Додаткові підстави припинення трудового договору з державними службовцями

Ст. 7 КЗпП допускає можливість встановлення законодавством додаткових підстав (крім передбачених Кодексом законів про працю) для припинення трудового договору окремих категорій працівників за певних умов. Тим самим визнається відповідність Кодексу законів про працю нормам Закону "Про державну службу", Типової форми трудового договору з працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, та інших нормативних актів, якими встановлені додаткові підстави для звільнення працівників. Зберегли чинність і деякі нормативно-правові акти Союзу РСР, що передбачають додаткові підстави для звільнення працівників (якщо вони, як це передбачено Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р., не суперечать Конституції і законам України). Слід підкреслити, що додаткові підстави для звільнення працівників можуть бути встановлені законодавством, тобто не тільки законами, але і підзаконними актами (актами органів виконавчої влади) за умови, що відповідні державні органи належно уповноважені видавати такі акти.

Низка додаткових підстав для припинення трудового договору встановлена ст. 30 Закону "Про державну службу". Вживання в частині першій названої статті слів "державна служба припиняється" дає підстави стверджувати, що звільнення працівників з підстав, перелічених у цій частині, є не тільки правом відповідного державного органу чи посадової особи перед працівником (державним службовцем), але і його обов'язком перед державою, виконання якого контролюється органом, що має право вимагати від роботодавця виконання законів. Тому звільнення з підстав, перелічених у частині першій ст. 30 Закону "Про державну службу" не можна однозначно кваліфікувати як розірвання трудового договору з ініціативи власника. Воно здійснюється, зокрема, без згоди профспілкового органу, оскільки така згода необхідна при розірванні трудового договору з ініціативи власника тільки з підстав, перелічених в частині першій ст. 43 КЗпП.

Відповідно до ст. 7 КЗпП на підставі п. 1 частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу" трудовий договір з державними службовцями припиняється у зв'язку з порушенням встановлених правил прийняття на роботу, тобто прийняттям на державну службу з порушенням умов, встановлених ст. 4 Закону "Про державну службу". Такими порушеннями слід вважати недодержання правил проведення конкурсного відбору чи іншої процедури, встановленої законодавством (наприклад, відсутність погодження призначення на посаду).

Державна служба припиняється, а працівник повинен бути звільнений з роботи при недодержанні пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 Закону "Про державну службу". З урахуванням цього працівник (державний службовець) підлягає звільненню в таких випадках:

1) здійснення корупційних дій, зазначених у ст. 1 Закону "Про боротьбу з корупцією". У ст. 7 цього Закону прямо зазначено, що здійснення державним службовцем корупційних дій тягне за собою звільнення з посади. Корупційними діяннями визнаються: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або одержання предметів (послуг) шляхом придбання їх за ціною нижче фактичної (дійсної) вартості, одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позик, придбання цінних паперів, нерухомості або переваг, не передбачених чинним законодавством;

2) недодержання спеціальних обмежень, встановлених ст. 5 Закону "Про боротьбу з корупцією". Ст. 5 Закону "Про боротьбу з корупцією" встановлює, що державний службовець не має права:

- сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

- займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, у якому він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики). Створення (заснування) юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не повинне визнаватись підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Державні службовці позбавлені права бути лише учасниками повного товариства, оскільки відповідно до визначення такого товариства (ст. 119 ЦК; ч. 5 ст. 80 ГК; ст. 66 Закону "Про господарські товариства") усі його учасники займаються підприємницькою діяльністю, а також учасниками з повною відповідальністю командитного товариства, оскільки такі учасники відповідно до ст. 133 ЦК, ст. 81 Закону "Про господарські товариства" здійснюють управління справами такого товариства. Державні службовці не позбавлені, однак, права бути вкладниками в командитному товаристві, оскільки останні не здійснюють підприємницьку діяльність;

- входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління або інших виконавчих органів кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

- відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

- сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

- неправомірно втручатися, використовуючи своє службове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

- бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

- надавати незаконні переваги фізичним чи юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів або рішень;

3) участь у страйках і вчинення інших дій, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Звільнення за п. 1 ст. 30 Закону "Про державну службу" має певні особливості. Так, якщо у разі участі державного службовця в страйку або вчинення ним іншої дії, що перешкоджає нормальному функціонуванню державного органу (частина 2 ст. 16 Закону "Про державну службу"), він може бути звільнений при виявленні одного факту такого діяння, то звільнення державного службовця за вчинення ним дій, передбачених статтями 1 і 5 Закону "Про боротьбу з корупцією", відбувається дещо інакше, що пов'язане з різними правовими наслідками таких дій, встановлених Законом "Про боротьбу з корупцією". Справа в тому, що згідно ст. 7 цього Закону вчинення державним службовцем, як і будь-якою іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави (такими особами ст. 2 Закону "Про боротьбу з корупцією" називає також народних депутатів України та депутатів і голів місцевих рад, а з урахуванням змін у законодавстві - міських, селищних, сільських голів), корупційних дій, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою звільнення з посади або інше відсторонення від виконання функцій держави за один факт вчинення відповідної дії. Що ж стосується звільнення за порушення будь-якого із встановлених ст. 5 зазначеного Закону обмежень, то, якщо воно не містить складу злочину, звільнення відповідно до ст. 8 Закону "Про боротьбу з корупцією" проводиться лише у випадку повторного протягом року порушення.

Підставою для припинення державної служби і звільнення державного службовця з роботи є досягнення граничного віку проходження державної служби (п. 3 частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу"). Відповідно до ст. 23 Закону "Про державну службу" граничний вік перебування на державній службі складає 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі потреби керівник державного органу за погодженням з начальником Головного управління державної служби України може продовжити термін перебування на державній службі, однак не більше ніж на 5 років. У виняткових випадках після закінчення цього строку державні службовці можуть бути залишені на державній службі тільки на посадах радників або консультантів за бажанням керівника відповідного державного органу.

П. 5 частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу" передбачає можливість припинення державної служби у випадку виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі. Такі обставини перелічені в ст. 12 Закону "Про державну службу" (визнання недієздатним, виявлення або виникнення судимості, порушення правил про обмеження спільної служби родичів тощо).

П. 6 частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу" передбачає припинення державної служби у випадку відмови державного службовця від прийняття присяги або порушення її. Присяга державних службовців передбачає покладення на них обов'язків не тільки чисто юридичного змісту (суворо дотримуватись Конституції та законів України тощо), але і морального змісту (високо нести звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки). Включення моральних обов'язків у зміст присяги надає їм юридичне значення. Порушення таких обов'язків є порушенням присяги і тягне за собою припинення державної служби.

На підставі п. 7 частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу" державна служба підлягає припиненню у випадку неподання відомостей про доходи і зобов'язання фінансового характеру чи подання неправдивих відомостей щодо цього. Ст. 13 Закону "Про державну службу" встановлює порядок декларування доходів державних службовців. Особи, що претендують на посаду державного службовця третьої - сьомої категорій, подають за місцем майбутньої служби, а надалі - щорічно, відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, щодо себе і членів сім'ї. Особи, що претендують на посаду державного службовця першої та другої категорій, повинні подати (а надалі - щорічно подавати) також відомості про нерухоме і коштовне рухоме майно, вклади та цінні папери, що належать їм і членам їх сімей.

Немає підстав для висновку про те, що звільнення державного службовця на підставі п. 2 і 7 ст. 30 Закону "Про державну службу" і в деяких випадках на підставі п. 5 (наприклад, якщо державний службовець приховав відомості про те, що він має судимість, що є несумісним з заняттям посади) і п. 6 (у випадку порушення Присяги державного службовця) цієї ж статті, є дисциплінарним стягненням і передбачає додержання процедури застосування дисциплінарного стягнення. Це підтверджується тим, що з частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу" випливає, що передбачені нею підстави припинення державної служби застосовуються на доповнення до загальних підстав (очевидно, маються на увазі підстави припинення трудового договору), передбачених Кодексом законів про працю. Що стосується зазначення в ст. 14 Закону "Про державну службу" на можливість застосування до державного службовця дисциплінарного стягнення, у тому числі за порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, і за дії, що ганьблять його як державного службовця або дискредитують державний орган, у якому він працює, то такі дії одночасно можуть бути підставою для застосування до державного службовця дисциплінарного стягнення (у тому числі і звільнення, за наявності підстави, за п. 3, 7, 8 ст. 40 чи п. 1 ст. 41 КЗпП) і для припинення державної служби за ст. 30 Закону "Про державну службу". Причому, одночасне застосування дисциплінарного стягнення і частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу" не виключається, але ускладнює правовідносини, а тому є небажаним.

Відставка, як підстава для припинення державної служби, передбачена п. 4 частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу" щодо державних службовців, які займають посади першої і другої категорій (ст. 23 Закону "Про державну службу"). Відставка має риси, спільні з розірванням трудового договору з ініціативи працівника, однак юридично - це самостійна підстава для припинення державної служби (трудового договору). Відставка здійснюється в порядку, встановленому ст. 31 Закону "Про державну службу", і тягне за собою надання державному службовцю деяких прав, яких не має особа, що звільнилася, наприклад, за власним бажанням.

Частина друга ст. 30 Закону "Про державну службу" допускає можливість припинення державної служби державними службовцями патронатної служби у зв'язку зі зміною керівника. Прямо можливість звільнення в цьому випадку передбачена п. 8 Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України і голів місцевих державних адміністрацій.

Припинення державної служби у випадку, що розглядається, повинне бути кваліфіковане як розірвання трудового договору з ініціативи власника. Це підтверджується зазначеним Порядком, який приписує в подібних випадках у трудовій книжці робити посилання на п. 1 ст. 40 КЗпП. Логіка п. 8 названого Порядку така: патронатна служба повинна обслуговувати особисто керівника державного органу. Якщо ж він припинив державну службу на своїй посаді, ліквідуються всі посади патронатної служби. Новий керівник вводить для себе нові (хоча б і зі старою назвою) посади і має право набирати нових працівників.

При звільненні працівників патронатної служби у зв'язку зі зміною керівника повинні додержуватися вимоги частин другої та третьої ст. 40, ст. 492 і частини третьої ст. 184 КЗпП.