Розділ XII. Міжнародний комерційний арбітраж

§ 1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу......................... 303

§ 2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу................ 305

§ 3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний

комерційний арбітраж ЮНС1ТРАЛ............................................................. 308

§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного

арбітражу............................................................................................................ 310

§ 5. Арбітражні рішення. Виконання рішень...................................................... 311

Контрольні запитання.............................................................................................. 314

Рекомендована література.................................................................................. 315

б

Перелік умовних скорочень

/. Нормативні акти України

ГК — Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

ГПК — Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада

1991 р.
КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.
КТМ — Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.
СК — Сімейний кодекс України від 10 січня 2003 р.

ЦК — Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р.

2. Міжнародні договори

КАПП — Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення

пасажирів і багажу від 1 березня 1973 р. КДПВ — Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення

вантажу від 19 травня 1956 р. КМКПТ — Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнарод­ної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. Конвенція МДП — Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів

із застосуванням книжки МДП від 14 листопада 1975 р. КОТІФ (фр. Convention relative aux transports internationaux ferroviaires) —

Конвенція про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня

1980 р. КППВ — Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів та

багажу внутрішніми водними шляхами від 1 травня 1976 р.

3. Інші скорочення

ВОІВ — Всесвітня організація інтелектуальної власності

ЄС — Європейський Союз

ЄЕК — Економічна комісія ООН для Європи

ЄКАДС — Економічна комісія ООН для Азії та Далекого Сходу

ІКЛО — Міжнародна організація цивільної авіації

їмо — Міжнародна морська організація

МАК — Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті

України МАГАТЕ — Міжнародна агенція з ядерної енергетики МБРР — Міжнародниіі банк реконструкції та розвитку МВФ — Міжнародний валютний фонд МДП — міжнародне дорожнє перевезення

МКАС — Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-про­мисловій палаті України МОП — Міжнародна організація праці МПП — міжнародне приватне право МТП — Міжнародна торговельна палата МЦП — міжнародний цивільний процес ООН — Організація Об'єднаних Націй ОТІФ (фр. Organisation Intergouvernementalepour les Transports Internationaux

Ferroviaires) — Міжурядова організація міжнародних залізничних

перевезень СНД — Співдружність Незалежних Держав COT — Світова Організація Торгівлі ТНК — транснаціональна корпорація УНІДРУА — Міжурядова організація «Міжнародний інститут уніфікації

приватного права» ЮНКТАД (англ. United Nations Conference on Trade and Development) —

Конференція ООН з торгівлі та розвитку ЮНСІТРАЛ (англ. United Nations Commission on International Trade Law) —

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі

Передмова

Формування відкритого демократичного суспільства, економічні реформи та інші глибокі перетворення, які відбулися в нашій країні за роки незалежності, відкрили перед громадянами України та суб'єктами господарювання нові можливості для участі у приватних відносинах міжнародного характеру. Притаманне сьогоденню стрімке збільшення трансграничних зв'язків фізичних та юридичних осіб зумовлює зростан­ня уваги до такої галузі, як міжнародне приватне право, з боку не тільки правової науки, але й законодавства та юридичної практики. Прискоре­ний розвиток і вдосконалення цієї галузі спостерігаються в усіх країнах світу, адже глобальна система торгівлі, фінансів та виробництва тісно пов'язує між собою інтереси окремих людей, підприємств та держав. У програмних документах ООН відзначається, що у світі «де люди все більше взаємодіють, виходячи за межі національних кордонів, особливо важливо, щоб існували процедури, які регулюють приватноправові відносини міжнародного характеру»'.

З огляду на світовий досвід, а також об'єктивний процес глобалізації економічного та соціального життя 23 червня 2005 р. прийнято Закон України «Про міжнародне приватне право», де вперше комплексно врегульовано питання міжнародного цивільного та торгового обігу, встановлено низку нових для вітчизняного права інститутів і юридично-технічних засобів.

У теперішній час жоден правник, незалежно від роду своєї професійної діяльності, не може обійтися без ґрунтовних знань міжнародного приватного права. Тому ця навчальна дисципліна

' Доповідь Генерального секретаря ООН «Порядок денний для Розвитку» від 6 травня 1994 р. [Електронний ресурс] // Офіц. сайт документації ООН - Режим доступу: http://documents-dds-nyun.org/doc/UNDOC/GEN/N94/209/24/img

є невід ємною складовою юридичної вищої ОСВІТИ та ш приділяється велика увага у провідних правничих школах України та світу.

МПП давно сформувалося як самостійна галузь національного права та як самостійна навчальна дисципліна. Характерною рисою цієї галузі є і"ї тісний зв'язок із приватним правом іноземних держав та міжнародним публічним правом, тому основні методи вивчення МПП — системний аналіз та порівняльне правознавство. Традиційно МПП вважається однією із найскладніших для сприйняття навчальних дисциплін, адже без фундаментальних знань теорії держави і права, римського приватного права, міжнародного публічного права, а також таких галузей національного права, як цивільне, сімейне, трудове, цивільне процесуальне, опанувати МПП неможливо.

Пропонований підручник підготовлено відповідно до програми навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право», затвердженої вченою радою Національної юридичної академії України імені Яросла­ва Мудрого, колективом викладачів зазначеного навчального закладу.

При підготовці видання авторський колектив проаналізував чинне законодавство України та багатьох іноземних держав, матеріали судової та арбітражної практики, а також дослідив праці відомих українських і зарубіжних учених у галузі міжнародного приватного права, серед яких: В. М. Корецький, Л. А. Лунц, Л. П. Ануфрієва, М. М. Богуславсь-кий, І. В. Гетьман-Павлова, Г. К. Дмітрієва, А. С. Довгерт, В. І. Кисіль, О. О. Мережко, Г. С Фединяк, Л. С Фединяк та ін.

Авторський колектив ставив перед собою завдання стисло та до­ступно викласти загальні положення, що характеризують природу та специфіку міжнародного приватного права, його основні інститути та підгалузі, висвітлити актуальні проблеми правозастосування у цій сфері. Підручник складається з двох розділів: «Загальна частина» та «Особлива частина». Автори сподіваються, що ретельне вивчення матеріалів пропонованого видання допоможе студентам та аспірантам юридичних вищих навчальних закладів, а також усім, хто цікавиться зазначеною проблематикою, скласти професійне уявлення про основні засади МПП.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І ш^^^^шш^^^^^ш^ш^ш^^^

Поняття міжнародного приватного нрава

і^^^^^ § 1. Поняття та предмет міжнародного приватного права

Україна активно і повномасштабно входить до світового спів­товариства, розвиває тісні зв'язки з іншими країнами в єдиній міжнароднії! спільноті. Економічне, політичне та культурне спів­робітництво між державами виражається у різноманітних відносинах, що складаються як між самими країнами, так і між окремими грома­дянами, громадськими об'єднаннями, суб'єктами господарювання.

У сучасному світі виокремлюють національні правові системи, що існують у межах юрисдикцій суверенних держав, та систему між­народного права, що складається з норм, які є загальними та обо­в'язковими для всіх країн. Відносини, що виникають між державами та міжнародними організаціями, становлять сферу регулювання міжнародного публічного права. Відносини, що виникають між на­ціональними суб'єктами права в межах певної країни, регулюються нормами внутрішнього законодавства даної держави. Але постає за­питання: що ж становить правову основу для регулювання приватних відносин, які виникають між фізичними та юридичними особами різних країн або між окремими державами та іноземними громадянами чи підприємствами? Таке запитання дедалі частіше виникає у практи­ці правозастосування, адже сучасні приватноправові відносини відзначаються інтернаціоналізацією та глобалізацією — постійно зростає кількість правочинів у процесі міжнародної торгівлі; посилюється міграція населення та робочої сили, внаслідок чого ви­никають відносини з укладання та розірвання «змішаних» шлюбів, здійснення іноземних усиновлень, отримання спадку за кордоном,

п

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

стягнення шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортних пригод та інших випадків, що мали місце в іноземній державі, тощо. Зазначені відносини виходять за межі юрисдикції однієї держави, набувають міжнародного характеру, отже, виникає необхідність у їх комплексно­му врегулюванні з урахуванням особливостей національних правових систем різних держав. Єдиною галуззю, призначеною для правового регулювання приватноправових відносин, що виникають у процесі міжнародного обігу, є МПП.

Предмет регулювання МПП — і(е приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом.

Відповідно до п. 2 ст. І Закону України «Про міжнародне приватне право»' іноземним елементом вважається ознака, яка характеризує приватноправові відносини та виявляється в одній або декількох з та­ких форм:

1) хоча б один учасник {суб 'єкт) правовідносин є іноземцем, осо­бою без громадянства або іноземною юридичною особою;

2) об 'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної дер­жави;

3)юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або при­пинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної дер­жави.

Для того щоб проілюструвати особливості функціонування МПП, слід звернутися до ситуацій, які повсякденно виникають у практиці правозасто сування.

Наприклад, громадянка України укладає шлюб із громадянином Судану на території США. У зазначених правовідносинах можна ви­окремити дві форми іноземного елемента: суб'єкт — одним з подруж­жя є іноземець (громадянин Судану) та юридичний факт (укладання шлюбу), що мав місце за кордоном. У такому випадку постає низка правових питань: яка установа є компетентною зареєструвати подібний шлюб? Законом якої держави визначатиметься здатність осіб укладати шлюб? Чи буде такий шлюб визнано дійсним на територіях України, Судану або третіх держав?

Або інша ситуація: громадянин України купує у громадянина Росії квартиру із меблями та побутовою технікою на території Російської Федерації. У цьому разі іноземними елементами, що ускладнюють приватні правовідносини, є об'єкт (нерухоме та рухоме майно, що зна-

^ Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - № 32. - Ст. 422. 12

Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права

ходиться за кордоном) та суб'єкт — продавець (громадянин РФ). Щодо наведеного прикладу також виникає чимало правових запитань: за­конодавством якої країни визначатимуться форма і зміст договорів купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна? Судовим органам якої з держав можуть бути підсудні спори, що випливатимуть з даного до­говору? Та багато інших.

Отже, суттєвою ознакою, що дозволяє виділити в окрему категорію зазначені правовідносини, є їхній зв'язок з правопорядками двох чи більше країн.

Термін «міжнародне приватне право» використовується у правовій науці, законодавстві та судочинстві понад 150 років', але й донині він викликає спори серед науковців, насамперед щодо двох складових елементів — «міжнародне» і «приватне».

По-перше, в контексті поняття «міжнародне приватне право» тер­мін «міжнародне» має специфічне значення. Адже традиційно під міжнародним правом розуміють сукупність загальнообов'язкових принципів та норм, що, як правило, закріплені в міжнародних угодах і є спільними для всіх країн, тобто знаходяться поза межами окремої дер­жави. Коли йдеться про МПП, то термін «міжнародне» означає, що воно регулює відносини, які не замикаються у межах однієї країни, а містять іноземний елемент. МПП є галуззю національного права, і кожна дер­жава має свою власну, відмінну від інших систему норм МПП.

По-друге, чимало дискусій викликає вживання у назві цієї галузі терміна «приватне», адже сімейні, трудові, господарські відносини, що виникають між особами, мають також публічно-правовий аспект, який часто зумовлює появу таких відносин і не може розглядатися у відриві від них.

Отже, термін «приватне» в даному випадку тлумачиться більш широко й означає, що під сферу дії МПП підпадають відносини при­ватного характеру, учасники яких автономні та юридично рівноправні, на відміну від публічних відносин, де присутній елемент під­порядкування одного суб'єкта іншому.

Слід зазначити, що науковці протягом десятиліть намагалися більш адекватно відобразити у назві цієї галузі специфіку правовідносин, що

' Уперше термін «міжнародне приватне право» було запропоновано членом Вер­ховного суду США Джозефом Сторі у 1834 р. у роботі «Коментар до конфлікту законів», а потім він дістав поширення у країнах Європи. Докладніше про це див.: Мереж­ко, А. А. Наука международного частного права: история и современность [Текст] / А. А. Мережко. - К.: Таксон, 2006. - С. 198-202.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

нею регулюються. Так, видатний український правознавець В. М. Ко-рецький навів перелік близько 50 найменувань, що пропонувалися в літературі у 20-х роках минулого століття: міжнародне цивільне право; міжнародне господарське право; розмежувальне право; теорія конфлікту законів у галузі приватного права; конфліктне право тощо'. У сучасних дослідженнях пропонуються поняття транснаціонального права, трансмуніципального права та інщих.

Але на сьогодні практично повсюди використовується поняття «міжнародне приватне право» (International Private Law (англ.); Intemationalen Privatrechts (нім.); Droit International Prive (фр.); Diritto Intemazionale Private (італ.), хоча сфера його дії, місце в правовій системі, предмет регулювання та інщі важливі питання по-різному визначаються у праві та судовій практиці різних держав.

штшятшіятт § 2. МєТОДИ МІЖНЯрОДНОГО ПрИВаТНОГО

Права

Під методом правового регулювання розуміють комплекс взає­мопов'язаних засобів юридичного впливу на певну сферу суспільних відносин. Питання методу з погляду загальної теорії права є одним з головних для будь-якої системи норм, що виокремлюється як самостійна галузь права, адже він демонструє юридичну своєрідність галузі, ії відмінність від інших. Коли йдеться про методи регулювання в МПП, то маються на увазі спеціальні методи, які характеризують саме цю галузь, підкреслюють її особливість. У той же час, оскільки предметом регулювання МПП виступають відносини приватного ха­рактеру, не можна заперечувати дії загальних методів, які використо­вуються в інщих галузях приватного права і відзначаються диспо-зитивністю, рівністю та автономією волі сторін. Але загальний диспозитивний метод регулювання відносин приватного характеру не є визначальним для МПП як самостійної галузі. Цю роль відіграють спеціальні методи, притаманні МПП: колізійно-правовий та мате­ріально-правовий.

' Корецкий, В. М. Очерки международного хозяйственного права [Текст] / В. М. Корецкий // тр. каф. «Проблемы современного права» правового фак. Харьк. ин-та нар. хоз-ва.- Харьков, 1928. - Вып. 1.

Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права

Колізійно-правовий метод

Приватноправові відносини, що містять іноземний елемент, мають юридичний зв'язок із правопорядками двох чи більше країн, тому під час їх регулювання виникає так звана колізія'^ правових систем держав, з якими пов'язані суб'єкти чи об'єкти правовідносин, або ж юридичні факти, що вплинули на їхнє виникнення, зміну чи припи­нення. При цьому правове регулювання одних і тих самих правовідносин у країнах світу настільки відрізняється, що юридичні наслідки засто­сування того чи іншого правопорядку можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Особливо це стосується таких сфер, як родинні стосунки, спадкування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди тощо. Ці відмінності докладно аналізуються в Особливій частині МПП.

Таким чином, основною проблемою МПП є проблема вибору між правовими системами декількох країн, що «стикаються», — колізують одна з другою. Цей вибір є досить складним завданням, він не може здійснюватися довільно, на погляд судових установ, оскільки мають бути враховані інтереси всіх зацікавлених сторін, принципи між­народного співробітництва, приписи законодавства.

Вибір права за наявності колізії між правопорядками різних держав можливий завдяки наявності в актах національного та міжнародного законодавства спеціальних правил — колізійних норм, що містять найбільш доцільний у тій чи іншій ситуації спосіб розв'язання ко­лізії.

Отже, спеціальним методом регулювання в МПП є колізійно-правовий метод, коли вплив на суспільні відносини відбувається за допомогою колізійних норм, які містять правила вибору належного правопорядку та відсилають регулювання певних відносин до ма­теріального права конкретної держ:ави.

Колізійно-правовий метод також називають відсилочним, непрямим, адже остаточне правило поведінки складається внаслідок застосуван­ня двох норм — колізійної та матеріально-правової, до якої відсилає колізійна.

Колізійно-правовий метод був історично першим у МПП. Поши­рення колізійних норм пов'язують із розвитком відносин між держав­ними утвореннями середньовічної Європи, в яких на той час уже

Колізія (від лат. CoUisio) - зіткнення.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

склалися відокремлені системи приватноправового регулювання. Тому протягом тривалого часу МПП розвивалося лише як колізійне право й дотепер у деяких країнах поряд із терміном «міжнародне приватне право» вживається термін «колізійне», або «конфліктне», право'.

Незважаючи на давню історію колізійно-правового методу, його застосування часто пов'язане з істотними труднощами техніко-юри-дичного характеру, такими як: невизначеність правового регулювання; неможливість встановити зміст норм іноземного права або їхнє невірне тлумачення чи застосування; можливість відмови у виконанні судово­го рішення внаслідок невірно обраного права тощо.

Деякі із зазначених проблем зумовлені національним характером колізійних норм, тому з кінця XIX ст. розпочався процес уніфікації, тобто створення одноманітних колізійних норм шляхом укладання міжнародних договорів. Так, у 1902-1905 pp. у Гаазі були прийняті конвенції, що встановлювали правила розв'язання колізій у родинних стосунках міжнародного характеру (щодо укладання та розірвання шлюбів, опікування над неповнолітніми дітьми, особистих і майнових прав подружжя тощо). Проте ці конвенції не набули поширення, в них беруть участь лише декілька європейських країн. Найбільш вдалим прикладом уніфікації колізійних норм вважається регіональна уніфікація, здійснена у 1928 р. у Гавані на VI Панамериканській конференції шляхом укладання міяснародної угоди між 15 країнами Латинської Америки. Зазначений договір та додаток до нього (відомий як Кодекс Бустаманте^) значно вплинули на розвиток колізійного права на всіх континентах.

Сьогодні уніфікація колізійних норм здійснюється здебільшого на двосторонній основі у формі укладання договорів про правову допо­могу. Україна уклала такі договори більш ніж з 50 країнами світу.

Отже, колізійний метод регулювання здійснюється у двох фор­мах — національно-правовій (колізійні норми внутрішнього законо­давства) та міжнародно-правовій (уніфіковані колізійні норми між­народних договорів).

Із розвитком міжнародного цивільного та комерційного обігу ко­лізійно-правовий метод перестав задовольняти потреби міжнародного

' Така позиція збереглася здебільшого в країнах англо-американської правової сім'ї.

^ Бустаманте, Санчес де Бустаманте-і-Сірвен Антоніо (13.04.1865-24.08.1951) -кубинський юрист та дипломат, професор міжнародного права, автор кодифікації ко­лізійних норм міжнародного приватного права в країнах Латинської Америки.

Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права

спілкування, гальмував розвиток відносин, насамперед економічних, між державами. Тому країни прагнули знайти інші засоби та можливості врегулювання приватноправових відносин міжнародного характеру.

Матеріально-правовий метод

Як уже зазначалося, причиною виникнення колізій між правовими системами різних держав є істотні, а іноді принципові відмінності, характерні для національних правових систем світу. Колізійну про­блему можна розв'язати шляхом не тільки вибору одного з національних правопорядків, що пов'язані з правовідносинами (колізійно-правовий метод), а й створення спільного одноманітного матеріально-правового регулювання приватних відносин, що мають міжнародний характер, тобто шляхом уніфікації норм матеріального права.

Матеріально-правові норми, уніфіковані в міжнародній угоді, є пра­вилами поведінки, що застосовуються безпосередньо для врегулюван­ня відносин по суті. Наприклад, Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.' встановлює загальний строк позовної давності за такими договорами у чотири роки, отож, для всіх країн, що ратифікували зазначену Конвенцію, до подібних відносин застосовуватиметься цей строк, хоча у внутрішньому за­конодавстві України загальний строк позовної давності становить три роки (ст. 257 ЦК України), а, наприклад, у Португалії — 20 років (ст. 309 ЦК Португалії).

Процес уніфікації норм матеріального права став активно розви­ватися у другій половині XX ст., і на сьогодні більшість відносин у сфері міжнародної торгівлі та галузей, що її обслуговують (міжнарод­ні перевезення, іноземні інвестиції, валютні розрахунки, захист об'єктів права промислової власності тощо), врегульовано нормами міжнарод­них договорів.

Таким чином, матеріально-правовий метод є другим спеціальним методом регулювання МПП. Він заснований на застосуванні ма­теріально-правових норм, що безпосередньо регулюють права та обов'язки сторін. Цей метод має суттєві переваги порівняно із колізійно-правовим, оскільки значно спрощує та прискорює вирішення справи,

' Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 p., ратифікована Україною 14.07.1993 р. [Текст] // Офіц. вісн. України. -2004. - № 44. - Ст 2942.

ЗАГА/ІЬНА ЧАСТИНА

правове регулювання відоме всім сторонам правовідносин, відсутня необхідність застосовувати іноземне право.

Однак незважаючи на всі недоліки колізійного методу, він продовжує залишатися основним щодо регулювання родинних, спадкових, май­нових та багатьох інших приватних відносин, ускладнених іноземним елементом.

Отже, міжнародному приватному праву притаманні два спеціальні методи регулювання: колізійно-правовий, що здійснюється у двох формах — національній та міжнародній, і матеріально-правовий, що здійснюється у між:народно-правовій формі.

шшяшшттят § 3. СиСТЄМЯ МІЖНарОДНОГО прИВаТНОГО

Права

Поняття «міжнародне приватне право» вживається для визначення галузі права, галузі законодавства, галузі правової науки та навчальної дисципліни. Стосовно системи МПП як галузі права слід зазначити, що в цілому його структура подібна до інших галузей приватного пра­ва, хоча й має певні відмінності. МПП складається із Загальної та Особливої частин, які поділяються на окремі інститути, а також включає спеціальну частину, присвячену питанням міжнародного цивільного процесу та міжнародного комерційного арбітражу.

У Загальній частині містяться загальні засади МПП, поняття та механізми застосування колізійних норм, підстави та обмеження у застосуванні іноземного права, порядок встановлення змісту норм іноземного права, визначення правового статусу фізичних та юридич­них осіб, держави та міждержавних організацій тощо.

Особлива частина МПП включає окремі інститути цієї галузі: право власності; право інтелектуальної власності; правочини; зобов'язання із заподіяння шкоди; спадкові, шлюбно-сімейні та трудо­ві відносини, ускладнені іноземним елементом.

Відмінною рисою МПП є віднесення до даної галузі питань міжнародного цивільного процесу та міжнародного комерційного арбітражу. Слід зазначити, що наявність іноземного елемента в при­ватних правовідносинах тягне за собою не тільки матеріальні, а й процесуальні наслідки. Колізія матеріального права різних країн не­минуче супроводжується й колізією юрисдикцій, завжди виникають 18

Розділ І. Поняття міжнародного приватного права

питання: суду якої країни підсудний той чи інший спір між суб'єктами, які належать до різних держав; процедура встановлення судом змісту іноземного права; обсяг процесуальних прав іноземців тощо.

У науці МПП здавна існують концепції, які відносять до МПП колізійні питання про вибір права в їх тісному зв'язку із цивільним процесом, зокрема міжнародною підсудністю. 1 хоча це питання лишається предметом дискусій серед правознавців, у законодавстві переважної більшості країн застосовується комплексний підхід, де проблеми колізії законів та колізії юрисдикцій врегульовано в одному нормативному акті. Такий підхід використано при створенні нових законів про МПП Швейцарії, Австрії, Італії, Угорщини, Чехії та бага­тьох інших держав. Так само і Закон України «Про міжнародне при­ватне право» містить розділи «Провадження у справах за участю іноземних осіб», «Підсудність та виконання іноземних судових дору­чень», «Визнання та виконання рішень іноземних судів».

Отже, узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що міжнародне приватне право — це самостійна галузь національного права, яка є системою колізійних, процесуальних та уніфікованих матеріально-правових норм, що регулюють приватні та цивільно-процесуальні відносини, ускладнені іноземним елементом.

ш^^тт^ § 4. Історія няуки міжнародного приватного права

Головними чинниками виникнення такої галузі, як МПП, були інтенсивні комерційні та цивільні відносини між населенням країн та територіальних одиниць, кожна з яких мала власне, відмінне від інших приватне право. Видатний фахівець у галузі МПП Л. А. Лунц зазначив: «При одноманітному цивільному праві таких держав чи областей немає колізійних питань; за відсутності достатньо розвинутого торгового обміну немає підстав ні для розвитку доктрин про права іноземців, ні для виникнення колізійних вчень»'. Отже, лише за наявності двох за­значених умов існували підстави для виникнення проблем міжнародно­го приватного права.

Тривалий час вважалося, що в період античності не могло бути МПП, оскільки тодішні цивілізації не визнавали прав за іноземцями:

' Лунц, Л. А. Курс международного частного права [Текст]: в З т. / Л. А. Лунц. -М.: Спарк, 2002. -ТІ: Международное частное право: общая часть. - С. 117.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

«війна та рабство іноземцям — ось лозунг давнього теократичного світу»'. Але сьогодні все більше дослідників схиляються до думки, що «МПП настільки ж давній феномен соціальної дійсності, як і міжнародна торгівля, оскільки важко уявити міжнародну торгівлю без правил, діо її відповідно регулюють (навіть у вигляді звичаїв, що стихійно сфор­мувалися, та принципів природного права)»^. Дійсно, зародки норм, подібних до норм МПП, можна знайти і в давньоєгипетських текстах, де передбачалося право іноземців обирати суддів своєї національності; і в Старому Завіті, де вказано, яка частина закону Мойсея застосовується до іноземців, а яка — ні; і в правових актах Стародавньої Греції, де було створено особливу систему юрисдикції для іноземців.

У давньоримському праві суб'єктом права визнавався лише грома­дянин Риму (civis romanus), іноземець вважався ворогом (hostis), на якого не поширювався захист законодавства. Але із розвитком торго­вельних відносин з іншими народами змінилися погляди римлян на іноземців, їх стали називати перегрінами (peregrinusP і підпорядкували юрисдикції особливого претора (praetor peregrinus), який ухвалював рішення у справах за участю іноземців з урахуванням законів іноземних країн, що стосувалися справи, а також принципів розумності та справедливості. Таким чином, у Римі виникли дві галузі матеріального цивільного права: jus civile, яке регулювало виключно відносини, що виникали між римськими громадянами, tsljus gentium, яке застосову­валося до правовідносин за участю іноземців. У працях багатьох науковців висловлено думку про те, що jus gentium можна визнати своєрідним МПП Стародавнього Риму як універсальним правом, що матеріально-правовими засобами регулювало поведінку представників будь-яких народів"*.

Але справжній початок МПП як науки та галузі права пов'язаний із ХПІ ст., коли науковці середньовіччя звернулися до вивчення та коментування Кодексу Юстиніана {Corpus Juris Civilis).

У часи феодальної роздрібненості країн Західної Європи між окре­мими самоврядними містами та провінціями велася жвава торгівля.

' Мандельштам, А. Н. Гаагские конференции о кодификации международного частного права [Текст] /А. Н, Мандельштам. - СПб., 1900.

^ Мережко, Л. А. Наука международного частного права: история и современность [Текст] /А. А. Мережко. -Киев: Таксон, 2006. - С. 21.

' Peregrinus (від лат. per ager - поза домом) - іноземець.

■* Мережко, А. А. Наука международного частного права: история и современ­ность [Текст] / А. А. Мережко. - Киев: Таксон, 2006. - С. 28.

Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права

У Північній та Середній Італії такі міста, як Піза, Генуя, Болонья, мали розвинену систему своїх законів (статутів), унаслідок чого неминуче виникали колізії, розв'язати які намагалися за допомогою римського права, що вважалося серед італійських правників «писаним розумом» та ідеалом права. Класичним зразком подібного розв'язання колізії є відома глоса' Аккурсія^, де правник відповідає на запитання: чи мож­на судити громадянина Болоньї за статутами Модени? Коментуючи Кодекс Юстиніана, Аккурсій зазначив; «Відповідно до думки ім­ператорів закон обов'язковий для тих народів, якими вони правлять; отже, для тих, хто знаходиться поза межами їхньої влади, закон не обов'язковий. Тому й болонський громадянин не може підлягати дії моденського статуту». Ця глоса вважається прообразом першої ко­лізійної норми та початком науки колізійного права.

Найбільший вплив на розвиток науки МПП періоду середньовіччя справили італійські дослідники права Бартол^ та його учень Бальд'*, що належали до школи постглосаторів. У працях цих науковців упер­ше розглянуто і проаналізовано колізії права різних країн та дер-жавоподібних утворень щодо форми договору, дії статутів у галузі спадкування за законом та заповітом, шлюбно-сімейних відносин тощо.

Вчення постглосаторів стали відправним пунктом для дослідження колізійної проблематики французькими юристами XVI ст. У той час окремі міста (Париж, Бордо) та провінції (Бургундія, Нормандія, Бре­тань) мали власні звичаї — кутюми^ розвиток цивільного обігу зумов­лював численні колізії між ними. За цих історичних обставин почала формуватися французька наука колізійного права. Найвидатнішим представником французького правознавства того часу був Шарль Дю-

' Глоса (від лат. Glossd) ~ назва, коментар.

^ Аккурсій (Francesco d'Accorso або лат. - Accursius, 1182-1254) - італіііський правник, що зібрав твори глосаторів римського права («Glossa ordinaria»), професор Болонського університету.

^ Бартол (Bartolus а Sassoferrato, 1314-1357) ~ видатний італійський правознавець, з ім'ям якого пов'язане виникнення науки МПП. Користувався великим авторитетом у країнах Середземномор'я, в Італії та Португалії його рішення мали силу закону, в Німеччині рецепція римського права відбулася у формі коментарів та творів Бальда і його учнів.

"* Бальд (Baldus, 1327-1400) - італійський правник, представник школи постгло­саторів, його п'ятитомний твір юридичних висновків є важливим джерелом та пам'яткою права епохи феодалізму.

^ Кутюм (від фр. coutume) - звичай.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

мулен\ ГОЛОВНИМ досягненням якого в теорії МПП є концепція свобо­ди (або автономії) волі сторін при укладанні договорів. До появи зазначеної концепції договори регулювалися законом країни місця укладання. Аналізуючи практику укладання договорів між фізичними особами різних держав і враховуючи принципи справедливості та розумності, Дюмулен довів примат автономії волі сторін у даних відносинах над приписами звичаїв та статутів. Нині інститут автономії волі сторін закріплено в міжнародних угодах та національному за­конодавстві з МПП майже всіх країн.

Досліджуючи колізіііні питання, французькі науковці остаточно сформулювали так звану теорію статутів, згідно з якою одні закони чи звичаї (статути) діють лише на території тієї держави, де вони були видані; інші ж мають екстериторіальну дію, тобто є чинними і поза межами своєї держави. До першої групи належать статути, що стосу­ються майна, — вони реальні і не мають сили за кордоном; до другої групи належать ті, що стосуються статусу осіб, — вони є особистими і супроводжують особу на території будь-якої країни.

Теорія статутів була розвинута в працях багатьох дослідників того часу, а також отримала продовження в науці колізійного права Ні­меччини та Голландії.

У Німеччині проти теорії статутів виступив К. Ф. Вехтер, який у колізійних питаннях пропонував завжди виходити з вимог національного права, а при виборі права надавати перевагу закону країни суду, де розглядається справа. Його вважають засновником націоналістичного напрямку в МПП.

На відміну від Вехтера, видатний німецький науковець Ф. К. фон CaeiHbf розвивав колізійне вчення з огляду на ідею так званої міжнародно-правової спільноти, вважаючи, що в разі виникнення колізійної проблеми слід досліджувати природу цих правовідносини і відшукати той національний правопорядок, з яким вони мають осно­воположний зв'язок. Тобто Савіньї виходив не з роздільності те­риторіальних законів, а із створення ними міжнародно-правової спільності. Ідеї Савіньї істотним чином вплинули на розвиток законо-

' Дюмулен, Шарль (Charles Dumolin, 1500-1566)-видатний французький правник, коментував законодавство всіх провінцій Франції, спрямовуючи свої зусилля на створення об'єднаного й одноманітного правового регулювання на території всієї держави. Його праці справили вирішальний вплив на розвиток французької юриспруденції в цілому.

^ Савіньї, Фрідріх Карл (нім. Friedrich Carl von Savigny, 1779-1861) - німецький правознавець та історик, засновник історичної школи права.

Розділ 1. Поняття між:народного приватного права

давства з МПП, зокрема стали теоретичним підґрунтям для уніфікації колізійних норм європейських країн на початку XX ст.

У подальшому наука МПП розвивалася більш відокремлено в ме­жах окремих країн. Так, було створено національні школи: голландсь­ка, італійська (Манчіні, Анцилотті), бельгійська (Броше, Лоран), англо-американська (Сторі, Дайсі, Чешир, Порт) та ін.

Щодо англо-американської доктрини МПП треба зазначити, що вона значно відрізняється від панівних концепцій у континентальній науці і потребує окремої уваги.