на­були назв, які пояснюють модифікацією, з одного боку, жанрів га­зети і радіо, з іншого - кінематографа (кінозамітка, кіноогляд тощо).

Важливим чинником у виникненні телевізійних інформаційних жанрів стало поєднання слухових і зорових особливостей сприйняття інформації з екрана, що теж сприяло формуванню жанрових різно­видів. їхні сильніші й слабші сторони виявляє журналістська прак­тика. Саме за нею остаточна оцінка можливостей кожної форми ві­дображення безпосередньої дійсності.

До порівняно стійкого вигляду телеінформаційні жанри прихо­дять через процеси диференціації та інтеграції. Одні відокремлюють­ся від загальних жанрових форм, створюючи нові, інші об'єднуються у проміжні жанри. Не кожна нова форма життєздатна - деякі відфільтровуються, залишаються ж стійкі, перевірені часом. Для телебачення особливо характерне виникнення жанрів на стиках традиційних форм.

Як уже зазначено, у перші роки існування телебачення інформацію передавали з екрана лише у вигляді усних повідомлень. Потім їх дедалі частіше почали доповнювати фотографіями і кінокадрами, а згодом їх у багатьох випадках замінили передачі безпосередньо з місця події, синхронно зняті кіно-, а тепер відеокадри. Однак роль і значення усного повідомлення з роками не зменшилися, адже воно дає змогу найоперативніше з усіх інформаційних жанрів, крім "прямого" репортажу, повідомити про подію. А чинник часу стає для людей дедалі ціннішим. Ось чому усне повідомлення обов'язково треба передавати з телеекрана зі словом "сьогодні". Це важлива принципова вимога до цього жанру.

Як і замітка в газеті, телевізійне усне повідомлення обов'язко­во відповідає на питання коли, де, що відбулося чи відбудеться, хто причетний до цього; а також може інформувати про те. чому, у зв'язку з чим відбулася чи відбудеться подія, за яких обставин, які передбачають її наслідки та ін. З телевізійних усних повідомлень ми дізнаємося лише найсуттєвіші факти. Тележурналістові не обов'яз­ково бути очевидцем події, однак він відповідає за точність і досто­вірність фактів.

Поряд із вимогами високої оперативності, точності й достовір­ності фактів до телевізійних усних повідомлень, як і до повідомлень преси, радіо, ставлять ще одну важливу вимогу - стислість, лаконіч­ність. Інформаційні повідомлення мають бути небагатослівними, гранично чіткими і ясними, кожна фраза - добре зваженою і скрупу­льозно відшліфованою.

Тематика телевізійних усних повідомлень найрізноманітніша. В них оперативно висвітлюють важливі політичні події в нашій державі і за кордоном, порушують питання економіки, господарської діяльності, повідомляють новини науки, культури, спорту та ін.

Чому ж телебачення не відмовилося від запозиченого на радіо способу передання інформації і досить широко використовує можли­вості цього жанру? Причини ось у чому. По-перше, усне повідомлення, незважаючи на розвиток телевізій­ної знімальної та записувальної тех­ніки, поки що практично є найопе- ративнішим видом інформування те- леаудиторії. По-друге, можливості проведення знімань, відеозапису, мон­тажу, особливо на місцевих теле­студіях, оомежені. по-третє, є події, явища, які зримо не розви­ваються у просторі, скажімо, виробничо-економічного характеру (продуктивність праці, її ефективність, економія коштів тощо), а також події, перебіг яких виражають у слові (конференції, збори, засідання тощо), про них доцільніше інформувати в усних повідом­леннях.

На телебаченні, як і на радіо, усне повідомлення має свої різ­новиди - воно може бути хронікальним, розширеним (або деталізо­ваним) і коментованим. Розглянемо їх.

Хронікальне повідомлення.

Хронікальне повідомлення на телебаченні - це максимально коротка, лаконічна інформація, яка, відповідаючи лише на питання коли, де, що відбулося, відбувається чи відбудеться, не деталізує, а лише гранично стисло повідомляє про подію. Отже, хронікальне повідомлення має сталі структурні елементи: час, місце і суть

Хоча хронікальне повідомлення як внутрішньожанровий різно­вид є найпростішою формою усної інформації, однак має ту перева­гу, що надає телеглядачеві змогу самому аналізувати й оцінювати події, факти. Щоправда, з огляду на це виникає ймовірність непра­вильного їх трактування. Цю обставину треба враховувати під час добору фактів для хронікальних повідомлень - вибирати лише ті, які будуть сприйняті недвозначно. Для хроніки особливо підходять мас­штабні, вагомі факти, які не потребують деталізації, пояснення, аналізу, висновків, суть яких очевидна. На думку київського дослідника В. Я. Миронченка, з якою не можна не погодитися, "існує пряма залежність між масштабом події і формою її висвітлення. Можна сказати, що чим вагоміша, значніша новина, тим посильніша вона для хронікального повідомлення". Часто воно передує відеорепортажеві, коментареві, інтерв'ю.

Об'єднані в добірку - тематичну чи різноманітну за тематикою - хронікальні повідомлення дають змогу протягом короткого часового проміжку подати багато фактів. Одноманітним був би відеоряд до­бірки повідомлень про хід сівби в Україні, переданої в одному з ін­формаційних випусків, якби редакція не вдалася до усної хронікаль­ної форми. Адже від того, що на телеекрані з'явились би трактори і сівалки в одній області, потім в іншій, вагомість, значущість інфор­мації не зросли б. І редакція правильно зробила, усно передавши оперативні хронікальні повідомлення з різних регіонів України та доповнивши їх коротким коментарем Державного комітету статисти­ки. Доцільно в подібних випадках використовувати слайд. Один-два знімки доповнять повідомлення, полегшать його сприйняття.

Стилістично для хронікального повідомлення характерна мак­симальна лаконічність. Переважно воно складається з одного, рідше, двох простих речень.

Іншим різновидом усного повідомлення є розширене, або деталізоване. Дехто його ще називає інформаційним. Це не зовсім правильно. Адже і хронікальне повідомлення теж інформаційне, власне, як і інші, складніші способи інформування у пресі, по радіо і телебаченню. Оскільки воно відійшло далі від хронікального і за допомогою деталей висвітлює новину, його правильніше називати розширеним, або деталізованим.

Отже, розширене повідомлення подає низку подробиць, які допомагають чіткіше уявити подію, краще зрозуміти її, сприяють підвищенню зацікавленості телеглядачів. Крім головних трьох питань, на які відповідає хронікальне повідомлення, у розширеному є ще такі: хто, як, чому. Звичайно ж, не на всі ці питання обов'язкові відповіді і не лише в такій послідовності. Форма розширеного, деталізованого повідомлення не передбачає оцінки подій автором, хоча його ставлення до них виявляється опосередковано — у підборі і розміщенні деталей, групуванні фактів, використанні мовностилістичних засобів.

Коментоване повідомлення.

Ефект зацікавленості телеглядачів підвищується завдяки пояс­ненню події, розкриттю її змісту. Необхідність інтерпретації новини виникає з огляду на ймовірність небажаного тлумачення повідомлен­ня або ж поверхового його сприйняття. Не тільки оперативно подати телеглядачеві новину, а й водночас відповідно вплинути на його реакцію можна через коментоване повідомлення. Воно складається з інформаційно-констатувальної та пояснювальної частин. Завдяки пояснювальній частині, яка теж повинна бути стислою, лаконічною, телеглядач глибше дізнається про подію.

В одному з інформаційних випусків Львівської телестудії було передано таку інформацію:

Ведучий (у кадрі): Сьогодні у Львові розпочав роботу всеук­раїнський практичний семінар з питань подальшого поліпшення насінництва в системі агропромислового комплексу. В ньому бе­руть участь відповідальні працівники галузевого міністерства, керівники і спеціалісти насінницьких об'єднань, вчені.

Львів не випадково обраний місцем проведення семінару. В нашій області нині діють дванадцять сортонасінницьких підпри­ємств, будують ще три, впроваджують нові технології.

Як бачимо, перша частина повідомлення інформаційно-конста тувальна, друга - пояснювальна. Цей різновид усного повідомлення першим серед інших жанрових форм підтверджує висновок про те, що інформаційні жанри поряд із висвітленням подій, фактів оперативно оцінюють їх, коментують, виконуючи цим частково й аналітичну функцію.

Відеосюжет.

Не применшуючи ролі й значення усного повідомлення в теле­візійній інформації, зазначимо, що її основою, як свідчить практика, у минулому був кіно-, а нині відеосюжет. З одного боку, це та ж розширена замітка в газеті, з іншого - замітка ця зрима, отже, більше, ніж у пресі (чи деталізоване повідомлення на радіо) пояс нює, коментує подію. Тому в багатьох випадках відеосюжет нагадує інформаційний різновид газетної або радіокореспонденції. Він від­різняється від аналогів у пресі і на радіо також тим, що завдяки зо­ровому образу є об'єктивнішим, достовірнішим. Не випадково на од­ній науково-практичній конференції з питань розвитку жанрів зазна­чалось, що матеріали газет і радіо "перевіряє" телеекран - глядач, як учорашній читач, досить швидко ловить газетяра на вигадці або фальші, вимагає більшої реальності, доказовості в публікаціях"

Поряд із перевагами телевізійна аудіовізуальна інформація має й недоліки. Під час її сприйняття органами зору і слуху потрібно більше уваги і зосередженості, ніж у разі прослуховування усних повідом­лень (радіо- чи теле-). Важче пока­зати факти економічного характеру, особливо ті, що зримо не розвива­ються у просторі й часі. Нагадаємо і про такий недолік: у телевізійній ві- деоінформації до побаченого, як і до почутого, не можна поверну тися. Це накладає додаткову відповідальність на тележурналістів у підготовці і словесного, і зорового матеріалу інформації.

Відеозамітка.

Кіно-, а згодом відеозамітка на телеекрані зберегла загальні закономірності сюжету кінохроніки, проте вона не є цілковитим його повторенням. Певна трансформація, зумовлена специфікою телеба­чення, привела до більшої лаконічності кіно-, відеоінформації. В ній ми чуємо голос кореспондента (репортера). Завдяки цьому посилю­ється і раціональний, і емоційний вплив відеозамітки. До речі, у практиці цей жанр зберіг назву, що перейшла з "великого" екрана - "кіносюжет", "відеосюжет" або просто "сюжет". Телебачення надало йому воістину величезні можливості оперативного виходу у світ.

Відеорепортаж.

Поняття інформаційного телесюжету, крім відеозамітки, охоплює і відеорепортаж. Цей різновид відеосюжету телебачення, на відміну від відеозамітки, характеризується ширшою подачею та осмисленням матеріалу, глибшим розкриттям події. За визначенням С. М. Гуревича, "репортаж - це оперативна, динамічна, емоційна розповідь про подію, що вирізняється наочністю, документальністю, активною роллю автора, який виступає як свідок або учасник цієї події^-". Вважаємо, що це визначення, запропоноване багато років тому стосовно газетного жанру, влучно характеризує і жанр відеорепортажу, тому його з повним правом можна перенести в теорію телевізійної журналістики.

Першооснова відеорепортажу - у газеті. Документальний кіне­матограф, використавши репортажну форму відображення дійсності, реалізував її наочність - обов'язковий елемент репортажу, що переда­ється у газеті, ясна річ, лише словесно. З кіноекрана репортажна форма перейшла у телевізійну журналістику. Тут вона не зазнала сут­тєвих змін, хіба що на неї благодатно вплинула можливість високої оперативності. Лише у цьому можна вбачати перевагу телевізійного репортажу над його попередником у документальному кіно. Та все ж якщо говорити про певні зміни, зумовлені специфікою телевізійної інформації, то, гадаємо, варто було б виділити таку необхідну якість репортажу на телеекрані, як його словесну подачу від першої особи. Персоніфікованого слова потребує специфіка документальності те­леекрана - його камерність, необхідність налагодження бажаного кон­такту з телеглядачем, посилення ефекту присутності, ефекту співучас­ті. Все це зумовлює словесну подачу репортажу в розмовному плані.

У подієвому відеорепортажі, як і в його аналогах у газеті, на радіо, в кіно, не може бути вимислу. Навіть найменша невідповід­ність закадрової розповіді журналіста тому, що глядач бачить на ек­рані, знижує ефективність репортажу. Випадки невідповідності між словесним рядом і зоровим, їхнє розходження ще часто трапляються на телебаченні, особливо в практиці місцевих студій. Завдання поля­гає в тому, щоб уміло доповнити відеокадри коментарем, збагатити зоровий образ узагальненими висновками і в жодному разі не дуб­лювати те, що телеглядач бачить і розуміє без зайвої допомоги.

Дещо поступаючись прямому телерепортажу в оперативності, у силі впливу, завдяки більшому ефекту присутності, інформаційний відеорепортаж виграє в успадкованій від кінематографа можливості відбору матеріалу для знімання, вільного переходу від об'єкта до об'єкта. Дуже важливою для відеорепортажу, який використовують у рамках інформаційної програми чи випуску новин, є його можли­вість висвітлити за короткий проміжок часу набагато більше фактів, ніж це може зробити "пряме" телебачення.

Специфічні умови сприйняття інформації з телеекрана зумов­люють необхідність забезпечення емоційності відеорепортажу, використання у ньому яскравих деталей, ведення розмови з глядачем. Такі риси особливо властиві репортажеві-спостереженню, репортажеві-роздуму. Хоча й головне його зав­дання інформаційне, це швидше ре- портажна зарисовка, один із "гіб­ридних" жанрів телебачення, що ви­різняється теплотою, задушевністю, тому його сприймають легко, із заці­кавленням.

Окремо розглянемо репортаж з місця події, який готують за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС). В цьому жанрі немало спільного і з його аналогами в газеті, на радіо, в кінематографі, і з телевізійним кіно- чи відеорепор- тажем для інформаційної програми. Це документальність, оператив­ність, наочність, динамічність, емоційність, інші риси. Зрозуміло, що на телебаченні цих якостей досягають за допомогою характерних ви­ражальних засобів і, звичайно, іншими шляхами. В цьому якраз і відмінність телевізійного репортажу, передусім, від газетного. У га­зеті він є розповіддю про подію, а на телебаченні, як правильно зазначають дослідники, "це сама подія, що постає перед глядачем в момент її здійснювання. У газеті наочність - це якість, що виникає внаслідок певної суми зусиль, майстерності, особливих стилістичних прийомів журналіста. В телебаченні наочність - це природна, "вро­джена" властивість. І в результаті головна функція репортера-газетяра - функція словесно-описова (відтворення "словесного портрета" події, що вже відбулася) - заміняється в телебаченні коментарем до події, що відбувається на очах у репортера й аудиторії одночасно".

Якщо у газетному репортажі, як відомо з теорії преси, розповідь про подію визначена активною роллю автора, то вже телевізійний репортаж просто немислимий без журналіста-репортера, який пояс­нює побачене, йдучи за розвитком події. Тому неправомірно лише за однією ознакою (наявність ПТС) зарахувати до жанру репортажу трансляцію вже хоча б тому, що в такій передачі нема репортера.

Ще не так давно теоретики і практики трактували телерепор­таж як передачу з місця події лише в момент її перебігу. У дослі­дженнях, без сумніву, перебільшували таку властивість, як сьогочас­ність, тобто одночасність реальної дії та її перегляду на телеекрані. Нині запис репортажів на відеострічку дає змогу відтворити оте "виникнення на очах". Водночас "прямий" телерепортаж і надалі є най- оперативнішим жанром телевізійної інформації. Інша річ, що гро­міздка пересувна телестанція не може конкурувати з мобільною відеокамерою у підготовці коротких репортажів для інформаційних програм. Використання цього знімального засобу дає змогу наблизити подію до моменту її показу, спростити схему підготовки репортажу. У будь-якому місці, де є підключення до відповідного ка­белю або космічної станції зв'язку, можна передати на телестудію щойно зафіксовану подію.

Телерепортаж можна підготувати і за допомогою слайдів. У такому репортажі є немало спільного з кіно- чи відеосюжетом, зок­рема, в монтажній побудові, можливості виділення найсуттєвішого, у вільних переходах від одного об'єкта до іншого тощо. В принципі, все, що передають засобами кіно чи відео, можна відтворити і за допомогою слайдових знімків. Однак вони, з огляду на їхню статич­ність, не можуть забезпечити такого ефекту присутності, як це може зробити у телерепортажі кіно, а ще більше - відео. Тому викорис­тання слайдів найдоречніше тоді, коли відображувана подія не вирізняється динамічністю, просторовими змінами, які необхідно відтворити. Наприклад, збори, мітинги, різноманітні зустрічі тощо - усе це може бути об'єктом фотознімання.

Із теорії преси, радіо, телебачення відомо, що в основі репортажу є подія. На цій основі телевізійні практики відносять до репортажного жанру і ті матеріали, в яких інформують про з'їзди, конференції, наради, мітинги, зустрічі, збори тощо. Для таких подій характерною є дія, виражена у слові. В газеті й на радіо ці події висвітлюють у жанрі звіту. Вважаємо, що поняття "звіт" варто пере­нести і в теорію та практику телевізійної журналістики. Виділити його у самостійний жанр дає нам підставу, насамперед, те завдання, яке вирішує в цьому випадку журналіст: у стислій формі донести до телеглядачів суть виступів на форумі, дати уявлення про те, що саме там було сказано.

Перенесення поняття "звіт" у теорію телевізійної журналісти­ки допоможе краще розв'язувати практичне завдання: замість пере­ліку прізвищ і посад промовців, як це часто роблять у телевізійній інформації, особливо місцевих студій, журналісти будуть чіткіше і цілеспрямованіше передавати те, про що йшлося на певному форумі і що може мати значення в житті і діяльності людей. Телебачення дало змогу використовувати у під­готовці звіту різноманітні зображаль­но-виражальні засоби.

Огляд

До інформаційних жанрів теле­бачення правомірно зарахувати й огляд, "який покликаний відобража­ти загальну картину якоїсь кампанії чи події за одиницю часу". Об'єк­том огляду можуть бути як внутріш­ньодержавні, так і міжнародні новини різноманітної тематики (політич­ні, економічні, наукові, культурні, спортивні). Використання в інформаційному огляді кількох об'єд­наних однією темою повідомлень, відеоматеріалів допомагає широко й різнопланово передати подію. Це один із найсинтетичніших жанрів телевізійної інформації. Синтетичність виявляється в органічному переплетенні усних та відеоповідомлень. Тому в процесі підготовки огляду журналіст зобов'язаний передбачити логічні словесні та візуальні зв'язки між новинами, які разом передають загальний розвиток дії.

7. Інтерв’ю.

Як відомо з теорії і практики журналістики, до інформаційних жанрів належить також інтерв'ю. В його основі завжди є повідом­лення фактів. Інтерв'ю на телебаченні, як і в інших засобах масової інформації, - це бесіда журналіста з компетентною особою для з'ясування її думки про якусь подію чи явище.

Аналоги телевізійного інтерв'ю є у пресі, на радіо. Однак у газеті чи журналі інтерв'ю постає перед читачем у відредагованому вигляді після осмислення проведеної з конкретною особою розмови, відповідного доопрацювання та підготовки матеріалу. Це лише фік­сація процесу, що відбувся раніше. Телевізійне ж інтерв'ю постає на очах у глядачів під час прямого передавання в ефір інформаційної програми. Записане на плівку інтерв'ю теж створює відчуття сього­часності. Подібне спостерігаємо і в записаному радіоінтерв'ю, де дійсність (автентичність) розмови забезпечена завдяки збереженню голосу, стилю мови, інтонаційного забарвлення. На телебаченні ін­терв'ю збагачене зоровими компонентами. Реакція інтерв'юйованого, його міміка, жести, імпровізація під час передачі, зацікавленість темою розмови і низка інших чинників, що виникають у живому спілкуванні людей, - усе це забезпечує перевагу телевізійного інтерв'ю над газетним і радіомовним. Воно "незвичайне і ніби наро­джене саме цим засобом масової інформації... Тільки по телеба­ченню ми можемо побачити миттєві душевні вагання, ледь вловимі рухи очей, легку усмішку".

У телевізійній інформації інтерв'ю має два різновиди, а саме: інтерв'ю як складник й органічна частина відеосюжету та цілісне інтерв'ю як окремий матеріал інформаційної програми.

Використане у відеосюжеті інтерв'ю збагачує його інтерпретацією, несе телеглядачеві якісно нову інформацію. Нагадаємо, що репортер не має права на власний ефірний коментар події (таку нор­му щодо репортерської роботи прийнято в усьому телевізійному світі). А інтерв'ю якраз і дає змо­гу оцінити подію в рамках сюже­ту, висловити іншій людині з будь-якого приводу власні погляди. Лю­дину як джерело суб'єктивної дум­ки телеглядач бачить на екрані і мо­же судити про надійність цього джерела. Повідомлення через інтерв'ю більше вражає, переконує, його краще запам'ятати, ніж переказ репортером чиєїсь думки. Висловлюючи власний погляд на події, факти, явища і вносячи в них особистісні елементи, інтерв'юйований розкриває свій внутрішній світ, емоційно збагачує, "олюднює" інформацію.

Інтерв'ю у відеосюжеті — це відповідь певної особи на запитан­ня, яке задав у кадрі чи за кадром репортер або тільки запропонував цій особі тему розмови, не формулюючи запитання в ефірі. Переваж­но запитанням завершується знайомлення запрошеної на інтерв'ю людини. Але буває й так, що запитання лише домислюють. Воно ніби випливає з попереднього викладу новини - виникає необхідність щось детальніше з'ясувати за допомогою компетентної особи. Тому інтерв'ю у відеосюжеті часто монологічне. До речі, у перекладі з англійської "інтерв'ю" - це не лише бесіда двох або кількох осіб, а й зустріч з кимось, під час неї може бути щось повідомлено і в монологічній формі.

Короткі цілісні повідомлення або заяви часто простежуються в інформаційних програмах і загальноукраїнських телеканалів, і місце­вого телебачення. Для них характерна висока оперативність. З од­ного боку, вони дають змогу звертатися до мільйонів телеглядачів, з іншого - ближче познайомитися з нашими сучасниками. З огляду на часову обмеженість відеосюжету, в нього можна ввести мінімальний фрагмент інтерв'ю, скажімо, одну-дві фрази співрозмовника, завдяки чому буде забезпечено достовірність інформаційного джерела. Проте невиправдано довгі інтерв'ю у відеосюжетах як спосіб полегшення, спрощення роботи репортера - непоодиноке явище на телеекранах, особливо в інформаційних передачах регіонального телебачення.

Коли репортер у відеосюжеті використовує інтерв'ю, щоб з'я­сувати конкретні факти, тобто лише для інформування, уточнення якихось деталей події, а не для її оцінювання, то ефективність такого інтерв'ю суттєво нижча вже хоча б тому, що репортер подасть но­вину стисліше і дохідливіше, не порушуючи темпоритму випуску. Тому під час підготовки інформації репортер мусить добре зважити, чи потрібне у відеосюжеті інтерв'ю. Інша річ, коли немає відеома- теріалу про подію і відтворити її можна лише через інтерв'ю з її учасником чи очевидцем.

Цілісне інтерв'ю як окремий матеріал інформаційної програми завжди будують у формі запитань журналіста-інтерв'юера і відпові­дей на них запрошеної на інтерв'ю особи. Така структура цього жанру. Фізична зримість дає змогу на телебаченні налагодити тісні­ший контакт учасників інтерв'ю з аудиторією, ніж, наприклад, на радіо. Однак, переглядаючи інформаційні програми, неважко пере­конатися в тому, що на місцевих телестудіях ще недостатньо дбають про забезпечення таких важливих рис інтерв'ю, як природність, задушевність, невимушеність. Запитання, які тележурналісти зада­ють інтерв'юйованим, глибоко не продумані. Варто пам'ятати, що "змістовність, точність і витонченість висловлених співрозмовником

міркувань у величезній більшості ви­падків є результатом точності і ви­тонченості питань, заданих журна­лістом"'. І якщо цих рис у питаннях інтерв'юера нема, важко розрахову­вати на їхню появу у відповідях співрозмовника. Саме така ситуація зумовила низький рівень інтерв'ю, яке ми колись записали з ефіру:

Скільки років уже водієм працюєте?

• Водієм я працюю більше двадцяти років.

• Ви, напевно, добре пам ятаєте, з якої машини починали?

• Так, я починав з автомашини ГАЗ-51, потім працював на ГАЗ-53.

• Ви не шкодуєте, що вибрали собі таку спеціальність?

• Ні, це така спеціальність, що потрібна всім людям.

• Ви, взагалі, любите свою роботу?

• Так. Звичайно, інакше не обирав би цієї професії.

• Ну, а за що, якщо поставити так питання?

• Я так вважаю, що на селі зараз професія водія дуже по­трібна.

• Одним словом, ви хочете сказати, що в селі без вашої професії важко обійтись?

• Важко обійтись без автомашин. Ось зараз весь урожай необхідно вивезти, а це тільки машинами.

—Дякую.

На місцевих телестудіях, на жаль, ще мало журналістів, які б уміли професійно вести розмову. Тому інтерв'ю інколи є настільки шаблонними, стереотипними, що лише породжують незадоволення у телеглядачів та й у самих інтерв'юйованих, які вже наперед знають характер запитань інтерв'юера. На одній науково-практичній конфе­ренції з проблем телеінформації наводили повчальний приклад. Ко­респондент приїхав на шахту, яка дала високий відсоток видобутку, і тільки-но зібрався задати запитання директорові шахти, як той випередив його: "Знаю, знаю, ви хочете запитати, як ми досягли такого результату". Камеру було ввімкнено, і оператор зафіксував на плівку цю анекдотичну ситуацію, яка є наочним підтвердженням висновку про шаблонність, стереотипність багатьох телеінтерв'ю.

Коментар.

До інформаційних жанрів телебачення ми відносимо і коментар. Це висловлена з телеекрана думка компетентної особи про подію, факт, явище. Дослідники журналістики вважають, що ко­ментар на радіо і телебаченні належить до тих жанрів, які не можна беззастережно віднести ні до групи інформаційних, ні до групи публіцистичних, оскільки в одному випадку він виконує переважно інформаційну функцію, в іншому - публіцистичну. Поділяючи цю думку, зазначимо, що коментар, як складовий елемент інформаційної програми, оперативний, короткий за відрізком часу передачі його в ефір, конкретно-подієвий за характером відображуваного об'єкта, є інформаційним жанром, мета якого - поглиблене повідомлення фак­тів. В оперативному коментарі розкривають й аналізують причини по­дій, виявляють взаємозв'язок з іншими подіями і фактами.

За тематикою, як і в газеті та на радіо, телекоментарі бувають двох напрямів: на теми внутрішнього життя держави і на міжнародні теми - з подальшим вужчим тематичним розділенням (питання політики, економіки, науки, культури, спорту). За насиченістю відеоряду коментарі бувають ілюстрованими і неілюстрованими.

Структура телекоментарю така: повідомлення факту або мотивування теми, аналіз, висновки. Часто факти повідомляють в інформації, що передує коментареві, — у такому випадку нема потреби робити це в коментарі. Висновки теж не завжди обов'язкові - вони можуть бути очевидні, тому що коментатор уміло "привів" до них телеглядача. А ось вилучити аналіз як структурний елемент комен­тарю неможливо - саме він є основою цього жанру і "спрямований у глибину повідомлення. За допомогою такого аналізу із повідом­леного факту добувається його різнобічний, поглиблений зміст".

Об'єктом телевізійного коментарю можуть бути найрізнома­нітніші факти й події, але обов'язково суспільно значущі, актуальні - це визначальна риса будь-якого жанру телевізійної інформації. Дослід­ники вбачають жанрову специфіку телевізійного коментарю у безпо­середності спілкування, можливості органічного поєднання слова й зобра­ження, високій оперативності, тобто в особливостях, характерних для теле­бачення взагалі та його інформації зокрема. Необхідно назвати і таку характерну особливість телекоментарю, як максимальне наближення його словесного викладу до розмовної мо­ви, що сприятливо позначається на налагодженні контакту коментатора з телеглядачами, досягненні ефекту співучасті у розмові на певну тему.

І теоретики, і практики телебачення одностайні в тому, що успіх коментарю, передусім, залежить від автора, його авторитету, компетентності, професійного вміння. Пояснення події чи факту, зіставлення новин із відомими вже раніше, прогнозування - усе це спрямоване на те, щоб допомогти телеглядачеві сформувати власну думку. Допомогти, але не нав'язати. Тому коментатор повинен бути дещо "відсторонений" від матеріалу, зберігати певну дистанцію, не допускати втягнення у конфлікт. Тільки так можна подолати вироб­лені за тоталітарного режиму тенденційність, стереотипність у пода­чі матеріалів з обов'язковим нав'язуванням телеглядачам своєї дум­ки, позиції. Правильно чинять ті редакції, де надають телеекран ко­ментаторам, які мають різні, часто протилежні погляди на певну по­дію чи явище.

Такими є жанрові особливості телевізійної інформації. Знання їх дає змогу тележурналістові правильно обирати жанр, повніше його використовувати, розумно поєднувати (комбінувати) засоби різ­них жанрів для досягнення максимальної ефективності телевізійної інформації.

РЕПОРТАЖ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ